геометрія

Сторінки (12/1186):  « 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »

ОЙ НЕ СВІТИ, МІСЯЧЕНЬКУ… ( на новий лад)

           Ой  не  світи,  місяченьку,
           Не  світи  ніколи...
           Вже  не  прийде  мій  миленький,
           Додому  ніколи...

           Ой  не  світи,  місяченьку,
           Заховайсь  за  хмари,
           Бо  як  жити  без  милого,
           Я  тепер  не  знаю!..

           Ой  не  світи,  місяченьку,
           Не  світи,  благаю...
           Бо  вже  мого  миленького                                                                                                                                                          
           Живого  немає...

           Ми  ж  не  давно,  місяченьку,
           Не  давно  побрались...
           Не  вернеться  мій  миленький,
           До  нашої  хати...

           Мені  сумно,місяченьку,
           Не  дізнавсь  миленький,
           Що  ношу  уже  під  серцем,
           Дитятко  маленьке...

           Ой  не  світи,  місяченьку,                                                                                                                                                                                                            
           Не  світи  для  мене...
           Зупиняється  серденько
           Від  світла  із  неба...

           В  моїй  долі,місяченько,
           Вічна  біль  у  серці...
           Душа  стогне  і  серденько,
           Й  гіркі  сльози  ллються...

           Плаче  бідна  молодичка,
           Сліз  не  витирає,
           Із  -  за  хмари  місяченько,
           Ледь-ледь  виглядає...

           Ти  не  знаєш,  місяченьку,
           Як  же  мені  тяжко,
           Не  забуду  миленького
           Ніколи  й  нізащо...

           Не  виглядай,  місяченьку,
           Не  освічуй  вроду,
           Бо  загинув  мій  рідненький
           У  війні    на  Сході...

           Заховався  місяченько
           За  велику  хмару...
           Залишилась  молодичка
           В  цім  світі  без  пари...

           Та  не  може  місяченько
           Постійно  ховатись...
           Заплакана  молодичка,
           Тихо  пішла  в  хату...
                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822211
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.01.2019


НА НЕЙТРАЛЬНІЙ ЗОНІ…

                                       Біля  твого  двору  виросли  тополі,
                                       Біля  мого  двору  диво  -  ясени...
                                       На  нейтральній  зоні  стрілись  ми  з  тобою,
                                       Нам  обом  здалося  щастя  ми  знайшли...

                                       Все  було  чудово,  я  все  пам"ятаю,-
                                       Зустрічі,  кохання,  теплі  вечори,
                                       Розмови  цікаві  і  твої  зізнання,
                                       Плани  на  майбутнє  вже  складали  ми...

                                       Що  трапилось  далі,  я  не  зрозуміла,
                                       Чому  ти  поїхав  з  нашого  села?..
                                       Мені  було  сумно,  я  тебе  чекала,
                                       Лише  працювала,  ніби  й  не  жила...

                                       Все  життя  не  може  тривати  чекання,
                                       Я  це  зрозуміла  вже  через  роки...
                                       Іншого  зустріла,  відчула  кохання,
                                       Погляди  змінила,  мрії  і  думки...

                                       Проходили  роки,  зрілими    ми  стали,
                                       Якось  випадково    все  ж  зустрілись  ми...
                                       Ти  дививсь  на  мене  з  ласкою  й  любов"ю,
                                       Я  була  заміжня  і  про  це  знав  ти...

                                       Ти  про  свою  втечу  не  сказав  ні  слова,
                                       Я  в  очах  читала  сум  твій  і  печаль...
                                       Зустрічі,  розлуки,  долі  загадкові,
                                       Мрії  наші  спільні  відлетіли  в  даль...

                                       Біля  твого  двору  сироти  -  тополі,
                                       Біля  мого  двору  -  сумні  ясени,
                                       На  нейтральній  зоні  стрілись  ми  з  тобою,
                                       Спільної  стежини  знайти  не  змогли...    

                                       Нічого  не  зробиш,  так  в  житті  буває,
                                       Те  що  планувалось,час  замів  сліди,
                                       Хтось  живе  щасливо,  а  хтось  і  страждає,
                                       І  життя  спливає  не  знати  куди...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822054
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 20.01.2019


І ВЕСНИ ВЖЕ НЕ СТРИМАТЬ ХОДУ…

Вже  у  згадках  заплакана  осінь,
Відлетіли  давно  журавлі…
Вітер  тужно  у  полі  голосить,
Бо  ж  зима  вже  давно  на  порі…

Була  осінь  і  мокра,  й  багряна,
Залишила  сліди  на  землі,
Та  зима  вже  її  відігнала,
Снігом  вкрили  степи  і  гаї…

Оселився  у  грудях  неспокій,
Бо  ж  зима  і  холодна,  й  німа,
І  цей  світ  і  величний,  й    широкий
Остудила  холодна  зима…

Прошуміли  воронячі  крила,
І  стривожилась  тиша  німа…
І  знести  цю  тривогу  несила,
І  тепла  не  шукай,  бо  нема…

Крізь  вікно  я  у  далеч  дивлюся,
В  голові  снують  думи  –  рої,
Чи  весни  цьогоріч  я  діждуся,
Чи  залічаться  рани  земні?..

Не  багато,  чуть  більше  за  місяць,
І  закінчаться  болі  мої,
Мина  січень,  відійде  і  лютий,
Оживе  вся  природа  тоді…

Хоч  сердита  зима  ще  лютує,
Часом  шле  за  бідою  біду,
Прийде  час,  сонце  простір  прогріє,
І  весни  їй  не  стримать  ходу…

Ця  зима  відійде,  як  і  осінь,
Закурличуть  вгорі  журавлі,
Вкриють  землю  ранковії  роси,
Заспівають  в  гаях  солов"ї…

Я  діждуся  весни,  я  в  це  вірю,
І  за  обрій  зима  відійде,
І  веснянеє  сонце  пригріє,
Стане  небо  ясне  й  голубе…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821994
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 19.01.2019


ЗИМОВИЙ РАНОК…

                     Біло  -  біло  вже  навколо,-
                     І  удаль,  і  вшир,  і  ввись...
                     А  на  серці  не  святково,
                     Як  було  давно  колись...

                     Вітер  гіллями  колише,
                     Ні  на  хвилю  не  стиха,
                     Ніби  повість  свою  пише,
                     Чи  танцює  гопака...

                     А  у  мене  брови  хмурі,
                     Давно  стишена  хода...
                     Все  частіше  у  зажурі,
                     Ще  й  неспокій  насіда...

                     Заглядаю  у  люстерко,
                     Бачу  стомлене  чоло...
                     І  у  горлі  щось  затерпло,
                     Гіркотою  сповило...

                     Та  я  стряхую  зажуру,
                     І  дивлюся  у  вікно,
                     Відганяю  думку  хмуру,
                     І  свій  смуток  заодно...

                     Одягаюся  тепленько,
                     Беру  віник  і  відро,
                     На  подвір"я  йду  тихенько,
                     А  там  гарно,  як  в  кіно...

                     Хоч  і  вітер,  як  скажений,-
                     Не  стихає  ні  на  мить...
                     Та  схід  сонця  вже  рожевий,
                     І  красою  простір  снить...

                     Сонце  виповзло  із  ночі,
                     Все  навколо  ожило...
                     І  від  променів  чудових,
                     Все  казково  зацвіло...

                     Я  ходжу  побіля  хати,
                     Сніг  природу  звеселя,
                     Вітер  стогне    ще  затято,
                     Ніби  з  снігом  розмовля...

                     Трохи  сніг  повідкидала,
                     Невгамовний  вітер  стих...
                     Сонцю  дякую  сказала,
                     Заіскрився    білий  сніг...

                     Біло  -  біло  все  навколо,-
                     І  удаль,  і  вшир,  і  ввись...
                     На  душі  стає  святково,
                     Як  було  давно  колись...

                     Отак  ранок  я  зустріла,
                     І  наповнилась  снаги...
                     Цьогоріч  зима  вся  біла,
                     Не  скупиться  на  сніги...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821838
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 18.01.2019


НЕ ЗДАМОСЯ ЗИМІ…

                   Ой  зима,ой  зима,
                   Ти  холодна  й  німа,
                   Знов  морозом  і  холодом  дишеш...
                   А  роки,  а  літа,
                   Їм  зупинки  нема,-
                   Чи  працюєш,чи  спиш,  а  чи  пишеш...

                     А  ночами  бува
                     В  нас  спокою  нема,
                     І  ніяк  ми  не  можем  заснути...
                     Ноги  й  руки  болять,
                     А  думки  десь  летять,
                     Та  минуле  ніяк  не  вернути...

                     А  були  ж  колись  ми,-
                     Молоді,  запальні,
                     І  солодкі  в  нас  сни  були  й  мрії...
                     Не  боялись  зими,
                     І  не  гнулися  ми,
                     Не  втрачали  і  Віри,  й  Надії!..

                     Живемо  між  людьми,
                     Одинокі  все  ж  ми...
                     Розбрелися  і  діти,  й  онуки...
                     А  хотілось  завжди,-
                     Полетіти  туди,-
                     Де  печалі  нема  і  розлуки...

                     Ой  зима,  ой  зима,
                     Ти  холодна  й  німа,
                     Наших  болей  ніколи  не  чуєш...
                     А  ми  хочем  ще  жить,
                     Працювать  і  любить,
                     Наші  мрії  й  думки  не  остудиш...

                     І  ми  кажем  собі:
                     Не  здамося  зимі,
                     Ми  ж  добро  ще  умієм  творити...
                     Хоч  на  вид  ми  слабкі,
                     Не  сліпі,  не  німі,
                     І  трудитися  вмієм,  і  жити...

                     Та  й  мине  ж  ця  зима,
                     Тепло  прийде  й  весна,
                     Додасть  сили  усім  і  натхнення...
                     А  весна  ж  не  німа,
                     І  красива  вона,
                     Стане  кращим  у  нас  сьогодення!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821716
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 17.01.2019


НЕ БОЮСЬ Я ВЖЕ ХУРДЕЛИЦІ…

                       Ой,  зима,мороз,  хурделиця,
                       Вже  все  снігом  замело.
                       Сніг  навколо  кругом  стелиться,
                       Іще  й  вітер  дме  на  зло...

                       Побіліло  все  від  інею,
                       Всі  дерева,  і  кущі...
                       Я  наповнююся  вірою,
                       Що  не  йтимуть  хоч  дощі...

                       Споглядаю  все  з  віконечка,
                       Бо  й  поріг  мій  замело...
                       Зазирнуло  в  вікно  сонечко,
                       І  вже  зла,  як  не  було...

                       Вчора  я  була  із  внучкою,
                       Приїжджала  у  село...
                       Вже  зима  стала  не  злючкою,
                       Звеселилося  вікно...

                       Не  злякалась  внучка  віхоли,
                       Що  дороги  замела...
                       Приїзд  внучки  став  утіхою
                       І  для  мене,  й  для  села...      

                       Не  боюсь  я  вже  хурделиці,
                       Внучка  щастя  додала...
                       Пригорнулася  до  серденька,-
                       Сиротиночка  моя...

                       Вже  зими,  снігів,  хурделиці,
                       Я  нічого  не  боюсь...
                       Нехай  сніг  під  ноги  стелиться,
                       Я  йому  лиш  усміхнусь...

                       До  автобуса  під  вечір  я,
                       Свою  внучку  провела...
                       І  співа  душа  і  серденько,
                       Що  онученька  була...
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821612
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 16.01.2019


ЧОТИРИ РОКИ ЩАСТЯ… (з невідправлених маминих листів) (проза)

                                   ТАК    ДОВГО    ПРОХОДЯТЬ    ГОДИНИ,
                                   ТАК    ШВИДКО    МИНАЮТЬ    ЛІТА…

Я  вже  якось  писала,  що  коли  я  закінчила  8  клас,  мама  продала  збудовану  власноруч  хату  після  визволення  нашого  села  від  фашистів,  і  купила  іншу  хату  в  центрі  села,  щоб  мені  було  ближче  ходити  до  школи.
Перевозились  ми  возом  у  який  були  запряжені  коні.  Складаючи  речі  для  перевезення,  я  побачила  якийсь  зошит,  взяла  його  до  рук,  розгорнула  і  побачила  написані  мамою  листи.  Прочитавши  кілька  рядочків  зрозуміла,  що  їх  писала  мама  уже  після  війни,  і    видно  з  усього  не  дуже  й  давно…  Почерк  у  мами  був  дуже  корявий,  адже  до  школи  вона  ходила  лише  один  рік.  І  за  цей  рік  закінчила  4  класи.  
   У  сім’ї  вона  була  найстарша,  а  дітей  було  9.  Тому  на  мамині  плечі  лягало  багато  домашньої  роботи,  це  насамперед  догляд  малечі,  допомога  своїй  мамі  у  домашньому  господарстві,  а  ще  й  прати,  прясти,  ткати,  шити…    Мамина  мама  була  неписьменна,  а  батько  і  господар,  і  розпорядник,  і  співець,  і  писака,  і  читець…Він  все  ж  навчив  мамину  маму  читати  і  писати,  і  мою  маму  теж.  Але  Полі  дуже  хотілося  до  школи,  школа  була  поруч  і  дівчинка  з  заздрістю  спостерігала  за  дітьми,  які  йшли  до  школи…І    якось  на  сімейній  раді  вирішили  пустити  маму  Полю  до  школи,  її  радості  не  було  меж.  Десь  у  дев’яти-,  чи  десятирічному  віці  Поля  стала  ученицею  першого  класу.  Та  посиділа  вона  там  лише  кілька  днів,  а  далі  учитель  заявив,  що  їй  у  першому  класі  нема  що  робить,  та  й  перевели  її  до  другого  класу,  а  згодом  і  до  третього,  і  до  четвертого.  То  отож  Поля  за  один  рік  дістала  початкову  освіту,  і  на  тому  її  навчання  й  завершилося,  бо  появилися  ще  двійко  близнят,  і  з  ними  мамина  мама  сама  не  могла  впоратись,  тому  й  довелося  Полі  припинити  навчання.                                                                    
       Я,  здогадавшись,  що  мама  не  дасть  мені  прочитати  її  листи,  непомітно  для  мами  приховала  їх,  щоб  потім  прочитати.  Ось  про  ті  листи  і  піде  моя  дальша  розповідь…Це  були  листи  мами  до  татка…
   Мій    Гришо!  Я  знаю,  що  тебе  давно  немає,  адже  давно  вже  отримала  “похоронку”.  Та  все  ж  надумала  написати  тобі,  адже  твоєї  могилки  немає,  то  може  ти  десь  і  є  живий…Чула  по  радіо,  як  знаходяться  бувші  вояки:  то  в  шпиталях,  без  ніг,  або  без  рук,  або  сліпі,..  Та  тому  й  не  їдуть    додому,    не  хочуть  бути  обузою  для  сім’ї…А  то  знаходяться  аж  десь  за  рубежем,  бо  визволили  їх  не  наші,  а  американці…То  отож  я  й  прошу  тебе,  де  б  ти  не  був,  згадай  про  нас,  якщо  ти  ще  живий,  обізвись,  який  би  ти  не  був,  ти  обузою  для  нас  не  будеш.  Я  ж  тебе  й  тепер  ще  жду,  а  діти,  ти  ж  напевне  здогадуєшся,  як  вони  тебе  чекають…
       Важко  мені  було,  Гришо!  Адже  лишилися  без  хати,  і  без  засобів  до  існування…Вистояли,  витримали…  І  хату  нову  збудували,  хоч  і  значно  меншу  від  твоєї  батьківської,  та  все  ж  не  на  вулиці.  Мені  так  хочеться,  щоб  ти  згадав  і  наше  знайомство,  пам’ятаєш,  як  моя  наймолодша  сестричка  нас  познайомила?..  І  появу  наших  малюків,  як  ти  радів,  коли  з’явився  наш  Василько,  а  потім  одна  за  другою  дві  дівчинки…Які  ж  ми  були  щасливі…Хоч  і  важко  було  жити,  та  ми  були  молоді,  здорові,  все  нам  було  під  силу.  А  як  же  гріло  нас  наше  з  тобою  кохання…Так  же  жаль,  що  недовго,  лише  4  роки  щастя.  Лише  4  роки  я  була  по-справжньому  щаслива,  по  –  справжньому  жінка…  А  тепер  моє  щастя  лише  в  дітях,  жаль  Галинку  не  вберегла…  
     Але    ж  є  Василько,  і  Валя,  вони  так  на  тебе  обоє  схожі…  
Дуже  жаль,  Гришо,  що  ця  війна  забрала  багато  життів.    І  в  нашому  селі  багато  не  повернулося  з  війни.  І  Мотрі  Шевченчихи  чоловік,  і  Фроськи  Момот,
А    в    баби  Зайчихи  і  чоловік,  і  молодший  брат,  і  старший  син.  І  в  Саньки  Краснокутської,  і  в  Мотрі  Лалімихи,  а  в  них  же  по  шестеро  дітей…  І  баби  Козачки  і  син,  і  чоловік,  і  в  Наташки  Терещихи…Скільки  ж  то  діточок  залишилося  без  батьків.  А  дід  Худоба    і  Іван  Осаула  повернулися  без  однієї  ноги,  а  Грицько  Лаліменко  без  руки…  А  в  Наташки  Чубової  Микола  повернувся  живий  і  здоровий,  вони  так  виспівували    чудові  пісні,ми  так  любили  їх  слухати,  адже  співали  вони  чудово,    та  на  жаль  не  довго…  Якраз  народили  ще  й  донечку,  а  старших  було  троє.  Та  Микола  ще  з  одним  приїжджим  чоловіком  підірвалися  на  міні,  працюючи  на  колгоспному  полі.    І  Дуськи  Касянівської  синочок  Василько,  ще  з  двома  пацанами  теж  підірвалися  на  міні…  Ото  скільки  лиха  наробила  та  війна…А  чоловіки  твоїх  сестричок  повернулися  живими  І  Фроськин  Лаврін,  і  Оленчин  Нестір.  Дякую  я  їм  за  підтримку  і  допомогу.  Особливо  Оленці  і  Нестору.  Василько  після  семирічки  вступив  до  Криворізького  гірничо-рудного  технікуму,  то  вони  йому  дуже  допомагають…А  Валя  закінчує  семирічку,  а  куди  далі  я  й  не  знаю.  Я  рекомендую  їй  вступити  в  Новгородківський  агрономічний  технікум,  це  ж  не  далеко  від  дому  і  щонеділі  можна  приїжджати  додому,  а  вона  не  хоче,  то  я  ще  й  не  знаю,  куди  її  прихистити.  До  середньої  школи  ходить  далеко,  та  й  немає  в  мене  за  що  їй  купувати  і  одяг,  і  взуванку,  і  зошити,  і  книжки…  Та  все  це,  Гришо,  не  страшно,  переживем,  найголовніше,  що  війни  немає,  та  й  неголодно  вже,  хоч  у  колгоспі  працюємо  майже  задарма,  та  є  ж  свій  город,  а  він  же  у  нас  родючий,  ти  ж  знаєш;  та  ще  ж  і  корівчинки  хоч  половинка*  є,  і  кабанчик  у  сараї,  і  курочки,  і  рибу  діточки  наші  ловлять,  і  смажать,  і  юшку  варять  самі,  уявляєш,  Гришо,  як  буває  добре,  я  приходжу  з  роботи  пізно,  а  вони  вже  і  господарство  попорали,  і  їсти  наварили  і  ждуть  мене,  щоб  разом  вечеряти…От  якби  ще  й  ти  повернувся,  то  ми  б  уже  зажили  майже  по-панському…Та  це  я  так,  жартую,  нащо  нам  те  панство,  нам  і  без  нього  добре…От  тільки  тебе  не  вистачає…
       А  літа  ж  швидко  минають,  Гришо,  он  уже    Василькові  15,  і  Валі  майже  14  ,  а  мені  вже  скоро  40.    А    моє  жіноче  щастя  тривало  лише  4  роки…  Ні,  Гришо,  я  не  нарікаю  на  свою  долю,  я  ж  була,  була  щаслива  з  тобою.    А  іншого  мені  не  потрібно.  Були,  та  й  нині  ще  є  чоловіки,  які  прагнули  і  ще  прагнуть  завоювати  моє  серце,  і  серед  них  і  Грицько  Лаліменко,  він  знову,  як  і  в  молодості  бігає  за  мною,  клянеться  мені  в  любові,  обіцяє  розвестися  з  дружиною,  щоб  одружитися  зі  мною.  Та  я  його  й  тепер  відправляю  до  своєї  сім’ї,  а  точніше    під  три  чорти,  щоб  не  в’язався  до  мене…  У  них  же  й  діточки,  такі  ж  як  і  наші.  Та  він  же  мені  ніколи  й  не  подобався,  ти  ж  знаєш,  як  він  намагався  відбити  мене  у  тебе,  коли  ми  ще  не  були  одружені,  може  це  тебе  й  підштовхнуло  швидше  зробити  мені  пропозицію?..  А  ще  Іван  Осаула,  він  повернувся  з  війни  без  однієї  ноги  і  працює  мірошником  у  млині,  і  коли  я  туди  приносю  пшеницю,  щоб  було  своє  борошно,  він  на  весь  голос  заявляє,  щоб  мене  пропустили  без  черги.  А  на  запитання  людей  із  черги,  чому  це  так,  він  не  моргнувши  й  оком,  бреше,  що  вона  ж,(це  б  то  я),  не  виспалась  і  підморгує,  що  ніби  то  це  так  і  було,  і  хитро  так  посміхається,  щоб  люди  подумали,  що  він  до  цього  причетний.  Та  добре,  що  люди  знають,  що  він  пустомеля,  то  й  тільки  підсміхуються  над  його  брехнями…
Про  те,  що  нам  довелося  пережити  в  час  війни,  я  тобі,  Гришо,  напишу  в  іншому  листі,  а  ще  було  б  краще,  якби  ти  приїхав  і  все  б  побачив  на  власні  очі,  і  почув    власними  вухами.    А  як,  не  доведи  Господи,  тебе  вже  немає  серед  живих,  то  я  й  не  знаю,  як    доставити  тобі  мої  листи...Я  ж  не  знаю  де  твоя  могилка...Та  й  на  небеса
 не  знаю  як  можна,  та  й  чи  можна  взагалі…

                                     Пройшли  роки…Нема  і  мами,  й  тата,
                                     А    пам’ять  в  серці  і  душі  жива,
                                     Що  буде  все:  і  Мир  і  будні,  й  свята,
                                     Всепереможна    Правда    і    весна!..

           *Половина  корівки,  це  коли  два  господарі  тримають  одну  корівку,  тримаючи  
               їх  по  черзі  по  два,  чи  три  дні    в  одного,  а  потім  скільки  ж  у  другого  господаря.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821486
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.01.2019


ПОСІВАЛЬНИКІВ ЧЕКАЛА…

                                 Посіванки  я  читала,
                                 Посівальників  чекала,
                                 Лише  двоє  їх  прийшло,
                                 Це  натхнення  додало...
                                 Сіяли  пшеничні  зерна,
                                 На  підлогу  біля  мене...
                                 Посіваночки  співали,
                                 З  Новим  роком  привітали,
                                 Бажали  радості  й  тепла,
                                 Щей  здорова  щоб  була...
                                 Я  за  стіл  їх  посадила,
                                 Й  тим,  що  мала  пригостила,
                                 Додала  ще  їм  гостинців,
                                 І  звичайно  трохи  й  гривнів...
                                 Спілкувалася  я  з  ними,
                                 Відчувалася  щасливо...
                                 І  тепла,  й  добра  бажала,
                                 Їм  і  їхнім  татам  й  мамам!  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821368
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 14.01.2019


СМУТОК ЗА ТАТКОМ… (проза)

Відлетіли    журавлі,  відлетіли,
Стало  сумно  на  душі  і  тужливо…
Так  і  роки  золоті  вже  далеко,
Лише  спогади  мої  в  душі  й  серці,
Доки  я  іще  живу  –  не  померкнуть…
Та  весною  журавлі  знов  повернуть,
А  роки  мої  земні  навік  щезнуть…
Слава  Богу,  що  жива  моя  пам”ять,
І  про  те,  що  відбулось,  рідні  знають…
Я  для  того  і  пишу,  щоби  знали,
І  про  ту  страшну  війну  пам’ятали…
Бо  війна  ,  завжди  страшна,  несе  горе…
Виливає  людських  сліз  повне  море…

Вже  далеко  та  минула  війна.  Багато  років  уже  минуло  після  неї.  Уже  можна  було  б  і  забути,  але  ті,  хто  живе,  обпалений  її  вогнем,  ті  хто  переніс  її  у  дитинстві,  ті  у  кого  вже  пенсійний  вік,  коли  вони  вже  проводжають  журавлів  і  прощаються  з  ними,  бо  ж  не  знають,  чи  діждуться  їх  повернення,  ті  роки  довіку  не  забудуться…  Діти,  що  пережили  страхи    сорок  першого  –  сорок  п’ятого  років…  І  сьогодні  їм  боляче  вдвічі,  бо  ж  знову  йде  війна,  знову  гинуть  люди,  батьки  втрачають  своїх  дітей,  діти  втрачають  своїх  батьків.  Невже  і  їм  уготована  важка  доля  –  доля  дітей  війни?..  Адже  вона,  війна,  відбирає  у  них  і  сили,  і  здоров’я…  І  ніякі  допомоги,  ніяка  ідилія,  ніякий  комфорт  не  зможуть  знеболити  їх  рани,  вгамувати  пекучі  болі…Та  й  де  він  візметься  той  комфорт  у  наш  час,  з  нашими  мінімальними  пенсіями,  та  з  втраченим  у  важкій  праці    здоров’ям?..
Властивість  людської  пам’яті  і  забувати,  і  згадувати.  Це  цілком  природно  і  необхідно…Буває  ляжу  спати  і  ніяк  не  можу  заснути,  бо  як  насядуть  на  мене  думки,  як  зачнуться  терзання,  де  вже  візьметься  той  сон.  Я  відчуваю,  що  можу  вибухнути,  а  то  й  розірватися,  як  міна,  чи  бомба,  що  страшним  фейєрверком  палає    в  мені  усе  моє  життя…
І  я  поринаю  у  спогади.  І  пригадую,  як  вибухнула  вона  ще  в  дитинстві,  коли  ми  з  братом  тільки  закінчили  навчання  в  першому  класі.  Мама  тоді  брала  нас  із  собою  на  проривання  буряків.  Звісно  проривати  їх  із  сапою  в  руках  вона  ще  нам  не  доручала,  малі  ж  бо.  Вона  нам  показала,  як  проріджувати  буряки  руками.  То  отож  ми  йшли  попереду  мами,  проривали  ті  буряки,  а  мама  вже  їх  обсапувала,  і  робота  просувалася  значно  швидше.  Так  от  того  року  буряки  були  майже  біля  залізничної  колії.  І  хоча  на  той  час  потягів  було  не  так  уже  й  багато,  та  ми  намагалися  не  пропустити  жодного  з  них.  Коли  потяги  тягли  товарні  вагони,  ми  намагалися  розгледіти  що  ж  вони  везуть,  а  коли  пасажирські,  то  нам  було  дуже  цікаво  спостерігати  за  чепурними  голубими  вагонами,  де  були  дуже  гарні  віконечка,  подекуди  зашторені  красивими  шторками,  а  подекуди  вони  були  роздвинуті  і  ми  встигали  побачити  пасажирів,  ми  махали  їм  руками,  деякі  нас  не  помічали,  а  деякі  відповідали  помахами  своїх  рук,  а  іноді  хтось  із  пасажирів  через  відкриту  фіранку  кидав  нам  якісь  гостинці  :  яблука,  груші,  або  й  пакуночок  із  цукерками.  Мама  не  дозволяла  нам  бігати  до  залізничної  колії,  але  іноді  коли  не  було  потяга  все  ж  дозволяла  піти  і  зібрати  подарунки.  Та  ось  одного  разу    потяг  тягнув  величезні  товарні  вагони,  а  поміж  ними  платформи,  на  яких  були  накриті  брезентом    якісь  військові  агрегати,  у  них  вгадувалися  машини,  танки,  гармати…Біля  них  стояли,  або  й  сиділи  солдати,  напевне  охоронці.  Не  дивлячись  на  мамину  заборону,  ми  з  братом  рвонули  й  бігцем  дісталися  до  залізничної  колії.  Солдати,  помітивши  нас  привітно  махали  нам  руками,  щось  вигукували,  а  один  з  них  кинув  нам  баклажку…Ми  вдивлялися  в  солдатів  і  нестримно  кричали:  "Тату!..  Таточку!.."  Нам  уявлялося,  що  серед  тих  солдатів  обов’язково  є  наш  тато…Та  потяг  швидко  промайнув  мимо  нас,  а  ми  стояли,  як  укопані,  не  в  силах  були  відірвати  ноги  від  землі,  по  наших  щоках  текли  сльози.  Мама  прибігла  за  нами,  щось  говорила,  заспокоювала,  та  ми  ніби  й  не  чули  її  слів,  усі  наші  помисли  були  у  тому  потязі,  як  же  так  татко  був  так  близько  і  чогось  не  обізвався,  не  помахав  нам  пілоткою,  не  сказав  ні  словечка…  Мама  підібрала  ту  баклажку,  обняла  нас,  та  й  повела  назад  на  плантацію.  Усі  жінки  з  маминої  ланки  уже  ждали  нас  біля  маминої  ділянки,  заспокоювали  нас,  давали  нам  щось  смачненьке  зі  своїх  тормозків,  гладили  наші  голівки.  Потім  уся  ланка  разом  з  мамою  і  нами  сіли  в  посадці  обідати,  хоча  ще  й  було  зарано,  і  не  одна  з  них  витирала  сльозу  на  своєму  обличчі,  бо  ж  більшість  із  них,  як  і  наша  мама,  були  удовами,  і  теж    мали  таких  як  і  ми,  і  трохи  старших  дітей.    У  баклажці  був  якийсь  напій,  здається  ситро…Мама  після  обіду  уже  й  не  заставляла  нас  проривати  ті  буряки,  та  ми  посидівши  в  посадці  деякий  час,  усе  ж  пішли  допомагати  мамі.    А  в  вечері  ми  попросили  маму  розповісти  ще  щось  про  татка,  а  ранком  знову  читали  й  перечитували  єдиний  лист  від  татка,  який  мама  отримала  уже  після  отримання  “похоронки”...Другого  дня  ми  були  тихіші  води  і  нижчі  трави.  І  з  того  листа,  і  з  маминих  розповідей,  ми  бачили  татка  високим,  молодим  і  дужим,  як  на  тій  фотографії,  що  не  знати  яким  чином  уціліла,  коли  нашу  хату  спопелила  війна.  Він  там  у  кавалерійській  формі,  не  сам,  з  товаришем,  це  фото  зроблене  в  той  час,  коли  татко  готувався  до  участі  у  війні  з  Фінляндією.  Уже  коли  ми  стали  дорослими,  то  зробили  з  неї  великий  портрет,  він  і  нині  висить  у  мене  на  стіні.  А  ще  до  цього  часу  у  мене  збереглася  ота  баклажка,  що  нам  кинув  солдат  із  потяга  в  якому  ми  так  намагалися  побачити  татка…

Батьків  забрала  в  нас  війна…
(Не  вгамувать  пекучі  болі),
Не  зійде    з  пам’яті  вона
Дітям,  обпаленим  війною…

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821273
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.01.2019


УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ…

                               Україна  починається  з  тебе,
                               Її  доля  залежить  від  нас...
                               Щоб  над  нами  було  чисте  небо,-
                               Вірний  вибір  зробити  вже  час!..

