геометрія

Сторінки (14/1347):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

КВІТУЧЕ РОЗМАЇТТЯ…

                             В  моїм  дворі  щоліта,-
                             квітуче  розмаїття,
                             від  цього  розмаїття
                             зникає  лихоліття...
                                                   Зникає  лихоліття
                                                   і  болі  всі  зникають...
                                                   Дерев  всіх  верховіття
                                                   під  сонечком  дрімають...
                             В  моєму  розмаїтті
                             квітують  різні  квіти,
                             буває  й  самоцвіття
                             серед  усіх  тих  квітів...
                                                   З  декоративних  квітів
                                                   є  соняхів  суцвіття...
                                                   Лікують  бува  квіти
                                                   вже  не  одне  століття...
                             В  живому  розмаїтті
                             зростали  мої  діти...
                             Як  соняхів  суцвіття,
                             зросли  й  онуки-квіти...
                                                   Багате  розмаїття,
                                                   бо  квітів  є  багато,
                                                   уже  багатоліття,
                                                   в  дворі  побіля  хати...
                             Уже  сорокаліття
                             живу  я  у  цій  хаті,
                             й  восьмидесятиліття
                             тут  буду  святкувати...
                                                   Не  зникне  розмаїття
                                                   допоки  тут  живу  я...
                                                   Дасть  Бог  і  до  століття,
                                                   можливо  дотягну  я...
                               А  як  мене  не  стане,
                               не  знаю,  що  тут  буде...
                               Та  я  надіюсь  квіти
                               посіють  інші  люди...
                                                   Я  вірю,  що  й  без  мене,
                                                   тут  буде  розмаїття,
                                                   буятиме  напевне
                                                   ще  не  одне  століття...
                               В  моїм  дворі  щоліта,
                               квітує  розмаїття,
                               мене  це  розмаїття,
                               вертає  в  малоліття...
                                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845722
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.08.2019


ПРО ЖАР - ПТИЦЮ…

                                 Вперше  почула  про  Жар-птицю
                                 я  у  бабусинім  садку...
                                 Чула  сю-сю-кання  синиці,
                                 все  було  гарно  й  до  ладу...

                                 Бабуся  яблука  збирала,
                                 і  говорила  на  ходу...
                                 І  про  Жар-птицю  розказала,
                                 що  десь  жила  в  чужім  краю...

                                 Я  зачарована  стояла,
                                 слухала  розповідь  оту...
                                 І  вже  Жар-птицю  уявляла,
                                 й  велику  скриню  кам"яну...

                                 Здавалось  бачу  я  Жар-птицю,
                                 що  прилетіла  із-за  хмар,
                                 спокійно  сіла  на  криницю,
                                 і  я  відчула  її  жар...

                                 Потім  до  скрині  підлетіла
                                 з  гарячим  полум"ям-мечем...
                                 Золотим  ключиком  відкрила
                                 скриню  із  щастям  для  людей...

                                 Казка  запала  мені  в  душу,
                                 хоч  я  й  мала  тоді  була,
                                 та  відчувала,  що  я  мушу
                                 знайти  той  ключик  для  села...

                                 Щоб  люди  краще  стали  жити,
                                 і  повернулись  ластівки...
                                 Щоб  не  були  голодні  діти
                                 й  щедро  родили  всі  садки...

                                 І  щоб  бабуся  не  хворіла,
                                 мама  частіш  дома  була...
                                 Щоб  я  робити  все  уміла,
                                 тепла  вода  в  річці  була...

                                 Про  дідусів  щоб  більше  взнати,
                                 їх  в  нас  забрав  голодомор...
                                 А  я  за  ними  сумувала,
                                 сповнена  віри  і  тривог...

                                 З  часом  я  звісно  зрозуміла,
                                 що  казка  в  снах  лише  бува...
                                 І  кожен  сам  собі  Жар-птицю
                                 в  знаннях  і  праці  здобува...

                                 І  хоч  трудилася  багато,
                                 Жар-птиці  не  впіймала  я...
                                 Та  мрія  та  моя  крилата
                                 мене  вперед  завжди  вела...

                                 В  житті  реально  без  Жар-птиці
                                 у  праці  й  мирі  можна  жить...
                                 Хоч  спокій  нам  бува  лиш  сниться,
                                 не  можем  ми  її  вловить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845632
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.08.2019


ДЯКУЮ, ДЯКУЮ, ДЯКУЮ!. .

                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Сонцю,  що  світить  вгорі,
                                 Синьому  небу  із  хмарами,
                                 Місяцю  й  ранній  зорі!..
                                                         Дякую,  дякую,  дякую,-
                                                         Всьому  що  є  на  Землі,
                                                         Містам  і  вулицям  з  хатами,
                                                         Рідній  своїй  стороні!..
                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Тату  і  мамі  своїм,
                                 А  ще  бабусі  і  братові,
                                 Друзям  своїм  і  сім"ї!..
                                                         Дякую,  дякую,  дякую,-
                                                         Школі  і  всім  вчителям,
                                                         Всій  Україні  я  дякую,
                                                         Й  людям  хорошим  усім!..
                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Теплому  літу  й  весні,
                                 Осені  з  диво  -  туманами,
                                 Й  навіть  холодній  зимі!..
                                                         Дякую,  дякую,  дякую,-
                                                         Дітям  й  онукам  своїм,
                                                         Зятю,  невістці  і  сватові,
                                                         Свасі  і  родичам  всім!..
                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Сонячним  ранкам  і  дням,
                                 І  вечорам  тихим  дякую,
                                 Ще  і  спокійним  ночам!..
                                                           Дякую,  дякую,  дякую,-
                                                           Я  і  садкам,  і  лісам,
                                                           Горам  високим,  рікам  глибоким,
                                                           І  океанам,  й  морям!..
                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Кожному  гостю  у  дім,
                                 І  у  свій  дім  я  запрошую,-
                                 Вхід  в  нім  відкритий  усім!..
                                                             Дякую,  дякую,  дякую,-
                                                             Дивній  природи  красі,
                                                             Квітам  усім  попід  хатами,
                                                             Кожній  ранковій  росі!..
                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Я  і  дощам,  і  снігам,
                                 Господу  Богу  я  дякую,
                                 Мріям  своїм  і  думкам!..
                                                               Дякую,  дякую,  дякую,-
                                                               Будням  усім  і  святам,
                                                               Празникам  Божим  я  дякую,
                                                               Храмам  усім  і  церквам!..
                                 Дякую,  дякую,  дякую,-
                                 Світу  в  якому  живу,
                                 Божому  дару  крилатому,
                                 Прозу  й  вірші,  що  пишу!..  

                           P/S:    Ще  я  зізнаюсь,  що  дякую,
                                           Своїй  правнучці  малій...
                                           Клубу  Поезій    я  дякую,
                                           Й  його  поетам  усім...            
               
                                           Я  за  підтримку  всім  дякую,
                                           Тим  хто  читає  моє,
                                           Й  за  розуміння  я  дякую,
                                           І  за  коментарі!...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845565
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 19.08.2019


ПЕРЕДСВЯТКОВІ ВЕСЕЛИНКИ…

   Тринди  -  ринди  --  завтра  празник,
   тринди  -  ринди    --  Другий  Спас...
   Другий  Спас  -  народне  свято,
   то  ж  святкуй,  а  не  балакай...
                   Слів  у  твоїх  балачках,
                   як  є  маку  в  маківках...
                   Торохтиш,  як  той  горіх,
                   що  й  лякає  бува  всіх...
   Тринди  -  ринди  --жабі  в  око,
   тринди  -  ринди  --нема  строку,-
   для  розмов  і  балачок,-
   про  синів  і  донечок...
                     Тринди  -  ринди  --  у  снах  бачив,
                     тринди  -  ринди  --  ще  й  не  спав...
                     Щось  побачив,  не  добачив,
                     щось  важливе  -  прозівав...
   Тринди  -  ринди  --  гарне  свято,
   я  про  нього  вже  читав...
   Думав,  що  воно  минуло,
   з  переляку  чуть  не  впав...
                       Тринди  -  ринди  --  завтра  свято,
                       калачі  чудові    з  маком,
                       сливи,  яблука  -  з  медком,
                       всіх  мирян    із  празником...
   На  здоров"я  пийте  й  їжте,
   про  лихе  не  думайте...
   По  моїй  святковій  мові,-
   будьте  завжди  всі  здорові...
                           Тринди  -  ринди  --  дід  гуляє,
                           баба  діда  не  питає  -
                           де  він  був  і  що  робив,
                           і  яких  набрався  див...
   Дід  зав"яз  десь  у  боргах,
   як  собака  в  реп"яхах...
   Баба  діда  вже  й  не  лає,
   пиріжками  пригощає...
                           Дід  насупився,  як  хмара,
                           пиріжків  йому  вже  мало...
                           Каже  -  хочу  ковбаси,
                           утоплюсь,  як  не  даси...
   Баба  каже  -  ти  здурів,
   тобі  мало  пиріжків,
   на  ось  мед  і  яблуко,
   й  не  гарчи,  як  той  Сірко!..
                             Дід  замовк  і  почав  їсти,
                             запросив  і  бабу  сісти...
                             Хоч  натура  в  нього  дура,
                             та  минула  вже  зажура...
   Тринди  -  ринди  --  дід  наївся,,
   і  до  баби  прихилився,
   обіймав  і  цілував,
   і  веселим  уже  став...
                           Дід  веселий,  баба  рада,
                           зна,що  краще  буде  завтра...
                           Підуть  в  церкву  святкувати,
                           Свято  Спаса  прославляти...    
   Другий  Спас  -  свято  чудове,
   ПРЕОБРАЖЕННЯ    ГОСПОДНЄ...
   Перший  день  і  ще  сім  днів,
   попразденства  для  усіх...
                             Спасом  є  два  посту  тижні,
                             по-  іншому  -  спасівка...
                             а  ще  поминальні  дні,
                             померлих  світлій  пам"яті...
     І  до  церкви  люди  всі,-
     несуть  первістки  плодів...
     З  ним  закінчується  піст,
     для  людей  усіх-усіх...
                               Я  усіх-усіх  вітаю
                               з  цим  чудовим  празником,
                               щастя  й  радості  бажаю,
                               будьте  з  медом  й  яблуком!...



                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845435
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 18.08.2019


ОСІНЬ З ЛІТОМ ЗУСТРІЛИСЯ…

                                           Осінь  з  літом  зустрілися,
                                           Кольори  сплели  свої,-
                                           Літні  свіжі  і  зелені,
                                           І  осінні  золоті...
                                                                 Ще  дерева  кучеряві,  
                                                                 Квіти  полум"ям  горять...
                                                                 Різнобарвні  в  небі  хмари,-
                                                                 То  пливуть,  а  то  стоять...
                                             З  неба  сонечко  привітне
                                             Посила  своє  тепло...
                                             Бува  й  дощиком  підмиє,
                                             Щоб  непотріб  змити  й  зло...
                                                                   Все  сплелося  у  просторі,
                                                                   Їдуть  з  поля  жниварі...
                                                                   Дні  бувають  веселкові,  
                                                                   А  бувають  і  сумні...
                                             Ще  роботи  вистачає
                                             І  у  полі,  і  в  дворі...
                                             Літо  осінь  зустрічає,
                                             На  межі  о  цій  порі...
                                                                   Загадкове  все  в  природі,
                                                                   Літо  й  осінь  чарівні...
                                                                   Та  при  будь-якій  погоді
                                                                   Гарні  ранки  ще  і  дні...
                                             Вистачає    ще  й  турботи,
                                             Люди  справжні  трударі...
                                             Поспішають  до  роботи,
                                             Помагають  й  школярі...
                                                                     Та  канікули  в  них  скоро
                                                                     Вже  закінчаться...Й  тоді
                                                                     Вони  підуть  всі  до  школи,
                                                                     Здобувать  знання  нові...
                                             Я  за  всім  спостерігаю,
                                             І  приємно  це  мені...
                                             Літо  й  осінь  -  це  цікаво,
                                             І  турботи  не  страшні...        

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845368
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 17.08.2019


ВЖЕ ЛІТО - ЛІТЕЧКО ДО КРАЮ ДОБІГА…

                                     І  нинішнє  вже    літечко
                                     до  краю  добіга...
                                     А  серпень,  ніби  свічечка
                                     ще  радість  добавля...

                                     Ще  з  неба  тішить  сонечко,
                                     не  допускає  зла...
                                     А  люди  просять  в  літечка
                                     і  миру,  і  тепла...

                               -  Ой  літо,  літо  -  літечко,
                                   ти  нас  не  покидай,
                                   нехай  троє  проміннячко
                                   зігріє  весь  наш  край...

                                   Бо  ж  люди  всі  і  пташечки,-
                                   у  літі  як  в  раю...
                                   Усім  потрібне  літечко,
                                   як  зброя  у  бою.

                                   Ми  все  належне  зробимо,
                                   тобі  щоб  догодить...
                                   І  силоньки  ми  просимо
                                   війну  щоб  зупинить...    

                                   Ти  щедрим  було  літечко
                                   цьогоріч  для  усіх...
                                   Додай  до  тепла  зіллячко,
                                   порадуй  увесь  світ...

                                   Та  літо,  наше  літечко,
                                   до  краю  добіга...
                                   А  осінь  вже  з  привіточком
                                   його  перемага...

                                   Та  ми  все  розуміємо,
                                   купаємось  в  теплі...
                                   І  літо  ми  не  судимо,
                                   й  на  нього  ми  не  злі...

                                   Ми  літо  дуже  любимо,
                                   і  в  ночі,  і  у  дні...
                                   Посвяти  йому  пишемо
                                   й  співаємо  пісні...

                                   Хоча  любиме  літечко
                                   до  краю  добіга...
                                   Радіємо,  як  діточки,
                                   чекаємо  добра...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845279
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 16.08.2019


СУМУЮТЬ ЯК ЛЮДИ ТОПОЛІ…

                                 Сумують  як  люди  тополі,
                                 їх  болі    густі,  ніби  ртуть...
                                 Не  діляться  з  друзями  болем,
                                 отак  вони  з  сумом  живуть...

                                 І  квіти  що  поруч  них  квітнуть,
                                 їх  болей  ніяк  не  зітруть...
                                 Тополі  як  люди  зітхають,
                                 і  з  болем  і  сумом  живуть...

                                 Я  б  дуже  дізнатись  хотіла,
                                 В  чім  справа  і  суму  їх  суть...
                                 Чому  ж  то  сумують  тополі,
                                 Кого  виглядають  і  ждуть?..  

                                 Можливо  того,  що  все  жито,-
                                 скосили  давно  жниварі...
                                 І  квітів  нема  вже  і  жита,
                                 і  осінь  уже  на  порі...

                                 Весною  і  літом  розваги
                                 хоча  й  невеликі  були...  
                                 І  їм  діставалась  увага,
                                 коли  усі  квіти  цвіли...

                                 А  ось  восени  їм  знов  сумно,
                                 навколо  ж  одна  лиш  стерня...
                                 Здається  життя  іде  мимо,
                                 тому  у  них  доля  сумна...          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844929
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 13.08.2019


ЗАГАДКОВИЙ СЕРПЕНЬ…

                                             День  за  днем  минає,
                                             літечко  згасає...
                                             Вже  роса  холодна  ранком  на  траві...
                                             А  для  мене  літо,
                                             то  найкраща  втіха,-
                                             і  сонце,  і  квіти  до  душі  мені...

                                             За  вікном  вже  серпень
                                             кольори  міняє...
                                             А  за  серпнем  осінь  дощиком  поллє,
                                             стануть  холодніші,-
                                             і  ночі,  і  ранки,
                                             загадковий  серпень  вражень  додає...

                                             А  для  мене  літо,
                                             то  найбільша  втіха...
                                             Серпень  найщедріший  на  різні  плоди,-
                                             кавуни  і  дині,
                                             ягоди  і  фрукти,
                                             всього  в  серпні  вдосталь,  лиш  бери  й  клади...

                                             Серпень  називають,
                                             не  лиш  зорепадом,
                                             він  же  ще  і  жнивень,  він  і  сніповоз...
                                             Зорі    в  нім  яскраві,
                                             все  частіш  ночами,
                                             спалахнувши  падають-ось  і  зорепад...

                                             Серпень  і  погідний,
                                             лагідний,  цікавий...
                                             Задумливий  й  тихий  у  цю  пору  сад,
                                             хоч  кущі  й  дерева,
                                             пишні  ще  й  зелені,
                                             дозрівають  груші,  сливи  й  виноград...

                                             Щось  шепочуть  тихо,
                                             лагідні  листочки,
                                             із  гілки  на  гілку  плигають  пташки...
                                             В  зеленім  убранні  
                                             ще  стоять  берізки,
                                             й  де-інде  між  ними  є  й  жовті  листки...

                                             Ось  -  ось  вже  торкнеться
                                             новий  диво-пензлик,-
                                             черемхам  і  липам  додасть  жовтизни...
                                             Забере  у  літа
                                             ключик  скоро  осінь,
                                             все  перефарбує    в  нові  кольори...

                                             І  лише  до  хвойних
                                             осінь  не  торкнеться,
                                             колючок  боїться,  так  же  як  і  ми...
                                             Отак  поступово
                                             літечко  зів"яне,
                                             і  зійдуть  останні  його  сторінки...

                                             Можна  ще  багато
                                             про  серпень  писати...
                                             Про  пташині  збори  і  їхні  пісні,
                                             про  звірів  цікавих
                                             і  їхні  турботи,
                                             про  зміни  в  природі  й  на  рідній  землі...

                                             День  за  днем  минає,
                                             літечко  згасає,
                                             природа  міняє  свої  кольори...
                                             Загадковий  серпень
                                             літо  замикає,
                                             осінь  відкриває  нові  сторінки...
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844855
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 12.08.2019


НАЙКРАЩА У СВІТІ БАБУСЯ…

                       Щасливої  долі  бажає  бабуся,-
                       І  дітям,й  онукам,  сусідам  і  друзям...
                       Найкращі  у  світі  онуки  її,
                       Живуть  хай  щасливо  на  рідній  землі...

                       Їх  шестеро  в  неї,  їй  є  що  згадати,
                       Чого  їх  навчити  і  що  розказати...
                       Усе  їм  віддати  готова  вона,
                       А  внуки  -  це  радість,  любов  і  весна...

                       Щоліта  в  дворі  її  міні-дитсадок,
                       В  нім  ігри,  загадки,  читання  казок,
                       Ліпити  учила  читать  і  писать,
                       А  ще  малювать,  танцювать  і  співать...

                       Найстарші  у  неї:  Спартак  і  Богдан,
                       Доставили  швидко  і  стіл,  і  диван...
                       Цікаві  двойнята:  Діана  і  Діма,
                       Завзято  беруться  за  будь-яке  діло...

                       Найбільш  полюбляють  горіхи  збирати,
                       А  Лєра  і  Лада  -  квітки  доглядати...
                       А  ще  і  сусідський  приходить  Тарас,
                       Для  всіх  незабутній  цікавий  то  час...

                       А  ще  всі  онуки  картоплю  садили,
                       Копали,  сапали  і  дрова  возили...
                       Скажу  я  від  себе  і  не  помилюся,
                       Вона  для  онуків  -  найкраща  бабуся...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844729
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 11.08.2019


А ОСІНЬ УЖЕ ПІДСТУПА…

                                             Ще  сонечко  сяє,
                                             промінням  моргає,
                                             чудова  ще  літня  пора...
                                             Та  час  поспішає,
                                             все  швидко  минає
                                             і  осінь  уже  підступа...

                                             Ще  небо  блакитне,
                                             хмаринки  привітні,
                                             моргають  щодня  з  висоти...
                                             Та  дні  пролітають,
                                             і  вже  сповіщають,
                                             що  літо  уже  відступа...

                                             Вже  ранки  свіженькі,
                                             а  дні  ще  тепленькі,
                                             цікаві  живі  вечори...
                                             Та  довшають  ночі,
                                             а  дні  все  коротші,
                                             дощі  дістають  і  вітри...

                                             Та  всім  нам  відомо,
                                             що  й  осінь  чудова,
                                             й  багаті  її  кольори...
                                             Та  літо  привітне,
                                             ще  весело  квітне,
                                             ми  просим  його  -  не  спіши!..

                                             Хоч  осінь  хороша,
                                             казкова,  пригожа,
                                             і  нам  вона  теж  до  душі...
                                             Та  літо  ж  є  літо,
                                             ласкаве,  привітне,
                                             і  болі  ховає  й  жалі...
                                         
                                             Вдивлятися  в  небо,
                                             щоденна  потреба,
                                             природи  жива  повнота...
                                             Усе  розглядати,
                                             надій  не  втрачати,
                                             що  буде  вона  золота...

                                             Та  вже  як  і  є,
                                             нехай  так  і  буде,
                                             хай  осінь  уже  підступа...
                                             Від  неї  нікому,
                                             сховатись  не  можна,
                                             природні  її  це  права...

                                             В  долоні  ловлю  я
                                             від  сонця  проміння,
                                             і  тепло  стає  на  душі...
                                             І  в  літі,  і  в  осінь,-
                                             я  буду  щаслива,
                                             вітри  не  завадять  й  дощі...

                                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844566
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 09.08.2019


БІЛИЙ СВІТ…

                                               Ой  який  же  він  чудовий  
                                                       білий  світ...
                                               Чистий,  світлий  і  вразливий
                                                       його  квіт...
                                               Я  живу  у  цьому  світі
                                                       вже  давно...
                                               І  купаюся  у  квіті,
                                                       як  в  кіно..
                                               Хоч    дощі  бувають  й  зливи,
                                                       не  боюсь...
                                               Я  ж  була,  була  щаслива,
                                                       і  не  злюсь...
                                               Хоч  живу  давно  одна  я,
                                                       не  біда...
                                               Дітей  й  внуків  виглядаю,
                                                       я  щодня...
                                               Та  вони  усі  щоденно
                                                       у  трудах...
                                               Вже  свої  у  них  родини
                                                       у  містах...
                                               Та  щоденно  вони  дзвонять,
                                                         дзень  -  дзелень...
                                               Мені  гарне  все  говорять
                                                         кожний  день...
                                               Хоч  і  зрідка  приїжджають,
                                                         все  ж  підчас...
                                               Зустрічаю,  проводжаю
                                                         кожен  раз...
                                               Знов  минають  дні  і  ночі
                                                           всамоті...
                                               Та  бувають  сни  пророчі,
                                                             золоті...
                                               І  тоді  я  оживаю,
                                                             як  земля...
                                               Пишу  пісні  і  співаю,
                                                             як  весна...  
                                               Ой  який  же  він  цікавий
                                                             білий  світ...
                                               Я  і  друзям,  і  знайомим
                                                             шлю  привіт...
                                               Хтось  приймає,  не  приймає
                                                             мій  привіт...
                                               Та  від  цього  не  збідніє
                                                               білий  світ...
                                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844461
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 08.08.2019


СПОЧАТКУ ПОЗНАЙОМИВСЯ З ТЕЩЕЮ… ( проза)

         Післявоєнні  роки  були  для  нас,  дітлахів,  і  холодні,і  голодні.  Але  літом
все  ж  було  легше.  Виручали  овочі  і  фрукти.  Люди  на  той  час  були  не  скупі
і  не  жорстокі,  і  як  могли  полегшували  дитяче  існування.  У  тітки
Наталки,  що  жила  на  нашій  вулиці,  хоч  і  своїх  діточок  було  аж
четверо,  вона  ніколи  не  забороняла  нам  ласувати  фруктами,  які  були  у  її
садку.  Якось  12-и  річний  Толя,  ідучи  берегом  понад  річкою,  не  стримався
і  самовільно  заскочив  до  тітчиного  саду,  поласувати  яблуками.  Неспішно
пішов  стежкою  до  яблуні.  І  тільки-но  простягнув  руку  до  яблука,  як  до
нього  з  шаленим  гавканням  прибіг  кудлатий  собака.  Не  вагаючись,Толя
вискочив  на  яблуню  і  притих,  надіючись,що  песик  погавкає,  та  відстане  і
побіжить.  Але  не  тут  то  було  -  собака  і  не  думав  відступати,  а  ставши  на
задні  лапи,  шкряботів  по  стовбуру  і  ще  шаленіше  гавкав...Добре,  що  тітка
Наталка  була  дома.  Пучувши  гавкіт,  вона  погукала:  "Дружок,  не  чіпай!"  Але  той  не
відступав,  довелося  жінці  іти  на  виручку  хлопцеві.  Вона  відігнала
собаку.  Хлопець  зіскочив  з  дерева,  привітався  і  попросив  вибачення  за
те,  що  без  дозволу  зайшов  по  яблука.  Тітка  посміхнулася,  запитала  чий  він
і  як  звати,  дозволила  нарвати  яблук  повні  кармани.  Толя  подякував  і  тільки  -  но  попрямував  до  берега,  як  пес  знову  з  гавкотом    кинувся  до  нього.  Тітка  закричала:  "Дружок,  назад!"  Та  Дружок  уже  був  біля  хлопця  і  тому  нічого  не  залишалося  як  скочити  у  річку...Тітка  знову  прийшла  на  виручку,  знову  кликала  Дружка,  та  той  і  не  думав  відступати,  ще  слава  Богу,  не  вскочив  той  Дружок  у  воду.  Отож  довелося  хлопцеві    йти  річкою,  а  Дружок  біг  берегом  і  продовжував  гавкати.  Нарешті  йому  це  набридло  і  він  спочатку  зупинився,  а  потім  на  поклики  тітки  Наталки  повернувся  до  неї.  А  Толя  вибрася  з  річки,  та  й  почвалав  додому...
     Пройшли  роки,  Толя  став  дорослим,  почав  зустрічатися  з  гарною  дівчиною  Марійкою,  яку  в  її  сім"ї  називали  лагідно  -  Маня.  Дійшла  справа  й  до  одруження.  Домовившись  з  дівчиною,  одного  погожого  осіннього  дня  Толя  разом  з  батьками  і  сватами  пішли  просити  руки    Марійки.  Прийшовши  до  подвір"я  нареченої  хлопець  побачив  Дружка,  і  миттєво  пригадалася  йому  історія  з  яблуками,  хлопець  зупинився,  батьки  і  свати  здивовоно  переглянулись,  а  Толя  через  силу  видавив:  "Д  р  у  ж  о  к!.."
На  той  час  вийшла  і  тітка  Наталка,  усміхнувшись  сказала:  "Та  ні,  Толю,  це  вже  не  Дружок,  це  його  синок  Палкан!"Батьки  з  сватами  переглянулись,  нічого  не  зрозумівши.  Сватання  пройшло  на  належному  рівні,  лише  Толя  весь  час  почував  себе  ніяково.  І  вже  коли    завершилось  розмови  про  сватання  та  підготовку  до  весілля,  повернулись  до  початку  цієї  процедури,  разом  посміялися,  та  й  пішли  готуватися  до  весілля...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844257
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.08.2019


ЖИТТЯ І БАРВІНОК…

                                   Дивлюсь  на  барвінок,                  Барвінок  у  літі,
                                   який  же  він  гарний,                        веселками  грав,
                                   по  ньому  рахунок                              своїм  синім  цвітом
                                   веду  величальний...                      мене  чарував...
                                                                             Дитинство,  як  літо
                                                                             було  кольорове,
                                                                             цікаве,  привітне,
                                                                             бідне  й  босоноге...
                                     Весна  барвінкова                                А  ще  до  навчання
                                     повна  сподівання,                              й  до  праці  спішила,
                                     доріжки  стелила                                    на  все  вистачало
                                     до  щастя  й  кохання...                    і  часу,  і  сили...
                                                                             Часом  той  барвінок
                                                                             кольори  міняв,-
                                                                             світліший  й  темніший  
                                                                             іноді  бував...
                                     З  барвінком  минули                        Стелилась  барвінком
                                     і  весна,  і  літо...                                      доріжка  у  осінь...
                                     В  обійми  зустріла                                І  нову  сторінку
                                     і  осінь  привітна...                                заплела  у  коси...
                                                                             Барвінок  і  в  осінь
                                                                             був  лагідний  синій...
                                                                             А  у  мої  коси
                                                                             заплітався  білий...
                                     Барвінок  і  в  зиму                                  Надіюсь  під  снігом
                                     мене  проводжав                                    барвінок  не  вмре,
                                     і  навіть  з  -  під  снігу                          і  нову  сторінку
                                     сили  додавав...                                      мені  ще  складе...
                                                                             А  буде,як  буде,
                                                                             терпіти  я  вмію,
                                                                             барвінок  і  в  зиму
                                                                             з  любов"ю  зустріну...
                                     Життя  як  барвінок                              Та  скільки  вже  буде
                                     яскраве  цікаве...                                    багато,  чи  мало,
                                     А  скільки  сторінок                                колись  перегорним
                                     ніхто  з  нас  не  знає...                        сторінку  останню...
                                                                           Та  ми  побиватись
                                                                           наперед  не  будем,
                                                                           барвінок  цвістиме,
                                                                           допоки  є  люди...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844156
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 05.08.2019


ОСЬ УЖЕ І СЕРПЕНЬ…

                               Ось  уже  і  серпень,-                          Літо  ще  співає
                               літа  завершальник,                          у  нашому  краї.
                               і  з  колючим  стерням,                      Й  спекотно  буває,
                               з  святами  вітальник...                  а  бува  й  з  дощами...
                                                                       Липень,  як  лошатко
                                                                       промчав  на  вітрилах,
                                                                       та  зелені  шати
                                                                       ще  навколо  щирі...
                               То  пече  нестерпно,                          Серпень  величавий,
                               то  вітри  буяють...                              щирий  і  цікавий,
                               Зі  степів  належно                              та  ключі  від  осені
                               жниварі  вертають...                        вже  в  руках  тримає...
                                                                         А  ще  величальний,
                                                                         на  свята  багатий...
                                                                         Та  ще  й  пізнавальний,
                                                                         а  бува  й  сердитий...
                                 Ще  сонце  із  неба                              Ягоди  калини
                                 тепло  посилає,                                    вже  зачервоніли,
                                 а  вся  атмосфера                                виноградні  грона
                                 його  величає...                                    уже  заясніли...
                                                                         Подихи  осінні
                                                                         уже  недалечко,
                                                                         а  справи  весільні,
                                                                         єднають  сердечка...
                                 В  сутінках  небесних                      Вечори  і  ночі
                                 пливуть    особливі                            стають  холодніші,
                                 хмаринки  сріблясті                        ну  а  дні  коротші,
                                 чисті  веселкові                                    будуть  і  скромніші...
                                                                         Ще  верби  у  серпні,
                                                                         розчісують  коси,
                                                                         і  блищать  як  перли
                                                                         ранковії  роси...
                                   Та  ще  місяць  Серпень                Серпневі  забави
                                   барвами  багатий,                              в  повному  розгарі,
                                   буває  й  як  вертень,                        ринкові  вистави,
                                   веселун  строкатий...                      й  нові  фестивалі...                                                                                
                                                                       Серпень  завершальний
                                                                         місяць  диво-літа,
                                                                         ось-ось  вже  на  трави
                                                                         впаде  перше  листя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844009
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.08.2019


СЛАВА ПОЛЮ ЗОЛОТОМУ…

                                 Слава  полю  золотому,
                                 всім  трудівникам...
                                 Слава  хлібові  святому,
                                 силу  дає  нам...

                                 Слава  полю  золотому,-
                                 пшеницям  й  житам...
                                 Слава  вогнику  земному
                                 і  всім  пекарям...

                                 Слава  всім  степам  щироким,
                                 горам  і  лісам...
                                 І  усім  земним  просторам,
                                 морям  і  річкам...

                                 Слава  полю  золотому,
                                 сонцю  і  дощам...
                                 Слава  хлібові  святому
                                 й  людям  трударям...

                                 Буде  хліб,  то  буде  й  сила,
                                 на  здоров"я  нам...
                                 Буде  сила,  будуть  крила
                                 на  згин  ворогам...

                                 Хліб  й  життя  це  -  дар  від  Бога
                                 даний  усім  нам...
                                 Додасть  сили  воякові
                                 і  його  батькам...

                                 Слава  хлібу,  короваю,
                                 булкам,  пампушкам...
                                 Слава  вільному  народу,
                                 і  захисникам...

