|
Ми тіні
Ми лиш тіні
в суспільному котлі,
самочинно
тримаємось в сідлі,
як відомі
або забуті вже,
завше вдома,
а де ж нам бути ще?
Все ідемо
стежками догори
і несемо
душевні прапори.
То приймуть
чи просто проганяють,
обіймуть
чи може розстріляють.
Не скупіться,
слуги короля свого,
поділіться,
ми не хочемо всього!
Лиш бажаємо,
звести свою домівку,
і прохаємо
лояльності верхівку.
Ще живемо
добром і простотою,
і назвемо
лиш роботу висотою.
всім потрібні,
то бережіть же нас,
в нашій тіні
світло відбирає час.
Нас розсіяла по світу,
строга ніч,
сяйвом зоряного цвіту,
з темних пліч.
Тож живемо поодинці,
в темний вік,
неспалимий в нашій скринці
світлий бік.
Прості тіні,
непомітні чи забуті,
дуже цінні,
як слова усі почуті,
в серці ж маємо,
неприйняту любов,
проте сяємо,
всім, хто її знайшов.
Віктор Цвіт 31.07.16
ID:
682945
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 11.08.2016 01:03:43
© дата внесення змiн: 11.08.2016 01:03:43
автор: Віктор Цвіт
Вкажіть причину вашої скарги
|