                               Жить  не  можна  сьогодні  пасивно,
                               І  щоб  край  наш  досяг  всіх  висот,
                               Треба  разом  усім  йти  у  ногу,
                               Якщо  ми  український  народ!..

                               І  відноситись  самокритично,
                               І  до  себе,  й  хто  поруч  іде,-
                               Домагатися  Правди...І  звично
                               Помагати    тим,  хто  відстає!..

                               Захищати  свою  Україну,
                               Як  її  захищав  наш  прадід...
                               Своє  місто,  село  і  родину,
                               Свою  землю  і  рідний  поріг!..

                               Жить  для  себе,  сім"ї  і  країни,
                               Якщо  ти  був  і  є  патріот,
                               Захищати  здобутки  повинні,-
                               Кожен  з  нас,  бо  ж  ми  вільний  народ!..

                               Якщо  зробимо  правильний  вибір,
                               У  майбутнє  це  кожного  крок,-
                               Для  країни,  можливо  єдиний,
                               А  для  всіх  нас  важливий  урок!..

                               Та  й  цього  ще  усе  ж  недостатньо,
                               Підставлять  і  своє  теж  плече,
                               Не  брести,  як  незрячі  пасивно,
                               Не  боятись,  коли  й  припече!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821102
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.01.2019


ПЕРЕЖИТЕ НАЗАД НЕ ВЕРНУТИ…

                                 Пережите  назад  не  вернути,-
                                 Це  відомо  усім  і  давно...
                                 Що  було,  те  не  можна  забути,
                                 Скільки  б  часу  з  тих  пір  не  пройшло...

                                 Що  призначено,  те  не  минути,
                                 Воно  долею  всім  нам  дано...
                                 Оживає  усе  призабуте,-
                                 Тиха  вулиця  й  рідне  село...

                                 Там  калина  цвіла  й  відцвітала,
                                 Зеленіли  і  верби,  й  садки,
                                 Рідна  хата,  родина  і  мама,
                                 Річка,  берег  й  дитячі  стежки...

                                 Ми  зростали,  навчались,  співали,
                                 І  на  танці  теж  бігали  ми...
                                 Незалежність  свою  зберігали,
                                 У  майбутнє  нас  мрії  вели...

                                 Не  злічити  всіх  зроблених  кроків,-
                                 Молоді  ми  були  й  запальні...
                                 Здобували  життєві  уроки,
                                 Не  гіркі  нам  були  й  полині...

                                 Живе  в  згадках  все  наше  минуле,
                                 Все  частіше  в  думках  і  у  снах...
                                 Постаріли,  та  ще  не  поснули,
                                 І  навчились  долать  біль  і  страх...

                                 Ще  на  успіх  надіємось  й  радість,
                                 Буде  в  нас  ще  і  літо,  й  весна...
                                 А  життєва  наснага  і  мудрість,-
                                 Додає  нам  і  сили,  й  тепла...

                                 Пережите  назад  не  вернути,
                                 Нас  чекають  нові  ще  діла...
                                 Справедливість    пора  повернути,
                                 Й  щоб  закінчилась  швидше  війна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821020
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2019


Я НЕ ХОЧУ ПРОЩАТИСЯ З ХАТОЮ…

             Я  не  хочу  прощатися  з  хатою,
             Вона  рідна,  як  мати  мені...
             Почуваюся  в  ній  я  крилатою,
             Дуже  вдячна  за  все  це  я  їй...

             Тут  були  і  весілля,  і  проводи,
             Будні  й  свята  завжди  на  порі...
             І  останні  зробили  тут  подихи,
             Найрідніші  мої  дорогі...
 
             Тут  дітей  зустрічаю  з  дороги  я,
             І  онуків  своїх  дорогих...
             Прислухаюсь  до  кожного  шороху,
             І  дзвінків  я  чекаю  від  них...

             Тут  читаю,  дивлюся  і  слухаю,
             І  міркую  про  долі  людські,
             І  пишу,  і  складаю,  й  дивуюся,-
             Щось  вдається  мені,  а  щось  -  ні...

             Чистим  серцем  і  духом  у  мріях  я,
             Та  буваю  і  в  розпачі  я,
             І  сумною  буваю,  і  тихою,-
             Розуміє  все  хата  моя...

             Тут  живу  я  працюю  і  дихаю,
             Ще  й  на  радість  надіюся  я...
             І  ходжу,  шкандибаю  і  цвигаю,-
             Тут  і  пристань,  і  доля  моя...

             І  про  все,  що  було  тут  я  згадую,
             Була  ж  в  мене  чудова  сім"я...
             Переповнена  щастям  й  увагою,
             І  сльозою  умита  була...

             Розлучатись  не  хочу  я  з  хатою,
             Ще  Надія  і  Віра  жива...
             Що  було  тут  завжди  пам"ятатиму,
             Й  завершатиму  власні  жнива...
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820720
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 09.01.2019


ХОЛОДНІ СНИ…

             Зимою  сни,як  і  зима  холодні,
             Бувають  і  спокійні,  і  сумні...
             І  кожен  з  них,  по  -  своєму  самотній,
             Поміж  буттям  і  снами  на  межі...

             Зима  в  тих  снах  літа  переплітає,
             А  деякі  ховає  під  сніги...
             Смуток  й  болі  на  показ  виставляє,
             Ніби  шепоче:  просинайсь,  не  спи!..

             В  минуле  часом  сон  нас  повертає,
             Приходять  в  сни  і  ті,кого  нема...
             І  пережите  знову  перед  нами,
             Його  ніколи    не  замете  зима...

             А  щось  у  снах  по-іншому  буває,
             Зовсім  не  так,як  наяву  було,
             Тоді  душа  радіє,  чи  й  страждає,
             Й  здається,  що  минуле  ожило...

             Бува  і  радість  в  сни  наші  приходить,
             І  поверта,  що  втрачене  давно,
             Тоді  і  просинатись  ми  не  хочим,
             На  жаль  таке  нікому  не  дано...

             Зимою  сни,  як  і  зима  холодні,
             Якісь  ми  пам"ятаєм,  якісь  -  ні...
             Бувають  передбачливі  й  пророчі,
             А  висновки    ми  робимо  самі...

             Обдумуємо  сни,  чи  й  забуваєм,
             У  снах  також  по-різному  бува,
             А  деякі  із  них  ми  пам"ятаєм,
             Допоки  пам"ять  наша  ще  жива...

             Доки  пульсує  кров  у  наших  скронях,
             Ми  прислухатись  будемо  до  снів,
             І  міркувати,  що  віщують  зорі,
             Зимі  не  вбити  Віри  і  Надій!..

             Холодні  сни  не  зіб"ють  нас  з  дороги,
             І  круговерть  морозів  і  снігів,
             Ми  вистоїмо  й  станем  на  порозі,-
             До  нових  звершень  і  нових  подій...

             І  нове  будуватимем  в  Надії,
             Що  переможем  всю  непотріб  назавжди,
             Бо  ж  Справедливість  є  Непереможна,
             А  Українці  -  Справжні  Трударі!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820577
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 08.01.2019


ОХ ЗИМА…

                                     Ох  зима...Знов  вітер  віє,
                                     Сніг...Й  мороз  уже  скрипить,
                                     Холоднеча  надоїла,
                                     І  її  нам  не  спинить...

                                     Вітер  виє,  стогне,  плаче,
                                     І  гілки  дерев  трясе,
                                     І  реве,  і  крутить,  й  скаче,
                                     І  печаль-журу  несе...

                                     І  сьогодні  снігом  сипле,
                                     І  нема  тому  кінця...
                                     Дні  короткі,  ночі  темні,
                                     І  в  весну  нема  гінця...

                                     Знову  рано  так  стемніло,
                                     Стогне,  виє  за  вікном.
                                     З  снігом  знов  загомоніло,
                                     Закида  усе  кругом...                

                                     Та  надіюсь  незабаром,
                                     Сонце  вигляне  з-за  хмар,
                                     І  моргне  промінням  прямо,
                                     І  тепло  пошле  нам  в  дар...

                                     І  посипляться  сніжинки,
                                     Звеселять  усе  кругом,
                                     І  мої  думки  -  краплинки
                                     Закружляються  танком...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820476
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 07.01.2019


ЯКБИ Ж БУЛО МОЖНА ЗИМУ ПЕРЕБІГТИ…

                                     Якби  ж  було  можна  зиму  перебігти,
                                     І  було  можливо  старість  обминуть...
                                     Десь,  в  якімсь  куточку,  на  краєчку  літа,-
                                     В  дитинство  поринуть,молодість  вернуть...

                                     Щоб  знову  почути,як  співа  пташина,
                                     І  знову  побачить,  як  садки  цвітуть...
                                     Повернуть  матусю,  невістку  і  сина,-
                                     Їх    в  цей  світ  вернути,  хай  вони  живуть...

                                     Весною  в  садочку  зацвіте  калина,
                                     Щоб  вони  почули  співи  солов"я...
                                     Щоб  знов  повернулась  у  мій  дім  родина,
                                     За  столом  зібралась  вся  моя  сім"я!..

                                     Якби  ж  було  можна  час  назад  вернути,
                                     За  столом  зібрати  й  тих,  кого  нема...
                                     Як  було  раніше  -  розмовлять  й  співати,
                                     Та  все,  що  минуло  замела  зима...

                                       Мовчки  йду  на  цвинтар  я  у  самотині,
                                       А  навкруг  все  біле,  ніби  полотно...
                                       Вклоняюсь  низенько  могилкам  й  калині,
                                       Хоч  і  їх,  й  стежини  снігом  замело...

                                       Від  могил  й  калини  сніг  я  відкидаю,
                                       Постою  в  зажурі,  голову  схилю...
                                       З  ними  я  тихенько  ще  й  порозмовляю,
                                       Вкотре  їм  зізнаюсь,  як  я  їх  люблю!..

                                       Зима  хазяйнує,  снігом  замітає,-
                                       Та  я  не  зважаю  на  сніги  й  вітри...
                                       Про  земне,  що  знаю  їм  розповідаю,
                                       Смуток  і  печалі  в"яжу  у  снопи...

                                       На  жаль  неможливо  зиму  перебігти,
                                       І  ніяк  не  можна  старість  обминуть...
                                       Треба  терпеливо  зиму  пережити,
                                       І  тепла  діждатись,  й  журавлів  зустріть!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820014
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 03.01.2019


КОЖНА ДИТИНА ЧЕКАЄ ДИВА…

                 Кожна    дитина    чекає    дива,-
                 Вчора,  сьогодні  й  завжди...
                 Кожна  родина  створить  повинна,
                 Все,що  можливе  для  них...

                 Не  забаганки,  диво  -  світанки,
                 Місяць  й  вечірні  зірки...
                 Сходження  сонця  в  раннії  ранки,
                 І  дивовижні  садки...

                 Мамина  мова  ніжності  повна,
                 Батькові  руки  міцні...
                 Вечірні  зорі,  синь  неозора,
                 Й  бабусі  диво  -  казки...

                 Весни  квітучі,  бузки  пахучі,
                 Теплого  літа  деньки...
                 Осінні  тучі,  ватри  димучі
                 І  дідусеві  байки...

                 Сніжнії  зими,  діти  щасливі,
                 Й  першії  диво  -  санки,
                 Друзі  сміливі  і  галасливі,
                 Й  на  всіх  одні  ковзани...

                 Батьківська  хата,  хоч  небагата,-
                 Вишні  й  калина  в  дворі,
                 Радість  дитяча,  юність  крилата,-
                 Все  у  теплі  і  добрі...

                 Мамині  страви,  чаї  духмяні,
                 Трави  густі  й  береги...
                 Шкільні    удачі,  й  перші  невдачі,
                 Нові  шляхи  і  стежки...

                 Тепер  смартфони  і  інтернети,
                 Нині  уже  не  дива...
                 Та  я  прошу  всіх  не  забувати,-
                 Є  ж  ще  й  природа  жива...

                 Кожна  дитина  чекає  дива,
                 З  ними  в  життя  вона  йде...
                 І  щоб  зростала,  й  була  щаслива,
                 Всі  пам"ятаймо  про  це!..  
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819915
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 02.01.2019


УДАЧА ВСМІХНЕТЬСЯ ВСІМ…

             У  Свинячий  диво  -  рік
             Перемоги  ждуть  усіх...
             ЖОВТА    СВИНЯ  -  символ  року,
             Які  ж  будуть  людські  кроки?..
                             Свиня  вперта  й  працелюбна,
                             Ще  й  до  всього  миролюбна,
                             Не  боїться  перемін
                             І  цікава  до  подій...
             ХОЧТЕ  -  ВІРТЕ,  ХОЧТЕ  -  НІ:
             УСМІХНЕТЬСЯ    ВДАЧА    ВСІМ!!!
                             В  ОВНІВ  -  зустрічі  важливі,
                             І  угоди,  й  постанови,
                             Житлові  минуть  проблеми,
                             І  все  буде  так  як  треба,
                             Якщо  Свиню  не  дражнити,
                             То  в  спокої  будуть  жити!..
             В  ТІЛЬЦІВ  -  будуть  нові  друзі,
             І  зарплати  по  заслузі,
             Бо  ж  на  вищий  щабель  стануть,
             І  повагу  знов  дістануть!..
                             БЛИЗНЮКАМ  у  цьому  році,-
                             Вдача  буде  в  кожнім  кроці,
                             І  ідилії  сімейні,
                             І  фінанси  теж  належні!..
             РАКИ  -  будуть  самостійні,
             І  підвищення  постійні...
             Їх  цікава  жде  робота,
             І  здоров"я,  спорт  й  турбота!..
                             ЛЕВАМ  успіхів  додасться,
                             А  до  успіхів  і  щастя!..
                             І  уміння,  і  везіння,
                             І  сердець,  і  душ  веління!..
             У  рік  Жовтої  Свині,
             ДІВИ  не  будуть  сумні...
             І  хоч  легко  їм  не  буде,  
             Труднощі  їх  загартують,
             Житлові  минуть  проблеми,
             І  фінансові  дилеми!..
                             ТЕРЕЗАМ  -  не  можна  зволікати,
                             А  активно  наступати,
                             Бути  впевненим  в  собі,
                             Й  буде  гарно  все  тоді!..
             СКОРПІОНІВ  в  цьому  році  
             Жде  підвищення  в  роботі,
             І  доходи  в  них  зростуть,
             І  в  стосунках  нова  суть!..
                             Успіхи  СТРІЛЬЦІВ  у  році,
                             У  кар"єрнім  буде  рості...
                             І  нові  важливі  справи,
                             Й  відпочинку  ждуть  забави,
                             Лиш  би  не  перестарались
                             І  частіше  посміхались!..
             Успіх  жде  і  КОЗОРОГІВ,
             Якщо  йтимуть  з  часом  в  ногу,
             Вміло  будуть  поступатись,
             Й  задній  хід  бува  давати,
             То  й  в  майбутнє  буде  крок,
             Та  ще  й  успіхам  залог!..
                             ВОДОЛІЯМ    новий  рік  
                             Буде  роком  справ  і  втіх...
                             І  завершення  старого,
                             І  утілення  нового,
                             І  підвищення  по  службі,
                             І  увага  щирих  друзів!..
             РИБАМ  буде  в  цьому  році,-
             Час  завершень  й  відкритів,
             Рік  фінансово  успішний,
             І  в  усьому  дуже  втішний!..
                 P/S:Не  сама  я  це  складала,
                             З  Гороскопу  вибирала,
                             Чи  повірите,  чи  -  ні,
                             Та  цікаво  це  мені!..
             З  НОВИМ  РОКОМ  всіх  вітаю,
             Щастя  й  успіхів  бажаю!
             Не  зважать  на  гороскоп,
             І  до  щастя  робить  крок!..
                                   
           БУДЬТЕ  ЗДОРОВІ,  БУДЬТЕ  ЩАСЛИВІ,
           ПЕРЕМАГАЙТЕ  І  ЖИВІТЬ  В  МИРІ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819800
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 01.01.2019


КОЛЯДКИ ПИШУ НОВІ… ( продовження)

             Коляд,  коляд,  коляда!  
             Спать  лягала  я  одна...
             А  проснулась,  поруч  дід...
             Перекинулась  на  бік,
             Бо  ж  не  мій  то  чоловік!..
                         Коляд,  коляд  коляда!
                         Я  прогнала  того  діда,
                         І  до  дзеркала  побігла,
                         Подивитись  чи  це  я,
                         Чи  можливо  і  не  я!?.
             Коляд,  коляд,  коляда!
             Дід  утік  швидше  кота,
             Де  він  дівся  я  не  знаю,
             Та  його  я  й  не  шукаю!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         На  базарі  я  була,
                         Чоловіка  там  шукала,
                         Та  жінки  скупими  стали,
                         І  своїх  не  продавали...
                         Я  з  базару  повернулась,
                         До  котика  усміхнулась,
                         Сіла,  дещо  написала
                         І  колядкою  назвала...
             Коляд,  коляд,коляда!
             Котик  в  мене  хоч  куда,
             Здоровенне  вже  мурло,
             Важить  певне  5  кіло,
             Любить  спати  під  ногами,
             Як  дитятко  біля  мами!..
                         Коляд,  коляд,  колядпік!
                         Без  доріжок,  гір  і  рік,
                         Йшла  зима  на  Новий  рік,-
                         Ожеледі  наробила,
                         Та  ще  й  снігом  притрусила!..
             Коляд,  коляд,  кодядниця,
             Колись  я  була  дівиця,
             Потім  стала  молодиця...
             Та  давно  я  вже  бабуся,
             А  тепер  ще  й  прабабуся...
             І  зими  вже  не  боюся,
             Лиш  боюся  я  війни,
             Жду  і  літа,  і  весни!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Я  давно  не  молода,
                         Та  душа  в  мене  жива,-
                         За  віршем  пишу  вірша,
                         Між  віршами  колядки,
                         Посміятися  б  таки!..
           Коляд,  коляд,  коляда,
           А  у  мене  знов  біда,
           Розболілась  голова...
           Я  за  стіл  все  ж  таки  сіла,
           Що  зварила,  те  й  поїла!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Проблем  в  кожного  гарба,
                         Ми  розвієм  їх  по  світу,
                         Щось  напишемо  для  звіту,
                         І  читати,  і  радіти...
                         Бо  ж  проблеми  не  в  погоді,
                         А  в  війні,  що  йде  на  Сході...
           Коляд,  коляд,  коляда!
           Як  грошей  в  кого  нема,
           Я  скажу  тим:  "Це  не  драма,
           Гроші  то  вторина  справа,
           Хоч  з  грошима  трохи  краще,
           Та  не  в  них  все  таки  щастя!.."
                         Коляд,  коляд,  колядори,
                         Ціни  скачуть  знову  вгору,
                         А  до  пенсій  додали,-
                         Кому  гривню,  кому  й  три!..
           Коляд,  коляд,  колядина!
           Хай  мина  лиха  година,
           І  в  середу,  і  в  п"ятницю,
           Лиш  приємне  хай  трапиться!!!
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Я  сьогодні  знов  сумна,
                         Добіга  до  кінця  рік,
                         І  життя  минув  вже  пік!..
             Коляд,  коляд,  колядуля,
             Головне  я  не  забула,
             Привітати  всіх-усіх,
             З  Новим  роком!Й  всім  привіт!..
                         Коляд,  коляд,  коляда,
                         Додай  людям  всім  добра,
                         Зупини  війну  на  Сході,
                         Хай  вона  буде  не  в  моді,
                         Облегчи  всім  людям  долі,
                         Додай  Віри  і  Надії,
                         Поверни  крилаті  Мрії,
                         І  теплом  усіх  зігрій,
                         Не  додай  печалі  й  сліз,
                         Розфарбуй  в  рожеве  світ!..
           Коляд,  коляд,  колядпік,
           На  порозі  Новий  рік,
           Всіх  вітаю  залюбки,  
           Й  пишу  нові  колядки!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Написала,  як  змогла,
                         Чи  сподобалось,  чи  ні,-
                         Все  ж  похлопайте  мені!!!    
                                                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819503
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 30.12.2018


Я ПИШУ НОВІ КОЛЯДКИ…

                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Не  болить  хай  голова,
                         Бо  колядки  я  пишу,
                         В    КП    виставить  спішу!
                                               Коляд,  коляд,  коляда!
                                               Гребінець  в  руки  взяла,
                                               Доки  коси  розчесала,
                                               Зуби  в  гребінці  зламала...
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Віник  в  руки  я  взяла,
                         Доки  діда  ним  будила,
                         То  і  віник  той  розбила...
                                                 Коляд,  коляд,  колядися!
                                                 Вставай,  діду,  вже  проснися,
                                                 За  роботу  вже  берися,
                                                 Завалив  наш  двір  знов  сніг,
                                                 Відкидати  його  слід!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Каже  дід:  "Я  не  слуга,
                         Яка  з  тебе  голсподиня,
                         Ти  ж  мене  не  накормила?..
                         Розпорядження  даєш,
                         А  сама  вже  щось  жуєш!.."
                                                   Коляд,  коляд,  коляда!
                                                   Пожаліла  діда  я,
                                                   За  стіл  його  посадила,
                                                   Напоїла  й  накормила!..
                         Коляд,  коляд,  коляда!
                         Баба  діда  вигляда,
                         Він  відкидав  уже  сніг,
                         І  кудись  уже  побіг!..
                         Чи  пішов  він  по  водицю,
                         Чи  знайшов  десь  молодицю?!.
                                                       Коляд,  коляд,колядусі!
                                                       З  горя  я  сама  нап"юся,
                                                       Не  пущу  до  хати  діда,
                                                       Хай  на  вулиці  обіда!..
                           Коляд,  коляд,  коляда!  
                           Вже  минули  ті  года,
                           Коли  я  жила  із  дідом,-
                           Все  засипало  вже  снігом...
                                                     Коляд,  коляд,  коляда!
                                                     Вчора  була  середа,
                                                     Ну,  а  завтра  вже  четвер,
                                                     А  сьогодні  ж  що  за  день?..
                             Коляд,  коляд,  коляда!
                             Свиня  двері  відчиня,
                             Ляга  в  хаті  на  дивані,
                             Вона  в  цьому  році  пані!!!
                                                     
                                               (далі    буде)

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819436
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 29.12.2018


ОСЬ І ГРУДЕНЬ ЙДЕ ДО КРАЮ…

                     Незміримі,  несходимі,-
                     і  дороги,  і  поля,
                     вкриті  білими  снігами,
                     бо  ж  зима,  то  є  зима...

                     За  морями,  за  лісами,-
                     ті  сніги  вітри  метуть,
                     та  ще  й  хмари  над  полями,-
                     набурмосині  пливуть...

                     Вітри  віють,  вихри  крутять,
                     навівають  хмуру  лють...
                     До  будинків  усіх  тулять
                     невгамовну  зими  суть...

                     І  колишуть,  й  присипають,-
                     все  навколо  злі  вітри...
                     Вони  спокою  не  мають,
                     божевільної  пори...

                     Ось  і  грудень  йде  до  краю,
                     є  в  зими  свої  права...
                     Січень  й  лютий  ще  покажуть,-
                     зими  норов  і  права...

                     Час  збіжить,  це  кожен  знає,-
                     відійде  і  ця  зима...
                     І  веселками  заграє,-
                     переможниця  весна...