                                 Слава  славним    хліборобам,
                                 справжнім  фермерам...
                                 Слава  дітям  України,
                                 і  їхнім  батькам...

                               Тож  шануймо  працю,  люди,
                               сонечко  сіяй...
                               Буде  хліб,  й  до  хліба  буде,
                               міцнітиме  край...

                               Зберемо  свої  всі  сили,
                               на  зло  ворогам...
                               Не  зламати  наші  крила,
                               на  радість  всім  нам!..

                               Слава  ненці  Україні,
                               і  її  полям...
                               І  сім"ї,  й  кожній  людині,
                               сонцю  і  пісням!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843826
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 02.08.2019


КУРЛИЧУТЬ В НЕБІ ЖУРАВЛІ…

                   Курличуть  в  небі  журавлі,
                   а  десь  народжується  пісня...
                   І  дуже  хочеться  мені
                   знов  написать  нового  вірша...

                   Отож  сідаю  я  за  стіл,
                   на  ніс  чіпляю  окуляри,
                   беру  я  ручку  і  папір,
                   й  пишу,  залишивши  всі  справи...

                   Ріка  життя  тече  й  тече,
                   все  на  папері  оживає,
                   хоч  гіркота  бува  пече,
                   про  що  писать  душа  лиш  знає...

                   І  про  життя,  й  про  журавлів,
                   й  про  те,  що  в  світі  цім  буває...
                   Та  все  ж  найбільше  про  людей,
                   й  як  доброта  перемагає...

                   Пишу  й  про  радість  перемог,
                   про  людські  болі  і  печалі...
                   Молюсь  щоб  допоміг  тим  Бог,
                   хто  допомоги  так  чекає...

                   І  про  природу  теж  пишу,
                   вона  ж  всім  сили  поповняє,
                   і  про  любов,  я  не  грішу,
                   любов  усе  перемагає...

                   Дивлюсь  на  журавлів  ключі,
                   бринить  у  серці  моїм  пісня...
                   І  чую  звуки  голосні,
                   лине  мелодія  утішна...

                   І  стає  легко  так  мені,
                   мене  мелодія  втішає...
                   Здалось    мені,  що  й  журавлі,
                   почули  пісню  ту  й  співають...

                   Курличуть  в  небі  журавлі,
                   сумують,  літо  вже  ж  минає,
                   і  доведеться  їм  тоді
                   знов  відлетіть  з  отчого  краю...

                   Сумую  я...І  журавлі
                   мій  смуток  також  відчувають...
                   Отож  і  хочеться  мені,
                   щоб  літо  довго  не  кінчалось...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843647
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 31.07.2019


ЯКЩО НЕ ХОЧЕТЬСЯ…

                           Якщо  не  знаєш  що  сказати,
                           послухай  що  кажуть  тобі...
                           Буває  краще  помовчати,
                           тихо  посидіти  в  тіні...

                           Якщо  не  хочеться  мовчити,
                           бери  папір  і  щось  пиши...
                           Папір  усе  буде  приймати,
                           і  стане  легше  на  душі...

                           Якщо  не  знаєш,  що  писати,
                           читай  написане  давно...
                           Тихо  посидь  в  своїй  кімнаті,
                           чи  подивись  якесь  кіно...

                           Якщо  не  хочеться  читати,
                           то  поспівай  якісь  пісні,
                           чи  віднайти  слова  крилаті,
                           відчуєш  спокій  ти  тоді...

                           Якщо  не  хочеться  співати,
                           то  на  подвір"я  йди  тоді...
                           Там  є  за  чим  спостерігати,
                           зміни  в  природі  чарівні...

                           Як  не  хочеш  спостерігати,
                           знайди  роботу  до  душі...
                           Робота  може  підказати,-
                           цікаві  роздуми  ясні...

                             Усе  простіше  тоді  стане,-
                             робота  й  роздуми  в  красі...
                             Відійде  враз  усе  погане,
                             коли  побродиш  по  росі...

                             Навчись  собою  керувати,
                             це  допоможе  у  житті...
                             Думки  появляться  крилаті
                             на  твоїм  праведнім  путі...

                             Не  відкриваю  таємниці,
                             життєві  справи  всі  прості...
                             Як  відбиваються  в  криниці
                             із  неба  зорі  золоті...

                             На  роздум  кожен  має  право,
                             і  вподобання  теж  свої...
                             В  моїх  словах  нема  повчання,
                             це  власні  роздуми  мої...

                           
                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843532
рубрика: Вірші, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.07.2019


ДЕНЬ РАНКОМ ПОЧИНАЄТЬСЯ…

                 День  ранком  починається,-
                 відомо  всім  й  мені...
                 Як  ранок  усміхається,
                 то  й  радісно  усім!..

                 Вчорашній  день  не  вернеться,
                 а  новий  знов  прийде...
                 І  легше  справи  вершаться,
                 як  сонечко  зійде...

                 Воно  із  неба  високо
                 всьому  дає  тепло...
                 І  проникає  глибоко
                 на  радість  і  добро...

                 І  гарно,  й  тепло  літечком
                 дорослим  і  малим...
                 Воно  ж  буває  й  зіллячком
                 цілющим  і  земним...

                 В  народі  кажуть:  -  Сонечко,
                 то  батько  для  землі,
                 бо  відкрива  віконечко,
                 щоб  теплі  були  дні...

                 Зі  сходу  і  до  вечора
                 в  просторі  голубім,
                 пливе  по  небу  бережно
                 в  промінні  золотім...

                 Буває  що  й  до  ніченьки
                 не  закрива  очей...
                 І  закриває  віченьки
                 за  обрій  без  людей...

                 А  нічка  як  закінчиться
                 і  ранок  настає,
                 то  відкриває  віченьки
                 і  день  новий  гряде!..

                 День  ранком  починається,
                 і  світлий  він  тоді,
                 як  сонце  усміхається,
                 й  сіяє  угорі!..    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843362
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 28.07.2019


ЖИТТЄВІ КРУГОВЕРТІ…

                                   Робимо  ми  за  кругом  -  круг,
                                   У  життєвій  круговерті...
                                   Доки  є  в  нас  мрії  й  рух,-
                                   Ми  не  можемо  померти...

                                   Має  кожен  з  нас  свій  рід,
                                   Й  не  чекає  ніхто  смерті,
                                   Діти  й  внуки  -  це  наш  цвіт,
                                   Цілі  вірні  в  нас  й  конкретні...

                                   Все  життя  ми  спішимо,
                                   Непомітно  час  минає,
                                   Як  умієм  живемо,
                                   Де  кінець  ніхто  не  знає...

                                   Світлі  ранки,  теплі  дні,-
                                   Кличуть  нас  в  нові  дороги,
                                   Ми  співаємо  пісні,
                                   Повертаючись  додому...

                                   І  в  дорозі,  і  в  сім"ї,-
                                   Здобуваємо  щось  нове,
                                   Забуваємо  в  путі,
                                   До  матусь  часом  дороги...

                                   Та  бувають  ночі  й  дні,-
                                   І  похмурі,  і  холодні...
                                   Та  ми  в  горі  і  в  журі,-
                                   Залишаємося  горді...

                                   Все  долаємо  в  путі-
                                   Негаразди  й  перепони...
                                   І  не  думаєм  тоді,
                                   Що  життя  в  нас  неповторне...

                                     А  роки,  як  журавлі,-
                                     Відлітають,  відлітають,
                                     І  сивіють  матері,
                                     І  старіють,  і  вмирають...

                                     Десь  вони  тоді  пливуть
                                     В  невідомій  круговерті...
                                     До  могил  їх  діти  йдуть,
                                     Матері  для  них  безсмертні...

                                     Знов  за  кругом-котить  круг,
                                     Як  у  космосі  планети,
                                     Вічний  і  безсмертний  рух,
                                     У  безмежній  круговерті...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843255
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 27.07.2019


ПРО HELIANTHUS* - КВІТКУ СОНЦЯ…

         В  нас  живе  лиш  три  століття,-
         він  один  із  диво  світу...
         З  Північної  Америки  степів,
         він  в  Європу  прилетів...

         Та  не  сам  він  прилетів,
         з  прерій  мексіканських  
         європейці  привезли,
         як  квітки  яскраві...

         Заморський  і  екзотичний,-
         став  в  Європі  звичний,
         його  "сонцем"  назавають
         з  квітом  симпатичним...

         Став  він  квіткою  земною,-
         для  людей  заможних,
         за  золото  купували
         й  в  клумбах  висівали...

         У  Європі  він  прижився,
         і  до  їжі  долучився,-
         і  в  салатах  смакували,
         і  насіння  лузали...

         У  нас  соняшником  зветься,
         олійна  культура,
         до  сонечка  усміхнеться,
         ось  така  натура...

         Не  вибагливий  до  грунту,
         де  посіють,  там  й  росте...
         Медоносний  і  олійний,
         та  ще  й  гарно  він  цвіте...

         Ще  й  технічна    це  культура,
         користь  має  для  потреб:
         каучук  і  лаки,  й  мило,
         та  і  це  ще  не  кінець...

         За  народним  повір"ям-
         оберіг  родини...
         І  з  калиною  й  вербою
         символ  України!..

             *helianthus  латиною  означає  "квітка  сонця"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843201
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 26.07.2019


МАТУСЕНЬКО, СКАЖИ МЕНІ…

                                   Чи  правда,  матусю,
                                   що  в  світі  є  діти,
                                   що  дуже  хворіють,
                                   і  в"януть  як  квіти?...
                                   І  як  сонце  світить,
                                   вони  не  радіють,
                                   як  тумани  котять,
                                   як  буяє  літо...
                                   І  як  хмари  білі
                                   пливуть  в  синім  небі,
                                   і  як    в  річці  води  
                                   б"ють  хвилями  в  берег...
                                   А  є  ще  й  такі,  що
                                   нічого  не  бачать,  
                                   вони  ж  мабуть,  мамо,
                                   часто  дуже  плачуть...
                                   А  є  ще  й  такі,  що
                                   нічого  не  чують,
                                   як  птахи  співають,
                                   й  як  кують  зозулі...
                                   як  музики  грають?..
                               -  Так  буває,  доню,
                                   світ  великий  дуже,
                                   різні  люди,  різні  долі,-
                                   є  й  хворі,  й  байдужі...
                                   Та  є  й  небайдужі,
                                   ті,  що  помагають,
                                   і  хворих  лікують...
                                   і  на  ноги  ставлять,
                                   і  за  всім  слідкують...
                               -  А  як  лікування
                                   не  допомагає?..
                                   То  тоді  що,  мамо,
                                   дитя  помирає?...
                               -  Що  ти,  доню,  мила,
                                   звідки  такі  мислі?..
                                   Хоч  по  -  всякому  буває,
                                   помисли  в  них  чисті...
                                   Бог  із  неба  усе  бачить
                                   і  все  в  його  волі,
                                   він  всім  помагає,
                                   повір  мені,  доню!..
                                   А  ще  скажи,  доню,
                                   чом  про  це  питаєш?
                                   Ти  ж  ніби  не  хвора,..
                                   багато  читаєш,..
                                   і  я  знаю,  доню,
                                   ти  багато  знаєш...
                               -  Не  хвилюйся,  мамо,
                                   звісно  я  не  хвора,
                                   та  мене  тривожить,-
                                   хворих  дітей  доля...
                                   Задумалась  мати
                                   над  словами  доні...
                                   Пішла  гроші  відіслати
                                   тим  діткам,  що  хворі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842990
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.07.2019


ПРО САЛО…

Хочу  написати  я  про  САЛО,
Те  що  у  коморі  в  нас  лежало…
І  хоч  це  було  давним  –  давно,
Пахне  і  донині  нам  воно…
                           Не  забуть  ніколи  запах  сала,
                           Хоч  його  в  коморі  вже  не  стало…
                           Та  уже  і  пить  нема  чого,-
                           Дорогі  горілка  і  вино…
Знаю,  що  вже  є  і  штучне  сало,
Невідомо  де  воно  лежало,
Де  його  купить  і  де  присісти,
Щоб  те  сало  все  -  таки  поїсти…
                           Колись  у  селі  в  кожній  родині,-
                           Кури  і  корови  були  й  свині….
                           Вся  сім’я  з  любов"ю  доглядала,
                           Ще  й  дохід  від  цього  гарний  мала…
Та  село  давно  уже  збідніло,
Фермерське  вже  сало  забіліло,
Ціни  вгору  так  стрімко  рвонули,
Що  про  сало  бідні  вже  й  забули…
                         Як  писала  вірш  оцей  про  сало,
                         Слину  я  ковтати  не  встигала,
                         Його  запах  й  смак  я  відчувала,
                         Та  від  цього  ситою  не  стала...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842847
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 23.07.2019


ДОНЕЧКО - ДОНЮ, ДЕ ТИ ХОДИЛА?. .

                                           Донечко  -  доню,  де  ти  ходила?-
                                           Мати  питала,  мати  не  била...

                                           В  садку  гуляла,  квіти  збирала,
                                           Собі  віночок    я    з  них  сплітала...

                                           Донечко  -  доню,  де  ж  той  віночок,
                                           що  ти  сплітала    весь  вечерочок?..

                                           Весь  вечерочок,  аж  до  північки,
                                           чому  ж  у  тебе  червоні  щічки?..

                                           Червоні  щічки,  світяться  очки,
                                           чому  зім"ята  твоя  сорочка?..

                                         Мамо  -  матусю,  я  ж  там  ходила,
                                         гілочку  з  вишні  я  зачепила...

                                         Донечко  -  доню,  може  то  й  вишня,
                                         дивись,  щоб  з  неї  біда  не  вийшла...

                                         Мамо  -  матусю,  ти  зрозуміла,
                                         що  твоя  доня  заміж  схотіла...

                                         Я  тобі,  мамо,  хочу  зізнатись,
                                         що  ми  з  Васильком  хочем  побратись...

                                         Донечко  -  доню,  моя  дитино,
                                         будь  же  ,  рідненька,  завжди  щаслива...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842775
рубрика: Вірші, Авторська пісня
дата поступления 22.07.2019


НАЙВИЩЕ БЛАГО - ЛЮДИ…

                           Із  Божих  усіх  див  і  благ,-
                           найвище  благо  -  люди,
                           А  Мир,  Земля  й  вода  це  -клад,-
                           було  так,  є  і  буде...

                           Від  Миру  і  усіх  людей,
                           народжується  -  мудрість,
                           життя  наповнене  ідей,
                           на  жаль  буває  й  дурість...

                           Буває  нас,  людей,  гнітить,
                           недоля  й  горе  мучить...
                           Та  ми  вчимося  в  світі  жить,
                           земля  й  вода  остудить...

                             Часом  говоримо  собі,-
                             вже  годі  сумувати,
                             а  потім  кажемо  судьбі,-
                             тобі  нас  не  зламати...

                             Й  тоді,  коли  сили  малі,
                             йдемо  в  природні  шати,
                             подихи  рідної  землі,
                             допомагають  встати...

                             Ми  сміливіше  живемо,
                             оновлені  й  мудріші...
                             В  світ  білий  вдячно  несемо,
                             свої    надії  й  мрії...

                             І  світ  приймає  тоді  нас,
                             й  веде  у  свої  шати,
                             а  ми  готові  кожен  час,
                             працюючи  співати...

                             Ще  вірим  ми,  що  Божий  суд,
                             жде  ворогів  пихатих,
                             зупинить  злої  влади  блуд,
                             ми  ж    виженем  їх  з  хати...

                             І  будуть  люди  усі  жить
                             у  Мирі  і  спокої...
                             Себе  і  світ,  і  край  любить,
                             сповнені  Миру  й  волі...

                             Отож  із  Божих  усіх  благ,
                             найвище  благо  -  люди...
                             Ми  живемо,  наводим  лад,
                             і  жити  в  Правді  будем...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842684
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.07.2019


ЇХ В ДОБІ ДВАДЦЯТЬ ЧОТИРИ…

                                 Їх  в  добі    двадцять  чотири,-
                                 ранок,  день,  вечір  і  ніч...
                                 Це  число  магічне  нині,
                                 вісім  має  дільників*...

                                 Ми  на  два  частіше  ділим,-
                                 він,  вона  -  це  вже  сім"я...
                                 А  дванадцять  теж  красиве,-
                                 дільники  -  діти  й  рідня...

                                 І  дванадцять  не  вразливе,
                                 дільників  у  ньому  шість*,
                                 хоч  буває  й  клопітливе,
                                 кожен  день  нам  ніби  гість...

                                 Ділим  ще  на  три  й  чотири,
                                 хто  як  може  й  як  зумів,
                                 пізнаєм  життя  мотиви,
                                 так  нам  з  неба  Бог  велів...

                                 І  на  шість,  вісім  й  дванадцять,
                                 за  потреби  ділимо...
                                 Смуток  змінюєм  на  радість,
                                 і  збираєм,  й  сіємо...

                                 І  години,  і  хвилини
                                 зберігати  вміємо...
                                 Свої  сім"ї  і  країну
                                 любов"ю  засіємо...

                                 От  якби  ми  ще  зуміли
                                 ворогів  перемогти...
                                 Щоб  всі  люди  розуміли
                                 час  і  край  свій  берегти...

                                 Час  минає  й  не  вертає,
                                 і  на  місці  не  стоїть...
                                 І  мовчить  він,  і  лікує,
                                 і  хоч  дечому  навчить...

                                 Всім  давним-давно  відомо,
                                 усе  добре  у  свій  час...
                                 Розуміємо  свідомо,-
                                 прийде  час,  не  стане  й  нас...

                                             *дільники  числа  24  :  1,  2,  3,  4,  6,  8,  12,  24;
                                                 дільники  числа  12:    1,  2,  3,  4,  6,  12.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842573
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 20.07.2019


З БОЖОЮ ДОПОМОГОЮ ПОВЕРНУЛА СИНА… (проза)

         Ця  історія  трапилася  давно,  з  моєю  знайомою  Зіною,  та  її  сином  Сашком.
В  школі  Сашко  навчався  добре,  мріяв  стати  льотчиком,  та  на  заваді  стала  хвороба.  Якось  на  уроці  фізкультури  йому  стало  зле.  Після  обстеження  лікарі  винесли  хлопцеві  вирок  -  ревматизм  серця,  а  після  закінчення  школи  ще  додалося  й  варикозне  розширення  вен.  Довелося  перенести  операцію  по  їх  прочищенню.  Де  вже  там  думати  за  професію  льотчика?!.
   Змирився,  вивчився    на  бджоляра.  За  військову  службу  теж    не  думав.  Аж  тут  висновок  не  забарився,  після  обстеження,  як  призовника,  сказали:  "Будеш  служити!"  "Ну,  що  ж  служити,  то  й  служити!"  -  подумав  хлопець.  Та  не  змирилася  з  цим  мати,  пішла  до  військомату,  а  там  її  завірили,  що  все  буде  добре,  адже  у  військових  частинах  є  хороші  лікарі  і  навіть  лазарет...Так  що  вразі  потреби  його  там  щей  підлікують...    Вирядила  Зіна  Пертівна  сина  в  армію  з  великим  неспокоєм  у  душі  і  болем  у  серці,  але  що  вона    могла  вдіяти...
   Служив  Сашко  у  морфлоті  в  Севастополі.  Мати  з  тривогою  чекала  листів  від  сина.  Той  писав  скупо,  повідомляв,  що  важкувато,  та  все  ж  терпимо.  А  коли  на  протязі  двох  тижнів  не  було  листів,  жінка  запанікувала,  а  потім  взяла  відпустку    за  свій  рахунок  і  поїхала  до  сина.  Віднайшла  його  у  жахливому  стані:  набряклі  вени  терлися  об  матроські  штани,  кровоточили,  та  вже  й  гноїтися  почали.  Мати  забила  тривогу,  тоді  військове  начальство  поклало  хлопця  в  лазарет,  а  матір  запевнили,  що  після  лікування  його  комісують  і  він  повернеться  додому.  Отож,  трохи  заспокоївшись,  поїхала  додому.  Та  пройшов  місяць,  а  від  сина  ніяких  звісток,  і  вона  вирішила  їхати  знову.  І  тільки-но  зібралась,  як  отримала  телеграму:  "Приїжджай  негайно!"  Так  повідомили  господарі,  в  яких  вона  квартирувала  під  час  першої    поїздки,  по  суті  чужі  люди,  але  не  байдужі  до  чужої  біди.
 Зіна  Петрівна  готова  була  летіти  до  сина,  та  довелось  їхати  і  потягом,  і  автобусом,  і  тролейбусом.  Серце  калаталося,  нерви  доводили  до  відчаю.  Коли  ж  вона  дісталася  на  місце,  з"ясувалося  -  запізнилася...
     Виявилося  хлопець  після  лазарету  збирався  додому,  як  раптом  йому  повідомили,  що  його  не  комісували  і  він  повинен  був  повернутися  на  корабель.  На  той  час  була  якась  заварушка  у  Грузії,  і  кораблі  стояли    напоготові  до  відправки  до  її  берегів.  Добре  хоч  хлопець  устиг    забігти  до  тих  небайдужих  людей,  в  яких  мама  квартирувала,  і  вони  тут  же  послали  телеграму.
       У  лазареті  Зіни  сказали:  "Не  морочте  голову  Вашого  сина  комісували,  і  якщо  він  не  повернувся  додому,  то  це  його  і  Ваші  проблеми.  Певне  десь  загуляв  із  друзями,  або  ж  з  дівчиною".  Мама  в  розпачі  кинулася  до  військового  штабу  та  до  військової  комендатури,  але  й  там  нічого  не  дізналася.  Не  знала,  що  робити,  до  кого  звертатись?  Піднялася  на  пагорб  і,  вже  готова  була  до  безумства,  склала  руки  і  хотіла  впасти  з  того  пагорба,  та  вмить  подумала  знову  про  сина:  хто  ж  його  захистить,  як  не  вона?!  Вона    підняла  високо  вгору  свої  руки  і  вигукнула:  "Господи,  допоможи!"  І  ніби  відчула  якийсь  поштовх  і  навіть  слова:  "Іди!  Вперед  іди!"
     І  вона  пішла,  зійшла  з  пагорба,  зупинилась  перед  якимось  кіоском,  взяла  навмання  якусь  газету,  розгорнула  і  враз  побачила  написаний  великими  буквами  заголовок:  "Члени  комітету  солдатських  матерів  побували  на  військовому  кораблі!"  Купила  ту  газету,  прочитала,  там  же  знайшла  і  адресу  комітету.  Не  тямлячи  себе,  кинулася  на  його  пошук.  Якось  не  довго  й  шукала  і,  стомлена  не  зайшла,  а  влетіла  в  приміщення.  Зустріли  її  там  приязно,  посадили  ,  уважно  вислухали,  записали  адресу  і  телефон  господарів  квартири,  де  вона  знову  зупинилася,  і  завірили,  що  негайно  займуться  її  справами,  а  їй  залишається  лише  чекати.
     І  дійсно,  під  вечір  їй  подзвонили,  щоб  завтра  чекала  сина  на  пристані.  Другого  дня  мама  з  сином  таки  зустрілися  на  пристані,  куди  його  доставили  катером  із  корабля.  З"ясувалося,  що  його  відправили  помилково.  У  штабі  навіть  вибачилися  і  повернули  всі  необхідні  документи.  Звісно,  що  і  мама,  і  син  зрозуміли,  що  його  мали  відправити  за  когось  іншого,  та  порпатись  у  тім  бруді  вони  не  захотіли.  Подякували    комітету  "військових  матерів"  та  небайдужим  до  чужої  біди  господарям  квартири,  та  й  поїхали  додому.
     З  тих  пір  Зіна  Петрівна  вірить  у  Бога  і  живе  з  цією  вірою,  і  життя  її    стало  значимішим.  Вона  впевнена,  що  в  яку  б  ситуацію  не  попала,  вона  залишається  під  Божим  спостереженням  і  в  сфері  його  турботи.  Ця  віра  додає  їй  сили...
                         Якщо  трапилось  горе  в  житті,
                         І  тобі  все  здається  негоже...
                         Пам"ятай,  не  один  ти  в  путі,
                         Бог  і  люди  тобі  допоможуть.
                         А  ще  Богу  постійно  молись,
                         Він  піклується  й  завжди  з  тобою...
                         Вір!  І  віра  додасть  тобі  сил
                         Негаразди  здолати  і  горе...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842474
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.07.2019


ПРОЛІТАЮТЬ ДЕНЬКИ ЛІТНІ З МРІЯМИ…

                                 Пролітають  деньки  літа-літечка,
                                 Просівають  думки  через  ситечка...
                                 Дні  погожі  стають,  як  і  нічечки,..
                                 а  думки  знов  снують,  хоч  без  крилечок...

                                 Що  носили  мене  колись  в  радості,
                                 і  було  все  земне  в  вищій  якості...
                                 Чи  то  залп,  чи  салют  чую  здалечку,
                                 журавлів  переліт  прийде  зраночку...

                                 У  душі  щось  щемить,  що  безкрила  я,
                                 Лиш  думками  летіть  зможу  з  ними  я...
                                 Давно  юність  моя  десь  за  хмарами,
                                 зрілість  теж  відійшла,  вкрита  чарами...

                                 А  мені  полетіть  знову  хочеться,
                                 у  вухах  щось  дзвенить,  що  не  можеться...
                                 Хочу  я  зрозуміть,  що  ж  це  діється:
                               -Небеса  підкажіть,  дуже  прошу  я...

                                 Та  мовчать  небеса,  лише  хмуряться,
                                 їхня  диво  -  краса,  та  й  не  журиться...
                                 І  буває  ще  ніч  вкрита  зорями...
                                 Другорядна  то  річ,  що  з  хворобами...

                                 Що  зазнала  сповна  щастя  й  горя  я,
                                 і  моя  сивина  є,  й  любов  моя...
                                 Не  рахую  деньки  літа  -  літечка,
                                 Мої  мрії  й  думки  вкриті  пір"ячком...

                               Укриваю  деньки  я  тим  пір"ячком,
                               щоб  зігріть  сторінки  внукам  й  діточкам...
                               І  за  них  я  молюсь,  й  прошу  доленьку,
                               й  до  землі  я  клонюсь  за  їх  воленьку...

                               І  щоб  воленька  їх  не  туманилась,
                               а  єднала  усіх,  та  все  парами...
                               І  щоб  їм  всім  жилось  вільно  й  лагідно,
                               Щоб  любилось  й  збулось,що  задумано...

                               Щоб  усі  їх  деньки  були  літнії,
                               А  всі  мрії  й  думки,  зрілі  й  вічнії...
                               Щоб  жили  повсякчас  у  любові  всі,
                               і  було  все  гаразд  на  землі  й  в  сім"ї...
 
                               Назбираю  зерна  повні  жмені  я,
                               і  засію  сповна,  в  них  любов  моя
                               Ось  тоді  буду  я  вже  спокійная,
                               а  любов  вся  моя  літом  всіяна...

                               Осінь  йде  поспіша,  наближається,
                               Та  мені  ще  вона  усміхається...
                               А  за  нею  зима  непривітная,
                               І  холодна,  й  німа,  й  непідзвітная...

                               Я  її  не  боюсь,  бо  ж  стара  вже  я,  
                               та  і  їй  підкорюсь,  де  ж  подінусь  я...
                               Пролітають  деньки  літа  з  мріями,
                               і  нові  сторінки  вкриті  квітами...
   
                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842363
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.07.2019


ЗГАДУЮ ДИТИНСТВО…

                                 Згадую  дитинство                          Часом  і  голодне,
                                 воно  ж  золоте...                              й  босоноге  ще...
                                 Щире  і  пречисте,                            В  спогадах  солодке,
                                 та  навіть  святе...                            викликає  щем...
                                                                       Світле  і  мрійливе,
                                                                       сонцем  осяйне.
                                                                       До  щему  правдиве,
                                                                       спогадом  війне...
                                   В  бідності  зростали,                    До  школи  ходили
                                   всі  після  війни...                              босі  і  голодні...
                                   Хату  будували                                    А  нас  там  навчали
                                   з  мамою  і  ми...                                    вчителі  чудові...
                                                                     Виросли  й  розбіглись
                                                                     ми  в  різні  боки...
                                                                     Спогадом  зігрілись
                                                                     мрії  і  думки...
                                     В  згадки  поринаю                          Бо  ж  пора  дитинства
                                     я  майже  щодня...                            найкраща  пора...
                                     І  знов  відчуваю                                  Спогадом  пречистим
                                     подих  звідтіля...                                мене  звеселя...
                                                                       Ніби  я  вернулась
                                                                       в  той  далекий  час...
                                                                       І  я  відновилась,
                                                                       й  буде  все  гаразд...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842139
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 16.07.2019


ЗАПЛЕЛИСЬ РОКИ У СИВІ КОСИ…

                             Заплелись  роки  у  сиві  коси,
                             та  квітують  квіти  під  вікном...
                             На  траві  щоранку  свіжі  роси
                             дихають  незвіданим  добром...

                             Я  дивлюсь  на  квіти...Й  оживають
                             мрії  ті  далекі  золоті,
                             що  від  них  і  рани  заживають,
                             а  можливо    квіти  ті  святі?..

                             Легко    по  траві  ступаю  боса,
                             відчуваю  лагідність  роси,
                             вітерець  торкає  мої  коси
                             і  душа  німіє  від  краси...

                             Заплелись  роки  у  мої  коси,
                             та  не  зникли  помисли  ясні,
                             і  скотились  непомітно  сльози,
                             від  них  легше  стало  вмить  мені...

                             І  я  переповнююсь  думками,
                             згадуючи  роки  молоді,
                             мріями  лечу  в  село  до  мами,
                             хоч  жилося  важко  нам  тоді...

                             В  мами  коси  рано  побіліли,
                             тато  не  вернувся  із  війни,
                             ми  її  із  братом  розуміли
                             і  допомагали  як  могли...

                             Та  нема  вже  в  мене  мами  й  брата,
                             і  давно  живу  я  вже  одна...
                             Постаріла  я  і  моя  хата,
                             пам"ять  лиш  лишилася  жива...

                             Заплелись  роки  у  сиві  коси,
                             та  не  розгубили  що  було...
                             Ті  роки  як  з  відстані  покоси,-
                             нинішнє  з  минулим  заплело...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842023
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 15.07.2019


НЕ ЗРАДИТИ УКРАЇНУ… (Еміль Дубров) *

                               Всі  в  пошуках:  одні  шукають  щастя,
                               Шукають  інші  папороті  цвіт.
                               Хтось  вірить  в  слово,  мов  в  святе  причастя,
                               Хтось  змінює  руками  Божий  світ.

                               Одні  шукають  правду,  інші  спосіб,
                               Щоб  тую  правду  глибше  приховать.
                               І  оптом  продають  брехню,  і  врозбрід...
                               А  бідним  можуть  і  задарма  дать!

                               Чим  ближче  вибори,  тим  більше  словоблуддя,
                               Як  розібратись,  де  правда,  де  брехня?
                               Вже  так  запудрили,  пробачте,  мізки  людям,
                               Що  стали  голови  в  них  більші,  ніж  в  коня!

                               І  кожен  "правду-матку"  ріже  в  очі,
                               Аби  один  сказав  хоч:  "Я  брешу..."
                               Допоможи  нам  розібратись,  Отче,
                               Прости,  що  я  зневірою  грішу.

                               Зроби...Щоб  брехуни  усі  зніміли,
                               Хоча  б  на  передвиборні  ці  дні!..
                               Тоді,  можливо,  люди  б  зрозуміли,
                               Хто  топить  їх  в  облуді  і  брехні!

