Вона не любить напівтон,
Не носить масок, не грає ролей.
Її любов – це напівсон,
Без меж, без фальші, це не бродвей.
Вона мовчить – не злість, не зрада,
Це відповідь на весь той біль.
Вона – як тихий водоспад,
В якій відлунює твій грім.
Коли він ніжний – вона стає весною.
А коли грубий – зникає, наче дим.
Вона не бореться з тобою –
Вона живе тобой одним.
Не просить більше, ніж дає.
Не вимагає, не чекає диво.
Лише у серці холодно стає,
Коли в душі дощі і злива.
Хочеш тепла? – Будь сам як сонце.
Хочеш любові? – Люби ти теж.
Бо жінка – не пусте віконце,
А світ, прекрасний і без меж.
Тож не питай: «Чому така холодна?»
Не в ній, лише в тобі – вся суть.
Вона – не гра, не випадковість.
Вона – відлуння. Твій маршрут.