                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=819044
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 26.12.2018


ДЕЩО ПРО "ЯКБИ" ТА "ЯКЩО"… (з народної скарбнички)

     У  народній  мудрості,  зокрема  у  прислів"ях  і  приказках,  існуснує
немало  висловів
           зі    словами:  "якби  і  якщо"  :
   *  Якби  в  роті  виросли  гриби,  то  і  в  ліс  не  треба  б  було  ходити.
   *  Якби  знав  де  впаду,  то  й  соломки  підстелив  би.
   *  Якби  було  все  одно,  то  лазили  б  у  вікно,  і  дверей  би  не  шукали.
   *  Якби  сам  був  білий,  то  не  чорнив  би  інших.
   *  Якби  свині  крила,  вона  й  небо  зрила  б.
   *  Якби  свиню  пустили  під  стіл,  то  вона  й  на  стіл  би  полізла.
   *  Якби  так  до  роботи,  як  на  язик,  то  й  справи  були  б  кращі.
   *  Якщо  кажуть  "на",  то  чує,  а  як  "дай"-  то  глухий.
   *  Якщо  ти  не  кум,  то  й  до  куми  не  підлещуйся.
   *  Якщо  гарний  сусіда,    то    гарна  й  бесіда...
   *  Якщо  батька  покинеш,  то  й  сам  загинеш.
   *  Якщо  маєш  багато  родичів,  то  або  сім  раз  пообідаєш,  або  ні  разу  не  поїси...
   *  Якщо  щастя  прийде,  то  й  на  печі  знайде.
   *  Якщо  на  Юрія  буря,  то  літо  мокрим  буде.
   *  Якщо  гарна  корова,  то  гарним  буде  і  теля.
   *  Якщо  в  домі    кота  нема,  то  миші  й  по  столу  бігають.
   *  Якщо  коза  захоче  сіна,  то  й  до  воза  прийде.
   *  Якщо  води  боятися,  то  й  не  купатися...
   *  Якщо  жнива  закінчиш  у  пору,  то  буде  що  возить  у  комору.
   *  Якщо  ви  вже  пообідали,  то  можна  спокійно  розмірковувати  про  цілющу  силу
         голодування.
   *  Якщо  відступиш  від  грамоти  на  аршин*,  то    вона  від  тебе  відступить
на  сажень**
                       *аршин  -  міра  довжини,що  дорівнює  0,711  м.
                   **сажень  -  давня  міра  довжини,  що  дорівнює  2,134м.

     А    ТЕПЕР    ТЕПЕРІШНІ    "ЯКБИ"    ТА    "ЯКЩО":

   *  Якби    Верховна    Рада  приймала  правильні  рішення,  то  ми  б  плавали  у  річках
       істини...А  у  великої  істини  -  велика  безмовність...Менше  б
говорили,  а  більше
       б  діла  робили...
   *  Якби  Міністр  Соціальних  питань  отримував  мінімальну  зарплату,  то  більше  б
       думав  про  людей.
   *  Якби  виконувачка  обов"язків  Міністра  Охорони  Здоров"я  скасувала
всі  хвороби,  то
         люди  в  країні  вмирали  б  абсолютно  здоровими.
   *  Якщо    Міністр  Екології  просуне  ідею    екопоховань  у  парках  і  скверах,  то  він
       перетворить  країну  на  квітуче  кладовище...
   *  Якщо  Міністр  Освіти  заборонить  ставити  учням  оцінки  до  щоденника,то  у  них
     будуть  писати  суми,  які  батьки  повинні  принести  до  школи...
   *  Якщо  Міністр  Інфраструктури  запропонує  робити  дороги  з  сиру,  то  це
буде  єдиний
       випадок,  коли  чим  більше  дірок,  тим  краще...
   *  Якщо  Кабмін  зрозуміє  народ,  то  значить  є  в  їх  душах  Бог.
   *  Якби  Правда  ожила,  та  Бог  додав  добра,  та  грошей  торбину,  то  й
півсотні  дітвори,
       ми  доглянути  б  змогли...
   *  Якби  там,  у  нас  "вгорі"  обіцянки  ця-ця-цянки  Міністри  забрали  у
свої  кармани,
       а  людям  дали  те,  що  вони  заробили,  то  і  ми  б  як  Люди  жили...
   *  Якби  в  нас,як  за  царя  Горошка,  було  людей  трошки,  то  й  сніг  би
горів,  і  соломою
       б  тушили,  й  свині  із  походу  йшли...  А  ми  ж  люди,  не  бобри,  наша
мати  не  синиця,
       ми  всі  вміємо  трудиться,  а  як  треба,  то  й  побиться,  ворогів  усіх  прогнать,
       владу  в  свої  руки  взять,  навести  кругом  порядки,  розгадать  життя  загадки,
     жить,  любить,  творить,  жити  в  Мирі  і  Любові,берегти  свій  край  й
Здоров"я...
     То  отож  всіх  з  Новим  роком,  в  рік
     Свині  до  щастя  скоком  -  усі  люди  поспішіть:  і  живіть,  любіть,  творіть!!!

       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818848
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 24.12.2018


МЕНІ НАЙКРАЩА МОЯ ДОЛИНСЬКА…

                                 Не  за  горами,  не  за  лісами,-
                                 Живу  в  Долинській  під  небесами...
                                 Тут  працювала  я  довгі  роки,
                                 Колись  зроблю  тут  останні  кроки...

                                 Тут  мої  діти  ходили  в  школу,
                                 Живуть  тут  друзі  й  мої  знайомі...
                                 Тут  я  стрічаю  погожі  ранки,
                                 Плекаю  мрії  і  забаганки...

                                 Тут  краєвиди  мені  знайомі,
                                 Живуть  тут  люди  прості  й  відомі...
                                 Чотири  школи,  три  дитсадочки,
                                 І  стадіони,  й  спортивні  точки...
                                 
                                 А  ще  є  парки,  в  них  каруселі,-
                                 Відпочить  є  де  людям  веселим...
                                 Річки  й  ставочки  хоч  невеликі,
                                 Їх  дуже  люблять  дорослі  й  діти...

                                 Живуть  тут  люди  всі  працьовиті,-
                                 Діти  й  дорослі  талановиті...                                  
                                 Молоді  люди:  хлопці  й  дівчата,-
                                 В  навчанні  й  праці  усі  завзяті...

                                 Тут  ветеранів  усіх  шанують,-
                                 До  них  приходять,  квіти  дарують,
                                 В  разі  потреби  допомагають,
                                 Добра  і  щастя  усім  бажають...

                                 В  моїй  Долинській  є  чемпіони,
                                 Трударі  славні  й  навіть  герої...
                                 Є  ще  й  музеї  тут  пречудові,
                                 Бібліотеки  й  клуби  добротні...

                                 І  танцювальні  гуртки,й  співочі,
                                 Там  вчаться  діти  й  люди  охоче...
                                 В  конкурсах  різних  участь  приймають,
                                 І  переможцями  завжди  бувають...

                                 Новини  люди  в  Долинській  знають,
                                 Бо  ж  дві  газети  розповідають...
                                 Радіомовлення  теж  є  цікаве,
                                 Про  різні  справи  повідомляє...

                                 Тут  моя  пристань,  моя  світлиця,
                                 Все  на  яву  тут,  мені  не  сниться...
                                 Міста  великі  є  і  столиці,
                                 Мені  найкраща  моя  Долинська...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818659
рубрика: Вірші, Поетична мініатюра
дата поступления 23.12.2018


НЕ ПЕРЕТВОРИТИСЬ У ДРАКОНІВ…

               Руйнувати  легше,ніж  творити,-
               Ця  відома  істина  давно.
               Нині  жити  стало  дуже  складно,
               Не  легкий  нам  шлях  пройти  дано.

               Критикувать  легше,  ніж  робити,
               На  добро  лаштуймося  усі...
               Лиш  в  єднанні  легше  буде  жити,
               В  поклонінні  мудрості  й  красі...                    

               Як  хочеш  щоб  чинили  з  тобою,
               Так  чини  і  ближньому  завжди...
               Заповіді  не  забудь  Господні,
               І  нужденним  завше  поможи...

               Розбрат  і  розділення  церковні,
               Допоміг  Господь  перемогти,
               Будьмо  ж  всі  розважливі  сьогодні,
               Єдність  цю  навічно  зберегти...

               Ждуть  нас  випробовування    й  праця,
               Гідно  все  ми  зможемо  пройти,
               Якщо  будем  крокувати  разом,
               З  Богом  і  собою  в  єдності  іти...

               Допоможе  Бог  нам  і  молитви
               І  налаштування  кожної  душі,
               Не  перетворитись  на  драконів,
               Жити  лише  в  єдності  усім!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818416
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 21.12.2018


Я ЗІ СВЯТОМ ВСІХ ВІТАЮ!. .

                       Ось  і  знову  Миколай
                       до  нас  в  гості  завітав...
                       Не  з  порожніми  руками,
                       а  з  торбами  і  мішками,
                       що  наповнені  до  краю,
                       кожен  з  нас  про  це  все  знає...
                       Є  у  них  там  і  цукерки,
                       і  машинки,  й  літачки,
                       і  м"ячі,і  ще  й  скакалки,
                       клюшки,шайби  і  коньки,
                       для  дівчаток  ще  й  ляльки..
                       Під  подушки  Миколай,
                       поклав  те,хто  що  бажав,-
                       дітям  іграшки  й  гостинці,
                       їм  усім  це  знадобиться...
                       А  дорослим  Миколай,
                       поклав  Віру  у  наш  край,
                       і  Надію,  і  Любов,-
                       не  лилась  щоб  людська  кров,
                       справедливість  щоб  була,
                       і  закінчилась  війна...
                       Щоб  усі  роботу  мали,
                       і  здоров"я  не  втрачали,
                       крадії  щоб  більш  не  крали,
                       і  закони  усі  знали,
                       й  звісно  їх  не  нарушали...
                       Щоб  країна  розвивалась,
                       Правди  завжди  добивалась...
                       Щоб  дорослі  не  лінились,
                       школярі  щоб  добре  вчились,
                       і  студенти,  й  аспіранти,
                       командири  й  ад"ютанти...
                       Щоб  усе  було  гаразд,
                       і  сьогодні  й  повсякчас...
                       В  день  Святого  Миколая,
                       я  зі  святом  всіх  вітаю,
                       щоб  здоров"я  прибуло,
                       все  погане  відійшло,
                       щоб  жилося  і  любилось,
                       і  хороше  все  робилось!!!
                                 
                                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818205
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 19.12.2018


КОЛИ ПИШУ…

                             Коли  пишу  про  літо  і  весну,-
                             Душа  і  серце  в  радості  літає...
                             Якщо  ж  рядки  лягають  про  війну,-
                             Німіє  тіло,й  серце  завмирає...

                             Коли  пишу  про  внуків  і  дітей,-
                             Здається  в  мене  крила  виростають,
                             Якщо  ж  пишу  про  розпачі  людей,
                             То  сльози  мені  світ  весь  заступають...

                               Коли  пишу  про  сонечко  ясне,-
                               Мені  стає  і  радісно,  і  щемно...
                               Якщо  пишу  я,що  війна  несе,
                               То  і  в  погожі  дні  стає  аж  темно...

                               Коли  пишу  про  праведних  людей,-
                               Мені  у  вись  аж  хочеться  злетіти...
                               Якщо  ж  пишу  про  втрачених  дітей,
                               Аж  на  край  світу  готова  я  забігти...

                               Коли  пишу  про  вільний  рідний  край,
                               То  відчуваю,  як  душа  співає...
                               Про  несправедливість  коли  пишу  я,
                               Душа  кричить  й  за  обрій  відлітає...

                               Молюся  Богу  я  тепер  щодня,
                               На  поміч  кличу  піднебесні  сили...
                               Підтримку  дає  простір  і  земля,
                               Можливо  ще  повернуть  мені  крила...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=818080
рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата поступления 18.12.2018


ЗИМА Є ЗИМА…

                                                       Знову  я  в  напрузі,-
                                                       зима,  сніг,  мороз...
                                                       На  всім  виднокрузі,
                                                       невтішний  прогноз...
                             Вдивляюся  в  зиму,            Снігові  замети,-
                             не  видно  кінця...                  в  дворі  й  за  двором...
                             Я  в  весну  вже  лину,        Це  зими  прикмети,
                             шукаю  гінця...                        білизни  покров...
                                                           Ще  й  часто  бувають
                                                           шалені  вітри,
                                                           дерева  гойдають,
                                                           ламають  гілки...
                             Не  вистача  сили                      Лиш  дітям  привілля,
                             відкинути  сніг...                        зима  звеселя...
                             А  вітер  ламає                                А  вітер  похмілля
                             увесь  білий  світ...                  напевне  справля...
                                                             Та  раптом  той  вітер
                                                             стомився  й  притих...
                                                             Як  горбатий  вігонь*,
                                                             що  шука  своїх...
                               Густі  заметілі,                            Віники  й  лопати
                               сліди  замели...                        у  руки  взяли,
                               Дітки  голосисті                        в  дворі  біля  хати
                               до  мене  прийшли...            сніг  весь  замели...
                                                             А  я  їх  до  хати
                                                             усіх  запросила,
                                                             гостинцями  радо
                                                             я  їх  пригостила...
                               Напруга  минула                      Та  довга  й  сердита,
                               у  серці  й  душі...                      холодна  і  зла,
                               І  за  стіл  я  сіла                            для  мене  незручна,
                               писати  вірші...                          зима  ж  є  зима...

                                                                       *Вігонь  -  тварина  родини  верблюдових.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817944
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 17.12.2018


РОЗЛУКА НАМ СХРЕСТИЛА ВСІ ДОРОГИ…

                               Розлука  нам  схрестила  всі  дороги,
                               Печаллю  переповнила  сповна...
                               Чи  прийде  щастя  до  мого  порогу,
                               Чи  крила  у  дорозі  не  злама?..

                               Та  я  давно  до  всього  вже  готова,
                               Невимовною  стала  самота...
                               І  кожна  мить  для  мене  виняткова,-
                               Без  тебе  я  вже  майже  сирота...

                               Якби  ж  то  знати,  де  узяти  сили,
                               Щоб  її  стало  до  тебе  долетіть,
                               І  не  зламати  у  дорозі  крила,
                               Й  пробачення  у  тебе  попросить...

                               Хто  винуватий,  значення  немає,
                               І  хто  до  кого  перший  прилетить...
                               Все  нова  зустріч  на  місця  поставить,
                               І  нам  з  тобою  легше  стане  жить...

                               Тебе  побачить,  голос  твій  почути,
                               І  в  очі  зазирнути  голубі...
                               Твою  увагу  і  любов  відчути,
                               В  любові  знов  зізнатися  тобі...

                               Хоч  я  не  знаю,  де  тебе  шукати,
                               Й  не  знаю,  чи  потрібно  це  тобі...
                               Та  все  одно  тебе  буду  шукати,
                               Наперекір  невдачам  і  судьбі...

                               А  буде  як?..Та  як  уже  і  буде...
                               Складні  дороги  я  пройду  усі...
                               Нехай  вітри  і  бурі  мене  студять,
                               Я  витримаю  і  сніги,  й  дощі...

                               Якщо  знайти  тебе  і  не  судилось,
                               Ну  що  ж  поробиш,  це  моя  судьба...
                               Любов  була  і  є,  а  не  приснилась,
                               Тому  й  сьогодні  я  іще  жива...

                               Розлука  нам  схрестила  всі  дороги,
                               Її  відчула  я  давно  й  сповна...
                               Не  відступлю,  молитимуся  Богу,
                               Вперед  ітиму,  доки  ще  жива...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817816
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2018


СВОЮ ДОЛЮ НЕ ВГАДАЛА…

                                         Ворожила  й  чарувала,
                                         свою  долю  не  вгадала.
                                         Як  так  вийшло,  я  й  не  знаю,
                                         що  жонатого  кохаю...

                                         Він  в  село  наше  приїхав,
                                         і  мене  якось  примітив,
                                         поглядав  завжди  на  мене,-
                                         кожен  вечір  і  щоденно...

                                         Були  погляди  цікаві,
                                         і  слова  його  ласкаві...
                                         Не  змогла  я  удержатись,
                                         примудрилась  закохатись...

                                         Це  зі  мною  вперше  сталось,
                                         все  цвіло  навкруг  всміхалось...
                                         Не  ходила  я,  літала,
                                         і  душа  моя  співала...

                                         Стали  ми  з  ним  зустрічатись,
                                         і  любитись,  і  кохатись...
                                         Місяць  нам  моргав  грайливо,
                                         а  зірки  чогось  глумливо...

                                         Ні  на  що  ми  не  зважали,
                                         на  любов  ми  мали  право,
                                         нас  з"єднала  її  сила,
                                         він  любив  і  я  любила...

                                         Що  жонатий  я  не  знала,
                                         він  мовчав,  я  не  питала...
                                         Та  приїхала  дружина,
                                         ще  й  мала  з  нею  дитина...

                                         Я  коли  про  це  дізналась,
                                         не  на  жарт  уже    злякалась...
                                         Спохватилася  запізно,
                                         і  до  болю  стало  слізно...

                                         Ворожила  й  чарувала,
                                         свою  долю  не  вгадала...
                                         Що  робить  тепер  не  знаю,
                                         я  ж  його  лише  кохаю...

                                       Як  складуться  наші  долі,
                                       час  покаже  й  Божа  воля...
                                       І  дружину  жаль  й  дитину,
                                       й  я  зректись  його  не  в  силі...

                                       Розумію,що  дитина,-
                                       ще  мала  й  ні  в  чім  не  винна...
                                       Як  складеться,  так  і  буде,-
                                       час  підкаже  і  остуде...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817672
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2018


СЬОГОДНІ В МЕНЕ ВСЕ НЕ ТАК… (жартівливе)

                           Сьогодні  в  мене  все  не  так,
                           сніг  відкидала  просто  так...
                           Той  сніг  вологий  і  м"який,
                           для  мене  був  усе  ж  важкий...

                           Та  ще  й  було  його  багато,
                           повідкидала  весь  від  хати...
                           А  як  добралась  до  воріт,
                           мені  не  милий  став  і  світ...

                           Хвіртку  відкрити  не  зуміла,
                           із  зовні  снігом  привалило...
                           Та  слава  Богу  йшов  сусід,
                           мені  він  з  хвірткою  поміг...

                           Сніг  відкидала  вправо,  вліво,
                           і  руки,  й  спина  заболіли...
                           Ну  хто  придумав  такий  сніг,
                           що  і  слона  звалив  би  з  ніг?..

                           Стомилась  я,  що  аж-аж-аж,
                           Не  допоміг  навіть  кураж*.
                           Співчував  кіт  мені  й  собака,
                           готова  я  була  й  заплакать...

                           В  хату  не  йшла  я  вже,  а  лізла,-
                           спітніла,  зморена,  залізна...
                           Не  роздягнувшись  впала  в  ліжко,
                           щоб  відпочити,  хоч  би  трішки...

                           А  коли  трішки  відпочила,
                           я  телевізор  свій  включила,
                           та  миготів  на  нім  екран,
                           не  працював  жоден  канал...

                           Мій  котик  Рудя  був  голодний,
                           сніданок  з"їли  ми  холодний...
                           У  чому  річ,  не  знаю  я,
                           чи  то  розгнівалась  зима?..

                           Чи  винувата  в  тім  погода,
                           чи  норов  видала  природа?
                           Чи  не  з  тії  ноги  я  встала?
                           А  в  вас  такого  не  бувало?..

                                                         *Кураж  (від  французького  courage  -  сміливість,  мужність)-
                                                             удавана  хоробрість...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817518
рубрика: Вірші, Жартівливі вірші
дата поступления 14.12.2018


МАГІЯ ЗИМОВОГО РАНКУ…

       Сонце  не  гріє...Мороз  припікає...
       Грудень  скріпив  вже  свої  всі  права...
       А  на  на  небесному  хмурім  екрані,
       Хмари  свої  змалювали  дива...

       Світиться  свіжістю  білий  серпанок,
       Час  обганяючи,  січень  спішить...
       Не  поспішаючи  йде  до  нас  ранок,
       Новому  дню  пора  двері  відкрить...

       Магія  ранку  мій  сон  розганяє,
       На  зимовому  її  алтарі...
       Що  буде  далі  ніхто  з  нас  не  знає,
       А  за  вікном  знову  сніг  на  порі...

       Дуже  б  хотілось,  щоб  все  було  в  міру:
       Мороз  і  слякоть,  і  вітер,  і  сніг,
       Щоб  не  здавався  цей  світ  хмуро-сірим,
       Не  заморозив  навколишній  світ...

       Грудень  скінчиться...Вогнем  запалають,-
       Душі  людські  і  ялинки  святі...
       В  новому  році  усі  забажають,
       Щоб  появилися  сили  нові...

         І  щоб  покращилась  в  кожного  доля,
         Радість  до  кожного  серця  дійшла,
         Загартувалась  наснага  і  воля,
         І  в  небуття  відійшла  війна  зла...

         Падають,  падають  нові  сніжинки,
         Вулиці  вкрили  і  все  у  дворі,
         Не  поскупились  на  білі  картинки,-
         Радість  усім,  а  найбільш  дітворі...

         Грудень  у  другій  своїй  половині
         Свят  всім  добавить  й  хоч  трішки  тепла,
         І  уквітча  новорічні  ялинки,
         Тільки  б  закінчилась  швидше  війна...

         Час,  ніби  кінь  боязливо  вухами,-
         Зменшує  дні,  додає  уночі...
         Зима  упевнено  іде  стежками,
         І  в  закрома  заглядає  усі...

         А  якщо  серцю  і  холодно,  й  пусто,
         Не  винувата  у  цьому  зима,
         Бо  негараздів  насіяно  густо,
         Вже  п"ятий  рік  іде  клята  війна...

         Будем  надіятись  й  Бога  молити,
         Щоб  не  суворою  була  зима...
         І  щоб  змогли  цю  війну  зупинити,
         В  Новому  році  жить  в  Правді  й  без  зла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817394
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 13.12.2018


СИНІВ ЧЕКАЮТЬ МАТЕРІ…

                               Синів  чекають  матері,-
                               З  раннього  ранку  і  до  ночі...
                               Вони  бувають  не  марні,
                               І  їхні  сни  стають  пророчі...

                               Коли  ж  сини  десь  у  борні,
                               Даремно  плакатимуть  очі,-
                               Сини  не  прийдуть  на  зорі,
                               Ні  вдень,  ні  ввечір,ані  вночі...

                               Сини    й  сьогодні  у  боях,
                               Мужніють  і  стають  дорослі...
                               Матері  бачать  їх  у  снах,
                               І  ждуть  додому,  хоч  би  в  гості...

                               Часом  не  спиться  матерям,
                               Тривога  душі  огортає...
                               І  уявляють  ті  бої,
                               Й  готові  стать  поруч  з  синами...

                               Синів  чекають  матері,
                               Доки  живі,  будуть  чекати...
                               І  від  зорі,  і  до  зорі,
                               Не  перестануть  вони  ждати...

                               Лиш  би  закінчилась  війна,
                               Моляться  Богу  вдень  і  вночі...
                               Надія  й  Віра  ожива,
                               Від  сліз  не  витирають  очі...

                               Синів  чекають  матері,
                               І  їх  батьки  також  чекають...
                               І  ми  чекаємо  усі,
                               Й  кінця  війни  усі  чекаєм...          

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817283
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 12.12.2018


ПРО ДІДУСЯ - ВУСАНЯ…

                 Ми  дідів  своїх  рідних  не  знали,
                 І  бабуся  була  в  нас  одна...
                 Голод  інших  й  нужда  в  нас  забрали,
                 І  бабуся  була  удова...

                 Був  у  нас  все  ж  один  дідусь  Яків,-
                 Чарівний  і  цікавий  вусань,
                 Він  бабусі  був  брат  вайлуватий,
                 Невгамовний,  як  диво  -  вулкан...

                 Він  приходив,  як  литий  із  криці,
                 Повен  дивних  живих  поривань...
                 І  лилися  старі  небилиці,
                 Знав  багато  їх  дід  наш  вусань...

                 Ми  від  нього  багато  дізнались:
                 Де  проходив  Сірко  -  атаман,
                 Як  долали  татарські  навали,
                 І  в  жару,  і  в  негоду,  й  в  буран...

                 Не  могли  пропустити  ні  слова,
                 Кожна  розповідь  діда  жива,
                 І  насичена  дивами  мова,-
                 Нам  була,як  живильна  вода...

                 І  як  вирвався  він  із  полону,
                 У  минулу  з  германцем  війну,
                 В  серцях  збурював  глибінь  бездонну,
                 Й  відчували  ми  все  на  яву...

                 А  ще  вмів  наш  дідусь  жартувати,
                 Все  складав  "на  ходу"  наш  вусань...
                 Намагались  усе  ми  збагнути,
                 І  тягнулись  до  праці  і  знань...

                 Хоч  своя  була  в  нього  родина:
                 І  дружина,  і  донька,  і  син...
                 Вистачало  на  все  йому  сили,
                 Він  нам  був  і  дідусь,  і  кумир...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817137
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 11.12.2018


В БІЛІМ ПОЛІ, БІЛА ДОЛЯ…

                                     В  білім  полі,  біла  доля,
                                     не  минула  і  мене...
                                     Посріблила  мої  скроні,
                                     й  до  землі  давно  вже  гне...

                                     Біла  доля  в  зимну  пору,-
                                     мені  смутку  додає...
                                     Кольорове  в  моїм  зорі,
                                     непідвладним  вже  стає...

                                     Лише    згадки  кольорові,-
                                     незабутні,  чарівні...
                                     І  дитинство,  й  юні  роки,
                                     в  часі  щастям  осяйні...

                                     В  зрілі  роки  кольорове,
                                     розквітало,  як  весна...
                                     І  зелене,  й  веселкове,
                                     повне  радості  й  тепла...

                                     Хоч  бувало    кольорове,
                                     теж  приносило  біду...
                                     Чорним  димом  оповите,
                                     з  гіркотою  на  виду...

                                     Та  з  роками  все  відходить,
                                     білим  снігом  заміта...
                                     Не  змиває  лише  совість,-
                                     ні  печаль,  ані  жура...
                                 
                                     Все  було  на  моїм  полі,-
                                     і  веселе,  і  сумне...
                                     Не  зламала  мене  доля,
                                     й  не  покинула  мене...

                                     То  нічого,  що  збілила,
                                     біле  також  чарівне...
                                     І  хоч  мало  маю  сили,
                                     та  буває  й  осяйне...

                                     Діти  й  внуки  пречудові,
                                     і  правнучка  в  мене  є...
                                     І  подія  виняткова  
                                     бува  сили  додає...

                                     Та  війна,  що  йде  на  Сході,-
                                     усім  смутку  додає...
                                     Й  негаразди  у  народі,
                                     і  неправда  дістає...

                                     В  білім  полі,  біла  доля,
                                     не  лише  у  мене  є...
                                     На  життєвім    людськім  полі,
                                     дає  кожному  своє...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817027
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.12.2018


УКРАЇНА. ВІДЧУЙ РІЗНИЦЮ… (автор невідомий)

                                   Україна.  Неділя.  Ранок.
                                   Спокій.  Кава.  Смачний  сніданок.
                                   Шафа.  Вибір.  Зелений  светр.
                                   Душ.  Новини.  Похід  до  церкви.
                                   Місто.  Люди.  Веселі  лиця.
                                   Друзі.  Парки.  Кіно.  Крамниця.
                                   Список.  Овочі.  Фрукти.  Різне.
                                 (Холодильник  великий.  Влізе.)