               Прошу  вас,  друзі...
               Не  хотів  писати  на  тему  виборів,  бо  кожен  з  нас  має  право  на  власний  
     розсуд  віддати  свій  голос,  але...  Насторожує  той  факт,  що  на  другому  місці  
     впевнено  закріпилися  кум  Путіна  Медведчук  і  його  надійні  поплічники.
               Я  особисто  віддаю  свій  голос  за  націоналістів,  позаяк  вважаю,  що  для  
     розбудови  національної  держави,  в  якій  найперше  мають  бути  захищені  права  
     громадян  України  і  самої  України  як  держави,  неодмінно  мають  бути  
     націоналістичні  сили.  Можливо,  не  завжди  діяли  і  діють  раціонально,  але  в  
     патріотизмі  і  любові  до  України  їм  не  відмовиш!
               Не  закликаю  наслідувати  мене,  але  прошу  вас  у  пам"ять  про  Небесну  сотню,
     про  тисячі  загиблих  на  Східному  фронті  (хоч  Порошенко  так  і  не  насмілився  
     назвати  війну  війною),  в  пам"ять  про  славетних  кіборгів,  про  загиблих  безвісти  
     в  зеленому  кривавому  коридорі  біля  Іловайська,  в  пам"ять  про  Дебальцеве,  про
     сотні  і  тисячі  замордованих  і  закритих  в  тюрмах  Російської  Федерації...
             НЕ    ВІДДАВАЙТЕ    СВІЙ  ГОЛОС  ВОРОГАМ    УКРАЇНСЬКОГО  НАРОДУ,                                              
             ВОРОГАМ    УКРАЇНСЬКОЇ    ДЕРЖАВНОСТІ!!!
             У  виборчому  списку  партій  доволі  всіляких  політичних  сил,  і  можна  зробити  свій  
     вибір,  тільки  НЕ  ГОЛОСУЙТЕ  за  "Опозиційну  платформу  -  За  життя",  якщо  не  
     хочете  мати  у  Верховній  Раді  України  представництва  Путіна!!!
             Не  зрадьте  полеглих  і  скалічених  Героїв!
             Не  зрадьте  Україну,  вона  в  нас  одна!!!      

                         *  Газета  "Сільські  вісті"    12  липня  2019  р.              

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841914
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 14.07.2019


МЕТЕЛИКИ І ПАВУКИ, ТА ЩЕ Й ВИБОРИ…

                               Ми  вже  як  ті  метелики,
                               що  вирвались  із  пащі  богомола*-
                               обідрані,  нещасні,  кволі,..
                               хто  у  своїм,  а  хто  й  чужім  кутку,-
                               на  долю  нарікаємо  гірку...

                               Линуть  обіцянки  з  екрану,
                               що  краще  жити  всім  нам  стане,
                               все  буде  гарно  й  дуже  швидко,
                               що  їм,  як  богам  з  висоти  все  видно,
                               що  вже  не  будемо  голодні,
                               все  буде  краще  ніж  сьогодні,
                               тарифи  знизяться  вже  скоро,
                               всім  обіцяють  допомогу,
                               щоб  тільки  йшли  ми  з  ними  в  ногу...
                               плетуть,  плетуть  все  з  павутини,
                               самі  ж  не  гають  ні  хвилини,
                               і  статки  свої  збільшують  нівроку,
                               дивись  хоч  спереду,  хоч  збоку,
                               сорочки  обіцяють  з  павутини,
                               костюми  із  прозорої  тканини,
                               і  черевики,  й  тапки,  й  чобітки,
                               щоб  ми  як  і  вони  жили...
                               Ще  обіцяють  дружбу  й  братство,
                               та  й  збільшують  своє  багатство...

                               А  ми  живем,  як  і  жили  донині,
                               як  ті  метелики  у  павутині...
                               Та  з  "павуками"  краще  нам  не  знатись,
                               щоб  не  прийшлось,  як  і  метеликам,-
                               на  вітрі  нам  розтерзаним  гойдатись...
                                             *  *  *  *  *  *  *  *  *  *
                               Вибираєм,  вибираєм,
                               а  кого  й  самі  не  знаєм,-
                             "павуків",  чи  "крокодилів",
                               у  своїй  рідній  країні...

                               Де  ж  набралися  вони,-
                             "павуки"  і  "крокодили",
                               розгребти  усе  змогли,
                               їх  терпіть  нема  вже  сили,
                               більше  5  тисяч  кандидатів,
                               звісно  знаних  і  багатих,
                               та  й  обіцяють  нам  багато,
                               хоч  і  не  кажуть  де  все  взяти,
                               уже  і  слухать  їх  немає  сили,-
                               більше  б  робили  й  менше  говорили...

                               На  пісні  їхні  обличчя,
                               вже  не  хочеться  й  дивиться,
                               їх  не  то  що  вибирати,
                               з  Ради  треба  виганяти...
                               Вибирати  ж  з  простолюду,
                               ми  напевне  і  не  будем,
                               простолюд  туди  не  йде,
                               Де  ж  та  Права,  скажіть  ДЕ?..

                                                         *богомоли-  ряд  хижих  комах,  тіло  у  них  витягнуте,
                                                           голова  рухома,  передні  ноги  захоплювальні  з  шипами.
                                                           Є  їх  більше  2000  видів,  найбільше  в  тропіках  і  субтропіках.
                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841660
рубрика: Вірші, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 12.07.2019


НЕ НАРІКАЮ Я НА ДОЛЮ…

           Колись  казав  мій  чоловік,
           що  я  як  пташечка  літаю...
           Минув  так  швидко  диво-вік,
           тепер  повільно  шкандибаю...

           Зі  мною  сумно  не  було,-
           і  моїм  учням,  й  дітям,  й  внукам...
           Для  мене  все  тоді  цвіло,
           тісно  було  лиш  мріям  й  думам...

           Усе  встигала  я  робить,
           натхнення  вистачало  й  сили,
           хоч  і  доводилось  спішить,
           здавалось  в  мене  були  крила...

           Вчителювала  тоді  я,
           все  було  добре  й  зрозуміло,-
           гарна  робота  і  сім"я,
           ніби  нічого  й  не  боліло...

           Та  негаразди  все  ж  були,
           вони  ж  нікого  не  минали...
           У  правді  й  праці  ми  жили,
           всі  негаразди  виправляли...

           Куди  ж  все  ділося,  куди?
           Чому  так  швидко  відлетіло?..
           Ми  напилися  вже  біди,
           так,  що  аж  душі  заболіли...

           Та  я  не  скаржуся,  все  ж  ні,
           в  житті  стає  усе  важливе...
           Хоч  бува  боляче  мені,
           все  переношу  терпеливо...

           Ще  намагаюся  й  тепер,-
           слабшим  за  себе  помагати...
           І  пам"ять  час  мені  не  стер,
           вмію  любить,  вірить  і  ждати...

           Спасибі  долі,-  я  кажу,
           гарних  дітей  й  онуків  маю...
           Пам"ять  про  вмерлих  бережу,
           на  долю  я  не  нарікаю...

           Молюся  Богу  і  прошу,
           щоб  зникла  вся  несправедливість...
           Казки,  пісні  й  вірші  пишу,
           і  на  хороше  все  ж  надіюсь...

           Звісно,  не  пташечка  вже  я,
           давно  немає  чоловіка...
           І  розбрелась  моя  сім"я,
           і  на  душі  буває  гірко...

           Та  я  навчилася  терпіть,
           долати  прикрощі  й  невдачі...
           І  хоч  короткий  жінки  вік,
           я  і  донині  неледача...

           Все  намагаюся  робить,
           город  і  квіти  доглядаю...
           Без  квітів  я  не  можу  жить,
           з  ними  як  з  дітьми  розмовляю...

           І  хоча  важко  нині  жить,
           себе  щасливою  вважаю..
           Хоч  сил  нема  уже  спішить,
           люблю  цей  світ  і  жить  бажаю...
 
                                   
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841405
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 09.07.2019


НІЧОГО КРАЩОГО НЕМАЄ…

                               Нічого  кращого  немає,
                               як  своя  хата  у  селі...
                               Її  матуся  збудувала,
                               після  кривавої  війни...

                               З  війни  наш  тато  не  вернувся,
                               спалили  хату  вороги...
                               Допомагали  ми  й  бабуся,
                               хоч  ми  й  малі  тоді  були...

                               А  виросли,  то  й  розбрелися,-
                               в  міста  великі  і  малі...
                               Та  смуток  в  душах  оселився,
                               здолать  його  ми  не  змогли...

                               В  село  приїхати  хотілось,
                               так  як  у  юності  в  міста...
                               Готові  ми  туди  вернутись,
                               та    в  нас  вже  сил  не  вистача...

                                 Їдем  туди  лиш  на  гостину,
                                 там  є  ще  друзі  і  рідня...
                                 Коли  на  день,  чи  на  годину,
                                 в  думках  село  з  нами  щодня...

                                 На  жаль  село  занепадає,
                                 вже  й  хати  нашої  нема...
                                 Ми  до  слідів  там  припадаєм,
                                 прощення  просимо  в  села...

                                 А  воно  очі  відкриває,
                                 в  мовчанні  дивиться  на  нас...
                                 Певне  здогадується  й  знає,
                                 що  не  його  сьогодні  час...

                                 В  зажурі  вулиці  минаєм,
                                 аж  душі  стискуються  в  нас...
                                 І  ми  селу  знов  обіцяєм,
                                 що  знов  повернемось  назад...

                                 Здається  нас  там  зрозуміли
                                 і  наші  вулиці,  й  садки...
                                 Дерева  гілля  похилили,
                                 моргають  вікнами  хатки...

                                 Село  нам  хочеться  обняти
                                 і  притулитись  до  верби...
                                 І  на  прощання  їм  сказати,
                                 ми  ще  приїдемо  сюди...

                                 Чи  наяву,  чи  лише  в  мріях,
                                 ми  ж  постаріли  всі  давно...
                                 І  нам  здалось,  нас  розуміло
                                 наше  незрадливе  село...

                                 Хочеться  вірити  нам  дуже,-
                                 ще  будуть  зустрічі  у  нас...
                                 Бо  ми  живі  і  небайдужі,
                                 й  вірим,  що  все  буде  гаразд...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841265
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 08.07.2019


ЛІТО У ЗЕНІТІ…

                             Липень  у  цвіті,  літо  в  зеніті,-
                             Маківка  року,  полудень  літа...
                             Місяць  тепла,  сонця  і  зрілості,
                             Жнивна    пора  зовсім  без  підлості...

                             Назв  є  багато,  й  кожна  крилата,
                             І  про  це  знають  людей  багато:
                             Він  же  і  білень,  та  ще  ж  і  косень,
                             І  громовик  він,  а  ще  ж  і  пасень...

                             А  ще  він  -  страдник,  а  також  жнивник,
                             І  господарник,  і  ще  й  надійник,
                             Ще  й  накопичник,  й  заготівник,
                             А  ще  ж  до  всього  ще  й  жартівник...

                             То  припече,  то  вітром  повіє,
                             Поллє  дощем,градом  укриє...
                             Після  негоди  лагідним  буде,
                             Тепла  і  сонця  додає  людям...

                             Пишність  природи...Літо  в  зеніті,
                             Щедрості  повна  вершина  літа...
                             Липень  чудовий,  світиться  киснем,
                             Тому  й  повітря  дзвенить,  як  пісня...

                             Хоч  вже  не  чутно:  "Ку!  Ку!"  зозулі,
                             Та  ще  кокочуть  курки-красулі...
                             То  вітром  віє,  то  десь  гримить,
                             Має  чим  липень  нас  удивить...

                             Навстіж  відкритий  ще  дім  природи,
                             Сім  днів  на  тиждень  веде  в  походи...
                             Грибний  сезон  липень  відкриває,
                             І  по  грибочки  всіх  запрошає...

                             Кажуть,  що  в  липні:  сонце  на  зиму,
                             Та  ще  у  небі  чисто  й  красиво...
                             В  ньому  ще  літо  в  спеку  гряде,
                             Тепла  найбільше  у  ньому  є...

                             Літо  веселе,  липень  красивий,
                             Двері  відкриті  в  ліс  пречудовий...
                             То  ж  не  вагайтесь  час  же  не  жде,
                             Хоч  липень  довгий,  та  все  ж  мине...

                             Отож  бо  літо  нині  в  зеніті,
                             Є  у  нас  повід  жить  і  радіти...
                             Ми  таємниці  його  пізнаєм,
                             В  полудень  літа  ще  й  поспіваєм!!!

                                                 


                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841062
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 06.07.2019


ХЛІБ - СВЯТИНЯ ДЛЯ ЛЮДИНИ…

                     Хліб  святий  -  святиня  для  людини,
                     був  і  є  -  усьому  голова...
                     Він  найважливіший  для  країни,
                     бо  ж    життя  без  хліба  не  бува...

                     Кожна  праця  у  житті  важлива,
                     це  відома  істина  жива...
                     Збір  врожаю  -  справа  особлива,
                     а  її  вінець,  звісно  -  жнива...

                     У  жнива  і  мить  кожна  важлива,
                     хоч  земля  гаряча,  й  припіка,-
                     праця  хлібороба  -  надважлива,
                     хліборобська  доля  отака...

                     З  висоти  все  бачать  Бог  і  небо,
                     і  зоріє  поле  і  земля...
                     Працювати  хліборобу  треба,
                     доки  ще  погода  дозволя...

                     Хоч  буває  з  ніг  збиває  втома,
                     і  гарячий  вітер  обвіва,
                     і  сім"я  чекає  його  дома,
                     та  без  праці  хліба  не  бува...

                     То  ж  шануймо  працю  хлібороба,
                     бережімо  поле  золоте...
                     І  нехай  для  всіх  буде  вагоме,-
                     все  що  для  країни  головне...

                     Головне  ж  це  -  хліб  і  Мир,  і  спокій,
                     справедливість,  дружба  і  народ,
                     відігнати  ворогів  з  дороги
                     й  досягти  незвіданих  висот...

                     Хліб  і  був,  і  є,й  буде  святиня,
                     і  в  житті  -  усьому  голова...
                     Зберемо  його  для  України,
                     щоб  вона  багатою  була...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840976
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.07.2019


Д И В И Н А… ( дитяче)

                           Шусь,  шусь  попід  соснами,
                           гоп,  гоп  під  березами...
                           Пів  кошика  боровиків,-
                           у  двох  хороших  хлопчаків...

                           А  в  Тетянки  ні  одного,
                           не  знайшла  вона  нічого...
                           Кажуть  хлопчики  Тетянці,-
                           збирай  квіти  краще  мамці...

                           Квітів  в  лісі  є  багато,
                           буде  мамі  диво-свято...
                           Ось  і  цмін  є,й  звіробій,
                           верес,  рожі,  деревій...

                         -А  це,  що  за  дивина,
                           з-за  куща  он  вигляда?
                           Як  же  зветься  оця  квітка,
                           хто  з  вас  знає,  любі  дітки?..

                           Хто  не  знає,  хай  послуха,
                           буде  вам  усім  наука...
                           Розібратись,  що  за  квіти,
                           поможу  вам,  любі  діти...

                           В  цій  над  кущиком  пухнастим,
                           височіє  "вежа"  класна,
                           жовтуваті  квіточки,
                           дивувались  й  хлопчаки...

                           Так  і  зветься:  д  и  в  и  н  а,
                           здогадалася  вона...
                           А  ще  це  -  ведмеже  вухо,
                           І  Славко,  й  Тарасик  слухав...
                       
                           Та  й  насправді  в  них  листочки,
                           на  ведмежі  вушка  схожі:
                           гарні,  гожі,  волохаті,
                           квіточки  в  них  жовтуваті...

                           Й  холодок  зайчачий  є,
                           і  зозулин  льон  цвіте,
                           й  вовчі  ягоди  ростуть,
                           різні  квіти  є  десь  тут...

                           Довго  діти  там  ходили,
                           вже  в  них  й  ноги  заболіли,
                           як  галявину  знайшли,
                           відпочить  усі  рішили...

                         -О,  дзвіночок,  подивіться,
                             яке  диво  є  в  цім  лісі...
                             Чому  ж  вони  не  дзвенять,
                             здивувало  це  хлоп"ят...

                             Здогадавсь  про  все  Тарас,-
                             відпочинку  у  них  час...
                             Певне  вранці  лиш  дзвенять,
                             щоб  збудити  всіх  звірят...

                               До  роботи  закликають,
                               про  це  в  лісі  усі  знають:
                               і  звірята,  і  пташки,
                               до  роботи  звуть  дзвінки...

                               Зайцям  -  капусту  поливать,
                               горіхи  білочкам  збирать,
                               дятлам    кузню  відкривать,
                               двері  праці  відчинять...

                             Ви  вже,  дітки,  зрозуміли,
                             це  писала  я  для  вас...
                             Відпочинок  -  гарне  діло,
                             та  й  для  праці  знайдіть  час!..
                             
                             Тоді  і  у  вас,  і  у  нас,-
                             все  завжди  буде  гаразд...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840749
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.07.2019


ВІРЮ - ПО ЖИТТЮ РАЗОМ НАМ ІТИ…

                                                                                                                           Згадала    баба,
                                                                                                                           як  дівкою  була...

                                       Може  десь  в  світах,
                                       інші  люди  є,
                                       я  їх  бачу  в  снах,
                                       в  них  життя  своє...
                                                           І  життя  своє,
                                                           і  мрії  свої,
                                                           і  надії  є,
                                                           хоч  мені  й  чужі...
                                       Хоч  мені  чужі,
                                       теж  цікаві  є.
                                       Та  чужим  чуже,
                                       а  мені  своє...
                                                             Я  літаю  в  снах,
                                                             пізнаю  світи...
                                                             А  в  моїх  думках
                                                             є  постійно  ти...
                                       Не  шукаю  я
                                       інші  ті  світи...
                                       Тут  моя  земля,
                                       і  садки,  і  ти...
                                                             Вірю  й  знаю  я,
                                                             що  тебе  діждусь,
                                                             буде  в  нас  сім"я,
                                                             і  я  не  журюсь...
                                       Лиш  тебе  прошу,
                                       мене  віднайди...
                                       Я  давно  вже  жду,
                                       тому  поспіши...
                                                           Поки  молоді,
                                                           й  роки  золоті,
                                                           чисті  як  в  воді,-
                                                           почуття  святі...
                                       Я  їх  збережу,
                                       бережи  і  ти...
                                       Вірю  -  по  життю
                                       разом  нам  іти!..
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840608
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2019


ЯК У ПОЛІ БЕРІЗОНЬКА…

                                       Квітне,  квітне  дівчинонька,-
                                       білий  цвіт,  білий  цвіт...
                                       Як  у  полі  берізонька,
                                       на  весь  світ,  на  весь  світ...

                                       Усміхалась  дівчинонька,-
                                       молода,  молода.
                                       До  тієї  берізоньки
                                       на  побачення  йшла...

                                       І  рум"янець  на  личеньку,
                                       ніби  мак  розцвіта...
                                       Під  березою  миленький,
                                       там  її  вже  чека  ...

                                       І  берізка  всміхалася,
                                       їм  обом  молодим...
                                       Їй  донині  не  забулася
                                       любов  з  кленом  ясним...

                                       Як  берізка  вбиралася,
                                       як  до  свят,  як  до  свят...
                                       І  до  клена  віталася,-
                                       кожен  ранок  і  час...

                                       Вони  листям  торкалися
                                       і  сплітали  гілки...
                                       І  любовно  шепталися,
                                       і  щасливі  були...

                                       Та  невчасно  і  нежданно,
                                       налетів    вітрюган,
                                       їхнє  листя  і  гіллячко,-
                                       він  і  рвав,  і  ламав...

                                       Затуляв  клен  берізоньку  ,
                                       що  є  сили  гіллям...
                                       Силу  вітру  щосилоньки,
                                       він  на  себе  узяв...

                                       І  ще  більше  розізлився
                                       злющий  той  вітрюган...
                                       І  кленовеє  гіллячко
                                       на  шматки  поламав...

                                       Залишилась  берізонька
                                       і  цім  світі  одна...
                                       Пам"ятає  коханого
                                       й  його  бачить  у  снах...

                                       Постаріла  берізонька,
                                       опустила  гілки...
                                       Не  забуде  миленького,-
                                       його  ніжні  листки...

                                       Якби  ж  мала  вона  сили
                                       і  сьогодні,  й  завжди...
                                       І  хлопчині,  і  дівчині
                                       помогла  б  залюбки...

                                       Поспішає  дівчинонька,
                                       на  побачення  знов...
                                       Біля  тої  берізоньки
                                       розквіта  їх  любов...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840495
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 30.06.2019


ЗНОВУ ВИБОРИ НА НОСІ… (проза)

 1.  Жити  стало  веселіше,  вибори  за  виборами    все  частіше...
 2.  Кандидати    в  депутати:
   а)  добре  говорять,  та  зле  роблять;
   б)  словами  пухом  стелять,  а  ділами,  як  голками  колять;
   в)  від  депутатства  ні  на  крок  не  відступають,  як  ведмеді  від  меду;
   г)  тримаються  влади,як  реп"ях  кожуха;
   д)  своїми  обіцянками  прямо  з  чобітьми  в  душі  людські  пруться;
   е)  міркують  так:  вхопив  цапа  за  бороду,  то  вже  й  князь;
   є)  міркують  ще  й  так:  піймаю,  не  впіймаю,  а  погнатися  можна;
   ж)  так  брешуть,  аж  дим  іде;
   з)  хитрющі:  до  виборів,  як  лисиці,  а  після  виборів,  як  барани);
3.  Нинішні  депутати:
     а)  працюють  на  копійку,  а  крику  аж  на  євро;
     б)  працюють    то  сяк,  то  так,  самі  не  знають  як;  та  не  вступають  ні
             кінному,  ні  пішому;
     в)  буває  гавкають,  як  скажені  пси,  ще  й  один  на  одного  кидаються;
     г)  все  собі  гребли  й  гребуть,  а  людям  лишають,  як  кобилі  від  вовка:
             лише  хвіст  та  гриву;
     д)  щебечуть,  як  соловейки,  дають,  як  ворони;
     е)  для  людей  копійки,  для  себе  злато;
     є)  як  коти,  що  вкрали  сало,  все  їм  мало  й  мало;
     ж)  диму  багато,  тепла    мало...
 4.      Виборці:
     а)  знають,  що  словами  людей  не  нагодують,  навіть  якщо  вони  й  правильні;
     б)  важке  життя  на  Україні,  гнити  не  хочуть  на  чужині;
     в)  все  що  мають  за  пазуху  не  ховають,  ще  й  біднішим  помагають;
     г)  наїлися  балачок,  запили  водою,  та  вже  й  ситі;
     д)  родилися  без  сорочки,  можна  вмерти  й  без  штанів;
     е)  з  закритими  списками  вибираємо  кота  в  мішку;
     є)  усі  знають,  що  всій  владі  байдуже,  що  з  народом  буде;
     ж)  зажурились  бідні  люди,  що  така  в  них  доля;
     з)  гребуть  усі,  хто  владу  має,  народ  працює  і  терпить;
     к)  у  парламент  лізуть  люди,  ні  нелюди,  змії;
     л)  пісню  багатих,  бідні  не  співають...
 5.    Загальні  фрази:
     а)  Країною  керувати,  не  на  червоному  стільці  сидіти;
     б)  спочатку  сядь  на  коня,  а  вже  потім  махай  нагайкою;
     в)  буде  каяття,  та  не  буде  вороття;
     г)  усі  перемоги  в  житті,  починаються  з  перемоги  над  самим  собою;
     д)  Верховна  Рада  не  має  приязні    й  любові  до  простого  люду;
     е)  не  підлазь  під  тягар,  який  підняти  не  можеш;
     є)  умів  давати  клятву,  зумій  і  дотриматись  її;
     ж)  кандидати  в  депутати  на  слова  щедрі;  словами  туди-сюди,  а  ділом  нікуди;
     з)  кандидати  в  депутати  спішать  язиком,  а  не  ділом;
     и)  на  язиці  в  кожного  кандидата  в  депутати  масло,  а  під  язиком  лід;
     і)    кандидати  в  депутати  і  вночі  не  сплять,  про  парламент  мріють;
     к)  нині  важко  жити  на  Україні,  а  ще  важче  згнити  на  чужині;
     л)  у  простих  людей  біда  сама  по  столі  ходить;
     м)  простому  люду  труди  праведні,  а  депутатам  палати  каменні;
     н)  живемо  по  -  старому:  розбагатіти  не  можемо,  а  бідніти  далі  нікуди...

       Отож,    вибори    на    носі,  чи  не  будемо    ми  босі?..
         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840402
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 29.06.2019


ВСЕ ТАКИ МАМА ПОВИННА ЗНАТИ…

                                     Причарувала  його  до  себе,
                                     і  вже    не  можу  жити  без  нього...
                                     Щодня  чекати  вечора  треба,
                                     щоб  знов  зустріти  милого  свого...

                                     Так  кожен  вечір  радо  стрічаю,
                                     і  до  вербички  йду  -  поспішаю...
                                     І  він  до  річки  теж  поспішає,
                                     бо  мені  вірно  давно  кохає...

                                     Та  його  мати  нам  заважає,
                                     іншу  невістку  собі  бажає...
                                     Інша  теж  гарна,та  ще  й  багата,
                                     має  машину  й  як  палац  хату...

                                     А  я  багатсвтва  зовсім  немаю,
                                     струнка,  висока,  гарно  співаю,
                                     і  чорні  брови,  й  личко  рожеве,
                                     мені  і  сонце    моргає  з  неба...

                                     Його  ж  матуся  щодня  вмовляє,
                                     каже  що  щастя  йому  бажає,
                                     й  що  він  щасливий  з  тією  буде,
                                     житиме  добре  й  мене  забуде...

                                     Та  мій  коханий  маму  не  слуха,
                                     жартує  -  буде  злая  свекруха...
                                     Мене  до  серця  він  пригортає,
                                     й  лише  зі  мною  жити  бажає...

                                     Каже  готовий  хоч  би  й  сьогодні,
                                     іти  до  загсу  лише  зі  мною...
                                     Удвох  лиш    підем,  щоб  розписатись,
                                     потім  весілля,  та  й  обвінчатись...

                                     А  мені  лячно  без  згоди  мами,
                                     та  щоб  і  рідні  всі  були  з  нами...
                                     все  таки  мама  повинна  знати,
                                     сина  й  невістку  теж  привітити...

                                     Не  знаю  як  він  вговорив  маму,
                                     прийшли    в  суботу  із  старостами...
                                     Мені  і  в  снах    таке  не  снилось,
                                     Вже  через  тиждень  ми  одружились...
                                     

                                     
                                     

                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840295
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2019


ЗНАЙОМСТВО, ДРУЖБА І РОДСТВО З СІМ"ЄЮ СУМСЬКИХ… (закінчення)

     Мені  завжди  було  приємно  говорити  з  Пашою  Сидорівною.  Якось  я  її  запитала  про  її  чоловіка  Сумського  Гната  Гавриловича.  Вона  й  розповіла  мені,  що  він  був  учителем  української  мови  і  літератури.  Якось  його  направили  викладати  у  одну  з  наших  семирічок.  Там  він  познайомився  з  братом  Паші,  Дмитром  Сидоровичем,  який  викладав  іноземні  мови,  вони  подружилися.  Та  й  якось  прийшли  в  гості  до  них  додому.  Паша  на  той  час  розквітла,  як  квітка:  струнка,  русява,  з  довгою  майже  до  землі  косою,  з  першого  ж  візиту    Гнат  не  міг  відвести  від  неї  очі.  Сам  же  також  був  надзвичайно  гарний,  грав  на  скрипці,  співав,  а  мова  його  була  мелодійна,  переповнена  цікавими  зворотами,  прислів"ями,  приказками,  афоризмами.  Так  зав’язалася  дружба,  яка  переросла  в  кохання,  а  згодом  вони  й  одружилися.  До  війни  народили  двох  синочків  Толика  і  Славу,  після  війни  донечку  Надійку.  Та  з  війни  Гнат  повернувся  зранений,  кволий  і  незабаром  помер.  Лишилася  Паша  з  трьома  діточками,  а  їх  же  треба  було  і  накормить,  і  одягти,  і  в  люди  вивести.  Отож  і  доводилося  Паші  невтомно  і  важко  працювати.  В  селі  не  було  жодної  жінки,  та  й  не  всі  чоловіки  могли  так  заколоти  та  й  розділити  і  розфасувати  кабана,  чи  свиню,  як  Паша,    це  й  допомогло    сім’ї  пережити  і  голодні  46  –  47  роки,  та  й  вивести  діточок  у  люди.  А  ще  Паша  Сидорівна  була  не  аби  -  якою  куховаркою  і  пекаркою.  Те  що  вона  пекла  і  варила  було  надзвичайно  вишуканим,  тому  її  запрошували  на  підготовку  до  весіль,  ювілеїв,  свят,  днів  народження,  і  це  теж  приносило  доходи.  Та  й  у  той  важкий  для  всіх  час,  біда  не  минула  її  сім’ю.  Найстарший  синок  Анатолій  ще  з  одним  пацаном  знайшли  десь  бомбу,  крутили  її  й  вертіли,  а  вона  й  вибухнула,  і  пацани  загинули.  Розповідаючи  про  це  Паша  Сидорівна  не  стримувала  сліз…
         А  то  якось  розповіла,  як  вона  в  роки  війни  врятувала    
від  неминучої  смерті  50  заложників,  яких  німці  взяли  за  те,  що  багато  молоді  сховалося  від  відправки  на  роботу  до  Німеччини.  Помістили  заложників  у  приміщенні  школи,  яка  була  неподалік  від  будинку  Паші.  Паша  була  вхожа  до  приміщення  школи,  так  як  її  часто  туди  запрошували    для  приготування  українських  страв  для  німчури.  Тому  Паша  наказала  синам  Толику  і  Славі  знайти  у  сусідів  самогонки,  взяти  дома  таку-сяку  закуску,  не  чіпаючи  сала  і  хліба    і  принести  до  школи,  де  вона  саме  там  щось  готувала  німцям.  Хлопці  все  зробили  так,  як  веліла  мама:  сиділи  в  кущах  доти,  доки  майже  всі  німці  пішли  по  "своїх  домівках"  залишивши  лише  двох  наглядачів.  Паша  теж  там  була,  прибирала  й  мила  все  після  їхньої  вечірки.  Коли  ж  німців  залишилося  лише  двоє,  хлопчики  й  принесли  графин  самогонки  та  таку-сяку  закусь.  Паша  запропонувала  німцям  "поправити  здоров’я".  Ті  ж  звичайно  погодились.  Довелося  жінці  їх  обслуговувати  до  тих  пір  поки  вони  й  поснули,  а  Паша  обережно  взявши  ключі,  відкрила  класи  в  яких  знаходилися  заложники  ,  та  й  випустила  всіх.  Сама  ж,  повернувшись  додому,  наказала  хлопчикам  піти  до  друзів,  і  ні  під  яким  приводом  не  вертатися  додому,  допоки  вона  їх  не  позве,  якщо  звісно  залишиться  живою.  Та  все  минулося  благополучно,  тих  німчурів  негайно  відправили  на  фронт,  і  чи  то  вони  її  не  видали,  чи  німці  й  самі  не  здогадалися,  чиїх  це  рук  справа,  невідомо.
Коли  подруги  Паша  і  Поля  постаріли,    на  зиму  їх  забирали  до  себе  в  Кіровоград  (нині  Кропивницький)  їх  діти,  а  на  весну  привозили  їх  в  село,  а  коли  вже  жінки  стали  зовсім  кволі  забрали  до  себе  назавжди.  Паша  жила  у  квартирі  Надійки,  разом  зі  своєю  молодшою  сестрою  Мотею,  а  сама  Надійка  жила  у  квартирі  мого  брата,  то  отож  і  Поля  деякий  час  там  проживала,  а  потім  моя  сім’я  її  забрала  до  нас  у  Долинську.  Я  часто  приїжджала  до  них  у  гості,  і  обов’язково  заходила  до  Паші  Сидорівни.  На  свята  ми  там  збиралися  всі  і  я  з  чоловіком,  і  мій  брат  з  Надійкою  іноді  і  В’ячеслав  Гнатович,  коли  з  Галею,  а  коли  й  сам.    Всі  разом  накривали  на  стіл,  вечеряли  розмовляли,  жартували,  веселились,  співали.  Найбільше  мені  подобалося  слухати  пісні  у  виконанні  Паші  Сидорівни.  Я  її  й  донині  ніби  бачу,  як  вона  вставала  на  ноги,  обома  руками  спиралася  на  стіл  і  співала.  Не  дивлячись  на  її  похилий  вік  співала  вона,  як  молода,  найулюбленішою  їй    була  пісня,  де  є  слова  "Кришталева  чаша,  срібнеє  дно,  пити  чи  не  пити  все  одно".  Звісно  ж  що  лунали  і  українські  народні  пісні:  "Розпрягайте,  хлопці  коні"  і    "Ніч  яка  місячна,  зоряна,  ясная”  і  "Дивлюсь  я  на  небо”,  і  багато  інших.  Ми  ж  звичайно  не  сиділи  осторонь,  а  співали  усі  разом,  і  по  одинці,  і  дуетами.  Як  же  було  гарно  й  весело.  

