І знову ніч безсонна мучить.
Перебираєш всі роки.
Над головою наче тучі
Висять у темряві думки.
Чомусь вони всі не веселі.
Не кращі спогади життя.
Кружляють наче каруселі.
Не прикрашають майбуття.
Та мабуть тому, що країна
Вже заморилась від війни.
Що вже дорослі і дитина
Чекають смерті сатани.
А він неначе нарочитно
Тримає запити свої.
І бреше, бреше...Вже огидно
Від мрії орків і брехні.
Немов і правда хоче миру.
А сам відтягує лиш час.
Та хто ж йому уже повірить?!
За кого він сприймає нас?!