                                   Україна.  Неділя.  Ранок.
                                   Постріл.  Вибух.  У  когось  рана.
                                   Злі  новини.  Молитва  в  серці.
                                   Степ.  Окопи.  Подертий  спальник.
                                   Волонтери!  Ура!  Вітання!
                                   Список.  Різне.  Ось  рукавиці.
                                   Ось  листівка.  Сльози  на  лицях.
                                   Ранок.  Майже  десята  тридцять.
                                   Україна.  Відчуй  різницю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816928
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2018


КАБАНЧИК ВАСИЛЬ І СВИНКА МОТЯ… (проза)

             В  кімнаті  тепло,  світла  немає,  лише  місяць  через  вікно  посилає  свої  чарівні  промінці...  Сірий  грудневий  день  закінчується...  Та  скільки  там  того  дня!  Недаремно  ж  кажуть:  "Не  встиг  народитися  день,  а  вже  й  зачепився  за  пень".  Ми  з  братом    виконали  усі  домашні  завдання:  попорали    годувальницю  корівку,  нагодували  підсвинка,  занесли  до  хати  води  і  хмизу  для  печі...Та  й  брат  гайнув  на  вулицю  лаштувати  саморобні  ковзани,  а  я  сиджу  в  кімнаті,  чекаю  маму  з  парним  молоком,  мені  не  терпиться  взятися  за  нову  для  мене  справу  в"язання".  Нарешті  мама  заходить  до  хати,  засвічує    лампу  і  через  марлевий  цідилок  переливає  молоко  з  відра  у  глечики...  Молоко    дзюрчить,  а  я  дивлюсь  на  мамині  вправні  руки...І  як  ото  в  неї  виходить:  жодна  крапелька  не  пролилася  на  стіл?!.  Наразі  чую  тупіт  ніг  і  гучний  голос  тітки  Мотрі,  нашої  сусідки:  "Ти  вже  впоралася,  Полю?"  "Так!"-  обзивається  мама.
"Ну,  то  давай  до  роботи!"      Ось  уже  кілька  вечорів  ми  з  тіткою  вчимося  у  мами  в"язати  крючком.  Спочатку  тітка  Мотря  тільки  спостерігала  за  маминими  спритними  рухами  і  дивувалася,  як  це  в  неї    виходять  такі  чудернацькі  мережива.  Недарма  ж  говорять,  що  людині  не  набридне  спостерігати  за  трьома  дійствами:  водою,що  біжить;  полум"м,  що  горить  і  вправною  роботою  людини.  То  отож  тітка  завжди  й  дивувалася;  "І  як  ото,Полю,  в  тебе  все  виходить?  І  шиття,  і  вишивання,  і  в"язання...А  чи  є  така  робота,яку  б  ти  не  вміла  зробити?"  Мама  усміхаючись  відповідає:  "Звісно,Мотю,є.  Треба  лише  захотіти  і  все  уважно  робити,  то  все  й  вийде.  Ось  і  ти  спробуй,  тільки  будь  уважна  і  не  поспішай!"  "Та  ні,  Полю,  в  мене  нічого  не  вийде,  я  в  цих  справах  незугарна..."  "Даремно  ти  так,Мотю,  говориш.  Он  глянь,моя  Валя  ще  мала,  а  й  то  навчилася  ланцюжки  в"язати..."  Ці  слова    зачепили  тітку  за  живе.  "Ну,гаразд,  давай  спробую..."  Після  цього  тітка  взялася  за  навчання  в"зання.  Не  один  вечір  намагалася  навчитися  в"язати  ланцюжок,  та  в  неї  нічого  не  виходило.  Крючок  крутився  у  її  руках,
нитка  сповзала  з  пальця,  і  тітка  в  невдовзі  припинила  в"язання,  лише  спостерігала  за  нашою  з  мамою  роботою,  скрушно  похитувала  головою..."Ну,  ти  дивись,Полю,уже  он  і  у  Валі  візерунок  якийсь  виходить!  Ну  чого  ж  я  така  нездара?"  "Не  журися,Мотю,  ось  закінчимо    з  Валею  в"зати  оці  прошви,  та  й  візьмемося  за  вишивання  рушників.  Це  робота  голкою  і  в  тебе  теж  вийде."  І  справді,  хоч  і  не  все  у  тітки  виходило,  та  все  ж  хрестиком  вишивати  вона  навчилася,  а  ще  трохи  й  стебельком,  а  от  вишивання  гладдю  освоїти  не  змогла...
     Тітка  Мотря,  як  і  моя  мама,  вдова,  тільки  у  неї  троє  синів.  Як  вона  сама    називала  їх  -  розбишаки.  Працювала  тітка,  як  і  моя  мама,  в  колгоспі.  Працювала  добре.  Сини  доглянуті,  город  чистий,  от  тільки  цибуля  і  часник  у  неї  щось  не  родили  і  їй  часто  доводилося  їх  позичати.  У  колгоспі  усі  її  називали  Мотрею,  і  лише  моя  мама  -  Мотею.  Тітка  любила  й  поважала  маму.  До  того  ж  мама  ніколи  не  нагадувала  їй  про  повернення  боргів...Мій  брат  Василько,  товаришував  з  її  синами,  такими  ж  великими,як  і  він,  любителями  футболу.  До  того  ж  Василько  завжди  допомагав  їм  виконувати  домашні  завдання,  а  вони  за  це  навчили  його  грати  на  балалайці.
     Пам"ятаю,  якось  навесні  в  колгоспі  мали  відбутися  збори  колгоспників.  Коли  тітка  забігла  до  нас,  ми  з  мамою  садили  цибулю.  "Полю,  ти  ще  й  не  закінчила?  Давай  допоможу,  бо  вже  скоро  й  до  клубу  треба  йти!"  Тітка  взяла  у  мене  торбинку  з  цибулею,  і  стала  її  тикати  у  рівчачки,  які  робила  мама,  а  я  загортала  і  приволочувала.  Придивившись  до  роботи  тітки,  я  раптом  вигукнула:  "Мамо,  тітка  неправильно  тикає  цибулю!"  "Як  ,  не  правильно?"-  до  мене  тітка."Та  ви  ж  її  тикаєте  до  гори  ногами!"  -  засмялася  я.    Мама  мовчки  подивилася    на  роботу  Мотрі  і  усміхаючись  сказала:  "Так,  от  чому  в  тебе  не  родять  цибуля  і  часник.  Ти  ж  і  справді  їх  не  так  садиш.  Треба  ось  як..."-  показала  мама.  Тітка  знітилась  і  взялася  за  сапу,  а  мама  за  цибулю.  Закінчивши  роботу,  жінки  поспішили  до  клубу  на  колгоспні  збори,  а  я  на  вулицю,  де  мене  вже  заждалися  подруги.    Про  цю  подію  мама  нікому  не  говорила  і  мені  веліла  не  теревенити.  Та  чи  то  тітка  сама  десь  проговорилася,  чи  хтось  із  сусідів  чув  наші  перемовини  на  городі,  бо  скоро  мало  не  весь  колгосп  знав,  як  тітка  саджала  ту  злощасну  цибулю.  Тітка  ж  в  усьому  звинуватила  маму.  Образилася    і  вже  не  приходила  до  нас  ні  на  позички,  ні  з  інших  причин.  У  нас  була  кицька  Мурка,  а  в  тітки  кіт  Василь.  Ну  Василь,  так  Василь,  мама  не  ображалася,  що  кіт    носив  ім"я  нашого  Василька.  Якраз  на  той  час  колгосп  преміював  передовиків  у  роботі:  мамі  дісталася  свинка,  а  тітці  Мотрі-кабанчик.  Та  тітка  і  кабанчика  назвала  Василем.  Дізнавшись  про  це  від  нас,  мама  сказала:  "Ну,нехай  у  неї  буде  кабанчик  Василь,  а  у  нас  тоді  свинка  -  Мотя!"
 Та  тітка  довго  сердитися  не  могла  і  якось  забігла  за  мамою,  щоб  як  і  раніше,  разом  іти  на  роботу.  Та  в  цей  час  Василько  саме  вичищав    у  свинки,  випустивши  її  на  подвір"я,  а  та  швиденько  у  мій  квітник  і  нумо  рити  в  ньому  землю.  Побачивши  це,  я  голосно  гукнула:  "Ну,Мотю,  що  ти  робиш?.."  Тітка  почувши  це,аж  рота  розкрила.  Та  й  нічого  не  сказавши  поспішила  на  роботу  без  мами.    Образилась  ще  більше.  Але  через  кілька  днів  наша  годувальниця  -  корівка  так  пошкодила  ногу,  що  довелося  її  здати  на  м"ясо.  Ми  залишились  без  молока.  І  тут  тітка  Мотря  нас  виручила.  Доки  мама  не  придбала  іншу  корівку,  тітка  щодня  приносила  нам  глечик  молока.  Дружба  тітки  Мотрі  і  мами  відновилася.  Адже  відомо,  що  "дружба  пізнається  в  біді".  Тепер,  приходячи  до  нас,  тітка  чухала  нашій  Моті  спинку  і  примовляла:  "Ну  що,  тезко,  поправляємося!?."
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816643
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2018


ЗНОВ ПРОВОДЖАЮТЬ БАТЬКИ СИНІВ - КРАСЕНІВ…

     Падає,  падає  листя  із  ясенів,
     Поруч  калина  в  чарівнім  вінку...
     Знов  проводжають  батьки  синів-красенів,-
     На  непотрібну  нікому  війну...

     Стоять  зажурені  батько  із  матір"ю,
     Вщерть  переповнені  тривог-думок,
     Зранку  до  самого  сонечка  заходу,
     Не  відійдуть  ні  на  мить,  ні  на  крок...

     Лиш  аж  під  вечір,  як  сонце  сховається,-
     Стомлені  в  хату  неспішно  зайдуть...
     Он  із  портрета  синок  усміхається,
     Руки  до  нього  і  очі  ведуть...

     Так  у  тривозі  тепер  вони  житимуть,
     Що  там?  Ну  як  там  воює  синок?
     Долю  благатимуть,  Бога  молитимуть,
     Щоб  уцілів  й  повернувся  синок...

     З  самого  ранку  до  вечора  пізнього,-
     Погляди  линуть  туди,  де  синок,
     Моляться,  просять,  благають  Всевишнього,
     Так,  що  аж  вітер  зненацька  замовк...

     Довга  зима  ця  й  нестерпно  холодна,-
     Сили  в  батьків  забира  й  забира...
     Скільки  синів  забере  невідомо  ще,
     А  у  батьків  вже  й  душа  завмира...

   Треба  війну  цю  негайно  спинити,-
   Це  зрозуміло  усім  і  мені...
   І  Україну  пора  відновити
   Наперекір  негараздам  й  зимі...

   Снігом  засипало  листя  із  ясенів,
   І  на  калині  в  снігу  кетяги...
   Ждуть,  виглядають  синів  своїх  красенів,-
   Чеканням  стомлені  їхні  батьки...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816533
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 06.12.2018


ПРОЛЕТІЛА ВІХОЛА…

           Вже  над  нами  пролетіла  віхола,
           грюкала  дверима  й  ворітьми...
           Знову  без  запрошення  приїхала,
           смуток  поселила  між  людьми...

           Затягнула  небо  злими  хмарами,
           ніби  йдосі  сонце  не  зійшло...
           Між  кущами  плуталась  й  деревами,-
           так  що  аж  моторошно  було...

           Густо  затрусила  все  білилами,
           падало  усе  живе  із  ніг...
           Вправно  керувала  диво-крилами,
           не  минала  і  лісів,  й  доріг...

           І  на  біле  полотно  вже  злилася,
           й  на  увесь  навколишній  цей  світ...
           То  притихла,  то  знов  спохватилася,
           ніби  малювала  новий  звіт...

           Лиш  під  вечір  трохи  втихомирилась,
           оглядала  стан  своїх  робіт...
           А  можливо  все  ж  таки  стомилася,
           запальний  свій  стримала    політ...

           Витратила  сили  ця  художниця,
           білої  зимової  пори...
           Заховатись  певне  захотілося,
           відпочить  до  нової  зими...

           Будемо  ми  всі  тепер  надіятись,-
           схаменеться  віхола  від  зла...
           Сподіватись,  мріяти  і  вірити,
           що  й  зима  хорошою  бува...          
                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816416
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2018


ЗИМОВІ ЗАГАДКИ, ХОЛОДНІ ВІДГАДКИ…

                               1.  Біга  -  біга  навкруги,
                                       то  сюди,  а  то  туди,
                                       холодів  уже  нагнала,
                                       в  річках  воду  всю  скувала...

                               2.  Вже  наткала  полотна
                                       біля  кожного  вікна,
                                       і  на  полі,  і  у  лісі,
                                       і  нікого  не  боїться...

                               3.  Щось  легесеньке  неждане
                                       на  долоню  мені  впало,
                                       а  як  я  зайшла  до  хати,
                                       й  ну  з  долоні  утікати...
                                   
                               4.  Хоч  прозорий,  ніби  скло,
                                       та  не  вставиш  у  вікно...

                               5.  Не  шукав  стежок  й  доріг,
                                       поспішав,  стомивсь  і  ліг...
                                       Лежать  буде  до  весни,
                                       потече  аж  у  річки...

                                 6.  В  небі  хмара  пролітала,
                                         білим  пухом  все  вкривала;
                                         вітер  їй  допомагав,
                                         всі  дороги  замітав...

                                 7.  І  без  фарб,  й  без  олівців,-
                                         розмалює  шибки  всі,
                                         це  художник  зимовий,-
                                         то  великий,  то  малий...

                                   8.  А  ці  влітку  у  теплиці,
                                           занудилися  сестриці...
                                           А  як  випав  сніг  лапатий,
                                           вже  й  спішать  вони  гуляти...

                                     9.  І  брати  є  близнюки,
                                             крешуть  лід  сюди  й  туди,
                                             залишають  лиш    сліди,-
                                             на  подвір"ї  із  води...

                                   10.  Цю  зліпили  серед  двору,
                                               ще  й  з  мітлою  у  руках,
                                               казанок  на  неї  вділи,
                                               всі  сміялись,  і  раділи...
                                                 
                                     11.  Я  плету-плету  хлівець,
                                                 аж  на  четверо  овець,
                                                 на  одного  ж  баранця,
                                                 ще  окремого  хлівця...

                                       12.  І  зимою  ці  -  зелені,
                                                   хоч  колючі  та  веселі...
                                                   В  кожну  хату  завітають,-
                                                   усіх  з  святом  привітають...  

                                               Відгадки:  1,2:  зима.  3.сніжинки.  4.лід.  5.сніг.  6.віхола.
                                                                               7.мороз.  8.лижі.  9.ковзани.  10.  снігова  баба.
                                                                               11.рукавиці.    12.  ялина  і  сосна.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816309
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 04.12.2018


ПОЕЗІЇ ЧАКЛУНКИ

Від  зливи  слів  живих  в  мені,-
Ніде  немає  порятунку…
То  грає    на  моїй  струні
Осінь  –  поезії  чаклунка…
                                 У  цю  осінню  благодать,
                                 осінь  слова  мої  колише…
                                 Не  хочу  я,  й  не  можу  спать,
                                 душа  диктує,  рука  пише…
   Вже  роздягла  природа  сад,
   зима  в  потилицю  вже  дише…
   Пливуть  слова,  як  диво-клад,
   Зима  у  спокій  мене  кличе…
                                           Не  піддаюся  я  зимі,
                                           разом  із  осінню  чаклую…
                                           І  знову  ніби  на  струні,-
                                           слова  кладу,  ніби  малюю…
   І  візерунки  вже  нові,
   рядки  вкладаю  на  папері…
   Стрункі  виходять  всі  живі,-
   мчать  на  зимовій  каруселі…
                                           Отак  живу,  завжди  пишу,
                                           звісно,  лиш  те,  що  з  серця  лине…
                                           Благословляю  тишину,
                                           хоч  час  за  обрій  мене  кличе…
     Туди  я,  звісно,  не  спішу,
     хоч  не  шукаю  й  порятунку…
     Може,  як  зиму  полюблю,-
     стане  й  вона  тоді  чаклунка…
                                             Ще  й  допоможе  мені  жить,
                                             тому  я  зиму  вже  й  чекаю…
                                             Осінь  мені  ночами  снить,
                                             а  я  нові  вже  плани  маю!..    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816159
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 03.12.2018


ДРУЖБА РОДИТЬСЯ В БІДІ… ( з народної мудрості)

                                     Без  сім"ї  мені  й  без  друзів,-
                                     широчінь  життя  німа...
                                     Ворогів  в  моїй  окрузі,-
                                     не  було  й  нині  нема...
                                                           Про  сім"ю  я  вже  писала,-
                                                           в  ній  усе  моє  життя...
                                                           Друзів  завжди  гарних  мала,
                                                           і  сьогодні  з  ними  я...
                                     Хоч  стрічаємось  ми  рідко,-
                                     всі  у  клопотах  буття...
                                     відчуваю  їх  підтримку
                                     і  увагу  я  щодня...
                                                           Бо  ж  без  друзів  усі  люди,
                                                           як  ріка  без  берегів...
                                                           Розіллються  навкруг  води,-
                                                           все  потопиться  в  багні...
                                     Неможливо  жить  в  болоті,
                                     засмоктало  б  воно  нас...
                                     Довести  здатен  до  злості
                                     на  невизначений  час...
                                                           З  давен-давніх  усі  знають,-
                                                           риба  плаває  в  воді...
                                                           Друг  плече  своє  підставить,-
                                                           і  у  горі,  і  в  біді...
                                     А  ще  всім  також  відомо,-
                                     дружба  родиться  в  біді,
                                     закляється  у  часі,
                                     а  гартується  в  труді...
                                                           Як  пшениця  й  жито  в  полі,-
                                                           необхідні    всім  в  житті...
                                                           Так  і  друзі  в  нашій  долі
                                                           помагають  у  путі...
                                       Кажуть  -  друг  не  хвалить  тихо,
                                       вголос  скаже  хто  є  ти,
                                       допоможе  здолать  лихо,
                                       друзів  треба  берегти...
                                                           Та  по-всякому  буває,-
                                                           в  когось  приятелів  тьма...
                                                           Як  спіткнеться,  враз  відчує,
                                                           вірних  друзів  і  нема...
                                       Я  в  житті  своїм  ціную
                                       давніх  друзів  недарма,
                                       довіряю  їм  і  знаю,
                                       що  без  них  була  б  сумна...
                                                           Нових  друзів  теж  приймаю,
                                                           і  до  серця,  й  до  душі,
                                                           Давніх  я  не  проміняю,
                                                           вони  рідні  всі  мені...
                                       Недарма  ж  кажуть  в  народі,-
                                       кращі  друзі  все  ж  старі,
                                       В  скрутний  час,в  лихій  погоді
                                       допоможуть  всі  мені...
                                                           Я  кажу  всім  -  вибирайте
                                                           друзів  на  усе  життя,
                                                           і  ніколи  не  втрачайте,
                                                           то  й  все  буде  до  пуття...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815820
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 30.11.2018


ЖИТТЄВІ ПЕРЕПЛЕТЕННЯ…

                                       В  житті  переплітається,-
                                       то  радість,  то  печаль,
                                       то  щастя  усміхається,
                                       то  насідає  жаль...
                                                             Зі  Сходу  віє  холодом,
                                                             як  в  непогоду  град...
                                                             Вже  став  давно  нам  ворогом
                                                             колишній  наший  "брат"...
                                         Ще  й  додалась  протока
                                         Із  Чорного  в  Азов.
                                         Скандал  й  нова  морока
                                         і  кров  потекла  знов...
                                                             Не  знаю  ким  призначані
                                                             випробування  ці...
                                                             Є  справи  у  нас  значимі,
                                                             ми  ж  працьовиті  всі...
                                         Про  щастя  усі  мріяли
                                         в  минулі  ті  роки...
                                         Добро  й  тепло  всі  сіяли,
                                         а  вийшло  навпаки...
                                                             В  одних  успіх  й  достаток,
                                                             аж  ллється  через  край...
                                                             А  в  інших  лиш  нестатки,
                                                             живи,  чи  умирай...
                                         Усе  перемішалося,-
                                         в  державі  і  в  житті...
                                         Не  так  як  уявлялося,-
                                         у  мріях  людям  всім...
                                                               А  всім-усім    хотілося
                                                               у  дружбі  й  Мирі  жить...
                                                               Та  все  ніби  приснилося,
                                                               і  щастя  лише  снить...
                                         Змінити  все  нам  хочеться
                                         та  сил  уже  нема...
                                         Та  мріється  і  віриться,-
                                         живемо  недарма...
                                                                 На  краще  усе  зміниться,
                                                                 прийде  нова  пора...
                                                                 Від  ворога  край  звільниться,
                                                                 й  закінчиться  війна...
                                         Радість  усім  посіємо,
                                         відійде  сум  й  печаль...
                                         І  щастям  переповнені
                                         полинем  в  світлу  даль...
                                                                 Життєві  переплетення
                                                                 нам  додадуть  снаги...
                                                                 І  будуть  нові  зведення
                                                                 і  гарні  будуть  сни...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815543
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2018


ВЖЕ ДОЩІ НАМ НЕ ПОТРІБНІ…

                           Десь  зима,  а  у  нас  дощ,
                           а  ми  знову  варим  борщ...
                           Поглядаємо  в  вікно,
                           й  теплий  борщ  отой  їмо...

                           У  вікна  вітер  дме...І  дощ,-
                           то  впоперек,  а  то  поздовж,
                           то  наліво,то  направо,
                           а  у  небі  темні  хмари...

                           Вже  й  калюжі  на  дорозі,
                           на  подвір"ї  й  на  порозі,
                           обминають  люди  й  діти,
                           вже  несила  їх  терпіти...

                           Ми  ж  дощів  весною  ждали,
                           а  вони  нас  обминали...
                           Виглядали  їх  і  літом,
                           та  бували  вони  рідко...

                           Засихало  все  у  полі,
                           сумували  всі  тополі,
                           верби,клени  і  калина
                           ще  сумують  і  донині...

                           Не  було  ж  тоді  дощів,
                           і  садок  наш  захворів,
                           на  городі  все  посохло,
                           й  комарі  навіть  подохли...

                           В  предзимовій  оболоні,
                           від  дощів  стаєм  ми  хворі...
                           Дні  кінчаються  осінні
                           і  дощі  нам  непотрібні...

                           Вже  зиму  чекаєм  й  сніг,
                           принесе  нам  радість  й  сміх:
                           і  казковий,і  чудовий,
                           і  веселий,білий,новий...

                             Сонця  не  видно  із-за  хмар,
                             ми  включаєм  самовар,
                             напиваємося  чаю,
                             і  газети  прочитаєм...

                             В  передзимовий  нині  час,
                             швидко  він  тіка  від  нас,
                             дуже  рано  сутеніє,
                             засинає  все  й  німіє...

                             Ці  дощі  нам  не  спинити,
                             мрії  ж  наші  не  розмити...
                             І  сьогодні,  і  в  кожний  час,
                             вірим  ми  -  все  буде  гаразд!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815436
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.11.2018


ПРОШИЛА КУЛЯ ТІЛО ЮНАКА…

                               Прошила  куля  тіло  юнака,-
                               Не  стало  сина  і  не  буде  внука...
                               Це  доля  йому  випала  така,
                               На  все  життя  його  матусі  мука...

                               Війна,  війна...Вже  куля  не  одна,
                               І  не  одного  сина  вона  вбила...
                               Давно  від  неї  зранена  земля,
                               Війна,  це  час  з  холодними  очима...

                               Були  степи  розлогі,  як  ліси,
                               І  ковила  серед  степів  буяла...
                               Війна  смертельні  кулі  принесла,
                               І  ковила  давно  уже  зів"яла...

                               Такі    тяжкі  часи  до  нас  прийшли,
                               Ну  в  чому  ковила  та  винувата,-
                               Там  і  чужі  й  "свої"  є  вороги,..
                               А  мати  вже  не  діждеться  солдата...

                               Під  синім  небом  світилися  степи,
                               Тепер  пилюка  й  курява  строката,-
                               Білі  стрічки  у  коси  заплели,-
                               Бабусі,  сестри,  наречені,  мати...

                               В  боях  за  волю  гинуть  юнаки,-
                               Цвіт  нації...Без  них  буде  майбутнє,
                               Люди  схилили  голови  й  садки,-  
                               Це  горе  спільне  вічне  й  незабутнє...

                                 Давно  в  жалобі  люди  і  степи,
                                 Скигління  знову  чуються  чаїні,
                                 Сини  приходять  в  материнські  сни,
                                 Боляче  й  гірко  неньці  -  Україні...

                                 Прошила  куля  тіло  юнака,
                                 І  в  мене  серце  заболіло  знову,
                                 Я,  люди,  знаю  що  таке  війна,-
                                 Це  всенародне  і  глибоке  горе...
                               

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815340
рубрика: Вірші, Воєнна лірика
дата поступления 26.11.2018


ПОЧОРНІЛА ЗЕМЛЯ ВІД ГОРЯ… (Еміль Дубров*)

                                 Почорніла  земля  від  горя,
                                 Плаче  небо  сліпим  дощем,
                                 Мов  сплюндрована  греком  Троя,
                                 Заростає  село  плющем.
                                 Лиш  на  дереві  ворон  кряче,
                                 Та  по  вулиці,  оддалік,
                                 Тягне  возика,  мов  незрячий,
                                 Весь  у  білому  чоловік...
                                 А  на  возику...Правий  Боже!
                                 Навхрест  складені,як  снопи,
                                 Мертві  люди...І  дітки,схоже...
                                 Обіч  купкою  черепи!..
                                 Ані  голосу  де  чи  сміху,
                                 Вже  затих  і  дитячий  плач,
                                 Сниться  мертвим  біліший  снігу
                                 Величезний,  як  світ,  калач!..
                                 Не  сховатись  ніде  від  смерті  -
                                 Степ  голодний,  від  краю  в  край...
                                 Україною  йшов  Тридцять  Третій,
                                 Свій  збираючи  урожай...

                               *Еміль  Дубров  талановитий  поет  з  Миколаївщини,став  друкуватися  
                                   у  газеті  "Сільські  вісті"  порівняно  не  давно,та  вже  встиг  завоювати
                                   прихильність  і  читачів,  і  редакційної  колегії.  Цей  вірш  був  
                                   надрукований  у  вчорашньому  номері  газети  і  мені  захотілося  
                                   виставити  його  до  нашого  КП,  я  це  намагалася  зробити  ще  вчора,
                                   та  в  мене  чогось  не  було  інтернету...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815151
рубрика: Вірші, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.11.2018


ОСЬ І МИНАЄ МОЯ ОСІНЬ…

                                 Ось  і  минає  моя  осінь,
                                 В  душі  вже  спокою  нема...
                                 Безсонні  ночі...Часом  сльози...
                                 Це  обніма  мене  зима...

                                 Стає  похмурим  моє  небо,
                                 Неспокій  душу  огорта...
                                 Природи  це  жива  потреба,
                                 Минає  осінь  золота...

                                 Душу  охоплює  скорбота,
                                 Її  наповнює  зима...
                                 Лише  про  ближнього  турбота,-
                                 Мене  у  світі  цім  трима...

                                   Спішить  зима  у  мою  долю,
                                   Стає  ідилія  сумна...
                                   Не  хочу  я  в  її  неволю,
                                   Та  в  мене  вибору  нема...

                                     Весна  і  літо,  й  моя  осінь,-
                                     Відходять  в  спогади  мої...
                                     Зітру  я  смуток  свій  і  сльози,
                                     І  підкорюсь  лихій  зимі...

                                     Усе  було  у  моїй  долі,-
                                     Любов  і  смуток  і  добро...
                                     І  на  своїм  зимовім  полі,
                                     Надіюсь  буде  ще  й  тепло...
 
                                     Було  і  щастя,  були  й  болі,
                                     І  рідні  люди  теж  були...
                                     Я  вдячна  і  рокам,  і  долі,-
                                     Вони  мене  не  підвели...

                                       Хоч  я  одна  в  своїм  будинку,
                                       Та  у  житті  я  не  одна...
                                       Діти  й  онуки,  й  їх  підтримка,
                                       Тож  не  страшна  буде  й  зима...

                                       Хоч  і  минає  моя  осінь,
                                       Й  весна  і  літо  відпливли,
                                       Я  не  забуду  квіти  й  просинь,
                                       Та  й  буду  ждать  Миру  й  Весни!..    

