* * *
Тулимо долоню до долоні,
очі що напроти, повні сліз.
Ми на щастя жадібні й голодні.
Тиша проганяє лаву слів.
Нам лишає вдихи й поцілунки,
і обіймів ледве чутний рух,
лиш серця відгукуються лунко
на п’янку й бурхливу долі гру.
Світ забув нас, чи то ми про нього,
й нам немає часу на думки.
Ми всіма забуті, навіть Богом,
нині в нас щасливий день такий.
Губи залишають слід на тілі
пристрасний, як наші почуття,
рухи теплі, ніжні, ще несмілі
обіцяють кайф до забуття.
