геометрія

Сторінки (13/1236):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

ТА ЦЕ Ж ВЕСНА…

                                     Блиск  в    очах,-
                                     Весна  настала...
                                     Колір  в  снах,-
                                     Весна  зіткала.
                                     Сміх  ,  любов,-
                                     Весна  сказала...
                                     Радість  знов,-
                                     Весна  співала...
                                     Цвіт  і  сміх,-
                                     Весна  чудова...
                                     Зрада  й  гріх,-
                                     Життя    потвора...
                                     Журбу  й  біль
                                     Весна  сховала...
                                     Бруд  і  цвіль,-
                                     Весна  прогнала...
                                     Сум  і  гниль,-
                                     Весна  закрила...
                                     Дощ  й  росу,-
                                     Весна  впустила...
                                     Цвіт  й  красу,-
                                     Весна  відкрила...
                                     Постріл  в  ціль,
                                     Весна  сумує...
                                     Війна  й  смерть,
                                     Весна  вже  плаче...
                                     Потічки,-
                                     Весна  знов  скаче...
                                     В  садках  квіт,
                                     Весна  панує...
                                     Набір  слів,-
                                     Весна  диктує...
                                     Пишу  твір,-
                                     Весна  приймає...
                                     Птахів  спів,-
                                     Весна  співає...
                                     Хата  й  двір,-
                                     Це  все,  що  маю...
                                     Пісню-гімн,-
                                     Весні  співаю...
                                     Я  живу,
                                     Весна  це  сила...
                                     Є  весна,-
                                     Ростуть  вже  крила...
                                     Є  краса,-
                                     Усе  це  -  весна!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829923
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.03.2019


КОЛЬОРИ ВЕСНИ…

               Синє  небо,  перші  квіти,
               тихі  води,  буйний  вітер,
               весна  рання,  різні  долі,-
               на  життєвім  кожнім  полі...
                                   Тихий  ранок,  світла  днина,
                                   рідна  хата  і  родина...
                                   Біла  хмарка,  простір  чистий,
                                   вже  й  калина  у  намисті...
               Те  намисто  білим  -  біле,
               а  голубка  сіра  сіла,
               сірий  голуб  поруч  сів,
               щось  голубці  шепотів...
                                   Сірі  дятли  прилетіли,
                                   поруч  з  голубами  сіли,
                                   голуби  щось  воркотіли,
                                   дятли  їсти  вже  хотіли...
               Відійшли  уже  морози,
               на  траві  ранкові  роси...
               Голуби  вже  полетіли,
               дятли  довго  стукотіли...
                                   Срібне  свято,  сірі  будні,
                                   слово  рідне  незабутнє,
                                   теплий  березень  і  квіти,
                                   і  радіють  люди  й  діти...
               В  них  канікули  вже  скоро,
               відпочинуть  всі  від  школи,
               їх  розваги  в  теплій  днині,
               й  спілкування  у  родині...
                                   Я  люблю  біле  й  сріблясте,
                                   жаль  воно  бува  не  часто...
                                   Що  минуло  в  серце  коле,
                                   й  не  повернеться  ніколи...
               Срібний  місяць,  ясні  зорі,
               вечір  тихий  знов  сьогодні,
               завтра  день  хороший  буде,-
               людям  радощів  прибуде...                          
                                   Кольори  весни  біляві,
                                   серед  них  є  і  яскраві,
                                   дні  весняні  пречудові,
                                   всі  наряди  веселкові...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829723
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 19.03.2019


ДІАЛОГИ… (гумор)

         *  -Ви  чули?    Степану  дали  10  років!
             -  За  що?
             -  За  те,  що  кинув  дружину...
             -  За  це  строк  не  дають.  Я  сам  кинув  двох  дружин  -  і  нічого...
             -  А  ти  з  якого  поверху  їх  кидав?..

         *  -  Ти  знаєш,  люба,  я  думаю,  що  нам  слід  розлучитися!..
               -  Ти  знайшов  якусь  красивішу?..
               -  Ні!  Я  знайшов  не  красивішу,  а  дешевшу...

         *  -  Грицю,  завтра  15  років,як  ми  одружені!  Ти  не  забув  про  це?..
               -  Ні,  не  забув,  але  я  вже  пробачив  тобі  за  це...

         *  -Та  я  ж  йому  навіть  жодного  разу  не  зрадила!..
               -Та  ти  що,  невже  жодного  разу?!.
               -Ну,  не  щастило  мені  якось  із  цим...

         *  -  Лікарю,  в  мене  сильно  випадає  волосся!  Що  робити,  щоб  його  зберегти?
               -  Складайте  в  коробочку...

         *  -  Петре,  не  знаєш  де  цього  літа  можна  дешевше  відпочити?..
               -  Знаю,  на  дивані!..

         *  -  Я  не  повірив  своїм  вухам,  коли  дізнався,  що  ти,  переконаний  холостяк,
                   одружуєшся...Невже?..
               -  Як  не  сумно,  але  це  правда.  На  кухні  накопичилося  аж  занадто
                     багато  брудного
                     посуду...

         *  -  Куме,  що  то  висить  у  вашому  садку  на  груші?..
               -  Зять!
               -  Як  зять?!.
               -  А  отак!  Я  йому  доньку  виростив  -  має  дружину,  я  дім  збудував  -
                     має  де  жити,
                     авто  купив  -  має  на  чому  їздить...Донька  йому  борщ
                     насипає,вареники  варить,  я  сало  нарізаю  -  не  голодний...
                     А  він  мені  кожного  ранку:
                 -  Доброє  утро,  папашо!?.

           *  -  Ти  колись  казав  дівчині,  що  про  неї  думаєш?..
                 -  Так!  Хочеш  шрами  покажу?..

           *  -  Алло,  Василю,  що  тобі  сьогодні  приготувати  на  вечерю?
                 -  Устриць  у  нормандському  соусі,  Галинко!
                 -  Ну  що  ж  галушки,  то  й  галушки...

             *  -  Зустрілися  дві  подруги.  Одна  розповідає  другій:
                   -  Якось  я  своєму  кажу:  "А  давай  розлучимося".
                   -  А  він?..
                   -  А  він,  мерзотник,  погодився...

         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829600
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 18.03.2019


ПО ЖИТТЮ Я ПАТРІОТ…

                   Все  життя  за  патріота
                   я  себе  вважала...
                   До  навчання  і  роботи,-
                   прихильність  я  мала...
                                     Довгі  роки  я  у  школі
                                     вміло  працювала...
                                     Математику  чудову
                                     дітям  викладала...
                   І  сім"я  була  у  мене:
                   два  синочки  й  доня...
                   Чоловік  і  моя  неня
                   мені  помагали...
                                     І  читати  я  любила,
                                     та  й  тепер  читаю...
                                     І  дітей  я  на  читання
                                     всіх  благословляла...
                   І  вони  теж,  як  і  я
                   любили  читати...
                   Непомітно  якось  я
                   навчилась  писати...
                                     І  з  тих  пір  вірші  пишу,
                                     та  часом  і  прозу...
                                     І  друкується  бува,
                                     щось  моє  і  досі...
                   Все  було  в  моїм  житті,-
                   і  щастя,  і  лихо...
                   Всі  стерпіла    болі  я,
                   зі  слізьми  і  тихо...
                                     Життя  мені  підкидало,-
                                     за  бідою  знов  біду...
                                     Негаразди  діставали,
                                     так  із  ними  далі  йду...
                   Так  минали  рік  за  роком,
                   я  пенсіонерка,
                   Залишилась  патріотом,
                   хоч  вже  і  старенька...
                                     І  в  політиці  здається,-
                                     дещо  розумію...
                                     Так  в  моїм  житті  ведеться,-
                                     агітувать  вмію...
                   39  претендентів
                   є  на  Президента...
                   Та  із  них  один  лиш  гідний:
                   Петро  Порошенко...
                                     Лиш  при  ньому  вже  відчули,-
                                     ми  незайві  люди...
                                     Патріот,  як  переможе,
                                     життя  кращим  буде!..
                   Основне  в  новій  програмі:
                   побороти  бідність,
                   Незалежній  буть  державі,
                   і  відчути  гідність...
                                     То  отож,  я  закликаю,-
                                     голос  свій  йому  віддать...
                                     Він  зуміє,  я  це  знаю
                                     Україну  врятувать!..
                   Патріотом  народилась,
                   патріотом  і  помру...
                   Наробилась,  надивилась,
                   патріотом  залишусь!..
                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829582
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2019


НЕ РОЗЛУЧАЙТЕСЯ, ЛЮДИ, З КОХАНИМИ…

                           В  місце  призначене    йшов  на  побачення...
                           Ні!  Я  не  йшов,  я  летів...
                           Стукало  серце,  сповнене  враження,
                           Мріями  світ  шелестів...

                           Чи  то  спізнивсь,чи  прийшов  ще  зарано  я,
                           Милої  там  не  було...
                           В  серце  кольнуло  важке  передбачення,
                           Й  ніби  спинилось  воно...

                           Сили  покинули,  не  міг  і  чекати  я,
                           І  до  будинку  побіг...
                           Двері  відчинені,  вікна  заплакані,
                           Я  зупинитись  не  міг...

                           І  хвилювався  я,  і  спотикався  я,
                           Переступивши  поріг,
                           Війнуло  холодом  мною  побачене,-
                           Ледве  свій  глузд  я  зберіг...

                           Там  у  кімнаті  лежала  коханая,
                           Вже  бездиханна  була...
                           Сили  покинули,  сльози  закапали,-
                           Боже,  невже  не  жива?..

                           І  підхопив  я  на  руки  коханую,
                           Виніс  з  будинку  на  двір,
                           Ніжно  поклав  на  лаву  у  затінку,
                           І  біля  неї  присів...

                           Вухо  приклав  я  до  серця  коханої,
                           Стукіт  легенький  почув...
                           Дихання  штучне  зробив  бездоганно  я,
                           Це  я  робити  умів...

                           Дихання  в  неї  усе  ж  відновилося,
                           Й  очі  відкрились  сумні...
                           Що  це  було,  чи  у  сні  все  ж  приснилося,-
                           Вона  всміхнулась  мені...

                           Все  буде  добре...Вона  посміхнулася,
                           Сонце  в  вікно  загляда...
                           Разом  усе  ми  в  житті  переборемо,
                           З  часом  лихе  пропада...

                           Дякуєм  вдвох  ми  і  Богу,  і  доленці,
                           Що  все  минуло  давно...
                           Лихо  не  може  ніяк  буть  довічним,
                           Хай  не  вертає  воно...

                           З  нею  були  ми  й  лишились  щасливими,
                           Мріями  світ  шелестить...
                           Не  розлучайтеся,  люди,  з  коханими,
                           Легше  із  ними  всім  жить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829412
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 17.03.2019


ОХ, ЦІ ЯРМАРКИ… (проза)

               У  нас  у  Долинській  частенько  бувають  ярмарки:  серпневий,  (або  так  званий  шкільний),  перед  початком  нового  навчального  року,  а  ще  осінні,  весняні,  передсвяткові,  тощо.  Про  їх  проведення  обов’язково  оголошують  у  районній  пресі,  та  по  районному  радіомовленні.  Колись  і  я  на  них  ходила,  щоб  придбати  там  необхіді  речі,  чи  якийсь  посадковий  матеріал…  Тепер  не  ходжу,-  і  сили  вже  немає  туди  дійти,  та  й  потреби  теж  уже  немає.  Та  як  тільки  почую,  чи  прочитаю  оголошення,  то  відразу  ж  і  пригадаю,  щось  цікавеньке  з  минулого,  пов’язане  з  такими  дійствами.
Пам’ятаю,  як  ще  в  дитинстві  ми  з  братом  відвідувала  такі  заходи.
Моє  рідне  село  Верблюжка,  на  той  час  було  велике,  та  й  населення  в  ньому  було  багато.  У  центрі  села  три  рази  на  тиждень  були  базари,  а  от  ярмарків  не  пам’ятаю,  щоб  були.  Ярмарки,  як  правило,  бували  у  сусідньому  селі  Спасове.  І  верблюжани  туди  часом  ходили:  хто  щось  ніс,  чи  й  віз  на  продаж,  а  хто,  щоб  щось  необхідне  придбати…А  ми,  дітлахи,  щоб  подивитися,  розважитись,  поспостерігати.  І  хоч  іти  було  далеченько,  напевне  кілометрів  10,  та  хіба  нам  це  була  завада.  Ми  збиралися  цілими  ватагами  і  не  втрачали  нагоди,  щоб  там  побувати.  Адже  нам  було  все  цікаво.  І  от  якось  пам’ятаю,  як  тільки  ми  дійшли  до  села,  побачили  двох  п’яненьких  дядьків,  якихось  отаких,  як  люди  казали,  з  небораків,  яких  дехто  називав  неминайчайна,  або  непроливайкрапля.    Зустрілись  вони  звісно  на  ярмарку,  почоломкались,  покрутились,  повертілись,  чи  щось  бачили,  чи  ні,  шлях  їх  йшов  вже  до  чайної.  Певне  були  вже  на  підпитку,  бо  ж  ішли  вже  веселенькі,  щось  підспівували,  покрикували,  та  й  вигукували.  Ми  ж  звичайно  прислухалися,  хоч  і  не  все  з  їх  п’яних  вуст  розуміли,  та  все  почули:  “Як  гулять,  так  гулять,  де  ж  ті  чоботи  взять,  ні  грошей,  ні  халяв,  наче  кіт  навоняв…”
А  потім  ще  голосніше:  “Свисти,  попе,  чорт  попадю  топе!”      І  так  засвистали,  що  наша  верблюзька  група  плином    за  ними  попливла,  бо  ж  ми  таких  свистунів  ще  ніколи  в  житті  і  не  бачили.  Та  свистуни  вже  дійшли  до  чайної,  а  нам  туди  вхід  був  заборонений,  то  ми  й  повернулися  до  площі,  де  був  отой  такий  цікавий  нам  ярмарок.  Кишені  в  нас,  звісно,  були  порожні,  так  що  щось  придбати  ми  не  могли…Та  в  нас  же  були  цікаві  дитячі  очі  і  ми  намагалися  побільше  побачити.  Та  й  послухати  теж.
Ось  дітлахи  обступили  русявого  майбороду,  з  цукерками  –  півниками,  маківниками  та  медяниками,  та  ще  й  з  запашними  пишними  пряниками,    у  нас  аж  слюнки  потекли.  Та  ж  купити  їх  у  нас  не  було    за  що,бо  ж  з  нами  були  лише  витрішкіи.  Тому,  трішки  постоявши,  ми  пішли  далі.
Бачили  якісь  рундуки,  ятки,  якихось  трохи  старших  від  нас  дівчаток,  які  пурхали,  як  пташки  поміж  усіх  тих  ярмаркових  принад  і  так  як  і  ми  нічогісінько  не  купували.  Та  не  дивлячись  на  те,  нам  було  дуже  цікаво  бродити  площею,  бачити  життєрадісних  людей,  що  як  і  ми  шукали  тут  двох  речей:  хліба  і  розваг,  хоча  за  хліб  теж  треба  платити,  а  розваги  ж  безкоштовні.  Ось  коли  ми  побачили,  як  десь  угорі  між  двома  височенними  на  наш  погляд  стовпами  по  товстелезній  вірьовці  ходив  легкий  линвохода;  в  його  руці  вигравав  проти  сонця,  обмотаний  барвистим  шовком    чи  то  спис,  чи  стріла,  чи  інша  якась  штуковина,  що  помагала  йому  не  впасти    вниз,  то  в  нас  і    подихи  зупинилися…  Надивившися  на  викрутаси  линвохода,  ми  рушили  далі.  Спочатку  почули,  а  потім  і  побачили  височенного  дядька,  що  стояв  посеред  ярмарку    з  величезною  бочкою  і  лементував:  “Квас!  Квас!  Добрий  квас!”  Ще  й  стукав  цурупалком  по  верхній  частині  бочки,  вигукуючи:  “Не  дорого!  По  карбованцю!  По  карбованцю!    Сало  палить,  а  квас  гасить!    Хто  квас  минає,  той  щастя  не  знає!”  І  звісно  були  люди,  які  не  минали  того  пійла.  Трохи  далі  стоялі  широка  ятка,  а  в  ній  і  біля  неї  проти  сонця  мінилися  шовкові  тканини,  що  так  вабили  наші  дівчачі  очі,  та  хлопцям  було  нецікаво  і  вони  потягнули  нас  далі…  І    ми  полинули  туди,  звідки  чулася  музика  і  співи.  Там  виступали  самодіяльні  виконавці.  Ми  з  задоволенням  послухали  українські  народні  пісні  у  виконанні  якогось  гурту,  послухали  гарну  музику,  яку  виконував  віртуозний  молодий  виконавець,  та  найбільше  до  душі  нам  припала  гра  бандуриста.  Нам  аж  подихи  перехопило,  і  вже  хотілося  і  самим  навчитися  такої  гри.  Отак  находившись,  наслухавшись  та  надивившись,  десь  у  другій  половині  дня,  ми  всією  ватагою  рушили  додому.  У  нас  боліли  ноги,  та  й  їсти  хотілося,  та  ми  не  скиглили,  вернулися  додому,  дістали  з  печі  борщ,  та  їли,  аж  за  вухами  лящало.  А  мама  дивилася  на  нас  і  тільки  посміхалася.  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829252
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2019


ПЕРШООСНОВА ДЛЯ ЖИТТЯ…

               Все  сміливіше  в  наші  вікна
               Дивиться  сонце  і  весна...
               І  всім  нам  хочеться  взаємно,
               Побільше  радощів  й  тепла...

               Нові  емоції  стрічаєм,-
               Ми  з  насолодою  щодня...
               І  діалог  розпочинаєм,
               Ми  ж  бо  з  природою  рідня...

               Бо  ж  від  природи  і  погоди
               Наше  залежить  майбуття,
               Чи  буде  хліб  у  кожнім  домі,
               Першооснова  для  життя...

               То  ж  беремося  всі  до  справи,
               У  нас  терпіння  вистача.
               Це  все  ж  потреби,  не  забави,
               Стаєм  у  ролі  копача...

               Граблі  і  вила  на  підмогу,
               Й  вірна  подруженька  сапа,
               Не  мрієм  ми  про  допомогу,
               Оновим  самопочуття...

               Отож,  працюючи  для  себе,
               Щоб  на  столі  завжди  був  хліб...
               Першооснова    для  держави,-
               Мир  і  здоров"я  трударів!

               Погожі  ночі,  теплі  ранки:
               Роси,  тумани  і  дощі...
               Праця  для  нас  не  забаганки,
               Вимоги  серця  і  душі...

               Бог  цьогоріч  на  нашім  боці,
               Умови  є  для  врожаїв...
               У  кожнім  поруху  і  кроці,
               Гарне  зволоження  грунтів...

               Тож  не  марнуймо  часу,люди,
               Не  полишаємо  надій...
               Як  працювать  уміло  будем,
               Досягнем  здійснення  всіх  мрій...

               І  я  бажаю  всім  удачі,-
               На  перехресті  всіх  робіт...
               Будем  уважні  і  терплячі,
               Щоб  сад  життя  для  нас  розквіт...

               Звісно  мала  ця  наша  праця,
               Велика  в  селах  на  полях...
               Буде  сильнішою  держава,
               Як  внесок  дасть  свій  кожен  з  нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829159
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2019


ОБІЦЯНКИ ЦЯ - ЦЯ - ЦЯНКИ…

                         Знають  всі:  сила  козача,-
                         і  була,  і  є...
                         Соломона  царя  вдача,-
                         лжу  мудрістю  б"є!..
                                             А  де  ж  наша,  люди,  сила,
                                             вдача  наша  де?..
                                             Чи  ми  все  вже  розгубили,
                                             чи  знову  прийде?..
                         Чи  косами  покосили,
                         чи  згубили  десь?..
                         Та  ж  без  вдачі  і  без  сили,-
                         лиш  біда  гряде...
                                               А  чи  гетьманів  немає,
                                               всі  перевелись...
                                               Втікачів  все  більше  маєм,-
                                               як  було  колись...
                         Олігархи  в  нас  засіли,
                         вже  в  усіх  верхах...
                         Нагребти  собі  зуміли,
                         ще  й  б"ють  по  мізках...
                                               Обіцяють  і  сьогодні,-
                                               претенденти  всі...
                                               Кажуть,що  вони  народні,-
                                               дадуть  все  і  всім...
                         Та  такого  ж  не  буває
                         ніколи  й  ніде...
                         Те  що  кожен  обіцяє,-
                         звідки  ж  то  прийде?..
                                                 Чи  свої  віддадуть  статки,-
                                                 в  це  не  вірю  я...
                                                 Обіцянки  ця  -  ця  -  цянки,
                                                 це  ж  просто  фігня...
                         Я  надіюся  й  вірю  людям,
                         ще  пульсує  кров...
                         Президентом  у  нас  буде,-
                         Порошенко  знов!..
                                                 Бо  лиш  він  один  зуміє
                                                 об"єднать  народ...
                                                 І  людей  він  розуміє
                                                 краще  від  заброд...
                           Вже  Америка,  й    Європа
                           розуміє  нас...
                           Його  дії  всі  глибокі,-
                           це  довів  вже  час...
                                                 За  каденцію  єдину
                                                 зробив  все,  що  міг...
                                                 І  хто  любить  Україну
                                                 його  зрозумів...
                             Балачок  чуєм  багато,
                             Господи  прости...
                             Працювать  а  не  балакать,
                             щоб  перемогти...
                                                 України  нині  доля
                                                 не  лише  в  думках.
                                                 І  народу  всього  воля,
                                                 у  наших  руках!..  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829027
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 14.03.2019


МАТЕРИНСЬКА ПОСВЯТА ЗАГИБЛОМУ СИНУ… (двовірші)

             ТАК,ЯК  І  ЖДАЛА,  БУДУ  ЖДАТЬ...      ТИ    В  ЦЬОМУ    СВІТІ  НЕ  ОДНА...                

                 Я  на  дорогу  йду  знов,  сину,                        Ти  на  дорогу  ходиш,  мамо,                          
                 Тебе  я  буду  виглядать,                                      Мене  у  гості  не  чекай...                                    
                 Не  хочу  вірить,  що  загинув,                        Я  не  приїду,  як  бувало,                                    
                 Так,як  і  ждала,  буду  ждать...                    А  ти  онуків  виглядай...                                      

                 Я  придивляюся,  мій  сину,-                            А  я  до  тебе  вітром  лину,                                    
                 Це  ж  ті  доріжки  і  стежки,                                І  з  клена  падають  листки,                                
                 Де  ти  ходив,..до  них  я  лину,                      Несу  тобі  я  смак  полину                                      
                 Про  тебе  всі  мої  думки...                                  Й  синівське  лагідне:  "Прости!"            

                   Мене  стрічає  клен  високий,                        Про  це  нашіптують  листочки,                      
                   Про  щось  шепочуться  листки,-              Ти  їх  послухай,  не  спіши,                              
                   Такий  безмежний  світ  широкий,          Може  той  клен  -  то  твій  синочок,          
                   Де  ж  загубивсь  у  ньому  ти?..                    Йому  про  себе  розкажи!..                                  

                   Я  притуляюсь  до  листочків,                        Пройшло  років  уже  немало,                          
                   До  них  сумна  завжди  горнусь,                Та  не  зійшла  твоя  журба,                                  
                   Не  каже  клен,  де  мій  синочок,                Не  побивайсь  за  мною,  мамо,                      
                   Чому  до  мене  не  вернувсь...                      Ти  в  цьому  світі  не  одна...                            

                   Вітер  гойда  клена  листочки,                      І  пиріжків  ти,  як  бувало,                                    
                   Мого  торкається  чола,                                        Мені  із  вишнями  спечи,                                        
                   Може,  це  ти  мені,  синочку,                          Роздай  їх  людям,  моя  мамо,                          
                   Вісточку  шлеш  аж  звідтіля?..                    І  біля  клена  помовчи...                                                                        

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828925
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 13.03.2019


ОЙ КАЛИНОНЬКО - КАЛИНО…

                       Ой  калинонько  -  калино,-
                       білий  -  білий  цвіт...
                       Ти  квітчаєш  Україну,
                       на  весь  білий  світ...
                                             Завжди  тебе  прославляють
                                             українці  всі...
                                             Бо  ніде  в  світі  немає
                                             такої  краси...
                       Всі  любуються  красою
                       твоєю  завжди...
                       Спокій  йде  до  всіх  з  тобою
                       хова  від  біди...
                                             І  моляться  всі  до  Бога,
                                             і  до  тебе  теж...
                                             Освятіть  нашу  дорогу
                                             до  Правди  безмеж...
                         Нехай  зійдуть  із  дороги
                         усі  лихварі...
                         Додай  сили  і  здоров"я,-
                         людям  всім  -  усім...
                                               Щоб  ми  разом  всі  зуміли
                                               ворогів  здолать...
                                               Вибір  правильний  зробили,-
                                               на  роки  опять...
                         Щоб  діждалися  ми  часу
                         ягоди  збирать...
                         Україну  славну  нашу
                         будем  захищать...
                                               Розлучитися  з  бідою
                                               квітом  поможи...
                                               Переможною  ходою,-
                                               разом  всім  іти...
                         Всі  поможемо  чим  зможем,
                         разом  з  нами  й  ти...
                         Лише  разом  переможем,
                         доб"ємось  мети...
                                             А  мета  у  нас  велична,
                                             щоб  ти  знов  цвіла...
                                             Щоб  країна  наша  рідна
                                             вільною  була...,
                           Щоб  пісні  завжди  лунали,
                           із  краю  у  край...
                           Україна  розквітала,
                           і  ти  розквітай!..  
                                             Ой  калинонько  -  калино,
                                             білий  -  білий  цвіт...
                                             Зробим  все  для  України,
                                             хай  живе  твій  квіт!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828794
рубрика: Вірші, Патріотичні вірші
дата поступления 12.03.2019


ОДА ДОПИСУВАЧАМ В КЛУБ ПОЕЗІЙ…

               В    Клуб  Поезій  пишу  і  читаю,
               І  радію,  й  дивуюсь  не  раз,
               Що  і  мрії,  й  думки,  й  сподівання,-
               Все  збігається  часом  у  нас...

               А  вірші  ж  є  такі,як  струмочки,
               Що  "зерном"  переповнені  вщерть,
               І  торкаються  серця  рядочки,
               І  є  Правда  життя  в  них  і  честь...

               І  отож  як  читаю  їх  знову,
               Десь  думки  у  минуле  летять...
               І  я  лагідне  добреє  слово,
               Хочу  я  для  усіх  написать...

               Всі  вірші  -  це  бентежні  краплинки,
               Що  торкаютьcя  серця  й  душі,
               І  як  промені  сонечка  линуть,-
               І  глибокі,  й  душевні,  й  прості...
 
               В  нас  звичайно  у  всіх  свої  долі,
               Та  вірші  всіх  об"єднують  нас,
               Про  війну,  про  село,  людей  й  поле,-
               Про  минуле...Й  теперішній  час...

               І  йдемо  по  життю  ми  відкрито,
               І  долаєм  і  смуток,й  журу,
               Ми  не  вмієм  по-іншому  жити,
               Я  теж  вірші  писати  люблю...

               Тому  всіх  закликаю  сьогодні,-
               І  пишіть,  і  читайте  щораз,
               Та  ще  вірте,  що  ваші  рядочки,
               Усім  настрій  покращать  в  цей  час...

               Нехай  зникнуть  і  болі,й  тривоги,
               У  важкий  і  непевний  цей  час...
               Нехай  всім  підкоряється  слово,
               Й  буде  все  у  цім  світі  гаразд...

               Відкриваю    я  нову  сторінку,
               Прочитаю,  хто  що  написав,
               І  поставлю  за  вірша  п"ятірку,
               Хто  б  і  що  мені  й  як  не  казав...

               Я  посвяту,  чи  оду  складаю,-
               Для  усіх  хто  ще  пише  в  КП...
               І  усім  від  душі  я  бажаю,-
               Ви  пишіть  й  про  складне  і  просте...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828572
рубрика: Вірші, Ода
дата поступления 10.03.2019


КОМУ ТРУДНІШ РОБИТИ… (бувальщина, проза)

                       -  Грицю,  Грицю,  до  роботи!
                       -  В  мене  порвані  чоботи...
                       -  Грицю,  Грицю,  до  телят!
                       -  В  мене  ніженьки  болять...

