Мій човнику,осінньої пори
Прибились ми до берега чужого...
Як молитовно тліють явори,
Зодягнуті у золотаві тоги*...
Тут ветхий млин самітником стоїть,
Немов ковчег біблійний серед моря.
Тремтливе листя буйних верховіть
Нашіптує печаль далеким зорям.
Столітній дуб, як вервицю в руках,
Перебира із жолудів намисто,
І тане постать, світла і крихка,
У надвечір'ї грає променисто.
Ген розплелась заквітчана коса
Струмка дзвінкого по плечистих схилах!..
На теплу душу випала роса,
Мій світлий смуток ніжно посріблила...
І все забулось, тлінне і земне,
З очей сповзає висвячена втома...
Прадавній ліс-загублений Едем,
Моїх блукань омріяна укрома...
*тога-верхній чоловічий одяг у Древньому Римі.
...Ген розплелась заквітчана коса
Струмка дзвінкого по плечистих схилах!.. (!!!!!!!!!)
любий Одуванчику, вірш прекрасний вцілому, а що вже цей живий, говіркий, пластичний образ... просто неперевершено! Геніально. Я так захоплююсь Вами...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам щиро! Рада,що цей вірш Вам сподобався)Запозичила з Вашого лексикону слово "укрома"... Сподіваюся,Ви не проти? Приємно,що ми з човником "прибились...до берега..." Вашої душі)
ГАРНО "розплелась заквітчана коса
Струмка дзвінкого" - на Україні це тільки в Карпатах можна побачити.
за те, що "І все забулось, тлінне і земне"
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви праві:лише в Карпатах можна побачити розплетену косу дзвінкого струмка! Цілком підтримую Ваш прекрасний тост:щоб забулося все тлінне і земне! Щиро вдячна за увагу і гарні слова!