Хмари, мовби оті куделі...
Ця зими надзвичайна проза...
Снігом небо цілує землю
І тримає в напрузі мозок...
І птахАми кружля над нами,
І порожні займає ніші,
І зомбує сніговиками,
І читає забуті вІрші...
Але, там, під сердець корою,
Віра в Бога! Не дасть пропасти!
А в глибинах душі слабкої
Щось так хоче простого Щастя!