               Багато  страждань  випало  на  долю  українців.  Були  вони  і  вільними,  були  й  кріпаками,  і  гнанні  монголо  -  татарами,  і  ніби  й  самостійною  державою  стали,  внаслідок  визвольної  війни  1648  -  1654  років...Проте  з  посиленням  колонізації  України  російським  царатом  зростав  і  гніт.  Та  ніколи  не  були  українці  лінивими,  завжди  працювали  не  покладаючи  рук.  А  ще  були  юмористами,  любили  посміятися  не  лише  над  кимось,  а  й  самі  над  собою...  А  ще  був  час,  коли  домашнього  гніту  зазнавали  жінки.  Вони  були  обмежені  лише  хатніми  справами  і  родинними  обов"язками.  Домінували  тоді  чоловіки...Чогось  вважалося,  що  жінка  нездатна  на  великі  почуття  і  справи,  що  її  призначення  -  бути  матір"ю  і  опорою  чоловікові.  Отож  і  виникали  тоді  ось  такі  бувальщини.  Ось  одна  з  них.
             У  одній  сім"ї  чоловік  з  сином  завжди  працювали  в  полі,  а  жінка  вела  усе  домашнє  господарство,  готувала  їжу,  прала,  ткала,  шила...  Повернуться  чоловік  з  сином  з  поля,  жінка  і  води  теплої  подасть,  і  нагодує,  і  постіль  постелить,  спіть!  Якось  зайшла  у  них  мова  про  те,  кому  з  них  робити  трудніш.  Чоловік  каже,  що  йому,  а  жінка,  що  їй.  Якось  одного  разу  і  помінялися  вони  роботами:  жінка  з  сином  поїхали  орати,  а  чоловік  лишився  дома.  Ото  їдучи  орати,  жінка  й  наказала  чоловікові:
 -  Гляди  ж  ти  мені,  не  проспи  череди,  віджени  корів  у  велику  череду,  а  овечок  і  телят  -  у  малу.  А  ще  гляди  не  запропасти  курчат  з  квочкою,  нагодуй  їх,  та  й  поглядуй,  щоб  шуліки  не  покрали.  Та  ще  ж  не  забудь  обід  приготувати,  і  буханців  спечи,  та  масло  сколоти,  та  ще  стовчи  пшоно  на  кашу.
           Загадала  та  й  поїхала  з  сином  у  поле.  Чоловік  зібрався  гнати  скотину,  та  трішки  прогавив,  довелося  бігом  доганяти.  Вернувся  додому,  та  щоб  шуліка  не  покрав  курчат,  поприв"язував  їх  мотузками  одне  до  одного  і  всіх  разом  до  квочки,  та  й  випустив  на  двір.  А  сам  пішов  до  хати,  наїдки  готувати.  Подумав  трішки  з  чого  ж  почати.  Почав  у  діжі  тісто  місити  і  разом  в  ступі  пшоно  товкти;  а  щоб  за  одним  заходом  і  масло  збити,  прив"язав  до  пояса  горщик  з  сметаною,  щоб  як  товктиметься  пшоно,  то  й  масло  сколотиться.  От  тільки  почав  товкти  пшоно  в  ступі,  а  квочка  :  кир-р,  кир-р,  а  курчата  як  запищать,  він    від  ступи  та  надвір,  глянути  чого  вони,  та  зачепивсь  за  поріг,  та  й  упав,  горщик    зі  сметаною  розбився.
 Дивиться  він,  аж  здоровенний  шуліка  ухопив  курча,  а  за  ним  потягнулись  і  решта  курчат  з  квочкою.  Поки  чоловік  шукав,  куди  поніс  шуліка  квочку  з  курчатами,  до  хати  зайшли  свині,  одна  звалила  діжку  з  тістом,  воно  попливло  по  хаті,  а  свиня  глита  його  на  весь  рот,  а  друга  свиня  порається  біля  пшона  в  ступі,  а  тут  і  в  печі  погасло.  Задумався  чоловік,  що  ж  його  робити,  уже  ось-ось  і  обідня  пора  настане,  а  в  нього  нічого  не  готове.  Ото  вже  скоро  й  жінка  з  сином  повернулися.  Розпрягла  жінка  шкапу,  та  й  до  чоловіка:  "Де  ж  квочка  з  курчатами?"  "Та,  -каже  чоловік,  -  шуліка  ухопив!"  "Як  усіх  разом?"-  до  нього  жінка.  "Та  я    їх  позв"язував,  щоб  не  розбіглися,  та  шуліка  такий  величезний  налетів,  що  й  квочку  поніс  і  курчат!"    "А  обідати  ти  наварив?"-  знову  до  нього  жінка.  "Ага,  наварив,  коли  в  печі  погасло?"  "А  масло  сколотив?"  "Еге,  побіг  за  квочкою,  спіткнувся,  впав,  горщик  розбився,  а  сметану  напевне  собаки  з"їли..."  "  А  що  це  в  тебе  тісто  по  хаті?"  "Та  то  бісові  свині.  Я  кинувся  за  квочкою,  а  вони  в  хату:  одна  діжу  вивернула,  друга  пшоно  в  ступі  поїла!"  "Так  ти,  бачу,все  порбив?"  "Еге  ж,  поробиш  з  цими  іродами  шуліками  та  свиньми,"  "А  ми  ж  з  сином  зорали  все,  що  ти  казав,  та  бач  вернулися,  а  й  поїсти  немає  чого!"  "Еге,  там  одна  справа,  а  тут  ач  скільки  наказала:  і  те  зроби,  і  друге  зроби,..де  ж  тут  упораєшся?"    "А  я  ж  упорююся  щодня!  От  то-то  ж  і  є,  не  сперечайся,  не  кажи,  що  жінкам  нічого  робити!"  Тоді  вже  гуртом    зготували  їжу,  та  вже  одночасно  і  обідали,  і  вечеряли...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828391
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2019


БУДЬТЕ ВЕСЕЛІ, БУДЬТЕ КРАСИВІ…

                             Вже  зустріли  жінки  своє  святонько,
                             Нехай  все  і  завжди  буде  ладненько,
                             Для  усіх  жіночок  і  для  матінок,
                             І  для  зрілих,  й  старих,  й  для  дівчаточок...

                             Усі  зрілі  й  старі  натрудилися,
                             За  своє  все  життя  наробилися,
                             Вихідні  їм  було  тільки  снилися,
                             Бо  у  них  в  вихідні  все  робилося:
                             І  пеклося  було  і  варилося...
                             То  отож  всі  жінки  знов  трудилися...
                             Та  вони  і  про  це  не  журилися,
                             Турбувалися  всі    і  молилися,
                             Щоб  усе  в  їх  сім"ї  залюбилося...
                           
                           І  ось  знову  прийшло  до  них  святечко,
                           На  увагу  й  любов  багатесеньке...
                           І  весна  їм  красна  засвітилася,
                           І  для  них  вона  знов  заіскрилася,
                           І  увага,  й  любов  обновилася,
                           І  для  них  для  усіх  все  робилося...

                           Хай  тепло  їм  несе  весна  красная,
                           Кожна  з  них  хай  стає  дуже  гарная,
                           Щоб  їм  все  у  цей  день  усміхалося,
                           Те  виконувалось,  що  бажалося,
                           І  теплом,  і  добром  наповнялося,
                           Щоб  із  коханими    спілкувалися,
                           Їх  красою  завжди  любувалися...

                           Будьте  ж  ви  жіночки  прехорошії,
                           Для  своїх  половин  приголомшливі,
                           І  увагою  їх  переповнені...
                           І  слова  хай  звучать  вам  призначені,
                           І  лунають  пісні  вам  присвячені,
                           Квіти  всі  весняні  вам  даровані,
                           І  дарунки  усім  приготовлені,
                           Поцілунки  палкі  полюбовнії,
                           І  емоції  всі  позитивнії,
                           По  можливості  всі  помірковані,
                           І  надією  всі  упаковані,
                           Вірою  й  Любов"ю  позолочені...

                           БУДЬТЕ    ВСІ  ВЕСЕЛІ,  БУДЬТЕ  ВСІ  КРАСИВІ,
                           І  НАЙГОЛОВНІШЕ  БУДЬТЕ  ВСІ  ЩАСЛИВІ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828276
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 08.03.2019


УПЕРТИЙ ОСЛИК… (байка)

                       Жив  на  світі  Ослик  так:
                       Був  на  витівки  мастак...
                       Стане  було  на  дорозі,
                       Що  й  пройти  ніхто  не  може...
                       Ще  й  хвицається  буває,
                       Тому  всяк  його  минає...

                       Якось  ішло  зайченятко,-
                       Горіх  несло,  чи  зернятко...
                       Ослик  став,  вперся  ногами,
                       Не  пройде  маля  до  мами,
                       Мусить  його  обминати,
                       Щоб  дійти  до  мами  й  тата...
                       Ослик  дивиться  суворо,
                       Не  боїться  ж  він  нікого:
                     -А  ну,  лишень  підійди,
                       Полетиш  хтозна  куди!..

                       Як  Ведмідь  великий  йде,
                       Ослик  теж  не  відійде,
                       Стане,  хвицає  ногами,
                       Ведмідь    кліпає  очами...
                       Міг  би  дати  стусана,
                       Та  жаліє  Осленя,
                       Воно  ж  все  таки  дитя,-
                       Необачне  і  маленьке,
                       Вередливе  і  дурненьке...
                       Відійде  Ведмідь  всміхнеться,
                       Ослик  знову  задається...

                       А  то  якось  їхав  Кран,
                       Величезний,  як  платан...
                       На  шляху  знов  Ослик  став...
                       І  кран  Ослика  підняв,
                       Довіз  його  аж  до  лісу,
                       Вже  Ослику  не  до  сміху...
                       Відпустив  Ослика  Кран,
                       Залишився  Ослик  сам...

                       Довго  -  довго  йшов  додому,
                       Вже  зболіли  спина  й  ноги...
                       Зайчик    знов  йому  зустрівся,
                       Ослик  тут  же  відступився...
                       А    Ведмедя,  як  зустрів,
                       Поклонився,  аж  зрадів:
                     -Добрий  день!  -  йому  сказав,
                       Та  і  далі  поскакав,
                       Поспішав  уже  додому,
                       Не  сказав  нікому  й  слова...
                       І  вже    поперек  дороги,
                       Не  ставав  більше  ніколи...

                       Ще  скажу,  що  поміж  нами,  
                       Теж  таке  часом  буває:
                       Хтось  старих  не  поважає,
                       Не  рахується  з  малими,
                       І  хворими,  і  з  слабкими...
                       Залиша  бува  в  біді,-
                       Хочте  вірте,  хочте  ні!!!

                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828147
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 07.03.2019


ПОДРУЖЕНЬКА - ВЕРБИЧЕНЬКА…

               Прийшла  пора  чудовая,
               весна  -  красна,  блакить...
               Чому  ж  душа  убогая,
               чого  вона  болить?..
                                   Природа  звеселилася,
                                   усе  навкруг  блищить...
                                   Чому  ж  верба  схилилася,
                                   невже  щось  їй  болить?..
               Біля  верби  дівчинонька,
               задумана  стоїть...
               Чогось  у  неї  серденько,-
               і  плаче,  і  щемить...
                                   Верба  зна,  чом  дівчинонька,
                                   замріяна    й  сумна...
                                   Без  милого  голубонька
                                   лишилася  одна...
               Її  коханий  -  миленький
               на  Сході  вже  давно...
               Не  вистачає  силоньки
               діждатися  його...
                                   В  голубоньки  -  дівчиноньки,
                                   зболілася  душа...
                                   Подруженька  -  вербиченька
                                   дівчині  співчува...
               А  дівчині  невесело  
               і  серденько  болить...
               Війна  все  перекреслила,
               аж  в  голові  шумить...
                                   Війна  ж  бо  розтягнулася
                                   на  довгії  роки,
                                   Тому  дівчина  й  журиться,-
                                   біля  верби  й  ріки...
               Тут  зустрічалась  з  миленьким,
               щасливою  була...
               Війна  своїм  перебігом,
               розлучниця  вона...
                                   І  дівчинонька  молиться,
                                   з  вербою  розмовля...
                                   Обом  їм  дуже  хочеться,
                                   щоб  скінчилась  війна...
               Щоб  повернувся  миленький,
               додомоньку  живий...
               До  дівчини  голубоньки
               у  час  цей  весняний...
                                   Дай,Боже,  щоб  скінчилася,-
                                   скоріше  ця  війна...
                                   Щоб  більше  не  журилися
                                   і  дівчина,  й  верба...      
               Щоб  люди  не  журилися,
               щоб  звеселився  гай...
               І  люди  щоб  трудилися,
               свій  прославляли  край!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828012
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.03.2019


Я ЩЕ ІДУ…

                         Знов  на  очах  непрохана  сльоза,
                         Серце  ж  надіється  накраще...
                         Роки  біжать...Віри  нема...
                         Є  мука,  біль,..не  знаю  за  що...

                         Чогось  ще  жду...Караюсь  і  мовчу,
                         Смутком  сповита  і  нудьгою...
                         Знесилена,  кудись  ще  йду,
                         Хоч  і  непевною  ходою...

                         А  все  ж  іду...Спинитися  боюсь...
                         Боюсь  неправди  я  і  зради...
                         Молитв  не  знаю,  а  молюсь...
                         Втіхи  не  жду,  а  жду  розради...

                         Нудьга  -  нудьга,  непрохана  кума,-
                         Я  не  ковтну  твою  отруту,
                         Душу  не  спалиш  ти  дотла,
                         Стерплю  і  болі  я,і  муки...

                         Весна  прийшла...Повернуться  святки,
                         Час  сповню  працею    до  краю...
                         Прийдешній  день...Зацвітуть  садки...
                         І  Віра  вернеться,  я  знаю...

                                                       2000  р.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827892
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 05.03.2019


А ЖИТИ УСЕ - ТАКИ КРУТО…

                     А  жити  усе  -  таки  круто,-
                     не  лиш  молодим,  а  й  старим...
                     Прийдешнє  наповнювать  суттю,
                     веселим  бути,  чи  й  сумним...

                     Стрічати  збентежені  ранки,
                     бродить  по  ранковій  росі,
                     життєві  ловить  забаганки,
                     вклонятися  диво  -  красі...

                     І  днями,  що  йдуть  перестуком
                     у  клопотах  праці  й  турбот...
                     Спокійно    долать    перепони,-
                     пливти  у    красі  насолод...

                     А  в  ночі  чарівно  -  важливі,-
                     ловити  любові  ковток...
                     Зупинки  й  стоянки  можливі,
                     відомо  це  нам  не  з  чуток...

                     До  сліз  мені    рідні,  до  крику,-
                     річок  і  озер    голубінь,
                     з  селом  моїм  довгу  розлуку,
                     батьків  моїх  радість  і  біль...

                     Степи  і  поля  неозорі,
                     зорі́  вечерової  путь,
                     безмежні  широкі  простори,
                     що  їх  Україною  звуть!!!

                     Отож,  жить  усе  -  таки  круто,
                     чи  ви  молоді,  чи  старі...
                     Любити,  долати  розлуки
                     і  мрії  плекати  ясні...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827733
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 04.03.2019


ЛИШЕ СПРАВЕДЛИВІСТЬ ПЕРЕМОЖЕ ЗЛО…

                               Навіть,  коли  важко  нам  живеться  в  світі,-
                               Не  скупімось,  люди,  на  добро  й  тепло...
                               Побороти  зло  ми  маєм  серед  квіту,
                               Зупинить  війну  всім  ворогам  на  зло...
                               Ми  ж  бо  українці  із  покон  віків,
                               Ще  й  нащадки    наших  славних  козаків.
                               Мусим  захистити  ми  всій  рідний  край,
                               Так  щоб  звеселився  степ  і  ліс,  і  гай...
                               Треба  вже  заставить  ворога  тікати,
                               Дати  поза  шиї,  щоб  не  взнала  й  мати,
                               Ми  ж  не  маєм  права,  люди,  забувати,
                               Що  наша  країна  нам  всім  рідна  мати...
                               А  ще  маєм  Правду  владі  всій  сказати,-
                               Досить  життя  краще  людям  обіцяти...
                               Пора  Справедливість  давно  відновити,
                               Щоб  могли  всі  люди  по  -  людському  жити...
                               Усіх  олігархів  вигнати  із  влади,
                               А  все  що  накрали  в  крадіїв  забрати...
                               Все  зробить  для  того,  щоб  війну  спинити,
                               У  своїй  країні  по  законах  жити...
                               А  ще  усім  людям  я  хочу  сказати,-
                               Нашу  рідну  мову  треба  шанувати,
                               Жить  в  своїй  країні,  тут  і  працювати,
                               Й  ті  пісні  співати,  що  співала  мати...
                               А  ще  пропоную  класику  читати,
                               Поетів  й  письменників  завжди  шанувати:
                               Лесю  Українку,  Тараса  Шевченка,
                               Юрія    Мушкетика,  Василя  Барка,
                               Сосюру,  Тичину  і  Маланюка,
                               Стуса,  Симоненка,  Івана  Драча,
                               Грінченка,  Малишка,  Івана  Франка,
                               Юрія  Яновського,  Власа  Самчука,
                               Куліша,  Довженка  і  Стефаника,
                               Рильського,  Павличка  і  Олійника,
                               Ольгу  Кобилянську  і  Ліну  Костенко,
                               Хвильового,  Вишню  і  ще  й  Винниченка...
                               Про  усіх  не  буду  я  отут  писати,
                               Кожен  із  нас  вміє  собі  вибирати...
                               А  твори  ж  чудові,  повчальні,  величні,
                               І  у  них  усім  нам  є  чому  повчитись...
                               Все  це  і  повчально,  і  дуже  цікаво,
                               Я  коли  читаю  бува  кажу:  "Браво!"
                               Як  би  нам  у  світі,  люди,  не  жилось,-
                               Не  будем  скупитись  на  добро  й  тепло...
                               Так  уже  в  цім  світі  здавна  повелось,-
                               Що  лиш  Справедливість  переможе  зло!..  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827623
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.03.2019


ТАМ РІДНИМ ДУХОМ ЗАВЖДИ ПАХНЕ…

Нічого  кращого  немає,-
Як  своя  хата  у  селі,
А  чи  то  в  селищі,  чи  в  місті,
Чи  навіть  в  хуторі  малім…
                                   Там  рідним  духом  завжди  пахне,
                                   Аж  сльози  котяться  з  –  під  вій,
                                   Кожна  стежинка  там,  як  свято,
                                   Веде  у  мир  дитячих  мрій…
Там  ранки  завжди  особливі,
І  неповторна  далечінь,
Провулки  й  вулиці  важливі,
Мекання  кіз  і  спів  півнів…
                                   І  річка,  і  ставки,  і  верби,
                                   Калина  в  кожному  садку,
                                   Весняні  співи  солов’їні,
                                   Й  дзвінке  зозулине:  ‘’Ку!  Ку!’’
І  дні  наповнені  до  краю,-
Справами  й  величчю  робіт…
Вечірні  лагідні  заграви,
Сповнений  барв  вечірній  світ…
                                 Там  вечерові  співи  чути,
                                   Протяжне  мукання  корів…
                                   Розмовам  бути,  чи  не  бути,
                                   Залежить  все  від  них  самих...
І  посиденьки  біля  двору,
Хоч  і  нечасто,  та  все  є,-
В  святкові  дні,  в  вечірню  пору,-
Світлішим  світ  тоді    стає  ...  
                               І  свята  теж  там  особливі,-
                               Вони  ж  об’єднують  усіх,-
                               І  молодих,  і  зрілих,  й  сивих,
                               Й  навіть  маленьких  дітлахів…
Якщо  ж  спіткає  когось  горе,
Усі  згуртуються  тоді,
Розділять  горе  й  допоможуть,
Бо  там  всі  люди  отакі    …
                                 Нічого  кращого  немає,
                                 Як  своя  хата  у  селі,
                                 Я  там  жила  і  людей  знаю,
                                 Й  донині  все  живе  в  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827590
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.03.2019


ДІД, БАБА І ВОВК - КОЛЯДНИК… ( українська народна казка в поетичній інтерпретації)

                 В  одній  місцині,  край  села,
                 майже  біля  лісу,
                 мала  хатка  там  була,
                 а  в  ній  баба  з  дідом...
                               Жили  собі,  поживали,
                               в  господарстві  дещо  мали:
                               і  ягничка  в  них  була,
                               і  теличка  мала,
                               кури  були  з  петушком,
                               й  сірий  котик  із  хвостом...
                   Ось  діждалися  Різдва,-
                   баба  всього  напекла:
                   пиріжків,медяників,
                   та  ще  і  крендиликів...
                   Наварила  киселику,
                   ряжанки  зробила,
                   ще  й  кашу  зварила...
                                       Удвох  з  дідом  посідали,
                                       та  й  колядників  чекали...
                                       Не  прийшов  до  них  ніхто,
                                       бо  ж  далеко  всім  було,
                                       та  й  рідні  вони  не  мали,
                                       тому  й  дуже  сумували...
                   Зажурилися  старенькі,-
                   не  прийшли  до  них  маленькі,
                   зрілі  й  навіть  молоді,
                   аж  зневірились  тоді...
                                         Так  зажурені  й  сиділи,
                                         спать  лягати  не  хотіли,
                                         і  не  їли,  й  не  пили,
                                         і  сумні  дуже  були...
                   Чи  відчули,  чи  почули,-
                   їх  із  вулиці  гукнули:
                 -Дозвольте    у  вашій  хаті
                   мені  колядувати!..
                                         -Колядуйте,-  каже  дід,
                                         -Колядуйте,  -  каже  й  баба...
                                           Та  почули  голос  -  грім,
                                           не  сподобався  він  їм...
                                           Тож  сиділи  вже  тихенько,
                                           й  прислухалися  гарненько...
                 -А  у  діда  є  ягничка,
                   молоденька,як  синичка,
                   і  теличка  є,  і  баба,
                   і  до  Бога  є  в  них    шана,
                   тож  давай,  діду,  ягничку,-
                   за  колядку  невеличку:
                 -Коляд!  Коляд!  Коляда,
                   віддавай,  діду,ягня!..
                                               Дід  злякався  і  сказав:
                                           -Ні,  ягничку  я  не  дам,
                                             Вона  ж  у  нас  ще  маленька,
                                             як  дитина  нам  рідненька,
                                             ми  дамо  тобі  гостинців,
                                             так  у  свята  ці  годиться!...
                   -Віддавай,  діду,  ягничку,
                     хоч  вона  і  невеличка,
                     не  даси,  я  вас  уб"ю,
                     і  ногами  затопчу!..
                                             Що  ж  старим  було  робити,
                                             без  ягнички  будуть  жити...
                                             І  почули  грюк  і  стук,-
                                             і  у  вікна,  і  у  двері,
                                             а  від  стін  вже  чувся  звук,
                                             щось  посипалося  з  стелі...
                                             Віддали  вони  ягничку,
                                             свою  радість  невеличку...
                     Взяв  колядник  -  вовк  на  спину,
                     і  поніс  її  в  ліщину,
                     там  ягичку  задушив,
                     з  апетитом  її  їв!..
                                         Як  наївся,  відпочивав,
                                           спав,  лежав,  навіть  гарчав...
                                           Небагато  пройшло  часу,
                                           знов  помчався  він  до  хати...
                                           І  колядку  вже  не  нову
                                           а  ту  саму  співав  знову...
                       Дід  сказав  колядникові,
                       що  нема  що  давать  знову,
                       Коляд-Коляд-  Колядниці!
                       Є  лише  гарні  гостинці...
                                           Та  вовчисько  не  вгавав,
                                           вже  теличку  вимагав...
                                           Довелося  і  теличку                                                                                                                    
                                           віддать  вовку,  як  ягничку...
                     З"їв  вовчисько  і  теличку,
                     точно  так,  як  і  ягничку...
                     Знов  прийшов  до  хати,
                     щоб  колядувати...
                     На  цей  раз  велів  віддати,
                     бабу  вже  йому  із  хати...
                                             Дід  підняв  вже  та-ра-рам,
                                             і  кричав:  "Баби  не  дам!"      
                                           "Не  віддаси  баби,
                                             я  й  тебе  заберу,
                                             ще  й  завалю  хату,
                                             будеш  тоді  знати,
                                             як  вовка  займати!"
                     Хоч  боліли  в  них  серденька,
                     попрощалися  старенькі,
                     схилившись    на  шати,
                     пішла  баба  з  хати...
                                           Приніс  бабу  вовк  у  ліс,
                                           де  ягничку  й  теличку  з"їв,
                                           на  пеньок  посадив  
                                           і  сміявся,  що  є  сил...
                     На  пеньку  баба  сиділа
                     і  тихенько  шепотіла:
                 -Рости-рости,  пеньку,  вгору
                     на  зло  дикому  вовкові!..
                                           Вовк  тим  часом  відпочив,
                                           знову  їсти  він  схотів,
                                           подивився,  а  вона
                                           вже  вгорі  сидить  одна...
                     Вовк  сердито  загарчав,
                     гризти  той  пеньок  почав,
                     зуби  якось  поламав,
                     і  до  коваля  помчав,
                     зуби  нові  заказав,
                     злий  сидів  і  знов  ричав...
                                           Доки  вовк  туди  ходив,
                                           бабу  він  че  чув,  не  бачив...
                                           А  та  мовчки  не  сиділа,
                                           а  тихенько  шепотіла:
                                       -  Рости,  пеньку,  тепер  вниз,
                                           буде  вовкові  сюрприз...
                     Низький  пеньок  знову  став,
                     як  в  пригоді  побував...
                     Баба  з  пенька  встала,
                     і  швиденько  втікала...
                                           Ішла  довго,  заблукала,
                                           якусь  хатку  відшукала,
                                           була  хатка  та  незвична,
                                           з  сиру  й  масла  велична...
                     Щось  бабуся  відірвала,
                     їла  так,  ніби  співала,
                     бо  ж  голодна  вже  була,
                     сил  та  їжа  додала...
                                           Зайшла  в  хату,красота,
                                           там  одна  лиш  доброта:
                                           усе  з  масла  там  і  сиру,
                                           є  що  їсти  безупинно...
                                           Баба  знову  їсти  стала,
                                           усе  в  хаті  розглядала,
                                           як  наїлась,  то  й  сховалась,
                                           бо  ж  господарів  боялась...
                   Кози  в  хаті  тій  жили,
                   і  додому  як  прийшли,
                   бабу  швидко  відшукали,
                   жити  з  ними  наказали.
                   А  щоб  баба  не  втекла,
                   з  нею  цапа  залишали,-
                   коли    з  дому  поспішали...
                                           Баба  сидить  під  коритом
                                           і  шепоче,  як  молитву:
                                       -Спи,  спи,  цапе-цапеняточко,
                                           на  обидва    оченяточка.
                                           І  цапок  той  засинав,
                                           й  бабі  тій  не  заважав,
                                           вона  радісно  вставала,
                                           їла  масло  вона  й  сир,
                                           не  робила  гармадир,
                                           а  коли  вже  наїдадась
                                           під  корито  знов  ховалась...
                   Кози  ті,  коли  вернулись,
                   зрозуміли  баби  хитрість,
                   цапа  того  вони  вбили,
                   його  іншим  замінили,
                   із  трьома  уже  очима,
                   щоб  та  баба  не  хитрила...
                                           Повторилось  все  як  вчора,
                                           та  заснули  ж  лиш  два  ока,
                                           баба  ж  то  про  це  не  знала,
                                           з-під  корита  вона  встала,
                                           хапонув  її  той  цап,
                                           і  тримав  її  отак...
                   А  як  кози  повернулись,
                   усі  разом  усміхнулись,
                   і  рішили  бабу  вбити,
                   та  вона  стала  просити,
                   щоб  її  не  убивали,
                   вона  жити  буде  з  ними...
                                           Так  із  козами  й  жила,
                                           і  варила,  і  пекла,
                                           воду  гріла,  траву  рвала,
                                           щодня  в  хаті  прибирала,
                                           і  раділи  усі  кози,
                                           що  так  гарно  в  їх  господі...
                     Та  сумною  баба  стала,
                     дуже-дуже  заскучала,-
                     і  за  дідом,  і  за  хатою,
                     на  добро  багатою...
                                           Коли  кіз  не  було  дома,
                                           вже  й  зібралася  додому...
                                           Взяла  масла  вона  й  сиру,
                                           та  й  пішла  в  свою  хатину.
                                           Цього  разу  не  блукала,
                                           рідну  хату  відшукала.
                     Підійшла  вона  до  хати,
                     в  вікно  стала  підглядати...
                     Дід  в  той  час  насипав  каші,
                     був  сумний,  та  став  жувати,
                     баба  взяла  грудку  масла,
                     та  й  підкинула  в  ту  кашу...
                                           Дід  подумав  грязь  упала,
                                           от  біда,  каша  пропала...
                                           Але  ж  їсти  так  хотілось,
                                           що  викинуть  не    насміливсь...
                                           Та  все  ж  їв  він  через  силу,
                                           і  нарешті  зрозумів  він,
                                           що  та  каша,  що  він  їв
                                           ще  добрішою  вже  стала...
                     Хоч  наївсь  та  засмутився,
                     чи  то  сон  йому  приснився,
                     чи  було  то  наяву,
                     чи  привиділось  йому...
                     Він  почув  голос  бабуні:
                   -Милий,  відчини,  прошу  я!
                     Дід  зрадів  аж  донестями,                                    
                     відкрив  двері  і  до  баби,-
                     пригортав  і  цілував,
                     і  веселий  знову  став...
                                               Вони  довго  ще  жили,
                                               і  щасливими  були...
                                               І  ягничку  знов  купили,
                                               і  теличку  й  порося,
                                               оце  й  казочка  уся!..
                                                       
                                                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827174
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 28.02.2019


І ТАК БУЛО, І БУДЕ ТАК…

                           Весна,  літо,  зима,  весна,-
                           Дитинство,  юність,  зрілість...
                           Усе  було,  тепер  нема,
                           Старість  прийшла  і  тут  лишилась...

                           Так  бува  в  кожному  житті,
                           І  дні,  й  роки  швидко    минають,
                           І  люди,  ніби  в  забутті,
                           Не  все  й  помітити  встигають...

                           Куди  ж  воно  усе  спливло,
                           Лише  у  пам"яті  лишилось...
                           І  радужне,  й  п"янке  було,
                           Чи  то    було,  а  чи  приснилось?..

                             Хто  б  ти  не  був  -  багач,  бідняк,
                             Час  швидко  йде  і  все  минає...
                             І  так  було,  і  буде  так,
                             Про  це  лиш  Бог  напевне  знає...

