|
Давно відбувалась подія ця.
Як росіяни кажуть,- «За батюшки царя.»
Тоді пани наймитів мали,
Неслухняних у солдати на 25 літ засилали.
І так:
Відслужили службу три солдати,
Разом додому порадились іти.
За довгі роки вони здружились,
Стали як рідні брати.
Довго дорогу долали,
Транспорт був тільки коні, воли.
Панські вози їх не підбирали,
Добиралися чим тільки могли.
У веселих розмовах час коротали.
Розказали як воювали, де були.
На долю свою нелегкую
З жалем нарікали вони.
В дорозі попутчика діда зустріли,
Його почекали, радо привітали,
Про життя – буття його розпитали.
І дальше разом по дорозі пішли.
Коли стало темніти – зупинились.
Вогонь в широкому полі розвели.
Харчами з дідіом поділились,
І спати в копицю сіна пішли.
Довго дорогою разом ішли,
До роздоріжжя вони прийшли.
Куди кому іти роздивились,
Коло Хреста стали, помолились.
На прощання дід сказав:
-Шлях нелегкий випав вам.
Щоб успішно могли подолати
Хочу вам три поради дати.
Перша порада така:
-Дорогу не простуйте,
На стежку не звертайте.
Якщо по широкій дорозі іти,
Тоді можна досягнути мети.
Другу пораду таку хочу дати:
-Не потрібно в чужі справи влізати.
Будете спокійно жити,
Будете спокійно спати.
Третю пораду від мене прийміть,
Прошу її запам’ятати:
-З висновками ви не спішіть,
Коли важливі справи будете рішати.
На прощання обнялися,
І дороги їх тут розійшлися.
Старий дід пішов мудрості навчати,
А солдати - до рідної хати.
От підійшли вони до того села,
Де домівка одного солдата була.
Не послухав він діда поради,
По стежинці через ліс попрямував.
А в лісі лихий розбійник «господарював».
Чи вбив його, чи з собою забрав.
Ніхто так і не взнав.
Ніхто його більше не зустрічав.
А тут другий до села підійшов,
Та вогник у лісі побачив.
З цікавості в ліс цей зайшов,
Більше і його ніхто не побачив .
А третій додому щасливо прийшов,
Три поради він запам’ятав.
У вікні світло світилось,
Під вікном він став.
І побачив таку він картину:
Його жінка посеред хати стоїть,
Обнімає молодого хлопчину,
Радісно сміється, щось йому шепотить.
Серце люттю його закипіло,
З плеча зірвав він рушницю:
-Уб’ю жінку-зрадницю
І коханця її я вб’ю!
Та згадав він діда пораду,
І від серця його відлягло:
-Встигну я їх покарати,
Краще до хати зайду.
Зайшов він до хати.
Жінка впала на груди його:
-Ой ,як довго тебе виглялала,
І сина плекала твого!
А син на коліна впав:
-Ой, як же я довго, татусю,
Із війська тебе виглядав!
Малюнок Володимира.
ID:
623083
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 22.11.2015 15:22:51
© дата внесення змiн: 07.02.2016 21:43:47
автор: dashavsky
Вкажіть причину вашої скарги
|