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814973
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 23.11.2018


ДЕ ЖИВУТЬ ДОБРІ ПТАХИ…

                         Колись  у  нашім  краї  
                         лелеки  не  жили,
                         і  я,люди,  не  знаю,
                         чому  таке  було...
                                         Та  якось  прилетіли
                                         лелеки  з  тих  країв,
                                         де  зиму  зимували,
                                         у  пору  холодів...
                         Коли  сніги  розтали,
                         й  морози  відійшли;
                         хатинки  збудували
                         і  в  нас  тут  зажили...
                                         Та  якось  в  нашім  краї,-
                                         знайшовсь  злий  чоловік,-
                                         хатинки  він  зламав  їм,
                                         й  лелек  прогнав  в  той  рік...
                         Птахи  засумували
                         й  покинули  село,
                         і  десь  в  якомусь  гаї,-
                         звели  нове  гніздо...
                                         Село  було  на  гірці,
                                         а  гай  у  низині...
                                         І  тихо  чоловіку
                                         жилось  тоді  в  селі...
                       Спокійно  було  й  людям,
                       ніхто  не  турбував,
                       а  злий  той  чоловічок
                       сім"ї  чогось  не  мав...
                                         Селяни  працювали,
                                         за  себе  кожен  дбав...
                                         Не  думали  й  не  знали,
                                         хто  тих  лелек  прогнав...
                       Та  якось  у  ніч  темну
                       проснувсь  один  лелека,
                       й  побачив  що  палає,
                       щось  зовсім  не  далеко...
                                         І  він  піднявсь  на  ноги,
                                         і  ними    стукотів,
                                         і  своїм  носом-дзьобом,
                                         він  дуже  клекотів...
                       Почули  це  лелеки,
                       проснулися  усі,
                       і  довгими  дзьобами
                       заклекотали  всі...
                                         Клекіт  люди  почули,
                                         вогонь  підняв  усіх,
                                         і  швидко  усі  встали,
                                         і  той  злий  чоловік...
                       Пожежу  погасили,
                       ніхто  не  постраждав,
                       в  розмовах  все  ж  питали,
                       як  й  хто  їх  розбудив...
                                         Отак  усі  й  дізнались,
                                         і  злий  той  чоловік,
                                         що  завдяки  лелекам
                                         ніхто  з  них  не  згорів...
                       І  люди  захотіли  
                       лелекам  помогти,
                       всі  разом  збудували,-
                       нові  для  них  хатки...
                                         І  працював  старанно
                                         отой  злий  чоловік,
                                         вставав  він  кожен  ранок,
                                         раніше  за  усіх...
                       І  вже  на  другу  весну,
                       як  зацвіли  садки,
                       вернулися  лелеки
                       у  нові  ті  хатки...
                                         Як  тільки  прилетіли,
                                         то  й  оселились  там...
                                         І  люди  їх  зустріли,
                                         й  раділи  тим  птахам...
                       І  з  того  уже  часу,
                       на  рідній  нам  землі,
                       лелеки  проживають,
                       і  люди  вдячні  їм...
                                         За  щирість  їх  і  ласку,
                                         готовність  помогти,
                                         і  кажуть  їм:  "Будь-ласка,
                                         живіть  у  нас  завжди!"
                       Не  даром  кажуть  люди,-
                       не  буде  там  біди,
                       де  всі  живуть  у  дружбі,-
                       і  люди,  і  птахи...
                                         Лелеки  зрозуміли,
                                         що  й  злий  той  чоловік,-
                                         злим  більше  вже  не  буде,
                                         бо  ж  все  він  зрозумів...
                       Отож  і  людям  треба,
                       як  і  отим  птахам,
                       щоб  чистим  було  небо,-
                       буть  добрим  усім  нам!..
 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814902
рубрика: Вірші, Езотерична лірика
дата поступления 22.11.2018


ОСІНЬ ВЖЕ ЗАПЛАКАНА…

                           Осінь  знову  котиться,
                           та  вже  не  до  нас...
                           Та  на  жаль  неможеться,
                           зупинити    час...
                                       Зима  наближається,
                                       її  не  вдержать...
                                       А  так  ще  не  хочеться,-
                                       осінь  відпускать...
                           Мені  було  в  осені,
                           так  приємно  жить,
                           і  у  її  просені,-
                           наснагу  ловить...
                                       Усім  давно  відомо,-
                                       часу  не  спинить...
                                       І  вже  он  з-за  обрію,
                                       зимонька  спішить...
                           Осінь  усміхається,
                           погляда  за  обрій...
                           Зима  наближається,
                           я  втрачаю  спокій...
                                         Все  частіше  морозно
                                         в  мене  на  душі,
                                         і  буває  холодно,-
                                         і  вдень,  і  вночі...
                         Осінь  вже  заплакана
                         тихо  відступа...
                         Зима,  як  засватана
                         дуже  поспіша...
                                         Звертаюсь  до  осені,
                                         прошу:  "Зупинись,
                                         не  допускай  стогону,
                                         ще  тут  залишись!"
                         Та  осінь  стомилася,
                         тому  і  мовчить...
                         А  зима  усміхнена
                         на  крилах  летить...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814735
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 21.11.2018


ХОЧУ НАПИСАТЬ Я ПІСНЮ…

                 Хочу  я  ще  написати,-
                 пісню  гарну  нову...
                 Щоб  могли  люди  співати,
                 як  молитву  Богу...
                           Рознеслася  щоб  над  світом,
                           людям  на  потіху,
                           живим  духом,чистим  звуком,-
                           котилась  по  світу...
               Щоб  від  пісні  всі  відчули,-
               всю  чарівність  мови,
               й  щоб  співаючи  забули
               печалі  і  болі...
                           В  кожнім  слові,щоб  почули,-
                           і  Віру,  й  Надію...
                           В  свої  душі  щоб  пустили
                           призабуту  Мрію...
                   Щоб  ця  пісня  полилася
                   по  всій  Україні...
                   І  любилось,  і  співалось
                   у  кожній  родині...
                             Підхопили  і  співали
                             і  в  містах,  і  в  селах...
                             І  щоб  пісня  зазвучала
                             у  кожній  оселі...
                   Щоб  вона  благословляла
                   на  хороші  справи...
                   І  до  праці  закликали,
                   до  Волі  і  Слави...
                               Чи  вистачить,  я  не  знаю
                               в  мене  на  це  вміння,
                               щоб  душа  моя  співала,
                               й  додала  уміння...
                   І  щоб  пісня  закликала
                   до  Миру  й  Любові...
                   І  ніколи  не  зникала,
                   й  додала  здоров"я!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814619
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 20.11.2018


ТА Ж МИ ЛЮДИ ТАКИ…

                                 Нам  і  Бог  не  помог,
                                 Не  помогла  й  хата...
                                 І  наш  враг,  нам  не  брат,
                                 Не  боїмось  ката...
                                                       Та  ж  ми  люди  таки,
                                                       Химко,  ми  теж  люди!
                                                       Візьмем  в  руки  ломаки,
                                                       Бить  ворога  будем!..
                                   І  діди,  й  прадіди,
                                   Врагів  не  боялись,
                                   І  сміливі  були,
                                   Й  вміло  захищались...
                                                           І  батьки,як  діди,
                                                           Всі  у  Правді  жили...
                                                           І  розумні  були,
                                                           Хоча  й  неписьменні...
                                     Не  боялись  біди,
                                     Й  негаразди  були...
                                     До  землі  і  води,-
                                     Всі  повагу  мали...
                                                             І  до  праці  завжди,-
                                                             В  них  руки  свербіли,
                                                             І  туди,  і  сюди,
                                                             Встигати  уміли...
                                       І  своїх  діточок,
                                       Вони  не  втрачали,
                                       До  свого  ремесла,
                                       Й  до  праці  привчали...
                                                               Серед  них  чумаки,
                                                               Теж  сміливі  люди,
                                                               І  в  дорозі  таки,
                                                               Все  взнавали  всюди...
                                       І  новини  несли,-
                                       У  міста  і  села...
                                       Сіль  і  рибу  везли,-
                                       Людям  у  оселі...
                                                                 І  про  Правду  ясну,
                                                                 Всім  людям  казали...
                                                                 А  як  треба  було,
                                                                 Вміло  захищали...
                                         Та  за  довгі  роки,-
                                         Все  якось  змінилось,
                                         І  як  жаби,  й  круки,
                                         У  воді  втопилось...
                                                                   Ми  тепер  живемо,
                                                                   Як  лебідь,  рак  й  щука,
                                                                   І  кудись  пливемо,
                                                                   Й  нас  ніхто  не  слуха...
                                         Ось  такий  гармидер,
                                         Тепер  в  нашім  краї,
                                         Хто  тіка  за  кордон,
                                         Хто  тут  доживає...
                                                                     Бо  великі  пани,-
                                                                     Все  схопить  зуміли,
                                                                     А  нам  "дулі"  дали,
                                                                     Й  роти  затулили...
                                         Все  ж  надіємось  ми,
                                         Що  зможем  змінити,
                                         Візьмем  вила  й  граблі,-
                                         Підем  врагів  бити...
                                                                     І  чужинців,  й  "своїх",-
                                                                     Виженемо  з  хати,
                                                                     Не  допустимо  їх,-
                                                                     Нами  керувати...
                                           Заживемо  тоді
                                           У  Правді  і  Мирі
                                           Бо  ми  люди  такі,-
                                           Дужі  і  сміливі!..
                                     

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814465
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.11.2018


УКРАЇНА - МАТИ РІДНА…

               Не  піду  я  за  вічну  межу,-
               І  не  тільки  тому,  що  не  хочу...
               Я  не  вічна...Та  доки  живу,
               Ще  хоч  щось  все  ж  зробити  я  можу...

               Відвести  негаразди  й  біду,
               Й  захистити  слабких  людей  хочу...
               І  хоч  сили  я  маю  малі,
               Та  думки  мої  й  мрії  пророчі...

               Бачу  я  Україну  свою,-
               Незалежну,  квітучу  й  багату...
               Я  для  неї  працюю  й  живу,
               І  несу  свою  мрію  крилату...
                                 
               Не  піду  я  за  вічну  межу,
               Моя  мрія  жива  і  незмінна...
               Для  дітей  і  онуків  живу,
               І  для  тебе,  моя  Україно!..

               Все  залежне  від  себе  зроблю,
               В  Україні  я  вільна  людина,
               І  для  того  у  світі  живу,
               Щоб  жила  і  цвіла  Україна...

               Щоб  була  Україна  моя,-
               Назавжди  і  по-справжньому  вільна,
               Лиш  тоді  відійти  зможу  я,
               Коли  буду  за  неї  спокійна...

                 Я  всім  людям  сьогодні  кажу:
               -Моя  мрія  реальна  і  плідна,
                 Все  для  неї  зробіть-вас  прошу,
                 Україна  ж  бо  мати  нам  рідна!...  
                                     
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814235
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 17.11.2018


НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ, ЩО ОСІНЬ МИНАЄ…

                       Не  лякайтесь,  що  осінь  минає,
                       Страх  зими  над  простором  завис...
                       Що  війна  наший  цвіт  убиває,-
                       Ось  цього  нам  боятися  слід...

                       Не  лякайтесь,  що  довгі  вже  ночі,
                       І  короткі  сполохані  дні...
                       На  життя  не  заплющуйте  очі,
                       Усміхніться  привітно  зимі...

                       Хоч  зима  ось-ось  уже  прийде,
                       Та  у  ній  теж  буває  добро...
                       Та  й  три  місяці  швидко  відійде,
                       І  повернеться  знову  тепло...

                       Не  лякайтесь  снігів  і  морозів,
                       Негараздів  і  бід  зимових...
                       Все  гнітуче  й  нікчемне  відходить,
                       Та  й  зимою  живим  бува  сміх...

                       Не  лякайтесь,  що  втратили  крила,-
                       На  порозі  не  кращих  вже  літ,
                       Бо  ж  весною  відновляться  сили,
                       Усміхнеться  оновлений  світ...

                       Не  втрачайте  і  Віри,  й  Надії,
                       Бо  ж  зима,  як  завжди  відійде...
                       Не  бува  ніщо  в  світі  довічне,
                       І  весна  своєчасно  гряде!..
 
                       А  весною  тепло  воскресає,
                       І  сміється  небесна  блакить,
                       І  природа,  і  світ  оживає,
                       Спів  птахів  і  струмків  задзвенить...

                       Не  лякайтесь,що  осінь  минає,
                       І  зима  посила  вже  привіт,
                       А  війна  наший  цвіт  убиває,-
                       Зупинити  її  давно  слід!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814072
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 16.11.2018


ПРИЄМНО НАМ ЧУТИ: "ГОВОРИТЬ ДОЛИНСЬКА!"

                     І  в  будні,  і  в  свята,для  нас  стало  звично,
                     Почути  приємне:  “Говорить  Долинська!'’
                     Говорить  Долинська  багато  вже  років,-
                     Складних,  незвичайних,  простих  і  чудових…
                     Редакції  група,  хоча  й  невеличка,
                     Та  чуєм  від  неї:  "Говорить  Долинська!"
                     Зі  святом  вітаю  усіх  дуже  щиро,
                     Здоров'я  бажаю,  добробуту  й  Миру!..
                     А  ще  вам  бажаю  натхнення  й  удачі,
                     Щоб  завжди  звучали  нові  передачі…
                     Щодня  хочем  чути:  привітне  і  звичне,
                     Від  вас  для  нас  любе:  ''Говорить  Долинська!'’
                     ХАЙ  ЗАВЖДИ  ТАК  БУДЕ:  І  ПРОСТО,  І  ЗВИЧНО,
                     ПРИЄМНО  НАМ    ЧУТИ:  ''ГОВОРИТЬ  ДОЛИНСЬКА!'’
   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814064
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 16.11.2018


ПРОТИ БІДИ, ПРОТИ ВІЙНИ…

                                         Проти  біди,  проти  війни,-
                                         Станем  стіною  всі  люди...
                                         Знають  нехай  всі  вороги,
                                         Станем  на  захист    ми  всюди...

                                         Щоб  жили  вільно  люди,
                                         Могли  їздити  всюди,-
                                         Усі  зрілі  й  старенькі,
                                         Молоді  і  маленькі...

                                         Нехай  знає  увесь  світ,-
                                         Ворогів  здолаєм  всіх,
                                         І  отих,що  на  Сході,
                                         Проженем  вже  сьогодні...

                                         Хай  живуть  наші  діти,
                                         Розквітають,як  квіти...
                                         В  Мирі  й  Правді  живуть,-
                                         Навчаються  і  ростуть...

                                         За  горами  і  морями,-
                                         Нехай  йдуть  усі  за  нами,-
                                         В  кого  помисли  гарячі,
                                         Й  мають  руки  не  ледачі...

                                         Хай  живуть  наші  внуки,
                                         Здобувають  науки...
                                         Щоб  життя  було  путнє,
                                         І  щасливе  майбутнє...

                                         Побудуємо  все  нове,
                                         І  засієм  добром  поле,
                                         І  міста  відновим  й  села,
                                         Щоб  вони  були  веселі...

                                         Дозрівають  хай  пшениці,
                                         Ми  почистим  всі  криниці...
                                         Будем  з  хлібом  і  водою,
                                         Розменемося  з  бідою...

                                         Як  дозріють  пшениці,
                                         Напечем  паляниці,
                                         Пригощати  будем  всіх,
                                         Хто  нам  Мир  для  всіх  зберіг...

                                         Щоб  жили  усі  вільно,-
                                         В  Мирі,  Правді  й  безбідно,-
                                         Люди  зрілі  й  старенькі,
                                         Молоді  і  маленькі...
                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813903
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 15.11.2018


ВІРА В ЖИТТЯ…

                                         Все  життя  у  напрузі,-
                                         Працювали  й  жили,
                                         Не  бували  байдужі
                                         До  чужої  біди...
                                                             Не  набридли  нікому,-
                                                             Ритми  праці  в  житті:
                                                             Чи  цеху  заводському,
                                                             Чи  в  гарячій  печі...
                                         Чи  на  фермі,  чи  в  полі,
                                         Там  де  неба  блакить,
                                         Чи  в  лікарні,чи  в  школі,-
                                         Працювать  вміли  й  жить...
                                                               Може  дещо  втрачали,
                                                               Все  було  до  пори,
                                                               Та  у  серці  живому,-
                                                               В  нас  надії  жили...
                                         І  живуть  і  донині,
                                         Віра  є  в  майбуття,
                                         Ми  в  надіях  щасливі,-
                                         Паростками  буття...
                                                                   Хоч  уже  й  постаріли,
                                                                   Й  сили  втратили  ми,
                                                                   Та  живі  в  нас  Надії,-
                                                                   Будем  жить,як  жили...
                                           Хоч  на  жаль  у  нас  нині,-
                                           Верх  неправда  взяла,-
                                           Олігархи  шкідливі,
                                           Ще  й  на  Сході  війна...
                                                                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813736
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2018


ЛЮБІТЬ МАТЕРІВ…

                         Любіть  матерів,як  вони  вас  люблять,
                         Любіть  допоки  вони  ще  живі...
                         Бо  ж  неувага  й  нелюбов  їх  гублять,
                         Вони  ж  вам  сили  віддали  свої...

                         Частіше  говоріть  слова  ласкаві,
                         Їм  кожне  ваше  слово  до  душі...
                         Розмови  з  вами  їм  завжди  цікаві,
                         Зменшують  смуток,  болі  і  жалі...

                         І  пам"ятайте,  що  вони  не  вічні,
                         З  часом,  на  жаль,  відійдуть  назавжди,
                         А  їм  важкі  уже  і  грудні,  й  січні,
                         Дощі,  вітри,  морози  і  сніги...

                         Отож,  любіть,  допоки  ще  не  пізно,
                         Чи  вони  поруч,  а  чи  вдалині,
                         Не  допускайте,щоб  вмивались  слізьми,
                         Частіш  дзвоніть  і  приїздіть  частіш...

                         ЛЮБІТЬ  МАТЕРІВ,  ЯК  ВОНИ  ВАС  ЛЮБЛЯТЬ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813614
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 12.11.2018


Я САМА СОБІ ГОСПОДАР…

                                         Я  живу  у  самотині,-
                                         в  кінці  міста,як  в  селі...
                                         І  сьогодні,  і  щоднини,-
                                         тут  приємно  жить  мені...
                                                                 У  просторі  осяйному
                                                                 розглядаюсь  навкруги,-
                                                                 і  поля,й  садки  розлогі,
                                                                 річка  плинна  й  береги...
                                         Дивлюсь  зрідка  телевізор,-
                                         він  наповнений  брехні...
                                         Я  сама  собі  провізор,
                                         й  сама  собі  на  умі...
                                                                 Знаю,  там  "гризуться"  люди,
                                                                 і  базари  там  гучні...
                                                                 Негаразди  ллються  всюди,
                                                                 несприятливі  й  мені...
                                         Часом  я  іду  до  річки,
                                         води  манять  й  береги...
                                         Притуляюсь    до  вербички,
                                         як  до  рідної  сестри...
                                                                   Там  у  спогади  я  лину,
                                                                   мені  є  що  пригадать:
                                                                   і  дитинство,й  юність  чиста,
                                                                   й  зрілих  років  благодать...
                                         Працювала,як  співала,
                                         повна  сили  і  ідей,
                                         свою  долю  будувала
                                         між  сільських  добрих  людей...
                                                                   Біля  річки  стає  вільно,
                                                                   і  спокійно  на  душі,
                                                                   її  води  течуть  вічно,
                                                                   і  вітри  там  не  гучні...
                                         Жаль  роки  швидко  минають,
                                         та  і  сили  вже  не  ті,
                                         мої  рідні  спочивають,
                                         тому  й  боляче  мені...
                                                                   Є  сусіди  й  більш  нікого...
                                                                   Сад,  город,  квіти  й  кущі,
                                                                   не  залежу  ні  від  чого,
                                                                   варю  каші  і  борщі...
                                         Я  сама  собі  господар,
                                         не  скоряюсь  метушні...
                                         Лише  час  життя  володар,
                                         та  байдужий  й  він  мені...
                                                                   Скільки  житиму  ще  років,-
                                                                   невідомо  це  мені...
                                                                   Не  рахую  своїх  кроків,
                                                                   ходжу  тихо  по  землі...
                                         Жду  дітей  я  і  онуків,
                                         їх  увага  до  душі...
                                         Приїжджають  й  часто  дзвонять,
                                         додають  снаги  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813426
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 11.11.2018


НАША МОВА МАТЕРИНСЬКА…

                                         Наша  мова  материнська,
                                         Рідна  -  українська...
                                         В  кожнім  кроці  -  Україна,
                                         В  кожнім  домі  -  мова!..

                                         І  без  мови,  і  без  слова,-
                                         Нема  спілкування,
                                         Як  нема  між  нас  розмови,-
                                         Не  буде  й  єднання...

                                         Уявити  неможливо,
                                         Як  без  мови  жити...
                                         Як  почути  щось  важливе,
                                         Й  красиве  відчути?..

                                         Неможливо  жить  без  мови,
                                         Так  як  і  без  їжі...
                                         І  без  мови,  і  без  слова,-
                                         Не  буде  і  пісні...

                                         А  без  пісні  ж,  то  країна,
                                         То  не  Україна...
                                         Ні  сім"я,  ані  родина,
                                         Ні,  не  буде  вільна...

                                         Та  без  слова  і  без  мови,
                                         Не  зацвітуть  квіти...
                                         Щирі  лагідні  розмови,
                                         Квіти  ж  нам,як  діти...

                                         І  без  мови  не  буває
                                         Рожевого  світу,
                                         І  пшениця  не  буяє,
                                         І  не  родить  жито...

                                         У  науці  і  у  мові,-
                                         України  -  доля!
                                         А  у  Правді,  і  у  Мирі,-
                                         України  -  Воля!..

                                         До  Місяця  й  до  зірок,
                                         Не  буде  розмови...
                                         Не  виразиш  і  думок,
                                         Як  не  буде  мови...

                                         Чує  Бог  і  бачить  небо,-
                                         Нашу  мову  й  слово,
                                         Збережемо  все  як  треба,
                                         Житимем  чудово...

                                         Наша  мова,  гарне  слово,-
                                         Крила  України...
                                         Закликаю:  зберігаймо,
                                         Мову  для  країни...

                                         Наша  мова  -  українська,
                                         Жива,пересічна...
                                         Свіжа,щира,  материнська,
                                         буде  жити  вічно...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813201
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.11.2018


ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ…

                                 А  сьогодні  в  теплий  день,
                                 пливли  павутинки...
                                 Небо  чисте  й  диво-синь,
                                 й  ніде  ні  хмаринки...

                                 В  небі  знову  над  селом
                                 журавлі  летіли...
                                 Покружляли  над  двором,
                                 й  далі  полетіли...

                                 Я  дивилася  на  них,
                                 і  душа  раділа...
                                 Кожен  подих  їх  і  вдих,
                                 я  здається  чула...

                                 Над  моїм  вони  двором,
                                 крилами  махали...
                                 Недалеко  за  селом,
                                 до  землі  припали...

                                 І  ходили,і  сиділи,
                                 й  ніби  розмовляли...
                                 Про  своє  щось  журавлине,
                                 тихенько  шептали...

                                 Хоч  і  теплі  ті  краї,
                                 куди  відлітають,
                                 та  до  рідної  землі,
                                 щовесни  вертають...

                                 І  в  людей  як  в  журавлів,
                                 край  є  і  родина...
                                 Народився  де  і  зріс,
                                 то  й  є  Батьківшина...

                                 

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813129
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 08.11.2018


ХИТАВСЯ СВІТ ПЕРЕД ОЧИМА…

                                       Хитався  світ  перед  очима,
                                       як  почалася  знов  війна...
                                       Як  проводжала  мати  сина,
                                       в  душу  повіяла  зима...

                                       Навпіл  і  серце  її  рвалось,
                                       сильніш,  лиш  в  ратному  труді...
                                       Не  розуміє,як  так  сталось,
                                       що  рідний  край  знов  у  біді...

                                       У  неї  син  один-єдиний,
                                       та  і  країна  ж  теж  одна...
                                       Ну,як  же  влада  допустила,
                                       що  п"ятий  рік  іде  війна...

                                       Ще  світу  білого  не  бачив,
                                       і  "молоко"  ще  на  губах...
                                       Йому  б  навчатись,працювати,
                                       не  з  ворогами  воювать...

                                       Молиться  Богу  щодня  мати,
                                       щоб  куля  сина  не  взяла...
                                       Готова  поруч  нього  стати,
                                       та  сил  уже  не  вистача...

                                       Усім  бійцям,  що  поруч  з  сином,-
                                       вона  дарунки  посила...
                                       Та  найціннішим  подарунком
                                       її  молитвині  слова...

                                       Бійці  і  син  все  відчувають,-
                                       турботи  й  болі  матерів...
                                       І  край  свій  рідний  захищають
                                       від  ненаситних  ворогів...

                                       В  матері  син  перед  очима,
                                       в  душі  тривога  не  зника...
                                       Хоча  б  діждатися  їй  сина,
                                       і  щоб  закінчилась  війна...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812972
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 07.11.2018


НІЧ ПРОБЛЕМИ ЗАМИКАЄ…

                             Я  завжди  спостерігаю,
                             ранок  світ  як  відкриває,
                             стелить  путь  понад  степами,
                             й  все  навколо  оживляє...

                             Сонце  пишнеє  убравшись,
                             золотими  парусами,
                             і  неспішно  в  вись  піднявшись,
                             проплива  понад  хатами...

                             І  дахи,  і  верховіття,-
                             золотить,  благословляє,
                             на  барвистих  крилах  ніжних,
                             вся  природа  оживає...

                             Майже  кожної  хвилини
                             зігріва  все  промінцями,
                             передвісник  диво-днини,
                             простір  повниться  думками...

                             Сонце  котиться  все  вище,
                             день  зеніту  досягає,
                             поспішає  все  зігріти,
                             доки  час  це  дозволяє...

                               Прийде  час  і  до  спочинку,-
                               день  кінець  свій  відчуває.
                               Відкрива  нові  картинки,
                               двері  вечір  відчиняє...

                                 В  надвечір"ї  вже  за  обрій,-
                                 сонце  промені  ховає...
                                 А  вечірній  присмерк  ніжно
                                 все  навколо  покриває...

                                 Вечір  лагідно  і  зримо,-
                                 естафету  дня  приймає,
                                 владно,щиро  і  привітно,
                                 тишиною  все  вкриває...

                                   Непомітно  і  неспішно,
                                   уже  й  нічка  підступає,
                                   в  тиші,  спокої,покірно,-
                                   вся  природа  спочиває...

                                   Так  збігає  цикл  за  циклом,-
                                   все  проходить,  все  минає,-
                                   ранок,день,вечір,а  нічка
                                   всі  проблеми  замикає...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812823
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2018


ТРАВА, ЯК І ПАМ"ЯТЬ, ГУСТА….

                               Трава,як  і  пам"ять,густа,
                               та  бігать  по  ній  я  не  стану...
                               Давно  вже  я,  люди,  не  та,
                               лиш  мрія  лишилась  та  сама...

                               Куди  вже  там  бігать  мені,
                               повільно  з  ціпочком  ступаю,
                               калині  вклоняюсь  й  вербі,
                               і  все  що  навкруг  споглядаю...

                               Вже  й  верби  схилились  в  імлі,
                               аж  дух  у  грудях  моїх  стисло...
                               І  листя  лежить  на  землі,
                               таке  ж,як  дитинство  барвисте...

                                 Боюся  на  нього  ступить,
                                 панує  воно  в  листопаді...
                                 І  спогад  вже  душу  ятрить,
                                 роки,як  пеньки  на  заваді...

                                 І  верби  ж  були  молоді,
                                 і  птахи  співали  на  гіллі,
                                 і  плавала  риба  в  воді,
                                 були  ми  голодні  й  щасливі...

                                 І  знов  пригадались  мені,-
                                 дитинство,юність  й  зрілі  роки...
                                 Як  у  чарівнім  диво-сні,
                                 стали  упевненіші  кроки...