На  жаль  час  зробив  свою  справу:  уже  давно  немає  Паші  Сидоровни,  її  сестер  і  брата,  мого  чоловіка,  мами  і  брата,  немає  й  В’ячеслава  Гнатовича…  Та  є  ще  ми:  я,  Надійка,  Галя,  наші  діти  і  онуки,    і  пам’ять.  Допоки  ми  живі,  вони  з  нами!..


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840179
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.06.2019


ЗНАЙОМСТВО, СУСІДСТВО, ДРУЖБА І РОДСТВО З СІМ"ЄЮ СУМСЬКИХ… (проза)

                                                 Якщо  ти  народився  вже  артистом,
                                                 То  будь  героєм  і  в  житті…
     Мабуть  немає  в  Україні  людини,  яка  б  не  знала,  і  не  захоплювалася    народними  артистками  України,  сестрами  Наталією  та  Ольгою  Сумськими…
А  от  мені  і  всій  моїй  родині  поталанило  не  лише  знати  їх,  а  й  бути  близькими  сусідами,  друзями  і  родичами,  щоправда,  не  з  самими  сестрами,  а  з  їх  батьками,  а  ще  більше  з  їхньою  тітонькою  і  бабусею…
Батьки  зіркових  красунь:  батько,  народний  артист  України  В’ячеслав  Гнатович  Сумський,  виконавець  чудових  драматичних  ролей,  а  ще  мав  оперний  голос,  співав,  не  лише  у  виставах,  а  й  виконував  пісні  для  виконавців    ролей  кіноакторів,  грав  на  баяні,  веселун  по  натурі…  Мати  Галина  Іванівна  Опанасенко-  Сумська,  заслужена  артистка  України,    Лауреат  Всеукраїнської  премії:  ’’Жінка  третього  тисячоліття’’,  в  номінації  ‘’знакова  постать’’…
Так  якось  склалося,  що  моїй  мамі  не  сподобалося  жити  в  купленій  нею  не  так  давно  хаті,  так  як  вона  була  розміщена  на  пагорбі  і  не  мала  доступу  ні  до  якої  водойми,  тоді  мама  підшукала  іншу  хату,  розміщеною  біля  ставка;  крім  того  вона  була  значно  більшою  і  город  дуже  родючим.  От  тоді  ми  й  стали  сусідами  бабусі  Наталії  і  Ольги  Сумських  Пашою  Сидорівною  Сумською.
Про  те  що  її  син,  В’ячеслав  Гнатович,  артист  ми  звісно  знали,  так  як    мені  і  моїм  друзям,  іти  до  школи  доводилося  побіля  будинку  його  мами,  а  він  уже  навчаючись  у  театральному,  іноді  ходив  біля  хати,  або  біля  ставка,  загримований  у  якогось  із  персонажів  .  У  Верблюжці  він  закінчив  семирічну  школу,  а  так  як  на  той  час  у  селі  середньої  школи  не  було,  то  йому  і  його  друзям,  які  не  лише  відмінно  вчилися  у  семирічці,  а  ще  й  мали  великі  здібності  до  всіх,  чи  деяких  основ  наук,  доводилося  здобувати  середню  освіту  у  Долинській,  звичайно,  якщо  батьки  могли  і  навчання  оплатити,  (  на  той  час    в  середній  школі  батьки  оплачували  навчання  своїх  дітей,  не  оплачували  лише  ті,  чиї  батьки  загинули    у  Другій  Світовій  війні),  та  й  винайняти  житло  і  забезпечувати  своїх  чад  продуктами  харчування.  В’ячеславу  поталанило,  у  Долинській  жила  його  тітонька,  рідна  молодша  сестра  його  мами.
Отож  коли  ми  пересилилися  до  будинку  розміщеного  по  сусідству  з  житлом  його  мами,  то  й  познайомилися  й  Пашою  Сидорівною  і  її  донькою  Надійкою,  яка  на  той  час  закінчивши  школу,  навчалася  у  медичному  училищі.  Я  вже  на  той  час  теж  закінчила  середню  школу  і  навчалася  у  педагогічному  інституті  імені  Пушкіна  в  місті  Кіровограді,  (нині  це  Кропивницький  педуніверситет  імені  Винниченка).  На  той  час  В’ячеслав  Гнатович  працював  разом  з  дружиною  Галиною  Іванівною,  у  м.  Львів  в  драматичному  театрі  імені  Заньковецької.  Вони  іноді  приїжджали  влітку  до  мами  Паші,  але    спілкувалися  ми  мало,  бо  їх  відвідини  були  не  частими,  та  й  мені  не  вистачало  часу.  Прожили  ми  в  тому  будинку  не  довго,  так  як  піднялася  вода  у  ставку  і  в  наших  будинках  стало  дуже    мокро  і  холодно.  Довелося  звернутися  за  допомогою  до  сільської  ради,  а  та  відфутболила  нас  до  колгоспів.  Так  як  ставок  був  власністю  трьох  колгоспів  імені  Калініна,  Кірова  і  Орджонікідзе.  Перші  два  самі  придбали  для  двох  сімей  будинки,  а  нам  було  виділено  600  крб.  За  такі  гроші    купити  будинок  було  неможливо,  тому  довелося  моєму  чоловіку  писати  заяву  до  колгоспу,  щоб  йому  видали  зарплату  на  чотири  місяці  наперед,  отримавши  їх  ми  змогли  купити  інший  будинок.  Так  наші  доріжки  із  сім’єю  Сумських    обірвалися.  Коли  я  закінчила  навчання,  моя  сім’я  пересилилася  на  Вінничину.  Прожили  ми  там  10  років,  а  потім  потягло  знову  на  Кіровоградщину,  тому  ми  оселилися  в  Долинській,  а  мама  повернулася  у  Верблюжку  і  які  ж  ми  були  здивовані,  коли  приїхавши  до  мами,  виявили,  що  ми  знову  є  сусідами  Паші  Сидорівни.  Які  ж  вони  обидві  були  задоволені  і  Паша  Сидорівна  і  наша  мама  Поля,  дружба  між  ними  відновилася  і  стала  ще  міцнішою.  Сім’я  В’ячеслава  і  Галини  на  той  час  частіше  бувала  у  Паші,  і  я  не  втрачала  нагоди  поспілкуватися  з  ними,  щоправда  Наталя  і  Оля  бували  там  не  часто,  чи  можливо  просто  наші  приїзди  не  співпадали.  Тому  з  ними  я  майже  не  спілкувалася,  а  от  зі  Славою  і  Галею,  ми  заприятелювали.  Приїжджаючи  в  село,  я  здійснювала  походи  до  магазину,  йшла  через  подвір’я  Паші  Сидорівни,  брала  і  її  замовлення,  та  й  купувала  обом  подругам  все,  що  вони  замовляли.  Коли  ж  приїжджали  Слава  і  Галя,  ми  часом  ходили  на  ставок,  купатися,  а  то  просто  спілкувалися.  Якось  я  приїхала  засмучена,  Галина  відразу  це  помітила,  я  розповіла  їй    свою  проблему,  бо  ж  саме  готувалися  до  першого  весілля,  одружували  сина.  Галя  зуміла  мене  розвесилити,  розповівши  деякі  історії  з  тих  ситуацій  у  яких  побувала  виконуючи  ту,  чи  іншу  роль.  Ніколи  не  забуду  одну  з  них:  якось  вона  виконуючи    роль  дружини  одного  селянина,  приїхали  в  місто  на  ринок.  Йшли    містом  пішки.  У  обох  через  плечі  висіли  мішки  із  крамом,  захотілося  жінці  перевірити  наявність  грошей.
 Лапнула  себе  по  грудях,  де  деякі  жінки  ховають  гроші,  і  вражено  зупинилася  ,схлипуючи.  Чоловік  усміхнувшись  сказав:  ‘’Що    немає?..Хто  ж  так  ховає,  ховай  так,  як  я  ховаю’’.  Та  й  теж  лапнув  себе  по  шароварах  і  мало  не  впавши,  плачучи  сказав:  ‘’І  в  мене  немає…’’Ще  хочу  додати,  що  і  Слава,  і  Галя  дуже  цікаві  і  талановиті  люди,  і  не  лише  від  того  що  ними  зіграно  багато  цікавих  ролей,  а  й  від  того  що  вони  наділені  теплом  і  добротою,  і  в  їхніх  очах  завжди  горять  іскорки  радості,  тепла  і  щастя..
Якось  так  склалося,  що  на  той  час  мій  брат  Василь  ,  і  сестра  Слави    були  розлучені,  познайомившись  вони  дуже  сподобалися  одне  одному  і  в  невдозі  одружилися.  У  любові  і  злагоді  прожили  25  років,  та  на  жаль  уже  8-ий  рік  як  брата  немає…  З  Надійкою  ми  й  нині  спілкуємось  все  частіше  телефонами  і  лише  зрідка  зустрічаємося.  Надійка  теж  дуже  талановита,  має  дві  освіти  медичну  і  педагогічну,  нині  вже  на  пенсії,  а  коли  ще  працювала,  то  завжди  приймала  активну  участь  у  художній  самодіяльності.
Ще  більше  я  хочу  повідать  про  маму  В’ячеслава  Гнатовича  і  Надійки,  так  як  саме  з  нею  я  найбільше  спілкувалася.  Вона  неабияка  розповідачка.  Я  не  була  байдужою  до  її  долі.  Адже  вона  інвалід  дитинства,  одна  рука  у  неї  набагато  коротша  від  іншої,  і  доля  підкинула  їй  і  радості,  і  печалі.  А  що  вже  до  роботи  то  мабуть  нелегко  знайти  когось  більш  працездатнішого,  ніж  вона.  Про  це  я  ще  напишу.  Дівоче  прізвище  її  Нестеренко.  Крім  неї  у  сім’ї  були  ще  троє  –  один  брат  і  дві  сестри.  ЇЇ  мати  дуже  гарно  співала,  та  й  була  дуже  гарною.  Мама  Паші  Настя  зналася  з  батьком  Махно,  атаман  дуже  любив  співати,  і  разом  зі  своєю  Марусею  іноді  заїжджав  до  Насті,  провідати  і  поспівати,  як  казала  Паша,  що  їй  здавалося  що  він  закоханий  у  Настю,  але  ж  з  ним  безоговорочно  завжди  була  Маруся.  Поки  дорослі  співали,  Паша  залазала  в  їх  кібітку  і  обслідувала  її.  Якось  вона  ненароком  зіпхнула  з  кібітки    якийсь  сувій,  а  в  цей  же  час  гості  вийшли  з  будинку,  тоді  Паша  відіпхнула  сувій  у  кущі,  а  сама  заховалася,  бо  ж  дуже  злякалася.  А  коли  кібітка  від’їхала,  про  пригоду  повідомила  мамі,  мама  розсердилася,  занесла  сувій  до  хати  і  наказала  нікому  не  казати,  а  як  Махно  знову  появиться,  то  повернути,  пояснивши  ситуацію,  хоча  й  цього  вони  боялися,  бо  ж  не  знали  реакції    Махна.  Та  все  минулося,    Махно  навіть  не  запитав  про  той  сувій.  У  ньому  було  англійське  сукно,  якого  вистачило  на  пошиття  усім  трьом  дівчатам  модні  пальта…
     (далі  буде)





адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840098
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 26.06.2019


В ЗЕМЛІ СПОЧИВАЄ СОЛДАТОВА НЕНЬКА…

                                                                           Пуститися  берега  легко,
                                                                           Життя,  як  бурхлива  ріка...
                                                                           Минає  усе  дуже  швидко,
                                                                           Й  в  муляку  бува  затяга...

                                     В  той  день  ще  співав  у  гаю  соловейко,
                                     На  Схід  проводжала  свого  сина  ненька...

                                     І  ненька  рідненька,  і  донька,  й  дружина,
                                     І  друзі,  й  сусіди,  та  й  уся  родина...

                                   -Іди,  рідний  сину,захищать  країну,
                                     Швидше  повертайся  у  свою  родину...

                                     Буду  я  за  тебе  думати  щоденно,
                                     Чекатимем,  сину,  всією  сім"єю...

                                     Молитимусь  Богу,  благатиму  долю,
                                     Щоб  війна  скінчилась  й  вернувсь  ти  додому...

                                     Провела  синочка  на  Схід  воювати,
                                     Жила  в  неспокої,  журилася  мати...

                                     Аж  довгих  два  роки  воював  на  Сході,
                                     Дружина  без  нього  віддалась  другому...

                                     Не  стерпіли  зради  і  донька,  і  мати,
                                     Удвох  об"єднались  солдата  чекати...

                                     Доглядала  донька  таткову  матусю,
                                     Та  смерть  невблаганна  забрала  бабусю...

                                     В  гаю  не  співає  давно  соловейко,
                                     В  землі  спочиває  солдатова  ненька...

                                     Засмучений  воїн  вернувся  додому,
                                     Про  болі  і  зраду  не  казав  нікому...

                                     І  з  донькою  разом  на  цвинтар  ходили,
                                     До  її  могили  голови  хилили...

                                     Дружина  із  іншим  уже  розлучилась,
                                     Вернулась  й  низенько  обом  їм  вклонилась...

                                     Чоловік  і  донька  її  не  простили,
                                     Жили  й  працювали,  як  мама  навчила...

                                     Та  донька  із  часом  дорослою  стала,
                                     Сімейне  гніздечко  своє  будувала...

                                     А  він  і  донині  один  живе  в  хаті,
                                     А  донька  із  зятем  для  нього  як  свято...

                                     А  бувша  дружина  сама  винувата,
                                     Одній  доведеться  свій  вік  доживати...

                                     Важка  буде  доля,  скажу  поміж  нами,
                                     Для  тих,  хто  не  вміє  берегти  кохання...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839983
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 25.06.2019


ЗАГАДКИ З П"ЯТИБУКВЕНИМИ ВІДГАДКАМИ, середні букви дають ім"я українського поета.

                             ______________________________________
                             1.!__!_!_!_!_!__Циганське  помешкання_____!
                             2.!  _  !_!_!_!_!__пожива  худоби____________!
                             3.!__!_!_!_!_!__домашня  рогата  тварина____!
                             4.!__!_!_!_!_!__дівоча  принада____________!
                             5.!__!_!_!_!_!__виготовлене  зі  сметани_____  !
                             6.!__!_!_!_!_!__інша  назва  цвіту  акації______!
                             7.!__!_!_!_!_!_  те,що  є  над  головою  у  кімнаті  !
                             8.!__!_!_!_!_!__ім"я  одного  апомтола_______  !
                             9.!__!_!_!_!_!__частина  доби______________  !
                         10.!__!_!_!_!_!__школяр___________________  !
                         11.!__!_!_!_!_!_від  нього  люди  ховаються  у  тінь!
                         12.!__!_!_!_!_!__той  хто  пече  хліб____________!
                         13.!        !_!_!_!_!__рід  збіжжя__________________!
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839768
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 23.06.2019


ЦЕ БУЛО В 41-ім… (повторно)


                                     Був  гарний,  той  -  недільний  ранок,
                                     Спокійно  спала  вся  сім'я.
                                     А  вона  встала  і  на  ганок,-
                                     Тихенько,    радісна  пішла.
                                     Стояла,  мріяла,  всміхалась,-
                                     Щаслива,  гарна,  молода.
                                     Раптом  почула  Левітана:
                                   -Сьогодні  почалась  війна!

                                     Глянула  в  небо,  озирнулась,
                                     Вже  на  щоці  пекла  сльоза.
                                     З  болем  в  будинок  повернулась,
                                     Торкнулась  рідного  плеча,
                                   -Ой,що  ж  це  буде?-  Стрепенулась:
                                   -Вставай,  коханий  мій,  війна!

                                     Розкрив  повільно  очі  сині,
                                     (У  вікна  сонце  загляда).
                                   -Що  ти  говориш,  моя  мила,
                                     Чи  це  ще  сон?  Яка  війна?
                                     А  вона  голосно  схлипнула:
                                   -З  германцем  почалась  війна.

                                     Почувши  плач,  проснулись  діти,
                                     Босі  підбігли  до  вікна.
                                     Світило  сонце,  пахли  квіти:
                                   -Татку,  а  що  таке  війна?
                                     Обняв  дітей,  узяв  на  руки,
                                     До  себе  ніжно  пригорнув.
                                   -Війна  -  це    сльози,смерть,розлука,
                                     Він  не  сказав,  лише  подумав,
                                     На  жінку  глянув  і  зітхнув...

                                     То  був  далекий  41-ий.
                                     Ще  поперед  роки  війни.
                                     І  болі,  й  втрати  незбагненні,
                                     Тривожні  ночі,  рвані  сни.
                                     Важкі  бої,  довгі  дороги,-
                                     Ще  доведеться  всім  пройти,-
                                     До  славних  днів,  до  Перемоги,
                                     Не  всім  відміряно  дійти!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839701
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 22.06.2019


СТЕЦЬКО І ГАЛЯ… (проза)

                         Стецько:
 -Здоров,  дівко!    Ого,  яка  ти  гарна?!.  Оце  так  сюрприз!..Побачив    тебе,  та  й  
   гайда  навперейми!  Так  захотілося  потеревенити  з  гарною  дівкою!
                         Галя:                                                                                                                                                                                                                                                                          -О-о-о!  Стецю!  Привіт!  А  що  то  ти  несеш?..
                         Стецько:
 -  А-а-а!  Це  Ульяна  втеребила  мені  гарбузяку...Казала  каші  наварить,  а  сама  
 десь  зникла,  як  булька  на  воді...  А  може  ти,  Галю,  мені  смачної  каші  навариш,  то  я  
     й  до  тебе  посватаюсь!..
                           Галя:
   -  Посватайся,  Стецю,  посватайся,  то  ще  одного,  ще  більшого  гарбуза  
     отримаєш,  то  хтозна  чи  й  додому  донесеш!
                           Стецько:
 -  Та  донесу!  Ти  тільки  каші  навари,  та  смачненької,  солоденької,  а  можна  й  з  
   медком,  маселком,  маком.  Смакота,  люблю  смачненьке.  Ось  заговорили  про  кашу,  
   то  в  мене  вже  і  в  животі  забурчало,  їсти  захотілося!..
                           Галя:
 -  Ще  що  придумав.  Нехай  тобі  мати  варить,  як  народила  такого  телепня!
                           Стецько:
 -  А  ти  дівка  розумна,  навчена!  А  за  бугром  бувала?..
                           Галя:
 -  Так,  Стецю,  бувала!
                           Стецько:
 -  А  що  там  варять  і  їдять?  Розкажи!..
                           Галя:
 -  Та  по-різному.  Але  страв  кращих  ніж  у  нас  не  куштувала!
                           Стецько:                                                                                                                                                                                                    
 -Та  ти  що?  Та  невже?..  А  чого  ж  там  бракує?..
                           Галя:
 -  Та  ось  послухай:  В    Іспанії  -  піцца,  в  Італії  -  шпагеті,  У  Штатах  -  
     гамбургери,  на  Кавказі  -  шашлики...
                         Стецько:
 -  Нічого  собі...А  чому  ж  тобі  не  сподобалося?:
                         Галя:
 -  Та  свого  хотілося!  Пригадувалася  мені  каша  варена  в  печі,  і  з  пшоном  і  
     гарбузом,  солоденька  з  молоком,  або  й  не  солодка  з  яйцем,  ще  й  заправлена  
     сальцем.  З  огірочком,  помідорчиком.  А  ще  ж  і  галушки,  пиріжки,  пампушки,  
     варенички...  Все  ж  це  є  лише  у  нас  на  Україні...
                           Стецько:
 -  Ну  досить,  Галю,  досить!  А  то  в  мене  уже  й  слина  покотилась,  і  в  животі  
   революція.  До  чого  ж  ти,  Галю,  гарно  розповідаєш!..А  ну  її,  ту  Ульяну,  ніби  тільки  
   й  світу  у  вікні...  Прийду  свататись  до  тебе!..
                           Галя:
 -  Тю  на  тебе!  Ти  ж  дурний!..
                         Стецько:
 -  Та  я,  Галю,  не  зовсім  дурний.  Ну,  звісно,  у  мене  там,(показує  на  
     голову),  щось  не  вистачає.  Так  за    те  ж  у  мене  і  земля  є,  і  техніка  сучасна,  і  
     скутер,  і  машина  скоро  буде!..
                       Галя:
 -  А  чому  ж  ти  пішки  ходиш,  коли  в  тебе  все  є?..
                     Стецько:                                                                                                                                                                                                                
 -  Та  ніяк  не  можу  навчитися.  Батько  каже,  що  "клепки"  не  вистачає...  Та  хіба  
   ж  у  людини  є  "клепки"?  Ну  скажи  мені,Галю,  у  тебе  є  "клепки"?
                     Галя:
 -  Звісно  є!  Ось  подивись  на  мою  куртку.  Бачиш  які  гарні  тут  "клепки"?
                     Стецько:
 -  А-а-а!  То  чого  ж  батько  мені  такої  не  купить?  Щоб  і  в  мене  були  "клепки".
                     Галя:
 -  Та  вона  ж  дівчача!
                     Стецько:
 -  Ну  тоді  піджак!
                     Галя:
 -Та  в  піджаку  уже  ж  холодно!
                     Стецько:
 -  Ото!  Чи  це  ви  всі  дівчата  такі,  що  нічого  від  вас  не  доб"єшся  і  не  зрозумієш  
   чого    ж  ви  хочете?
                     Галя:
 -  Ну  досить  уже  мені  з  тобою  патякать.  У  мене  роботи  не  початий  край!..
                     Стецько:
 -  А  їсти  ти  вже  наварила?  Щось  смачненьке?  Почастуєш?..
                     Галя:
 -  Ні,  Стецю,  ще  не  варила,  з  тобою  час  марнувала...
                       Стецько:
 -  Ну  тоді  я  пішов  додому...Бо  вже  так  їсти  хочу,  що  аж-аж...
     Та  й  пішов  наспівуючи:
     Їсти,  їсти  ,  дуже  хочу  я,
     найсмачніше  варить  матінка  моя...
     Ну    їх  всіх:  Ульян  і  Гальок,  і  Настусь,
     Я  пошвидше  додому  доберусь,
     Буду  їсти    борщ  із  м"ясом,  сало  з  часником,
     запивати  буду  молоком,
     З"їм  вареничків    десяточків  зо  два,
     не  болітиме  живіт  і  голова!
                     Ось!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839595
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.06.2019


ЗЕРНО ЗБЕРЕМО ЗОЛОТЕ…

                                   Не  знаю,  не  знаю,
                                   і  знати  не  хочу,
                                   коли  моє  сонце  зайде...
                                   Пишу  і  читаю,
                                   працюю  охоче,
                                   ще  й  вірю,  що  щастя  буде...

                                   І  літечко  тепле,
                                   і  сонечко  сяє,
                                   і  небо  вгорі  голубе...
                                   І  жито  вже  зріє,
                                   і  жайвір  співає,
                                   і  радість  у  край  наш  прийде!..

                                   В  річках  ще  є  риба,
                                   і  води  бурхливі,
                                   і  Місяць  у  небі  пливе...
                                   Є  в  праці  потреба,
                                   й  ми  трудолюбиві,-
                                   зерно  зберемо  золоте...

                                   Війна  ж  недовічна,
                                   колись  все  ж  скінчиться,
                                   синів  ще  батьки  обіймуть...
                                   Цвістимуть  ще  квіти,
                                   радітимуть  діти,
                                   країну  усі  збережуть...

                                   Думки  будуть  чисті,
                                   і  ранки  пречисті,
                                   у  Мирі      усі  заживуть...
                                   Зберем  усі  сили,
                                   зачистим  руїни,
                                   у  нову  полинемо  путь...

                                   Нам  важко  сьогодні,
                                   у  владі    безмовні,      
                                   до  болей  звичайних  людей...
                                   Оновимо  сили,
                                   до  Ради  правдивих,
                                   й  трудолюбивих  оберем!..

                                   Сьогодні  з  екранів,
                                   пани  олігархи,-
                                   нові  обіцянки  дають...
                                   Та  ми  їм  не  вірим,
                                   і  гречки  не  візьмем,
                                   з  дороги  нехай  відійдуть!..    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839582
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 21.06.2019


СВОЯ КРАЇНА - ТО СВЯТИНЯ…

                               Так  як  без  кореня  рослини,
                               рости  не  будуть,  пропадуть...
                               Отак  і  ми  без  України,
                               себе  не  зможемо  відчуть...

                               У  світі  й  інші  є  країни,
                               інші  ліси,  садки,  степи...
                               Нема  людей  без  батьківщини,
                               це  знають  всі  -  і  я,  і  ви...

                               І  хто  б  куди  з  нас  не  поїхав,-
                               розлуки  відчуває  гніт...
                               Буде  здаватись  самоцвітом
                               з  країни  рідної  привіт...

                               Можливо  рай  є  на  чужині,
                               далеко  десь  за  рубежем...
                               Своя  країна,  то  святиня,
                               без  неї  ми  не  проживем...

                               Нема  без  кореня  рослини,
                               без  вітру  не  бува  дощу...
                               То  не  життя  без  батьківшини,
                               так  як  обіду  без  борщу...

                               Можливо  я  і  повторюся,-
                               країна  в  нас  на  всіх  одна...
                               Лише  до  неї  я  горнуся,
                               для  мене  кращої  нема...

                               І  хоч  і  важко  в  нас  буває,-
                               простому  люду  нині  жить...
                               Та  вірю  я,  ми  все  здолаєм,
                               зумієм  край  свій  відновить...

                               І  ще    Дніпро  покотить  хвилі,
                               стрімкі  пороги  ті  порве...
                               І  люди  житимуть  щасливо,
                               і  ворог  лютий  відійде...

                               І  над  донецькими  степами,
                               замайорить  країни  стяг...
                               Злама  народ  усі  кайдани,
                               Україна  житиме  в  віках!..

                               Нема  без  кореня  рослини,
                               якщо  не  віриш  -  провіряй...
                               Нема  миліше  України,
                               отож  її  і  захищай!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839353
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.06.2019


ЗНОВУ ХОЧУ В СЕЛО…

                                     В  моїх  згадках  село,
                                     і  жило,  і  цвіло...
                                     Потопали  в  садках  білі  хатки...
                                     У  них  люди  жили,
                                     і  красиві  були,
                                     й  діточок  ростили  всі  гарних...

                                     Пам"ятаю  було,
                                     все  співало  село,-
                                     чи  у  поле  йдучи,  а  чи  з  поля,
                                     піднімалось  на  рать,
                                     не  спинялось  співать,
                                     й  молодих  із  піснями  вінчали...

                                     І  співці  там  були,
                                     що  від  співів  було,
                                     навіть  гасові  лампи  згасали...
                                     Чи  біда,  не  біда,
                                     якщо  хліба  нема,
                                     то  оладки  й  коржі  виручали...

                                     Такі  люди  жили,
                                     кожну  пісню  несли,
                                     і  леліяли  ними  у  парах...
                                     І  здавалося  нам,
                                     ще  малим  дітлахам,
                                     що  і  хмари  у  небі  співали...

                                     Як  було  за  столом,
                                     мить  настане  така,
                                     що  не  їсться  і  навіть  не  п"ється...
                                     Тоді  хтось  із  співців
                                     кине  клич,  як  з  хорів,
                                     й  пісня  знову  по  світу  поллється...

                                     Кину  ложку  тоді,
                                     кину  миску  й  чаї,
                                     і  шмат  хліба  від  себе  відсуну...
                                     Пригадаю  пісні,
                                     що  лунали  тоді,
                                     затягну  з  них  одну,  як  святую...

                                     Знову  згадую  я,
                                     ті  далекі  часи,
                                     болем  в  серці  й  душі  озовуться...
                                     Знову  хочу  в  село,
                                     де  дитинство  пройшло,
                                     може  вернуться  сили  і  я  буду  щаслива!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839095
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2019


СЬОГОДНІ В МОЇЙ ХАТІ ПАХНЕ М"ЯТА…

             Бува  душа  сум"яттями  розп"ята,
             Кричать  не  можу,  а  мовчу  й  пишу...
             В  хаті  моїй  сьогодні  пахне  м"ята,-
             Зелені  ж  свята,  я  їх  теж  люблю...

             Живу  одна,нема  з  ким  розмовляти,
             Часом  моє  мовчання  і  зітхне...
             Холоне  моє  серце,як  згадаю,
             Що  літо  дуже  швидко  промине...

             Бува  печаль  єство  все  обіймає,
             Думками  лину  у  минуле  я...
             Не  знаю  я,  що  ще  мене  чекає,
             І  що  готує  ще  судьба  моя...

             Серце  моє  уже  не  молодіє,
             А  час  мене  вже  до  кінця  веде...
             Та  ще  живе  в  душі  моїй  надія,
             Я  Богу  й  долі  дякую  за  це...

             Я  з  радістю  стрічаю  усі  свята,
             Зелені  свята...В  них  усе  святе,
             Прогнати  болі  і  мої  сум"яття,
             Мені  поможе  літо  золоте...

             В  моїй  душі  ще  місце  є  для  мрії,
             І  тепле  літо  щастя  додає,
             А  кожен  спогад  душу  мені  гріє,
             І  я  не  можу  не  писать  про  це...

             Сьогодні  я  усім-усім  бажаю,
             Зелене  свято  хай  вам  принесе:
             Миру,  Здоров"я  й  радості  багато,
             Все  інше  кожен  хай  собі  бере!!!

             Сьогодні  в  моїй  хаті  пахне  м"ята,
             І  сонях  на  городі  вже  цвіте...
             Для  мене  кожне  свято  справжнє  свято,
             Зелене  ж,  вірю  радість  принесе  !..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838987
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 16.06.2019


ПАХНЕ ЛІТО…

                                                                 Пахнуть  квіти...Пахне  літо,
                                                                 дивовижної    пори,
                                                                 і  дорослі  раді,  й  діти,..
                                                                 насолоджуйся,  твори...
 
                                   Пахне  цвіт  на  липі...Пахне  літо...
                                   Простір  і  земля  теплом  налиті...
                                   Не  перестаєм  ми  дивуватись,
                                   Дякуєм  природі,  що  так  сталось...

                                 Зашуміли  трави  над  землею,
                                 вони  насолоджуються  з  нами...
                                 Забриніли  дзвоники-дзвіночки,
                                 Літо  не  ховається  в  куточки...

                                 Розгулялось  літо,  розбренілось,
                                 пелюстками  квітів  розшумілось...
                                 Пелюстки  у  квітів  різнобарвні,
                                 вони  ясноокі  й  дуже  гарні...

                                 І  радіють  бджоли  медоноші,
                                 цього  літа  дні  усі  хороші...
                                 Хоч  бувають  дні  і  дощовиті,
                                 та  опісля  квіти  всі  умиті...

