Хмарний ранок дивився насупившись. Сильний вітер штовхав важкі, темні хмари за гори, які височили над її будинком. Марина молода дівчина, яка любила закохувати весь світ в себе. Цим ранком вона похапцем збиралася на роботу. В одній руці тримала склянку води, а іншою до сумки кидала необхідні речі. Кроки годинника гучно лунали кімнатою. За п'ть хвилин треба виходити, або доведеться чекати наступний автобус. Востаннє зазирнувши в дзеркало вона підправила неслухняне волосся і блиском підфарбувала пухкі, червоні губки. Жодної зайвої хвилини. Треба швидше кулі летіти на зупинку. Тож вскочила в новенькі, білі найки, гучно гримнув дверима, притьмом побігла сходами.
За декілька хвилин почався дощ. Дівчина драматично вигукнула:
- От нещастячко, забула взяти парасолю.
Дощ великими холодними краплями торкався її обличчя зухвало показуючи свою силу, проти якої вона беззахисна. Футболка швидко вбирала холодну рідину. До зупинки двадцять хвилин швидкими кроками. Змокла дівчина озиралася на усіх зустрічних, намагаючись побачити когось знайомого з парасолею. Але зустрілася тільки собачка Чапа з сусіднього будинка, яка кудись поспішала по справах. Вітер постійно шарпав панянку за сумку, намагаючись вирвати її з рук. Дерева хиталися зі сторони в сторону струшуючи зайві краплі на перехожих. Марина відчувала, що починає мерзнути. Прибігши на зупинку вона побачила на табло, що автобус запізнюється на десять хвилин. Мурахи від холоду бігали по тілу під мокрими речами. Майже відразу дівчина помітила хлопця, який так само змоклий стояв під дощем без парасолі. Він також трохи підмерз, бо його губи мали ледь синій відтінок. Нарешті прийшов автобус натовп кинувся у відчинені двері. Дівчина не помітила, як її заштовхали в середину салону. Людей набився повний автобус. Всі щільно стояли один до одного. Та сьогодні Марина не гнівалася, що змушена стояти на одній нозі, спина до спини, бо вона відчула тепло. Від приємного відчуття здавалося можна зігріти не тільки тіло, а також душу.
Двері зачинилися і автобус рушив знайомим маршрутом.
За декілька хвилин приємний чоловічий голос запитав її:
- Вам зручно.
Вона підвела очі на вродливе обличчя хлопця з великими блакитними очами. Марина засяяла щирою радістю. Вона зізналася, що дуже змерзла, а його широка спина її зігріває.
- Мене звати Нирам, а тебе як?
Здивовані очі Марини помітно збільшилися.
- Мене Мариною - тихо відповіла вона.
- Ти далеко їдиш - знову запитав хлопець.
- Ще декілька зупинок. На площі "Свободи" вийду.
- А я на "Ринковій" площі. Може знаєш кав'ярню "Кава для закоханих ", я там барменом працюю. Заходь, пригощу самою смачною кавою в місті.
- Обов'язково завітаю. Кава мій улюблений напій.
Хлопець таки справді милий. Який приємний початок дня, перебирала думки юначка.
Тим часом автобус зупинився і багато людей вийшли, зійшов і Нирам.
Дивне ім'я, вперше чую, думала вона. Якогось дня треба завітати та дізнатися чому його так назвали? Чим він цікавиться? Де зазвичай проводить вихідні? Яку музику слухає? Що читає останнім часом? Хлопець викликає неабиякий інтерес, здається дуже сподобався.
