Добре, давай не будем про нас –
І так немає нічого святого,
Через сотню моїх образ –
Ти граєшся у німого…
Ти просто поясни мені в тишині
Через свій цигарковий дим,
Чому я мушу терпіти німі,
Холодні години злив…
Писати вірші, відсилати тобі,
Ходити вночі на пошту,
Коли адресати мені близькі
Чекають мене на шосту?..
Ти думаєш, що ти з геосфер,
Над якими крутиться вічність…
Насправді ти – лише низка проблем,
Що зустріли мене у січні…
І як буду я мати час –
Підкоректую я наш літопис,
Поверну профіль в анфас,
Повиправляю старий правопис…
І коли пройде – через років тридцять,
Не згадаю останню зустріч,
Кожного мучить своє колишнє,
Якщо колишнє ще має сутність…