                             Життю  ж  колись  прийде  кінець,
                             Одні  відійдуть,  інші  будуть...
                             Та  світ  не  зникне  нанівець,
                             Бо  він  безмежний,  знають  люди...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827093
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 27.02.2019


НА САМОТНІСТЬ НЕ ЗВАЖАЮ…

                   Я  живу  у  самотині,-
                   вже  багато  літ...
                   Не  ховаюсь  в  павутині,
                   і  люблю  цей  світ...
                                   Хоч  все  в  світі  метушиться,
                                   нехай  буде  так...
                                   Та  кому  яка  різниця,
                                   я  живу  отак...
                   І  з  печалю,  й  болячками,-
                   буваю  підчас...
                   Та  все  ж  з  вірою  й  думками,
                   що  буде  гаразд...
                                   У  просторі  мовчазному,
                                   йде  моє  життя...
                                   На  краєчку  негучному,
                                   пристань  є  моя...
                   В  когось  боги  є  й  кумири,
                   а  в  мене  нема...
                   Живу  з  думами  своїми,
                   та  ще  не  німа...
                                   Чари  я  шукаю  в  слові
                                   й  кладу  на  папір...
                                   Свої  думи  стоголові
                                   вкладаю  у  твір...
                   Щось  виходить  випадково,
                   гарне  й  не  пусте...
                   Засіваю  кожне  слово,-
                   мо'  й  не  пропаде...
                                   Дещо  в  пресу  посилаю,
                                   друкують  бува...
                                   Якщо  люди  ще  читають,
                                   душа  ожива...
                   Як  вагоме  знайду  слово,
                   радію  собі,
                   і  воно  сильніше  грому
                   буває  тоді...
                                   Вже  як  є,  так  хай  і  буде,-
                                   не  вмію  мовчать...
                                   Може  хтось  мене  й  осудить,-
                                   я  буду  писать...
                   Кожне  слово  мені  значить,
                   що  жива  душа...
                   Доки  очі  мої  бачать,
                   я  пишу  вірша...
                                   Та  і  проза  просить  слова,
                                   не  відмовлю  я...
                                   Проза  -  це  ніби  розмова,
                                   в  ній  сповідь  моя...
                   Коли  пишу,  самотиня
                   кудись  відплива...
                   Час  вертає  у  цвітіння,
                   де  колись  була...
                                   Так  проходять  у  спокої
                                   години  і  дні...
                                   Це  комусь  може  знайоме,
                                   а  комусь  і  ні...
                   І  пишу  я,  і  читаю,-
                   прозу  і  вірші...
                   На  самотність  не  зважаю,
                   так  легше  мені...    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826922
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 26.02.2019


Я НЕ ЗРІКАЮСЬ МРІЙ…

                                   Я  не  зрікаюсь  своїх  мрій,
                                   Вони  мені  потрібні...
                                   Без  них  в  мені  неспокій  мій,-
                                   Володар  безнадійний...

                                   В  душі  бува  лунає  спів,
                                   Буває  й  безнадія...
                                   А  то  бува,  що  від  жалів,
                                   Горю  я  і  німію...

                                   Та  болі  я  і  всі  жалі,-
                                   Трудом  я  відганяю,
                                   Відразу  легшає  мені,
                                   І  мрії  я  вертаю...

                                   Мрії  свої  дуже  люблю,
                                   І  бережу,  й  лелію,
                                   Коли  вони  палкі  стають,
                                   Я  аж  божеволію...

                                   Я  розвиваю  часом  їх,
                                   Буває  що  й  літаю,
                                   В  безумстві  падаю  від  втіх,
                                   Й  в  минуле  поринаю...

                                   І  я  копаюся  в    собі,-
                                   Згадую  лиш  хороше...
                                   В  пориві  мрій  своїх  тоді-
                                   Стою  як  на  сторожі...

                                   Боясь  я  мрії  загубить,
                                   Вони  моя  розрада...
                                   Без  мрій  мені  ніяк  не  жить,-
                                   Я  вдячна  їм  і  рада...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826716
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 24.02.2019


ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ - СВІТЛИЙ ДЕНЬ…

                 Весна  прийшла  в  ранковий  час,-  
                 І  вчора,  і  сьогодні...
                 Сніг  розтає,  він  уже  згас,
                 Хоч  ранки  ще  й  холодні...

                 Все  запалало  у  просторі
                 Від  променів  ласкавих,
                 Ніби  вернулося  з  неволі,
                 Те  що  сніги  ховали...

                 Та  швидко  відішов  той  час,
                 І  день  враз  розпочався,
                 Ішов  сміливо  і  не  гас,
                 Свободи  він  діждався...

                 Його  величність  -  світлий  день,-
                 По  весняному  гарний,
                 А  як  настане  час  цвітінь,
                 І  буде  день  ще  й  славний...

                 Він  уже  довший,аніж  був,-
                 І  світлий,  і  величний...
                 Лиш  про  вечірній  час  забув,
                 Подумав,  що  він  вічний...

                 А  було  ж  гарно  все  навкруг,
                 Світилось  і  блищало...
                 Та  сонце  вже  зробило  круг,
                 І  промені    сховало...

                 І  вже  прийшов  вечірній  час,-
                 І  зоряний,  й  цікавий...
                 Сонце  сховалось...Та  не  згас
                 Запал  його  весняний...

                 Всі  ночі  будуть  золоті,
                 Зникне  печаль  повсюди...
                 І  серед  мрій  у  забутті,-
                 Будуть  щасливі  люди!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826486
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 22.02.2019


ВЕСНЯНІ ЧАРИ…

                     Ще  не  співають  солов"ї,-
                     для  них  пора  ще  рання...
                     Та  сонце  радужне  вгорі
                     і  люди  цьому  раді...
                     
                     Ллється  навкруг  диво  -  краса,
                     природи  це  забава.
                     Весна  іде,  тепло  несе,
                     і  для  людей  це  зваба...

                     Радіють  люди  цій  красі,
                     приймають  її  чари...
                     Весна  іде  назустріч  всім,
                     моргають  білі  хмари...

                     Зійшли  сніги  уже  з  землі,
                     розвіялись  тумани...
                     А  верби  в  ранішній  імлі,
                     проснулись  ніби  п"яні...

                     І  я  дивлюсь  на  цю  красу,-
                     і  вірю,  і  не  вірю,
                     тягар  життя  я  донесу,
                     ще  цю  весну  зустріну...
 
                     І  буду  я  радіти  їй,-
                     у  радості  і  млості...
                     Буду  чекать  в  хаті  своїй,-
                     дітей  й  онуків  в  гості...

                     Почую  співи  солов"їв,
                     й  дзвінке  :  "Ку!  -    Ку!"    зозулі...
                     І  я  радітиму  за  всіх,-
                     в  своїй  старечій  долі...

                     І  нехай  радують  усіх
                     весни  цієї  чари...
                     Квітне  для  всіх  її  усміх,
                     зникнуть  невдачі  й  чвари...

                     Ще  не  співають  солов"ї,
                     для  них  пора  ще  рання,
                     та  люди  ждуть  усі  її,
                     й  природа  цьому  рада...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826379
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.02.2019


У СЬОГДНІШНІХ ЗАГАДКАХ З МОВОЮ ПОВ"ЯЗАНІ ВІДГАДКИ…

                           1.  Хоч  найменша,  та  важлива,скрізь  потрібна,  хоч  мала,  
                                   якби  я  із  книжки  вийшла,  то  біда  тоді  б  була.
                           2.  Я  за  першу  трохи  більша,  хоч  звичайно  теж  мала,
                                   щоб  було  все  зрозуміло,  я  потрібна  буду,  є,як  і  була.
                           3.  Ну  а  я  ще  трохи  більший,  теж  потрібний  на  письмі,
                                   і  буваю  важливіший,  ніж  подруги  перші  дві.
                           4.  А  у  мене,аж  дві  перші:  є  внизу,  і  є  вгорі,
                                   не  обійдуться  без  мене  в  прямій  мові  на  письмі...
                           5.  Ну  а  нас  є  аж  чотири:  дві  внизу  і  дві  вгорі,                                                                                          
                                   ми  як  всі  ті  попередні  теж  потрібні  на  письмі...
                           6.  А  я  більш  на  другу  схожий,лиш  розміщений  вгорі,
                                   хоч  не  в  кожному  є  слові,  та  потрібний,  як  і  всі...
                           7.  Я  потрібний,як  всі  інші,  не  буваю  в  стороні,
                                   як  ведуть  розмову  двоє,  хочте  вірте,  хочте  -  ні...
                           8.  А  мені  усе  до  речі:  і  в  розмовах,  і  в  піснях,
                                   в  діалозі  я  найперший  і  важливий  дуже  знак...
                           9.  А  я  літера  маленька,  та  без  мене  ну  ніяк,
                                   не  обходиться  в  писанні,  я  потрібний  дуже  знак...
                         10.  А  ми  подруги  важливі,  не  буває  слів  без  нас,-
                                   на  письмі  і  в  усній  мові,  кожен  день  і  кожен  час.
                         11.  В  алфавіті  нас  найбільше,  і  важливі  ми  усі,
                                     і  в  розмовах  дуже  різних,  і  звичайно  й  на  письмі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826367
рубрика: Інше, Лирика
дата поступления 21.02.2019


ЖУРБА…

               Ой  чого  ж  то  потемніли
               і  верба,  й  калина?..
               Чого  гілля  опустили
               дуб  і  яворина?..
                                     Не  в  верби  то  біля  хати,
                                     гілля  потемніло...
                                     То  за  сином  плаче  мати,
                                     і  серце  зболіло...
               То  не  в  дуба  гілля  гнеться,
               від  вітру  й  морозу...
               А  то  в  батька  душа  рветься,
               та  ще  й  ллються  сльози...
                                     До  землі  то  нахилилась,-
                                     ні,  не  яворина...
                                     То  від  горя  похилилась,-
                                     синова  дружина...
               Зажурилась,  потемніла,-
               не  диво  -  калина,
               то  від  болю  заніміла,-
               синова  дитина...
                                     На  Майдан  пішов  сміливо,-
                                     справедливість  відновить...
                                     Та  в  поході  тім  загинув,
                                     серед  сотні  там  лежить...
                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826239
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.02.2019


ЛЮДИ, БУДЬТЕ ГОТОВІ…

             Все  на  світі  минає,
             і  не  знати  куди,
             тільки  біль  не  зникає,
             біль  той  з  нами  завжди...
                                   Пам"ятають  всі  люди
                                   ті  тривожнії  дні,-
                                   коли  сонце  і  небо
                                   були  ніби  в  пітьмі...
             Юнаки  і  дівчата,
             на  Майдан  тоді  йшли,
             молоді  і  завзяті,-
             проти  влади  пішли...
                                   Проти  того  безглуздя,
                                   що  робилось  тоді...
                                   Розпалили  багаття,
                                   щоб  згоріло  в  вогні...
             Йшли  простою  ходою,
             не  діждавшись  весни...
             І  за  Правду  без  зброї,
             по  всіх  вулицях  йшли...
                                   Та  хода  була  мирна,
                                 "Мирний  наступ"  вела...
                                   А  зустрілась  з  насильством,
                                   і  там  бита  була...
             Непривітно  зустріли
             грізні  силовики,
             чим  попало,  тим  били,
             ще  й  стріляли  таки...
                                 Не  минали  нікого,-
                                 і  старих,  й  молодих,
                                 бо  забули  про  Бога,-
                                 не  вкради,  не  убий!..
             Хоч  сповите  у  зорі
             усе  місто  було...
             Затуманилось  в  горі,-
             кожне  місто  й  село...
                                 Звідусіль  поспішали-
                                 люди  з  міст  і  із  сіл,
                                 взяти  участь  бажали,
                                 в  протистоянні  тім...
             І  церковнії  дзвони
             не  могли  більш  мовчать...
             І  ті  дзвони  "кричали":
             перестаньте  вбивать...
                                 Та  при  владі  колишні,-
                                 наказали  стрілять...
                                 І  каштани,  й  тополі
                                 не  могли  більше  спать...
             Їх  гілки  в  снах  ще  голі
             і  сьогодні  кричать:
         -Люди,  будьте  готові,-
             свій  народ  захищать...
                                 І  ми  чуєм  ці  крики,
                                 зрозуміли  вже  всі,
                                 що  лиш  в  Правді  і  Волі,
                                 будуть  люди  живі...
             Все  на  світі  минає,
             і  відходить  кудись...
             Та  Майдан  пам"ятаєм,
             у  серцях  він  живий...                            

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826108
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 19.02.2019


ЛИШЕ ПРАВДА УСЕ ПЕРЕМОЖЕ…

                                           Я  дивлюсь  у  вікно,
                                           та  куди  ж  ми  йдемо,-
                                           лише  чвари  кругом  й  колотнеча,
                                           усе  більше    брехня,
                                           повсякчасна  гризня,-
                                           непотрібна  давно  й  недоречна...

                                           Олігарх  він  багач,
                                           не  почує  той  плач,-
                                           що  розлився  по  всій  Україні,
                                           і  йому  не  болить,
                                           що  комусь  важко  жить,
                                           що  неспокій  у  нашій  родині...

                                           Що  десь  плаче  дитя,
                                           а  десь  мати  вмира...
                                           Особисте  на  першому  плані,
                                           він  хапа  де  що  є,
                                           і  його  все  стає,-
                                           служить  все  невгамовному  панству...

                                           А  бідняк  так  живе,
                                           що  коли  не  помре,-
                                           не  живе  вже  давно,  виживає,
                                           бо  роботи  нема,
                                           а  якщо  вона  й  є,
                                           то  зарплата,як  кіт  той  наплакав...

                                           Та  вже  є,  те  що  є,
                                           віднайти  б  основне,-
                                           солідарність  вже  вийшла  із  моди,-
                                           хто  туди,  хто  сюди,
                                           як  шкідливі  коти,
                                           і  нема  почування  спільноти...

                                           То  ж  виходить  життя,-
                                           це  одвічна  борня,
                                           а  вона  ж  не  буває  легкою...
                                           То  ж  не  треба  сидіть,
                                           і  не  треба  глядіть,
                                           а  боротись,  постійно  боротись...

                                           Як  не  зробимо  те,
                                           що  повинні  зробить,
                                           наші  діти  цього  не  пробачать...
                                           Ми  господарі  тут,
                                           не  вкладемо  свій  труд,
                                           то  й  онуки  напевне  заплачуть...

                                           І  не  треба  нам  ждать,
                                           в  свої  руки  все  взять,
                                           за  законами  жить  й  працювати...
                                           Зупинити  війну,
                                           зустріть  нову  весну,
                                           не  пустить  олігархів  до  влади...

                                           Зрозуміти  всю  суть,
                                           за  один  гуж  тягнуть,
                                           і  ніхто  нам  у  цім  не  поможе,
                                           усім  разом  йти  в  путь,
                                           перемогу  здобуть,
                                           лише  Правда  усе  переможе...

                                           Ми  не  миші  руді,
                                           і  допоки  живі,-
                                           нам  не  можна  сидіти  без  діла,
                                           будьмо  ж,  люди,  людьми,
                                           і  все  зможемо  ми,
                                           З  нами  Правда  і  Віра,  й  Надія!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825988
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.02.2019


НА КРАЄЧКУ ЖИТТЯ ВЖЕ СТОЮ Я…

             На  краєчку  життя  вже  стою  я,
             І  зими  вже  не  струшую  сніг,
             У  повір"я  і  вірю,  й  не  вірю,
             Чи  вернутися  в  світ  цей  ти  б  зміг?..

             А  минуле  в  думках    все  з  тобою,
             Повертає  мене  в  далечінь,
             Розмовляю  сама  із  собою,
             Пересилюю  зим  тяготінь...

             Дні  за  днями  неспішно  минають,
             І  не  хочу  я  їх  рахувать,
             Сірі  будні  до  мене  моргають,
             І  до  наших  незвіданих  свят...

             Я  молюсь,  щоб  почув  ти  й  повірив,
             В  іншім  світі,  чи  то  в  небесах,-
             Ти  потрібен  мені,  як  повітря:
             В  моїх  мріях,  думках  і  у  снах...

             Смерть  у  вікна  мої  ще  не  стука,
             Хоч  зима  засипає  мій  слід,
             І  нестерпною  стала  розлука,
             Посірів  вже  і  світ  цей,і  сніг...

             Хоч  зими  і  снігів  не  боюся,
             Я  в  цім  світі  щаслива  була,
             І  до  Бога  щоденно  молюся,
             І  чекаю  весни  і  тепла...

             Що  минуло,  того  вже  не  буде,
             Розумію  і  знаю  це  я,
             І  щоранку  цей  світ  мене  будить,
             Й  дні  пливуть,  мов  ріки  течія...

             Я  не  вірю,  що  смуток  минеться,
             Й  не  чекаю  свого  я  кінця...
             А  минуле  у  снах  мені  сниться,
             Як  відлуння  щасливого  дня...

             Чи  буває  життя  в  іншім  світі,
             Як  бува  у  повір"ях  й  казках?..
             Та  твій  слід  у  житті  залишився:
             В  наших    дітях,  онуках  й  в  думках...    

             На  краєчку  життя  вже  стою  я,
             І  зими  вже  не  струшую  сніг,
             Ти  за  мене  прошу  не  турбуйся,
             Заспокоїть  мене  спогад  зміг...
                             

                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825778
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 17.02.2019


НІ! ЦЕ ВЖЕ НЕ СОН…

                               Ні!  Це  вже  не  сон,  не  сон  це,
                               Це  весна  стука    в  віконце...
                               Розбуджує  всю  природу,
                               Для  вкраїнського  народу...

                               Спішить  вона  і  в  долини,
                               І  на  гори,  й  полонини,
                               І  привіти  шле  всім  людям,-
                               І  у  свята,  і  у  будні...

                               Йде  неспішною  ходою,
                               І  тепло  несе  з  собою,
                               Не  спиняється  нігде,
                               Ні  вночі,  ані  у  день...

                               Не  спиняється  й  на  ганку,
                               Усіх  будить  спозаранку,
                               Поспішає  на  поля,
                               Хай  парує  вже  земля...

                               Заяснілося  вже  небо,
                               У  блакиті  так,як  треба,
                               Десь  зникає  білизна,-
                               Утікай  скоріш  зима...
 
                               Відчувають  усі  люди,
                               Що  тепло  вже  скоро  буде,
                               От  якби  ще  ця  весна,
                               Мир  у  край  наш  принесла...

                               Хай  з  весною  золотою,
                               Забринить  життя  струною,
                               Зло  у  безвість  відійде,
                               Пісня  радості  гряде!

                               Може  я  і  повторюся,
                               Я  щодня  Богу  молюся,
                               Щоб  весна  швидше  прийшла,
                               І  в  війні  перемогла!..

                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825587
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.02.2019


ОСТАННІЙ СНІГ…

                                       Я  пам"ятаю  перший  сніг,-
                                       Він  зачаровував  усіх,
                                       У  тій  величній  суєті,
                                       Лились  мелодії  святі...

                                       А  потім  снігу  додалось,
                                       Неначе  небо  розлилось,
                                       І  все  посипалось  на  нас,
                                       Здавалось,  що  спинився  час...

                                       За  днями  знов  минали  дні,
                                       Сніги  лежали  чарівні,
                                       Вони  були  не  в  однині,
                                       Морози  в  ночі  були  й  дні...

                                       Люди  любили  ті  сніги,
                                       Хоч  і  набридли  їм  вони,
                                       Та  всі  стомились  від  снігів,
                                       І  від  морозів,  і  вітрів...  

                                       Нині  сніги  вже  не  такі,
                                       Уже  нечисті  і  важкі,
                                       І  білизна  в  них  не  така,
                                       Зникла  велична  суєта...

                                       Дивлюся  я  на  ті  сніги,
                                       Не  додають  вони  снаги,
                                       Та  я  вже  думаю  про  те,
                                       Під  снігом  пролісок  росте...

                                       Як  розтавати  сніг  почне,
                                       Сонце  тепло  своє  розллє,
                                       Першими  виглянуть  з-під  снігу,
                                       Блакитні  проліски  до  світла...

                                       Зійде  з  землі  останній  сніг,
                                       Радість  повернеться  до  всіх,
                                       Знову  в  величній  суєті,
                                       Будуть  мелодії  святі...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825334
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 13.02.2019


ПРО НАС ГОВОРИЛИ - ІДЕАЛЬНА ПАРА…

                                     Про  нас  говорили  -  ідеальна  пара,-
                                     Стрункі  і  високі,  красиві,  як  квіт,
                                     Дякували  долі,  що  нас  об"єднала,
                                     І  для  нас  з  тобою  став  рожевим  світ...

                                     Жили  працювали  і  були  щасливі,-
                                     Двох  синів  і  доню  народили  ми,
                                     Все  було  цікаво,  сонечко  світило,
                                     І  на  нас  похожі  діточки  росли...

                                     Усе  було  добре,  дітки  підростали,
                                     І  ми  не  чекали  з  тобою  біди,
                                     Незалежність  краю  з  радістю  зустріли,
                                     Мрії  і  Надії  нас  вперед  вели...

                                     Що  тоді  творилось  важко  зрозуміти,-
                                     Все  навкруг  гриміло,  все  навкруг  гуло,
                                     Ми  не  розгубились,  труднощі  долали,
                                     Хоч  і  дуже  важко  нам,  як  всім  було...

                                     У  той  час  і  діти  сім"ї    утворили,
                                     Ми  як  у  лещатах  стиснуті  жили,
                                     Було  дуже  скрутно,  зарплат  не  давали,
                                     А  тут  і  онуки  до  нас  "припливли"...

                                     Та  ми  не  здавались,  вихід  десь  шукали,
                                     Нас  ніби  загнали  у  глухі  кути,
                                     В  вихідні  і  свята  соняхи  сапали,
                                     Ще    й  овочі  й  фрукти  продавали  ми...

                                     Та  всі  негаразди  з  часом  все  ж  минали,
                                     Ми  вже  й  не  чекали  якоїсь  біди,
                                     Раділи  онукам,  співанки  співали,
                                     Крутились  як  дзиги  і  туди,  й  сюди...

                                     Та  біда  нежданно  нас  вже  відшукала,
                                     Синочок  на  шахті  загинув  тоді,
                                     Через  кілька  років  й  невістки  не  стало,
                                     Чимось  не  вгодили  ми  своїй  судьбі...

                                       Вже  багато  років  і  тебе  немає,
                                       Я  одна  лишилась  на  довгі  роки,
                                       Живу  в  нашій  хаті,  сумую  звичайно,
                                       У  своїй  країні,  на  своїй  землі...

                                       Про  нас  говорили  -  ідеальна  пара,
                                       Та  на  жаль  минуло  це  давним-давно...
                                       Є  що  пригадати,  старість  нездоланна,
                                       Та  я  не  жаліюсь  на  світ  все  одно...
   

                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825172
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 12.02.2019


НАПЕРЕКІР УСІМ ВІТРАМ….

                             Кудись  летять  спішать  вітри,
                             Мені  б  хотілося  побачити,
                             Де  зупиняються  вони,
                             Неспокій  їм  пробачити...
                                                             
                             Колись  і  ми,  як  ті  вітри,-
                             Все  намагалися  побачити,
                             Вдихати  подихи  весни,
                             Життя  усім  покращити...

                             Пізнати  поспішали  світ,
                             І  запізнитись  не  боялися,
                             Що  знайдем  папороті  квіт,
                             Ми  в  цім  не  сумнівалися...

                             І  в  дощ,  і  в  сніг,  і  взаметіль,
                             І  від  вітрів  ми  не  ховалися,
                             Стрічали  радо  провесінь,
                             І  ми  не  нудьгувалися...

                             Не  уникали  протиріч,
                             З  неправдою  і  злом  боролися,
                             І  намагались  всюдибіч,-
                             В  усьому  розібратися...

                             Спливли  роки,  змінились  ми,
                             Вже  живемо,  як  сироти,
                             Никаємо  поміж  людьми,
                             І  боїмось  буває  дихати...

                             Тепер  ми  заздримо  вітрам,
                             Їх  волі  нам  уже  не  звідати,
                             Вдячність  несемо  небесам,
                             Що  сонце  нам  ще  світиться...

                             Нам  не  спинити  час,  роки,
                             Вони  відходять  десь  у  безвісти,
                             Та  ми  ж  живем  усе  таки,
                             Хоч  вже  не  маєм  крепкості...

                             Наперекір  усім  вітрам,
                             Не  боїмось  і  смерті  ми,
                             Хоч  шкандибаючи  йдемо,
                             Сплановане  завершимо...  

                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825057
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2019


ТАК В ЖИТТІ НЕ БУВА…

                                           Наяву  це  було,
                                           чи  приснилось  мені,
                                           що  село  ожило,
                                           і  живу  я  в  селі...
                                                                     Так  в  житті  не  бува,
                                                                     так  бува  лише  в  снах,
                                                                     що  ще  мама  жива,
                                                                     і  живий  ще  мій  брат...
                                         Що  ми  з  братом  удвох,
                                         знов  до  мами  прийшли,
                                         у  розквітлий  садок,-
                                         ми  всі  троє  пішли...
                                                                   А  там  вишні  цвітуть,
                                                                   і  зозуля  кує,
                                                                   білі  хмари  пливуть,
                                                                   сходить  сонце  ясне...
                                       Неба  синя  блакить,
                                       і  ми  знов  молоді,
                                       все  наколо  бринить,
                                       як  колись,  як  тоді...
                                                                 Так  хотілось  мені,
                                                                 щоб  було  це  не  в  сні,
                                                                 щоб  в  моєму  селі,
                                                                 ми  зустрілись  усі...
                                     Щоб  було  усе  так,
                                     як  колись  то  було,
                                     були  мама  і  брат,  
                                     і  село  щоб  жило...
                                                                 Кожен  ранок  і  день,
                                                                 був  рожевий  як  квіт,
                                                                 і  ми  в  морі  пісень,-
                                                                 розкривали  цей  світ...
                                     Світ  величний  щоб  став,-
                                     для  людей  і  села,
                                     сад  життя  розквітав,
                                     і  весна  щоб  цвіла...
                                                                 Щоб  війни  не  було
                                                                 більш  ніколи  й  нігде,
                                                                 Мир  і  Правда  жили,
                                                                 й  Перемога  гряде!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824852
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.02.2019


ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ І ЗДОРОВИМ…

                 Нам  пора  вже  давно,-
                 Всім  до  бою  ставать,
                 Захищать  і  себе,  і  країну...
                 Доки  сонце  сія,
                 І  ще  родить  земля,
                 І  жива,  ще  жива  Україна...
                             Хай  лютують  вітри,
                             І  морози,  й  сніги,-
                             Зупинятись  не  маємо  права...
                             Усі  сили  зберем,
                             В  руки  зброю  візьмем,-
                             І  вперед,  де  чекає  нас  слава...
                 Ще  поборемось  ми,
                 Може  ляжем  й  кістьми,
                 Не  боротись  не  маємо  права,
                 Ця  війна  йде  давно,
                 І  нам  право  дано,-
                 Зупинити  війну  цю  криваву...
                             Не  спізнись,  поспіши,-
                             Там  потрібний  і  ти,
                             І  не  бійся  і  ворога,  й  бурі...
                             Крізь  тумани  й  сніги,
                             Не  спиняйсь,  вперед  йди,
                             Подолай  свої  думи  похмурі...
                 Ти  потрібний,  повір,
                 Не  тоді,  а  тепер,
                 Де  бої  за  життя  і  країну...
                 Не  барись,  поспішай,
                 Як  спіткнешся,  вставай,
                 Захисти  і  свій  край,  і  родину...
                               Там  снаряди  летять,
                               Злі  вогні  там  горять,
                               І  солдат  не  один  вже  загинув...
                               Тим  хто  впав  поможи,
                               Свою  міць  покажи,-
                               Ти  як  він  поле  бою  не  кинув...
                 Якщо  куля  тебе
                 У  бою  не  мине,
                 Не  лякайся,  борись  безупинно...
                 Час  мине,  біль  пройде,
                 Опануєш  себе,
                 Переможеш  і  жити  ти  будеш...
                                 Прийде  час  золотий,
                                 І  ти  будеш  живий,
                                 І  не  буде  ні  воєн,  ні  горя...
                                 Прийде  нова  весна,
                                 Закінчиться  війна,-
                                 Вільні  будуть  і  люди,  й  простори...
                   То,  отож,  не  сиди,
                   Перемоги  не  жди,
                   Бо  без  тебе  вона  не  настане...
                   Доки  йде  ця  війна,-
                   Всі:  і  він,  й  ти,  і  я,
                   Ми  сидіти  не  маємо  права...
                                     Ти  воюй,  я  пишу,
                                     І  про  тебе  скажу,
                                     Що  ти  гідний  свойого  народу...
                                     Людям  все  розкажу,
                                     А  тебе  попрошу:
                                     Повертайся  живим  і  здоровим...
                                       
                                                           

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824764
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.02.2019


ОСОБЛИВІ МИТТЄВОСТІ ЖИТТЯ…

                                     В  житті  кожної  людини,
                                     Особливі  митті  є...
                                     І  тоді  люди  щасливі,
                                     Коли  час  їх  настає...
                                                         Чи  то  чув  він,  а  чи  бачив,
                                                         Чи  можливо  то  був  сон...
                                                         Чи  він  спав,  чи  може  марив,
                                                         Може  був  душі  то  зов...
                                     З  давніх  -  давен  люди  знають,-
                                     Любов  владарка  життя,
                                     Він  не  знав  ще  і  не  бачив,
                                     Як  наступить  мить  ота...
                                                       Глянув  якось  він  у  очі,-
                                                       Дивні,  гарні  і  ясні,
                                                       Втратив  він  і  сон,  і  спокій,
                                                       І  здалося  онімів...
                                     Очі  ті  неначе  зорі,
                                     Діаманти  чарівні...
                                     Він  таких  раніш  не  бачив,
                                     Як  озерця  голубі...
                                                       Він  завмер,  як  їх  побачив,
                                                       Наяву  це,  а  чи  сон?..
                                                       Та  ж  не  спав  ніби,  й  не  марив,
                                                       Ніби  він  попав  в  полон...
                                   Він  і  вірив,  і  не  вірив,
                                   Особлива  мить  прийшла,
                                   І  радів,  і  був  щасливий,
                                   Що  мить  мимо  не  пройшла...
                                                       Що  робити    далі  знає,
                                                       Ніби  вузлик  зав"язав,
                                                       Птицю  щастя  він  втримає,
                                                       Як  зробити  це  він  знав...
                                   Усім  людям  я  бажаю,
                                   Птицю  щастя  не  впусть...
                                   Як  втимати  кожен  знає,
                                   Щастя  кожну  мить  ловить...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824637
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2019


ДОБРИМ ЩОБ БУЛО У ВСІХ СЬОГОДНІ

                               Хочу,  щоб  не  кінчилось  сьогодні,
                               Завтра,  щоб  розквітло,  як  весна,
                               Під  весну  підставлю  я  долоні,
                               Й  помолюсь,  щоб  кінчилась  війна...

