|
У глибині моєї чуйної душі
Живуть, немов в оселі, почуття,
Неначе справжні, друзі чи товариші,
Впродовж мого єдиного життя.
Моя душа для них – немовби дійсний дім.
Хай вікон і дверей у нім нема,
Та є щось більш важливеє у нім,
Що їх оберіга вік і трима,
Мов камені важкі фортецю кам’яну,
Немов міцний фундамент той же дім,
Який збудований на нім у давнину,
Коли тих не було, хто нині в нім
Живе. Це щира, чиста, світла та любов,
Яка бездонна, ніби океан,
Любов, що викликає в мене знов і знов
Лише солодкий, гармонійний стан,
В якім, перебуваючи, немов
Не на Землі живу я, а в раю.
Як сонце, зігріва мене любов.
У серці, наче сніг, в ній розтаю.
Вона живе в мені, одначе зичу я
Її усім на білім світі цім,
Аби із нею саме вся людська сім’я
Жила усюди і завжди на нім.
Закінчаться лише із нею війни всі.
Лише із нею запанує мир
У всій своїй неперевершеній красі.
Любов до миру – наче поводир.
Лише вона до нього всіх нас приведе.
Лиш з нею прийдемо до нього ми.
До миру прийде той, хто лиш з любов’ю йде
В душі та серці. Адже ми людьми
Родилися на світ, що мають почуття,
З яких найголовнішим є любов.
Отож його впродовж всього свого життя
До всіх і усього несімо, мов
Найбільший скарб, який не має і ціни,
Немов дарунок, як найвищий дар,
Щоб із любов’ю жи́ли завжди всі вони,
Без жодних сутичок, сперечок, чвар,
Які отруюють лиш світлі почуття
Так, як змія отруйна, без жалю,
Без жодної краплини співчуття.
Любове світла, я тебе молю,
Щоб ти ввійшла у людські душі та серця,
Неначе в дім, без жодних зайвих слів,
І привела до остаточного кінця
В них їх же найтемніших почуттів
Усіх, щоб вийшли всі вони з них в небуття,
Де темрява і порожнеча вік.
Любове, найсвітліше почуття,
Ввійди, благаю, ти у них навік
І їх усіх собою ніжно огорни,
Неначе мати немовля своє.
Нехай тебе відчують всі вони.
Нехай відчують, що у них ти є,
Що ти – не привид, не омана, не мана
І не уяви твір лиш черговий.
Хай стороною думка ця мина
Всіх їх, допоки кожен з них живий.
Хай в їхніх душах і серцях любов пала,
Немов вогонь жагучий і палкий,
Позбавивши ненависті так, як і зла,
А разом з ними й шлях життя важкий.
Якщо вони з любов’ю будуть ним іти,
Якщо вони її всьому та всім
В цім світі будуть повсякчас нести,
То й житимуть у щасті чарівнім,
Аж доки не настане їхня мить
Покинути цей світ уже навік,
Коли в ту мить вони припинять жить,
Коли скінчиться їх життєвий вік.
Євген Ковальчук, 03. 08. 2021
ID:
1044237
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 22.07.2025 21:45:48
© дата внесення змiн: 22.07.2025 21:45:48
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
