Мене ти почуєш
Там у тиші нічній.
Твоє серце озоветься
вітерцем мені:
-Я поруч,
люба.
- Я твій,
вір мені,
вір.
Ой, вороне, чорнявий.
Ой, дубе мій, кудрявий.
Мені в вітра крила.
Я би й полетіла.
Ніч мовчить,
на морі гладь.
Але я кричу.
Мій голос з вітром летить.
Ти не самотній,
Я тут.
Ти не самотній,
Це суть.
Я співаю не для слави, не для людей.
Ні.
А щоб сказати: я є,
Я жива, я живу.
Зірки падають в долоні,
Як листи з іншого життя.
Холод в серці знову тане.
-Я поруч,
Ти не самотня,
-соловей відповідає.
Світ мовчить.
Але я кричу.
Мій голос вітром летить.
Ти не самотній,
Я тут.
Ти не самотній,
Це суть.
Зірки падають в долоні,
Як листи з іншого життя.
Холод в серці знову тане.
-Я поруч
Ти не самотня, любове моя.
Любове моя.
З вітром по світу
ця пісня лунає.
Кожен, хто любить,
Нам підспіває.
Гріхопадіння
Коли вам кажуть,
Що людина створена
За образом і подобою Бога -
не вірте.
Все навпаки.
Як у тому Вавілоні.
Ікони пишуть.
І Самого Бога,
Єдиного і вселюблячого
нам подають як людину,
яка не достойна навіть
не те, що поряд з ним стояти, а й рот свій розкривати.
А подивіться на себе.
Ви ж як малі діти
Постійно граєтесь
зі сірниками.
А Бог вас любить,
наказує.
Коли вам кажуть:
-Людина - вінець еволюції!
Не вірте, люди добрі.
Як демон може бути вінцем
Еволюції, якої ніколи не було.
Стабільне лиш - гріхопадіння.
Хоч один тиран-злочинець розкаївся?
Хоч один олігарх-злодюха повернув
Таким же як він за образом і подобою награбоване?
Та ні.
Він збільшив штат таких як сам
Та охорони.
Охорони від вас.
Бо всі ми - люті звірі.
У кожній людині звір
Притаївся і чекає
На свій час.
Іноді в очах,
Іноді в оскалі
Ми помічаємо посмішку
демона, якого самі ж ми вогодували,
Взростили в собі.
Розкайтесь,
Покиньте нарешті
Цю вязницю душ.
А ні.
Каяття не буде.
Візьмемо маленький приклад -
залізна дорога
Київ-Москва!
І при цих словах
оскал, міміка, ненавість.
І все це за десять років.
А до того їздили ж в гості
до рідні.
Возили гостинці,
спілкувались,
Ділились сокровенним,
родичались.
Залізницею возили людей.
Що ж трапилось?
Еволюційний скачок вгору?
Двохсотих й снаряди везуть
Тією ж залізницею.
І Бог замітьте ні до чого.
В собі можна плекати зерна божої ласки,
А можна кормити бісів.
І кого ж ми та вскормили?
Вінець еволюції?
Армагедон?
Бог сам і той злякався свого творіння.
Потопи й вогена лава
Періодично очищали Рай
Від ...
таких як ми,
зажерливих,
людиноненавистних,
бездуших.
Щось не так?
Ви не такі?
Ви підете на хрест
заради ближнього?
Чи будете вбивати
до останнього патрона
Всіх,
бо ви не гідні
бути людиною,
людяність втрачено.
Голодні,
постійний голод,
ненаситність,
ненавість,
А де ж любов?
ID:
1044205
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.07.2025 08:46:10
© дата внесення змiн: 22.07.2025 09:39:03
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