                               Хочу,  щоб  весна  швидше  настала,
                               І  назавжди  Правда  ожила,
                               І  щоб  Україна  розцвітала,
                               Кожна  сім"я  в  радості  жила...
                 
                               Хочу  я,  щоб  бідності  не  стало,
                               Діти  щоб  здоровими  росли,
                               Всі  дорослі  вміло  працювали,
                               І  зарплати  гідні  в  них  були...

                               Щоб  пенсіонери  не  журились,
                               У  достатку  й  радості  жили,
                               Безкоштовно  хворі  лікувались,
                               Всі  щасливі  люди  щоб  були...

                               Щоб  пішли  із  влади  олігархи,
                               Вкрадене  вернули  у  казну,
                               Щоб  були  хороші  результати,-
                               В  навчанні  і  праці  наяву...

                               Щоб  всі  українці  жили  дома,
                               Не  шукали  праці  за  "бугром",
                               І  сім"я  у  кожного  чудова,
                               Оповита  сонячним  теплом...

                               Хочу,  щоб  порядність    повертала,-
                               Всіх  людей  до  праці  і  тепла...
                               Доброта,  щоб  світом  керувала,
                               Щедрість  між  людьми  завжди  була...

                               Щоб  кохання  всіх  вело  до  світла,
                               Справжнім  щоб  завжди  воно  було,
                               Україна  в  світі  була  гідна,
                               Щоб  жило  і  місто,  і  село...

                               Добрим,  щоб  було  у  всіх  сьогодні,
                               Завтра,  щоб  розквітло,  як  весна,
                               Веселкові  дні  були  погідні,
                               Щоб  і  бідність  зникла  і  війна...
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824434
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.02.2019


ТИ ЗА МНОЮ, ПРОШУ, НЕ ХОДИ…

                               Ти  за  мною,  прошу,  не  ходи,
                               Я  не  хочу  з  тобою  балакати,
                               В  мене  хлопець  вже  є  молодий,
                               І  його  я,  його  лише  ждатиму...

                               Він  на  Схід  пішов    бить  ворогів,
                               І  мене,  і  наш  край  захищатиме...
                               Я  кохаю  його  й  мене  він,
                               І  з  війни  я  його  лиш  чекатиму...

                               Що  ж  поробиш  війна  є  війна,
                               Скільки  треба  він  там  воюватиме,
                               Вже  минули  і  осінь,  й  зима,
                               І  весною,  і  літом  я  ждатиму...

                               Я  надіюсь  скінчиться  війна,
                               І  коханий  тоді  мій  повернеться,
                               І  розквітне  в  коханні  весна,
                               І  все  лихо  тоді  вже  минеться...

                               А  тебе  знову  я  попрошу,
                               Не  ходи  по  моїй  навіть  вулиці,
                               На  побачення  я  не  прийду,
                               Й  твою  мову  не  буду  я  слухати...

                               Ти  хороший,  це  знаю  вже    я,
                               І  кохання  своє  ще  віднайдеш  ти,
                               На  весілля  тебе  запрошу,
                               І  на  цьому  розмови  припинемо...

                               І  тебе  я  ще  раз  попрошу,
                               Не  втрачай  свого  часу  даремно  ти,
                               Поважаю  тебе  й  не  люблю,
                               І  свого  я  коханого  ждатиму...              

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824319
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 05.02.2019


ПЕРЕДВЕСНЯНИЙ ЧАС…

                     І  гарний,і  цікавий,
                     передвесняний  час,
                     його  спостерігаю,
                     чимсь  схожий  він  на  нас...
                                         Такий  же  невгамовний,
                                         як  ми  колись  були...
                                         Любові  й  Надій  повен,
                                         і  вірим  йому  ми...
                     Уже  зима  минає,
                     весняні  сняться  сни,
                     природа  теж  чекає,
                     так  як  і  ми  весни...
                                         І  сонечко  засяє,
                                         над  хатами  весни,
                                         І  півень  заспіває,
                                         радіти  будем  ми...
                     Хоч  не  кують  зозулі,
                     немає  ж  ще  весни,
                     а  верби  і  тополі,
                     бачать  весняні  сни...
                                         Дерева,  як  і  люди,
                                         як  трави  і  кущі,
                                         розглядуються  всюди,
                                         чекаючи  весни...
                     Весна  ж  бо  зменшить  болі,
                     й  печалі,  і  жалі,
                     розквітне  все  з  любові,
                     вгорі  і  на  землі...
                                         Оновляться  і  люди,
                                         і  на  яву,  і  в  снах,
                                         і  радості  прибуде,-
                                         на  весняних  парах...
                     Земля  теж  запарує,
                     світанками  весни,
                     і  світ  уже  почує,-
                     не  треба  нам  війни...
                                         Не  буде  більше  воєн,
                                         миром  пахне  весна,
                                         і  людям,  як  ніколи,
                                         не  треба  вже  війна...
                     І  я  всіх  закликаю,
                     миром  зустріть  весну,
                     і  воїнам  поможем,
                     спинити  цю  війну...
                                         Зима  все  відчуває,
                                         вона  вже  не  німа,
                                         весну  й  вона  чекає,
                                         бо  ж  стомлена  вона...
                     Природа  теж  чекає,-
                     весни,  добра  й  тепла,
                     непотріб  хай  зникає,
                     земля  хай  розквіта!..
                                         Цікавий,  невгамовний,-
                                         передвесняний  час,
                                         надій  і  віри  повен,
                                         чимсь  схожий  він  на  нас...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824160
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2019


ВЕСНА І ВИБОРИ…

                               Вже  весни  нам  чутно  кроки,
                               Відступа  німа  зима,
                               Стрекотять  уже  сороки,
                               Поспіша  пора  нова...
                                                 Піднялося  вище  сонце,-
                                                 Простір  й  землю  зігріва,
                                                 Загляда  в  моє  віконце,
                                                 Весні  двері  відчиня...
                                 Хоч  можливо  ще  й  зарано,
                                 Весні  сісти  на  престол,
                                 Та  природі  вже  цікаво,-
                                 Показать  новий  фасон...
                                                   В  небі  білі    вже  хмаринки,-
                                                   Пливуть  й  дивляться  униз,
                                                   І  здається,  що  жаринки,
                                                   Зависають  на  карниз...
                                 Лише  вітер  злиться  й  свище,
                                 Гойда  гілля  у  садках...
                                 Незважа    на  роздоріжжя,
                                 Шука  владно  собі  шлях...
                                                     Я  кажу  буйному  вітру,-
                                                     Годі,  годі,  вже  облиш,
                                                     Людям  і  без  тебе  гірко,
                                                     Віру  їм,  прошу,  залиш...
                                 Йдем  до  виборів  сьогодні,
                                 Претендентів  -  35...
                                 Вибрать  правильно  важливо,
                                 Щоб  вже  жить,  не  виживать...
                                                       Всі  багаті  претенденти,-
                                                       Обіцяють  людям  рай,
                                                       Усі  вміють  говорити,
                                                       Легше  ж  це,  ніж  працювать...
                                   Можна  певне    вже  сказати,-
                                   Вони  схожі  на  шулік,
                                   Всі  багаті  і  пихаті,
                                   Викликають  злість  і  сміх...
                                                       Як  послухати  їх  речі,
                                                       Застеляє  очі  дим...
                                                       Чи  сліпі  вони,  чи  зрячі,
                                                       Хто  ж  повірить  нині  їм?..
                                   Весна  справу  свою  зробить,
                                   Світ  стоїть,  як  і  стояв,
                                   Самі  собі  зробим  вирок,
                                   Щоб  ніхто  і  не  стогнав...
                                                       Уже  пахне  первоцвітом,
                                                       Легше  дихать  нам  стає  ,
                                                       Вірний  вибір,  перемога,
                                                       Всім  наснаги  додає...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824024
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2019


КОЛИСЬ ЖЕ СКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА…

                                     Дівчино,  голубко,  посидь  біля  мене,
                                     Настав  вже  розлуки  нам  час...
                                     Дасть  Бог,  не  загину,  до  тебе  вернуся,
                                     А  ти  мене,  люба,чекай!..

                                     Ти  в  мене  хороша,усе  розумієш,
                                     Я  йду  захищати  свій  край...
                                     Можливо  в  останнє  до  тебе  горнуся,
                                     Благаю,  мене  ти  чекай!..

                                     Тобі  обіцяю,  берегтися  буду,
                                     Та  ж  знаєш  -  війна  є  війна...
                                     Якщо  ж  і  поцілить  в  бою  в  мене  куля,
                                     То  ти  не  лишайся  одна...

                                     Не  довго  сумуй  і  знайди  собі  пару,
                                     А  з  ним  і  мене  пом"яніть...
                                     Якщо  ж  у  вас  син,  а  чи  донечка  буде,
                                     Її  моїм  ім"ям  назвіть...

                                     Дівчино,  голубко,  не  плач,  я  благаю,
                                     Бо  ворога  я  не  боюсь...
                                     Усе  буде  добре,  я  вірю  і  знаю,
                                     Й  до  тебе,кохана,  вернусь!..

                                     Ти  ж  знаєш,  голубко,  тебе  я  кохаю,
                                     Дай  в  очі  твої  зазирнуть...
                                     Ти  будеш  чекати,  я  вірю  і  знаю,
                                     Що  я  не  загину  й  вернусь...

                                     Не  може  ж  війна  ця  так  довго  тривати,
                                     Колись  же  скінчиться  вона...
                                     І  ти  мене  будеш,  кохана,  стрічати,
                                     І  зникне  навіки  війна...

                                     До  тебе  вернуся  і  будем  ми  разом,-
                                     Своє  будувати  життя...
                                     Сімейне  гніздечко  поповниться  з  часом,
                                     І  буде  усе  до  пуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823863
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 02.02.2019


ЛЮТИЙ - ГОСТРОКУТИЙ…

             Вже  добіг  до  кінця  свого  січень,
             Його  лютий  сьогодні  змінив,
             Він  коротший...А  березень  й  квітень
             Додасть  сили  й  наснаги  усім...

             Перетерпіти  мусимо  лютий,
             А  там  й  сонце  теплом  забринить,
             І  хоч  лютий  спита  хто  в  що  взутий,
             В  небі  буде  і  сонце,  й  блакить...

             Кажуть:  лютий  усе  ж  гострокутий,
             Пригріває  ведмедям  боки,
             Він  ще  буде  суворий  і  лютий,
             Й  замете  ще  снігами  стежки...

             І  морози  ще  будуть  й  метелиці,
             Та  все  ж  сонце  на  літо    іде,
             До  весни  і  дороги  вже  стеляться,
             По  -  весняному  й  вітер  гуде...

             Лютий  ,звісно,  ще  лютуватиме,
             І  на  весну  сердито  гуде,
             Та  вже  й  сніг  весною  пахнутиме,
             Весни  хід  переможно  прийде...

             І  зима  із  весною  зустрінуться,
             Непереливки  будуть  обом,
             Та  лиш  та    буде  з  них  переможниця,
             Що    увесь  світ  освітить  теплом...

             То  ж  не  злися  уже  гострокутий,
             Небо  й  нині,  поглянь,  голубе,
             Не  важливо  вже  хто  і  в  що    взутий,
             І  весна  переможе  тебе!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823707
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.02.2019


ПРО СІМЕЙНІ ВАДИ І НЕДОЛІКИ… (гумористичне)

                                 *  Хитра  і  моторна  наша  баба  Мотря,-
                                       закривіла  на  ногу,  та  не  знає  на  котору...
                                 *  Ще  хитріший  Іван  дід,  де  кисіль,  там  він  і  сів,
                                       а  де  пиріг,  то  там  він  і  ліг...
                                 *  Сидить  дід  Іван  на  стільці,  обуває  постільці*,
                                       а  баба  Мотря  мордується,  ніяк  в  чоботи  не  взується...
                                 *  Зібрався  дід  Іван  на  базар,всівся  на  порозі,  а  думав  що  на  возі,
                                       от  тобі  й  базар...
                                 *  А  Петро,їх  синок,  як  до  роботи,  то  "ох",  та  й  "ох",
                                       а  як  їсти  то  за  трьох...
                                 *  А  невістка  Тетяна  встала  якось  рано  -  рано,  та  побігла  до  куми,
                                       там  сиділа  до  весни...
                                 *  А  Василь  їх  син  і  онук,  то  ж  він  радий  і  косити,
                                       та  нема  ж  кому  косу  носити...
                                   *  А  їх  донька  і  онучка  Марійка  все  хіхоньки  та  хахоньки,
                                         а  до  роботи  -  ні  капельки...
                                   *  Оженився  внук  Василь,  узяв  Катрю  біснувату;                                                                            
                                         та  не  мали,  що  робити,  підпалили  хату...  
                                   *  А  у  Катрі  губа  не  дура,  а  язик  не  лопата,
                                         не  шукає  гірке,  шука  й  їсть  все  солодке...
                                   *  Рано  вранці  до  них  в  гості  прийшла  знайома  Векла,
                                         та  й  сиділа  допоки  не  смеркло...
                                   *  Внук  Василь  карбованця  варт  тепер,  а  як  боки  йому
                                         намнуть,  то  й  два  карбованці  дадуть...
                                   *  З  сусідом  Яковом  Іван  балакає:
                                         один  із  них  мовчить,  а  другий  підтакує...

                                                   *  постільці  (  постоли)  -  м"яке  селянське  взуття  із  цілого  
                                                         шматка  шкіри.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823540
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 31.01.2019


І СНІЖИЛО, І ДОЩИЛО…

                                     І  сніжило.
                                     І  хмарилось,
                                     І  дощило,
                                     І  марилось...
                                     Прочищалися  дороги...
                                     Помокріли  всі  пороги,
                                     І  собаки  гавкали,
                                     І  ворони  каркали...
                                                     Засипало  стежки,
                                                     Шляхи,й  доріжки
                                                     І  вулиці,  й  хати,
                                                     Їх  вже  й  не  пізнати
                                                     Кущі  і  дерева,
                                                     Це  якась  химера...
                                     Змінився  сніг  на  дощ,
                                     На  скаргу  вулиць  й  площ...
                                     З"явилися  струмки,
                                     Сховалися  коти,
                                     Загавкади  собаки,
                                     Хотілося  кричати...
                                                       Дивилюся  у  вікно,
                                                       Заплакане  воно...
                                                       Впав  на  дорозі  дядько,
                                                       Піднятись  йому  важко,
                                                       Вхопившися  за  пліт,
                                                       Холодний  ніби  лід,
                                                       Він  намагався  встати,
                                                       Почав  уже  стогнати...
                                     Нарешті  все  ж  підвівсь,
                                     Ішов  так,ніби  ліз,
                                     Змокрів  неначе  хлющ,
                                     Мені  було  не  чуть,
                                     Про  що  молов  з  гарячки,
                                     Отой  що  упав  дядько...
                                                         Скінчивсь  нарешті  дощ,
                                                         Повіяв  вітер,
                                                         Ворони  стали  сторч,
                                                         Неначе  з  сміхом...
                                     Слизькі  стали  дороги,
                                     Закаркали  ворони,
                                     Проснулися  дуби,
                                     Заворкували  голуби,
                                     І  знову  стало  тихо,
                                     Сховалося  і  лихо...
                                                           А  я  одна  у  хаті,
                                                           Нема  з  ким  розмовляти...
                                                           Сідаю  я  за  стіл,-
                                                           Писати  новий  твір...
                                       Дивлюся  на  вікно,
                                       Воно  вже  ожило,
                                       І  я  з  ним  ожила,
                                       Та  ж  скоро  вже  й  весна...
                                       Якби  ще  й  не  війна,
                                       То  було  б  дуже  добре,
                                       Це  додало  б  здоров"я...          
                                                         І  сніжило,
                                                         І  дощило,
                                                         Слава  Богу  все  скінчилось...                                                  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823385
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 30.01.2019


CТАРІСТЬ…

                 Так  невчасно  підкралася  старість,
                 І  нікого  ж  вона  не  мина...
                 Це  життєва  і  значима  вартість,
                 Хоч  і  туга  бува  обійма...

                 Та  не  все  ж  що  було  вже  зів"яло,
                 Не  потрібно  ні  лиха,  ні  зла...
                 Не  стихає  усе,  що  буяло,
                 Лиш  ледь-ледь  замітає  зима...

                 Схожа  старість  стає  на  Пандору,
                 І  торкає  обличчя  й  чола...
                 І  сьогодні,  і  завтра,  і  вчора,
                 Все  ж  буває  і  добра,  і  зла...

                 І  вона  не  пита,  чи  готові,
                 Ще  й  диктує  свої  всім  права...
                 Поспішає  все  вкрити  довкола,
                 Як  торішня  зів"яла  трава...

                 А  бува  мовчазна,  нездорова,
                 І  на  скроні  найперше  сіда,
                 І  нікому  не  каже  ні  слова,
                 Як  у  озері  тиха  вода...

                 Ну  а  потім  -  швидка  і  незграбна,-
                 Все  обличчя  і  шию  вкрива,
                 Поспіша  як  коза  невгамовна,
                 Яку  наче  злий  вовк  доганя...

                 А  бува  забирає  здоров"я,
                 Ще  й  наруги  навал  не  стиха...
                 Стає  кожна  хвилина  вагома,
                 І  хороша  буває  й  лиха...

                 Та  все  ж  люди  у  нас  терпеливі,
                 Коли  сила  у  них  є  жива,-
                 Вони  роблять  усе,  що  можливе,
                 Щоб  їх  старість  спокійна  була...

                 А  буває  ще  старість  злодюга,
                 Що  всі  сили  в  людей  забира,
                 Насідає  важка  руда  туга,
                 Не  пускає  тепла  і  добра...

                 І  змінити  нічого  не  можна,
                 І  нікому  її  не  минуть,
                 Бува  бідна  вона,  чи  й  заможна,
                 І  минулого  сповнена  суть.  

                 А  цікаво,  чи  й  світ  постаріє,
                 Чи  придушить  потала  й  його?..
                 Чи  це  Богом  нам  дана  стихія,
                 А  чи  Всесвіту  вічне  гало*?..

                 Чи  нависне  ця  старість  над  світом,
                 Чи  спустошить  без  лаврів  чоло?..
                 Чи  покриє  усе  первоцвітом,
                 Щоб  усе  і  буяло  й  жило!?.      

                                   *гало(фр.halo,  від  гр.аlwe  -  світле  коло,ореол)-
                                     білі  або  райдужні  світлові  кола,(або  дуги),навкруги  
                                     Сонця  або  Місяця,які  спостерігаються  внаслідок                          
                                     заломлення  і  відбивання  світла  кришталиками  льоду,
                                     що  є  в  земній  атмосфері.                          

                                 

                                   
                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823241
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.01.2019


РОЗГУЛЯЛАСЬ СНІГОВИЦЯ…

                   Розгулялась  Сніговиця,
                   Мчить  крізь  далину    сліпу...
                   На  яву  це,  а  чи  сниться,-
                   Я  ніяк  не  розберу...

                   А  навколо  видноколом,-
                   Лиш  вітри  є  і  сніги...
                   Хати  сонні,  верби  сонні,
                   Й  порожнеча  навкруги...

                   Ще  й  на  вулиці  тумани,
                   Сто  туманів  від  ріки,
                   Чую  звуки  ще  незнанні,-
                   В  них  пливуть  мої  думки...

                   Затуманилося  світло,
                   Тіні    крадуться  згори,
                   Небо  сіре,  поле  біле,
                   Розгулялися  й  вітри...

                   Заховали  сиві  хмари
                   Неба  синього  блакить,
                   Розбрелися  як  отари,
                   Ніби  й  сонце  йдосі  спить...

                   Оживає    лише  спомин,-
                   Півзабуте  диво  з  див,-
                   Живий  промінь  з  підвіконня,-
                   Думки  й  мрії  розбудив...

                   Я  схопилася  з  постелі,
                   Слава  Богу,  це  був  сон,
                   Це  зимові  каруселі,-
                   Новий  виткали  фасон...

                   Не  забуду  Cніговицю,
                   Хоч  вона  була  у  сні,
                   Наче  білу  диво  -  птицю,
                   Хтось  впустив  в  вікно  мені...
                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823118
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 28.01.2019


СТРУНИ СЕРЦЯ ЩЕ БРИНЯТЬ…

                 Хоч    холодом  зима  віє,-
                 Струни  серця  ще  бринять...
                 Зима  мене  не  зуміє
                 У  глухий  куток  загнать...

                 Щедрість  душі  не  ховаю,
                 Люблю  старшим  помагать,
                 Хоч  уже  і  шкандибаю,
                 Іду  настрій  їм  піднять...

                 На  гостинці  не  скуплюся?
                 Всім  що  маю  пригощу,
                 З  ними  я  наговорюся,-
                 Печаль  -  смуток  віджену...

                 Про  їх  болі  розпитаю,
                 І  поради  якісь  дам,
                 А  буває  й  розважаю,-
                 Всупереч  всім  холодам...

                 Розкажу  щось  цікавеньке,-
                 Чи  серйозне,  чи  й  смішне.
                 Оживуть  душі  стареньких,
                 І  порадують  мене...

                 Про  життя  -  буття  говорим,
                 І  про  вибори  підчас,
                 Вони  ж  будуть  у  нас  скоро,
                 Може  схожі  й  на  міраж...

                 Як  потрібна  допомога,
                 Я  звичайно  поможу,
                 І  продовжимо  розмови,-
                 Про  життя  і  про  війну...

                 А  як  холод  приморозе,
                 Телефон  в  руки  беру,
                 І  розмови  ведем  довго,
                 Завершати  не  спішу...

                 У  житті  усе  важливо,-
                 Про  це  знають  люди  всі,
                 Вчора,  завтра  і  сьогодні,-
                 Всі  старенькі  -  молодці...

                 З  ними  я  теж  оживаю,
                 Розкривається  душа,
                 Як  додому  повертаюсь,
                 Пишу  нового  вірша...

                 Зимі  кажу:  не  старайся,
                 Я  тобі  не  підкорюсь...
                 Не  зупиниш  струни  серця,
                 Я  живу  і  не  журюсь...                                        

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822974
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 27.01.2019


МИКОЛИНІ ПРИГОДИ… (гумористичне)

                               Не  ловив  Микола  гав,
                               Де  що  бачив,  те  і  крав...
                               А  що  крав,  те  й  продавав,
                               Знов  шукав  і  знову  крав...

                               Вже  на  кражах  розжирів,
                               І  рахунку  їм  не  вів...
                               Та  пора  така  прийшла,
                               Що  щось  вкрасти  вже  й  нема...

                               Засмутився  той  Микола,
                               Пішов  в  ліс  шукати  дрова...
                               Зажурився  недарма,
                               Де  ж  той  ліс?..Лісу  нема...

                               І  задумався  Микола:
                               Де  ж  тепер  дістати  дрова?
                               Що  ж  його  тепер  робить?
                               Без  крадіжок  не  прожить...

                               Йшов  назад  похнюпившись,
                               Було  над  чим  задуматись...
                               Бідно  стало  у  селі,
                               Стали  люди  злидарі...
                               Нема  чим  вже  поживиться,
                               Спішно  двинув  у  столицю...

                               Як  приїхав  до  столиці,
                               Не  встиг  навіть  роздивитись...
                               У  куток  його  притисли,
                               Не  дали  йому  і  писнуть...

                               Все  забрали  із  кишені,
                               Не  залишили  ні  "фені":
                               І  піджак,  й  навіть  штани,
                               Й  швидко  зникнули  вони...

                               Довелось  тоді  Миколі,-
                               Йти  додому  майже  голим...
                               Був  він  злий,  та  ще  й  голодний...
                               Ішов    довго,  манівцями,
                               Шкандибав  майже  без  тями...

                               Як  додому  причвалав,
                               Знесилений  в  ліжко  впав...
                               Дві  доби  він  не  вставав,
                               Зголоднілий  так  і  спав...

                               А  коли  усе  ж  устав,
                               Більш    ніколи    вже  не  крав...
                               Працював,  відпочивав,
                               Ще  й  сусідам  помагав...

                               І  хоч  бідно  вже  живе,
                               Та  повагу  має  вже,-
                               Від  сім"ї  і  від  сусідів,
                               Крадіїв  він  зненавидів...

                               Так!..  В  селі  життя  важке,
                               Господарство  ж  в  усіх  є...
                               І  хоч  жить  стає  все  важче,
                               Та  не  красти  усе  ж  краше...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822587
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.01.2019


ВІТЕР - БАТЬКО, ВОДА - МАТИ…

                 Над  лісами,  над  степами,-
                 Зима  весело    гуля...
                 Нездоланими  вітрами
                 Все  снігами  застеля...

                 Побіліло  все  навколо,-
                 І  у  селах,  і  в  містах...
                 А  навколо  -  видноколо,
                 Ніжно  -  біла  красота...

                 Вітер  хмари  сірі  котить,
                 І  сліди  всі  заміта,
                 По  дахах  скака,  колотить,
                 На  вулицях  німота...

                 Лише  зрідка  десь  прохожий,
                 В  своїх  справах  все  ж  пройде...
                 На  Мороза  стає  схожий,
                 По  снігах  неспішно  йде...

                 А  вітри  поміж  ярами,-
                 Не  спиняючить  пливуть...
                 На  деревах  між  гілками,
                 Їх  галуззя    малі  рвуть...

                 Звечоріло,  споночіло,
                 Невгамовний  не  притих,
                 Ніби  знов  розправив  крила,
                 Як  вертлявий  диво  -  псих...

                 І  лісів  дрімучі  вежі
                 Білим  снігом  уквітчав...
                 Біля  річки  узбережжя,
                 Невгамовно  накривав...

                 А  буває  й  як  скажений,
                 Переправи  не  мина...
                 Як  Еол*  той  навіжений,
                 Усе  рве,  трощить,  лама...

                 І  спинить  його  несила,-
                 Ні  природі,  ні  богам,
                 Поспішає  стрімкокрило,
                 Почувається  як  пан...

                 Ми  ж  надіємось,  чекаєм,
                 Все  ж  зимі  прийде  кінець,
                 Потанцює,  полютує,-
                 Він  й  весни  гідний  гінець...

                 Вітер  дме,  хоча  й  не  знає,
                 Що  й  погоду  він  міня...
                 Він  і  силу  міцну  має,
                 І  дуби  бува  валя...

                 Вітер  -  батько,  вода  -  мати,
                 Ну  а  сніг  їхнє  дитя...
                 Я  їх  хочу  запитати,
                 Чи  цікаве  їх  буття...  

                               *  Еол  -  у  старо-грецькій  міфології
                                     володар  вітрів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822461
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 23.01.2019


ОЙ НЕ СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ… ( на новий лад)

           Ой  не  світи,  місяченьку,
           Не  світи  ніколи...
           Вже  не  прийде  мій  миленький,
           Додому  ніколи...

           Ой  не  світи,  місяченьку,
           Заховайсь  за  хмари,
           Бо  як  жити  без  милого,
           Я  тепер  не  знаю!..

           Ой  не  світи,  місяченьку,
           Не  світи,  благаю...
           Бо  вже  мого  миленького                                                                                                                                                          
           Живого  немає...

           Ми  ж  не  давно,  місяченьку,
           Не  давно  побрались...
           Не  вернеться  мій  миленький,
           До  нашої  хати...

           Мені  сумно,місяченьку,
           Не  дізнавсь  миленький,
           Що  ношу  уже  під  серцем,
           Дитятко  маленьке...

           Ой  не  світи,  місяченьку,                                                                                                                                                                                                            
           Не  світи  для  мене...
           Зупиняється  серденько
           Від  світла  із  неба...

           В  моїй  долі,місяченько,
           Вічна  біль  у  серці...
           Душа  стогне  і  серденько,
           Й  гіркі  сльози  ллються...

           Плаче  бідна  молодичка,
           Сліз  не  витирає,
           Із  -  за  хмари  місяченько,
           Ледь-ледь  виглядає...

           Ти  не  знаєш,  місяченьку,
           Як  же  мені  тяжко,
           Не  забуду  миленького
           Ніколи  й  нізащо...

           Не  виглядай,  місяченьку,
           Не  освічуй  вроду,
           Бо  загинув  мій  рідненький
           У  війні    на  Сході...

           Заховався  місяченько
           За  велику  хмару...
           Залишилась  молодичка
           В  цім  світі  без  пари...

           Та  не  може  місяченько
           Постійно  ховатись...
           Заплакана  молодичка,
           Тихо  пішла  в  хату...
                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822211
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.01.2019


НА НЕЙТРАЛЬНІЙ ЗОНІ…

                                       Біля  твого  двору  виросли  тополі,
                                       Біля  мого  двору  диво  -  ясени...
                                       На  нейтральній  зоні  стрілись  ми  з  тобою,
                                       Нам  обом  здалося  щастя  ми  знайшли...

