***
У полі,
де котить синій Дунай
зірок
поливані
тарілки,
сидить в задумі
козак Мамай
і стогнуть за ним жінки.
Тріснула кобза
і кінь старий,
в тріщинах
сива твоя голова…
Місяцебогу,
що світить вгорі,
лізе
по жилах
трава
степова…
І з кобзи течуть слова…