                                 Радістю  наповнюються  люди,
                                 вірять,  що  врожаї  добрі  будуть...
                                 Простір  і  земля  теплом  налиті...
                                 Пахне  цвіт  на  липі...Пахне  літо...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838900
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 15.06.2019


В МЕНЕ ГОРОД, ЯК КУРОРТ…

                           В  літню  пору  кожна  днина,-
                           і  багата,  і  красива...
                           Дозрівають  вже  порічки,
                           вишні,  агрус  і  сунички,
                           і  зелені  огірочки,
                           виглядають  з-під  листочків,
                           горох  проситься  у  рот,
                           город  в  мене,  як  курорт!
                           На  підході  вже  малина,
                           абрикоси,  айва,  сливи,
                           зачепились  на  гіллі
                           яблука  медовії...
                           На  траві  ранкові  роси,
                           розпустили  верби  коси,
                           їх  цілують  промінці,
                           що  від  сонця  йдуть  усі...
                           І  капустяні  листочки
                           підставляють  сонцю  бочки,
                           кріп,  петрушка,  базилік,-
                           не  ведуть  деньочкам  лік,
                           а  ростуть,  як  із  води,
                           і  дивляться  хто  куди...
                           Гордо  квітнуть  кабаки,
                           перці,  дині,  кавуни,
                           помідори  зацвіли,
                           що  аж  оси  загули,
                           кабачки  розкрили  очки,
                           сонях  виставив  листочки,
                           є  між  ними  й  бур"яни,
                           не  потрібні  нам  вони,
                           я  беру  в  руки  сапу,
                           всю  непотріб  приберу...
                           Див  у  літа  так  багато,
                           не  встигаю  рахувати...
                           Та  моменти  всі  ловлю,
                           літо  дуже  я  люблю!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838757
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 14.06.2019


НАДІЮСЯ, ВІРУЮ…

                             Топаю  я  топаю,
                             куди  й  невторопаю,
                             то  вперед,  а  то  назад,
                             то  впопад,  то  невпопад...
                                                   Уже  й  смерть  не  за  горами,
                                                   стоїть  ніби  за  плечами,
                                                   в  руки  я  беру  мітлу,
                                                   і  подалі  геть  мету...
                               Як  була  колись  здорова,
                               все  робить  була  готова,
                               працювала,що  є  сили,
                               ніби  в  мене  були  крила...
                               А  як  стара  й  слабка  стала,
                               то  й  мітла  вже  важка  стала...
                                                   Та  я  сили  всі  збираю,
                                                   смерть  подала  відганяю,
                                                   потопцююся  з  мітлою,
                                                   і  не  буду  я  слабкою...
                               Доле,  моя  доленько,
                               ти  ж  не  злая  воленька,
                               будь  до  мене  доброю,
                               то  я  ще  потопаю...
                                                   Потопаю,  потанцюю,
                                                   на  городі  попрацюю,
                                                   потім  я  зайду  до  хати,
                                                   буду  нове  щось  писати...
                                 Хоч  багато  мені  літ,
                                 я  люблю  весь  білий  світ,
                                 уже  правнучку  я  маю,
                                 жду  у  гості,  виглядаю...
                                 і  читаю,  і  пишу,
                                 в  інший  світ  я  не  спішу...
                                                   Надіюся,  вірую,
                                                   не  спішу,  не  бігаю,
                                                   розглядаюся  навколо,
                                                   і  не  здамся  я  ніколи...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838591
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.06.2019


ДЛЯ НАС ПІСНІ - ТО БОЖИЙ ДАР…

                             Нам  сам  Господь  послав  у  дар,-
                                         пісні  співати...
                             Вечером,  ранком  і  щодень,-
                                         у  кожній  хаті...
                             У  кожнім  місті  і  в  селі,
                                         пісні  ми  чуєм...
                             Відомо  всім  це  і  мені,
                                         усі  це  знаєм...
                             І  у  садках,  і  у  полях,-
                                         пісні  чудові...
                             І  від  них  ми  у  своїй  долі,
                                         завжди  здорові...
                             У  праці  всі  ми  живемо,-
                                         та  все  з  піснями...
                             Чи  спішимо,  а  чи  йдемо,-
                                         вони  із  нами...
                               Шукаєм  ми  нові  пісні,
                                         і  їх  співаєм...
                             І  пишем  їх  бува  самі,
                                         і  не  лукавим...
                             Любимо  ми  різні  пісні,-
                                         все  більш  вогнисті...
                             Як  на  поля  й  степи  дощі,
                                         й  роси  пречисті...
                             Дощі  і  роси  для  землі,-
                                         це  від  посухи...
                             Пісні  веселі  і  дзвінкі,-
                                         від  смутку  й  туги...
                             Тим  хто  іде  у  бій  за  край,-
                                         пісні  для  духу...
                               Щоб  звеселить  себе  і  гай,-
                                         співають  люди...
                               І  молоді,  зрілі  й  старі,-
                                         співають  всюди...
                               І  навіть  діточки  малі,-
                                           співати  будуть...
                               Нам  сам  Господь  послав  у  дар,
                                           пісні  співати...
                             І  ми  сприймаємо  цей  дар,
                                           у  кожній  хаті...
                             І  на  землі,  і  на  воді,
                                           співайте,  люди...
                             Там,  де  співаються  пісні,
                                             там  щастя  буде!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838483
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 11.06.2019


КВІТКОВА ІСТОРІЯ…

                                     В  моїм  дворі  троянди
                                     у  пишному  цвіту...
                                     Настурції  й  ромашки,
                                     й  майори  на  виду...
                                                         Троянди,  як  у  млості,
                                                         роняють  пелюстки...
                                                         І  бджоли  ніби  гості,
                                                         сідають  на  квітки...
                                     Ці  квіти,  ніби  зорі,-
                                     в  промінні  золотім...
                                     Гудуть  невтомно  бджоли
                                     у  просторі  хмільнім...
                                                         А  поруч  георгіни
                                                         і  лілії,  й  люпин,
                                                         гвоздики  і  віоли,
                                                         й  табак  духмяний  чин...
                                     Дивлюсь  на  них  і  чую
                                     бджіл  радісні  пісні...
                                     Всміхаюся  я  щиро
                                     і  радісно  мені...
                                                         Я  з  ними  розмовляю
                                                         щоранку  і  щодня...
                                                         Й  здається  вони  чують
                                                         палкі  мої  слова...
                                   Я  квіти  доглядаю,
                                   вони  моя  сім"я...
                                   І  звабливо  моргають,
                                   й  мене  це  звеселя...
                                                         Чарую  їх  я  словом,
                                                         вірші  про  них  пишу...
                                                         В  цвіту  своїм  медовім
                                                         моргають  на  виду...
                                   І  чорнобривці,  й  айстри,
                                   вже  скоро  зацвітуть,
                                   петунії  і  мальви
                                   своєї  черги  ждуть...
                                                         Так  склалась  моя  доля,
                                                         що  я  одна  живу...
                                                         В  своїм  життєвім  полі,
                                                         я  квітами  живу...
                                   Це  літо  таємниче
                                   дарує  нам  красу,
                                   щоранку  мене  кличе,
                                   і  я  до  них  спішу...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838353
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 10.06.2019


ХИТРИЙ ВЕДМІДЬ… (за мотивами казки Івана Крип"якевича)

                               Розболілась  голова
                               в  ведмедя  молодого,
                               і  поради  лікарів,
                               не  давали  нічого...
                                             Не  витерпів    і  пішов
                                             до  мудрої  лисиці:
                                           -Що  робити,-  запитав,-
                                             щоб  болю  лишиться?
                                 Та  ж  хитруня,  в  одну  мить,
                                 поважною  стала:
                               -Материнку  треба  пить,
                                 щоб  болю  не  стало...
                                                   Хоч  не  все  той  зрозумів,
                                                   та  їй  не  зізнався,
                                                   не  роздумуючи  брів,
                                                   шукать  те  лікарство...
                                 Лев  в  той  час  його  зробив
                                 поштарем  громадським...
                                 і  з  листами  тепер  він
                                 до  пасіки  втрапив...
                                                     До  вулика  підійшов,
                                                     запах  в  ніс  ударив,
                                                     такий  милий  йому  був,
                                                     що  й  болей  не  стало...
                                 -Агов,  бджілоньки,-гукнув,-
                                   що  ж  так  пахне  гарно?
                                 -Материнка  це  у  нас,-
                                   сміючись  сказали...
                                                   -  Слава  Богу,я  знайшов,-
                                                       заревів  щосили,
                                                       й  свою  лапу  опустив,
                                                       до  вулика  сміло...
                                     З  того  часу  повелось,
                                     уже  кожен  знає,
                                     ні  один  тепер    ведмідь,
                                     пасік    не  минає...
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838233
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.06.2019


МОГО ЛІТА ЗАМРІЯНІ ДНІ… (повторно, зі змінами)

                                   
Ось  і  знову  зустріла  я  літо,
Хоч  не  схоже  на  давнє    воно...
Та  усе  ж  і  красиве,  і  світле,
Принесло  мені  радість    й  тепло.
                           Якже  швидко  роки  відлітають,
                           Як  хмаринки  у  небі  яснім...
                           Та  у  пам"яті  знов  оживають-
                           Літа  давнього  лагідні  дні.
Ще  побачити  хочу  покоси,
І  краплини  живої  роси,
То  нічого,  що  срібні  вже  коси,
Дивоцвіт  золотої  пори.
                           Хоч  і  швидко  роки  відлітають,
                           Як  хмаринки  у  небі  яснім...
                           Та  в  душі  і  у  серці  співають,-
                           Мого  літа  замріяні  дні.
Ще  відчую  я  літа  тепло,
Золотавого  сонця  проміння.
Пригадаю  усе,  що  було,
Заплету  у  косички  терпіння.
                           Хоч  і  швидко  роки  відлітають,
                           Як  хмаринки  у  небі  яснім,
                           Та  наснагу  дають  й  надихають,-
                           Мого  літа  замріяні  дні.
Я  пригадую    давні  сліди
Відчуваю  відлуння  любові,
Свого  літа  дозрілі  плоди
Підніму  на  вершини  казкові.
                           Хоч  і  швидко  роки  відлітають,
                           Як  хмаринки  у  небі  яснім...
                           Сподіванням  життя  наповняють,-
                           Мого  літа  замріяні    дні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838024
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.06.2019


НЕЗВИЧАЙНИЙ ЛИСТ І МОЯ ВІДПОВІДЬ НА НЬОГО…

Доброго  дня,    шановна  Валентино  Григорівно!  До  Вас  звертається  член  Всеукраїнської  громадської  організації  "Закінчимо  війну"  Дученко  Борис  Андрійович,  м.Київ..  Вашу  адресу  мені  дала  редактор  відділу  листів  газети  "Сільські  вісті"  Юрчишина  В.Ф.  оскільки  я  прочитав  Ваш  матеріал  в  цій  газеті  за  11.05.19  і  пообіцяв  їй  допомогти  у  пошуках  Вашого  батька.  До  речі,  на  цій  же  сторінці  трохи  вище  Вашого  матеріалу  опубліковано  і  мій  матеріал  "Заповіт  солдата  виконано".  За  моїм  проханням  до  Вас  вже  зверталася  моя  колега  з  пошукової  роботи  Олена  проте  Ви  їй  чомусь  не  відповіли.  Якщо  потрібна  наша  допомога  -  звертайтеся.
З  повагою
                                           Б.  Дученко

   Доброго  дня,  шановний  Борисе  Андрійовичу!  Вибачте,  що  пишу  з
запізненням,  якось  так  вийшло,  що  я  лише  вчора  побачила  і  прочитала
Ваше  повідомлення.  Відразу  ж  не  взялася  писати  відповідь,  бо  ж  треба
було  не  лише  зібратися  з  думками,  а  й  хоч  трішки  оговтатись  з  своїми  емоціями,  та  й  пригадати  все,  що    що  знала  про  свого  батька.
 Коли  він  пішов  на  війну,  моєму  брату  було  3  роки,  мені
трішки  більше  ніж  півтора,  а  найменшій  дівчинці  лише  2  місяці.  Ми
лишилися  без  хати,  їжі  і  одягу.  Все  лягло  на  плечі  мами:  і  хату
будувати,  і  нас  ростити,  і  в  колгоспі  працювати...Про  це  я  писала,  Ви
ж  напевне  читали.  Я  ж  газету  "Сільські  вісті"  читаю  завжди  всі
публікації  і  Ваш  "Заповіт  солдата  виконано"  звичайно  ж  теж.  Цієї  ночі
я  майже  не  спала,  так  хотілося  все  про  татка  згадати,  та  що  я  могла
пам"ятати,  як  була  ще  надто  мала,  коли  він  пішов  на  війну,  брат  все
таки  хоч  дещо  пам"ятав...А  я  хоча  й  нічого  не  пам"ятала,  та  він  мені  часто
снився  і  коли  я  мамі  розповідала  свої  сни,  мама  дивувалася,  бо  мені
снилося  все  так,  як  і  було  насправді.  У  нашому  селі  був  випадок,  коли
одна  сім"я  отримала  "похоронкку",  а  через  деякий  час  і  лист  від  батька,
а  коли  той  чоловік  повернувся  додому,  то  майже  вся  наша  вулична
дітвора  бігали  до  нього  додому  і  розпитували  про  своїх  батьків.
 Навіть  коли  ми  ще  навчалися,  брат  в  гірничо-рудному  технікумі,  а  я  в
середній  школі,  ми  вже  й    тоді  розпочали  пошуки  батька,  ми  обійшли  всіх
солдат,  які  повернулися  з  війни  живими,  хоча  їх  було  й  не  так  уже
багато,    ми  вислухали  всіх  і  знайшли  лише  одного,  який  був  разом    з
татом  на  якійсь  підготовці  десь  аж  на  Кавказі,  та  потім  їх  шляхи
розбіглися  і  він  більше  нічого  не  міг  нам  повідомити.  Прізвище  його
Сулима,  а  імені  і  по-  батькові,  я  не  пам"ятаю.  А  коли  ми  вже  стали
дорослими,  то  продовжили  пошуки...На  жаль  я  вже  не  пам"ятаю  куди  ми
зверталися,цим  займався  в  основному  брат.  З  часом  він  став    військовим,        
 морським  інженером,  капітан  якогось  рангу.
 Тоді  він  уже  без  нашої  з  мамою  допомоги  продовжив  пошуки.  На
жаль  вони  не  були  успішними,  бо  всі  архіви  чогось  перевозили  з
Кіровограда,  до  Кривого  Рогу,  чи  може  й  до  Дніпропетровська,  я  вже  не
пам"ятаю,  і  частину  їх  розгубили...Та  все  ж  дещо  брату  вдалося
дізнатися:  зокрема  те,  що  сліди  батька  губилися  все  ж  таки  на  Кавказі,
а  ще  те,  що  він  був  у  званні  лейтенанта,  а  пенсію  на  нас,  допоки  ми  були
малі,  мама  отримувала,  як  за  рядового,  бо  ж  у  "похоронці"  про  звання
ніхто  й  не  згадував.  Та  от  коли  вже  мама  пішла  на  пенсію,  то  брат
вирішив,  шо  вона  повинна  перейти  на  батькову  пенсію,  тому  й  підняв  це
питання  знову.  Та  й  тут  нас  чекало  розчарування:  виявилося,  що  батько
мав  прізвище  Басараб,  а  в  мами  чогось  було  написано  Бессараб.  Та  все  ж
пізніше,  перетормошивши  цілу  купу  архівів  ,брат  встановив,  що  всі
Верблюзькі  Басараби,  насправді  є  Бессараби  і  всі  походять  від  одного
кореня,  тобто  предки  були  спільні.  А  от  коли  я  отримала  атестат  про
середню  освіту,  то  на  українській  сторінці  було  написано  Басараб,  а  на
російській  Бессараб,  і  коли  я  вступала  до  вузу,  то  дістала  зауваження,
що  атестат  відмінний,  а  його  володарка  навіть  прізвища  свого  не  знає,
бо  ж  воно  не  змінюється  і  пишеться  однаково  і  на  українській,  і  на  російській  мові,  і  мені  було  дуже  прикро,  адже  атестат  я  сама  собі  не  виписувала.  А  ще  хочу
сказати  ,що  в  нашому  селі  Верблюжка  Новгородківського  району,
Кіровоградської  області  людей  з  таким  прізвищем  було  багато  і
більшість  із  них  писалися,  та  й  тепер  пишуться  Басараб,  а  ми  з  братом
були  Бессараб,  я  тому  й  змінила  своє  прізвище  на  чоловікове,  тобто
Бугрій.  На  жаль  уже  давно  немає  мами,  та  й  брата  теж.  З  батькової
рідні  залишилася  лише  одна  двоюрідна  мені  сестра  Рая,  яка  живе  у
Кривому  Розі  і  з  якою  я  підтримую  зв"язок  все  більше  телефоном,  бо  ж
нам  обом  уже  незабаром  виповниться  80  років,  ця  сестра  донька  старшої                              за  батька  сестри  Олени,  а  була  ще  старша  сестра  Фрося  і  її  діти  Гриша  і  Галя,
та  й  їх  усіх  давно  вже  немає.      А  ще  Ви  писали,  що  до  мене  зверталася
Ваша  помічниця  Олена,  то  я  Вам  мушу  сказати,  я  не  чула  ,  й  не  бачила
ніякого  повідомлення.  А  ще  я  хочу  вибачитись,  що  загрузила  Вас  своїм
довгим  посланням,  а  не  подзвонила,  я  й  думала  подзвонити,  але  зваживши
на  те,  що  я  вже  недочуваю,  та  ще  й  телефон  у  мене  недосконалий,  тому  й
вирішила  все  написати,  добре  що  ви  вказали  свою  інтернетну  адресу.  А
мій  телефон:  096-535-62-34.  Я  буду  дуже  Вам  вдячна,  якщо  Ви  знайдете
хоч  якісь  сліди  мого  татка,  та  навіть  де  його  могила  хотілося  б  знати.
Тоді  б  хтось  з  моїх  дітей  і  повіз  би  мене  до  неї.  Да,  ще  забула  написати
що  батько  1914  року  народження.
     До  побачення!  З  повагою    Валентина  Бугрій,  м.  Долинська,  обл.  Кіровоградська.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837819
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.06.2019


ВІКРИТЕ МОЄ СЕРЦЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ… (1) і (2)

                                           1.    повторно,  з  невеликими  змінами...    
                                                                                                                         
                                               Я  кожен  день  учуся  жить,
                                               Перемагаю  біль  і  втому.
                                               Я  працювать  люблю,  а  потім  пить
                                               Джерельно  чисту  і  холодну  воду.

                                               Люблю  я  ранки  світлі  і  ясні,
                                               І  світанкову  ранню  прохолоду,
                                               І  босоніж  пройтися  по  траві,
                                               І  синь  ріки,  й  її  прозору  воду.

                                               Люблю  читать  і  перечитувать  книжки,
                                               Загадки  пізнаю  природи.
                                               Люблю,  коли  шепочуться  листки,
                                               Й  коли  долаю  нову  путь  -  дорогу.

                                               Роботу  я  свою  боготворю,
                                               І  віддано  й  по-справжньому  працюю.
                                               І  спілкуватись  з  друзями  люблю,
                                               А  без  роботи  й  друзів  я  сумую.

                                               Додому  повертаюсь,  не  спішу,
                                               І  споглядаю  я  живу  природу.
                                               Казки,  вірші  й  пісні  пишу,
                                               І  відчуваю  справжню  насолоду.

                                               У  небо  я  із  заздрістю  дивлюсь
                                               На  розмах  крил  птахів  в  польоті,
                                               А  коли  плачу  -  Богові  молюсь,
                                               Живу  надією  й  завжди  в  турботі.

                                               Піклуюся  про  внуків,  про  дітей,
                                               Про  школярів,  яких  навчаю  в  школі.
                                               Відкрите  моє  серце  для  людей,
                                               Хоч  і  живу  я  в  сумовитій  долі.

                                                                       2002  р.

                                                             2.    нинішнє  
                                                                                                                                                                                                                                                               
                                             Живу  в  цім  світі  я  давно,
                                             Перемагаю  сум  і  болі...
                                             Ще  не  закрилося  вікно,
                                             У  сумовитій  моїй  долі...

                                             Моє  життя:  сім"я  і  школа,
                                             (Хоч  вже  в  минулому  давно),
                                             Та  на  моїм  життєвім  полі,
                                             В  спогадах    все  живе  воно...

                                             Як  і  раніш  люблю  світанки,
                                             І  теплі,  й  світлі  диво-дні,
                                             І  вечерові  забаганки,
                                             І  нічні  спалахи  у  сні...

                                             Люблю  читати  я  книжки,
                                             Газети,  інтернет,  журнали,
                                             Гортаю  за  листком  листки,
                                             Щоб  мені  сили  додавали...

                                             Неспішно  я  вже    обробляю,-
                                             Город,  подвір"я  і  садок,
                                             Працюючи  вірші  складаю,
                                             Сповнена  мрій  нових  й  думок...

                                             Думками  у  майбутнє  лину,-
                                             Дітей,  онуків  і  людей...
                                             І  уявляю  ту  картину,
                                             Що  принесе  прийдешній  день...

                                             Живу  одна  так,  як  умію,
                                             Немало  маю  ще  ідей,
                                             Хоч  і  сумна  у  мене  доля,-
                                             Відкрите  моє  серце  для  людей...

                                           Нічого,  що  в  душі  вже  вечір,
                                           Ще  буде  осінь  і  зима,
                                           Не  опущу  я  свої  плечі,
                                           Життя  збираючи  жнива...

                                           2019  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837604
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 04.06.2019


МИ І НАШИЙ ДИВО - САД У ЦІЛУНКАХ ЛІТА…

                             І  калина,  і  верба  розгорнули  віти,
                             Ми  і  наший  диво-сад  у  цілунках  літа...
                             Це  воно  прийшло  до  нас  радужно  у  гості,
                             І  його    ми  прийняли    на  своїм  помості...

                             Як  завжди  ми  спішимо  під  струмки  гарячі,
                             Веселіші  стаємо  і  ще  більше  зрячі...
                             Відчуваємо  тепло,  все  навколо  бачим,
                             Все  частіше  сміємось  і  все  рідше  плачим...

                             Усі  літні  місяці  будемо    радіти,
                             Писать  будемо  вірші  і  посвяти  літу...
                             Босоніж  ми  по  траві  будемо  ходити,
                             І  як  діточки  малі  співать  і  шуміти...

                             Добре  літом  усім  нам  днями  і  ночами,
                             Ранки  світлі  золоті,  співи  вечерами...
                             Насолоду  дістаєм  ми  тепер  щомиті,
                             І  думки,  і  мрії  в  нас    росами  умиті...

                             Літу  дякуємо  ми,  що  в  ньому  щасливі,
                             Навіть  як  ідуть  дощі,  ми  стаєм  сміливі...
                             І  не  журимося  ми,  живемо  у  праці,
                             В  цей  наш  літній  диво-сад  помисли  гарячі...

                             Не  з  лякливих  людей  ми,  не  боїмось  спеки,
                             Літом  не  хворіємо,  не  ходим  в  аптеки...
                             І  працюємо  щодень  в  садках  й  на  городах,
                             Жаль  не  вистачає  сил  здійснювать  походи...

                             Та  ми  згадуєм  щодня  молодії  роки,
                             Хоч  неспішно  та  в  попад  робим  нові  кроки,
                             Насолоджуємось  ми  чарівними  днями,
                             Ловим  пахощі  п"янкі  диво-вечорами...

                             А  як  літечко  мине,  не  будем  журитись,
                             Осінь  лагідна  прийде,  будемо  молитись,
                             Щоб  і  теплою  була  і  нас  не  лякала,
                             В  міру  лагідна  була,  врожаї  давала...

                             Дасть  Бог  сили,  проживем  і  в  осінь,  і  в  зиму,
                             І  у  весну  ще  прийдем,  бо  ж  вона  красива...
                             За  весною    літечко  будемо  стрічати,
                             І  не  будем  ні  за  що  ми  вже    сумувати
                               

                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837481
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.06.2019


ОЙ ТИ, МАМО, ЗОРЯ… (почуте давно)

                           Ой  ти,  мамо,  зоря,  рано  заміж  віддала,
                           У  велику  сім"ю,  у  чужую  сторону...

                           Сім"я  велика  вся  вечеряти  сіда,
                           А  мене  молоду  посилає  по  воду...

                           Як  по  воду  я  йшла,  спотикалася,
                           А  з  водою  я  йшла,  слізьми  умивалася...

                           Слізьми  умивалася,  платком  утиралася,
                           Під  причільне  вікно  тихо  прислухалася...

                           Чи  не  б"ється  сім"я,  чи  не  лається  вона,
                           Чи  мене  молоду  бити  нахваляється?..

                           До  сіней*  я  підійшла,  з  плечей  воду  зняла**,
                           Знову  прислухалася,  слізьми  умивалася...

                           І  почула  там  я,  розмову  мати  вела,
                           І  мене  молоду  бити  нахвалялася...

                           Щось  у  сінях  шелестить,  мати  сину  говорить:
                         -Твоя  жінка  не  вміє  нічого  робить...

                           -Ой  ти,  синку  мій,  ти  ж  дитино  моя:
                           Чом  ти  водку  не  п"єш,  чом  ти  жінку  не  б"єш?..

                           -За  що  її,  мамо,  бить,  вона  вміє  все  робить,
                             І  спекти,  і  зварить,  і  до  мене  говорить?..

                           -Ви  не  бийте  її,  і  не  лайте  її,
                             Вона  жінка  моя  і  кохаю  її  я...

                             Як  почула  те  я,  проясніла  голова,
                             Вже  нікого  не  боюсь  і  не  плачу,  а  сміюсь...

                             І  свекруха  моя,  стала  мені  не  чужа,
                             І  з  тих  пір  уже  я,  як  вишенька  розцвіла...

                             Отож,  мамо,  зоря,  не  горюю  більше  я,
                             чоловіка  сім"я  стала  і  мені  рідня!..

                                   *  сіни  -  коридор,  **вода  на  коромислі  була...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837392
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 02.06.2019


ДІТОЧКАМ - КВІТОЧКАМ…

                                     Діточкам-квіточкам,-
                                     І  дорослим,  і  маляткам,
                                     Мої  вітання  з  чудовим  святом...

               Мама,  тато  і  малятко,
               Лад  в  сім"Ї,росте  дитятко!..
               Сонце,  літо,  молоко,
               Здоровеньким  щоб  росло!
                                   Дід,  бабуся  і  сестричка,
                                   Олівець,  папір  і  книжка,-
                                   Розглядай,  дивись,  малюй,
                                   Пізнавай  світ  і  мандруй!..
                 Слухай  маму,  бабцю,  тата,
                 Вчись  у  них  світ  пізнавати...
                 Друзі,  школа,  вчителі,-
                 Допоможуть  теж  тобі!
                                     Підростеш,  міцнішим  станеш,
                                     Є  знання,  чогось  досягнеш...
                                     Зрозумієш  ти  тоді,-
                                     Пізнається  все  в  труді!..
                 Будеш  Гриць  ти,  чи  Григорій,-
                 Вистачає  категорій,
                 Будеш  жити  між  людьми,
                 Будь  поважним,  як  вони...
                                     А  коли  дорослим  станеш,
                                     І  висот  в  житті  досягнеш,-
                                     Скромним  будь,  не  зазнавайся,
                                     Й  свого  роду  не  цурайся!..
                 Якщо  в  тебе  будуть  діти,
                 Ти  зумієш  зрозуміти,-
                 Краще  жити  в  доброті,
                 Аніж  в  сріблі-золоті!..
                                     Доки  ж  ти  іще  маленький,
                                     Білий  світ  тобі  любенький...
                                     Всяк  буває  у  житті,
                                     Не  спіткнися  у  путі...
                 Я  бажаю  усім  дітям,
                 Не  блукати  білим  світом,
                 Міцно  стать  на  свої  ноги,
                 Знайти  Праведні  дороги!..
                                     Щоб  росли  ви  всі  здорові,-
                                     В  Мирі,  Праці  і  Любові...
                                     Пам"ятали  настанови,
                                     Й  знаходили  своє  нове...

               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837240
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 01.06.2019


ЖИТТЯ - НАЙКРАЩА В СВІТІ КАЗКА…

                                   Життя  -  найкраща  в  світі  казка,
                                   відомо  це  напевне  всім...
                                   Як  добру  кажемо  :  "Будь  -  ласка!",  
                                   То  нам  підкориться  весь  світ...

                                     Не  зустрічатися  з  ганьбою,
                                     в  усьому  міру  треба  знать...
                                     Хоч  від  ганьби  страніш  любої:
                                     невміння  з  крилами  літать...

                                     Не  вірю  я,  що  ми  безкрилі,
                                     що  крила  все  ж  то  для  птахів,
                                     згадаймо  крила  українців,-
                                     дужих  і  вправних  козаків...

                                     Робити  треба  все  можливе,
                                     від  мрій  своїх  не  відступать,
                                     і  не  втрачати  мрії-крила,
                                     і  перемоги  здобувать...

                                     Оберігати  диво-крила:
                                     в  радості,  горі  й  боротьбі...
                                     Як  будуть  крила,  буде  й  сила,
                                     вмита  у  зоряній  воді...

                                     Не  допускати  бездіяльність,-
                                     в  погожі  і  в  похмурі  дні,
                                     мати  з  природою  взаємність,
                                     і  поклонятися  землі!..

                                     Якою  буде  в  житті  казка,
                                     все  більш  залежить  це  від  нас,
                                     і  не  потрібна  життю  маска,
                                     у  будь  -  який  життєвий  час...

                                     Я  підставляю  жмені  небу,
                                     ловлю  тепло  його  щораз,
                                     сприймаю  все,  що  йде  до  мене,-
                                     казку  життя,  щоб  утримать...

                                     Хоч  не  завжди  мені  вдається
                                     втримати  все  в  своїх  руках...
                                     Все  ж  життя  казкою  здається,
                                     як  бачу  радість  у  очах...

                                     В  очах  моїх  дітей  й  онуків,
                                     друзів,  сусідів,  всіх  людей...
                                     Хмарам  не  вдасться  те  розвіять,
                                     що  мені  Бог  з  неба  послав...

                                   Навіть  якщо  буває  важко,
                                   нести  всі  прикрощі  буття,
                                   я  відчуваю  диво  -  казку,
                                   віру  несу  у  майбуття!!!

                                   Отож  і  вірить  всім  нам  треба,
                                   життя  -  це  казка  дана  нам,
                                   від  Бога  йде,  від  Сонця  й  Неба,
                                   наперекір  всім  ворогам!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837010
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 30.05.2019


МИНУЛЕ В СПОГАДАХ ВИТАЄ…

                                 Весна,  весна...  У  далині
                                 річка  тече  між  берегами...
                                 Моє  село  рідне  мені,
                                 спішу  до  нього  і  до  мами...
                                                   Ось  уже  й  вулиця  моя,
                                                   стріча  мене  диво-садками...
                                                   У  тишині  весна  буя,
                                                   колись  буяла  і  піснями...
                                   Мене  дивує  тишина,
                                   неспокій  душу  огортає...
                                   Неначе  зникло  півсела,
                                   вітер  сліди  всі  замітає...
                                                     Аж  ось  і  двір  мій  мовчазний,
                                                     схилився  тин,  обдерта  хата...
                                                     Лиш  вітерець  дме  весняний,
                                                     між  бур"янами  пахне  м"ята...
                                   Я  в  неспокої  йду  у  двір,-
                                   несміло  поміж  бур"янами...
                                   Як  не  напружую  я  зір,-
                                   не  бачу  брата  там  і  мами...
                                                       І  стає  боляче  мені,-
                                                       моє  село  вже  помирає...
                                                       І  я  вклоняюсь  до  землі,
                                                       в  неї  поради  я  питаю...
                                 Земля  мовчить  і  я  мовчу,-
                                 усе  кінець  у  світі  має...
                                 Я    запалить  хочу  свічу,
                                 та  ось,  нарешті,  просинаюсь...
                                                       В  душі  іскриться  вогневій,
                                                       і  він  горить  і  не  згасає,-
                                                       у  снах  і  в  пам"яті  моїй,
                                                       живуть  село  і  брат,  і  мама...
                                   І  я  ранесенько  встаю,
                                   іду  на  цвинтар  я  до  мами...
                                   Про  сон  я  їй  не  розкажу,
                                   нехай  спокійно  спочиває...
                                                         Я  там  стою  у  тишині,
                                                         минуле  в  спогадах  витає,
                                                         й  здалось  почулося  мені,
                                                         що  мама,  як  і  я  зітхає...
                                 Спасибі,  матінко,  тобі,
                                 і  тобі,  братику,  спасибі,
                                 що  я  побачила  хоч  в  сні,-
                                 вас  і  село,  хату  й  садибу...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836840
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.05.2019


ВЕСНА…РАНОК…ЗАЯСНІЛО…

                                 Весна...Ранок...Заясніло
                                 ясне  сонечко  вгорі...
                                 Все  навкруг  зазеленіло,
                                 стало  радісно  мені...

                                 Я  виходжу  на  подвір"я,
                                 і  сапу  в  руки  беру...
                                 На  городі  бур"яни  я
                                 всі  сапою  приберу...

