Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Трояндове кохання ( проза 1 ч) - ВІРШ

logo
Ніна Незламна: Трояндове кохання ( проза 1 ч) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 2
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Трояндове кохання ( проза 1 ч)

Ніна Незламна :: Трояндове кохання ( проза 1 ч)
      Вересневий ранок…  небесна блакить. Крайнеба де-не-де  сірі й білі хмарини. Сонце помітно здіймалося догори, проміння  поступово, все більше прилягало на шкільне подвір’я. Під шовковицею у невеличкій калюжі купалися  сміливі горобці, вже звиклі до дитячого галасу. Це вчора, пройшов невеликий дощ, ото й зраділи, майже цілий місяць його чекали.
    Неподалік, під горобиною,  спілкувалися троє хлопців із дев’ятого «А» класу. Акуратно підстрижені, мали русявий колір волосся. Один із них, менший  на зріст Руслан, в руці тримав пачку цигарок, запрошував посмалити. Вадим, найвищий хлопець у класі, його карі очі забігали по ньому, сказав незадоволено, 
-І навіщо воно мені?  Ні-ні, тобі не набридло пропонувати? Скільки не старайся, я не буду смалити, я ж тобі сказав.
 Сергій, серед них середній  на зріст, кілька раз кліпнув очима. В них ніби частка блакитного неба, що знімає напругу, озирнувшись, посміхнувся,
-Хоч до початку уроків  є  час та я теж  не буду. Хтось з учителів почує запах,  хай не зараз, не хочу неприємностей.
Вже й  торкнувся руки Вадима,
-Он поглянь, наша «Тополя» з якоюсь дівчиною йде.
-А Поліна,- засміявся Руслан. 
Всі троє демонстративно розвернулися до парадного входу шкільного подвір’я. Дівчата, тримаючись за руки, не поспішаючи прямували до дверей школи.
-Гей, Тополько, привіт!- гукнув Руслан, розвів руками, продовжив,
- І кого це ти нам привел? Не тікай! Тож  познайом  нас  чи що, із цією золотоволосою, чи з ясним промінчиком сонця.
Дівчина і справді мала  волосся кольору стиглої пшениці із сонячним відблиском, враз почервоніла. Її волошкові очі вп’ялися в нього,
-А це ж хто такий сміливий?
Поліна  різко розвернулася до дверей, потягнула її за руку,
-Пішли! Це наш однокласник. Побачиш  з якими суб’єктами будеш навчатися.
  Вадим сидів за партою… її балухат, на колір волошкові очі, довгі вії й досі були перед його очима.- Бач  яка, ніби  жовтенька троянда, в якої  по пелюстках золотистий штрих, між ними ледь - ледь синюватий відтінок. 
    На  уроці алгебри,  вчителька  на дошці писала рівняння, учні мали виконувати  самостійну роботу. А в його голові блукали думки про неї - І рина, але ж гарне ім’я! Вона ж  подібна квітці… 
Вже під рукою вирваний листок із зошита, малював троянду. В нього це завжди гарно виходило. Лише кілька хвилин, той листок  з’явився в неї на парті. В недоумінні зиркала по класу, хто б міг послати,  цю пишну,  штрихом нанесену простим олівцем квітку.
  Минув майже місяць… Вадим весь час спостерігав за Іриною, хотів вивідати де вона мешкає. Та стільки не намагався прослідкувати за нею, раптово зникала, ніби розчинялася у воді. Одного разу  йому все ж  вдалося  це зробити. В самого ранку хлюпотів дощ та хлопець вирішив-   Не відступлюся, я ж не слабак, дізнаюся де живе.
  Із парасолею в руці, Ірина  зайшла  у міський  автобус, пройшла подалі від входу. Він же останнім зайшов у автобус. Спостерігав за нею з- під капішона, який натягнув так, що тільки й виднівся ніс та очі.
  Автобус  прямував до кінцевої зупинки. - Ох і далеко ти забралася -позираючи у вікно, з думками  в круговерті. Переступав з ноги на ногу, в них відчував прохолоду -.Це ж треба, так далеко  від школи мешкає, ще й дощ не вщухає, здається я вже й ноги промочив. 
   З автобуса вийшов першим, чекав на неї. Опустивши голову,  вона дивилася на східці, перед собою помітила руку, сміливо взялася за неї,
-Ой дякую, тут справді слизько, ваша допомога не завадить.
Мовчки допоміг  їй зійти й швидко відійшов у сторону. Не звертаючи уваги на моросіння дощу, зняв капішон,
-Ірино і чого ти так далеко живеш?
Від здивування, її очі округлилися іще більше,
- Ти? А це чого тебе, аж сюди занесло?
- Тобі далеко йти?- повільно з її руки витягнув сумку, продовжив,
 -Напевно окрім книжок іще щось поклала, важкенька, давай, допоможу.
