Яка ж безмежна прірва поміж злом
І світлом, що народжене від Бога,
Тому незграбна ця людська подоба,
Мов в’язень в путах з закривавленим чолом.
Рояться черви біля ніг геть збитих,
З брехнею лізуть в м‘ясо здертих ран,
І черевом в‘їдається під нігті
Тиран.
Нестерпний шлях в стражданні до зірок,
І розумом його не подолати,
Лукавим серцем стежку не здолати,
Лишень із вірою можливий кожен крок.
І вкотре падають зневірившись тіла
У прірву помсти, ненависті й злоби,
Зрікаються небесної подоби
Не боги!