                                 Я  сапаю  і  співаю,
                                 аж  бур"ян  увесь  гуде...
                                 Хай  все  гарне  виростає,
                                 і  гаразд  тоді  буде...

                                 Насапалася  нівроку,-
                                 мій  город  аж  заяснів,
                                 кавунів,  динь  і  гороху
                                 мені  вистачить  й  усім...

                                 Хто  весною  не  пустує,
                                 й  не  сторониться  робіт,
                                 той  зимою  не  бідує,
                                 й  не  пустий  тоді  живіт...

                                 Посапаю  я  ще  й  квіти,
                                 хай  вони  ростуть  й  цвітуть...
                                 Як  приїдуть  внуки  й  діти,
                                 і  їм  радість  додадуть...

                               Попрацюю,  відпочину,
                               і  мені  радість,  і  всім...
                               Ще  й  на  лавочці  посиджу,
                               доспіваю  всі  пісні...

                             Весна...День...Знову  ясніє,
                             морга  сонечко  вгорі...
                             На  городі  все  весніє,
                             й  дуже  хороше  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836695
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 27.05.2019


ДИТЯЧІ СМІШИНКИ…

   1.  ЦІКАВИЙ
   -  Чи  правда,  мамусю,  що  я  став  чемніший,  після  навчання  в  першому  класі?
   -  Так,Васильку,  ти  уже  чемніший...
   -  Добре,  щи  ви  з  татом  це  зрозуміли,  але  ж  чому  тоді,  ви  замикаєте  банку  з  
       цукерками  і  пряниками?..
   2.  В  ШКОЛІ
   -  Що  таке  пекло?  -  запитав  Петрусь  Василька.
       Той  подумав  і  сказав:
   -Це  напевне  така  школа,  в  якій  нема  ні  свят,  ні  канікул...
   3.ПЛАКСИВИЙ  ХЛОПЧИК
     Маленький  Іванко  розплакався.
   -  Чого  ти  плачеш?  -  питає  мама.  -  Може    їсти  хочеш?
   -  Ні!
   -  Може  спати  хочеш?
   -  Ні!
   -  Може  гратися  хочеш?
   -  Ні!
   -  А  чого  ж  ти,  синку,  хочеш?
   -  Я  плакати  хочу!-  відповідає  крізь  плач  Іванко.
   3.  ЛИХЕ  ПЕРЕДЧУТТЯ
   -  Ну,Юрчику,  чому  ж  ти  не  граєшся  гарними  іграшками,  що  тобі  подарували  на  
         іменини?-запитала  мама  синочка.
   -  Бо  думаю  про  те,  скільки  дістану  докорів,  коли  їх  поламаю...
   4.НА  ДЕРЕВІ
   -  Миколко,  Толю!  Що  ви  там  робите  на  дереві?  -запитала  мама.
   -  Миколка  хотів  яблук  нарвати!
   -  А  ти?
   -  А  я  хотів  йому  сказати,  щоб  він  їх  не  рвав,  бо  вони  ще  зелені!
   5.  ВЕСЕЛИЙ    СВІТ
   -  Я  не  знаю,  діти,  де  ви  вчитеся  усіх  тих  пустот,  які  коїте?  -  запитала  мама.
   -  Ми  їх  не  вчимося,  мамо,  ми  знаємо  їх  на  пам"ять!-  відповіли  діти.
   6.  РОЗУМНИЙ  ІВАСЬ
   -  Чого  плачеш,Івасю?
   -  Та  загубив  гривню.
   -  На  тобі  дві  гривні,  та  тільки  не  плач!
       Івась  узяв  дві  гривіні,  сховав,  та  й  знову  плаче.
   -  Та  чого  ж  ти  ще  плачеш?
   -  Як  же  мені  не  плакати?  Якби  я  не  загубив  ту  гривню,  то  вже  мав  би  три  гривні!
   7.  СКОРОЧЕННЯ
   -  Мамо,  мене  виключили  зі  школи.
   -  За  що,  Вовочко?..
   -  Не  знаю,  напевне  під  скорочення  потрапив!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836567
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 26.05.2019


УЯВНА РОЗМОВА… (або: ЖИВИ, КОХАНА, НА ЗЕМЛІ)

                     В  О  Н  А:
-Ніяк  не  можу  зрозуміть,-
Чому  ще  крутиться  земля,
Тебе  немає  в  цьому  світі,
Для  чого  ж  тут  лишилась  я?
Чом  обвіває  мене  вітер,
Моргає  сонце  з  віддаля...
Минув  і  березень,  і  квітень,
А  тебе,  милий  мій,  нема...
                     В  І  Н:
-Ти  не  сумуй  за  мною,мила,
Так  склалась  доленька  твоя,..
У  тебе  є  онуки  й  діти,
А  в  небі  зірка  є  моя...
-  Ти  поглядай  частіше  в  небо,
Серед  зірок  мою  знайди,
Вона  світитиме  для  тебе,-
Сьогодні,  завтра  і  завжди...
-  Не  поспішай  з  землі  на  небо,
У  тебе  є  для  кого  жить,
І  сумувать  весь  час  не  треба,
Хай  твоє  серце  не  болить...
-  Я  відчуваю  твої  болі,
І  від  них  сумно  тут  мені...
Зірок  багато  в  цім  просторі,
Та  вірю  я  лише  тобі...
-Була  ти  й  є  для  мене  люба,
Довірься  знову  ти  мені,..
Тебе  ніколи  не  забуду,-
Живи,  кохана,  на  землі...
-Небо  красиве,  ти  це  знаєш,
Та  всі  в  цім  просторі  -  німі...
І  ти  у  снах  бува  літаєш,
І  з  неба  видно  це  мені...
Отож,  живи  тебе  благаю,
Можливо  й  стрінемось  колись,
Про  це  лиш  Бог  напевне  знає,
А  ти  з  розлукою  змирись...
                   В  О  Н  А:
-Цей  світ  величний  і  лукавий,
Він  розлучив  навіки  нас,
Тобою  я  живу,  коханий,
В  моїх  думках  ти  повсякчас...
-А  ще  молюсь  я  щодня  Богу,
І  Йому  дякую  щораз,
Не  лише  болі  й  насолоду,-
Він  посилав,  милий,  для  нас...
-  А  ще  за  діток  і  онуків,
І  за  правнучку,  що  росте...
І  мої  спогади,  й  молитви,-
Усе  це  сили  додає...
                 В  І  Н:
-  Ти  не  сумуй,  моя  кохана,
Життя  спливає,  як  вода,
Незаживаючі  є  рани,-
Це  -  Божа  воля  і  судьба...
               В  О  Н  А:
-  Я  тобі  дякую,  коханий,
Що  ти  приходиш  в  мої  сни,
Я  кожен  сон  той  пам"ятаю,
Для  мене,  милий,  ти  святий!...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836495
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 25.05.2019


НЕ БУВАЄ ЩАСТЯ МАЛО….

Там  де  вправні  тато  й  мама,
Гарні  й  дітки  там  ростуть…
Не  буває  щастя  мало,-
Це  життя  вагома  суть…
                         Сіль  землі,  як  грім  у  зливу,-
                         Батьки  знають  й  матері,
                         На  життєвій  кожній  ниві,-
                         Діти  радість  для  сім’ї!
Кожна  мить  в  житті  вагома,
Й  коли  дощ  іде,  чи  сніг…
Кожна  істина  відомо,-
Подолає  навіть  гріх…
                         Як  батьки  добропорядні,
                         Сині  жили  на  руках…
                       Ростуть  діти  у  них  гарні
                       І  не  плавають  в  гріхах…
А  бува  дзвенить  від  болю,
Тату  й  мамі  у  вухах,
Як  ідуть  сини  до  бою,
Сіє  в  душі  батьків  страх…
                     А  буває  в  неспокої,-
                     Батько  і  мама  на  чатах,-
                     Доля  доньок  непокоїть,-
                     І  в  турботах,  і  у  снах…
А  тривога  за  майбутнє,-
У  батьків  живе  завжди,
Діти  плід  для  них  могутній,
Захистить  їх  від  біди…
                   У  турботах  тато    й  мама,-
                   Діти  –  їхні  колоски…
                   Не  бува  любові  мало,-
                   Хоч  й  дорослі  вже  вони…
Дзвін  бокалів  ювілейних,
Неба  синього  блакить…
І  не  треба  слів  елейних,
Любов  кожного  бринить…
                     А  від  щастя  в  очах  радість,      
                     Як  приїдуть  діти  всі,-
                     Вмить  зника  зневіра  й  слабість,
                     Й  задзвенять  в  домі  пісні..
Не  буває  щастя  мало,-
Пам’ятати  треба  всім…
Діти,  внуки,  тато  й    мама,-
Це  -  основа  для  сім’ї!!!
             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836439
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 25.05.2019


ЗНОВ БОЛЯЧЕ МЕНІ…

                                       Так  боляче  мені,-
                                       йдемо  у  бік  безодні...
                                       Знов  будемо  сумні,  
                                       як  вчора  і  сьогодні...
                                                             Не  вірю  я,  ой  -  ні,-
                                                             новому  Президенту...
                                                             Здається  так  мені,
                                                             дії  його  -  нікчемні...
                                         Усім  думам  моїм,-
                                         серйозні  є  причини,
                                         і  боляче  мені,
                                         і  знов  я    вбезнадії...
                                                             Сьогодні  Президент,-
                                                             був  схожий  на  хлопчиська,
                                                             державності  у  нім
                                                             не  видно  було  й  зблизька...
                                         З  такої  от  біди,-
                                         іду  я  на  подвір"я,
                                         Відблисками  з  води
                                         б"є  сонячне  проміння...
                                                             Це  спокій  поверта
                                                             і  думи  розвіває,
                                                             природи  доброта
                                                             мій  настрій  підіймає...
                                         Дощів  давно  нема,-
                                         природи  це  веління,
                                         минуть  тривожні  дні
                                         нам  вистачить  терпіння...
                                                               Кажуть  люди  старі:
                                                               поживемо,  побачим,
                                                               вони  мабуть  праві,
                                                               і  зраду  не  пробачать...
                                         Вся  Рада  й  Голова,-
                                         скувалась  німотою,
                                         жорсткі  його  слова
                                         гірчили  гіркотою...
                                                                 Сьогодні  день  ясний,
                                                                 а  в  моїй  душі  хмари,
                                                                 і  думи  знов  сумні,
                                                                 зникли  кудись  стожари...
                                         І  навіть  лютий  звір
                                         не  доведе  до  кари,
                                         неначе  води  з  гір
                                         затоплюють  кошари...
                                                                   І  вівці,  й  чабани
                                                                   не  знають,  що  робити,
                                                                   і  ми,  як  вівці  ті,-
                                                                   все  мусимо  терпіти...
                                       -Не  будем,-  кажу  всім,-
                                         ми  плакать  і  ридати,
                                         бо  ж  ми  передовсім
                                         навчилися  терпіти...
                                                                   Минуть  болячки  всі,
                                                                   ми  вийдемо  з  безодні,
                                                                   і  виженемо  всіх,-
                                                                   хто  заважа  сьогодні...
                                         Хлопчисько-Президент,
                                         ніби  малий  школярик,
                                         скакав  перед  усіх,
                                         неначе    дістав  пряник...
                                                                   Робити  будем  все,
                                                                   для  неньки  України,
                                                                   досягнення  її,
                                                                   ми  захистить  повинні...
                                                                   
                                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836146
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 20.05.2019


НАЙВЕЛИЧНІШИЙ ДУРЕНЬ… (проза)

       Колись  у  давнину  у  багатих  людей  існував  звичай  тримати  для  розваг  при  своєму  дворі  дураків  і  блазнів.  Був  такий  і  при  дворі    одного  графа.  Граф  вручив  йому  шутовський  жезл  з  написом:  "Ходи  з  ним  до  того  часу,  доки  зустріниш  когось  -  дурість  якого  більша  за  твою,  а  коли  знайдеш  віддай  йому  цей  жезл!"
         Через  деякий  час  граф  захворів  невиліковною  хворобою.  Коли  його  покірливий  слуга    дізнався  про  хворобу  графа  і  що  той  незабаром  має  померти,  він  повернувся  до  графа  і  запитав:                                                                                                                                                                                                    
   -Куди  тепер  поведе  тебе  твоя  дорога?  
   -Дуже  далеко...
   -І  коли  ти  повернешся?  Через  місяць?
   -Ні!
   -Через  рік?
   -І  через  рік  я  не  повернусь.
   -Ти  що  взагалі  ніколи  не  повернешся?-  в  занепокоївні  запитав  слуга.
   -  Так!  -  підтвердив  граф.
   -Ти  відходиш  назавжди,  навіть  не  подбавши  за  таку  довгу  дорогу?-здивувався  блазень.
   -  Тоді  візьми  цей  жезл,  ти  вартий  його.  Більшого  від  тебе  дурня  я  ще  не  знайшов.

                         Знамениті  особистості  про  свій  останній  шлях
 Карл  ІХ,король  Франції:  "Я  засуджений,  і  чітко  це  бачу!"
 Уінстон  Черчель,прем"єр-  міністр  Великобританії:  "Яким  же  я  був  дурнем!"
 Цезарь  Баджіа,-імператор:  "  В  житті  я  турбувався  про  все,  і  за  всіх,  крім  смерті,  і  тепер  вона  застала  мене  зовсім  не  готовим!"
 Зінов"єв,  президент  Комуністичного  Інтернаціоналу,  вбитий  на  вимогу  Сталіна:
   "Почуй,  Ізраїль:  наш  Бог  -  єдиний  Бог!"
 Сер  Томас  Скотт,колишній  лорд-канцлер  Великобританії:  "До  цієї  миті  я  думав,  що  не  існує  ні  Бога,  ні  пекла.  Тепер  я  знаю  і  відчуваю,  що  існує  і  перше,  і  друге,  і  праведний  суд  Всемогутнього    засудив  мене  на  смерть!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836042
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.05.2019


В СУБОТУ ПІЗНЕНЬКО, В НЕДІЛЮ РАНЕНЬКО… (давно почуте)

                                   В  суботу  пізненько,  в  неділю  раненько
                                   Кувала  зозуля,    та  все  жалібненько...

                                   Ой  то  ж  не  зозуля,  то  рідная    мати,
                                   Вона  виряджала  синочка  в  солдати...

                                   Іди,  іди,  синку,  іди  не  барися,
                                   Через  два  годочки  на  третій  вернися...

                                   Іди,  іди,  синку,  іди  не  барися,
                                   Прошу  тебе,  синку,  там  не  одружися...

                                   Минає  годочок,  минає  і  другий,
                                   На  третій  годочок  приїхав  синочок...

                                   Ой  чи  рада,  мамо,чи  рада  ти  мною,
                                   Привітайся,  мамо,  з  моєю  жоною...

                                   Ой  рада  я,  синку,  рада  я  тобою,
                                   Не  хочу  вітатись  з  твоєю  жоною...

                                   Посадила  сина  за  столом  в  хатині,
                                   Нелюбу  невістку  в  тісній  комірчині...

                                   Наливала  сину  солодкого  меду,
                                   Нелюбій  невістці  зеленого  йоду...

                                   А  син  та  невістка  так  крепко  любились,-
                                   Вони  отим  йодом  та  й  переділились...

                                   Поховала  сина  в  вишневім  садочку,
                                   Нелюбу  невістку  в  глибокім  ярочку...

                                   Посадила  сину  -  червону  калину,
                                   Нелюбій  невістці  -  колючу  шипшину...

                                   А  тая  калина  -  не  росте,  всихає,
                                   Колюча  шипшина  -  росте  розквітає...

                                   Залишилась  мати  одна,  як  билина,
                                   Немає  невістки,  немає    і  сина....

                                   Немає  невістки,  немає  і  сина,
                                   Не  буде  й  онуків,  а  є  лиш  могили...

                                   В  суботу  пізненько,  в  неділю  раненько,
                                   Кує  знов  зозуля,  гірко  плаче  ненька...
     
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835943
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.05.2019


КУДИ Ж ВОНО ВСЕ ЦЕ ПОДІЛОСЬ?. .

                                 Так  довго  проходять  години,
                                 Так  швидко  минають  літа,
                                 Ми  легко  ще  вчора  ходили,
                                 Сьогодні  невтішна  хода...

                                 Колись  все  встигали  робити,
                                 Наповнені  сили  й  тепла...
                                 Постійно  кудись  ми  спішили,
                                 Не  відали  лиха  і  зла...

                                 І  діток  своїх  доглядали,
                                 Й  робота  кипіла  в  руках,
                                 Лише  в  вихідні  розслаблялись,
                                 Літали  у  мріях  і  снах...

                               І  то  це  не  часто  траплялось,
                               Були  якісь  справи  й  діла,
                               Та  ми  тих  халеп  не  боялись,
                               В  нас  Віра  й  Надія  жила...

                               А  потім  онуків  діждались,
                               Подвоїлись  сили  у  нас,
                               Крутились,  спішили,  всміхались,
                               Хоча  й  спотикались  підчас...
 
                               Ми  внуків  своїх  колихали,
                               На  сон  скоротивши  свій  час...
                               Свої  колисанки  співали,
                               Щоб  все  було  в  сім"ях  гаразд...

                               Куди  ж  воно  все  це  поділось,
                               У  небо,  чи  вдаль  відпливло?..
                               А  може  це  нам  лиш  приснилось,
                               Можливо  життя  й  не  було?..

                               І  сніг  на  висках  і  безсоння,
                               І  часом  виснажливі  дні,
                               І  сили  малі,  і  здоров"я,
                               І  очі,  і  мрії  сумні...

                               Не  зчулись,як  нас  підтоптали,-
                               Турботи  і  наші  роки...
                               І  жити  все  важче  ставало
                               Тримаємось  ми  все  таки...

                               Так  довго  проходять  години,
                               Так  швидко  минають  літа...
                               Ми  жити  в  цім  світі  повинні,
                               Щоб  в  світі  жила    доброта!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835857
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2019


ХОЧ ВЕСНА ІДЕ УЖЕ ДО КРАЮ…

                 Хочу  я  сьогодні  написати,-
                 про  весну  й  її  зелені  шати,
                 про  вербу  чудову  і  калину,
                 про  людей  хороших  й  Україну...

                 І  про  річку,  і  про  верболози,
                 про  траву  і  про  ранкові  роси,
                 про  садки  і  квіти  пречудові,
                 й  переміни  світу  загадкові...

                 Хоч  весна  іде  уже  до  краю,
                 кожен  її  порух  споглядаю,
                 чую  солов"їні  трелі  з  гаю,
                 чари  весняні  усі  сприймаю...

                 Скоро  їй  на  зміну  прийде  літо,
                 і  дорослі  всі  зрадіють  й  діти,
                 засіяє    сонечко  ласкаве,
                 й  поле  заколоситься  житами...

                 Небо  синє  чисте  і  безкрає,
                 зашумлять  гаї  знову  піснями,
                 чутимуться  співи  солов"їні,
                 і  "Ку-ку!"  не  зникне  зозулине...

                 У  вірші  знайду  я  місце  пісні,
                 і  словам  моїм  не  буде  тісно...
                 Про  людей  також  буду  писати,
                 лиш  про  тих,  що  слів  хороших  варті...

                 Мої  українці  люди  мирні,
                 працьовиті,  люблячі  і  сильні,
                 майже  всі  мають  якісь  таланти,
                 і  до  всього  ж  ще  і  толерантні*...

                 Можна  було  б  більше  розповісти,
                 та  пора  вже  йти  варити  їсти...
                 Про  красу  весни  й  її  погоду,
                 і  про  болі,  і  плачі  народу...

                 Бо  ж  плачі,  на  жаль,  ще  у  нас  ллються,
                 ті  що  сильні,  звісно,  не  здаються...
                 А  старі  й  слабкі  вміють  терпіти,
                 сонечку  й  весні,  й  теплу  радіти...

                 А  про  олігархів  й  нашу  владу,
                 я  писати  зовсім  не  бажаю...
                 Слів  і  сліз  людських  не  дочувають,
                 і  лише  про  статки  свої  дбають...

                 Що  хотіла  все  я  написала,-
                 вже  старенька  й  тиха  баба  Валя...
                 Доки  ще  весна  ця  на  помості,-
                 приїжджайте  всі  до  мене  в  гості!..

                 Хоч  весна  іде  уже  до  краю,
                 я  її  люблю  і  поважаю...
                 Буду  її  знову  я  чекати,
                 і  вірші,й  пісні  буду  писати!..

                   *толерантні  від  слова  толерантність  (від  лат.tolerans  (tolerantis)-
                       терплячий)-  терпимість  до  чужих  думок  і  вірувань.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835753
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 16.05.2019


ОЙ СЕЛО, МОЄ СЕЛО…

                               Ой  село,  моє  село,
                               білесенькі  хати...
                               Як  же  гарно  там  було,
                               світанки  стрічати...
                                                     Річка  тиха  й  береги,
                                                     тихі  чисті  води...
                                                     Ми  жили  і  берегли
                                                     там  свою  свободу...
                                 Дні  і  роки  золоті
                                 усміхались  долі,
                                 друзі  вірні  і  садки,
                                 верби  і  тополі...
                                                     Сойки  владно  з  чагарів
                                                     щось  до  нас  кричали...
                                                     Поміж  верб  і  яворів
                                                     ми  швидко  зростали...
                               Та  чомусь,  коли  зросли,-
                               село  залишили...
                               Розбрелися  хто  куди,
                               про  село  забули...
                                                     У  міста  ми  подались,
                                                     свої  вершить  долі...
                                                     Роз"їхались,  розійшлись,
                                                     як  вітри  у  полі...
                                 Не  рахуючи  років,
                                 жили  й  працювали,
                                 і  вже  діточок  своїх
                                 світ  пізнать  навчали...
                                                     Та  й  не  зчулись  якось  ми,
                                                     що  вже  постаріли,
                                                     між  міськими  вже  людьми
                                                     жити  ми  уміли...
                               А  коли  вже  наші  діти
                               розбрелись  у  вільний  світ,
                               то  й  ми  тоді    зрозуміли,
                               лиш  в  селі  наш  диво-квіт...
                                                     Захотілось  повернутись
                                                     нам  у  той  селянський  світ...
                                                     Та  вже  сили  розгубились
                                                     на  зворотний  переліт...
                                 Ой  село,  моє  село,
                                 як  же  я  скучаю...
                                 Стать  ще  кращим,ніж  було,
                                 я  тобі  бажаю!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835533
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 14.05.2019


РОЗ'ЇХАЛИСЬ ДІТИ… (давнє, перероблене)

                                       Роз'їхались  діти...  Спорожніла  хата,
                                       Виросли  й  онуки...Вже  й  правнучка  є,
                                       Жде  їх  виглядає,  посивіла  мати,
                                       І  днями,  й  ночами  думи  думає...

                                       Похилилась  хата  й  хвіртка  біля  хати,
                                       Стіральна  машина  часом  барахлить...
                                       Відцвіла  вже  вишня...Постаріла  мати,
                                       Сумно  й  одиноко  їй  у  світі  жить...

                                       Стала  на  стежині,  що  веде  до  хати,
                                       Бігали  тут  дітки  до  її  гнізда,
                                       А  тепер  лишилось    їй  лише  чекати,
                                       Від  дітей  і  внуків  кожен  день  дзвінка...

                                       А  ще  їх  у  гості  завжди  виглядає,
                                       Кожен  день  й  щоночі  вона  дожида...
                                       Приїздіть  частіше,  вас  вона  чекає,
                                       Уже  й  борщ  зварила,  й  пиріжків  спекла...

                                       Вже  цвіте  калина,  пахне  рута-м'ята,
                                       Нарцизи  й  тюльпани  пломенем  горять,
                                       Вікнами  моргає  і  зоріє  хата,
                                       Вона,  як  і  мати,  ждала  й  буде  ждать...

                                       Ваш  приїзд  для  неї  -  то  найкраще  свято,
                                     (Про  вас  її  мрії  і  її  думки)...
                                       Поспішайте,  діти,  вас  чекає  мати,
                                       Доки  ще  не  вкрили  стежку  бур'яни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835311
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 12.05.2019


РОЗМОВА МАТЕРІ З ДОЧКОЮ…

                             -Багато  хлопців  поверталось,
                               Багато  декого  й  нема...
                               Багато  дівчат  повінчалось,
                               А  ти  чого  сидиш  сумна?..

                             -Боюсь  я,матінко,  старого,
                               Старий  не  парочка  мені,
                               Як  віддаси  мене  за  нього,
                               То  я  згнію  в  сирій  землі...

                             -Ну,що  ти,  люба  моя  доню,
                               Не  ворог  матінка  тобі,
                               Піклуюсь  я  про  твою  долю,
                               За  тебе  боляче  мені...

                           -  Ти  роздивись  навколо  себе,
                                 Не  всіх  діждалися  дівки...
                                 І  серед  них  є  хтось  для  тебе,
                                 То  ж  загальмуй  важкі  думки...

                             -  Послухай  мене,  моя  доню,-
                                 Роки  ж  збігають,як  вода,
                                 Шукай,  небого,  свою  долю,
                                 Допоки  ти  ще  молода...

                             -  Бо  ж  твій  не  вернеться  ніколи,
                                 Його  душа  вже  в  небесах,
                                 А  жити  треба,..і  сьогодні,-
                                 Не  допускай  у  душу  страх...

                             -  В  твоїх  словах  є  доля  правди,
                                 Та  серцю  ж  наказати  як?..
                                 Не  можу  я  його  забути,
                                 Живий  він  в  мріях  і  думках...

                             -  Ти  ж  знаєш,  ти  в  мене  розумна,-
                                 Найкращий  лікар,звісно,  час,
                                 Та  все  ж,  як  ти  його  змарнуєш,
                                 То  можеш  втратити  свій  шанс...

                             -  Мій  шанс  війна  в  мене  забрала,
                                 Віру  й  Надію  не  вернуть...
                                 Я  птахом  з  ним  би  полетіла,
                                 Не  в  силі  я  його  забуть...

                             -  Його  ти,  донечко,  не  вернеш,
                                 У  згадках  він  нехай  живе...
                                 Коли  синочка  ти  народиш,-
                                 Його  ім"ям  ти  назовеш...

                             -  Спасибі,  мамо,  за  підтримку,
                                 Та  час  у  мене  все  ще  є...
                                 Якшо  знайду  я  "половинку",
                                 Пробачить,  вірю,  він  мене...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835126
рубрика: Вірші, Духовна поезія
дата поступления 10.05.2019


ВЕТЕРАНАМ ВІЙНИ…

                                 Пролітають  літа...
                                                               Крутить  кола  планета...
                                 І  життя  йде  вперед...
                                                               Не  забуть  ті  роки...
                                 Ветеранам  війни,
                                                               їх  дружинам  і  дітям,
                                 Не  забути  повік,-
                                                               і  старим,й  молодим...
                                 Пережить  довелось,-
                                                               їм  роки  ті  буремні,
                                 І  дороги  важкі,-
                                                               довелося  пройти...
                                 Ветерани  війни,
                                                               ваший  подвиг  безсмертний,-
                                 В  наших  душах  й  серцях,-
                                                               є  і  буде  завжди!
                                 Не  забулись  бої,
                                                                 і  той  день  Перемоги,
                                 Ви  раділи  й  тоді,
                                                                 хоча  й  сльози  були  на  очах...
                                 І  сьогодні,  й  тоді,-
                                                                 є  одна  Перемога:
                                 І  для  тих,  хто  її  
                                                                 здобував  на  фронтах,
                                 І  для  тих,  хто  в  тилу,
                                                                 працював  й  кував  зброю,
                                 Й  хто  її  здобував,
                                                                 у  партизанських  лісах,
                                 І  для  тих,  хто  страждав
                                                                 у  фашистській  неволі,
                                 І  для  тих,  хто  поліг
                                                               у  жорстоких  боях...
                                 Я  вітаю  усіх
                                                               з  славним  Днем  Перемоги,
                                 І  бажаю  наснаги
                                                             і  сили,  й  добра...
                                 І  безхмарної  всім
                                                               у  майбутнє  дороги,
                                 Відійде  назавжди
                                                               від  усіх  хай  війна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835047
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 09.05.2019


ДОПИШИ ЧАСТІВКУ…

                         1.За  столом  закуски  море,
                               От  тому  горілку  п"єм,
                               Васю  ми  сьогодні  женим,
                               ...................................
                         2.На  рентген  з"явилась  Тоня,-
                               Вся  в  нейлоні  і  капроні,
                               Лікар  каже  їй  миттєво:
                               ...................................
                           3.  Запитали  ми  дівицю:
                                 -Чому  їдеш  за  границю?
                                 -Не  сидіть  же  біля  мами
                                   .................................
                           4.  У  нас  різні  є  дівчата
                                   По  усій  країні...
                                   А  в  наш  час  лежати  можна
                                   .......................................
                           5.  На  стіні  висить  пальто,
                                   Мене  не  сватає  ніхто,
                                   Вийду  в  поле  закричу:
                                   ..................................
                           6.  Споконвіку  в  нашім  краї,
                                   Коли  сутужно  всім  було,
                                   Людей  надійно  виручали:
                                   .....................................
                           7.  В  моді  стали  різні  шоу  -
                                   І  співочі,  і  краси...
                                   Краще  було  б  відновити
                                   ......................................
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834913
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.05.2019


ВЕСНЯНА МОЯ ПРИГОДА…

                                       Місяць  травень  нам  приніс:
                                       І  вітрів,  й  сонця,й  дощів...
                                       Та  забрати  не  зумів,-
                                       Красоту  диво-садків...
                                       Хоч  садки  вже  відцвіли,
                                       Та  не  втратили  краси,
                                       Бо  прибрались  в  диво-шати,
                                       Є  де  нам  відпочивати...
                                       У  моїм  диво-садку,-
                                       Вже  конвалії  цвітуть,
                                       Сяє  з  неба  сонце  ясно,
                                       І  цвіте  калина  красно,
                                       Вітер  віє,  повіває,
                                       Гіллям  грається,  гойдає...
                                       Я  ходжу  в  садок  щоденно,
                                       Оглядаю  його  чемно,
                                       Там  сідаю  на  колоду,
                                       Розглядаю  його  вроду...
                                       З  степу  віє  прохолода,
                                       Це  весни  диво-погода...
                                       Надивляюсь  я  на  диво,
                                       Хоч  бува  весна  й  примхлива:
                                       То  повіє  вітерцем,
                                       То  покапає  дощем,
                                       А  то  сонечком  пригріє,
                                       Весна  все  робити  вміє...
                                       Я  довгенько  там  сиділа,
                                       Бо  ж  весну  я  розуміла...
                                       Раптом  я  на  раз  почула,-
                                       Закувала  десь  зозуля,
                                       Пташка  пурхнула  манюня,
                                       І  мені  крильма  махнула...
                                       І  з  далеких  десь  гаїв,
                                       Соловейка  чути  спів...
                                       Я  за  всім  спостерігаю,
                                       Сили  свої  відновляю,
                                       Жаль  краса  ця  не  довічна,
                                       Та  й  весна  теж  пересічна,  
                                       Вона  швидко  промине,
                                       Її  літо    прожине...
                                       Я  не  буду  сумувати,
                                       Бо  принад  в  літа  багато,
                                       Воно  теж  додасть  всім  сили,
                                       Людям  в  ньому  жити  мило...
                                       Гарна  знов  буде  погода,
                                       Й  не  одна  нова  пригода...
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834825
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.05.2019


НЕ ДУЖЕ ВЕСЕЛА МАТЕМАТИКА… (Гумористичне)

   1.  ЗАДАЧА  ДЛЯ  ДІТЕЙ    ДОШКІЛЬНЛГО  і  МОЛОДШОГО  ШКІЛЬНОГО  ВІКУ:
             У  Вови    було  два  яблука.  Одне  він  дав  своєму  другові.
             З  а  п  и  т  а  н  н  я:  яке  яблуко  було  червивим?
     2.  ЗАДАЧА    ДЛЯ    СТАРШОКЛАСНИКІВ  і  СТУДЕНТІВ:
             Діма  закоханий  у    Світлану,  Світлана  -  у  Сергія,  Сергій  -  в
             Оленку,  Оленка  -  в  Діму.
             З  а  п  и  т  а  н  н  я:  від  кого  народила  дитя  Катя,  якщо  відомо,  що
             вона  о  другій  годині  ночі  вона  зайшла  до  Світлани  за  підручником    з  алгебри,
             а  там  на  той  час  Світлана,  Сергій,  Оленка  та  Діма  вчили  фізику?..
     3.  ЗАДАЧА    ДЛЯ    ЇХ  ТАТ  І  МАМ:  
             До  Петренків  прийшов  майстер  по  ремонту  телевізорів.  Через  три  хвилини
             телевізор  запрацював.
             З  а  п  и  т  а  н  н  я:  Скільки  заплатив  Петренко    майстрові  за
             ремонт  телевізора?..
       4-7.    З  ЖИТТЯ    ПТАХІВ,  ТВАРИН  І  ТРІШКИ  ЛЮДЕЙ:
     4  -  1.    КОМПЕНСАЦІЯ:
               -  Ваш  собака  мене  покусав!  Стривайте,  не  тікайте...
                   Я  компенсації  жадаю  !-
               -  Будь-ласка!  Хочете  -  кусайте.
                   Його  для  вас  я  потримаю...
     4-2.  ПЕС:
               -  Я  скажу  тобі  ,  між  іншим,
                   Пес  буває  розумніший
                   За  хазяїна.
               -  Та  я  знаю,
                   Бо  такого  псюру  маю...
     4-3.  ГОРОБЦІ:
                   Горобець  (  всі  знають  в  нас)-
                   Галаслива  птичка.
                   Посварились  якось  раз
                   Він  і  горобличка.
                   Гвалт  зняли  такий  страшний,
                   Шарварок  зчинився...
                   Хлопчик  Вовочка  малий
                   На  те  нагодився.
                   Сварку  довго  споглядав,
                   Доки  збив  охоту.
                   Потім  татка  запитав:
               -  Хто  тут  він,  а  хто  вона,-  дуже  знати  хочу?-
                   Татко  відповів  умить:
               -  А  вони,  як  люди:
                   Хто  з  них  перший  замовчить,
                   Отой  він  і  буде...
     4-4.Тільки  одне  заспокоювало  Івана  -  Царевича,  коли  він  ніс  жабу
                   додому:  що  його  теща  назавжди  залишиться  в  болоті...
     4-5.  Жінка  прийшла  до  чаклунки:
               -  Я  вас  просила  зробити  з  мого  чоловіка  жеребця.
               -  Я  так  і  зробила,  чим  ти  невдоволена?
               -  Не  так  зробила!  Я  роздягаюся,  а  він  ірже  й  зупинитися  не  може!
     4-6.  Випив  Івасик  із  козячого  копитця,  а  нічого  не  сталося  -  як  був
                   козлом,  так  і  залишився...
     4-7.  Утретє  закинув  старий  невід  у  море  далеко  і  глибоко...  Сидить
                   тепер,  старий  дурень,  без  невода  і  без  риби...
     5-  4.З  ЦАРИНИ    НАВЧАННЯ    І  ВИХОВАННЯ    (анекдоти)
     5-1.Син  питає  у  батька:
               -Пес  має  стільки  приятелів  серед  людей.  І  як  це  йому  вдається?
               -Бо  для  виховання  своїх  почуттів  собака  користується  хвостом,
                 а  не  язиком,-була  відповідь  батька...
     5-2.Енштейн  сказав  Чапліну:
             -  Я  завжди  захоплювався  вашим  мистецтвом.  Усі  вас  люблять  і  хвалять,  бо
                 розуміють.
           -    Ваше  мистециво  ще  більш  незвичне,-  відповів  Чаплін.  -  Усі  також
                 захоплюються  вами,  хоча  того,  що  ви  робите,  ніхто  не  розуміє.
     5-3.  Коли  Хемінгуея  запитали,  чи  відвідав  він  усі  ті  країни,  про
                   які  він  розповідає  в  своїх  повістях,  той  відповів:
               -  Звичвйно  ж,  ні,  але  я  певний,  що  ніхто  не  ставив  подібних
                   запитань  Данте,  коли  той  написав  "Пекло".
     5-4.  Візник,  продавець  вугілля,  взяв  у  помічники  молодого  хлопця.
                   Якось  каже  йому:  "Працюєш  зі  мною  уже  два  місяці,  а  так
                   нічого  й  не  навчився.
                   Навіть  не  можеш  розрізнити  гатунок  вугілля."
                 -  За  те  я  добре  засвоїв,  що  тонна  має  700  кілограмів,-
                     відповів  хлопець.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834702
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 06.05.2019


НИНІ СУМУВАТИ ЛЮДЯМ ГРІХ…

                               Вже  весна  панує  у  просторі,-
                               Додає  наснаги  її  квіт.
                               Дякую,  що  світять  її  зорі,
                               Покрива  чарівністю  весь  світ...