 Блиск у очах, як стріли грозові, вразливо торкнулися  його душі. Та вмить почервоніла,, зиркнула з під лоба так, мов шипи троянди вкололи його в саме серце,
-А в тебе що, в цьому районі хтось живе?
Щоб не засміятися стиснув уста, на підтвердження кивнув головою.
    На околиці містечка вулиця приватних будинків, деякі з них доволі старі, до них і стежинок не видно, деякі  недобудовані. Рідко на очі попадалися  ухожені будинки з красивими парканами. Йти по дорозі, встеленою вапняком та вугільним шлаком, було незручно, попереду все частіше виднілися то менші, то більші калюжі води. Він відчував,  його  черевики і шкарпетки промокли наскрізь, в пальці зайшли зашпори.
Підходили до будинку, несподівано під’їхала автівка, з неї вийшла жінка,
-Добре дядьку Миколо дякую, що підвіз, до завтра. 
Автівка тихо від’їжджала, вона звернулася до Ірини,
-Доню, бідненька, я запізнилася тебе з школи забрати, напевно добре промерзла? А це хто з тобою?
-Це Вадим -  мій однокласник.
 Він сказав, трохи соромлячись, 
-Добрий день! 
-Добрий день ,- відповідаючи,  жінка зміряла його з ніг до голови, вирячила очі,
-Ой Боже, так у нього майже до колін штани мокрі! Гайда до хати!
-Та ні!- відразу віддав сумку Ірині, настатив руки, продовжив,
 – Дякую! Та це трохи зверху.
Вмить почервоніла, сказала командирським голосом,
-Ніяких ні! Телефон маєш, подзвониш, поясниш батькам!
Міцно двома руками звяла його за плечі, розвернула до хвіртки,
-Заходь і будь ласка без заперечень!
Обличчя доньки розпливлося в усмішці,
-Ага, попав під руку?! Це мама так командує хворими в кардиологічному  відділенні. Вона медсестрою там працює.
 Й відразу звернулася до матері,
-Я не зрозуміла, а ти чого так рано додому приїхала?
-По графіком маю чотири години  відгулу. А дядько Микола привіз  брата в лікарню, от мені й  підвезло. Думала тебе забрати  та не вийшло.
Ірина прошепотіла  йому на вухо,
-Ії звати Марина Петрівна. Моя порада, що скаже все роби, якщо не послухаєшся, віддуватися мені за тебе доведеться.
     Той день, він  напевно  ніколи не забуде. Відігрівався  в кухні на стільчику, біля газового котла. Мусив одягнутися у махровий халат і теплі в’язані шкарпетки. Воно з однієї сторони поглянути, часто червонів та підчинявся, бо ж відчував, що добряче промерз. Мусив змиритися, тепер уже нічого не зміниш. Його речі, уже випрані в пральній машині, висіли над котлом.Він хотів сам вимити черевики, але Марина Петрівна різко сказала,
-Ану лиш! Он чай з малиною чи з медом пий! А це, я сама зроблю!
  Ірина  у своїй кімнаті виконувала домашнє завдання.Тільки час від часу почувши мамин голос, всміхалася,
-Ото знай , як до мене приходити! Ой, бідним же будеш!
  Вадим зателефонував мамі, попередив, що заночує у друзів. Пояснювати не захотів, втішався тим, що батько  на роботі ( він працює машиністом електровоза), появиться вдома тільки завтра. Він тримав сина в строгості. А з мамою, будь яке питання, йому завжди  було вирішити простіше.
   Минали дні… їхні стосунки тільки міцнішали. Не було такого тижня, щоб Вадим їй не подарував нові малюнки, на яких троянди,  уже були намальовані кольоровими олівцями.У класі це стало поводом дати їй кличку  - Троянда. Вона  ж, цим тільки пишалася, адже троянда вважається царицею квітів. Хлопці заздрісно поглядали на Вадима, часто стали під’юджувати,
-Он твоє трояндове кохання йде.
На знак згоди, він кліпав очима, задоволений, вже посміхався до неї. 
                                                       ***
   Поспішав час,  збігали дні…  сонячні, привітні, подібні деревам у весняному листі з блиском. Похмурі ж  відображали смуток, ніби те листя в пилюці, як  у тумані. 
 Одного разу, йдучи поряд з нею, на плечі поклав руку, злегка притиснув до себе, намагався розвеселити.
-Чому губи  надула? Ану посміхнися, стань чарівною, як цвіт троянд  у твоєму садку. Від них очей не відведеш  й вже негайно, аж до неба,  політ  мрій  про майбуття.