                                 Стало  спокійно  на  душі,
                                 неспішно  йду  я  до  криниці...
                                 І  знову  так,  як  і  тоді,
                                 ковтаю  два  ковтки  водиці...

                                 Не  вистача  у  мене  слів,
                                 щоб  передать  радість  й  тривогу,
                                 Вода  живильнющий  напій
                                 дала  приємну  насолоду...

                                 Трава,  як  і  пам"ять,  густа,
                                 на  жаль,вона  вже  поріділа...
                                 Та  осінь,  усе  ж  золота,
                                   і  пам"ять,й  любов  не  зміліла...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812689
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 05.11.2018


ШЛЮ КП БОЛЬШОЙ ПРИВЕТ…

                                 Изнываем  ли  от  зноя,
                                 Или  мокнем  под  дождем,
                                 Замерзаем  на  морозе,
                                 Что-  то  делаем  и  ждем...
                                 Новостей,  так  лишь  хороших,
                                 И  внимания  друзей,
                                 Сердце  мы  КП  откроем,
                                 И  жить  станет  веселей!  
                                 Нас  КП  ведь  не  забудет,-
                                 В  этой  жизни  суетной,
                                 Мы  на  встречу  идем  другу,
                                 Он  нам  верный  и  родной!
                                 Нам  КП  -  как  луч  Вселенной,
                                 Проливает  свет  для  нас,
                                 Поднимает  настроенье,
                                 И  заботится  о  нас...
                                 Друга  верного  имеем,-
                                 Лучше  в  мире  его  нет,
                                 Мы  читаем,  пишем,  любим!
                                 Шлем  друзьям  мы  всем:  "Привет!"

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812593
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2018


ЖИТТЄВІ КАЛАМБУРЧИКИ…

   1.  Дурниці  вареники  й  варениці  -  інша  справа  борщ:  хоч  поганий,  так  до  біса...
   2.  Заробив,  як  Хома  на  качалках:  одну  продав,  а  дев"ть  на  плечах  баби  побили.
   3.  Не  розумний  -  до  двадцяти,  не  жонатий  -  до  тридцяти,  не  багатий  -
     до  сорока,  -  отож  -  кругом  дурень...
   4.  Якби  у  мене  було  пшоно  та  сіль,  то  я  б  кашу  зварив,  та  жаль  у  мене  
         й  сала  немає.
   5.  Щастя,  в  кого  жінка  Настя,  а  в  кого  Горпина  -  то  лиха  година...
   6.  Чи  програв,  чи  виграв,  аби  свіжі  гроші...
   7.  Я  робити  добре  вмію:  піч  топлю,  руки  грію;  руки  грію,  плечі  парю
           -  не  йди,  Грицю,бо  ударю!..
   8.  Тепер  народ  гірший  за  торішній:  прийшов  звечора,  пішов  ранком,  -
           і  брешуть,  що  ночував...
   9.  Так  просили,  так  просили  та  не  пускали,  а  я  таки  вдерся!..
 10.  В  нашого  старости  три  радості:  корова  здохла,  хата  -  згоріла,  ще  й  жінка
             втекла...
 11.  Горе  тому,  що  на  печі:  сюди  пече,  туди  гаряче;  добре  тому,  що  в  дорозі,-
             лежить  собі  на  возі...
 12.  Дайте,  тіточко,води  напитися,  бо  так  їсти  хочу,  що  аж
             переночувати  нема  де...
 13.  Всі  дівчата  -  голуб"ята,  а  де  ж  ті  чортові  баби  беруться?..
 14.  Дім  не  ворог,  -  коли  запалиш,  то  згорить...
 15.  Кумова  хата  горіла,  а  моя  тітка  руки  нагріла  -  от  ми  і  родичі...
 16.  На  дощ  ще  і  хмари  не  збираються,  а  вона  вже  змокла,  як  квочка...
 17.  Ото,мамо,  люди  хвалять  нас:  ви  -  мене,  а  я  -  вас...
 18.  Родився  малим,  виріс  п"яним,  умер  старим  -  і  так  прожив,  що  й
           світу  не  побачив.
 19.  Воно,як  трапиться:  коли  середа,  а  коли  й  п"ятниця....
   20.  Не  для  пса  ковбаса  -  не  для  кота  сало...

         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812407
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2018


ОСІННІЙ ВАЛЬС…

 Ми  кружляли  тоді  у  осінньому  вальсі,        
 Ті  миттєвості  щастя  зі  мною  завжди...
 Й  нині  свічка  горить,спомин  нашого  щастя,
 Чую  ніжне  твоє:  "Не  спіши!  Не  спіши!"

 Жаль,  між  нами  тепер  нездолана  вже  відстань,
 І  давно  заплелися  у  болях  думки...
 Ти  у  мріях  живеш,в  них  ти  житимеш  вічно,
 Той  осінній  наш  вальс  збережу  назавжди...

 Нехай  свічка  горить...У  вікно  стука  гілка,
 Осінь  сіє  дощем,  дмуть  губаті  вітри...
 Ти  далеко  тепер,  у  незнаному  світі,
 І  я  чую  твоє:  "Не  журись!  Не  журись!"

 Вже  свіча  догоря,  завмирають  хвилини...
 Я  шукаю  чогось,що  не  можна  знайти...
 Відчуваю  тепло,і  того  часу  хвилі,
 І  осінній  той  вальс  у  душі  назавжди...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812309
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2018


МІЖ СВЯТАМИ І БУДНЯМИ…

                                     Природа  майже  роздяглась,
                                     Уже  запахло  груднями,
                                     Осінь  так  швидко  пронеслась,-
                                     Між  святами  і  буднями...

                                     Ось  уже  осінь  й  відступа,
                                     Красу  втрача  замріяно...
                                     Хоча  вона  й  не  поспіша,
                                     Часи  її  відміряно...

                                       Пожовкле  листя    в  сум"ятті,
                                       Місцями  вже  й  затоптане...
                                       Вже  дні  минають  золоті,
                                       А  ночі  захолоджені...

                                       Осінь  із  гідністю  пройшла
                                       Все,  що  було  намічено...
                                       З  останніх  сил  крильми  маха,
                                       Красу  втрачає  болісно...

                                       Верби  схилилися  в  журбі,
                                       І  їм  теж  стало  боязно...
                                       Вже  відлетіли  журавлі,
                                       Вербам  і  сумно,  й  холодно...

                                       Зима  спішить,  як  на  коні,
                                       На  осінь  диха  холодом,
                                       Дуже  короткі  стали  дні,
                                       Тумани  котять  покотом...

                                       Чекають  нас  нові  свята,
                                       Хоч  все  замре  у  спокої...
                                       Не  будем  ми  лічить  літа,
                                       Загадувать  вподобання...

                                       Що  передбачено  зимі,
                                       Ми  осягаєм  розумом...
                                       А  дні  короткі  і  німі
                                       Переживем  із  подивом...

                                       І  хоч  природа  роздяглась,
                                       І  вже  запахло  груднями...
                                       Переживем  будь-який  час,-
                                       Між  святами  і  буднями...  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812161
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 01.11.2018


ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ УКРАЇНУ…

                                   Люблю    я    свою  Україну,-
                                   За  те,  що  родюча  земля,
                                   За  верби  й  червону  калину,
                                   За  те  що  шумлять  тополя...

                                   А  ще  за  степи  і  діброви,
                                   За  ріки,  озера  й  моря,
                                   І  за  краєвиди  чудові,
                                   За  сонце,що  в  небі  сія...

                                   За  вільні  широкі  простори,
                                   За  села,  містечка  й  міста,
                                   Долини,рівнини  і  гори,
                                   Врожайні  пшениці  й  жита...

                                   За  птахів  у  небі  і  хмари,
                                   За  далі  її  голубі,
                                   За  сірі  осінні  тумани,
                                   За  теплі  і  лагідні  дні...

                                   А  ще  за  сніги  і  морози,
                                   Весняні  і  літні  дощі,
                                   Веселки  і  вранішні  роси,
                                   Дерева  і  квіти,  кущі...

                                   За  те,що  я  в  ній  народилась,
                                   Пізнала  казки  і  пісні,
                                   Що  жити  у  світі  навчилась,
                                   Радіти  і  літу,й  весні...

                                   За  те,  що  у  ній  я  трудилась,-
                                   Для  себе,  країни  й  сім"ї,
                                   Писати  казки  я  навчилась,
                                   Поеми,  пісні  і  вірші...

                                 Люблю  я  свою  Україну,
                                 Вона  Батьківщина  моя...
                                 Ніколи  її  не  покину,
                                 І  кращої  в  світі  нема...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812062
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 31.10.2018


ДАВНО МИНУЛО МОЄ ЛІТО…

                                 Сірі  тумани,  ранні  роси
                                 Впали  на  землю  і  траву...
                                 А  моє  літо  стоголосе,-
                                 Уже  минуло,  відпливло...

                                 Давно  зросло,  в  степах  дозріло,-
                                 Пшениці  зрілої  зерно,
                                 А  моє  літо  відспівало,
                                 Та  не  забулося  воно...

                                   Моє  веселе  тепле  літо,
                                   Мені  сміялось,як  дитя...
                                   Сльоза  скотилася  по  цвіту,
                                   Не  буде  літу  вороття...
                                 
                                   Хоч  не  здійснилися  всі  мрії,
                                 (В  житті  моїм  усе  було)...
                                     І  я  надіюся,  що  літо
                                     Моє  не  даром  відцвіло...

                                     Я  йду  осінніми  стежками,
                                     Вже  до  зими  лягає  путь...
                                     Моє  життя...Навіть  піснями,
                                     Літа  мого  не  повернуть...

                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811949
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 30.10.2018


ЩОСЬ У ДУШІ МОЇЙ БРИНИТЬ…

                                   Ніби  натягнута  струна,
                                   Щось  у  душі  моїй  бринить...
                                   Як  полотно  на  парусах,-
                                   Серце  і  душу  полонить...

                                   Думки  мої  спішно  летять,
                                   У  простір,  де  війни  нема...
                                   Сльоза  на  віях  теж  бринить,
                                   Тривожить  і  війна,  й  зима...
                                     
                                   Вітер  он  листями  бринить,
                                   Лиш  вишні  він  ще  обмина,
                                   А  клен  вже  схилений  стоїть,-
                                   Листя  на  ньому  вже  нема...

                                   Степи  вже  голі,  лиш  бур"ян
                                   Вітру  не  кориться  ніяк...
                                   Він  серед  степу  тепер  пан,
                                   Супроти  вітру,  як  маяк...

                                   Люди  не  хиляться  в  біді,
                                   Хоч  і  вони  в  скруті  війни,
                                   Бува  на  хлібі  і  воді,
                                   Чекають  Миру  і  весни...

                                   Я  чую  пісня  десь  бринить,
                                   І  враз  полегшало  мені...
                                   Легше  і  мріяти,  і  жить,
                                   Де  такі  люди  і  пісні...

                                 І  вірю,  і  надіюсь  я,
                                 Прийде  кінець  і  цій  війні,
                                 Розправить  крила  рідний  край,
                                 МИР  запанує  на  землі...  

                                 І  забринять  тоді  в  мені,
                                 Слова  найкращі  на  землі,
                                 Я  покладу  їх  у  пісні,
                                 Ви  підспівайте  лиш  мені...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811786
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2018


ЩОБ БУЛИ У МЕНЕ СИЛИ…

                                           Щоб  були  у  мене  сили,
                                           Я  б  пішла  бурлакувать...
                                           Щоб  були  у  мене  крила,
                                           Я  б  навчилася  літать...

                                           Проти  неба  ночувала  б,
                                           Не  з  лякливих  бо  ж  є  я...
                                           І  вірші  нові  писала  б,
                                           Правда  в  них  жила  б  моя...

                                           Всі  бажання,всі  надії,-
                                           Бідним  людям  віддала  б,
                                           Послужила  б  я  Отчизні
                                           І  щасливою  була  б...    

                                           Не  минула  б  я  і  битви,
                                           З  ворогами  сам  на  сам,
                                           Понесла  б  у  світ  молитви,-
                                           І  своїм,  і  ворогам...
 
                                           Ворогам,  щоб  зрозуміли,
                                           Україна  в  нас  одна,
                                           Недопустим  щоб  могили,
                                           покривали  в  нас  поля...

                                           Дозрівала  щоб  пшениця,
                                           Колосилися  жита,
                                           Українцям  всім  трудиться,
                                           Помогла,щоб  доброта...

                                           Мало  б  їла  я  і  спала,
                                           Повторяла  б  Отченаш,
                                           І  сильнішою    я  б  стала,
                                           Пила  воду  лиш  і  квас...

                                           За  собою  й  інших  звала  б,
                                           В  кого  справжня  є  душа,
                                           Бога  я  завжди  благала  б,
                                           Щоб  закінчилась  війна...

                                           Та  на  жаль  я  сил  не  маю,
                                           Хоч  думками  я  в  боях,
                                           Словом  грізним  я  вкриваю,
                                           Ворогів,щоб  вбити  в  прах...  

                                           Всіх  своїх  благословляю
                                           Лиш  на  праведні  діла,
                                           А  всю  владу  закликаю,
                                           Справедливість,щоб  була...

                                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811663
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 28.10.2018


СЮДИ ТЕНЬ, ТУДИ ТЕНЬ… (з народної мудрості)

                       Сюди  тень,  туди  тень,
                       Все  коротшим  стає  день…
                       Так  буває  восени,
                       І  так  буде  в  дні  зими...
                       Ось  і  жовтень  відступа,
                       Листопаду  ключ  вруча…
                       В  листопаді  ж  голо  в  саді*,
                       Та  ще  й  смутно  у  заграді**…
                       Листопад  хоча  й  не  лютий,
                       Та  щипає,  як  не  взутий…
                       Ще  й  зимі  він  без  скорботи
                       Відчиня  свої  ворота…
                                       А  зима,  то  є  зима,-
                                       То  весела,  то  німа…
                                       Як  немає  кожуха,
                                       То  померзнуть  не  лиш  вуха,
                                       А  ще  важча  зима,
                                       Як  чобіт  в  кого  нема…
                                       А  для  того,  хто  ледачий,
                                       Тому  й  їсти  нема  що…
                                       То  ж  допоки  ще  осінь,
                                       Потрудитись  треба  вдосталь,
                                       Бо  ж  зима  літо  з’їдає,
                                       Хоч  від  нього  і  тікає…
                                       Вона  й  осінь  не  минає,-
                                       Всі  запаси    забирає…
                       Я  не  буду  всіх  лякати,
                       А  поради  лиш  давати:
                       Отож,  що  бува,  те  й  мина,
                       Про  це  кожен  давно  зна:
                       Мине  осінь  і  зима,
                       І  біда  уся  злиня…
                       Стане  більшим  тоді  день,
                       І  мине  тоді  і  тень…
                       Прийде  красна  весна,
                       А  вона  ж  не  тісна,
                       Додає  всьому  краси
                       І  сріблястої  роси…
                                         За  весною  прийде  літо,
                                         Буде  все  і  всі  радіти,
                                         Літо-літо  розмаїте,
                                         В  ньому  тепло  й  диво-квіти,
                                         Прилетить  воно  на  крилах,
                                         Ще  й  додасть  всім  людям  сили…
                                         Та  до  літа  ще  далеко,
                                         І  чекать  його  нелегко…  
                         То,  отож  не  зівайте,-
                         Все  на  зиму  припасайте,
                         Бо  зима  не  запита,-
                         І  за  будні,  й  за  свята…
                         Хоч  у  ній  і  гарні  свята,
                         Та  не  можна  забувати,
                         Що  зима  усе  з’їда,
                         Й  жить  не  можна  без  труда…
                                           Сюди  тень,  туди  тень,
                                           І  за  днем,  знов  буде  день,
                                           Після  ночі,  звісно,  й  ранку,
                                           А  як  зробиш  ще  й  зарядку,
                                           Й  всі  роботи  по  порядку,
                                           Не  злякаєшся  багнюки,
                                           Як  проворні  в  тебе  руки,
                                           І  не  буде  тоді  й  скуки…
                                           На  порозі  листопад,
                                           А  зимі  він  рідний  брат,
                                           І  у  ньому  бува  всяк,
                                           Менше  свят,  а  більше  буднів…
                                           Більше  їх  буде  у  грудні…
                         Все  спішить,  усе  мина:
                         Весна,  літо,  осінь,  зима…
                         Це  щорічна  круговерть,
                         І  життя  в  ній  є,  і  смерть…
                         Та  не  будем  сумувати,
                         Листопад  йдем  зустрічати…
                                                                     *в  саду
                                                               **  огорожа.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811479
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 27.10.2018


ДОРОГІ І ЛЮБІ, МОЇ ДІТИ… (слова для пісні)

                                 Дорогі  і  любі,мої  діти,-
                               ви  для  мене  паростки  буття,
                               пречудові  незрівнянні  квіти,
                               і  моє  натхнення  на  життя...
         Приспів:
                               Я  за  вами,  діточки,  скучаю
                               в  кожну  мить  старечого  життя...
                               Згадую,  люблю  вас  і  чекаю,
                               і  молюсь  за  ваше  майбуття...

                               Мріями  я  з  вами,  мої  діти,
                               де  б  ви  не  були,і  в  кожну  мить...
                               Посилаю  вам  свої  привіти,
                               в  мирі  і  любові  ви  живіть...
         Приспів.
                               Вас  життя  розкидало  по  світу
                               і  будинок  наший  опустів...
                               Ви  мої  найкращі  в  світі  діти,
                               вже  без  вас  й  садок  наш  постарів...
       Приспів.
                               Я  вам  добра  й  радості  бажаю,
                               з  легкість  вперед  завжди  ідіть...
                               І  в  думках  завжди    вас  обнімаю,
                               ви  ж  частіш  до  мене  приїздіть...
       Приспів.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811402
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 26.10.2018


СЬОГОДНІ ВЖЕ МІСЯЦЬ, ЯК Я ПРАБАБУСЯ…

                                         Сьогдні  вже  місяць,  як  я  прабабуся,
                                         На  фотки    постійно    дивлюся  й  дивлюся...
                                         Які  ж    вони  гарні    і  внучка,  й  правнучка,
                                         Дай,  Боже,  щоб  славні  були  свята  й  будні...
                                         Щоб  часто  були  в  них  усміхнені  личка,
                                         І    гарними  дні,  вечори,й  світлі  нічки...
                                         Мале  янголятко  у  мирі  зростало,
                                         Щоб  горе  і  лихо  усіх  обминало,
                                         Щоб  тихо  й  спокійно  було  у  оселі,
                                         І  тато,  і  мама,  й  дитятко  веселі...
                                         Отож,  я  вітаю  родину  правнучки,
                                         Заочно  цілую  обличчя  і  ручки...
                                         А  мамі,  і  тату  леліять  дитятко,
                                         Завжди  жить  у  ласці,  любові  й  достатку...
                                         Щоб  доня  постійно  любов  відчувала,
                                         В  злагоді  сімейній  жила  і  зростала...
                                         Хоч  ви  і  далеко  живете  від  мене,
                                         Та  все  ж  я  надіюсь  на  зустріч  із  вами...
                                           З  любов"ю  бабуся  до  вас  й  прабабуся,
                                           Я  зустрічі  з  вами  і  хочу,  й  діждуся!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811284
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 25.10.2018


Я НЕ ЛЮБИЛА КОТІВ… ( проза)

             Ця  нелюбов  до  котів    в  мене  з  дитинства.  Я  завжди  дуже  любила  домашню  живність:  з-задоволенням  доглядала  кролів,  курей  і,  особливо  курчат,  гусей,  качок,  поросят,  телят,  корів…  Собак  боялася,  бо  ще  в  дитинстві  якось  одна  з  них  мене  покусала.  А  котів  просто  не  любила  і  все.  Та  все  ж  найбільше  за  те,  що  вони  завсігда    мають  ворожі  наміри  проти    пташок,  яких  я  просто  обожнювала.  Я  з  насолодою  слухала  цвірінькання  горобців,  сюсюкання  синичок,  кугукання  сичів,  стукання  дятликів,  воркування  голубів…  Та  найбільшої  моєї  прихильності  досягали  ластівки.  Вони  завжди  мостили  свої  хатинки  ,  ні  не  мостили,  вони  їх  будували  у  нас  під    солом’яною  стріхою    з  глини  та  землі,  змочуючи  принесені  у  дзьобах  кусочки    своєю  слиною,  а  всередині  вимощують  стеблами  різних  трав’янистих  рослин,  а  зверху  –  пір’ям.  Мені  подобалося  спостерігати  за  їх  роботою,  а  ще  мене  зачаровував  вигляд    гнізда  –  це  черверта,  або  й  восьма  частина  кулі…  Жили  ми  з  мамою  і  братом  у  селі,  і  незважаючи  на  мою  нелюбов  до  котів,  вони  у  нас  завжди  були,  бо  ж  без  них  нам  би  мабуть  миші  і  вуха  б  покусали…  А  ще  я  терпіти  не  могла,  що  вони  часом  гадили  у  кімнаті,  і  кому  ж,  як  не  мені,  як  найменшій  у  сімї,  доводилося  прибирати  після  них…  Вже    коли  в  мене  підросли  діти,  я  здихалася  цієї  неприємної  процедури,  поклавши  догляд  за  котами    на  них…
       З  часом  все  ж  котам  вдалося  довести  мені,  що  вони  не  такі  вже  й  безнадійні…  Вперше  це  сталося,  коли  наша  кішка  Кася  привела  чудових  четверо  котенят.  Жили  вони  у  нас  на  веранді  .  І  ось  якоїсь  тихої  теплої  днини  Кася  прийшла  кормити  своїх  малят  дуже  побита.  Хто  і  за  що  її  побив  невідомо.  Вона  не  йшла,  а  майже  повзла,  тягнучи  свою  задню  частину  в  великим  зусиллям.  Видно,  що  їй  було  дуже  боляче,  та  вона  підповзла  до  котенят  і  ті  присосалися  до  неї,  щоб  поновити  свої  сили  та  й  вижити.  Мій  чоловік  після  цієї  процедури,  уважно  оглянув  її  рани,  позмазував  якоюсь  маззю,  та  й  поперев’язував  її  лапки,  та  й  усю  задню  частину  тіла.  Кася  вдячно  дивилася  на  нього,  я  не  втрималася,  дала  їй  щось  смачненьке  поїсти,  та  й  пішла  по  своїх  справах.  Через  деякий  час,  чоловік  сповістив  мені,  Кася  померла,  та  й  пішов  у  малину  викопав  ямку,  щоб  там  її  похоронити,  потім  виніс  та  й  поклав  бідолаху  у  ту  ямку…  І  тільки  но  почав  присипати  землею,  як  його  хтось  погукав  і  він  не  встигнувши  засипати  кішку  повністю,  відійшов.  Яке  ж  було  його  здивування,  коли  повернувшись,  він  побачив,  що  кішки  в  ямці  немає,  а  потім  побачив,  що  вона  знову  корме  своїх  малят.  Знову  повторив  процедури  лікування,  та  це  не  допомогло,  до  ранку  кішка  померла.  Довелося  самотужки  виходжувати  їх  потомство.      
         Другий  випадок  трапився  уже  через  роки  після  описаного.  Був  у  мене,  (а  я  вже  жила  одна),  котик  Яша.  Дуже  розумний  котик.  Якось  мені  вдалося  його  привчити  проситися  в  разі  потреби  на  вулицю,  і  він  за  все  своє  життя  ні  разу  не  нагадив  у  кімнатах.  Розумів  мене  з  півслова.  Ото,  як  тільки  поїсть,  виконує  всі  мої  накази:  скажу:  “  Яша  не  заважай,  іди  спать”-  слухняно  йде  в  другу  кімнату,  згорнеться  калачиком  і  спить,  а  як  виникне  в  нього  потреба,  сповіщає  мені  своїм  “мау-мав”  і  я  його  випускаю…  Але  в  нього  була  одна  вада,  дуже  вже  він  любив  полювати.  Ранком  тільки-но  я  випущу  його  на  подвір’я,  він  після  ранніх  своїх  процедур  кудись  зникає,  або  вискакує  на  дах  і  обов’язково  звідти  повертається  з  горобчиком…І  ніякі  мої  виговори  на  нього  не  діяли.  Пізніше  я  стала  помічати,  що  він  не  лише  горобчиків,  а  й  голубів  десь  ловив  і  не  ховаючись  від  мене  потрошив  їх.    
Тож  якогось  дня  він  додому  не  повернувся,  і  всі  мої  пошуки  були  марними,  напевне  хтось  його  знищив.
           Третій  випадок  трапився  три  з  половиною    роки  тому.  Донька  подзвонила  мені  і  попросила  допомогти  врятувати  одне  котеня.  Її  кішка  привела  їх,  ж  четверо,  і  всі  якісь  кволі,  вона  запросила  ветлікаря  і  він,  обстеживши  їх,  виявив,  що  всі,  крім  одного,  безнадійно  хворі,  і  їх  треба  усипити,  або  ж  просто  ждати  допоки  вони  самі  помруть,  так  як  їхня  хвороба  для  таких  малих  є  невилікована,  а  цього  одного  негайно  ізолювати  від  решти,  бо  й  він  може  заразитися  від  них,  і  теж  померти.  Отож  у  віці  два  з  половиною  тижні  у  мене  появився  мій  тепер  уже  дорослий  Рудя.    Виходжувати  його  довелося  і  важко,  і  довго,  так  як  він  ще  не  вмів  самостійно  їсти  і  йому  не  можна  було  давати  нічого  молочного…Уявляєте  в  яку  роботу  затягнула  мене  моя  доня.  Мені  довелося  його  кормити  піпеткою,  закапувати  його  очі,  давати  йому  якісь  привезені  донькою  ліки,  і  навіть  уколи,  чистити  вуха  і  мазати  їх  якоюсь  маззю,  прибирати  після  нього…  Та  ми  з  ним  усе  здолали.  І  тепер  у  мене  є  мій  чудовий  веселун  Рудя.  І  хоча  у  нього  є  цілий  ряд  негативних  звичок,  я  його  дуже  люблю.  Ще  будучи  малим  він  став  таким  шустрячком,  що  тільки  й  дивись,  щоб  він  не  нашкодив.  Найбільше  він  мені  докучає  своєю    любов’ю  ходити,  лежати,  а  той  гратися  на  столі,  де  йому  найцікавішим  був  і  є  проводовий  телефон,  він  торкав  його  лапками,  зубами,  сідав,  або  й  лягав  на  ньому…  А  ще  дуже  рано  почав  ловити  мишей,  але  їсти  їх  ніколи  не  їв,  ото  награється,  а  потім,  якщо  не  задавить,  то  відпускає…  Я  бувало  ганяюся  за  ним,  щоб  він    з  тією  мишею  вибігав  на  подвір’я,  але  мені  це  не  завжди  вдавалося,  то  ото  й  виходило,  що  ми  з  ним  граємо  у  “кішки  –  мишки”.  Коли  він    підріс,  то  дуже  полюбив  гуляти  на  вулиці,  і  знову  десь  ловив  мишей,  приносив  їх  і  клав  на  ганку  будинку,..  напевне,  щоб  я  побачила,  що  він  таки  кіт.  Тепер  куди  б  я  не  йшла,  він  мене  проводжає...  Якщо  я  йду  до  магазину,  він  іде  за  мною,  аж  до  траси,  а  потім  сидить  і  жде,  коли  я  буду  повертатися  додому,  і  тепер  уже  біжить  попереду  мене  і  оглядається,  щоб  побачити,  чи  я  йду…  Якщо  ж  я  йду  до  когось  із  сусідів,  то  він  і  туди  мене  проводжає,  причому  іде  попереду,  знову  оглядаючись,  а  потім  або  сидить  і  жде,  коли  я  ітиму  додому,  або  ж  вертається  сам,  а  потім  все  ж  ніколи  не  прозіває,  як  я  йтиму  додому,  і  все  повторюється  зо  дня  на  день.  Своєї  звички  ходити  по  столі  він  не  позбувся,  та  й  спить  теж  на  столі…  У  нього  вже  є  немало  потомства,  я  всіх  його  дітей  пізнаю  по  такій  же  як  у  нього  пухнастій  рудій  шкірі…  Якщо  він  зголодніє,  то  заходить  у  мою  кімнату,  сяде  так,  щоб  я  його  бачила  і  весь  час  дивиться  на  мене,  якщо  ж  я  не  зреагую  на  його  сидіння,  він  починає  голосно  нявкати.  Часом  я  з  ним  розмовляю.  Коли  він  сяде  неподалік  і  дивиться  на  мене,  я  до  ньго:  “Рудю!”  Він:  “Няв!..”  Я  :”Чого,  тобі?”  Він:  “Няв!..  Няв!”  Я:  “Їсти  хочеш?”  Він  “Няу-у!..”  Коли  ми  з  ним  обоє  на  дворі,  він    спокійно  підходить  до  собаки  Лейли,  може  напитися  біля  неї  води,  може  щось  полизькати  з  її  блюда,  може  лягти  неподалік  і  спостерігати  за  нею.    А  що  мені  найбільше  подобається,  так  це  те,  що  він  не  проявляє  ніякого  інтересу  до  пташок,  ніколи  за  ними  не  ганяється  і  не  чіпає,  коли  вони  порпаються  поруч,  або  й  збирають  крихти  від  собачої  їжі..  Із  сусідськими  котами  поводиться  по  різному:  з  одними  грається,  дозволяє  їм  їсти  з  своєї  посудини,  а  інших  проганяє  геть.  Дуже  любить  гратися  і  зі  мною,  і  з  сусідськими  дітьми.  Якщо  його  погладиш,  він  прислухається,  а  потім  обома  лапами  хватає  за  руку  і  нібито  кусає,  але  так  легенько,  що  ніяких  подряпин  і  слідів  укусів  не  залишає…  Мені  з  моїм  котом    легше  почувається.  Я  відчуваю,  що  в  мене  є  жива  істота,  яка  мене  розуміє,  відчуває  мій  настрій,  співчуває,  коли  мені  буває  кепсько,  намагається  розважити,  та  врешті  –  решт  і  любить  мене…
                                   Разом  ми,  з  тобою  Рудя,
                                   І  біда  нам,  не  біда…
                                   Ми  з  тобою    вірні    друзі,
                                   Щедрот  сповнене  буття!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811158
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2018


