Тугу я гірку покину
Враз без вороття
І до радості полину
На усе життя,
Щоб повік вже не тужити
Важко жодну мить,
А із радістю лиш жити
В світі цім щомить.
Хай, як матінка дитину,
Усього мене,
Вже дорослую людину,
Ніжно огорне
Радість та, яка не має
Меж на цій землі.
Хай вона позабирає
Смутки та жалі,
Що, мов дома, оселились
В серденьку моїм
І, мов ріки ті, розлились
В нім. Хай радість їм
Покладе кінець навіки,
Щоби їх вже більш
В ньому не було повіки.
Я цього найбільш
Прагну у житті своєму
І щоб їх у всіх
Не було, не лиш в моєму
Серці. Море втіх
Хай у ньому розіллється
В кожного із нас
І допоки серце б’ється,
Хай воно всякчас
Неупинно протікає,
Буйно клекотить
І усіх нас надихає
Лиш добро робить.
Євген Ковальчук, 07. 04. 2021