                                       Все  було  чудово,  я  все  пам"ятаю,-
                                       Зустрічі,  кохання,  теплі  вечори,
                                       Розмови  цікаві  і  твої  зізнання,
                                       Плани  на  майбутнє  вже  складали  ми...

                                       Що  трапилось  далі,  я  не  зрозуміла,
                                       Чому  ти  поїхав  з  нашого  села?..
                                       Мені  було  сумно,  я  тебе  чекала,
                                       Лише  працювала,  ніби  й  не  жила...

                                       Все  життя  не  може  тривати  чекання,
                                       Я  це  зрозуміла  вже  через  роки...
                                       Іншого  зустріла,  відчула  кохання,
                                       Погляди  змінила,  мрії  і  думки...

                                       Проходили  роки,  зрілими    ми  стали,
                                       Якось  випадково    все  ж  зустрілись  ми...
                                       Ти  дививсь  на  мене  з  ласкою  й  любов"ю,
                                       Я  була  заміжня  і  про  це  знав  ти...

                                       Ти  про  свою  втечу  не  сказав  ні  слова,
                                       Я  в  очах  читала  сум  твій  і  печаль...
                                       Зустрічі,  розлуки,  долі  загадкові,
                                       Мрії  наші  спільні  відлетіли  в  даль...

                                       Біля  твого  двору  сироти  -  тополі,
                                       Біля  мого  двору  -  сумні  ясени,
                                       На  нейтральній  зоні  стрілись  ми  з  тобою,
                                       Спільної  стежини  знайти  не  змогли...    

                                       Нічого  не  зробиш,  так  в  житті  буває,
                                       Те  що  планувалось,час  замів  сліди,
                                       Хтось  живе  щасливо,  а  хтось  і  страждає,
                                       І  життя  спливає  не  знати  куди...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822054
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 20.01.2019


І ВЕСНИ ВЖЕ НЕ СТРИМАТЬ ХОДУ…

Вже  у  згадках  заплакана  осінь,
Відлетіли  давно  журавлі…
Вітер  тужно  у  полі  голосить,
Бо  ж  зима  вже  давно  на  порі…

Була  осінь  і  мокра,  й  багряна,
Залишила  сліди  на  землі,
Та  зима  вже  її  відігнала,
Снігом  вкрили  степи  і  гаї…

Оселився  у  грудях  неспокій,
Бо  ж  зима  і  холодна,  й  німа,
І  цей  світ  і  величний,  й    широкий
Остудила  холодна  зима…

Прошуміли  воронячі  крила,
І  стривожилась  тиша  німа…
І  знести  цю  тривогу  несила,
І  тепла  не  шукай,  бо  нема…

Крізь  вікно  я  у  далеч  дивлюся,
В  голові  снують  думи  –  рої,
Чи  весни  цьогоріч  я  діждуся,
Чи  залічаться  рани  земні?..

Не  багато,  чуть  більше  за  місяць,
І  закінчаться  болі  мої,
Мина  січень,  відійде  і  лютий,
Оживе  вся  природа  тоді…

Хоч  сердита  зима  ще  лютує,
Часом  шле  за  бідою  біду,
Прийде  час,  сонце  простір  прогріє,
І  весни  їй  не  стримать  ходу…

Ця  зима  відійде,  як  і  осінь,
Закурличуть  вгорі  журавлі,
Вкриють  землю  ранковії  роси,
Заспівають  в  гаях  солов"ї…

Я  діждуся  весни,  я  в  це  вірю,
І  за  обрій  зима  відійде,
І  веснянеє  сонце  пригріє,
Стане  небо  ясне  й  голубе…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821994
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.01.2019


ЗИМОВИЙ РАНОК…

                     Біло  -  біло  вже  навколо,-
                     І  удаль,  і  вшир,  і  ввись...
                     А  на  серці  не  святково,
                     Як  було  давно  колись...

                     Вітер  гіллями  колише,
                     Ні  на  хвилю  не  стиха,
                     Ніби  повість  свою  пише,
                     Чи  танцює  гопака...

                     А  у  мене  брови  хмурі,
                     Давно  стишена  хода...
                     Все  частіше  у  зажурі,
                     Ще  й  неспокій  насіда...

                     Заглядаю  у  люстерко,
                     Бачу  стомлене  чоло...
                     І  у  горлі  щось  затерпло,
                     Гіркотою  сповило...

                     Та  я  стряхую  зажуру,
                     І  дивлюся  у  вікно,
                     Відганяю  думку  хмуру,
                     І  свій  смуток  заодно...

                     Одягаюся  тепленько,
                     Беру  віник  і  відро,
                     На  подвір"я  йду  тихенько,
                     А  там  гарно,  як  в  кіно...

                     Хоч  і  вітер,  як  скажений,-
                     Не  стихає  ні  на  мить...
                     Та  схід  сонця  вже  рожевий,
                     І  красою  простір  снить...

                     Сонце  виповзло  із  ночі,
                     Все  навколо  ожило...
                     І  від  променів  чудових,
                     Все  казково  зацвіло...

                     Я  ходжу  побіля  хати,
                     Сніг  природу  звеселя,
                     Вітер  стогне    ще  затято,
                     Ніби  з  снігом  розмовля...

                     Трохи  сніг  повідкидала,
                     Невгамовний  вітер  стих...
                     Сонцю  дякую  сказала,
                     Заіскрився    білий  сніг...

                     Біло  -  біло  все  навколо,-
                     І  удаль,  і  вшир,  і  ввись...
                     На  душі  стає  святково,
                     Як  було  давно  колись...

                     Отак  ранок  я  зустріла,
                     І  наповнилась  снаги...
                     Цьогоріч  зима  вся  біла,
                     Не  скупиться  на  сніги...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821838
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.01.2019


НЕ ЗДАМОСЯ ЗИМІ…

                   Ой  зима,ой  зима,
                   Ти  холодна  й  німа,
                   Знов  морозом  і  холодом  дишеш...
                   А  роки,  а  літа,
                   Їм  зупинки  нема,-
                   Чи  працюєш,чи  спиш,  а  чи  пишеш...

                     А  ночами  бува
                     В  нас  спокою  нема,
                     І  ніяк  ми  не  можем  заснути...
                     Ноги  й  руки  болять,
                     А  думки  десь  летять,
                     Та  минуле  ніяк  не  вернути...

                     А  були  ж  колись  ми,-
                     Молоді,  запальні,
                     І  солодкі  в  нас  сни  були  й  мрії...
                     Не  боялись  зими,
                     І  не  гнулися  ми,
                     Не  втрачали  і  Віри,  й  Надії!..

                     Живемо  між  людьми,
                     Одинокі  все  ж  ми...
                     Розбрелися  і  діти,  й  онуки...
                     А  хотілось  завжди,-
                     Полетіти  туди,-
                     Де  печалі  нема  і  розлуки...

                     Ой  зима,  ой  зима,
                     Ти  холодна  й  німа,
                     Наших  болей  ніколи  не  чуєш...
                     А  ми  хочем  ще  жить,
                     Працювать  і  любить,
                     Наші  мрії  й  думки  не  остудиш...

                     І  ми  кажем  собі:
                     Не  здамося  зимі,
                     Ми  ж  добро  ще  умієм  творити...
                     Хоч  на  вид  ми  слабкі,
                     Не  сліпі,  не  німі,
                     І  трудитися  вмієм,  і  жити...

                     Та  й  мине  ж  ця  зима,
                     Тепло  прийде  й  весна,
                     Додасть  сили  усім  і  натхнення...
                     А  весна  ж  не  німа,
                     І  красива  вона,
                     Стане  кращим  у  нас  сьогодення!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821716
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.01.2019


НЕ БОЮСЬ Я ВЖЕ ХУРДЕЛИЦІ…

                       Ой,  зима,мороз,  хурделиця,
                       Вже  все  снігом  замело.
                       Сніг  навколо  кругом  стелиться,
                       Іще  й  вітер  дме  на  зло...

                       Побіліло  все  від  інею,
                       Всі  дерева,  і  кущі...
                       Я  наповнююся  вірою,
                       Що  не  йтимуть  хоч  дощі...

                       Споглядаю  все  з  віконечка,
                       Бо  й  поріг  мій  замело...
                       Зазирнуло  в  вікно  сонечко,
                       І  вже  зла,  як  не  було...

                       Вчора  я  була  із  внучкою,
                       Приїжджала  у  село...
                       Вже  зима  стала  не  злючкою,
                       Звеселилося  вікно...

                       Не  злякалась  внучка  віхоли,
                       Що  дороги  замела...
                       Приїзд  внучки  став  утіхою
                       І  для  мене,  й  для  села...      

                       Не  боюсь  я  вже  хурделиці,
                       Внучка  щастя  додала...
                       Пригорнулася  до  серденька,-
                       Сиротиночка  моя...

                       Вже  зими,  снігів,  хурделиці,
                       Я  нічого  не  боюсь...
                       Нехай  сніг  під  ноги  стелиться,
                       Я  йому  лиш  усміхнусь...

                       До  автобуса  під  вечір  я,
                       Свою  внучку  провела...
                       І  співа  душа  і  серденько,
                       Що  онученька  була...
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821612
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.01.2019


ЧОТИРИ РОКИ ЩАСТЯ… (з невідправлених маминих листів) (проза)

                                   ТАК    ДОВГО    ПРОХОДЯТЬ    ГОДИНИ,
                                   ТАК    ШВИДКО    МИНАЮТЬ    ЛІТА…

Я  вже  якось  писала,  що  коли  я  закінчила  8  клас,  мама  продала  збудовану  власноруч  хату  після  визволення  нашого  села  від  фашистів,  і  купила  іншу  хату  в  центрі  села,  щоб  мені  було  ближче  ходити  до  школи.
Перевозились  ми  возом  у  який  були  запряжені  коні.  Складаючи  речі  для  перевезення,  я  побачила  якийсь  зошит,  взяла  його  до  рук,  розгорнула  і  побачила  написані  мамою  листи.  Прочитавши  кілька  рядочків  зрозуміла,  що  їх  писала  мама  уже  після  війни,  і    видно  з  усього  не  дуже  й  давно…  Почерк  у  мами  був  дуже  корявий,  адже  до  школи  вона  ходила  лише  один  рік.  І  за  цей  рік  закінчила  4  класи.  
   У  сім’ї  вона  була  найстарша,  а  дітей  було  9.  Тому  на  мамині  плечі  лягало  багато  домашньої  роботи,  це  насамперед  догляд  малечі,  допомога  своїй  мамі  у  домашньому  господарстві,  а  ще  й  прати,  прясти,  ткати,  шити…    Мамина  мама  була  неписьменна,  а  батько  і  господар,  і  розпорядник,  і  співець,  і  писака,  і  читець…Він  все  ж  навчив  мамину  маму  читати  і  писати,  і  мою  маму  теж.  Але  Полі  дуже  хотілося  до  школи,  школа  була  поруч  і  дівчинка  з  заздрістю  спостерігала  за  дітьми,  які  йшли  до  школи…І    якось  на  сімейній  раді  вирішили  пустити  маму  Полю  до  школи,  її  радості  не  було  меж.  Десь  у  дев’яти-,  чи  десятирічному  віці  Поля  стала  ученицею  першого  класу.  Та  посиділа  вона  там  лише  кілька  днів,  а  далі  учитель  заявив,  що  їй  у  першому  класі  нема  що  робить,  та  й  перевели  її  до  другого  класу,  а  згодом  і  до  третього,  і  до  четвертого.  То  отож  Поля  за  один  рік  дістала  початкову  освіту,  і  на  тому  її  навчання  й  завершилося,  бо  появилися  ще  двійко  близнят,  і  з  ними  мамина  мама  сама  не  могла  впоратись,  тому  й  довелося  Полі  припинити  навчання.                                                                    
       Я,  здогадавшись,  що  мама  не  дасть  мені  прочитати  її  листи,  непомітно  для  мами  приховала  їх,  щоб  потім  прочитати.  Ось  про  ті  листи  і  піде  моя  дальша  розповідь…Це  були  листи  мами  до  татка…
   Мій    Гришо!  Я  знаю,  що  тебе  давно  немає,  адже  давно  вже  отримала  “похоронку”.  Та  все  ж  надумала  написати  тобі,  адже  твоєї  могилки  немає,  то  може  ти  десь  і  є  живий…Чула  по  радіо,  як  знаходяться  бувші  вояки:  то  в  шпиталях,  без  ніг,  або  без  рук,  або  сліпі,..  Та  тому  й  не  їдуть    додому,    не  хочуть  бути  обузою  для  сім’ї…А  то  знаходяться  аж  десь  за  рубежем,  бо  визволили  їх  не  наші,  а  американці…То  отож  я  й  прошу  тебе,  де  б  ти  не  був,  згадай  про  нас,  якщо  ти  ще  живий,  обізвись,  який  би  ти  не  був,  ти  обузою  для  нас  не  будеш.  Я  ж  тебе  й  тепер  ще  жду,  а  діти,  ти  ж  напевне  здогадуєшся,  як  вони  тебе  чекають…
       Важко  мені  було,  Гришо!  Адже  лишилися  без  хати,  і  без  засобів  до  існування…Вистояли,  витримали…  І  хату  нову  збудували,  хоч  і  значно  меншу  від  твоєї  батьківської,  та  все  ж  не  на  вулиці.  Мені  так  хочеться,  щоб  ти  згадав  і  наше  знайомство,  пам’ятаєш,  як  моя  наймолодша  сестричка  нас  познайомила?..  І  появу  наших  малюків,  як  ти  радів,  коли  з’явився  наш  Василько,  а  потім  одна  за  другою  дві  дівчинки…Які  ж  ми  були  щасливі…Хоч  і  важко  було  жити,  та  ми  були  молоді,  здорові,  все  нам  було  під  силу.  А  як  же  гріло  нас  наше  з  тобою  кохання…Так  же  жаль,  що  недовго,  лише  4  роки  щастя.  Лише  4  роки  я  була  по-справжньому  щаслива,  по  –  справжньому  жінка…  А  тепер  моє  щастя  лише  в  дітях,  жаль  Галинку  не  вберегла…  
     Але    ж  є  Василько,  і  Валя,  вони  так  на  тебе  обоє  схожі…  
Дуже  жаль,  Гришо,  що  ця  війна  забрала  багато  життів.    І  в  нашому  селі  багато  не  повернулося  з  війни.  І  Мотрі  Шевченчихи  чоловік,  і  Фроськи  Момот,
А    в    баби  Зайчихи  і  чоловік,  і  молодший  брат,  і  старший  син.  І  в  Саньки  Краснокутської,  і  в  Мотрі  Лалімихи,  а  в  них  же  по  шестеро  дітей…  І  баби  Козачки  і  син,  і  чоловік,  і  в  Наташки  Терещихи…Скільки  ж  то  діточок  залишилося  без  батьків.  А  дід  Худоба    і  Іван  Осаула  повернулися  без  однієї  ноги,  а  Грицько  Лаліменко  без  руки…  А  в  Наташки  Чубової  Микола  повернувся  живий  і  здоровий,  вони  так  виспівували    чудові  пісні,ми  так  любили  їх  слухати,  адже  співали  вони  чудово,    та  на  жаль  не  довго…  Якраз  народили  ще  й  донечку,  а  старших  було  троє.  Та  Микола  ще  з  одним  приїжджим  чоловіком  підірвалися  на  міні,  працюючи  на  колгоспному  полі.    І  Дуськи  Касянівської  синочок  Василько,  ще  з  двома  пацанами  теж  підірвалися  на  міні…  Ото  скільки  лиха  наробила  та  війна…А  чоловіки  твоїх  сестричок  повернулися  живими  І  Фроськин  Лаврін,  і  Оленчин  Нестір.  Дякую  я  їм  за  підтримку  і  допомогу.  Особливо  Оленці  і  Нестору.  Василько  після  семирічки  вступив  до  Криворізького  гірничо-рудного  технікуму,  то  вони  йому  дуже  допомагають…А  Валя  закінчує  семирічку,  а  куди  далі  я  й  не  знаю.  Я  рекомендую  їй  вступити  в  Новгородківський  агрономічний  технікум,  це  ж  не  далеко  від  дому  і  щонеділі  можна  приїжджати  додому,  а  вона  не  хоче,  то  я  ще  й  не  знаю,  куди  її  прихистити.  До  середньої  школи  ходить  далеко,  та  й  немає  в  мене  за  що  їй  купувати  і  одяг,  і  взуванку,  і  зошити,  і  книжки…  Та  все  це,  Гришо,  не  страшно,  переживем,  найголовніше,  що  війни  немає,  та  й  неголодно  вже,  хоч  у  колгоспі  працюємо  майже  задарма,  та  є  ж  свій  город,  а  він  же  у  нас  родючий,  ти  ж  знаєш;  та  ще  ж  і  корівчинки  хоч  половинка*  є,  і  кабанчик  у  сараї,  і  курочки,  і  рибу  діточки  наші  ловлять,  і  смажать,  і  юшку  варять  самі,  уявляєш,  Гришо,  як  буває  добре,  я  приходжу  з  роботи  пізно,  а  вони  вже  і  господарство  попорали,  і  їсти  наварили  і  ждуть  мене,  щоб  разом  вечеряти…От  якби  ще  й  ти  повернувся,  то  ми  б  уже  зажили  майже  по-панському…Та  це  я  так,  жартую,  нащо  нам  те  панство,  нам  і  без  нього  добре…От  тільки  тебе  не  вистачає…
       А  літа  ж  швидко  минають,  Гришо,  он  уже    Василькові  15,  і  Валі  майже  14  ,  а  мені  вже  скоро  40.    А    моє  жіноче  щастя  тривало  лише  4  роки…  Ні,  Гришо,  я  не  нарікаю  на  свою  долю,  я  ж  була,  була  щаслива  з  тобою.    А  іншого  мені  не  потрібно.  Були,  та  й  нині  ще  є  чоловіки,  які  прагнули  і  ще  прагнуть  завоювати  моє  серце,  і  серед  них  і  Грицько  Лаліменко,  він  знову,  як  і  в  молодості  бігає  за  мною,  клянеться  мені  в  любові,  обіцяє  розвестися  з  дружиною,  щоб  одружитися  зі  мною.  Та  я  його  й  тепер  відправляю  до  своєї  сім’ї,  а  точніше    під  три  чорти,  щоб  не  в’язався  до  мене…  У  них  же  й  діточки,  такі  ж  як  і  наші.  Та  він  же  мені  ніколи  й  не  подобався,  ти  ж  знаєш,  як  він  намагався  відбити  мене  у  тебе,  коли  ми  ще  не  були  одружені,  може  це  тебе  й  підштовхнуло  швидше  зробити  мені  пропозицію?..  А  ще  Іван  Осаула,  він  повернувся  з  війни  без  однієї  ноги  і  працює  мірошником  у  млині,  і  коли  я  туди  приносю  пшеницю,  щоб  було  своє  борошно,  він  на  весь  голос  заявляє,  щоб  мене  пропустили  без  черги.  А  на  запитання  людей  із  черги,  чому  це  так,  він  не  моргнувши  й  оком,  бреше,  що  вона  ж,(це  б  то  я),  не  виспалась  і  підморгує,  що  ніби  то  це  так  і  було,  і  хитро  так  посміхається,  щоб  люди  подумали,  що  він  до  цього  причетний.  Та  добре,  що  люди  знають,  що  він  пустомеля,  то  й  тільки  підсміхуються  над  його  брехнями…
Про  те,  що  нам  довелося  пережити  в  час  війни,  я  тобі,  Гришо,  напишу  в  іншому  листі,  а  ще  було  б  краще,  якби  ти  приїхав  і  все  б  побачив  на  власні  очі,  і  почув    власними  вухами.    А  як,  не  доведи  Господи,  тебе  вже  немає  серед  живих,  то  я  й  не  знаю,  як    доставити  тобі  мої  листи...Я  ж  не  знаю  де  твоя  могилка...Та  й  на  небеса
 не  знаю  як  можна,  та  й  чи  можна  взагалі…

                                     Пройшли  роки…Нема  і  мами,  й  тата,
                                     А    пам’ять  в  серці  і  душі  жива,
                                     Що  буде  все:  і  Мир  і  будні,  й  свята,
                                     Всепереможна    Правда    і    весна!..

           *Половина  корівки,  це  коли  два  господарі  тримають  одну  корівку,  тримаючи  
               їх  по  черзі  по  два,  чи  три  дні    в  одного,  а  потім  скільки  ж  у  другого  господаря.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821486
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.01.2019


ПОСІВАЛЬНИКІВ ЧЕКАЛА…

                                 Посіванки  я  читала,
                                 Посівальників  чекала,
                                 Лише  двоє  їх  прийшло,
                                 Це  натхнення  додало...
                                 Сіяли  пшеничні  зерна,
                                 На  підлогу  біля  мене...
                                 Посіваночки  співали,
                                 З  Новим  роком  привітали,
                                 Бажали  радості  й  тепла,
                                 Щей  здорова  щоб  була...
                                 Я  за  стіл  їх  посадила,
                                 Й  тим,  що  мала  пригостила,
                                 Додала  ще  їм  гостинців,
                                 І  звичайно  трохи  й  гривнів...
                                 Спілкувалася  я  з  ними,
                                 Відчувалася  щасливо...
                                 І  тепла,  й  добра  бажала,
                                 Їм  і  їхнім  татам  й  мамам!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821368
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 14.01.2019


СМУТОК ЗА ТАТКОМ… (проза)

Відлетіли    журавлі,  відлетіли,
Стало  сумно  на  душі  і  тужливо…
Так  і  роки  золоті  вже  далеко,
Лише  спогади  мої  в  душі  й  серці,
Доки  я  іще  живу  –  не  померкнуть…
Та  весною  журавлі  знов  повернуть,
А  роки  мої  земні  навік  щезнуть…
Слава  Богу,  що  жива  моя  пам”ять,
І  про  те,  що  відбулось,  рідні  знають…
Я  для  того  і  пишу,  щоби  знали,
І  про  ту  страшну  війну  пам’ятали…
Бо  війна  ,  завжди  страшна,  несе  горе…
Виливає  людських  сліз  повне  море…

Вже  далеко  та  минула  війна.  Багато  років  уже  минуло  після  неї.  Уже  можна  було  б  і  забути,  але  ті,  хто  живе,  обпалений  її  вогнем,  ті  хто  переніс  її  у  дитинстві,  ті  у  кого  вже  пенсійний  вік,  коли  вони  вже  проводжають  журавлів  і  прощаються  з  ними,  бо  ж  не  знають,  чи  діждуться  їх  повернення,  ті  роки  довіку  не  забудуться…  Діти,  що  пережили  страхи    сорок  першого  –  сорок  п’ятого  років…  І  сьогодні  їм  боляче  вдвічі,  бо  ж  знову  йде  війна,  знову  гинуть  люди,  батьки  втрачають  своїх  дітей,  діти  втрачають  своїх  батьків.  Невже  і  їм  уготована  важка  доля  –  доля  дітей  війни?..  Адже  вона,  війна,  відбирає  у  них  і  сили,  і  здоров’я…  І  ніякі  допомоги,  ніяка  ідилія,  ніякий  комфорт  не  зможуть  знеболити  їх  рани,  вгамувати  пекучі  болі…Та  й  де  він  візметься  той  комфорт  у  наш  час,  з  нашими  мінімальними  пенсіями,  та  з  втраченим  у  важкій  праці    здоров’ям?..
Властивість  людської  пам’яті  і  забувати,  і  згадувати.  Це  цілком  природно  і  необхідно…Буває  ляжу  спати  і  ніяк  не  можу  заснути,  бо  як  насядуть  на  мене  думки,  як  зачнуться  терзання,  де  вже  візьметься  той  сон.  Я  відчуваю,  що  можу  вибухнути,  а  то  й  розірватися,  як  міна,  чи  бомба,  що  страшним  фейєрверком  палає    в  мені  усе  моє  життя…
І  я  поринаю  у  спогади.  І  пригадую,  як  вибухнула  вона  ще  в  дитинстві,  коли  ми  з  братом  тільки  закінчили  навчання  в  першому  класі.  Мама  тоді  брала  нас  із  собою  на  проривання  буряків.  Звісно  проривати  їх  із  сапою  в  руках  вона  ще  нам  не  доручала,  малі  ж  бо.  Вона  нам  показала,  як  проріджувати  буряки  руками.  То  отож  ми  йшли  попереду  мами,  проривали  ті  буряки,  а  мама  вже  їх  обсапувала,  і  робота  просувалася  значно  швидше.  Так  от  того  року  буряки  були  майже  біля  залізничної  колії.  І  хоча  на  той  час  потягів  було  не  так  уже  й  багато,  та  ми  намагалися  не  пропустити  жодного  з  них.  Коли  потяги  тягли  товарні  вагони,  ми  намагалися  розгледіти  що  ж  вони  везуть,  а  коли  пасажирські,  то  нам  було  дуже  цікаво  спостерігати  за  чепурними  голубими  вагонами,  де  були  дуже  гарні  віконечка,  подекуди  зашторені  красивими  шторками,  а  подекуди  вони  були  роздвинуті  і  ми  встигали  побачити  пасажирів,  ми  махали  їм  руками,  деякі  нас  не  помічали,  а  деякі  відповідали  помахами  своїх  рук,  а  іноді  хтось  із  пасажирів  через  відкриту  фіранку  кидав  нам  якісь  гостинці  :  яблука,  груші,  або  й  пакуночок  із  цукерками.  Мама  не  дозволяла  нам  бігати  до  залізничної  колії,  але  іноді  коли  не  було  потяга  все  ж  дозволяла  піти  і  зібрати  подарунки.  Та  ось  одного  разу    потяг  тягнув  величезні  товарні  вагони,  а  поміж  ними  платформи,  на  яких  були  накриті  брезентом    якісь  військові  агрегати,  у  них  вгадувалися  машини,  танки,  гармати…Біля  них  стояли,  або  й  сиділи  солдати,  напевне  охоронці.  Не  дивлячись  на  мамину  заборону,  ми  з  братом  рвонули  й  бігцем  дісталися  до  залізничної  колії.  Солдати,  помітивши  нас  привітно  махали  нам  руками,  щось  вигукували,  а  один  з  них  кинув  нам  баклажку…Ми  вдивлялися  в  солдатів  і  нестримно  кричали:  "Тату!..  Таточку!.."  Нам  уявлялося,  що  серед  тих  солдатів  обов’язково  є  наш  тато…Та  потяг  швидко  промайнув  мимо  нас,  а  ми  стояли,  як  укопані,  не  в  силах  були  відірвати  ноги  від  землі,  по  наших  щоках  текли  сльози.  Мама  прибігла  за  нами,  щось  говорила,  заспокоювала,  та  ми  ніби  й  не  чули  її  слів,  усі  наші  помисли  були  у  тому  потязі,  як  же  так  татко  був  так  близько  і  чогось  не  обізвався,  не  помахав  нам  пілоткою,  не  сказав  ні  словечка…  Мама  підібрала  ту  баклажку,  обняла  нас,  та  й  повела  назад  на  плантацію.  Усі  жінки  з  маминої  ланки  уже  ждали  нас  біля  маминої  ділянки,  заспокоювали  нас,  давали  нам  щось  смачненьке  зі  своїх  тормозків,  гладили  наші  голівки.  Потім  уся  ланка  разом  з  мамою  і  нами  сіли  в  посадці  обідати,  хоча  ще  й  було  зарано,  і  не  одна  з  них  витирала  сльозу  на  своєму  обличчі,  бо  ж  більшість  із  них,  як  і  наша  мама,  були  удовами,  і  теж    мали  таких  як  і  ми,  і  трохи  старших  дітей.    У  баклажці  був  якийсь  напій,  здається  ситро…Мама  після  обіду  уже  й  не  заставляла  нас  проривати  ті  буряки,  та  ми  посидівши  в  посадці  деякий  час,  усе  ж  пішли  допомагати  мамі.    А  в  вечері  ми  попросили  маму  розповісти  ще  щось  про  татка,  а  ранком  знову  читали  й  перечитували  єдиний  лист  від  татка,  який  мама  отримала  уже  після  отримання  “похоронки”...Другого  дня  ми  були  тихіші  води  і  нижчі  трави.  І  з  того  листа,  і  з  маминих  розповідей,  ми  бачили  татка  високим,  молодим  і  дужим,  як  на  тій  фотографії,  що  не  знати  яким  чином  уціліла,  коли  нашу  хату  спопелила  війна.  Він  там  у  кавалерійській  формі,  не  сам,  з  товаришем,  це  фото  зроблене  в  той  час,  коли  татко  готувався  до  участі  у  війні  з  Фінляндією.  Уже  коли  ми  стали  дорослими,  то  зробили  з  неї  великий  портрет,  він  і  нині  висить  у  мене  на  стіні.  А  ще  до  цього  часу  у  мене  збереглася  ота  баклажка,  що  нам  кинув  солдат  із  потяга  в  якому  ми  так  намагалися  побачити  татка…

Батьків  забрала  в  нас  війна…
(Не  вгамувать  пекучі  болі),
Не  зійде    з  пам’яті  вона
Дітям,  обпаленим  війною…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821273
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.01.2019


УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ…

                               Україна  починається  з  тебе,
                               Її  доля  залежить  від  нас...
                               Щоб  над  нами  було  чисте  небо,-
                               Вірний  вибір  зробити  вже  час!..

                               Жить  не  можна  сьогодні  пасивно,
                               І  щоб  край  наш  досяг  всіх  висот,
                               Треба  разом  усім  йти  у  ногу,
                               Якщо  ми  український  народ!..

                               І  відноситись  самокритично,
                               І  до  себе,  й  хто  поруч  іде,-
                               Домагатися  Правди...І  звично
                               Помагати    тим,  хто  відстає!..