-Та ну тебе, ти справжній мрійник, а я ні. Поки нам робочі будували будинок, ми в селі стали вирощувати троянди. Віддавали сусідові, він  у Харкові на ринку здавав оптом, мали якусь копійку. Мій батько працював ревізором у потягах, знайшов круту панянку, це вже п’ять років, як  пішов від нас. Скрутно жилося, але вижили. Потім дідусь помер, а через рік бабуся,  нам у спадок залишили  трохи доларів. Згодом мама влаштувалася  на роботу в лікарню, працювала в зміні. Я ходила в школу, інколи бабуся Ганна,чи дід Микола зі мною на ніч  залишалися. Вони від нас через два обійстя живуть. Від батька я отримувала гроші, ну аліменти. Ми з мамою намагалися іх не витрачати. Як кажуть копійка до копійочки, ось ми  і тут. Знаєш, я й надалі хочу  займатися  квітами. Дуже люблю троянди,  хоч шипи  гострі та їх пелюстки просто заворожуть. А іще, якщо  із запахом, сказати, що я в захваті – це слабо сказати.
-Але ж це важка праця.
-Та нічого, зате улюблена справа. Харків недалеко, одночасно можна  в  інституті  заочно навчатися на факультеті економіки та мененджмента.
-А я закінчу дев’ятий клас, продовжу батьківську стежку, вивчуся  на машиніста, з вікна електровоза любуватимуся трояндами.
  -А може в художнє училище підеш? У тебе ж такі чудові малюнки!
-Та ні, це моє хобі. Коли малюю  в душі  натхнення відчуваю. І це вже, як політ, ніби обіймаю все піднебесся і на ньому відтворюю квіти. Ти не уявляєш,яке це блаженство. Хоча  намальовані портрети  теж  є, захочеш, при нагоді покажу.
      Роки, як швидкісний потяг, якому дано зелене світло в життя…
   На початку навчального року, в одинадцятий клас, прийшов молодий, русявий  вчитель інформатики. Його чорні очі ніби свердлили кожного учня. Високий на зріст,  при нахилянні над столом витягував шию. Як глянути зі сторони, чимось нагадував співаючого  півня. По поведінці помічали,  після закінчення інституту - це його перші самостійні уроки. Він проводив їх доволі стримано, старався  розвивати у своїх учнів мислення та  здатність до самостійного навчання. Згодом, учні в класі  йому дали кличку « Півень».
   Ірина часто  на собі помічала  його погляд. Зразу трохи ніяковіла - От кугут! І чого очі п’ялити? Та пізніше намагалася  не звертати уваги.
   Одного дня,  після закінчення уроку, вона із-за парти встала останньою, прямувала до виходу,  він гукнув її,
-О пані! І куди ви так поспішаєте, може сьогодні я  вас проведу додому? 
 В мить її щоки почервоніли,  в очах іскри, голос уривчастий, різкий, пронизливий,
-І чого б оце? Ваше діло навчати нас, а не проводжати. 
  Він швидко опинився біля неї, схопив  за руку, вона різко звільнилася, ніби захищаючись, наставила  долоню,
-Ану тільки посмійте доторкнутися!
-О трояндо, навіщо свої  гострі шипи наставляти.? Я такий,  що й зможу їх обточити. 
Вона поспішала до виходу, все ж  почула його останні слова, 
-Ха принцеса! Дівчині треба бути лагіднішою.
 Відтоді, на уроках вчитель прискіпливо ставився до неї. Зустрічав у коридорі, помітно підходив ближче, щоразу запитував,
-То ви готові зі мною подружитися?
У відповідь, як ляпас - гордий погляд, мовчки обходила стороною.
 Та після однієї такої зустрічі, терпець урвався, вона розповіла Руслану й Сергію. Адже хлопці підтримували зв’язок з Вадимом, знали  про їхню дружбу. Бувало часто  в нього запитували,
-І, як там ваше, трояндове кохання? Скоро весна, з бутонів пелюстки розпустяться, а що далі?
Вадим щодо таких запитань, розмов, тільки всміхався. 
  Ірина не знала, як хлопці попередили вчителя та  здавалося він залишив її  в спокої. Лише інколи на уроках, на собі  помічала  його прискіпливий погляд.
                                                       ***                                             
     Подихи весни -  квітучість мрій і сподівань…
   Вадим навчався у Харківському  професійному ліцеї залізничного транспорта. Ірина закінчувала школу, готувалася до випускного балу. 
    Біля дзеркала,одягнений у чорний костюм і блакитну сорочку, Вадим підбирав краватку,
-Мамо йди подивися, яку з них одягти, чи  цю темну, чи світлішу?
-Ой, а я й забула, що ти в школу йдеш, - в руках тримала дві краватки, продовжила, 
-Ти так виряджаєшся! Хіба до цього часу твоя  дівчина собі нікого не знайшла? Хоча б раз побачити її.
-Ти ж її фото бачила.
-Тож на фото та іще в телефоні, якби побачила наяву. Цікаво, чим завоювала твоє серце…бо тільки, як приїхав,  так і поспішаєш до неї. 