                               Сонячно  і  тепло  вже  надворі,
                               Й  сипле  білим  квітом,  ніби  сніг,
                               Розгорнулись  пелюстки  любові,
                               Нині  сумувати  людям  гріх...

                               Хоч  бува  капризною  погода,
                               І  бува  невесело  мені...
                               Не  втрачаю  жодної  нагоди,
                               І  пишу  казки,  вірші,  пісні...

                               Стомлені  вже  руки  в  мене  й  ноги,
                               Працювать  все  важче  з  кожним  днем,
                               Не  чекаю  я  собі  підмоги,
                               І  не  відхиляюсь  від  проблем...

                               А  проблем  усім  нам  вистачає,-
                               Негаразди  ллються  через  край,
                               Білим  квітом  їх  весна  вкриває,
                               Все  -  таки  весна  -  це  справжній  рай...

                               І  коли  бува  на  душі  важко,
                               Беру  в  руки  ручку  і  папір,..
                               І  над  "і"  я  не  поставлю  крапку,
                               Доки  не  закінчу  новий  твір...

                               Радістю  наповнюється  серце,-
                               Від  дзвінків  онуків  і  дітей,
                               І  мені  іскриться  промінь  сонця,
                               В  лабіринтах  весняних  ідей...

                               Бо  ж  весна  панує  і  чарує,
                               І  торкає  серця  і  душі,
                               Чи  пишу  я,  чи  знову  працюю,
                               Не  лишаю  місця  я  журбі...

                               До  весняних  змін  я  прислухаюсь,
                               Чую  кожен  порух,  спів  і  сміх,
                               Я  весні,  як  літу  усміхаюсь,
                               Нині  сумувати  людям  гріх...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834510
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 04.05.2019


ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ КАРТИНИ… (проза)

           Ця  історія  трапилася  давно,  років  400  тому.  Художник  Стенберг  отримав  пропозицію    від  священика  процвітаючої  церкви  Святого  Іероніма  написати  алтарну  картину,  на  якій  в  центрі  повинно  бути  зображення  розіп"ятого  ІСУСА  ХРИСТА,  а  все  інше  художник  повинен  був  написати  за  своїм  смаком.  Майже  місяць  художник  наполегливо  трудився,  час  від  часу  здійснював  прогулянки  по  єврейському  кварталу  міста  в  пошуках  підходящих  облич,  щоб  їх  зобразити  на  картині.  На  одній  з  таких  прогулянок  він  зустрів  маленьку  дівчинку-циганку,  яка  плела  солом’яні  кошики.  Дівчинка  була  надзвичайно  красива:  вдивовиж  правильні  риси  обличчя,  густо-чорне  кучеряве  волосся,  та  дивовижні  веселі  чорні  очі,  в  яких  відображався  весь  світ:  болі  і  радощі,  веселість  і  сум  швидко  змінювали  один  одного,  як  сонячні  блиски  на  воді.  Коли  дівчинка  побачила  художника,  вона  схопилася,  підняла  руки  над  головою  і  граціозно  закрутилася  навколо  нього  в  танці,  прихлопуючи  в  долоні  в  такт  своїм  рухам,  при  цьому  її  обличчя  сяяло  в  усмішці,  показуючи  глядачу  свої  білі,  рівні  зубки.
Художник  же  миттєво  взяв  до  рук  щіточку  почав  замальовувать  маленьку  танцівницю.  Він  робив  це  швидко,  і  хоча  стоять  довго  і  рівно,  не  рухаючись  дівчинка  не  могла,  все  ж  в  неї  вистачило  терпіння  доки  художник  зробив  ескіз  картини.  Після  цього  вони  домовились,  що  дівчинка  буде  тричі  на  тиждень  приходить  до  нього  в  майстерню  і  позувати  для  його  картини.  Коли  Пепіта,  (так  звали  дівчинку),  прийшла  в  майстерню  вперше,  вона  застигла  від  побаченого.  Її  очі  перебігали  з  однієї  картини  на  іншу,  а  коли  вони  зупинились  на  ще  незавершеній  алтарній  картині,  вона  не  могла  відірвати  свого  погляду  і  не  могла  не  запитати:  "Що  це?"-  її  маленька  рука  потягнулась  на  зустріч  фігурі,  зображеній  в  центрі  полотна.  "Христос!"-  відповів  художник.  "Що  ж  то  вони  роблять  з  ним?"    "Прибивають  до  хреста,  розпинають!"  "А  хто  ж  оті  люди  з  такими  злими  очима?”  Художник  мовчав.  "Чому  ж  вони  його  розпинають  на  хресті?  Він  що,  був  поганою  людиною?"  "Ні,  він  був  дуже  хорошою  людиною?"  "Якщо  він  був  хорошим,  чого  ж  вони  його  розпинають,  чи  вони  потім  зрозуміли  свою  помилку  і  відпустили  його?”  "Ні,  не  відпустили…"      "Чому?.."  "Ну,  тому,  що..."  "Як  же  він  усе  це  витримав  і  для  чого?"  "Для  усіх  нас!"    "І  для  тебе?"    "Так!"      І  він  розповів  дівчинці  історію  життя  і  розпяття  Ісуса  Христа.  Для  Пепіти  це  було  нова  незвідана  повість,  вона  вислухала  її  з  великою  увагою,  її  чорні  очі  наповнилися  сльозами...                                                                                                  
         Алтарна  картина  і  портрет  циганочки  були  закінчені  одночасно.  Настав  час  останнього  візиту  Пепіти  в  майстерню  художника.  Вона  спокійно  розглянула  свій    пречудовий  портрет,  а  підійшовши  до  алтарної  картини,  стояла  довго  не  в  силі  відірвати  від  неї  свого  погляду.  “Іди  сюди,-  покликав  її  художник,-  ось  твої  гроші,  і  ще  золотий  ланцюжок,  це  за  те,  що  ти  принесла  мені  насолоду  і  винагороду,  так  як  “Іспанська  танцівниця"  уже  продана.  Пообіцяй,  що  якщо  ти  мені  ще  знадобишся,  то  ще  прийдеш  до  мене.  Хоча,  не  можна  писать  багато  картин  з  таким  симпатичним  личком,  як  у  тебе!"  Так  вони  й  розпрощалися.  Художник  швидко  віддав  картину  заказнику,  щоб  більше  не  бачить  цієї  безмовно  мовчазної  фігури,  та  слова  дівчинки  набатом  гули  в  його  голові:  "Все  це  Він  зробив  для  тебе?!"    Минав  час  і  Доменіко  відчув  незмірну  любов  до  Ісуса  Христа.  "Все  це  він  зробив  для  мене!"    Він  став  задумуватися,  як  поділитися  цією  любов’ю  з  іншими  людьми,  щоб  і  вони  змогли  зігрітися  цією  любов’ю?  Адже  любов  Ісуса  Христа  до  всіх  однакова,  та  не  всі  це  розуміють.  "Що  мені  робить?  Проповідувать  я  не  вмію.  Навіть  якби  я  зробив  таку  спробу,  вона  б  закінчилась  нічим.  Як  же  мені  довести  світу  про  цю  велику  любов?"    Напружено  думаючи,  Стенберг  тримав  в  руці  дерев’яну  скалку-вуглинку,  і  несвідомо,  як  в  напівсні,  його  рука  потягнулася  до  полотна    і  ніби  само  собою  появилися  чорні  штрихи  ,які  складалися  в  контур  увінчаної  терновим  вінком  голови.  Очі  наповнилися  сльозами,  а  в  свідомості  промайнула  думка:  "Я  можу  малювать,  я  можу  проповідувать  Ісуса  Христа  фарбами  і  щіточкою!  Як  жаль,  що  на  тій  алтарній  картині  його  обличчя  виражало  лише  жах  його  мук.  Невимовна  любов,  нескінченне    співчуття,  добровільна  жертовність  –  ось  що  повинно  буть  у  Його  погляді!"  Впавши  на  коліна,  художник  став  натхненно  молитись:  "Господи,  допоможи  мені  зображувати  Тебе  таким  ,  яким  Ти  був,  щоб  Ти  сам  міг  свідчити  про  Себе!"  Піднявшись,  він  негайно  взявся  за  роботу.  Його  нова  картина  Розп"ятого  Христа  була  подібна  Божественному  откровенню.  Картину  він  подарував  рідному  місту  Дюссельдорфу.  Картина  була  виставлена  в  державній  галереї,  і  місцяни  натовпами  тіснились  подивитися  на  неї.  Всі  хто  підходив  до  неї  зупинялися  в  благовійнім  мовчанні.  Погляд  Розп"ятого  Христа  проникав  в  глибини  сердець  кожного  глядача,    мало  хто  залишав  виставку,  не  взявши    в  своє  серце  глибокого  відчуття  Божої  любові.  Слова,  написані  під  портретом  по  латині,  як  гарячі  жаринки,  пропікали  серця  глядачів,  лишали  їх  звичного  ситного  спокою:  "Все  це  Я  зробив  для  тебе!  А  що  ти  зробив  для  Мене?"
Сам  Стенберг  теж  часто  ходив  на  виставку.  Заховавшись  у  якомусь  кутку  галереї,  він  дивився  на  людей,  які    розглядали  картину  і  молив  Бога  благословить  свою  мовчазну  проповідь…  Одного  разу,  коли  відвідувачів  стало  мало,  він  побачив  маленьку  дівчинку,  яка  плакала  біля  картини.  Підійшовши  ближче,  він  поклав  руку  на  її  плече  і  запитав:  "Чому  ти,  дівчинко,  так  плачеш?"    Дівчинка  оглянулась  і  він  пізнав  Пепіту.  "О,  якби  Він  так  сильно  любив  і  мене,  вам  Він  дарує  свою  любов!-  сказала  вона  крізь  сльози,-я  ж  всього  -  навсього  маленька  циганка,  Він  дарує  вам  Свою  любов,  а  мені  ні!”  Сльози  потекли  по  її  щічках.  "Пепіто,  ти  помиляєшся,  Він  любить  тебе!"  І  художник  розповів  їй  всю  історію  його  любові.  До  пізнього  вечора
 вони  сиділи  поряд  і  вели  тиху  душевну  розмову.  Стенберг    розповів  дівчинці  все  що  знав  про  життя  нашого  Спасителя,  про  його  перемогу  на  хресті,  про  воскресіння  і  вічну  славу  Ісуса.  Повідав  їй  і  про  те,  як  ця  його  безмірна  любов  пов’язує  нас  з  Богом.  Дівчинка  слухала,  не  переводячи  дихання,  і  приймала  ці  слова  в  своє  серце,  вона  вірила  їм:  "Все  це  Я  зробив  для  тебе!"
Картина  Стенберга  давно  вже  не  висить  в  залі  картинної  галереї    Дюссельдорфа.  Вона  була  перевезена  на  стару  виставку  Мюнхена,  де  довгий  час  слугувала  великим  благословенням  багатьом  людям.  Бог  використав  цю  картину,  щоб  засвідчити  нам,  людям,  про  Свій  безцінний  дар  людству  –  Спасителя,  про  якого  Апостол  Павло  говорив:  "Він  возлюбив  нас  і  віддав  Себе  за  нас…"


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834359
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.05.2019


ДАЛА ВІДКОША… (проза)

         Хоча  нас,  жінок,  і  вважають  слабкою  половиною,  та  в  нас  вистача  і  
     терпіння,  і  наснаги,  і  навіть  сили.  Ось  про  одну  з  таких  сильних  жінок  я  й  
                               хочу    повідати...
   Коли  моя  сім"я  переїхала  жити  до  нашого  степового  міста  Долинська,саме  тоді  тут  починалося  будівництво  -  КГЗКОРу  (Криворізького  гірничо-збагачувального  комбінату  окислених  руд).  На  той  час  його  будували  не  лише  українці,  а  й  представники  європейських  країн:  Чехословаччини,Польщі,  Німеччини,  Румунії.
   В  місті  почалося  будівництво  нового  мікрорайону  з  дев"ятиповерховими  будинками,  до  цього  часу  тут  були  лише  чотириповерхові  і  то  не  багато.  Будувалися  нові  об"єкти,  в  тім  числі  і  магазини.  Якось  ідучи  до  одного  з  нових  магазинів,  я  й  запримітила  таку  історія.  Попереду  мене  йшла  молода,  гарна,  статна    жіночка  в  облягаючих  джинсах,(  на  той  час  вони  тільки-но  входили  в  моду  і  не  в  кожного  були).  А  за  нею  дріботів  невисокий  чоловік  -  румун.  На  східцях  жінка  притишила  хід  і  чоловік,  зрівнявшись  з  нею,  хпопнув  її  нижче  пояса.  Жіночка  різко  обернулася,  гнівно  зиркнула  на  чоловіка,  замахнулася  і  дала  йому  гучного  ляпасу,  промовивши:  "Ох  ти,недоноску!  Ще  не  вистачало,  щоб  об  мене  витирали  руки  блазні!"  
Чоловік  не  втримався  і  перекидом  скотився  зі  східців  до  моїх  ніг.  Я  ледь  встигла  відскочити,  щоб  не  впасти.  А  румун  сів  на  східці  і  непорушно  застиг.  Коли  я,  скупившись,  вийшла  з  магазину,  він  тільки-но  підводився  зі  східців,  потім  обтрусився  і,  щось  бурмочучи,  неспішно  почвалав  вулицею.
 Я  з  захопленням  розповіла  цю  пригоду  сусідам.  Розпитавши  мене,як  виглядала  та  жіночка,  вони  в  один  голос  сказали:  "Та  це  ж  наша  Люба!  Ми  працюємо  разом  на  будівництві  комбінату!"  Вони  й  розповіли  мені  ще  одну  цікаву  історію  про  Любу.  Одного  разу,  коли  Люба  йшла  у  їдальню  до  неї  причепилися  двоє  новеньких  будівельників.  "Хлопці,  відчепіться!  Вам  же  буде  краще",-  попередила  їх  Люба.  Та  хлопці  ніби  й  не  чули,  і  продовжили  свої  дії.  Один  з  них  узяв  жіночку  за  руку  вище  ліктя,  та  не  встиг  і  слова  сказати,  як  Люба  швидко  повернулась  до  хлопців  обличчям  і  ніби  й  не  сильно  стукнула  кожного  кулаком  між  брови.  Хлопці  глипнули,ніби  задихаючись,  а  з  їхніх  носів  вискочили  і  повисли  мало  не  до  підлоги  соплі.  Робітники,  що  теж  ішли  до  їдальні,  зареготали,  а  один  з  них  сказав:  "Хлопці,  це  ж  наша  Люба,  і  вона  кожному  вміє  дати  такого  відкоша,  що  мало  не  покажеться!"  Кавалери-невдахи,  витираючи  носи,  обернулися,  та  й  пішли  геть,  навіть  до  їдальні  не  пішли  обідати.  Більше  вони  не  чіплялися  ні  до  Люби,  ні  до  інших  дівчат.  Ось  такий  урок  дала  їм  проста  українська  дівчина  Люба...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833982
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.04.2019


ВЕСНА КРАСНА…І ПАСКА…

                               Дивлюся,  дивуюсь-природа  красива,
                               Я  нею  любуюсь,  черпаю  в  ній  сили...
                               Полями  мандрую  і  знову  дивуюсь,
                               І  пісню  складаю,  співать  її  буду...

                               Заквітчана  зелом,  навкруг  килимами,
                               Веселіше  стало  ходить  між  гаями.
                               Теплом  зігріває  людей  й  все  навколо,
                               Додає    здоров"я  моєму  народу...

                               І  я  усміхаюсь,  веселіш  спупаю,
                               Все  спостерігаю  цю  красу  весняну.
                               Неспішно  додому  я  все  ж  повертаюсь,
                               Спекти  на  Великдень  я  Паски  стараюсь...

                               Беру  в  руки  фарби,  писанки  малюю,
                               І  святкові  страви  для  рідних  готую...
                               А  потім  сідаю  я  біля  віконця,
                               І  вже  виглядаю  дітей,внуків,  сонця...

                               Ось  вони  приїдуть,"Христос  Воскрес!"-скажуть,
                               І  разом  зі  мною  за  стіл  усі  сядуть...
                               Усі  одночасно  молитися  будем,
                               Хай  наші  молитви  почують  всі  люди...

                               Хай  все  добре  буде  у  нашому  краю,
                               Війни  хай  не  буде  нігде  і  ніколи,
                               Хай  люди  щасливі  і  здорові  будуть,
                               І  свято  чудове  сьогодні  святкують...

                               Додасть  свято  сили,натхнення  і  ласки,
                             "Христос  Воскрес!"-  кажем,  їмо  білі  паски.
                               І  писанки  також  їмо  усі  разом,
                               Святкуєм  найкраще  й  найпишніше  свято!...

                               "Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!"-
                                 Молімось,  люди,  всі  до  небес!
                                 Прошу  Миру  і  ласки,  запрошую  до  паски!
                                 До  писанок,  до  їжі,  додасть  хай  усім  сили!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833838
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 28.04.2019


БІЛА ХУРТОВИНА…

                                 Дзвенить,  грає  срібна  річка...
                                 В  її  чисті  води,-
                                 Задивилася  Марічка,-
                                 Та  й  на  свою  вроду...

                                 Задивилась,  усміхнулась,-
                                 Гарна  ж  бо,  їй  богу...
                                 До  вербички  пригорнулась
                                 В  цю  весняну  пору...

                                 Дихнув  свіжий  легкий  вітер,
                                 Розчесав  волосся...
                                 До  кінця  добіга  квітень,
                                 Все  чаром  лилося...

                                 А  навколо  видноколом,-
                                 Колір  білим-білий...
                                 Вишні,  яблуні  і  груші,
                                 Віє  вітер  вільний...

                                 То  десь  справа,  а  то  зліва,
                                 Нова  пісня  лине...
                                 А  весни  чарівна  злива,-
                                 Білим-біло  квітне...

                                 І  дівчина  заспівала,-
                                 Про  весну  й  калину...
                                 Річка  слухала  й  мовчала,
                                 З  того  співу  мліла...

                                 Ясне  сонечко  всміхалось,
                                 І  верба,  й  калина...
                                 Вже  й  до  річки  наближалась
                                 Біла  хуртовина...

                                 Так  буває  і  весною,
                                 Навкруг  білим-  біло,
                                 Білим  квітом,  як  зимою,-
                                 Простір  весь  накрило...
                                 
                               Дзвенить,  грає  срібна  річка,-
                               Поміж  берегами...
                               Співа  дівчина  Марічка,
                               з  чорними  бровами...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833762
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.04.2019


ЛЮБОВ - ЖИТТЯ МОГО ВЕСЛО…

                               Люди  живуть  усі  любов"ю,
                               Любов  для  кожного  -  крило...
                               Любить  і  серцем,  і  душею,
                               Щоб  там  у  світі  не  було...

                               Дітей  любить  і  чоловіка,
                               Природу,землю  і  сім"ю,
                               Батьків  і  друзів,  і  країну,
                               Любить  напевне  вміють  всі...

                               І  я  не  виняток  у  цьому,
                               Хоч  і  живу  в  самотині,
                               Не  заважаю  я  нікому,
                               Долаю  прикрощі,  як  всі...

                               І  намагаюсь  розібратись,
                               Що  вже  минуло,що  живе,
                               І  як  не  впасти  в  якусь  крайність,
                               Яка  в  пітьму  бува  веде...

                               Завжди  шукаю  диво-правду,
                               Хоч  десь  напевне  ж  вона  є...
                               І  не  буваю  безпорадна,
                               Коли  неправда  дістає...

                               Боротись  з  нею  намагаюсь,
                               Шукаю  виходу  сама,
                               А  як  знайду,то  домагаюсь,
                               Щоб  правда  знову  та  жила...
                         
                               Колись  боролась  з  нею  вміло,
                               Тепер  вже  сили    замалі,
                               Тому  борюся  лише  словом,-
                               Пишу  вірші,  казки,  пісні...

                               Дзвінків  чекаю  я  щоденно,-
                               Від  друзів,  внуків  і  дітей...
                               Живу  життям  своїм  буденним,
                               Сповнююсь  вражень  і  ідей...

                               Буває  в  снах  своїх  я  бачу,
                               Як  гарно  жить  в  теплі  й  добрі,
                               Пророчі  сни  бувають  зрячі,
                               Сповнююсь  вдячності  тоді...

                               Отак  живу  я  як  умію,
                               Любов  здіймає  на  крило,
                               Єство  я  нею  наповняю,
                               Вона  -  життя    мого  весло...

                               І  до  людей  любов,й  до  світу,
                               До  неба,  сонця  і  землі,
                               А  від  любові  квітнуть  квіти,
                               Зникають  болі  і  жалі...
 
                               Серед  людей  я,  не  в  пустині,
                               Живу  і  світ  я  цей  люблю,
                               Не  покорюсь  лихій  годині,
                               У  правді  й  вірі  я  живу...

                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833652
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 26.04.2019


ВИБОРИ - ЦЕ ШАНС НА НОВЕ

                                           Хочете  миру-здавайтесь  і  у  вас  за  дві  години  буде  мир.
                                           Без  суверенітету,  без  свободи,  без  волі,  але  це  вже  ваш  вибір.
                                                                       Вінстон  Черчиль.

                         І  в  селі,  і  в  кожнім  місті,
                         на  вибори  люди  йдуть...
                         Так  вже  сталось  Президента,
                         вже  сьогодні  оберуть...

                         В  другім  турі    засвітилось:
                         йти  вперед,  а  чи  назад,
                         сьогодення  і  майбутнє,
                         йде  на  вибори  народ...

                         Претендентів  тепер  двоє-
                         протилежності  вони...
                         Це  не  жарти  для  країни,
                         кого  ж  виберемо  ми...
 
                       Один  досвід  уже  має,
                       він  державник  й  дипломат...
                       Працювати  він  уміє,
                       не  відступить  він  назад...

                       Громадянська  в  нім    платформа,-
                       мова,  армія,народ,
                       і  громади,  і  реформи,
                       й  інших  вистача  турбот...

                         Другий  молодий,  завзятий,
                         компентейність  на  нулях...
                         Не  державник,  не  політик,
                         може  буть  країні    крах...

                         За  спиною  Коломойський,
                         і  Москва,  і  опоблок...
                         Комік,  клоун  невгамовний,
                         крах  свободі,  спи  народ...

                         Вибори  -  це  шанс  на  нове,
                         зрозуміла  усім  суть...
                         Зміни  виведуть  на  краще,
                         й  з  знаком  "мінус"  можуть  буть...

                         Жаль  не  всі  це  розуміють,
                         не  зашкодить  щоб  собі...
                         Як  міраж  зникнуть  надії,
                         десь  потонуть  у  воді...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833545
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 21.04.2019


ПРО ЖИТТЯ І ЩАСТЯ… (проза)

                                                                       Життя  -  ніби  спалах,  чудове    життя,
                                                                       Воно,  як  дорога  і  поле.
                                                                       На  ньому  і  пагорбів,  й  ям  вистача,
                                                                       І  все,  що  призначила  доля...

                 У  будь-якому  віці  людина  прагне  щастя  і  в  молодому,  і  в  зрілому,  і  в  поважному.
І  це  закономірно.  Для  молодих  -  краса,  для  зрілих  -  творчий  труд  і  рух,  а  для  поважних  -здоров"я  і  боязнь  самоти.  Проблеми  щастя  хвилювали  людство  завжди.  Був  час,  коли  були  люди,  які  намагалися  розгадати  таємницю  людського  щастя.  Своє  розуміння  щастя  людству  пропонували  філософи,  вчені,  намісники  Бога  на  землі,  сильні  світу  цього.  Дехто  навіть  намагався  розробити  формулу  щастя.  Але  від  всіх  тих  теорій  люди  не  ставали  жити  краще,  не  ставали  щасливішими...Звичайно,  у  кожної  людини  є  своє  розуміння  щастя,  бо  ж  немає  єдиного  виміру,  у  якому  можна  відчути  щастя...Комусь  для  щастя  не  вистача  якогось  слова,  комусь  -  погляду,  комусь  коханої,  чи  коханого...Я  не  маю  наміру  шукати  формулу  щастя,  чи  видати  якісь  рецепти  щастя.  Я  просто  хочу  описати,  як  знайшли  щастя  дві  мої  подруги-землячки.  
       ІСТОРІЯ    ПЕРША
 Одна  з  моїх  подруг  Роза  вийшла  заміж  дуже  рано,  як  тільки  закінчила  школу.  Її  обранець  був  на  10  років  старший,  але  він  так  галантно  і  ненав"язливо  залицявся,  що  Роза  з  легкістю  погодилася  на  шлюб.  У  парі  вони  прожили  25  років.  Та  якось  її  Василько  раптово  помер  від  інфаркту.  На  той  час  діти  вже  були  дорослими,  донька  мала  свою  сім"ю,  а  син  навчався  у  вузі.  Роза  так  засумувала,  що  почала  заглядати  у  чарку.  Сльози,  нервування,  стреси  мало  не  звели  її  до  могили.  Вона  не  готова  була  жити  без  Василя.  Та  раптом  зустріла  свого  однокласника,  який  багато  років  упадав  за  нею,  але  марно.  Точніше  сказать,  не  вона  його  зустріла,  а  він  її  знайшов.  Трапилося  це  у  чайній,  де  Роза  не  тільки  обідала,  а  й  покращувала  своє  життя  чаркою,  та  й  не  одною.  Іван  підсів  до  нею  і  запропонував  запити  горе,  не  горілкою,  а  чаєм.  Роза  навіть  дивитися  на  той  чай  не  хотіла,  але  він  все  ж  якось  умовив  її  скуштувати.  Сиділи  в  чайній  довго,  Роза  пам"ятала  все  як  у  тумані.  Попивши  чаю,  Іван  провів  її    додому,  уклав  у  ліжко,  і  поки  вона  спала,  навів  лад  і  в  будинку,  і  в  дворі.  Коли  господиня,  прокинувшись,  вийшла  на  подвір"я,  то  здивувалася  не  стільки  порядку,  який  там  запанував,  а  більше  тому  що  її  злющі  пси  на  гостя  зовсім  не  гавкали.  
Роза  запросила  Івана  до  хати,  швиденько  приготувала  сяку-таку  закуску  і  поставила  пляшку  з  горілкою..  Іван  пляшку  прибрав,  а  заварив  якийсь  чудодійний  чай,  після  якого  Розі  стало  краще.  Почалися  спогади,  розмови  від  яких  жінка  дізналася,  що  Іван  розлучений,  діти  живуть  з  мамою,  яка  має  нову  сім"ю,  а  він  живе  одинаком.  Роза  відчула  себе  оновленою.  А  Іван  і  не  думав  повертатися  до  свого  спорожнілого  дому,  тут  же  запропонував  жінці  руку  і  серце.  І  вона  погодилася.  Так  непитущий  Іван  врятував  Розу  від  горілки  і  самотності.  Діти  Івана  бували  у  батька,  і  Роза  приділяла  їм  немало  уваги...