                               Захищати  свою  Україну,
                               Як  її  захищав  наш  прадід...
                               Своє  місто,  село  і  родину,
                               Свою  землю  і  рідний  поріг!..

                               Жить  для  себе,  сім"ї  і  країни,
                               Якщо  ти  був  і  є  патріот,
                               Захищати  здобутки  повинні,-
                               Кожен  з  нас,  бо  ж  ми  вільний  народ!..

                               Якщо  зробимо  правильний  вибір,
                               У  майбутнє  це  кожного  крок,-
                               Для  країни,  можливо  єдиний,
                               А  для  всіх  нас  важливий  урок!..

                               Та  й  цього  ще  усе  ж  недостатньо,
                               Підставлять  і  своє  теж  плече,
                               Не  брести,  як  незрячі  пасивно,
                               Не  боятись,  коли  й  припече!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821102
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.01.2019


ПЕРЕЖИТЕ НАЗАД НЕ ВЕРНУТИ…

                                 Пережите  назад  не  вернути,-
                                 Це  відомо  усім  і  давно...
                                 Що  було,  те  не  можна  забути,
                                 Скільки  б  часу  з  тих  пір  не  пройшло...

                                 Що  призначено,  те  не  минути,
                                 Воно  долею  всім  нам  дано...
                                 Оживає  усе  призабуте,-
                                 Тиха  вулиця  й  рідне  село...

                                 Там  калина  цвіла  й  відцвітала,
                                 Зеленіли  і  верби,  й  садки,
                                 Рідна  хата,  родина  і  мама,
                                 Річка,  берег  й  дитячі  стежки...

                                 Ми  зростали,  навчались,  співали,
                                 І  на  танці  теж  бігали  ми...
                                 Незалежність  свою  зберігали,
                                 У  майбутнє  нас  мрії  вели...

                                 Не  злічити  всіх  зроблених  кроків,-
                                 Молоді  ми  були  й  запальні...
                                 Здобували  життєві  уроки,
                                 Не  гіркі  нам  були  й  полині...

                                 Живе  в  згадках  все  наше  минуле,
                                 Все  частіше  в  думках  і  у  снах...
                                 Постаріли,  та  ще  не  поснули,
                                 І  навчились  долать  біль  і  страх...

                                 Ще  на  успіх  надіємось  й  радість,
                                 Буде  в  нас  ще  і  літо,  й  весна...
                                 А  життєва  наснага  і  мудрість,-
                                 Додає  нам  і  сили,  й  тепла...

                                 Пережите  назад  не  вернути,
                                 Нас  чекають  нові  ще  діла...
                                 Справедливість    пора  повернути,
                                 Й  щоб  закінчилась  швидше  війна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821020
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2019


Я НЕ ХОЧУ ПРОЩАТИСЯ З ХАТОЮ…

             Я  не  хочу  прощатися  з  хатою,
             Вона  рідна,  як  мати  мені...
             Почуваюся  в  ній  я  крилатою,
             Дуже  вдячна  за  все  це  я  їй...

             Тут  були  і  весілля,  і  проводи,
             Будні  й  свята  завжди  на  порі...
             І  останні  зробили  тут  подихи,
             Найрідніші  мої  дорогі...
 
             Тут  дітей  зустрічаю  з  дороги  я,
             І  онуків  своїх  дорогих...
             Прислухаюсь  до  кожного  шороху,
             І  дзвінків  я  чекаю  від  них...

             Тут  читаю,  дивлюся  і  слухаю,
             І  міркую  про  долі  людські,
             І  пишу,  і  складаю,  й  дивуюся,-
             Щось  вдається  мені,  а  щось  -  ні...

             Чистим  серцем  і  духом  у  мріях  я,
             Та  буваю  і  в  розпачі  я,
             І  сумною  буваю,  і  тихою,-
             Розуміє  все  хата  моя...

             Тут  живу  я  працюю  і  дихаю,
             Ще  й  на  радість  надіюся  я...
             І  ходжу,  шкандибаю  і  цвигаю,-
             Тут  і  пристань,  і  доля  моя...

             І  про  все,  що  було  тут  я  згадую,
             Була  ж  в  мене  чудова  сім"я...
             Переповнена  щастям  й  увагою,
             І  сльозою  умита  була...

             Розлучатись  не  хочу  я  з  хатою,
             Ще  Надія  і  Віра  жива...
             Що  було  тут  завжди  пам"ятатиму,
             Й  завершатиму  власні  жнива...
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820720
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.01.2019


ХОЛОДНІ СНИ…

             Зимою  сни,як  і  зима  холодні,
             Бувають  і  спокійні,  і  сумні...
             І  кожен  з  них,  по  -  своєму  самотній,
             Поміж  буттям  і  снами  на  межі...

             Зима  в  тих  снах  літа  переплітає,
             А  деякі  ховає  під  сніги...
             Смуток  й  болі  на  показ  виставляє,
             Ніби  шепоче:  просинайсь,  не  спи!..

             В  минуле  часом  сон  нас  повертає,
             Приходять  в  сни  і  ті,кого  нема...
             І  пережите  знову  перед  нами,
             Його  ніколи    не  замете  зима...

             А  щось  у  снах  по-іншому  буває,
             Зовсім  не  так,як  наяву  було,
             Тоді  душа  радіє,  чи  й  страждає,
             Й  здається,  що  минуле  ожило...

             Бува  і  радість  в  сни  наші  приходить,
             І  поверта,  що  втрачене  давно,
             Тоді  і  просинатись  ми  не  хочим,
             На  жаль  таке  нікому  не  дано...

             Зимою  сни,  як  і  зима  холодні,
             Якісь  ми  пам"ятаєм,  якісь  -  ні...
             Бувають  передбачливі  й  пророчі,
             А  висновки    ми  робимо  самі...

             Обдумуємо  сни,  чи  й  забуваєм,
             У  снах  також  по-різному  бува,
             А  деякі  із  них  ми  пам"ятаєм,
             Допоки  пам"ять  наша  ще  жива...

             Доки  пульсує  кров  у  наших  скронях,
             Ми  прислухатись  будемо  до  снів,
             І  міркувати,  що  віщують  зорі,
             Зимі  не  вбити  Віри  і  Надій!..

             Холодні  сни  не  зіб"ють  нас  з  дороги,
             І  круговерть  морозів  і  снігів,
             Ми  вистоїмо  й  станем  на  порозі,-
             До  нових  звершень  і  нових  подій...

             І  нове  будуватимем  в  Надії,
             Що  переможем  всю  непотріб  назавжди,
             Бо  ж  Справедливість  є  Непереможна,
             А  Українці  -  Справжні  Трударі!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820577
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.01.2019


ОХ ЗИМА…

                                     Ох  зима...Знов  вітер  віє,
                                     Сніг...Й  мороз  уже  скрипить,
                                     Холоднеча  надоїла,
                                     І  її  нам  не  спинить...

                                     Вітер  виє,  стогне,  плаче,
                                     І  гілки  дерев  трясе,
                                     І  реве,  і  крутить,  й  скаче,
                                     І  печаль-журу  несе...

                                     І  сьогодні  снігом  сипле,
                                     І  нема  тому  кінця...
                                     Дні  короткі,  ночі  темні,
                                     І  в  весну  нема  гінця...

                                     Знову  рано  так  стемніло,
                                     Стогне,  виє  за  вікном.
                                     З  снігом  знов  загомоніло,
                                     Закида  усе  кругом...                

                                     Та  надіюсь  незабаром,
                                     Сонце  вигляне  з-за  хмар,
                                     І  моргне  промінням  прямо,
                                     І  тепло  пошле  нам  в  дар...

                                     І  посипляться  сніжинки,
                                     Звеселять  усе  кругом,
                                     І  мої  думки  -  краплинки
                                     Закружляються  танком...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820476
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.01.2019


ЯКБИ Ж БУЛО МОЖНА ЗИМУ ПЕРЕБІГТИ…

                                     Якби  ж  було  можна  зиму  перебігти,
                                     І  було  можливо  старість  обминуть...
                                     Десь,  в  якімсь  куточку,  на  краєчку  літа,-
                                     В  дитинство  поринуть,молодість  вернуть...

                                     Щоб  знову  почути,як  співа  пташина,
                                     І  знову  побачить,  як  садки  цвітуть...
                                     Повернуть  матусю,  невістку  і  сина,-
                                     Їх    в  цей  світ  вернути,  хай  вони  живуть...

                                     Весною  в  садочку  зацвіте  калина,
                                     Щоб  вони  почули  співи  солов"я...
                                     Щоб  знов  повернулась  у  мій  дім  родина,
                                     За  столом  зібралась  вся  моя  сім"я!..

                                     Якби  ж  було  можна  час  назад  вернути,
                                     За  столом  зібрати  й  тих,  кого  нема...
                                     Як  було  раніше  -  розмовлять  й  співати,
                                     Та  все,  що  минуло  замела  зима...

                                       Мовчки  йду  на  цвинтар  я  у  самотині,
                                       А  навкруг  все  біле,  ніби  полотно...
                                       Вклоняюсь  низенько  могилкам  й  калині,
                                       Хоч  і  їх,  й  стежини  снігом  замело...

                                       Від  могил  й  калини  сніг  я  відкидаю,
                                       Постою  в  зажурі,  голову  схилю...
                                       З  ними  я  тихенько  ще  й  порозмовляю,
                                       Вкотре  їм  зізнаюсь,  як  я  їх  люблю!..

                                       Зима  хазяйнує,  снігом  замітає,-
                                       Та  я  не  зважаю  на  сніги  й  вітри...
                                       Про  земне,  що  знаю  їм  розповідаю,
                                       Смуток  і  печалі  в"яжу  у  снопи...

                                       На  жаль  неможливо  зиму  перебігти,
                                       І  ніяк  не  можна  старість  обминуть...
                                       Треба  терпеливо  зиму  пережити,
                                       І  тепла  діждатись,  й  журавлів  зустріть!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820014
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.01.2019


КОЖНА ДИТИНА ЧЕКАЄ ДИВА…

                 Кожна    дитина    чекає    дива,-
                 Вчора,  сьогодні  й  завжди...
                 Кожна  родина  створить  повинна,
                 Все,що  можливе  для  них...

                 Не  забаганки,  диво  -  світанки,
                 Місяць  й  вечірні  зірки...
                 Сходження  сонця  в  раннії  ранки,
                 І  дивовижні  садки...

                 Мамина  мова  ніжності  повна,
                 Батькові  руки  міцні...
                 Вечірні  зорі,  синь  неозора,
                 Й  бабусі  диво  -  казки...

                 Весни  квітучі,  бузки  пахучі,
                 Теплого  літа  деньки...
                 Осінні  тучі,  ватри  димучі
                 І  дідусеві  байки...

                 Сніжнії  зими,  діти  щасливі,
                 Й  першії  диво  -  санки,
                 Друзі  сміливі  і  галасливі,
                 Й  на  всіх  одні  ковзани...

                 Батьківська  хата,  хоч  небагата,-
                 Вишні  й  калина  в  дворі,
                 Радість  дитяча,  юність  крилата,-
                 Все  у  теплі  і  добрі...

                 Мамині  страви,  чаї  духмяні,
                 Трави  густі  й  береги...
                 Шкільні    удачі,  й  перші  невдачі,
                 Нові  шляхи  і  стежки...

                 Тепер  смартфони  і  інтернети,
                 Нині  уже  не  дива...
                 Та  я  прошу  всіх  не  забувати,-
                 Є  ж  ще  й  природа  жива...

                 Кожна  дитина  чекає  дива,
                 З  ними  в  життя  вона  йде...
                 І  щоб  зростала,  й  була  щаслива,
                 Всі  пам"ятаймо  про  це!..  
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819915
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.01.2019


УДАЧА ВСМІХНЕТЬСЯ ВСІМ…

             У  Свинячий  диво  -  рік
             Перемоги  ждуть  усіх...
             ЖОВТА    СВИНЯ  -  символ  року,
             Які  ж  будуть  людські  кроки?..
                             Свиня  вперта  й  працелюбна,
                             Ще  й  до  всього  миролюбна,
                             Не  боїться  перемін
                             І  цікава  до  подій...
             ХОЧТЕ  -  ВІРТЕ,  ХОЧТЕ  -  НІ:
             УСМІХНЕТЬСЯ    ВДАЧА    ВСІМ!!!
                             В  ОВНІВ  -  зустрічі  важливі,
                             І  угоди,  й  постанови,
                             Житлові  минуть  проблеми,
                             І  все  буде  так  як  треба,
                             Якщо  Свиню  не  дражнити,
                             То  в  спокої  будуть  жити!..
             В  ТІЛЬЦІВ  -  будуть  нові  друзі,
             І  зарплати  по  заслузі,
             Бо  ж  на  вищий  щабель  стануть,
             І  повагу  знов  дістануть!..
                             БЛИЗНЮКАМ  у  цьому  році,-
                             Вдача  буде  в  кожнім  кроці,
                             І  ідилії  сімейні,
                             І  фінанси  теж  належні!..
             РАКИ  -  будуть  самостійні,
             І  підвищення  постійні...
             Їх  цікава  жде  робота,
             І  здоров"я,  спорт  й  турбота!..
                             ЛЕВАМ  успіхів  додасться,
                             А  до  успіхів  і  щастя!..
                             І  уміння,  і  везіння,
                             І  сердець,  і  душ  веління!..
             У  рік  Жовтої  Свині,
             ДІВИ  не  будуть  сумні...
             І  хоч  легко  їм  не  буде,  
             Труднощі  їх  загартують,
             Житлові  минуть  проблеми,
             І  фінансові  дилеми!..
                             ТЕРЕЗАМ  -  не  можна  зволікати,
                             А  активно  наступати,
                             Бути  впевненим  в  собі,
                             Й  буде  гарно  все  тоді!..
             СКОРПІОНІВ  в  цьому  році  
             Жде  підвищення  в  роботі,
             І  доходи  в  них  зростуть,
             І  в  стосунках  нова  суть!..
                             Успіхи  СТРІЛЬЦІВ  у  році,
                             У  кар"єрнім  буде  рості...
                             І  нові  важливі  справи,
                             Й  відпочинку  ждуть  забави,
                             Лиш  би  не  перестарались
                             І  частіше  посміхались!..
             Успіх  жде  і  КОЗОРОГІВ,
             Якщо  йтимуть  з  часом  в  ногу,
             Вміло  будуть  поступатись,
             Й  задній  хід  бува  давати,
             То  й  в  майбутнє  буде  крок,
             Та  ще  й  успіхам  залог!..
                             ВОДОЛІЯМ    новий  рік  
                             Буде  роком  справ  і  втіх...
                             І  завершення  старого,
                             І  утілення  нового,
                             І  підвищення  по  службі,
                             І  увага  щирих  друзів!..
             РИБАМ  буде  в  цьому  році,-
             Час  завершень  й  відкритів,
             Рік  фінансово  успішний,
             І  в  усьому  дуже  втішний!..
                 P/S:Не  сама  я  це  складала,
                             З  Гороскопу  вибирала,
                             Чи  повірите,  чи  -  ні,
                             Та  цікаво  це  мені!..
             З  НОВИМ  РОКОМ  всіх  вітаю,
             Щастя  й  успіхів  бажаю!
             Не  зважать  на  гороскоп,
             І  до  щастя  робить  крок!..
                                   
           БУДЬТЕ  ЗДОРОВІ,  БУДЬТЕ  ЩАСЛИВІ,
           ПЕРЕМАГАЙТЕ  І  ЖИВІТЬ  В  МИРІ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819800
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.01.2019


КОЛЯДКИ ПИШУ НОВІ… ( продовження)

             Коляд,  коляд,  коляда!  
             Спать  лягала  я  одна...
             А  проснулась,  поруч  дід...
             Перекинулась  на  бік,
             Бо  ж  не  мій  то  чоловік!..
                         Коляд,  коляд  коляда!
                         Я  прогнала  того  діда,
                         І  до  дзеркала  побігла,
                         Подивитись  чи  це  я,
                         Чи  можливо  і  не  я!?.
             Коляд,  коляд,  коляда!
             Дід  утік  швидше  кота,
             Де  він  дівся  я  не  знаю,
             Та  його  я  й  не  шукаю!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         На  базарі  я  була,
                         Чоловіка  там  шукала,
                         Та  жінки  скупими  стали,
                         І  своїх  не  продавали...
                         Я  з  базару  повернулась,
                         До  котика  усміхнулась,
                         Сіла,  дещо  написала
                         І  колядкою  назвала...
             Коляд,  коляд,коляда!
             Котик  в  мене  хоч  куда,
             Здоровенне  вже  мурло,
             Важить  певне  5  кіло,
             Любить  спати  під  ногами,
             Як  дитятко  біля  мами!..
                         Коляд,  коляд,  колядпік!
                         Без  доріжок,  гір  і  рік,
                         Йшла  зима  на  Новий  рік,-
                         Ожеледі  наробила,
                         Та  ще  й  снігом  притрусила!..
             Коляд,  коляд,  кодядниця,
             Колись  я  була  дівиця,
             Потім  стала  молодиця...
             Та  давно  я  вже  бабуся,
             А  тепер  ще  й  прабабуся...
             І  зими  вже  не  боюся,
             Лиш  боюся  я  війни,
             Жду  і  літа,  і  весни!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Я  давно  не  молода,
                         Та  душа  в  мене  жива,-
                         За  віршем  пишу  вірша,
                         Між  віршами  колядки,
                         Посміятися  б  таки!..
           Коляд,  коляд,  коляда,
           А  у  мене  знов  біда,
           Розболілась  голова...
           Я  за  стіл  все  ж  таки  сіла,
           Що  зварила,  те  й  поїла!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Проблем  в  кожного  гарба,
                         Ми  розвієм  їх  по  світу,
                         Щось  напишемо  для  звіту,
                         І  читати,  і  радіти...
                         Бо  ж  проблеми  не  в  погоді,
                         А  в  війні,  що  йде  на  Сході...
           Коляд,  коляд,  коляда!
           Як  грошей  в  кого  нема,
           Я  скажу  тим:  "Це  не  драма,
           Гроші  то  вторина  справа,
           Хоч  з  грошима  трохи  краще,
           Та  не  в  них  все  таки  щастя!.."
                         Коляд,  коляд,  колядори,
                         Ціни  скачуть  знову  вгору,
                         А  до  пенсій  додали,-
                         Кому  гривню,  кому  й  три!..
           Коляд,  коляд,  колядина!
           Хай  мина  лиха  година,
           І  в  середу,  і  в  п"ятницю,
           Лиш  приємне  хай  трапиться!!!
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Я  сьогодні  знов  сумна,
                         Добіга  до  кінця  рік,
                         І  життя  минув  вже  пік!..
             Коляд,  коляд,  колядуля,
             Головне  я  не  забула,
             Привітати  всіх-усіх,
             З  Новим  роком!Й  всім  привіт!..
                         Коляд,  коляд,  коляда,
                         Додай  людям  всім  добра,
                         Зупини  війну  на  Сході,
                         Хай  вона  буде  не  в  моді,
                         Облегчи  всім  людям  долі,
                         Додай  Віри  і  Надії,
                         Поверни  крилаті  Мрії,
                         І  теплом  усіх  зігрій,
                         Не  додай  печалі  й  сліз,
                         Розфарбуй  в  рожеве  світ!..
           Коляд,  коляд,  колядпік,
           На  порозі  Новий  рік,
           Всіх  вітаю  залюбки,  
           Й  пишу  нові  колядки!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Написала,  як  змогла,
                         Чи  сподобалось,  чи  ні,-
                         Все  ж  похлопайте  мені!!!    
                                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819503
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.12.2018


Я ПИШУ НОВІ КОЛЯДКИ…

                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Не  болить  хай  голова,
                         Бо  колядки  я  пишу,
                         В    КП    виставить  спішу!
                                               Коляд,  коляд,  коляда!
                                               Гребінець  в  руки  взяла,
                                               Доки  коси  розчесала,
                                               Зуби  в  гребінці  зламала...
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Віник  в  руки  я  взяла,
                         Доки  діда  ним  будила,
                         То  і  віник  той  розбила...
                                                 Коляд,  коляд,  колядися!
                                                 Вставай,  діду,  вже  проснися,
                                                 За  роботу  вже  берися,
                                                 Завалив  наш  двір  знов  сніг,
                                                 Відкидати  його  слід!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Каже  дід:  "Я  не  слуга,
                         Яка  з  тебе  голсподиня,
                         Ти  ж  мене  не  накормила?..
                         Розпорядження  даєш,
                         А  сама  вже  щось  жуєш!.."
                                                   Коляд,  коляд,  коляда!
                                                   Пожаліла  діда  я,
                                                   За  стіл  його  посадила,
                                                   Напоїла  й  накормила!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Баба  діда  вигляда,
                         Він  відкидав  уже  сніг,
                         І  кудись  уже  побіг!..
                         Чи  пішов  він  по  водицю,
                         Чи  знайшов  десь  молодицю?!.
                                                       Коляд,  коляд,колядусі!
                                                       З  горя  я  сама  нап"юся,
                                                       Не  пущу  до  хати  діда,
                                                       Хай  на  вулиці  обіда!..
                           Коляд,  коляд,  коляда!  
                           Вже  минули  ті  года,
                           Коли  я  жила  із  дідом,-
                           Все  засипало  вже  снігом...
                                                     Коляд,  коляд,  коляда!
                                                     Вчора  була  середа,
                                                     Ну,  а  завтра  вже  четвер,
                                                     А  сьогодні  ж  що  за  день?..
                             Коляд,  коляд,  коляда!
                             Свиня  двері  відчиня,
                             Ляга  в  хаті  на  дивані,
                             Вона  в  цьому  році  пані!!!
                                                     
                                               (далі    буде)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819436
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.12.2018


ОСЬ І ГРУДЕНЬ ЙДЕ ДО КРАЮ…

                     Незміримі,  несходимі,-
                     і  дороги,  і  поля,
                     вкриті  білими  снігами,
                     бо  ж  зима,  то  є  зима...

                     За  морями,  за  лісами,-
                     ті  сніги  вітри  метуть,
                     та  ще  й  хмари  над  полями,-
                     набурмосині  пливуть...

                     Вітри  віють,  вихри  крутять,
                     навівають  хмуру  лють...
                     До  будинків  усіх  тулять
                     невгамовну  зими  суть...

                     І  колишуть,  й  присипають,-
                     все  навколо  злі  вітри...
                     Вони  спокою  не  мають,
                     божевільної  пори...

                     Ось  і  грудень  йде  до  краю,
                     є  в  зими  свої  права...
                     Січень  й  лютий  ще  покажуть,-
                     зими  норов  і  права...

                     Час  збіжить,  це  кожен  знає,-
                     відійде  і  ця  зима...
                     І  веселками  заграє,-
                     переможниця  весна...

                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819044
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.12.2018


ДЕЩО ПРО "ЯКБИ" ТА "ЯКЩО"… (з народної скарбнички)

     У  народній  мудрості,  зокрема  у  прислів"ях  і  приказках,  існуснує
немало  висловів
           зі    словами:  "якби  і  якщо"  :
   *  Якби  в  роті  виросли  гриби,  то  і  в  ліс  не  треба  б  було  ходити.
   *  Якби  знав  де  впаду,  то  й  соломки  підстелив  би.
   *  Якби  було  все  одно,  то  лазили  б  у  вікно,  і  дверей  би  не  шукали.
   *  Якби  сам  був  білий,  то  не  чорнив  би  інших.
   *  Якби  свині  крила,  вона  й  небо  зрила  б.
   *  Якби  свиню  пустили  під  стіл,  то  вона  й  на  стіл  би  полізла.
   *  Якби  так  до  роботи,  як  на  язик,  то  й  справи  були  б  кращі.
   *  Якщо  кажуть  "на",  то  чує,  а  як  "дай"-  то  глухий.
   *  Якщо  ти  не  кум,  то  й  до  куми  не  підлещуйся.
   *  Якщо  гарний  сусіда,    то    гарна  й  бесіда...
   *  Якщо  батька  покинеш,  то  й  сам  загинеш.
   *  Якщо  маєш  багато  родичів,  то  або  сім  раз  пообідаєш,  або  ні  разу  не  поїси...
   *  Якщо  щастя  прийде,  то  й  на  печі  знайде.
   *  Якщо  на  Юрія  буря,  то  літо  мокрим  буде.
   *  Якщо  гарна  корова,  то  гарним  буде  і  теля.
   *  Якщо  в  домі    кота  нема,  то  миші  й  по  столу  бігають.
   *  Якщо  коза  захоче  сіна,  то  й  до  воза  прийде.
   *  Якщо  води  боятися,  то  й  не  купатися...
   *  Якщо  жнива  закінчиш  у  пору,  то  буде  що  возить  у  комору.
   *  Якщо  ви  вже  пообідали,  то  можна  спокійно  розмірковувати  про  цілющу  силу
         голодування.
   *  Якщо  відступиш  від  грамоти  на  аршин*,  то    вона  від  тебе  відступить
на  сажень**
                       *аршин  -  міра  довжини,що  дорівнює  0,711  м.
                   **сажень  -  давня  міра  довжини,  що  дорівнює  2,134м.

     А    ТЕПЕР    ТЕПЕРІШНІ    "ЯКБИ"    ТА    "ЯКЩО":

   *  Якби    Верховна    Рада  приймала  правильні  рішення,  то  ми  б  плавали  у  річках
       істини...А  у  великої  істини  -  велика  безмовність...Менше  б
говорили,  а  більше
       б  діла  робили...
   *  Якби  Міністр  Соціальних  питань  отримував  мінімальну  зарплату,  то  більше  б
       думав  про  людей.
   *  Якби  виконувачка  обов"язків  Міністра  Охорони  Здоров"я  скасувала
всі  хвороби,  то
         люди  в  країні  вмирали  б  абсолютно  здоровими.
   *  Якщо    Міністр  Екології  просуне  ідею    екопоховань  у  парках  і  скверах,  то  він
       перетворить  країну  на  квітуче  кладовище...
   *  Якщо  Міністр  Освіти  заборонить  ставити  учням  оцінки  до  щоденника,то  у  них
     будуть  писати  суми,  які  батьки  повинні  принести  до  школи...
   *  Якщо  Міністр  Інфраструктури  запропонує  робити  дороги  з  сиру,  то  це
буде  єдиний
       випадок,  коли  чим  більше  дірок,  тим  краще...
   *  Якщо  Кабмін  зрозуміє  народ,  то  значить  є  в  їх  душах  Бог.
   *  Якби  Правда  ожила,  та  Бог  додав  добра,  та  грошей  торбину,  то  й
півсотні  дітвори,
       ми  доглянути  б  змогли...
   *  Якби  там,  у  нас  "вгорі"  обіцянки  ця-ця-цянки  Міністри  забрали  у
свої  кармани,
       а  людям  дали  те,  що  вони  заробили,  то  і  ми  б  як  Люди  жили...
   *  Якби  в  нас,як  за  царя  Горошка,  було  людей  трошки,  то  й  сніг  би
горів,  і  соломою
       б  тушили,  й  свині  із  походу  йшли...  А  ми  ж  люди,  не  бобри,  наша
мати  не  синиця,
       ми  всі  вміємо  трудиться,  а  як  треба,  то  й  побиться,  ворогів  усіх  прогнать,
       владу  в  свої  руки  взять,  навести  кругом  порядки,  розгадать  життя  загадки,
     жить,  любить,  творить,  жити  в  Мирі  і  Любові,берегти  свій  край  й
Здоров"я...
     То  отож  всіх  з  Новим  роком,  в  рік
     Свині  до  щастя  скоком  -  усі  люди  поспішіть:  і  живіть,  любіть,  творіть!!!

       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818848
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.12.2018


МЕНІ НАЙКРАЩА МОЯ ДОЛИНСЬКА…

                                 Не  за  горами,  не  за  лісами,-
                                 Живу  в  Долинській  під  небесами...
                                 Тут  працювала  я  довгі  роки,
                                 Колись  зроблю  тут  останні  кроки...

                                 Тут  мої  діти  ходили  в  школу,
                                 Живуть  тут  друзі  й  мої  знайомі...
                                 Тут  я  стрічаю  погожі  ранки,
                                 Плекаю  мрії  і  забаганки...

                                 Тут  краєвиди  мені  знайомі,
                                 Живуть  тут  люди  прості  й  відомі...
                                 Чотири  школи,  три  дитсадочки,
                                 І  стадіони,  й  спортивні  точки...
                                 
                                 А  ще  є  парки,  в  них  каруселі,-
                                 Відпочить  є  де  людям  веселим...
                                 Річки  й  ставочки  хоч  невеликі,
                                 Їх  дуже  люблять  дорослі  й  діти...

                                 Живуть  тут  люди  всі  працьовиті,-
                                 Діти  й  дорослі  талановиті...                                  
                                 Молоді  люди:  хлопці  й  дівчата,-
                                 В  навчанні  й  праці  усі  завзяті...

                                 Тут  ветеранів  усіх  шанують,-
                                 До  них  приходять,  квіти  дарують,
                                 В  разі  потреби  допомагають,
                                 Добра  і  щастя  усім  бажають...

                                 В  моїй  Долинській  є  чемпіони,
                                 Трударі  славні  й  навіть  герої...
                                 Є  ще  й  музеї  тут  пречудові,
                                 Бібліотеки  й  клуби  добротні...

                                 І  танцювальні  гуртки,й  співочі,
                                 Там  вчаться  діти  й  люди  охоче...
                                 В  конкурсах  різних  участь  приймають,
                                 І  переможцями  завжди  бувають...

                                 Новини  люди  в  Долинській  знають,
                                 Бо  ж  дві  газети  розповідають...
                                 Радіомовлення  теж  є  цікаве,
                                 Про  різні  справи  повідомляє...