ВДИВЛЯЮСЯ У ОСІНЬ…

                                   Вдивляюся    у  осінь,-
                                   в  її  диво  -  красу...
                                   Навкруг  чарівна  просинь,-
                                   стоїть,  як  на  посту...
                                                                   В  зелено  -  жовтих  фарбах,-
                                                                   гаї,  ліси  й  сади...
                                                                   Із  пензлем  розводящим,
                                                                   прийшла  осінь  сюди...
                                     Малює  і  фарбує,
                                     хоча  й  немає  рук...
                                     від  неї,  вона  знає,
                                     залежить  виднокруг...
                                                                     У  ній  нині  зібралась,-
                                                                     краса  квітів  і  віт,
                                                                     дітей  веселий  галас,
                                                                     і  навіть  цілий  світ...
                                     Вона  кругом  встигає,
                                     нічого  не  мине...
                                     І  своїм  диво  -  пензлем,-
                                     посріблила  мене...
                                                                     Зникає  вся  напруга,
                                                                     душа  моя  співа,
                                                                     і  все  на  виднокрузі
                                                                     сміливо  оживля...
                                       І  листя  на  деревах
                                       і  на  кущах  ще  є...
                                       Тополі  у  шеренгах
                                       показують  своє...
                                                                     Лиш  верби  нахилились
                                                                     низенько  до  води,
                                                                     напевне  вже  злякались,-
                                                                     зима  іде  сюди...
                                       Вдивляюся  у  осінь,
                                       кожен  момент  ловлю...
                                       Я  час  спинити  хочу,
                                       бо  ж  осінь  я  люблю...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811084
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2018


ЯК Я ВМЕРЛА… (проза)

               
                                     “Сорока  сороці,  ворона  вороні,  так  і  пішло”…

   Я  вмерла.  Про  це  я  вперше    дізналася  з  схвильованого  дзвінка    донечки.  Вона  живе  у  Києві,  дзвонить  мені  щодня,  а  буває  й  кілька  разів  на  день:  вранці,  в  обідню  пору,  і  ввечері.  Сталося  це  десь  у    першій  половині  жовтня  нинішнього  року.  Коли  пролунав  дзвінок  від  неї,  я  підняла  слухавку  і  на  моє:  “Ало!”-  почула  схвильований  голос    доньки:  “Мамо,  це  ти?..”  “  Звісно,  я  !  А  хто  б  же  ще  міг  бути?..  Собачка    Лейла  у  дворі,  а  котик  Рудя  хоч  і  біля  мене,  та  ж  він  говорити  не  вміє,  хочеш  щипну  його  за  вухо,  щоб  він  м’явкнув?”    І  почула  видих  доньки.  А  потім  вона  мені  повідомила,  що  до  неї  подзвонила  її  однокласниця  і  запитала,  чи  давно  вона  дзвонила  до  мене,  почувши  ствердну  відповідь,  вона  повідомила,  що  їй  дзвонив  недалекий  мій  сусід  з  паралельної  вулиці,  і  повідомив,  що  я  померла.  Поговоривши  з  донькою  і  заспокоївши  її,  я  пригадала  випадок  який  стався,  коли  я  прийшла  цього  ж  дня  ранком  по  молоко  до  жіночки,  в  якої  я  його  беру  уже  років  зо  20,  її  будинок  розміщений  біля  шосейної  дороги  і  навпроти  знаходиться  магазин  у  якому  я  скупляюся.  Біля  будинку  Світлани,(так  звуть  жіночку),  з  давніх=-давен  існує  не  санкційний  риночок,  де  жінки,  які  живуть  неподалік  продають  свою  продукцію:  молоко,  сметану,  яйця,  мед,  і  городину,  й  садовину.    Всі  вони  мені  знайомі,  іноді  я  у  них  щось  купляю,  ми  розмовляємо,  вони  читають  мої  вірші  у  районній  та  обласній  пресі,  часто  запитують  мене,  як  воно  в  мене  так,  на  їх  погляд  гарно,  виходить,  розпитують  за  моїх  дітей  ,  а  я  їх  за  їхніх,  бо  ж  багато  з  них  були  однокласниками  моїх  дітей,  а  також  немало  й  моїми  учнями.  Так  от,  коли  я  вийшла  з  вулиці  і  направилася  до  них,  вони,  якось  з  подивом  на  мене  подивилися,  а  коли  я  підійшла  і  привіталася,  вони,  відповівши  на  привітання,  подивилися  на  мене  знову  подивом.  Поговоривши  про  се-те,  вони  запитали  мене,  хто  ж  то  помер  на  моїй  вулиці.    Я  відповіла,  що  нічого  про  це  не  чула.  І  вони  повідомили,  що  в  когось  неподалік  мене  на  воротях  був  прив’язаний  платок,  який,  вішають  тоді,  коли  є  померлий.  У  цей  же  день,  трохи  пізніше,  до  мене  подзвонила  подруга,  вона  живе  в  центрі  міста,  а  я  в  західній  його  частині,  і  розмова  повторилася  так  же  як  і  з  донькою.  Подругу  хтось  із  її  сусудів  запитав,  коли  мене  будуть  хоронити,  бо  ж  знали,  що  вона  не  зможе  не  піти  на  похорон.  ..А  ще    через  тиждень  я  поговорила  зі  своєю  сусідкою,  яка  теж  є  однокласницею  моєї  доньки,  вона  ж  і  розповіла  мені,  що  та  перша  однокласниця,  та  що  дзвонила  до  моєї  доньки,    приходила  до  неї  на  роботу  і  запитувала  про  те  ,  як  у  мене  справи,  а  коли  моя  сусідка  повідомила  тій,  що  бачить  мене  щодня,  і  що  в  мене  все  в  нормі,  адже  це  найближча  моя  сусідка,  а  сусіди,  як  відомо,  бувають  ,навіть  ближчі,  ніж  родичі...Сусідка  про  це  не  хотіла  мені  говорити,  щоб  не  засмутити,  та  я  сама  її  запитала,  чи  чула  вона  щось  про  цю  нісенітницю,  і  хто  це  придумав.
 Як  пізніше  з"ясувалося,  що  ще  одна  жіночка,  з  паралельної  вулиці,  теж  дуже  мені  добре  знайома,  побачила  отой  “злощасний''  платок  на  моїх  воротях,  хоча  насправді  то  був  не  платок,  а  саморобний  поштовий  ящик,  виготовлений  моїм  сином  із  пластмасової  п’ятилітрової  пляшки,  так  як  загальний  металевий  ящик  у  нас  вкрали  злодії  і  здали  його  на  пункт  прийому  металобрухту,  а  купити  новий  я  ще  не  встигла,  та  по  правді  сказати  і  побоялася,  що  і  його  вкрадуть.  Ще  трохи  пізніше,  десь  днів  через  5,  чи  6,  я  пішла  до  дальшого  магазину,  де  мене  теж  знали  люди.  Зайшовши,  я  привіталася  ,  продавчиня  дивилася  на  мене  здивованим  поглядом,  кліпала  очима    і  мовчала…  Зрозумівши  жінку,  я  її  усміхаючись  запитала,  чого  ж  це  вона  не  хоче  зі  мною  привітатися.  Жінка  розкрила  рот,  але  сказати  нічого  ніяк  не  могла.  Мені  навіть  здалося,  що  в  неї  зацокотіли  зуби.  Я  зжалилася  над  її  переляком,  та  й  сказала:  “Та  жива  я,  жива,  і  на  той  світ  ще  не  збираюся”.  А  вже  потім,  коли  жінка  оговталася  і  відповіла  на  моє  привітання,  я  пояснила  їй  ситуацію  із  моєю  смертю…  
Зрозуміло,  що  всі  ми  смерті  і  рано,  чи  пізно  залишим  цей  білий  світ  і  думаю,  що  за  кожного  дописувача  до  нашого  КП,  можна  буде  сказати:  “De  mortuis    aut  bene,    aut  nihil”,  тобто:  “Про  мертвих  слід  говорити,  або  тільки  хороше,  або  нічого”  (лат.)
А  завершити  свою  розповідь  я  хочу  кількома  народними  мудростями:
     *Коли  сам  добре  не  знаєш,  то  язиком  не  плети.
   *  Ніхто  не  знає:  тільки  баба  та  вся  громада,  тільки  сич    та  сова,  та  людей  півсела.
   *  Що  знає  кум  –  знає  кумова  жінка,  а  вже  від  неї  і  все  село.
   *  Млин  меле  –  мука  буде,    язик  меле  –  біда  буде

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810908
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2018


У ПОВІТРІ СТАЄ ТІСНО…

                                       У  повітрі  стає  тісно,
                                       то  летять  птахи  на  південь...
                                       Я  дивлюсь,  спостерігаю
                                       і  удачі  їм  бажаю...
                                                   Залишились  горобці,
                                                   і  синички  молодці,
                                                   ще  й  вівсяночки  малі,
                                                   і  повзлики  чарівні...
                                                   Гучний  посвист  "сітт,  сітт,  сітт",
                                                   чимось  схожий  на  "привіт"...
                                       А  ще  диво-костогриз,
                                       лиш  уважно  придивись,-
                                       на  горобчика  він  схожий
                                       і  такий  же  невгамовний...
                                                 І  мала  золотомушка  *
                                                 жовто,чи  червоногрудка,
                                                 що  найменша  від  усіх,
                                                 маса  її  лиш  грам  шість...
                                       І  вівчарик  -  ковалик,
                                       теж  найменший  із  птахів,
                                       його  спів:  "тень-тинь-тянь-тень"
                                       чутно  всюди  кожен  день,
                                       як  удари  молоточка:
                                       риска-точка,риска-точка...
                                                 Як  поглянуть  навкруги,-
                                                 ще  й  мисливські  є  птахи:
                                                 глухарі,дрохви,деркачі,
                                                 чути  їх  вдень  і  вночі,
                                                 все  на  лузі,  біля  річки,-
                                                 міцні  лапки,  гострі  зубки...
                                         Та  найбільш  усе  ж  ворон,-
                                         у  них  свій  є  раціон,-
                                         все  збирають  у  дворах,
                                         на  дорогах  і  в  верхах,
                                         рвуть  горіхи  тут  і  там,
                                         бува  роблять  й  та-ра-рам,
                                         легко  ходять  по  дорозі,-
                                         і  в  тепло,і  в  час  морозів,
                                         їм  нема  куди  спішить,
                                         бо  ж  не  гірко  і  тут  жить...
                                                         У  повітрі  тіснота,-
                                                         уже  зовсім  не  густа,
                                                         бо  все  менш  стає  птахів,
                                                         може  Бог  то  так  велів...
                                           Будем  ждати  до  весни,
                                           як  повернуться  птахи,
                                           будем  їх  спостерігати,
                                           і  по  змозі  помагати...
                   
                                                                               *золотомушка  це  -  корольок

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810812
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 21.10.2018


Я ЛЮБУЮСЯ ПТАХАМИ…

                                         Я  люблю  усю  пташину,
                                         як  вона  поміж  гілками,-
                                         пурха,  скаче  і  літає,
                                         й  упивається  піснями...
                                                               
                                         І  весною,  й  диво-літом,
                                         коли  птацтво  розквітає...
                                         Восени  ж  воно  щорічно
                                         десь  на  південь  відлітає...

                                         Стає  тихо...Й  мені  сумно,
                                         що  не  чутно  щебетання...
                                         Лише  голуба  й  голубки,
                                         чутно  диво-воркотання...

                                         Я  дивлюсь  на  диво-вирій,
                                         там,  де  небо  ясне  сяє,..
                                         вільно  там  пливе  пташина,
                                         і  злегка  крильми  махає...

                                       -Прощавайте,  мої  милі,-
                                         я  усім  птахам  гукаю...
                                         На  життя  у  чужім  краї,
                                         хай  вас  Бог  благословляє...

                                         Усміхається  вам  небо,
                                         Південь  зустріча  квітками,
                                         це  життєва  в  вас  потреба,
                                         ви  повернетесь,  я  знаю...

                                         А  я  буду  вас  чекати,
                                         як  дітей  чекає  мати...
                                         Повертайтеся  весною,
                                         і  веселі,  і  здорові...

                                         Я  надіюсь,  що  діждуся,
                                         і  побачуся  ще  з  вами,
                                         поспілкуюсь,  полюбуюсь,-
                                         вами  й  вашими  піснями...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810704
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2018


ПОЕЗІЯ - ЦЕ СВЯТО, ЦЕ - ЛЮБОВ… (повторно)

                                             Вірш  написала...І  пишу  я  знов,
                                             І  до  снаги  мені  моє  писання...
                                             Поезія  це  -  свято,  це  -  любов,
                                             Моє  натхнення,  пошук,  сподівання...

                                             Пишу  я  тихо...Що  там  говорить?..
                                             Та  і  немає  з  ким  мені  балакать...
                                             Лиш  під  ногами  кіт  рудий  мурчить,
                                             А  я  пишу,  це  краще,аніж  плакать...

                                             Все,що  було,-  пройшло  і  відпливло,
                                             Минуле  в  віршах  знову  оживає...
                                             Весни  і  літа,  ніби  й  не  було,
                                             Сум  і  печаль  у  серці  не  стихає...

                                             Отак  пишу  я  -  за  рядком  рядок,
                                             Про  що  писать  -  душа  і  серце  знає...
                                             Кожен  рядок  -  життя  мого  урок,
                                             Я  кожну  мить  у  віршах  звеличаю...

                                             В  моїх  віршах  є  осінь  і  зима,
                                             Весна  і  літо,  й  часом  -  тихі  сльози...
                                             Поезія  -  це  радість,  це  -  життя,
                                             Не  зітруть  їх  ні  вітри,  ні  морози...

                                             Бува  поезія  моя  й  гірка,
                                             Та  в  ній  -  усі  мої  найкращі  ліки,-
                                             Від  смутку  і  журби...Та  для  добра,-
                                             Живе  в  мені  сьогодні  і  навіки!..  

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810639
рубрика: Вірші, Iнтимна лірика
дата поступления 19.10.2018


БЕЗ ЗУПИНОК ЧАС ІДЕ…

                             Ой,як  швидко  вони  йдуть,-                  В  словах  докорів  нема,
                             мої  дні  за  днями...                                            а  є  лише  туга,
                             І  бува  мені  снують                                            що  час  швидко  так  сплива,
                             дивними  словами...                                          й  нікого  не  слуха...
                                                                             Без  зупинок  він  іде,          
                                                                             чогось  поспішає,
                                                                             і  повернення  не  жди,
                                                                             бо  він  не  вертає...
                               Лише  в  спогад    поверта                          Вистачало  на  все  сил,-
                               в  години  нестримні,                                      роботу  й  розваги...
                               як  були  ми  молоді                                          Того  часу  диво-плин
                               і  цвіли,як  вишні...                                            давав  переваги...
                                                                               Та,  на  жаль,  той  час  минув,
                                                                               чи  сплив  за  водою,
                                                                               і  нас  все-таки  змінив,
                                                                               й  не  стало  спокою...
                                 Так  трапляється  завжди                        Я  живу  давно  одна,
                                 поміж  нами,  люди...                                    така  моя  доля...
                                 Вистача  добра  й  біди,                              І  буваю  я  сумна,
                                 бо  вони  є  всюди...                                        й  хилюсь,як  тополя...
                                                                               І  вже  серденько  моє
                                                                               сохне  з  горювання...
                                                                               Та  у  мене  усе  ж  є,-
                                                                               мрії  й  сподівання...
                                   Радість  є  і  буде  ще,-                                В  світі  знають  всі  і  я,-
                                   вона  не  остання...                                      вічного  немає...
                                   Вже  правнучка  в  мене  є,                  Діти,  внуки  і  рідня,
                                   й  час  для  спілкування...                    й  мрія  оживає...
                                                                                 Що  усе  буде  гаразд,
                                                                                 хоч  час  і  минає,
                                                                                 радість  прийде  ще  не  раз,
                                                                                 смуток  відступає...
                                   І  хоч  час  швидко  біжить,                      Як  всі  люди  я  живу,
                                   та  є  така  сила,                                                    хоч  вже  й  з  болячками...
                                   що  вперед  людей  веде,                          Все,що  маю  бережу,
                                   й  мені  вона  мила...                                        й  не  лише  словами...
                                                                               І  працюю,  і  пишу,
                                                                               й  маю  сподівання...
                                                                               З  часом  навіть  я  дружу,
                                                                               й  веду  спілкування...
                                     І  минуле,  і  сучасне,-                                  Зупинити  час  і  дні
                                     все  переплітаю...                                              людям  не  під  силу...
                                     І  своє  мрійливе  власне,-                        Ми  відійдем,  молоді
                                     в  собі  не  ховаю...                                            прийдуть  нам  на  зміну...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810599
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2018


САЛА ЗАВЖДИ МАЛО… ( проза)

                                     У  житті    чудового  немало,
                                     І  існує  не  один  закон…
                                     Якщо  в  українців  є  ще  сало,
                                     То  не  зможе  буть  голодомор…                                                                                                                                                                                        Доброго  дня,  моя    “поетична”  сім’я.    Ось  уже  і  минула  середина  осені,  як  на  мене  найпрекраснішої,  найчарівнішої  пори  року.  Люблю  її  ще  з  дитинства.  Хоча  й  важким  воно  було,  але  ж  і  цікавим.  А  ще  ми  з  братом  завжди  чекали  осені,  тому  що  знали,  що  в  цю  пору  мама  з  дідусем  Яковом  заріжуть  кабанчика,  або  свинку,  і  буде  у  нас  не  лише  м’ясо,  а  й  сало,  і  ковбаски,    с    м  а  к  о  т  а…                                                                                          
           Цікаво,  що  батьківщиною  сала  вважають  Італію.  Там  ще  3000  років  тому  почали  використовувати  свинячий  жир,  як  калорійну  їжу  для  рабів,  що  працювали  на  мармурових  каменоломнях.  Отож,  й  стало  сало  продуктом  для  бідних  людей,  а  м’ясо  діставалось  багачам.  Тоді  ж  бідняки  і  навчилися  сало  і  засолювати,  і  коптити,  запікати,  варити,  жарити  в"ялити  і  зберігати  на  довгий  час.
       Нині  майже  кожен  народ  стверджує,  що  якраз  їх  сало  найкраще  в  світі…  У  середньовіччі  сало  не  лише  їли,  а  й  робили  з  нього  свічки,  і,  хоч  вони  коптили,  але  світло  все  ж  давали…
     Були  випадки,  коли  матері  замість  соски  своїм  малюкам  давали  зав’язане  в  марлію  перетерте,  або  й  пожоване  сало,  щоб  дитя  не  плакало,  а  самі  поспішали  виконувати  свою  домашню  роботу  –  порати  господарствсто,  сапати  огород  ,  чи  й  виконувати  якусь  іншу  роботу..  Дитина    насмоктавшись  засинала.  І  цей  не  дивно,  бо  від  сала  користь  велика:  у  салі  є  арахідонова  кислота,  яка  сприяє  гарному  обміну  речовин;  крім  того  сало  жовтогінний  засіб,  а  ще  його  застосовують  в  токсихології,  як  засіб  очищення  організму  від  токсинів  і  радіації,  і  в  онкологічних  захворюваннях;  а  ще  наружно  при  артрозах,  артритах,  в  реалібітації  після  операцій  і  травм,  при  маститах,  опіках…  А  ще  сало  корисне  спортсменам,  курцям,  вагітним  та  кормлячим  матерям.  Крім  того  помірне  застосування  сала  притупляє  апетит  і  не  дає  можливості  переїдать…
   Хочу  повідати  читачам  ще  з  десяток  цікавих  фактів    про  сало:
1.Сало  в  перекладі  із  старословянського      “sadlo”,  що  означає  "насаджений  на  
       м’ясо".  З  часом  звук  "Д"випав  і  залишилось  слово  сало.
2.  Сало  –  це  жир,  в  складі  якого  є  вітаміни  Д,  А,  L  і  ненасичені  кислоти.
3.  Калорійність  сала    900  –  720  ккал  на  масу  в  100  грам,  вуглеводів  -  0.
4.  Мусульмани  та  євреї  не  їдять  сало  із-за  релігійних  переконань.
5.  Найкорисніше  сало  –  2,5  см.  Під  шкірою.
6.  На  Чукотці  їдять  тюленеве  сало,  по  структурі  і  за  смаком  схоже  на  свине.
7.  В  СРСР  члени  ЦК  партії  їли  щоденно  50  грам  сала.
8.  В  роки  громадянської  війни  сибіряки  рятувались  від  набігів  “червоних”  і  “білих”,  
       змазуючи    салом  ворота,  запах  сала  лякав  коней.
9.  Раніше  перед  спуском  судна  на  воду,  його  низ  змазували  салом.  Теж  саме  робили  
       і  з  саньми,  щоб  вони  легше  ковзали.
10.Колись  сало  і  ковбасу  застосовували  в  якості  закладок  в  книгах.
11.Уже  винайшли  і  штучне  сало.  Це  зробила  команда  доцента  кафедри  технології  
       харчування  Сумського  аграрного  університету  Бітюка  Дмитра.  Це  сало  
       виготовляється  з  рослинної  олії  і  желатину.
     До  речі  сказать  і  те,  що  дана  група  створила  і  штучні    чіпси,  а  ще  екологічний  
     посуд,  в  якому  можна  випікати  і  зварювати  різні  напої.
     Наше  українське  сало  найсмачніше.  Про  нього  існує  багато  цікавих  влучних  
     висловів,  анекдотів,віршів  і  пісень.  Згадайте  хоча  про  один  куплет  відомої  
     української  жартівливої  пісні:  
   “Як  було  у  нас  в  коморі  сало,
     Ти  пив  і  я  пила,
     Ти  казав,  а  я  носила
     Сало,  доки  того  сала  не  стало…"
   Або  інше:  “Ой  сало,  українське  сало,українцям  його  завжди  мало”.
   Або  ж  і  анекдоти:
   1.  Москалі  сало  не  їдять
     Летить  вуйко  в  літаку  і  їсть  сало.  Поруч  із  ним  сидить  москаль.  Запитує:  “А  што  
   ето  ви  едите?”      “Це  сало,  але  ви  його    їсти  не  будете!”    “Пачему?”    “Бо  я  не  дам!”
2.Квасили  капусту
   Хотіли  з  каліжанкою  капусту  квасити…Вже  третю  годину  квасимо,  салом  
 закушуємо…Капусту  ще  й  не  чіпали…
 3.  Вечеря  казка
     Українське  сало  з  часничком  +  стаканчик  самогону  +  цибулина  +  окраєць  чорного  
   хліба  =  казка,  а  не  вечеря…
   Отож:    ЇЖТЕ,  ЛЮДИ,  САЛО!
   САЛА  УСІМ  УКРАЇНЦЯМ!
   ГЕРОЯМ  САЛА!
   САЛО  СУПЕР!
   Все  не  хочу  вже  писать,  іду  їсти  сало!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810412
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2018


ВІТЕР ВІЄ, СТЕП СИВІЄ…

                                 Вихожду  в  степ...Там  воля  зріє...,
                                 хоч    сповнений  він  болей  і  жалів...
                                 Лиш  вітер...Вітер  волі  віє,
                                 гуляє  завше  там,  де  сам  схотів...

                                 Вітрам  немає  перепонів,
                                 вони  гуляють  там,  де  захотять,
                                 не  знати  їм  людських  законів,
                                 вони  нескорені,  і  не  тремтять...

                                 Не  бачать  сліз  людських  й  недолі,
                                 не  відчувають,  як  душа  болить,
                                 коли  впаде  солдат  на  полі,
                                 і  сил  немає  встать,  чи  підвестись...

                                 Степ  співчуває...  Вітер  віє,
                                 завжди  спішить,  не  вміє  співчувать...
                                 А  степ  мовчить  і  вже  сивіє,
                                 коли  невзмозі  людям  помагать...

                                 Йому  незвично  буть  без  діла,
                               (хоч  і  прийшла  пора  відпочивать),
                                 душа  у  нього  заніміла,
                                 бо  звичний  він  усім  допомагать...

                                 Йому  болить  і  він  сивіє,
                                 бо  ж  звик  усім  добро  лише  творить,
                                 своїм  теплом  солдата  гріє,  
                                 бо  вже  смертей  не  може  він  терпіть...