- Ма… я ж приїжджаю через кожні два- три  тижні. Бачиш  живий, здоровий, чи щось не так? У мене ж сесії, я весь у навчанні. А приїду, що я не можу зустрічатися з тією дівчиною, яка мені до душі?
-Ох - ох, добре… добре. А може ти уже й закохався?
-А якщо закохався - будеш проти? Мені здається, ти мене завжди розуміла Не знаю, для чого ці розмови….
- Ото розгарячився…  оцей метелик візьми,  він краще пасує.
    Вручення атестатів проходило в спортивному залі. Вадим таки запізнився, в залі було доволі гамірно і вже лунала музика. На стелі крутилася диско – куля, від її мерехтіння  примружував очі, нарешті побачив однокласників.  Ірина спілкувалася з Русланом й Сергієм.  Її сукня чимось нагадувала весільну сукню  Попелюшки. Колір тканини пудрово - рожевого кольору дуже пасував до тону обличчя. А модна зачіска і золотий ланцюжок - були родзинками, підкреслювали  красиву довгу шию. Від веселкових кольорів  диско – кулі все переливалося, придаючи казковості.
 Він ніби замав крила птаха, не йшов до неї, а летів. Та  в цей же час, миттєво  перед нею став  вчитель інформатики, запрошував на танець. Помітивши Вадима, хлопці з двох сторін взяли вчителя під руки, ледь припіднявши, прямували до виходу.  До нього, в один голос,
 -Нам треба поговорити.
 Той в недоумінні  вертів головою, ніби когось шукав. Вадим, всміхаючись взяв Ірину за руку, нахилившись до вуха, прошепотів,
-Я запрошую на танець свою королеву квітів.
 Раптово поцілував її в щоку. Вмить вона  замала сполоханий вигляд, щось завадило подиху, відчула  часте серцебиття, сказала тихо, трохи сердячись,
-Ну ти що?! Отак прямо при всіх! 
Він прошепотів їй на вухо,
-Вибач, а що  і при всіх не можна і наодинці не можна, ну  прошу не знущайся з мене.
   Щасливі, повні надій і сподівань закружляли  у вальсі. Їх серця билися у  такт, здавалося ніхто й ніколи не наважиться порушити цю щасливу мить. Згодом до них приєдналися Сергій з Поліною. Цей вечір, в колі друзів і справді був  доволі веселим. 
  Розчервонілі, задоволені  балом, не діждавшись його закінчення, виходили з зали. Їм азустріч йшов учитель інформатики, боязко позирнув на Вадима, поступився дорогою.
-Подіяло, - весело помітила Ірина.
-Мої хлопці – мій щит. Це добре, що є такі віддані друзі. Та все ж знай,ти моя квітка, при любих обставинах, я тебе нікому не віддам!
   Лише кілька хвилин під горобиною… перший невмілий поцілунок торкнувся її вуст.У відповідь ніяких шипів, лише сором’язливий погляд, покірно поклала голову на його плече.
                                                  ***                                                                               
  Час  невпинно летить… Ірина  поступила в інститут на заочне відділення. Вадим закінчив навчання, працював разом з батьком.
    Трояндове кохання все більше розквітало, в  надії, через пару років одружитися. Та навесні  на столі лежала повістка у військкомат. 
   Хвилююча подія, проводи, воно б можливо було і легше та в зв’язку з  пандемією коронавірусу, кожного охоплював страх. Але ж, як  з іншої сторони подивитися, можливо  було і  на краще. Вадиму зробили три щеплення,  це захистило від хвороби. Проходив службу недалеко, але  в зв’язку з пандемією, усі зустрічі були заборонені. Поскільки він потрапив на службу в залізничні війська,  після учебки отримав посвідчення зв’язківця.
   За браком медсестер у лікарні, мама Ірини працювала в інфекційному відділенні.Тому, донька  часто  вдома була одна. Інколи телефонні розмови з Вадимом та  з мамою, як втеча від самотності і важких думок.  Вечорами, розрадою були троянди  в горщиках на підвіконні, говорила до них тихо,
-Ось приїде Вадимко, як побаче , стільки  вас  різноманітних в мене  стало,  ото буде дивуватися. Я вас люблю, думаю,  він теж вас любить.
  Щоб одинокість не так  ятрила душу, усі  подаровані малюнки, на яких зображені троянди, виставила  на серванті. Один  із  них,  стояв на самому видному місці. На ньому жовта троянда із блисками золота на пелюстках. Від неї лягає тінь, зображена  штрихами  подібними сонячному промінню.
  Перед очима дні спілкування. Задивлялася на  малюнки, любувалася ними, ніби  від нього сприймала  теплий, ніжний погляд.

