Він з’являється там, де сумні сіроокі світанки
Миготять повз будинки й обличчя легкою ходою…
Проминають зупинки, забуті чарівні альтанки,
Малахітову казку, що вроджено стала чужою…
Розкриває обійми - ялинкою пахне кімната,
Де ведмедик сумирний до всіх твоїх щедростей ласий…
Найтепліші долоні усміхнених мами і тата…
Й найсмачніші у світі цукеркові диво-прикраси…
Найстрункіші хмаринки. І очі лялькові – найширші..
Найчарівніший сад й чудернацька замріяна груша…
Опромінені щастям проникливі мамині вірші,
Що лунають, як грім, у твоїх незатінених душах…
Сильні татові руки, що здатні підняти… до мрії…
Неосяжна турбота, що може і відчай збороти…
Він приходить тоді, коли радість і серце... черствіють.
Ти обличчя його впізнаєш у прихованих фото…
У шухляді надій, методично затрушених пилом…
Дивний спогад дитинства як вроджений поклик спокути…
Ти давно з нього виросла. Вперше його відпустила…
Разом з тим, що ніколи не можна уже повернути…
* Після прочитання твору Нади Чернослив "где-то там".