     ІСТОРІЯ    ДРУГА
     Це  історія  моєї  далекої  родички.  Вона  була  звичайною  дівчиною:  не  красуня,  але  й  не  потвора.  До  хлопців  відносилася  байдуже,  та  й  вони  не  балували  її  своєю  увагою.  Яке  ж  здивування  викликало  у  селян  її  весілля  із  найкрасивішим  парубком  Володимиром.  Галина  враз  розквітла,  стала  веселою,  цікавою,  від  неї  йшов  якийсь  диво-позитив,  і  вона  й  покрасивішала.  Та    на  жаль  не  надовго,  десь  місяців  через  3  -4  Володимир  повідомив,  що  розлучається  з  нею  і  їде  за  комсомольською  путівкою  на  новобудову.  Це  вразило  Галину  в  сама  серце,  але  вона  витримала,  не  просила,  не  благала,  не  лаяла...  Уже  після  розлучення  відчула,  що  вагітна.  Володимира  не  повідомила  про  народження  дитини.  Батьки    підтримували  покинуту  чоловіком  доньку  усім,  чим  могли.  А  внука  любили  і  доглядали.  А  коли  син  Сашко  пішов  до  війська,  і  помер  батько  Галини,  вона  дуже  засумавала.  Та  якось  до  неї  завітав  давній  знайомий  Олексій,  який  в  юності    захоплювався  Галиною,  та  й  запропонував  одружитися,  так  як  він  на  той  час  став  удівцем,  та  ще  й  як  він  сам  любив  жартувати  "з  прицепом",  мав  троє  неповнолітніх  дітей.  І  Галина  погодилася.  І  хоч  це  були  важкі  90-і  роки,  жила  сім"я  в  любові  і  злагоді.  Коли  Сашко  повернувся  з  війська,  Олексій  зумів  захопити  Сашка  своїми  ідеями,  допоміг  йому  з  працевлаштуванням.  І  діти  Олексія  були  завдоволенні.  Сашко  подружився  з  молодшим  зведеним  братом  Юрієм,  а  ще  молодші  дівчатка  були  у  захваті  від  старшого  брата.Так  у  Мирі  і  злагоді  вони  й  жили...  Уже  немає  і  Олексія,  і  Галини,  та  є  їх  продовження  у  дітях  і  онуках...
Живуть    троє  з  них  зі  своїми  сім"ями  у  Кривому  Розі  і  лише  одна  у  своєму  рідному  селі:  родаються,  зустрічаються,  спілкуються,  добрими  словами  згадують  своїх  батьків.
                                       І  вищих  я  не  відаю  скарбів,
                                       Ніж  мирний  труд  і  щастя  в  мирнім  домі,
                                       Які  весь  вік  я  боронив...
                                                       Іван  Кочерга.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833540
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.04.2019


КОЖЕН СПОГАД - ЦЕ КЛЮЧ ДЛЯ НАТХНЕННЯ…

                   Неможливо    забути    минуле,-
                   У  ньому  радість  була  і  печаль...
                   Та  так  швидко  усе  промайнуло,
                   І  вернути  не  можна  на  жаль...

                   Я  минуле  не  можу  забути,-
                   Воно  в  серці  живе  і  в  душі,
                   І  веде  мене  в  зриме  майбутнє,-
                   В  теплий  час,  у  морози  й  дощі...

                   Намагаюся  все  осягнути,
                   Чую  предків  своїх  голоси,
                   Як  вдається  минуле  збагнути,-
                   Я  німію  від  щастя  й  краси...

                   Дістаю  я  у  спогадах  втіху,
                   Що  торкає  і  серця,  й  душі,
                   Завмираю  від  щастя  і  лиха,
                   І  пишу  оповідки  й  вірші...

                   Проростає  в  мені  все  вагоме,-
                   (Блакить  неба  була  і  тоді),..
                   Серед  ясних  тодішніх  просторів,-
                   Чую  спів  солов"їниї  хорів...

                   Кожен  спогад  -  це  плюс  для  натхнення,
                   А  ночами  ще  й  райдужні  сни,
                   У  майбутнє  вагоме  знамення,
                   І  ще  й  захист  від  сліз  і  журби...

                   Не  цурайтеся,  люди,  минулого,
                   Не  затоптуйте  все  у  багні,
                   Світлі  поклики  линуть  від  нього,-
                   До  єднання  всієї  рідні...

                   А  єднання  нам  Богом  дароване,
                   І  відчуть  його  треба  усім,
                   Бо  ж  минуле  вагоме  і  значиме,
                   Не  повторне  у  диво  -  красі!..

                   Без  минулого  світле  майбутнє,
                   Неможливо  собі  уявить...
                   То  ж  наповнимо  чаші  по  вінця,
                   Скажем  разом:  вперед  всі  ідіть...

                     Мріять  треба  усім  про  майбутнє,
                     Вірить  щастя    і  нас  не  мине,
                     В  житті  кожного  все  буде  путнє,
                     Й  перемога  колись  все  ж  гряде!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833238
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 18.04.2019


У СЬОГОДНІШНІХ ЗАГАДКАХ ВЕСНЯНІ УСІ ВІДГАДКИ

       1.  Як  вона  приходить,то  й  травичка  сходить,
               квіти  розквітають    й  солов"ї  співають...
               Хто  ж  ця  чарівниця,  що  всім  людям  сниться...
       2.  Вже  до  рідної  землі  повернулись  журавлі,
               і  сонце  сіяє,  коли  це  буває?..
       3.  Вранці  просинається,  росою  вмивається,
               одягло  зелені  шати,  з  вітром  хоче  розмовляти...
       4.  Із  -  під  гірки,  з  -  під  крутої,  прокладається  весною,
               чисте,  свіже  невеличке,  поспіша  воно  до  річки...
       5.  У  вінку  зеленолистім,  нині  в  квітах,  потім  в  намисті,
               зачаровує  красою:  восени,  літом  й  весною...
       6.  Три  брати  ходять  по  світу,  розглядаються,  як  діти,
               від  першого  -  тане  лід,  від  другого  -  всюди  квіт,
               від  третього  все  зеленіє,  простір  і  земля  тепліє...
       7.  Принесли  вони  весну,  розбудили  все  від  сну,
               і  літають,  і  співають,  і  хатки  свої  вже  мають...
       8.  Довгі  ноги  в  неї  й  ніс,  по  болоту  ходить  скрізь,
               до  снаги  їй  те  болото,  на  ногах  в  неї  чоботи...
       9.  В  нього  є  великий  хист,  він  співає,  як  артист,
               прилітає  у  гаї  і  дарує  всім  пісні...
     10.Ця  на  рік  до  нас  прийшла,  а  собаку  вигнала,
               землю  риє  щодня,    вона  зветься  .....
     11.  Що  це  за  гість,  каші  не  їсть,
                 але  їсть  безупинно  за  поліном  поліно...
     12.  Затулили  сонце  хмари,  потемніло  навкруги,
                 потекло  на  землю  браво  на  ліси,  степи  й  луги...

                     Відгадки:  1.  Весна.  2.  Весною.  3.  Дерево.  4.  Джерельце.  5.  Калина.
                                                   6.  Березень,  квітень,  травень.  7.  Птахи.  8.  Чапля.
                                                   9.  Соловей.  10.  Свиня.  11.  Вогонь.  12.  Дощ.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833129
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 17.04.2019


ЛЮДИ І ВІТЧИЗНА В НЕБЕЗПЕЦІ…

Я  благаю,  люди,  схаменіться,-
Коміка  до  влади  не  пустіть...
В  90-ті  подумки  верніться,
І  належні  висновки  зробіть...

Нинішні  сьогодні  олігархи,
Змова  в  них  вернути  ті  роки...
В  90-ті  вміли  вони  красти,
Голови  і  нині  підняли...

В  другий  тур  не  вийшло  в  них  попасти,
То  вони  ось  коміка  знайшли...
Буде  в  них  можливість  знову  красти,
І  в  ярмо  до  Путіна  пливти...

Люди  і  Вітчизна  в  небезпеці,
Мізки  затуманила  мара...
Олігархи,  то  нахабні  специ
І  не  доведуть  нас  до  добра...

Забушують  знову  в  нас  майдани,
І  проллється  безневинна  кров...
Про  добро  іллюзія  розтане,
І  злоба  поглине  всю  любов...

Повійне  грозою  світовою,
І  ненависть  знову  спалахне,
І  земля  застогне  під  ходою,
Й  знову  нам  тривогою  війне...

Не  за  це  боролась  наша  Сотня,
Не  за  це  на  Сході  йдуть  бої...
В  виборі  помилка  незворотня,
Схаменіться,  земляки  мої...

Я  готова  бить  сьогодні  в  дзвони,
Щоб  цю  клоунаду  зупинить,
Перед  Богом  здійснювать  поклони,
Щоб  безпеку  краю  захистить...

         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832965
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 16.04.2019


ЗАМОРОЧКИ ДО ДРУГОГО ТУРУ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА…

   *    Мудрість  -  велика    сила,  дай  Боже,  щоб  вона  у  виборах  перемогла...
   *    Як  не  допомагає  мертвому  кадило,  а  вороні    мило,  так  не  допоможе  клоун
           Україні.
   *    Сміх  -  велика  сила,    та  ситим  ним  не  будеш,  а  от  битим  можеш  бути...
   *    Не  трать  ходу  до  поганого  роду;  не  обирай  клоуна  в  Президенти...
   *    Молоде  на  всі  сторони  гнеться,  а  дурне  у  Президенти  пнеться...
   *    На  зло  моїй  жінці  -  нехай  мене  вб"ють...На  зло  добрим  людям  в  Президенти
           клоуна  оберуть...
   *    Рідня  до  півдня,  а  як  сонце  зійде  і  сам  чорт  не  найде...Олігарх  -
           клоуну  брат,  де  сам  не  пройде,там  клоуна  пропхне..
   *    Шукали  долю,  здобули  волю,  а  тепер  клоунам,(  читай  олігархам),
           продалися,  а  вони  сміються  й  плюються...
   *    Добра  слава  лежить,  а  погана  до  влади  біжить...От  вам  і  клоунада...
   *    На  жаль,  у  нас  погана  слава    має  крила,  що  аж  30%  виборців  клоунадою
           захопила.
   *    Не  думали,  не  гадали,  та  з  біди  в  ще  більшу  біду  попали...А  що
           далі  буде,  як  клоун,  не  доведи  Боже,  у  другому  турі  переможе...
   *    Ми  до  порога  і  біді  туди  дорога,  ми  в  кути    і  біда  туди...  Не  дамо
           знищити  самі  себе,якщо  клоуна  не  допустимо  до  Президенства...
   *    Як  об"єднаємо  всю  громаду,  не  перетворимо  життя  в  клоунаду...
   *    Клоуни  будуть  голосувати  за  клоуна,  а  розумні  -  за  Порошенка...
   *    Брехня  стоїть  на  одній  нозі,  а  правда  на  двох,  а  у  нас  цьогоріч  на  виборах
           навпаки  :  Правда  -  на  одній  нозі,  а  брехня  -  на  двох...
   *    Буде  Правда,  буде  й  рада:  оберемо  Порошенка  Президентом  -  буде  від  Європи
           порада,  а  оберемо  Зеленського  -  буде  Путін  в  "шоколаді"...
   *    Колись  була  Правда,  та  з  дороги  звихнулась...А  в  нас  пустомеля  до  влади
           припнувся...Похоже  на  те,  що  в  нас  Правда  тоді  буде,  як  нас  уже  не  буде...
   *    З  Президентом  -  клоуном  далеко  зайдеш,  та  назад  не  вернешся...
   *    У  нього  неправда  скрізь  і  на  язиці,  і  на  душі,  і  на  долонях...
   *    Він  сумління  не  має,  та  й  Правди  не  знає...
           Отож  і  згадалися  слова  великого  Тараса:
           І  день  іде,  і  ніч  іде,
           І  голову  схопивши  в  руки,
           Дивуєшся,  чому  не  йде
           Апостол  Правди  і  науки...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832859
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 15.04.2019


КАЗКУ ДУМАЛА ПИСАТИ…

                                         В  цю  сумну  для  нас  всіх  днину,-
                                       (вибори  й  війна  на  Сході)...
                                         Сяду  й    казочку  погідну,-
                                         напишу  я  для  народу...
                                                     Ну  їх,  вибори  ці  хамські,
                                                     восени  ще  одні    будуть,
                                                     та  щоб  стало  усім  щасно,
                                                     написать  потрібно  людям...
                                       Отож  хочете  читати,-
                                       не  оте,  що  вгорі  крутять
                                       (брехні,  звідусіль  ті  чути),
                                       краще  казочку  послухать...
                                                     Хоч  оте,  що  пишуть  рясно,
                                                     уже  ллється  через  край,
                                                     тож  спинися  своєчасно,
                                                     й  веселеньке  щось  читай...
                                       Якщо  є  в  вас  час,  читайте,
                                       від  душі  пишу  і  щиро...
                                       Всіх  героїв    уявляйте,
                                       відновіть  надію  й  віру...
                                                     Наш  народ  не  завжди  щасний,-
                                                     бував  босий  і  голодний...
                                                     До  роботи  все  ж  завзятий,
                                                     і  до  битв  він  був  готовий...
                                       До  сім"ї  був  справедливий
                                       і  до  гумору  невтомний...
                                       Ворогів  усіх  невірних,
                                       гнав  у  світ  цей  неповторний...
                                                     А  ще  був  наш  люд  побожний,
                                                     жив  із  Богом  в  правді  й  мирі...
                                                     І  в  покорі  сил  небесних,-
                                                     і  моливсь,  й  робив  поклони...
                                     Були  звісно  й  негаразди,
                                     в  ті  далекі  для  нас  роки...
                                     Та  долати  вміли  вчасно,-
                                     всі  життєві  ті  мороки...
                                                     Що  ж  тепер,  скажіть,  в  нас  стало,
                                                     розбрат  -  це  вже  не  дрібниці...
                                                     Більшість  все  до  себе  тягне,
                                                     і  за  це  готові  битись...
                                     Розділилося  суспільство,
                                     не  забули  лиш  про  Бога...
                                     Та  нещирі  є  молитви,
                                     і  неправедні  дороги...
                                                   У  багатих  особливо,
                                                   хоч  кишені  давно  повні,
                                                   та  вони  такі  злобиві,
                                                   що  все  тягнуть  ще  й  сьогодні...
                                     І  до  влади  лізуть  хитро,
                                     думки  й  кроки  у  них  хибні,
                                     щоб  побільше  ухопити,
                                     нерви  певне  в  них  залізні...
                                                   До  багатства  усі  ласі,
                                                   не  бояться  вже  нікого...
                                                   І  у  Раді  знов  приймають,-
                                                   лиш  їм  вигідні  закони...
                                     Для  збагачення  знаходять,-
                                     всі  "дірки"  у  тих  законах,
                                     зовсім  втратили  вже  совість,
                                     не  болять  болі  народні...
                                                 Є  багато  у  нас  бідних,-
                                                 працьовитих  і  не  дуже...
                                                 Хтось  живе  так,  ніби  мертвий,
                                                 й  до  роботи  геть  байдужий...
                                       Є  й  такі,  що  вже  щоденно,-
                                       роблять  хибні  дії  й  кроки...
                                       Іншим  боляче  сьогодні,-
                                       негаразди  з  усіх  боків...
                                                   Та  все  ж  більше  працьовитих,
                                                   і  роботу  все  ж  знаходять...
                                                   Та  зарплати  ж  в  них  мізерні,
                                                   то  ж  живуть,  як  у  болоті...
                                       А  найважче  все  ж  стареньким,
                                       й  тим  хто  нині  дуже  хворий...
                                       Мінімалки  у  стареньких,
                                       і  на  ліки  нема  грошей...
                                                   Час  мина,  надії  мало,
                                                   що  покращення  прибуде...
                                                   Хтось  задумується  часто,
                                                   що  ж  то  далі  у  нас  буде...
                                       Є  такі,  що  й  не  працюють,
                                       жити  ж  добре  усі  хочуть,
                                       вкрасти  щось  вони  шукають,
                                       ще  й  видурюють  охоче...
                                                   Тож  є  в  світі  щось  непевне,
                                                   все  частіше  у  нас,  люди...
                                                   А  тут  й  вибори  приперли,
                                                   і  ще  більший  розбрат  буде...
                                       Казку  думала  писати,
                                       та  ось  виникла  потреба...
                                       Може  хтось  буде  казати,-
                                       не  про  це  писати  треба...
                                                 Зауваження      прийму  я,
                                                 написала  так,як  вийшло...
                                                 Потім  казку  напишу  я,
                                                 щоб  було  і  гарно,й  пишно...          
 






                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832710
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2019


ТАКІ ЗАКОНИ НАШОГО БУТТЯ…

                             Роки,  роки!  Пливуть  без  вороття,
                             Ну  що  поробиш,  я  вже  постаріла...
                             Давно  вплелась  у  коси  сивина,
                             І  з  кожним  днем  все  менше  стає  сили...

                             Усе  частіш  сиджу  біля  вікна,
                             Спостерігаю  "вибрики"  природи,
                             Давним-давно  уже  живу  одна,
                             Й  чекаю  я  поліпшення  погоди...

                             Як  сонце  в  синім  небі  заблищить,
                             Усміхнена  іду  я  на  подвір"я,
                             Щоб  настрій  й  свої  сили  обновить,
                             Відчути  подихи  весни  й  повітря...

                             Розгляну  все,  що  лине  з  віддаля,
                             Сусідів  чи  знайомих  там  зустріну,
                             Тепло  і  душу,  й  серце  зігріва,
                             Вселяє  віру  у  життя  й  надію...

                             Бува  й  порозмовляю  з  кимось  я,
                             Не  поскуплюсь  на  щирую  розмову,
                             Оновлена  стаю,  ніби  свята,
                             Берусь  тоді  за  будь-яку  роботу...

                             В  думках  моїх  минуле  ожива,
                             Іду  я  на  город  і  там  працюю,
                             Весна  й  робота  душу  звеселя,
                             Розбуджує    солодкі  думи  й  мрії...

                             Роки,роки!  Пливуть  без  вороття,  
                             Ну  що  поробиш  й  далі  я  старію...
                             Такі  закони  нашого  буття,
                             І  я  живу...Живу  так,як  умію...

             P/S:    Біда  не  в  тім,  що  я  вже  постаріла,
                             І  не  у  тім,  що  я  живу  одна...
                             Біда  у  тім,  що  втратила  я  "крила",
                             А  ще  у  тім,  що  сил  уже  нема...

                             В  кожнім  житті  по  -  різному  буває,
                             Не  всіх  минають  прикрощі  буття...
                             В  житті  нікого  старість  не  минає,
                             Та  кожен  мріє  ще  про  майбуття...    












адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832619
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.04.2019


ТРИВОГА…

                     Знов  болить  мені  дуже,
                     Ой  болить,  ой  болить...
                     Бо  мені  небайдуже,
                     Як  наш  люд  буде  жить...
                                   І  мені  небайдужа
                                   Україна  моя,
                                   Й  дорога  мені  дуже      
                                   Моя  рідна  земля...
                     Серце  рветься  від  болю
                     За  країну  свою,
                     Як  не  втратити  волю
                     І  свободу  в  бою?..
                                   Зберегти  Україну,
                                   Щоб  не  впала  у  грязь,
                                   Захистити  свободу,
                                   Ворогам  сказать:  зась!
                     Все  робить  по-новому
                     Для  людського  добра,
                     Щоб  усьому  народу
                     Додалося  тепла...
                                   Оновити  всю  владу,-
                                   Знизу  й  аж  до  верха,
                                   Відновити  всю  правду,
                                   Жить  усім  без  гріха...
                     І  молюся  я  Богу,
                     Й  допомоги  прошу,-
                     Здобувать  перемогу
                     І  в  житті,  і  в  бою...
                                   Зберегла  щоб  держава
                                   Незалежність  свою...
                                   І  щоб  кожна  людина,-
                                   Мала  гідність  свою...
                     Щоб  роботу  всі  мали
                     І  нормальну  платню,
                     Їх  права  захищали,-
                     В  моїм  ріднім  краю...                                                                                                                                                                                  
                                 За  рубіж  не  тікали,
                                 Не  лишали  дітей,
                                 Щоб  жили  й  працювали
                                 Для  країни  й  сімей...
                     І  земля  наша,  й  мова
                     Чарівні,  золоті,
                     Кожна  пісня  й  розмова
                     Відбувались  в  теплі...
                                 Я  за  край  свій  готова
                                 Все  що  маю  віддать,
                                 Щоб  міцніла  держава,
                                 Й  могла  світ  здивувать...
                     Та  сьогодні  тривога
                     Мені  душу  ятрить,
                     І  лише  перемога
                     Мою  душу  зцілить...
                                 Тому  я  прошу,  люди,-
                                 На  дільниці  прийдіть,
                                 Вибір  правильний  всюди,-
                                 Для  країни  зробіть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832529
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2019


ПРЕЗИДЕНТ ЗЕЛЕНСЬКИЙ -- КАТАСТРОФА ДЛЯ УКРАЇНИ… (проза)

                                     Україно,  Україно,  подивись  на  себе.
                                     В  твоїй  хаті  сидить  ворог  і  сміється  з  тебе…
                                                                 Тарас  Шевченко

         Навіть  уявити  важко,  як  міг  наш  багатостраждальний  народ  віддати
свої  голоси  на  Президентських  виборах  клоуну…Не  так  давно  весь  світ
сміявся  з  нас,  що  Президентом  був  зек,  тепер  ми  дали  повід,  щоб  з  нас
сміялися  через  те,  що  ми  обираємо    Президентом  клоуна.  От  тільки  нам
буде  не  до  сміху,  а  скоріше  до  сліз.  Бо  ж  Президентство    недосвіченого
в  політиці  коміка  може  повернути  нас  в  ті  страшні  90–і  роки,  за  які
навіть  при  згадці  мороз  по  шкірі  пробігає.  Недаремно  ж  кажуть,  що  на
переправі  коней  не  міняють,  а  ми  міняємо,  та  ще  й  на  гіршого…
   Чому  Зеленський,  як  Президент  –  катастрофа  для  України  здравомислячим
людям  зрозуміло.  Хтось  може  заперечить  мені,  що  не  святі  горщики
ліплять,  що  мов  усьому  можна  навчитися.  Так,  але  на  це  потрібний  час,
а  він  не  працюватиме  на  нашу  користь…Ось  тому  перемога  Зеленського
призведе  до  згубних  наслідків  для  України.  Керувати  державою,  це  не
горшки  ліпити,  і  не  людей  смішити.  Так,  усім  нам  відомо,  що
популярність  коміка  у  нас  велика,  і  спричинена  вона  не  стільки  гарним
гумором,  як  більше    невдоволенням  українців  нашою  владою.  Люди
вважають,  що  потрібні  нові  обличчя,  нові  сили.  З  цим  я  не  сперечаюсь.
Але  ж  було  аж  39  претендентів  і  вибір  міг  бути  зовсім  іншим.  Можливо
на  багатьох  Зеленський  справляє  враження  порядної  людини,  хоча    оті
відкриті  насмішки  над  Україною  і  її  людьми,  ніяк  не  говорить  про  його
порядність.  А  ще  ті  його  нинішні  висловлення,  від  яких  віє  грубістю,
або  навіть  кричущою  дурістю  і  зазнайством.  Та  найголовніше  все  ж  таки  в  його
недосвіченості,  як  політика,  господарника,  дипломата.  Недаремно  ж
хтось  із  зарубіжних  дипломатів,  після  розмови    з  ним  висловився  про
те,  що  вони  думали,  що  він  нуль,  а  виявилося,  що  він  повний  мінус.
Якщо  його  все  ж  оберуть,  не  доведи,  Боже,  у  другому  турі  в  країні  може
виникнути  хаос,  бо  ж  пану  Зеленському  треба  буде  вести  перемовини  з
МВФ,  Світовим  банком,  Європейським    банком  реконструкції  і  розвитку,  в
яких  він  не  розбирається  зовсім.  І  ніякі  помічники  радники,  та  консультанти  тут
не  допоможуть.  Лідери  інших  країн  та  інвестори  займуть  очікувану
позицію.  А  ще  ж  українські  олігархи,  які    в  деякій  мірі  відійшли  в
тінь,  скористаються  недосвіченістю  Президента,  щоб  повернути  свої
позиції.  В  тому  числі  і  Коломойський,  хоч  він  і  спонсор  Зеленського,
та  зробить  все  для  того,  щоб  не  лише  повернути  Приватбанк,  а  ще  й
доб'ється  компенсації  за  так  би  мовити  втрати…  А  ще  ж  не  забудьте  про
корупціонерів…  До  чого  це  призведе  не  важко  здогадатися,  це  і  спад
ВВП,  і  відновлення,  чи  то  поглиблення  тіневої  економіки,  збільшення
безробіття,  скорочення  торгівлі  з  Європою.  І  знову  наш  люд    хлине  за
кордон  у  пошуках  кращого  життя,  в  тому  числі  полинуть  і  ті  молоді
люди,  які  так  стійко  стоять  за  Зеленського.    А  ще  ж  реформи,  вони  теж
заморозяться,  так  як  пан  Зеленський  уяви  не  має,  як  змінюється
суспільство,  економіка  та  й  політика  теж…  А  ще  ж  не  забудьте  про
Путіна.  Той  зі  своєю  свитою  буде  в  захваті  і  він  не  впустить
можливості    більш  ефективно    продовжити    вторгнення  в  наші  українські
території…Не  знаю,  як  кому,  а  мені  здається  що  з  пана  Зеленського
вийде  дуже  слабкий  Президент.  І  як  кажуть  у  народі:  Путін  буде  в  "шоколаді".                А  Україні  нині  потрібний  сильний
Президент  і  Верховний  Головнокомандуючий,  а  не  слабак.  Ми  можемо  і
далі  успішно  продвигатися  до  вільної  Європи,  або  ще  швидше  відкотитися
під  імперську  п'яту  Росії…  Вибір  за  нами,  21.04.2019р.  !!!
                                                             Україно,  Україно,  що  з  тобою  сталось,
                                                             Свої  люди  гірше  ляха  тебе  ображають…

       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832385
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.04.2019


СВІТ ЗМІНИВСЯ…

                             Дарувала    матінка  мені,-
                             Чорні  брови  й  очі  голубі...
                             А  від  тата  -  руки  золоті,
                             Й  погляди  веселі  чарівні...

                             Від  батьків  дісталися  мені,-
                             Світлі  ранки  і  спокійні  дні,
                             Вечерові  спалахи  рясні,
                             Й  таємничі  сни  мої  ясні...

                             Заглядало  сонце  у  вікно,-
                             Сну  у  мене  ніби  й  не  було...
                             Умивалась,  одягалась  я,
                             Ранок  зустрічала  вся  сім"я...

                             Босоніж  я  бігла  у  садок,-
                             До  малини,  вишень  і  грушок,
                             До  дерев,  кущів  і  до  квіток,-
                             Ніби  в  світ  чаруючих  казок...

                             Дуже  гарно  там  було  мені,
                             Я  жила  як  у  казковім  сні:  
                             Тато,  мама,  брат  мій  і  сестра,
                             З  ними  я  щасливою  росла...

                             Та  дитинство  швидко  відпливло,
                             Ніби  його  й  зовсім  не  було...
                             Обірвала  все  страшна  війна,
                             І  забрала  татка  в  нас  вона...

                             Все  стерпіть  нам  довелось  сповна,
                             Важкою  окупація    була...
                             І  садочок  наш  тоді  згорів,
                             Світ  змінився  й  навіть  посірів...

                             Що  було  минуло  вже  давно,
                             В  білі  мої  коси  заплело...
                             В  згадках    залишились  ті  роки,
                             В  спогади  вертаються  таки...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832262
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.04.2019


НЕ СУМУЙ, МОЯ ДУШЕ…

                     Щось  болить  мені,  душе,
                     Біль  тече  через  край...
                     А  що  далі  ще  буде,-
                     Не  питай,  не  питай...

                     З  кожним  днем  усе  важче
                     Стає  дихать  й  ходить...
                     А  надія  на  краще,
                     Лиш  у  снах  бува  снить...

                     Я  вдивляюся,  душе,
                     У  глибінь  усіх  справ,
                     Я  осмислити  мушу
                     Те,  що  Бог  нам  послав...

                     Може  Правда  ще  буде
                     І  жадання  життя,
                     Хоч  і  тисне  у  груди,
                     Й  є  важкі  відчуття...

                     Чи  ще  буде  майбутнє,
                     Чи  остання  глава?..
                     Щось  зробить  хочу  путнє,
                     Доки  я  ще  жива...

                     Не  сумуй,  моя  душе,
                     Хоч  болить  через  край,
                     Вірю  щастя  ще  буде,
                     Ти  зі  мною  стрічай...

                     Щастя  в  дітях  й  онуках,
                     Ти  про  це  пам"ятай...
                     Та  уже  і  в  правнуках,-
                     В  них  наснагу  шукай!..

                     Розбуджу  в  собі  струни,
                     Не  скінчився  мій  час...
                     Небо  синє  ще  буде,
                     І  почує  мій  глас...

                     Не  боли  мені,  душе,
                     Біль  не  лий  через  край...
                     А  мій  підсумок  буде,
                     Як  зберу  урожай...

                     Урожай  в  моїх  дітях
                     І  у  справах  моїх,
                     У  онуках  й  правнуках,-
                     Все  зроблю  я  для  них...

                     За  весною  ще  літо
                     Я  зумію  зустріть...
                     І  тепло  в  ньому,  й  квіти,
                     Й  буде  менше  боліть...

                     Поможи  мені,  душе,
                     Мої  болі  сховай,
                     Бо  я  жити  ще  мушу,
                     Ти  мене  не  лякай...

                     Мені  сонце  ще  світить,
                     В  небі  синя  блакить...
                     Мої  квіти  розквітнуть,
                     І  я  буду  ще  жить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832078
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 09.04.2019


СВІТ ЧАРІВНИЧОЇ ОМАНИ…

                   Зелений  гай,  пахуче  поле,-
                   Знову  наснилися  мені,
                   Моє  село,  його  простори,
                   І  люди  сонцем  осяйні...

                   І  моя  вулиця,  і  хата,
                   Садок  вишневий  і  бузок,
                   Рідне  подвір"я,  брат  і  мати,
                   А  біля  них  і  мій  синок...

                   І  я  спішу  до  свого  двору,
                   Золотом  сяють  небеса,-
                   В  ту  незабутню  диво-пору,
                   Коли  була  я  молода...

                   Світ  чарівничої  омани
                   Мене  у  сні  тім  обійма...
                   Немає  брата,сина  й  мами,
                   І  я  стою  в  дворі  одна...

                   Подвір"я,  хата  і  дорога,-
                   Колючим  терном  поросла,
                   Зникла  надія  і  спромога,-
                   Разом  зі  сном  кудись  зника...

                   І  я  проснулася  раптово,
                   Зникло  село  й  омана  та...
                   І  вже  заснути  неможливо,
                   Омана  в  вічність  відійшла...

                   Всього  в  житті  було  доволі,-
                   Радість  і  сум,  втіха  й  печаль,
                   Та  не  забудеться  ніколи,
                   Не  відійде  в  безмежну  даль...

                   Хоч  вже  не  спалось,  то  нічого,
                   Не  у  безодні  ж  я  була...
                   Хоч  не  зустріла  я  нікого,
                   В  омані  тій  я  ожила...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831915
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 06.04.2019


ОСЬ ЯК БУВА НА ВІЙНІ…

                         Тиша  все  вкрила  навколо,
                         Сплять  вже  солдати  усі...
                         Сняться  їм  сни  кольрові,
                         Лише  не  сплять  вартові...

                         Стихли  усі  соловейки,
                         Й  гуркоти  злої  війни...
                         Ніч  промина  потихеньку,-
                         В  тихому  русі  весни...

                         Ані  пісень  закличальних,
                         Ні  парубоцьких  зітхань,
                         Ані  вітрів  величальних,
                         Ані  батьківських  повчань...

                         Навіть  собаки  притихли,
                         Десь  поховались  коти...
                         Так  бува  часом  ночами,-
                         В  будь  -  якій  ночі  війни...

                         Раптом  порушилась  тиша,
                         Десь  застрочив  кулемет...
                         Тиша  втекла,  чи  десь  вийшла,
                         Аж  затрусився  намет...

                         Враз  всі  проснулись  солдати,-
                         В  бій  йти  готові  усі...
                         Танки  гули  і  гармати,-
                         Ось  як  бува  на  війні...

                         Вибухи  стискують  груди,
                         Стогне  природа  й  весна...
                         Мріють  давно  усі  люди,
                         Щоб  закінчилась  війна...

                         Мир  і  війна  -  все  відносне,-
                         Осінь,  зима,  чи  весна...
                         Тиша  бува  й  доленосна,
                         Надто  коли  йде  війна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831805
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 05.04.2019