Далі буде

ID:  1001140
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 19.12.2023 08:36:11
© дата внесення змiн: 19.12.2023 10:21:16
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 13 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Н-А-Д-І-Я, Lana P., Світлая (Світлана Пирогова), Катерина Собова, Маг Грінчук, Наталі Косенко - Пурик, liza Bird
Прочитаний усіма відвідувачами (2244)
В тому числі авторами сайту (16) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

ВАЛЕНТИНАV, 25.12.2023 - 19:09
Дякую! Сподобалось! 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose
 
ДОБРЕ Є! Ви мене надихнули. теж спробую свої сили у прозі. ЩАСТИ! hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую! Це добре, адже ніколи не пізно,досягти того,чого бажаєш! Удачі Вам і натхнення! give_rose
 
Ганна Верес, 20.12.2023 - 21:11
Читаю і п'ю насолоду. Дякую.
12 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую п. Ганно! give_rose
 
Сара Ґоллард, 20.12.2023 - 21:09
Супер! Захоплює give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пані Саро! give_rose
 
Н-А-Д-І-Я, 20.12.2023 - 09:17
12 12 16 16 16 гарне, щире оповідання про молодість і кохання! give_rose hi 9 019 021
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиросердечно дякую п. Надіє! give_rose
 
liza Bird, 19.12.2023 - 21:49
Цікаво читати вашу прозу п.Ніно! 16 12 hi give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую пані Лізо! give_rose
 
Маг Грінчук, 19.12.2023 - 19:10
А летіли мрії в них... 12 16 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 23
 
Чайківчанка, 19.12.2023 - 12:02
12 16 Цікава розповідь , як пісня "Трояндова любов",що співає Гаденко.Чекаю закінчення історії.Молодець. hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую п. Маріє! give_rose
 
Гарна розповідь. Життєво та щемно. 16 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Вам вдячна! give_rose
 
12 Гарна життєва історія і Ви її вміло описали. 16 22 22 give_rose hi shr
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро Дякую пані Світлано! give_rose
 
Катерина Собова, 19.12.2023 - 10:14
12 12 12 Дуже цікавий сюжет, Ніночко, з нетерпінням чекаємо продовження!
 
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую за підтримку пані Катеринко! give_rose 22 21 22
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: