І серед громів війни цвітуть квіти. Несподівано народилася Незабудкова пісня
Я ж тобі на НЕзабудь – незабудкою
На стежинах юності заяснію.
Ті чудові оченьки незабудкові
Пробудили в серденьку спогад-мрію.
Двоє нас із літечка незабутнього
П’єм нектар солодкого чар-кохання.
Сивий рідний голубе, не забудь мене,
Обіймемось крилами, як востаннє.
І нехай цвітуть вони між отавами,
Пам’яті блакитнії незабудки…
В’яне наша молодість під загравами,
Та не в’яне в серденьку – незабутнє.