Немає квартири, залишився... ключ.
Розгублена жінка ще досі не вірить...
Ще скільки у нас буде знищених Буч,
У вбивствах не знають ці нелюди міри.
Портрет України — жіноче лице,
Сльоза по котрому побігла пекуча.
Як можна збагнути все розумом це,
Коли в нас щоденно повторення Бучі?
Ця жінка "хоронить" не стіни й майно,
Сімейних світлин їй шкода й вишиванок...
Тут пам'ять цінують, а там — все одно,
Невинною кров'ю вмивають свій ранок.
