У тебе на небі свій магістрат,
Своя епохальна віра,
А я блукаю між сотень кімнат,
Утамовую в собі звіра...
У тебе на небо свій власний жетон,
Із пропуском щоб навиліт,
Мене ж чекає мокрий перон,
Очі покинутих сиріт...
У тебе над небом свій доміон,
У сферичноподібному серці,
А мене осінь голосом крон
Заколихує звуком терції...
боляче...
