Опiвночi айстри в саду розцвiли...
Умились росою,вiнки одягли,
I стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать…
I марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні,
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна…
Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни…
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем…
І вгледіли айстри, що вколо – тюрма…
І вгледіли айстри, що жити дарма, – Схилились і вмерли… І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!..
Вообще,стихи о Родине не очень люблю,но этот прочла и зацепил...Сразу видно,что автор писал от сердца,а не потому,что так положено...
|
|