                                 Тут  моя  пристань,  моя  світлиця,
                                 Все  на  яву  тут,  мені  не  сниться...
                                 Міста  великі  є  і  столиці,
                                 Мені  найкраща  моя  Долинська...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818659
рубрика: Вірші, Поетична мініатюра
дата поступления 23.12.2018


НЕ ПЕРЕТВОРИТИСЬ У ДРАКОНІВ…

               Руйнувати  легше,ніж  творити,-
               Ця  відома  істина  давно.
               Нині  жити  стало  дуже  складно,
               Не  легкий  нам  шлях  пройти  дано.

               Критикувать  легше,  ніж  робити,
               На  добро  лаштуймося  усі...
               Лиш  в  єднанні  легше  буде  жити,
               В  поклонінні  мудрості  й  красі...                    

               Як  хочеш  щоб  чинили  з  тобою,
               Так  чини  і  ближньому  завжди...
               Заповіді  не  забудь  Господні,
               І  нужденним  завше  поможи...

               Розбрат  і  розділення  церковні,
               Допоміг  Господь  перемогти,
               Будьмо  ж  всі  розважливі  сьогодні,
               Єдність  цю  навічно  зберегти...

               Ждуть  нас  випробовування    й  праця,
               Гідно  все  ми  зможемо  пройти,
               Якщо  будем  крокувати  разом,
               З  Богом  і  собою  в  єдності  іти...

               Допоможе  Бог  нам  і  молитви
               І  налаштування  кожної  душі,
               Не  перетворитись  на  драконів,
               Жити  лише  в  єдності  усім!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818416
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.12.2018


Я ЗІ СВЯТОМ ВСІХ ВІТАЮ!. .

                       Ось  і  знову  Миколай
                       до  нас  в  гості  завітав...
                       Не  з  порожніми  руками,
                       а  з  торбами  і  мішками,
                       що  наповнені  до  краю,
                       кожен  з  нас  про  це  все  знає...
                       Є  у  них  там  і  цукерки,
                       і  машинки,  й  літачки,
                       і  м"ячі,і  ще  й  скакалки,
                       клюшки,шайби  і  коньки,
                       для  дівчаток  ще  й  ляльки..
                       Під  подушки  Миколай,
                       поклав  те,хто  що  бажав,-
                       дітям  іграшки  й  гостинці,
                       їм  усім  це  знадобиться...
                       А  дорослим  Миколай,
                       поклав  Віру  у  наш  край,
                       і  Надію,  і  Любов,-
                       не  лилась  щоб  людська  кров,
                       справедливість  щоб  була,
                       і  закінчилась  війна...
                       Щоб  усі  роботу  мали,
                       і  здоров"я  не  втрачали,
                       крадії  щоб  більш  не  крали,
                       і  закони  усі  знали,
                       й  звісно  їх  не  нарушали...
                       Щоб  країна  розвивалась,
                       Правди  завжди  добивалась...
                       Щоб  дорослі  не  лінились,
                       школярі  щоб  добре  вчились,
                       і  студенти,  й  аспіранти,
                       командири  й  ад"ютанти...
                       Щоб  усе  було  гаразд,
                       і  сьогодні  й  повсякчас...
                       В  день  Святого  Миколая,
                       я  зі  святом  всіх  вітаю,
                       щоб  здоров"я  прибуло,
                       все  погане  відійшло,
                       щоб  жилося  і  любилось,
                       і  хороше  все  робилось!!!
                                 
                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818205
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 19.12.2018


КОЛИ ПИШУ…

                             Коли  пишу  про  літо  і  весну,-
                             Душа  і  серце  в  радості  літає...
                             Якщо  ж  рядки  лягають  про  війну,-
                             Німіє  тіло,й  серце  завмирає...

                             Коли  пишу  про  внуків  і  дітей,-
                             Здається  в  мене  крила  виростають,
                             Якщо  ж  пишу  про  розпачі  людей,
                             То  сльози  мені  світ  весь  заступають...

                               Коли  пишу  про  сонечко  ясне,-
                               Мені  стає  і  радісно,  і  щемно...
                               Якщо  пишу  я,що  війна  несе,
                               То  і  в  погожі  дні  стає  аж  темно...

                               Коли  пишу  про  праведних  людей,-
                               Мені  у  вись  аж  хочеться  злетіти...
                               Якщо  ж  пишу  про  втрачених  дітей,
                               Аж  на  край  світу  готова  я  забігти...

                               Коли  пишу  про  вільний  рідний  край,
                               То  відчуваю,  як  душа  співає...
                               Про  несправедливість  коли  пишу  я,
                               Душа  кричить  й  за  обрій  відлітає...

                               Молюся  Богу  я  тепер  щодня,
                               На  поміч  кличу  піднебесні  сили...
                               Підтримку  дає  простір  і  земля,
                               Можливо  ще  повернуть  мені  крила...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818080
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.12.2018


ЗИМА Є ЗИМА…

                                                       Знову  я  в  напрузі,-
                                                       зима,  сніг,  мороз...
                                                       На  всім  виднокрузі,
                                                       невтішний  прогноз...
                             Вдивляюся  в  зиму,            Снігові  замети,-
                             не  видно  кінця...                  в  дворі  й  за  двором...
                             Я  в  весну  вже  лину,        Це  зими  прикмети,
                             шукаю  гінця...                        білизни  покров...
                                                           Ще  й  часто  бувають
                                                           шалені  вітри,
                                                           дерева  гойдають,
                                                           ламають  гілки...
                             Не  вистача  сили                      Лиш  дітям  привілля,
                             відкинути  сніг...                        зима  звеселя...
                             А  вітер  ламає                                А  вітер  похмілля
                             увесь  білий  світ...                  напевне  справля...
                                                             Та  раптом  той  вітер
                                                             стомився  й  притих...
                                                             Як  горбатий  вігонь*,
                                                             що  шука  своїх...
                               Густі  заметілі,                            Віники  й  лопати
                               сліди  замели...                        у  руки  взяли,
                               Дітки  голосисті                        в  дворі  біля  хати
                               до  мене  прийшли...            сніг  весь  замели...
                                                             А  я  їх  до  хати
                                                             усіх  запросила,
                                                             гостинцями  радо
                                                             я  їх  пригостила...
                               Напруга  минула                      Та  довга  й  сердита,
                               у  серці  й  душі...                      холодна  і  зла,
                               І  за  стіл  я  сіла                            для  мене  незручна,
                               писати  вірші...                          зима  ж  є  зима...

                                                                       *Вігонь  -  тварина  родини  верблюдових.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817944
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 17.12.2018


РОЗЛУКА НАМ СХРЕСТИЛА ВСІ ДОРОГИ…

                               Розлука  нам  схрестила  всі  дороги,
                               Печаллю  переповнила  сповна...
                               Чи  прийде  щастя  до  мого  порогу,
                               Чи  крила  у  дорозі  не  злама?..

                               Та  я  давно  до  всього  вже  готова,
                               Невимовною  стала  самота...
                               І  кожна  мить  для  мене  виняткова,-
                               Без  тебе  я  вже  майже  сирота...

                               Якби  ж  то  знати,  де  узяти  сили,
                               Щоб  її  стало  до  тебе  долетіть,
                               І  не  зламати  у  дорозі  крила,
                               Й  пробачення  у  тебе  попросить...

                               Хто  винуватий,  значення  немає,
                               І  хто  до  кого  перший  прилетить...
                               Все  нова  зустріч  на  місця  поставить,
                               І  нам  з  тобою  легше  стане  жить...

                               Тебе  побачить,  голос  твій  почути,
                               І  в  очі  зазирнути  голубі...
                               Твою  увагу  і  любов  відчути,
                               В  любові  знов  зізнатися  тобі...

                               Хоч  я  не  знаю,  де  тебе  шукати,
                               Й  не  знаю,  чи  потрібно  це  тобі...
                               Та  все  одно  тебе  буду  шукати,
                               Наперекір  невдачам  і  судьбі...

                               А  буде  як?..Та  як  уже  і  буде...
                               Складні  дороги  я  пройду  усі...
                               Нехай  вітри  і  бурі  мене  студять,
                               Я  витримаю  і  сніги,  й  дощі...

                               Якщо  знайти  тебе  і  не  судилось,
                               Ну  що  ж  поробиш,  це  моя  судьба...
                               Любов  була  і  є,  а  не  приснилась,
                               Тому  й  сьогодні  я  іще  жива...

                               Розлука  нам  схрестила  всі  дороги,
                               Її  відчула  я  давно  й  сповна...
                               Не  відступлю,  молитимуся  Богу,
                               Вперед  ітиму,  доки  ще  жива...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817816
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018


СВОЮ ДОЛЮ НЕ ВГАДАЛА…

                                         Ворожила  й  чарувала,
                                         свою  долю  не  вгадала.
                                         Як  так  вийшло,  я  й  не  знаю,
                                         що  жонатого  кохаю...

                                         Він  в  село  наше  приїхав,
                                         і  мене  якось  примітив,
                                         поглядав  завжди  на  мене,-
                                         кожен  вечір  і  щоденно...

                                         Були  погляди  цікаві,
                                         і  слова  його  ласкаві...
                                         Не  змогла  я  удержатись,
                                         примудрилась  закохатись...

                                         Це  зі  мною  вперше  сталось,
                                         все  цвіло  навкруг  всміхалось...
                                         Не  ходила  я,  літала,
                                         і  душа  моя  співала...

                                         Стали  ми  з  ним  зустрічатись,
                                         і  любитись,  і  кохатись...
                                         Місяць  нам  моргав  грайливо,
                                         а  зірки  чогось  глумливо...

                                         Ні  на  що  ми  не  зважали,
                                         на  любов  ми  мали  право,
                                         нас  з"єднала  її  сила,
                                         він  любив  і  я  любила...

                                         Що  жонатий  я  не  знала,
                                         він  мовчав,  я  не  питала...
                                         Та  приїхала  дружина,
                                         ще  й  мала  з  нею  дитина...

                                         Я  коли  про  це  дізналась,
                                         не  на  жарт  уже    злякалась...
                                         Спохватилася  запізно,
                                         і  до  болю  стало  слізно...

                                         Ворожила  й  чарувала,
                                         свою  долю  не  вгадала...
                                         Що  робить  тепер  не  знаю,
                                         я  ж  його  лише  кохаю...

                                       Як  складуться  наші  долі,
                                       час  покаже  й  Божа  воля...
                                       І  дружину  жаль  й  дитину,
                                       й  я  зректись  його  не  в  силі...

                                       Розумію,що  дитина,-
                                       ще  мала  й  ні  в  чім  не  винна...
                                       Як  складеться,  так  і  буде,-
                                       час  підкаже  і  остуде...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817672
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2018


СЬОГОДНІ В МЕНЕ ВСЕ НЕ ТАК… (жартівливе)

                           Сьогодні  в  мене  все  не  так,
                           сніг  відкидала  просто  так...
                           Той  сніг  вологий  і  м"який,
                           для  мене  був  усе  ж  важкий...

                           Та  ще  й  було  його  багато,
                           повідкидала  весь  від  хати...
                           А  як  добралась  до  воріт,
                           мені  не  милий  став  і  світ...

                           Хвіртку  відкрити  не  зуміла,
                           із  зовні  снігом  привалило...
                           Та  слава  Богу  йшов  сусід,
                           мені  він  з  хвірткою  поміг...

                           Сніг  відкидала  вправо,  вліво,
                           і  руки,  й  спина  заболіли...
                           Ну  хто  придумав  такий  сніг,
                           що  і  слона  звалив  би  з  ніг?..

                           Стомилась  я,  що  аж-аж-аж,
                           Не  допоміг  навіть  кураж*.
                           Співчував  кіт  мені  й  собака,
                           готова  я  була  й  заплакать...

                           В  хату  не  йшла  я  вже,  а  лізла,-
                           спітніла,  зморена,  залізна...
                           Не  роздягнувшись  впала  в  ліжко,
                           щоб  відпочити,  хоч  би  трішки...

                           А  коли  трішки  відпочила,
                           я  телевізор  свій  включила,
                           та  миготів  на  нім  екран,
                           не  працював  жоден  канал...

                           Мій  котик  Рудя  був  голодний,
                           сніданок  з"їли  ми  холодний...
                           У  чому  річ,  не  знаю  я,
                           чи  то  розгнівалась  зима?..

                           Чи  винувата  в  тім  погода,
                           чи  норов  видала  природа?
                           Чи  не  з  тії  ноги  я  встала?
                           А  в  вас  такого  не  бувало?..

                                                         *Кураж  (від  французького  courage  -  сміливість,  мужність)-
                                                             удавана  хоробрість...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817518
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 14.12.2018


МАГІЯ ЗИМОВОГО РАНКУ…

       Сонце  не  гріє...Мороз  припікає...
       Грудень  скріпив  вже  свої  всі  права...
       А  на  на  небесному  хмурім  екрані,
       Хмари  свої  змалювали  дива...

       Світиться  свіжістю  білий  серпанок,
       Час  обганяючи,  січень  спішить...
       Не  поспішаючи  йде  до  нас  ранок,
       Новому  дню  пора  двері  відкрить...

       Магія  ранку  мій  сон  розганяє,
       На  зимовому  її  алтарі...
       Що  буде  далі  ніхто  з  нас  не  знає,
       А  за  вікном  знову  сніг  на  порі...

       Дуже  б  хотілось,  щоб  все  було  в  міру:
       Мороз  і  слякоть,  і  вітер,  і  сніг,
       Щоб  не  здавався  цей  світ  хмуро-сірим,
       Не  заморозив  навколишній  світ...

       Грудень  скінчиться...Вогнем  запалають,-
       Душі  людські  і  ялинки  святі...
       В  новому  році  усі  забажають,
       Щоб  появилися  сили  нові...

         І  щоб  покращилась  в  кожного  доля,
         Радість  до  кожного  серця  дійшла,
         Загартувалась  наснага  і  воля,
         І  в  небуття  відійшла  війна  зла...

         Падають,  падають  нові  сніжинки,
         Вулиці  вкрили  і  все  у  дворі,
         Не  поскупились  на  білі  картинки,-
         Радість  усім,  а  найбільш  дітворі...

         Грудень  у  другій  своїй  половині
         Свят  всім  добавить  й  хоч  трішки  тепла,
         І  уквітча  новорічні  ялинки,
         Тільки  б  закінчилась  швидше  війна...

         Час,  ніби  кінь  боязливо  вухами,-
         Зменшує  дні,  додає  уночі...
         Зима  упевнено  іде  стежками,
         І  в  закрома  заглядає  усі...

         А  якщо  серцю  і  холодно,  й  пусто,
         Не  винувата  у  цьому  зима,
         Бо  негараздів  насіяно  густо,
         Вже  п"ятий  рік  іде  клята  війна...

         Будем  надіятись  й  Бога  молити,
         Щоб  не  суворою  була  зима...
         І  щоб  змогли  цю  війну  зупинити,
         В  Новому  році  жить  в  Правді  й  без  зла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817394
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 13.12.2018


СИНІВ ЧЕКАЮТЬ МАТЕРІ…

                               Синів  чекають  матері,-
                               З  раннього  ранку  і  до  ночі...
                               Вони  бувають  не  марні,
                               І  їхні  сни  стають  пророчі...

                               Коли  ж  сини  десь  у  борні,
                               Даремно  плакатимуть  очі,-
                               Сини  не  прийдуть  на  зорі,
                               Ні  вдень,  ні  ввечір,ані  вночі...

                               Сини    й  сьогодні  у  боях,
                               Мужніють  і  стають  дорослі...
                               Матері  бачать  їх  у  снах,
                               І  ждуть  додому,  хоч  би  в  гості...

                               Часом  не  спиться  матерям,
                               Тривога  душі  огортає...
                               І  уявляють  ті  бої,
                               Й  готові  стать  поруч  з  синами...

                               Синів  чекають  матері,
                               Доки  живі,  будуть  чекати...
                               І  від  зорі,  і  до  зорі,
                               Не  перестануть  вони  ждати...

                               Лиш  би  закінчилась  війна,
                               Моляться  Богу  вдень  і  вночі...
                               Надія  й  Віра  ожива,
                               Від  сліз  не  витирають  очі...

                               Синів  чекають  матері,
                               І  їх  батьки  також  чекають...
                               І  ми  чекаємо  усі,
                               Й  кінця  війни  усі  чекаєм...          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817283
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 12.12.2018


ПРО ДІДУСЯ - ВУСАНЯ…

                 Ми  дідів  своїх  рідних  не  знали,
                 І  бабуся  була  в  нас  одна...
                 Голод  інших  й  нужда  в  нас  забрали,
                 І  бабуся  була  удова...

                 Був  у  нас  все  ж  один  дідусь  Яків,-
                 Чарівний  і  цікавий  вусань,
                 Він  бабусі  був  брат  вайлуватий,
                 Невгамовний,  як  диво  -  вулкан...

                 Він  приходив,  як  литий  із  криці,
                 Повен  дивних  живих  поривань...
                 І  лилися  старі  небилиці,
                 Знав  багато  їх  дід  наш  вусань...

                 Ми  від  нього  багато  дізнались:
                 Де  проходив  Сірко  -  атаман,
                 Як  долали  татарські  навали,
                 І  в  жару,  і  в  негоду,  й  в  буран...

                 Не  могли  пропустити  ні  слова,
                 Кожна  розповідь  діда  жива,
                 І  насичена  дивами  мова,-
                 Нам  була,як  живильна  вода...

                 І  як  вирвався  він  із  полону,
                 У  минулу  з  германцем  війну,
                 В  серцях  збурював  глибінь  бездонну,
                 Й  відчували  ми  все  на  яву...

                 А  ще  вмів  наш  дідусь  жартувати,
                 Все  складав  "на  ходу"  наш  вусань...
                 Намагались  усе  ми  збагнути,
                 І  тягнулись  до  праці  і  знань...

                 Хоч  своя  була  в  нього  родина:
                 І  дружина,  і  донька,  і  син...
                 Вистачало  на  все  йому  сили,
                 Він  нам  був  і  дідусь,  і  кумир...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817137
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 11.12.2018


В БІЛІМ ПОЛІ, БІЛА ДОЛЯ…

                                     В  білім  полі,  біла  доля,
                                     не  минула  і  мене...
                                     Посріблила  мої  скроні,
                                     й  до  землі  давно  вже  гне...

                                     Біла  доля  в  зимну  пору,-
                                     мені  смутку  додає...
                                     Кольорове  в  моїм  зорі,
                                     непідвладним  вже  стає...

                                     Лише    згадки  кольорові,-
                                     незабутні,  чарівні...
                                     І  дитинство,  й  юні  роки,
                                     в  часі  щастям  осяйні...

                                     В  зрілі  роки  кольорове,
                                     розквітало,  як  весна...
                                     І  зелене,  й  веселкове,
                                     повне  радості  й  тепла...

                                     Хоч  бувало    кольорове,
                                     теж  приносило  біду...
                                     Чорним  димом  оповите,
                                     з  гіркотою  на  виду...

                                     Та  з  роками  все  відходить,
                                     білим  снігом  заміта...
                                     Не  змиває  лише  совість,-
                                     ні  печаль,  ані  жура...
                                 
                                     Все  було  на  моїм  полі,-
                                     і  веселе,  і  сумне...
                                     Не  зламала  мене  доля,
                                     й  не  покинула  мене...

                                     То  нічого,  що  збілила,
                                     біле  також  чарівне...
                                     І  хоч  мало  маю  сили,
                                     та  буває  й  осяйне...

                                     Діти  й  внуки  пречудові,
                                     і  правнучка  в  мене  є...
                                     І  подія  виняткова  
                                     бува  сили  додає...

                                     Та  війна,  що  йде  на  Сході,-
                                     усім  смутку  додає...
                                     Й  негаразди  у  народі,
                                     і  неправда  дістає...

                                     В  білім  полі,  біла  доля,
                                     не  лише  у  мене  є...
                                     На  життєвім    людськім  полі,
                                     дає  кожному  своє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817027
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2018


УКРАЇНА. ВІДЧУЙ РІЗНИЦЮ… (автор невідомий)

                                   Україна.  Неділя.  Ранок.
                                   Спокій.  Кава.  Смачний  сніданок.
                                   Шафа.  Вибір.  Зелений  светр.
                                   Душ.  Новини.  Похід  до  церкви.
                                   Місто.  Люди.  Веселі  лиця.
                                   Друзі.  Парки.  Кіно.  Крамниця.
                                   Список.  Овочі.  Фрукти.  Різне.
                                 (Холодильник  великий.  Влізе.)

                                   Україна.  Неділя.  Ранок.
                                   Постріл.  Вибух.  У  когось  рана.
                                   Злі  новини.  Молитва  в  серці.
                                   Степ.  Окопи.  Подертий  спальник.
                                   Волонтери!  Ура!  Вітання!
                                   Список.  Різне.  Ось  рукавиці.
                                   Ось  листівка.  Сльози  на  лицях.
                                   Ранок.  Майже  десята  тридцять.
                                   Україна.  Відчуй  різницю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816928
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2018


КАБАНЧИК ВАСИЛЬ І СВИНКА МОТЯ… (проза)

             В  кімнаті  тепло,  світла  немає,  лише  місяць  через  вікно  посилає  свої  чарівні  промінці...  Сірий  грудневий  день  закінчується...  Та  скільки  там  того  дня!  Недаремно  ж  кажуть:  "Не  встиг  народитися  день,  а  вже  й  зачепився  за  пень".  Ми  з  братом    виконали  усі  домашні  завдання:  попорали    годувальницю  корівку,  нагодували  підсвинка,  занесли  до  хати  води  і  хмизу  для  печі...Та  й  брат  гайнув  на  вулицю  лаштувати  саморобні  ковзани,  а  я  сиджу  в  кімнаті,  чекаю  маму  з  парним  молоком,  мені  не  терпиться  взятися  за  нову  для  мене  справу  в"язання".  Нарешті  мама  заходить  до  хати,  засвічує    лампу  і  через  марлевий  цідилок  переливає  молоко  з  відра  у  глечики...  Молоко    дзюрчить,  а  я  дивлюсь  на  мамині  вправні  руки...І  як  ото  в  неї  виходить:  жодна  крапелька  не  пролилася  на  стіл?!.  Наразі  чую  тупіт  ніг  і  гучний  голос  тітки  Мотрі,  нашої  сусідки:  "Ти  вже  впоралася,  Полю?"  "Так!"-  обзивається  мама.
"Ну,  то  давай  до  роботи!"      Ось  уже  кілька  вечорів  ми  з  тіткою  вчимося  у  мами  в"язати  крючком.  Спочатку  тітка  Мотря  тільки  спостерігала  за  маминими  спритними  рухами  і  дивувалася,  як  це  в  неї    виходять  такі  чудернацькі  мережива.  Недарма  ж  говорять,  що  людині  не  набридне  спостерігати  за  трьома  дійствами:  водою,що  біжить;  полум"м,  що  горить  і  вправною  роботою  людини.  То  отож  тітка  завжди  й  дивувалася;  "І  як  ото,Полю,  в  тебе  все  виходить?  І  шиття,  і  вишивання,  і  в"язання...А  чи  є  така  робота,яку  б  ти  не  вміла  зробити?"  Мама  усміхаючись  відповідає:  "Звісно,Мотю,є.  Треба  лише  захотіти  і  все  уважно  робити,  то  все  й  вийде.  Ось  і  ти  спробуй,  тільки  будь  уважна  і  не  поспішай!"  "Та  ні,  Полю,  в  мене  нічого  не  вийде,  я  в  цих  справах  незугарна..."  "Даремно  ти  так,Мотю,  говориш.  Он  глянь,моя  Валя  ще  мала,  а  й  то  навчилася  ланцюжки  в"язати..."  Ці  слова    зачепили  тітку  за  живе.  "Ну,гаразд,  давай  спробую..."  Після  цього  тітка  взялася  за  навчання  в"зання.  Не  один  вечір  намагалася  навчитися  в"язати  ланцюжок,  та  в  неї  нічого  не  виходило.  Крючок  крутився  у  її  руках,
нитка  сповзала  з  пальця,  і  тітка  в  невдовзі  припинила  в"язання,  лише  спостерігала  за  нашою  з  мамою  роботою,  скрушно  похитувала  головою..."Ну,  ти  дивись,Полю,уже  он  і  у  Валі  візерунок  якийсь  виходить!  Ну  чого  ж  я  така  нездара?"  "Не  журися,Мотю,  ось  закінчимо    з  Валею  в"зати  оці  прошви,  та  й  візьмемося  за  вишивання  рушників.  Це  робота  голкою  і  в  тебе  теж  вийде."  І  справді,  хоч  і  не  все  у  тітки  виходило,  та  все  ж  хрестиком  вишивати  вона  навчилася,  а  ще  трохи  й  стебельком,  а  от  вишивання  гладдю  освоїти  не  змогла...
     Тітка  Мотря,  як  і  моя  мама,  вдова,  тільки  у  неї  троє  синів.  Як  вона  сама    називала  їх  -  розбишаки.  Працювала  тітка,  як  і  моя  мама,  в  колгоспі.  Працювала  добре.  Сини  доглянуті,  город  чистий,  от  тільки  цибуля  і  часник  у  неї  щось  не  родили  і  їй  часто  доводилося  їх  позичати.  У  колгоспі  усі  її  називали  Мотрею,  і  лише  моя  мама  -  Мотею.  Тітка  любила  й  поважала  маму.  До  того  ж  мама  ніколи  не  нагадувала  їй  про  повернення  боргів...Мій  брат  Василько,  товаришував  з  її  синами,  такими  ж  великими,як  і  він,  любителями  футболу.  До  того  ж  Василько  завжди  допомагав  їм  виконувати  домашні  завдання,  а  вони  за  це  навчили  його  грати  на  балалайці.
     Пам"ятаю,  якось  навесні  в  колгоспі  мали  відбутися  збори  колгоспників.  Коли  тітка  забігла  до  нас,  ми  з  мамою  садили  цибулю.  "Полю,  ти  ще  й  не  закінчила?  Давай  допоможу,  бо  вже  скоро  й  до  клубу  треба  йти!"  Тітка  взяла  у  мене  торбинку  з  цибулею,  і  стала  її  тикати  у  рівчачки,  які  робила  мама,  а  я  загортала  і  приволочувала.  Придивившись  до  роботи  тітки,  я  раптом  вигукнула:  "Мамо,  тітка  неправильно  тикає  цибулю!"  "Як  ,  не  правильно?"-  до  мене  тітка."Та  ви  ж  її  тикаєте  до  гори  ногами!"  -  засмялася  я.    Мама  мовчки  подивилася    на  роботу  Мотрі  і  усміхаючись  сказала:  "Так,  от  чому  в  тебе  не  родять  цибуля  і  часник.  Ти  ж  і  справді  їх  не  так  садиш.  Треба  ось  як..."-  показала  мама.  Тітка  знітилась  і  взялася  за  сапу,  а  мама  за  цибулю.  Закінчивши  роботу,  жінки  поспішили  до  клубу  на  колгоспні  збори,  а  я  на  вулицю,  де  мене  вже  заждалися  подруги.    Про  цю  подію  мама  нікому  не  говорила  і  мені  веліла  не  теревенити.  Та  чи  то  тітка  сама  десь  проговорилася,  чи  хтось  із  сусідів  чув  наші  перемовини  на  городі,  бо  скоро  мало  не  весь  колгосп  знав,  як  тітка  саджала  ту  злощасну  цибулю.  Тітка  ж  в  усьому  звинуватила  маму.  Образилася    і  вже  не  приходила  до  нас  ні  на  позички,  ні  з  інших  причин.  У  нас  була  кицька  Мурка,  а  в  тітки  кіт  Василь.  Ну  Василь,  так  Василь,  мама  не  ображалася,  що  кіт    носив  ім"я  нашого  Василька.  Якраз  на  той  час  колгосп  преміював  передовиків  у  роботі:  мамі  дісталася  свинка,  а  тітці  Мотрі-кабанчик.  Та  тітка  і  кабанчика  назвала  Василем.  Дізнавшись  про  це  від  нас,  мама  сказала:  "Ну,нехай  у  неї  буде  кабанчик  Василь,  а  у  нас  тоді  свинка  -  Мотя!"
 Та  тітка  довго  сердитися  не  могла  і  якось  забігла  за  мамою,  щоб  як  і  раніше,  разом  іти  на  роботу.  Та  в  цей  час  Василько  саме  вичищав    у  свинки,  випустивши  її  на  подвір"я,  а  та  швиденько  у  мій  квітник  і  нумо  рити  в  ньому  землю.  Побачивши  це,  я  голосно  гукнула:  "Ну,Мотю,  що  ти  робиш?.."  Тітка  почувши  це,аж  рота  розкрила.  Та  й  нічого  не  сказавши  поспішила  на  роботу  без  мами.    Образилась  ще  більше.  Але  через  кілька  днів  наша  годувальниця  -  корівка  так  пошкодила  ногу,  що  довелося  її  здати  на  м"ясо.  Ми  залишились  без  молока.  І  тут  тітка  Мотря  нас  виручила.  Доки  мама  не  придбала  іншу  корівку,  тітка  щодня  приносила  нам  глечик  молока.  Дружба  тітки  Мотрі  і  мами  відновилася.  Адже  відомо,  що  "дружба  пізнається  в  біді".  Тепер,  приходячи  до  нас,  тітка  чухала  нашій  Моті  спинку  і  примовляла:  "Ну  що,  тезко,  поправляємося!?."
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816643
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2018


ЗНОВ ПРОВОДЖАЮТЬ БАТЬКИ СИНІВ - КРАСЕНІВ…

     Падає,  падає  листя  із  ясенів,
     Поруч  калина  в  чарівнім  вінку...
     Знов  проводжають  батьки  синів-красенів,-
     На  непотрібну  нікому  війну...

