Павутиння бабиного літа
Зачіпляється за листя, за траву.
На мої долоні ляже тихо
І залишить на волоссі сивину.
Не жалкує осінь позолоти
І багрянець листю щедро роздає.
А осіннє небо, ой, високе
Й річка під горою в напівсні живе.
Знов і знов кружляє павутиння,
Мертве листя під ногами шурхотить.
Серце перекреслює надію -
Літо бабине не в силі зупинить.