     Стоять  зажурені  батько  із  матір"ю,
     Вщерть  переповнені  тривог-думок,
     Зранку  до  самого  сонечка  заходу,
     Не  відійдуть  ні  на  мить,  ні  на  крок...

     Лиш  аж  під  вечір,  як  сонце  сховається,-
     Стомлені  в  хату  неспішно  зайдуть...
     Он  із  портрета  синок  усміхається,
     Руки  до  нього  і  очі  ведуть...

     Так  у  тривозі  тепер  вони  житимуть,
     Що  там?  Ну  як  там  воює  синок?
     Долю  благатимуть,  Бога  молитимуть,
     Щоб  уцілів  й  повернувся  синок...

     З  самого  ранку  до  вечора  пізнього,-
     Погляди  линуть  туди,  де  синок,
     Моляться,  просять,  благають  Всевишнього,
     Так,  що  аж  вітер  зненацька  замовк...

     Довга  зима  ця  й  нестерпно  холодна,-
     Сили  в  батьків  забира  й  забира...
     Скільки  синів  забере  невідомо  ще,
     А  у  батьків  вже  й  душа  завмира...

   Треба  війну  цю  негайно  спинити,-
   Це  зрозуміло  усім  і  мені...
   І  Україну  пора  відновити
   Наперекір  негараздам  й  зимі...

   Снігом  засипало  листя  із  ясенів,
   І  на  калині  в  снігу  кетяги...
   Ждуть,  виглядають  синів  своїх  красенів,-
   Чеканням  стомлені  їхні  батьки...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816533
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2018


ПРОЛЕТІЛА ВІХОЛА…

           Вже  над  нами  пролетіла  віхола,
           грюкала  дверима  й  ворітьми...
           Знову  без  запрошення  приїхала,
           смуток  поселила  між  людьми...

           Затягнула  небо  злими  хмарами,
           ніби  йдосі  сонце  не  зійшло...
           Між  кущами  плуталась  й  деревами,-
           так  що  аж  моторошно  було...

           Густо  затрусила  все  білилами,
           падало  усе  живе  із  ніг...
           Вправно  керувала  диво-крилами,
           не  минала  і  лісів,  й  доріг...

           І  на  біле  полотно  вже  злилася,
           й  на  увесь  навколишній  цей  світ...
           То  притихла,  то  знов  спохватилася,
           ніби  малювала  новий  звіт...

           Лиш  під  вечір  трохи  втихомирилась,
           оглядала  стан  своїх  робіт...
           А  можливо  все  ж  таки  стомилася,
           запальний  свій  стримала    політ...

           Витратила  сили  ця  художниця,
           білої  зимової  пори...
           Заховатись  певне  захотілося,
           відпочить  до  нової  зими...

           Будемо  ми  всі  тепер  надіятись,-
           схаменеться  віхола  від  зла...
           Сподіватись,  мріяти  і  вірити,
           що  й  зима  хорошою  бува...          
                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816416
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2018


ЗИМОВІ ЗАГАДКИ, ХОЛОДНІ ВІДГАДКИ…

                               1.  Біга  -  біга  навкруги,
                                       то  сюди,  а  то  туди,
                                       холодів  уже  нагнала,
                                       в  річках  воду  всю  скувала...

                               2.  Вже  наткала  полотна
                                       біля  кожного  вікна,
                                       і  на  полі,  і  у  лісі,
                                       і  нікого  не  боїться...

                               3.  Щось  легесеньке  неждане
                                       на  долоню  мені  впало,
                                       а  як  я  зайшла  до  хати,
                                       й  ну  з  долоні  утікати...
                                   
                               4.  Хоч  прозорий,  ніби  скло,
                                       та  не  вставиш  у  вікно...

                               5.  Не  шукав  стежок  й  доріг,
                                       поспішав,  стомивсь  і  ліг...
                                       Лежать  буде  до  весни,
                                       потече  аж  у  річки...

                                 6.  В  небі  хмара  пролітала,
                                         білим  пухом  все  вкривала;
                                         вітер  їй  допомагав,
                                         всі  дороги  замітав...

                                 7.  І  без  фарб,  й  без  олівців,-
                                         розмалює  шибки  всі,
                                         це  художник  зимовий,-
                                         то  великий,  то  малий...

                                   8.  А  ці  влітку  у  теплиці,
                                           занудилися  сестриці...
                                           А  як  випав  сніг  лапатий,
                                           вже  й  спішать  вони  гуляти...

                                     9.  І  брати  є  близнюки,
                                             крешуть  лід  сюди  й  туди,
                                             залишають  лиш    сліди,-
                                             на  подвір"ї  із  води...

                                   10.  Цю  зліпили  серед  двору,
                                               ще  й  з  мітлою  у  руках,
                                               казанок  на  неї  вділи,
                                               всі  сміялись,  і  раділи...
                                                 
                                     11.  Я  плету-плету  хлівець,
                                                 аж  на  четверо  овець,
                                                 на  одного  ж  баранця,
                                                 ще  окремого  хлівця...

                                       12.  І  зимою  ці  -  зелені,
                                                   хоч  колючі  та  веселі...
                                                   В  кожну  хату  завітають,-
                                                   усіх  з  святом  привітають...  

                                               Відгадки:  1,2:  зима.  3.сніжинки.  4.лід.  5.сніг.  6.віхола.
                                                                               7.мороз.  8.лижі.  9.ковзани.  10.  снігова  баба.
                                                                               11.рукавиці.    12.  ялина  і  сосна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816309
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 04.12.2018


ПОЕЗІЇ ЧАКЛУНКИ

Від  зливи  слів  живих  в  мені,-
Ніде  немає  порятунку…
То  грає    на  моїй  струні
Осінь  –  поезії  чаклунка…
                                 У  цю  осінню  благодать,
                                 осінь  слова  мої  колише…
                                 Не  хочу  я,  й  не  можу  спать,
                                 душа  диктує,  рука  пише…
   Вже  роздягла  природа  сад,
   зима  в  потилицю  вже  дише…
   Пливуть  слова,  як  диво-клад,
   Зима  у  спокій  мене  кличе…
                                           Не  піддаюся  я  зимі,
                                           разом  із  осінню  чаклую…
                                           І  знову  ніби  на  струні,-
                                           слова  кладу,  ніби  малюю…
   І  візерунки  вже  нові,
   рядки  вкладаю  на  папері…
   Стрункі  виходять  всі  живі,-
   мчать  на  зимовій  каруселі…
                                           Отак  живу,  завжди  пишу,
                                           звісно,  лиш  те,  що  з  серця  лине…
                                           Благословляю  тишину,
                                           хоч  час  за  обрій  мене  кличе…
     Туди  я,  звісно,  не  спішу,
     хоч  не  шукаю  й  порятунку…
     Може,  як  зиму  полюблю,-
     стане  й  вона  тоді  чаклунка…
                                             Ще  й  допоможе  мені  жить,
                                             тому  я  зиму  вже  й  чекаю…
                                             Осінь  мені  ночами  снить,
                                             а  я  нові  вже  плани  маю!..    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816159
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.12.2018


ДРУЖБА РОДИТЬСЯ В БІДІ… ( з народної мудрості)

                                     Без  сім"ї  мені  й  без  друзів,-
                                     широчінь  життя  німа...
                                     Ворогів  в  моїй  окрузі,-
                                     не  було  й  нині  нема...
                                                           Про  сім"ю  я  вже  писала,-
                                                           в  ній  усе  моє  життя...
                                                           Друзів  завжди  гарних  мала,
                                                           і  сьогодні  з  ними  я...
                                     Хоч  стрічаємось  ми  рідко,-
                                     всі  у  клопотах  буття...
                                     відчуваю  їх  підтримку
                                     і  увагу  я  щодня...
                                                           Бо  ж  без  друзів  усі  люди,
                                                           як  ріка  без  берегів...
                                                           Розіллються  навкруг  води,-
                                                           все  потопиться  в  багні...
                                     Неможливо  жить  в  болоті,
                                     засмоктало  б  воно  нас...
                                     Довести  здатен  до  злості
                                     на  невизначений  час...
                                                           З  давен-давніх  усі  знають,-
                                                           риба  плаває  в  воді...
                                                           Друг  плече  своє  підставить,-
                                                           і  у  горі,  і  в  біді...
                                     А  ще  всім  також  відомо,-
                                     дружба  родиться  в  біді,
                                     закляється  у  часі,
                                     а  гартується  в  труді...
                                                           Як  пшениця  й  жито  в  полі,-
                                                           необхідні    всім  в  житті...
                                                           Так  і  друзі  в  нашій  долі
                                                           помагають  у  путі...
                                       Кажуть  -  друг  не  хвалить  тихо,
                                       вголос  скаже  хто  є  ти,
                                       допоможе  здолать  лихо,
                                       друзів  треба  берегти...
                                                           Та  по-всякому  буває,-
                                                           в  когось  приятелів  тьма...
                                                           Як  спіткнеться,  враз  відчує,
                                                           вірних  друзів  і  нема...
                                       Я  в  житті  своїм  ціную
                                       давніх  друзів  недарма,
                                       довіряю  їм  і  знаю,
                                       що  без  них  була  б  сумна...
                                                           Нових  друзів  теж  приймаю,
                                                           і  до  серця,  й  до  душі,
                                                           Давніх  я  не  проміняю,
                                                           вони  рідні  всі  мені...
                                       Недарма  ж  кажуть  в  народі,-
                                       кращі  друзі  все  ж  старі,
                                       В  скрутний  час,в  лихій  погоді
                                       допоможуть  всі  мені...
                                                           Я  кажу  всім  -  вибирайте
                                                           друзів  на  усе  життя,
                                                           і  ніколи  не  втрачайте,
                                                           то  й  все  буде  до  пуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815820
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 30.11.2018


ЖИТТЄВІ ПЕРЕПЛЕТЕННЯ…

                                       В  житті  переплітається,-
                                       то  радість,  то  печаль,
                                       то  щастя  усміхається,
                                       то  насідає  жаль...
                                                             Зі  Сходу  віє  холодом,
                                                             як  в  непогоду  град...
                                                             Вже  став  давно  нам  ворогом
                                                             колишній  наший  "брат"...
                                         Ще  й  додалась  протока
                                         Із  Чорного  в  Азов.
                                         Скандал  й  нова  морока
                                         і  кров  потекла  знов...
                                                             Не  знаю  ким  призначані
                                                             випробування  ці...
                                                             Є  справи  у  нас  значимі,
                                                             ми  ж  працьовиті  всі...
                                         Про  щастя  усі  мріяли
                                         в  минулі  ті  роки...
                                         Добро  й  тепло  всі  сіяли,
                                         а  вийшло  навпаки...
                                                             В  одних  успіх  й  достаток,
                                                             аж  ллється  через  край...
                                                             А  в  інших  лиш  нестатки,
                                                             живи,  чи  умирай...
                                         Усе  перемішалося,-
                                         в  державі  і  в  житті...
                                         Не  так  як  уявлялося,-
                                         у  мріях  людям  всім...
                                                               А  всім-усім    хотілося
                                                               у  дружбі  й  Мирі  жить...
                                                               Та  все  ніби  приснилося,
                                                               і  щастя  лише  снить...
                                         Змінити  все  нам  хочеться
                                         та  сил  уже  нема...
                                         Та  мріється  і  віриться,-
                                         живемо  недарма...
                                                                 На  краще  усе  зміниться,
                                                                 прийде  нова  пора...
                                                                 Від  ворога  край  звільниться,
                                                                 й  закінчиться  війна...
                                         Радість  усім  посіємо,
                                         відійде  сум  й  печаль...
                                         І  щастям  переповнені
                                         полинем  в  світлу  даль...
                                                                 Життєві  переплетення
                                                                 нам  додадуть  снаги...
                                                                 І  будуть  нові  зведення
                                                                 і  гарні  будуть  сни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815543
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2018


ВЖЕ ДОЩІ НАМ НЕ ПОТРІБНІ…

                           Десь  зима,  а  у  нас  дощ,
                           а  ми  знову  варим  борщ...
                           Поглядаємо  в  вікно,
                           й  теплий  борщ  отой  їмо...

                           У  вікна  вітер  дме...І  дощ,-
                           то  впоперек,  а  то  поздовж,
                           то  наліво,то  направо,
                           а  у  небі  темні  хмари...

                           Вже  й  калюжі  на  дорозі,
                           на  подвір"ї  й  на  порозі,
                           обминають  люди  й  діти,
                           вже  несила  їх  терпіти...

                           Ми  ж  дощів  весною  ждали,
                           а  вони  нас  обминали...
                           Виглядали  їх  і  літом,
                           та  бували  вони  рідко...

                           Засихало  все  у  полі,
                           сумували  всі  тополі,
                           верби,клени  і  калина
                           ще  сумують  і  донині...

                           Не  було  ж  тоді  дощів,
                           і  садок  наш  захворів,
                           на  городі  все  посохло,
                           й  комарі  навіть  подохли...

                           В  предзимовій  оболоні,
                           від  дощів  стаєм  ми  хворі...
                           Дні  кінчаються  осінні
                           і  дощі  нам  непотрібні...

                           Вже  зиму  чекаєм  й  сніг,
                           принесе  нам  радість  й  сміх:
                           і  казковий,і  чудовий,
                           і  веселий,білий,новий...

                             Сонця  не  видно  із-за  хмар,
                             ми  включаєм  самовар,
                             напиваємося  чаю,
                             і  газети  прочитаєм...

                             В  передзимовий  нині  час,
                             швидко  він  тіка  від  нас,
                             дуже  рано  сутеніє,
                             засинає  все  й  німіє...

                             Ці  дощі  нам  не  спинити,
                             мрії  ж  наші  не  розмити...
                             І  сьогодні,  і  в  кожний  час,
                             вірим  ми  -  все  буде  гаразд!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815436
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.11.2018


ПРОШИЛА КУЛЯ ТІЛО ЮНАКА…

                               Прошила  куля  тіло  юнака,-
                               Не  стало  сина  і  не  буде  внука...
                               Це  доля  йому  випала  така,
                               На  все  життя  його  матусі  мука...

                               Війна,  війна...Вже  куля  не  одна,
                               І  не  одного  сина  вона  вбила...
                               Давно  від  неї  зранена  земля,
                               Війна,  це  час  з  холодними  очима...

                               Були  степи  розлогі,  як  ліси,
                               І  ковила  серед  степів  буяла...
                               Війна  смертельні  кулі  принесла,
                               І  ковила  давно  уже  зів"яла...

                               Такі    тяжкі  часи  до  нас  прийшли,
                               Ну  в  чому  ковила  та  винувата,-
                               Там  і  чужі  й  "свої"  є  вороги,..
                               А  мати  вже  не  діждеться  солдата...

                               Під  синім  небом  світилися  степи,
                               Тепер  пилюка  й  курява  строката,-
                               Білі  стрічки  у  коси  заплели,-
                               Бабусі,  сестри,  наречені,  мати...

                               В  боях  за  волю  гинуть  юнаки,-
                               Цвіт  нації...Без  них  буде  майбутнє,
                               Люди  схилили  голови  й  садки,-  
                               Це  горе  спільне  вічне  й  незабутнє...

                                 Давно  в  жалобі  люди  і  степи,
                                 Скигління  знову  чуються  чаїні,
                                 Сини  приходять  в  материнські  сни,
                                 Боляче  й  гірко  неньці  -  Україні...

                                 Прошила  куля  тіло  юнака,
                                 І  в  мене  серце  заболіло  знову,
                                 Я,  люди,  знаю  що  таке  війна,-
                                 Це  всенародне  і  глибоке  горе...
                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815340
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 26.11.2018


ПОЧОРНІЛА ЗЕМЛЯ ВІД ГОРЯ… (Еміль Дубров*)

                                 Почорніла  земля  від  горя,
                                 Плаче  небо  сліпим  дощем,
                                 Мов  сплюндрована  греком  Троя,
                                 Заростає  село  плющем.
                                 Лиш  на  дереві  ворон  кряче,
                                 Та  по  вулиці,  оддалік,
                                 Тягне  возика,  мов  незрячий,
                                 Весь  у  білому  чоловік...
                                 А  на  возику...Правий  Боже!
                                 Навхрест  складені,як  снопи,
                                 Мертві  люди...І  дітки,схоже...
                                 Обіч  купкою  черепи!..
                                 Ані  голосу  де  чи  сміху,
                                 Вже  затих  і  дитячий  плач,
                                 Сниться  мертвим  біліший  снігу
                                 Величезний,  як  світ,  калач!..
                                 Не  сховатись  ніде  від  смерті  -
                                 Степ  голодний,  від  краю  в  край...
                                 Україною  йшов  Тридцять  Третій,
                                 Свій  збираючи  урожай...

                               *Еміль  Дубров  талановитий  поет  з  Миколаївщини,став  друкуватися  
                                   у  газеті  "Сільські  вісті"  порівняно  не  давно,та  вже  встиг  завоювати
                                   прихильність  і  читачів,  і  редакційної  колегії.  Цей  вірш  був  
                                   надрукований  у  вчорашньому  номері  газети  і  мені  захотілося  
                                   виставити  його  до  нашого  КП,  я  це  намагалася  зробити  ще  вчора,
                                   та  в  мене  чогось  не  було  інтернету...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815151
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.11.2018


ОСЬ І МИНАЄ МОЯ ОСІНЬ…

                                 Ось  і  минає  моя  осінь,
                                 В  душі  вже  спокою  нема...
                                 Безсонні  ночі...Часом  сльози...
                                 Це  обніма  мене  зима...

                                 Стає  похмурим  моє  небо,
                                 Неспокій  душу  огорта...
                                 Природи  це  жива  потреба,
                                 Минає  осінь  золота...

                                 Душу  охоплює  скорбота,
                                 Її  наповнює  зима...
                                 Лише  про  ближнього  турбота,-
                                 Мене  у  світі  цім  трима...

                                   Спішить  зима  у  мою  долю,
                                   Стає  ідилія  сумна...
                                   Не  хочу  я  в  її  неволю,
                                   Та  в  мене  вибору  нема...

                                     Весна  і  літо,  й  моя  осінь,-
                                     Відходять  в  спогади  мої...
                                     Зітру  я  смуток  свій  і  сльози,
                                     І  підкорюсь  лихій  зимі...

                                     Усе  було  у  моїй  долі,-
                                     Любов  і  смуток  і  добро...
                                     І  на  своїм  зимовім  полі,
                                     Надіюсь  буде  ще  й  тепло...
 
                                     Було  і  щастя,  були  й  болі,
                                     І  рідні  люди  теж  були...
                                     Я  вдячна  і  рокам,  і  долі,-
                                     Вони  мене  не  підвели...

                                       Хоч  я  одна  в  своїм  будинку,
                                       Та  у  житті  я  не  одна...
                                       Діти  й  онуки,  й  їх  підтримка,
                                       Тож  не  страшна  буде  й  зима...

                                       Хоч  і  минає  моя  осінь,
                                       Й  весна  і  літо  відпливли,
                                       Я  не  забуду  квіти  й  просинь,
                                       Та  й  буду  ждать  Миру  й  Весни!..    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814973
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.11.2018


ДЕ ЖИВУТЬ ДОБРІ ПТАХИ…

                         Колись  у  нашім  краї  
                         лелеки  не  жили,
                         і  я,люди,  не  знаю,
                         чому  таке  було...
                                         Та  якось  прилетіли
                                         лелеки  з  тих  країв,
                                         де  зиму  зимували,
                                         у  пору  холодів...
                         Коли  сніги  розтали,
                         й  морози  відійшли;
                         хатинки  збудували
                         і  в  нас  тут  зажили...
                                         Та  якось  в  нашім  краї,-
                                         знайшовсь  злий  чоловік,-
                                         хатинки  він  зламав  їм,
                                         й  лелек  прогнав  в  той  рік...
                         Птахи  засумували
                         й  покинули  село,
                         і  десь  в  якомусь  гаї,-
                         звели  нове  гніздо...
                                         Село  було  на  гірці,
                                         а  гай  у  низині...
                                         І  тихо  чоловіку
                                         жилось  тоді  в  селі...
                       Спокійно  було  й  людям,
                       ніхто  не  турбував,
                       а  злий  той  чоловічок
                       сім"ї  чогось  не  мав...
                                         Селяни  працювали,
                                         за  себе  кожен  дбав...
                                         Не  думали  й  не  знали,
                                         хто  тих  лелек  прогнав...
                       Та  якось  у  ніч  темну
                       проснувсь  один  лелека,
                       й  побачив  що  палає,
                       щось  зовсім  не  далеко...
                                         І  він  піднявсь  на  ноги,
                                         і  ними    стукотів,
                                         і  своїм  носом-дзьобом,
                                         він  дуже  клекотів...
                       Почули  це  лелеки,
                       проснулися  усі,
                       і  довгими  дзьобами
                       заклекотали  всі...
                                         Клекіт  люди  почули,
                                         вогонь  підняв  усіх,
                                         і  швидко  усі  встали,
                                         і  той  злий  чоловік...
                       Пожежу  погасили,
                       ніхто  не  постраждав,
                       в  розмовах  все  ж  питали,
                       як  й  хто  їх  розбудив...
                                         Отак  усі  й  дізнались,
                                         і  злий  той  чоловік,
                                         що  завдяки  лелекам
                                         ніхто  з  них  не  згорів...
                       І  люди  захотіли  
                       лелекам  помогти,
                       всі  разом  збудували,-
                       нові  для  них  хатки...
                                         І  працював  старанно
                                         отой  злий  чоловік,
                                         вставав  він  кожен  ранок,
                                         раніше  за  усіх...
                       І  вже  на  другу  весну,
                       як  зацвіли  садки,
                       вернулися  лелеки
                       у  нові  ті  хатки...
                                         Як  тільки  прилетіли,
                                         то  й  оселились  там...
                                         І  люди  їх  зустріли,
                                         й  раділи  тим  птахам...
                       І  з  того  уже  часу,
                       на  рідній  нам  землі,
                       лелеки  проживають,
                       і  люди  вдячні  їм...
                                         За  щирість  їх  і  ласку,
                                         готовність  помогти,
                                         і  кажуть  їм:  "Будь-ласка,
                                         живіть  у  нас  завжди!"
                       Не  даром  кажуть  люди,-
                       не  буде  там  біди,
                       де  всі  живуть  у  дружбі,-
                       і  люди,  і  птахи...
                                         Лелеки  зрозуміли,
                                         що  й  злий  той  чоловік,-
                                         злим  більше  вже  не  буде,
                                         бо  ж  все  він  зрозумів...
                       Отож  і  людям  треба,
                       як  і  отим  птахам,
                       щоб  чистим  було  небо,-
                       буть  добрим  усім  нам!..
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814902
рубрика: Вірші, Езотерична лірика
дата поступления 22.11.2018


ОСІНЬ ВЖЕ ЗАПЛАКАНА…

                           Осінь  знову  котиться,
                           та  вже  не  до  нас...
                           Та  на  жаль  неможеться,
                           зупинити    час...
                                       Зима  наближається,
                                       її  не  вдержать...
                                       А  так  ще  не  хочеться,-
                                       осінь  відпускать...
                           Мені  було  в  осені,
                           так  приємно  жить,
                           і  у  її  просені,-
                           наснагу  ловить...
                                       Усім  давно  відомо,-
                                       часу  не  спинить...
                                       І  вже  он  з-за  обрію,
                                       зимонька  спішить...
                           Осінь  усміхається,
                           погляда  за  обрій...
                           Зима  наближається,
                           я  втрачаю  спокій...
                                         Все  частіше  морозно
                                         в  мене  на  душі,
                                         і  буває  холодно,-
                                         і  вдень,  і  вночі...
                         Осінь  вже  заплакана
                         тихо  відступа...
                         Зима,  як  засватана
                         дуже  поспіша...
                                         Звертаюсь  до  осені,
                                         прошу:  "Зупинись,
                                         не  допускай  стогону,
                                         ще  тут  залишись!"
                         Та  осінь  стомилася,
                         тому  і  мовчить...
                         А  зима  усміхнена
                         на  крилах  летить...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814735
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 21.11.2018


ХОЧУ НАПИСАТЬ Я ПІСНЮ…

                 Хочу  я  ще  написати,-
                 пісню  гарну  нову...
                 Щоб  могли  люди  співати,
                 як  молитву  Богу...
                           Рознеслася  щоб  над  світом,
                           людям  на  потіху,
                           живим  духом,чистим  звуком,-
                           котилась  по  світу...
               Щоб  від  пісні  всі  відчули,-
               всю  чарівність  мови,
               й  щоб  співаючи  забули
               печалі  і  болі...
                           В  кожнім  слові,щоб  почули,-
                           і  Віру,  й  Надію...
                           В  свої  душі  щоб  пустили
                           призабуту  Мрію...
                   Щоб  ця  пісня  полилася
                   по  всій  Україні...
                   І  любилось,  і  співалось
                   у  кожній  родині...
                             Підхопили  і  співали
                             і  в  містах,  і  в  селах...
                             І  щоб  пісня  зазвучала
                             у  кожній  оселі...
                   Щоб  вона  благословляла
                   на  хороші  справи...
                   І  до  праці  закликали,
                   до  Волі  і  Слави...
                               Чи  вистачить,  я  не  знаю
                               в  мене  на  це  вміння,
                               щоб  душа  моя  співала,
                               й  додала  уміння...
                   І  щоб  пісня  закликала
                   до  Миру  й  Любові...
                   І  ніколи  не  зникала,
                   й  додала  здоров"я!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814619
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.11.2018


ТА Ж МИ ЛЮДИ ТАКИ…

                                 Нам  і  Бог  не  помог,
                                 Не  помогла  й  хата...
                                 І  наш  враг,  нам  не  брат,
                                 Не  боїмось  ката...
                                                       Та  ж  ми  люди  таки,
                                                       Химко,  ми  теж  люди!
                                                       Візьмем  в  руки  ломаки,
                                                       Бить  ворога  будем!..
                                   І  діди,  й  прадіди,
                                   Врагів  не  боялись,
                                   І  сміливі  були,
                                   Й  вміло  захищались...
                                                           І  батьки,як  діди,
                                                           Всі  у  Правді  жили...
                                                           І  розумні  були,
                                                           Хоча  й  неписьменні...
                                     Не  боялись  біди,
                                     Й  негаразди  були...
                                     До  землі  і  води,-
                                     Всі  повагу  мали...
                                                             І  до  праці  завжди,-
                                                             В  них  руки  свербіли,
                                                             І  туди,  і  сюди,
                                                             Встигати  уміли...
                                       І  своїх  діточок,
                                       Вони  не  втрачали,
                                       До  свого  ремесла,
                                       Й  до  праці  привчали...
                                                               Серед  них  чумаки,
                                                               Теж  сміливі  люди,
                                                               І  в  дорозі  таки,
                                                               Все  взнавали  всюди...
                                       І  новини  несли,-
                                       У  міста  і  села...
                                       Сіль  і  рибу  везли,-
                                       Людям  у  оселі...
                                                                 І  про  Правду  ясну,
                                                                 Всім  людям  казали...
                                                                 А  як  треба  було,
                                                                 Вміло  захищали...
                                         Та  за  довгі  роки,-
                                         Все  якось  змінилось,
                                         І  як  жаби,  й  круки,
                                         У  воді  втопилось...
                                                                   Ми  тепер  живемо,
                                                                   Як  лебідь,  рак  й  щука,
                                                                   І  кудись  пливемо,
                                                                   Й  нас  ніхто  не  слуха...
                                         Ось  такий  гармидер,
                                         Тепер  в  нашім  краї,
                                         Хто  тіка  за  кордон,
                                         Хто  тут  доживає...
                                                                     Бо  великі  пани,-
                                                                     Все  схопить  зуміли,
                                                                     А  нам  "дулі"  дали,
                                                                     Й  роти  затулили...
                                         Все  ж  надіємось  ми,
                                         Що  зможем  змінити,
                                         Візьмем  вила  й  граблі,-
                                         Підем  врагів  бити...
                                                                     І  чужинців,  й  "своїх",-
                                                                     Виженемо  з  хати,
                                                                     Не  допустимо  їх,-
                                                                     Нами  керувати...
                                           Заживемо  тоді
                                           У  Правді  і  Мирі
                                           Бо  ми  люди  такі,-
                                           Дужі  і  сміливі!..
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814465
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2018


УКРАЇНА - МАТИ РІДНА…

               Не  піду  я  за  вічну  межу,-
               І  не  тільки  тому,  що  не  хочу...
               Я  не  вічна...Та  доки  живу,
               Ще  хоч  щось  все  ж  зробити  я  можу...

               Відвести  негаразди  й  біду,
               Й  захистити  слабких  людей  хочу...
               І  хоч  сили  я  маю  малі,
               Та  думки  мої  й  мрії  пророчі...

               Бачу  я  Україну  свою,-
               Незалежну,  квітучу  й  багату...
               Я  для  неї  працюю  й  живу,
               І  несу  свою  мрію  крилату...
                                 
               Не  піду  я  за  вічну  межу,
               Моя  мрія  жива  і  незмінна...
               Для  дітей  і  онуків  живу,
               І  для  тебе,  моя  Україно!..

               Все  залежне  від  себе  зроблю,
               В  Україні  я  вільна  людина,
               І  для  того  у  світі  живу,
               Щоб  жила  і  цвіла  Україна...

               Щоб  була  Україна  моя,-
               Назавжди  і  по-справжньому  вільна,
               Лиш  тоді  відійти  зможу  я,
               Коли  буду  за  неї  спокійна...

                 Я  всім  людям  сьогодні  кажу:
               -Моя  мрія  реальна  і  плідна,
                 Все  для  неї  зробіть-вас  прошу,
                 Україна  ж  бо  мати  нам  рідна!...  
                                     
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814235
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018