                                 Стою  в  степу  і  думка  зріє,
                                 де  Україні  міць  і  силу  взять,
                                 щоб  "вітер"  той,  що  з  сходу  віє,
                                 назавжди  з  краю  рідного  прогнать!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810227
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2018


КОЖЕН ДЕНЬ МЕНІ ДРУГ…

                             І  поля,і  гаї,                                      І  чудовий  весь  світ,-
                             і  птахи  щебетливі,                  в  моїй  рідній  країні,
                             милі  й  любі  мені,                      і  осінній  весь  квіт,-
                             і  до  болю  важливі...              і  душі,й  серцю  милий...
                                                               Неба  пишна  блакить
                                                               і  безкраї  простори,
                                                               і  життя  кожна  мить,-
                                                               додає  щастя  в  долю...
                             В  своїм  домі  живу,                  Розглядаю  навкруг,
                             і  природі  радію...                      таємниці  шукаю...
                             І  читаю,  й  пишу,-                      Кожен  день  мені  друг,
                             від  душі,як  умію...                    негаразди  зникають...
                                                             Вільно  жити  мені,
                                                             білий  світ  пізнавати,
                                                             з  неба  линуть  пісні,
                                                             лиш  встигай  записати...
                             Не  базари  гучні                            Таємниці  письма  
                             западають  у  душу,                    мені  мало  відомі...
                             а  слова  чарівні                              В  мене  міри  нема
                             я  записувать  мушу...            ні  для  якого  слова...
                                                               Вже  минуло  давно
                                                               на  красу  сподівання...
                                                               Мабуть  Богом  дано
                                                               мені  вміння  писання...
                             І  я  буду  писать,                            Людські  сльози  гіркі
                             доки  руки  ще  пишуть,          мою  душу  торкають...
                             підбирать,  римувать,              Друзі  й  рідні  мені
                             доки  груди  ще  дишуть...    усі  щастя  бажають...
                                                                 До  онуків  й  дітей
                                                                 я  звертаюсь  з  любов"ю...
                                                                 І  піклуюсь  про  них,
                                                                 і  про  їхнє  здоров"я...
                               І  співати  люблю,                            Не  ношу  в  собі  зла,
                               плакать  теж  я  умію,                  й  не  бажаю  нікому,
                               кожне  слово  ловлю,                  додаю  лиш  тепла,
                               в  його  силу  я  вірю...                своїм  лагідним  словом...
                                                                   І  я  часом  ходжу
                                                                   у  гаї  і  діброви...
                                                                   До  душі  я  беру
                                                                   всі  дарунки  природи...
                                                                 
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810077
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 15.10.2018


ПРИВІТАННЯ ЗІ СВЯТАМИ…

                               Зі  святом  Покрови  всіх  вітаю,
                               від  неї  захисту  бажаю:
                               від  холодів  і  ворогів,
                               щоб  кожен  жив  так,як  хотів,-
                               для  сім"ї  і  для  держави,
                               щоб  робив  хороші  справи...
                               Щоб  були  усі  здорові,
                               жили  в  Мирі  і  Любові!
                               Щоб  було  ЄВРО  в  комоді,
                               щоб  вдягалися  по  моді...
                               Феррарі  був  у  гаражі,
                               й  "сало"  рохкало  в  дворі...
                               Як  не  вийде  з  Феррарі,
                               хай  буде  Лексус  у  дворі...
                               В  хаті  з  мармуру  камін,
                               щоб  басейн  був  хоч  один,
                               гідромасажер  з  Дзакузі,
                               ікра  й  сало  в  вашім  "пузі",
                               щоб  заможно  всі  жили,
                               і  не  було  більше  війни!..
                               Ще  вітаю  від  душі,-
                               з  Днем  захисника  усіх,
                               й  Українського  козацтва,
                               береже  хай  Божа  ласка!..

                               Зі  святами  привітала,
                               від  душі  всіх  баба  Валя,
                               нових  починань  і  відкритів,
                               і  пісень  нових,  й  віршів!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809973
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 14.10.2018


ДОМА НАЙКРАЩЕ…

                                     Як  же  швидко  летить  час,
                                     й  літа  відлітають...
                                     І  буває  все  гаразд,
                                     та  й  біди  бувають...

                                     Як  біда,то  ніби  струм
                                     по  тілу  стрекоче,
                                     в  голові  тоді  і  шум,
                                     ніби  грім  гуркоче...
 
                                     Намагаємось  тоді,
                                     спішно  щось  робити,
                                     щоб  ті  біди  у  труді,
                                     як  в  воді  втопити...

                                     А  буває,що  чогось
                                     серце  радо  б"ється,
                                     ми  чекаємо  когось
                                     і  все  нам  вдається...

                                     Щось  невидиме  бува
                                     кличе  нас  в  дорогу...
                                     і  душа  тоді  співа,
                                     й  дякуємо  Богу...

                                     Бог  же  нас  благословля
                                     на  хороші  справи,
                                     непомітно  направля,
                                     додає  наснаги...

                                     Ми  долаємо  тоді
                                     і  важкі  дороги,
                                     не  збиваємось  з  путі
                                     навіть  в  непогоду...

                                     І  куди  б  не  занесла
                                     кожного  з  нас  доля,
                                     та  ніхто  не  забува,
                                     нас  чекають  дома...

                                     І  тоді  ми  спішимо,
                                     (не  спинить  нізащо).
                                     Хоч  деінде  хорошо,
                                     а  дома  найкраще!..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809866
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 13.10.2018


МАМА - НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ ДРУГ…

                             Я  часто  згадую  ті  роки,
                             коли  дитиною  була,
                             і  свої  перші,  й  дальші  кроки,-
                             мене  матуся  в  світ  вела...
                                               
                             Матуся  очі  відкривала
                             на  все,що  діялось  навкруг...
                             І  все  життя  я  пам"ятала,-
                             мама  найкращий  в  світі  друг...

                             Мені  завжди  було  цікаво
                             слухать  матусині  слова,
                             я  під  їх  звуки  засинала,
                             і  мені  снилися  дива...

                             Мама  про  все  розповідала,
                             і  про  жар-птицю  й  солов"їв
                             і  я  дива  всі  відчувала,
                             чекала  див  від  своїх  снів...

                             Чари  ті  діяли  й  на  брата,
                             мама  обох  нас  берегла...
                             Не  вистачало  все  ж  нам  тата,
                             його  забрала  в  нас  війна...

                             А  потім  й  школа  долучила
                             нас  і  до  знань,  і  до  добра,
                             хоч  і  важкими  були  днини,
                             нам  додавалося  тепла...

                             Часом  були  голодні  й  босі,
                             пахли  снопи,п"янив  узвар...
                             Та  не  забулося  все  йдосі
                             і  серед  нинішніх  всіх  чвар...

                             Ой,як  далеко  вже  ті  роки,
                             коли  дитиною  була...
                             Важкими  стали  мої  кроки,
                             і  я  давно  живу  одна...

                             Є  в  мене  діти  і  онуки,
                             та  в  них  давно  своє  життя...
                             Я  не  цураюся  науки,
                             нове  шукаю  до  пуття...

                             Тепер  можливості  чудові,
                             книги,  смартфони,  інтернет,
                             принципи  нові  наукові,
                             і  новизни  повен  комплект...

                             Хочеться  жить,  світ  пізнавати,
                             долати  прикрощі  буття,..
                             чого  навчила  колись  мати,
                             веде  і  нині  в  майбуття...

                             
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809764
рубрика: Вірші, Лірика
дата поступления 12.10.2018


ОСІНЬ МИНАЄ ШВИДШЕ ЛІТА…

                                   Вже  відцвіли  осінні  квіти,
                                   лиш  хризантеми  ще  цвітуть...
                                   Осінь  минає  швидше  літа,
                                   бува  й  вітри  холодні  дмуть...
                                     
                                   Бувають  ранки  вже  холодні,
                                   блищить  на  травах  морозець...
                                   Вчора  тепліше,ніж  сьогодні,
                                   лиш  Місяць  в  небі  молодець...

                                   Ідуть  дощі  й  тумани  сиві,
                                   осінь  туманиться  в  красі...
                                   Жовто-зелені  не  журливі
                                   стоять  дерева  і  кущі...

                                   Птахи  вже  майже  не  співають,
                                   лише  воркують  голуби...
                                   У  вирій  гуси  відлітають,
                                   сумують  верби  й  явори...

                                   Жовтень  доходить  вже  до  краю,
                                   спішить  на  зміну  листопад...
                                   Плаче  холодними  дощами
                                   і  дме  вітрами  не  впопад...

                                   Люди  ховають  у  кишені
                                   холодні  руки,  щоб  зігріть...
                                   Та  все  ж  осінні  каруселі,-
                                   дають  нам  привід  молодіть...

                                   Ми  свої  шанси  не  втрачаєм,
                                   і  не  рахуємо  літа,
                                   мрії,як  коси  заплітаєм,
                                   бо  ж  осінь  наша  золота...

                                   Вересень  яблуками  пахнув,
                                   жовтень  капустою  й  борщем...
                                   Листопад  пахощі  утратив,
                                   чи  змив  морозом  і  дощем...

                                   Заснули  майже  усі  квіти,
                                   лиш  хризантеми  ще  цвітуть...
                                   Осінь  минає  швидше  літа,
                                   стежки  у  зиму  нас  ведуть...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809666
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 11.10.2018


ТИША НАВКРУГ…

                       Тиша  навкруг...І  я  одна...
                       Думи  важкі...Знову  війна...
                       Вже  п"ятий  рік  людей  вбива,
                       Стогне  душа...І  голова...

                       Неспокій  мій...Довга  війна,
                       Там  де  війна,  тиші  нема,
                       Постріли,  тьма,  ідуть  бої,
                       Звідтіль  пливуть  болі  мої...

                       Тиша  навкруг...  І  журавлі...
                       З  ними  летять  думи  мої...
                       Сили  де  взять,  щоб  зупинить,
                       Край  мій  сумний,  щоб  відновить?..

                       Як  помогти?..Як  зупинить?..
                       Мир  відновить,  у  Правді  жить?..
                       Страхи  війни  в  мені  живі,
                       Їх  не  забуть  повік  мені...

                       Душу  ярять,  в  пам"яті  дні,
                       Тато  поліг  у  тій  війні...
                       Хоч  я  була  тоді  мала,-
                       Горя  й  біди  спила  до  дна...

                       Тиша  навкруг...Не  можу  спать...
                       Думи  мої  в  простір  летять...
                       Їх  не  догнать  і  не  вловить,
                       Не  зупинить  їх  і  не  вбить...

                       Як  помогти  не  знаю  я,
                       А  там  солдат  від  ран  вмира...
                       Тиша  навкруг...І  ніч  німа...
                       Простір  мовчить...Сили  нема...

                       Проти  вражди...Проти  війни,
                       Стати  всією  сім"єю...
                       Сили  зібрать  всі  восени...
                       Ворога  вигнать  в  за  шию...

                       Встанем  за  МИР,  всі,як  один,
                       І  Справедливість  відновим...
                       Виб"ємо  "клин"  і  часу  плин
                       все  відновить  допоможе!...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809534
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 10.10.2018


СТОГНЕ НЕНЬКА УКРАЇНА…

                                         Стоїть  дівка  над  водою
                                             з  чорними  бровами.
                                         Розмовляє  із  рікою
                                             сумними  словами...
                                                                         Вода  в  річці  тій  чудова,-
                                                                               чиста  і  прозора...
                                                                         Тече  тихо,  чи  бурхливо
                                                                                 і  немає  горя...
                                         Стогне  ненька  Україна,
                                               нема  в  ній  спокою...
                                         Її    зранена    родина  ,
                                               умита  сльозою...
                                                                         Вмивається  ненька-мати
                                                                               не  лише  сльозою...
                                                                         Уже  п"ятий  рік  умита      
                                                                               гарячою  кров"ю...
                                           Кров  і  сльози  на  Донбасі,
                                               і  в  містах,  і  в  селах...
                                           Топчуть  "раші"  її  й  "наші",
                                               і  людей,  й  оселі...
                                                                         Кров  людська,  то  ж  не  водиця,
                                                                                 це  усім  відомо...
                                                                         А  нам  спокій  тільки  сниться,
                                                                                 і  пече  сльозою...
                                             Тому  дівка  річку  просить
                                                       забрати  все  горе,
                                               і  неправду,і  неспокій,-
                                                       віднести  за  море...
                                                                       А  ще  вмити  Україну
                                                                         теплими  дощами...
                                                                     Об"єднати  всю  родину
                                                                         спільними  ділами...
                                           Річка  чує,  чи  не  чує,
                                                 водою  хлюпоче...
                                           Помогти  може  й  зуміє,
                                                 а  може  й  не  схоче...
                                                                     Та  ми  ж  справжні  українці,
                                                                           зберемо  всі  сили...
                                                                     І  "своїм",  і  всім  чужинцям
                                                                           поламаєм  "крила"...
                                         Об"єднаєм    Україну
                                             зі  всього  народу...
                                         Доведем  усьому  світу,
                                             ми  міцного  роду...      

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809454
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 09.10.2018


ПРО СУМНОГО КЛЕНА…

       Я  ішла  додому  понад  верболозом,
       побачила  клена,  стояв  одинокий,
       мені  захотілось  з  ним  поговорити,
       його  заспокоїть  і  розвеселити...

       Підійшла  до  нього  і  йому  сказала,
       що  осінь  чудова  і  дуже  цікава,
       та  й  ще  ж  лише  жовтень,до  зими  далеко,
       хоч  вже  й  відлітають  журавлі  й  лелеки...

       Тобі  сумувати,клене,ще  не  треба,
       ти  такий  високий,мало  не  до  неба,
       бачиш  ти  далеко  шляхи  і  дороги,
       шукай  свою  долю  і  молися  Богу...

       Біля  тебе  поруч  верби  є  й  тополі,
       придивись  гарненько  і  шукай  тут  долю...
       Клен  слухав  уважно,кивав  головою,
       потім  похилився  і  вмився  сльозою...

       І  я  зрозуміла,  думав  про  берізку,
       та  вона  далеко,десь  аж  біля  лісу,
       туди  не  дістатись  поглядом  й  гілками,
       тому  сумувати  клен  не  перестане...

       Між  людьми  подібне  іноді  буває,
       кого  вони  люблять,  тих  поруч  немає,
       чи  вже  в  іншім  світі,а  чи  десь  далеко,
       тому  вони  й  схожі    на  такого  клена...

       Про  сумного  клена,  я  ось  написала,
       і  ніби  мудріша  після  цього  стала...
       І  клени,й  берізки  уміють  любити,
       і  їм  без  любові  дуже  важко  жити...
                                       

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809318
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018


СТЕЖКИ ЗАМЕТЕНІ ВЖЕ ЧАРОМ…

                                 Школа  моя  укрита  чаром,
                                 я  в  ній  була,  як  у  раю...
                                 Стежки  заметені  вже  часом,
                                 та  я  її  й  нині  люблю...

                                 Хоча  й  змінилась  моя  школа,
                                 її  новини  я  ловлю...
                                 Для  неї  все  зробить  готова,
                                 доки  живу  не  розлюблю...

                                 Вона  мені,як  мати  рідна,-
                                 з  дитинства  босоногого,
                                 і  навчання,й  робота  плідна,-
                                 в  цім  смисл  життя  всього  мого...

                                   Хоча  я  їй  вже  й  не  потрібна,
                                   нові  в  ній  правила  й  дива,
                                   всього  найкращого  все  ж  гідна,
                                   вона  ж  німою  не  бува...

                                   Дитячим  галасом  щоденно,-
                                   вона  цікава  і  жива,
                                   я  відчуваю  достеменно
                                   зміни  її  й  нові  права...

                                   Школа  була  для  мене  дивом,
                                   тепер  у  спогадах  живу...
                                   Стежки  заметені  вже  чаром,
                                   любила  і  тепер  люблю!
                         

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809214
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 07.10.2018


ПОБАЖАННЯ УЧИТЕЛЯМ…

                               Я  хочу  всіх  учителів  обнять
                               і  не  лише  руками,
                               душею,серцем  і  думками,
                               ви  всі  мої,  пишаюсь  вами...
                           
                               Зі  святом  від  душі  вітаю,
                               і  все  найкраще  всім  бажаю,
                               щоб  ви  ніколи  не  хворіли,
                               душею  й  серцем  молоділи...

                               Хай  буде  радість  в  школі  й  дома,
                               і  щоб  щасливі  всі  були,
                               щоб  вам  хотілось  йти  до  школи,-
                               сьогодні,  завтра  і  завжди!..

                               Хай  доля  стелить  шлях  квітками,
                               оберігає  усіх  вас  Бог,
                               і  нехай  завжди  буде  з  вами:
                               ВІРА,  НАДІЯ  і  ЛЮБОВ!!!

                               ШАНОВНІ  УСІ  ВЧИТЕЛІ:
                               БУДЬТЕ    ЗДОРОВІ,
                               БУДЬТЕ    ВЕСЕЛІ,
                               БУДЬТЕ    ЦІКАВІ,
                               ЖИВІТЬ    У  МИРІ,
                               В  СВОЇЙ  ОСЕЛІ,
                               В  ТЕПЛІ    Й    ДОБРІ,
                               В  ЩАСТІ  Й  ЛЮБОВІ,
                               ВИ    Ж    БО    ЧУДОВІ!!!

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809204
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 07.10.2018


МОЇ ЛІТА, НІБИТО ЛИСТЯ…

                                       В  дитинстві  мріяла  літати,
                                       в  небо  залюблена  була...
                                       Та  довелось  вчителювати
                                       і  не  жалкую  про  це  я...
                                                           Усе  так  склалось,  як  бажалось,
                                                           бо  ж  перша  вчителька  моя,
                                                           ніби  літала...І  здавалось
                                                           крила  й  мені  вона  дала...
                                         З  часом  міцніли  мої  крила,-
                                         несли  у  світ,  у  майбуття,
                                         невичерпні  я  мала  сили
                                         і  все  складалось  до  пуття...
                                                           В  житті  були  і  сонце,  й  зливи,
                                                           були  й  надійні  береги...
                                                           І  я  була,  була  щаслива,
                                                           все  найцінніше  берегла...
                                         Мої  літа,  нібито  листя,
                                         з  кущів  й  дерев  вже  опада...
                                         Та  ще  мені  життєву  пісню
                                         дарує  осінь  золота...
                                                           Життя  -  буття,  скажу  між  нами,
                                                           бува  й  сльозами  умива,
                                                           та  переповнена  плодами
                                                           підсумок  осінь  підбива...
                                         Сльози,як  перли  на  калині,
                                         осіннім  вітром  замету...
                                         Вчительці  першій  і  родині
                                         вдячна  за  щирість  й  доброту...
                                                           Не  передать  усе  словами,
                                                           що  відчува  моя  душа,
                                                           я  переповнена  думками,
                                                           вкладу  у  нового  вірша...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809075
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 06.10.2018


ПОСЛАННЯ МОЛОДИМ УЧИТЕЛЯМ…

                         Я  надіюсь  -  все  пройде,  минеться,
                         І  печаль,  і  жура  у  душі...
                         Звикну  я...Так  же  здавна  ведеться,
                         Що  на  зміну  ідуть  молоді...

                         Я  сьогодні  по  доброму  заздрю,
                         Вони  гарні  й  такі  молоді,
                         Щиро  вірять  у  мрію  й  удачу,
                         Не  страшні  їм  дороги  важкі...

                         А  я  ж  знаю,  що  буде  їм  тяжко,
                         Та  все  ж  вірю,  в  них  сили  міцні,
                         Як  і  ми,  вони  мріям  не  зрадять,
                         Ми  поможем,  допоки  живі...

                         Тож  ідіть  уперед  ви  і  вгору,
                         Милі  друзі  мої  дорогі...
                         Хоч  в  важку  ви  зібрались  дорогу,
                         Та  найкраща  вона  на  землі...

                         Не  злякають  нехай  вас  невдачі,
                       (Все  бува  на  життєвім  путі),
                         І    розв"яжете    ви  всі  задачі,
                         Ви  ж  рішучі  й  такі  молоді...

                         Я  бажаю  вам  сил  і  удачі,
                         І  допитливих  вам  школярів,
                         А  в  дорогу  беріть  все  найкраще,
                         Не  втрачайте    своїх  юних  мрій...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808967
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 05.10.2018


ОЙ, ВИ ОЧІ ВОЛОШКОВІ…

                                     Ой,  ви  очі  волошкові,
                                     чом  снитеся  мені  знову,
                                     вечори  колись  цікаві,
                                     й  слова  дівчини  ласкаві...
                                                 Коли  вперше  ми  зустрілись,
                                                 у  нас  очі  засвітились,
                                                 зустрічались  вечорами,
                                                 зірки  з  неба  нам  моргали...
                                     І  мені  уже  здавалось,
                                     ми  обоє  закохались,
                                     кожну  зустріч  пам"ятаю,
                                     де  тепер  вона  не  знаю...
                                                   Щось  неждане  спричинилось,
                                                   та  любов  не  розчинилась
                                                   де  поїхала,  не  знаю,
                                                   жду,надіюсь  і  кохаю...
                                     Несподівана    причина,
                                     мене  з  нею  розлучила,
                                     її    очі  волошкові,
                                     у  снах  сняться  мені  знову...
                                                     Коли    очі  волошкові,
                                                     в  снах  засвітять  мені  знову,
                                                     я  не  хочу  просинатись,
                                                     хочу  ними  любуватись...
                                       Все  роблю  я  без  спочинку,
                                       щоб  знайти  свою  дівчину,
                                       її  очі  волошкові,
                                       біле  личко,  чорні  брови...
                                                     Переповнений  любов"ю,
                                                     я  не  маю  вже  спокою,
                                                     віднайти  її  я  мушу,
                                                     відкрить  серце  їй  і  душу...
                                       Мрію  їй  заглянуть  в  очі,
                                       (може  мрій  ці  пророчі),
                                       віднайду  її  і  знову,
                                       гляну  в  очі  волошкові...
                                                     По  очах  я  зрозумію,
                                                     розуміть  їх  я  умію,
                                                     їй  скажу  слова  найкращі,
                                                     бо  вона,  то  моє  щастя...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808873
рубрика: Вірші, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2018


ХОЧЕМ ПРЯМО ІТИ, А НЕ ВБРІД…

                               З  кожним  днем  оновлюється  світ,
                               Новизною  і  нас  наповняє,
                               Прожили  ми  немало  вже  літ,
                               Та  на  жаль  в  нас  спокою  немає...

                                 Нам  все  важче  стає  в  світі  жить,
                                 Хоч  цікавого  в  ньому  не  мало...
                                 Невблаганно  час  стрімко  летить,-
                                 І  за  ним  ми  бува  не  встигаєм...

                                 Ще  й  неправда  й  війна  забира
                                 Наші  сили,  натхнення  і  спокій,
                                 Багатьом  з  нас  мізки  забива
                                 Негараздами  сповнений  простір...

                                 Ми  трудились  увесь  зрілий  вік,-
                                 Для  країни,  а  не  лиш  для  себе,
                                 Не  вели  ми  порядності  лік,-
                                 Знають  всі,і  Бог  бачить  із  неба...

                                 А  щоб  вирватись  з  нинішніх  бід,
                                 Намагаємось  ми  ще  трудитись,
                                 Хочем  прямо  іти,  а  не  вбрід,-
                                 Правді  й  світу  у  очі  дивитись...

                                 Нам  багато  не  треба  в  житті,
                                 Справедливість  би  тільки  вловити,
                                 Не  горіти  в  воєннім  вогні,
                                 Повноправно  у  світі  цім  жити...

                                 І  щоб  край  наш  завжди  розквітав,
                                 І  по-людськи  жили  внуки  і  діти...                                                                                                                      
                                 І  нікого  ніхто  не  вбивав,
                                 За  законами  Божими  жити...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808732
рубрика: Вірші, Громадянська лірика
дата поступления 03.10.2018


ЧАСУ ПЛИН НЕ ЗМИЄ ВРОДИ…

                                       І  ми  ж  були  молоденькі,
                                       чорнобриві  і  гарненькі,
                                       все  робити  ми  уміли,
                                       була  радість,міць  і  сила...
                                                               Працювали  і  кохали,
                                                               людей  праці  поважали,
                                                               і  на  радість  не  скупились,
                                                               ще  й  з  людьми  нею  ділились...
                                       Хоч  роки  швидко  збігали,
                                       та  ми  сили  не  втрачали,
                                       сім"ї  гарні  в  нас  були,
                                       хоч  і  в  клопотах  жили...
                                                               І  сумне  ми  теж  долали,
                                                               й  ще  сильнішими  ставали,
                                                               жили  в  щасті  і  любові,
                                                               в  мирі,  дружбі  й  при  здоров"ї...
                                       І  хоч  швидко  все  минало,
                                       ми  на  те  і  не  зважали,
                                       все  зробить  завжди  спішили,
                                       вистачало  на  все  сили...
                                                             З  часом  сили  все  ж  зникали,
                                                             трохи  вже  ми  прислухались,
                                                             відновитись  намагались,
                                                             хоч  й  не  завжди  це  вдавалось...
                                       Працювали,як  уміли,
                                       помічали,що  марніли,
                                       і  минали  знов  роки,
                                       не  здавались  ми  таки...
                                                           Вже  на  пенсії  ми,  дома,
                                                           шкандибаєм  бува  знову,
                                                           щось  саджаєм,  доглядаєм,
                                                           урожай  якийсь  збираєм...
                                       Чи  важке,  а  чи  легке,-
                                       життя  в  кожного  одне,
                                       то  ж  шануймо  його,  люди,
                                       нехай  радість  ллється  всюди...
                                                           Хто  сказав,  що  ми  старі?
                                                           В  нас  ще  душі  молоді.
                                                           Часу  плин  не  змиє  вроди,
                                                           ні  за  якої  погоди...
                                       Негаразди  всі  долаєм,
                                       слабшим  себе  помагаєм,
                                       і  вірші  пишем,й  пісні,
                                       й  війні  кажем  гнівне:  "НІ!"
                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808618
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 02.10.2018


ПОСВЯТА ПОДРУЗІ…

                   У  Олени  у  Ворони                                                                                                                                                                  
                   На  гостині  була  вчора,
                   Ну  не  вчора,  а  раніше,
                   На  душі  стало    світліше...
                                 В  особистих  своїх  справах,
                                 Я  до  Бобринця  дісталась,
                                 Не  впустила  я  нагоди,
                                 Заїхати  до  Ворони...
                 Зустріч  наша  була  щира,
                 Хоч  недовга,  та  красива,
                 Від  радості,  що  дістала,
                 В  мені  музика  звучала...
                               Відчуваю  її  йдосі,
                               На  своїм  уже  порозі,
                               Заряд  бодрості  дістала,
                               Й  втоми  я  не  відчувала...
                   Зі  своїм  була  я  сином,
                   На  чудовій  тій  гостині,
                   Спілкувались,пригощались,
                   Та  ще  й  сфотографувались...
                               Лена  -  гарна  господиня,
                                 Щедра,  лагідна  і  мила,
                                 Їй  сподобався  мій  син,
                                 Він  захоплювався  всім:
                     І  гостинністю  Олени,
                     І  садком  її  веселим,
                     По  садку  він  походив,
                     Відчував  там  диво  з  див...
                                   І  чарівністю  Олени,
                                   І  словам  всім  незліченим,
                                   Що  лились  з  наших  розмов,
                                   Без  усяких  передмов...
                   Вдячна  я  Оленці  дуже,-
                   За  гостиність  і  за  дружбу...
                   Легше  в  світі  тому  жить,
                   Хто  уміє  так  дружить...
                                     Я  бажаю  усім  людям
                                     Завжди  мати  таких  друзів,
                                     Отаких  як  є  у  мене:
                                     Лена,Леночка,  Олена...
                   Захоплення  не  ховаю,
                   Від  душі  Лені  бажаю:
                   Писать  для  себе,  нас  й  сім"ї,
                   І  співать  нові  пісні...
                                     Недаремно  ж  кажуть  люди,-
                                     Все  гартується  в  труді...
                                     Не  веде  дружба  до  згуби,
                                       Хоча  й  родиться  в  біді,

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808577
рубрика: Вірші, Портретна поезія
дата поступления 02.10.2018


ЛЮБІ ДІТИ, ВИ ЗАВЖДИ ЗІ МНОЮ… (слова для пісні)

                       Щастя  завжди  сповнене  любові,
                       це  відома  істина  жива...
                       Як  батьки  і  діти  всі  здорові,
                       то  й  сім"я  щасливою  бува....

                     ПРИСПІВ  :

                       Любі  діти,  ви  завжди  зі  мною,
                       Навіть,  якщо  поруч  вас  нема...
                       З  вами  розквітаю,  як  весною,
                       й  забуваю,  що  живу  одна...


                       Я  вас,  мої  любі,  виглядаю,-
                       зрання  і  до  вечора,  і  в  ніч,
                       і  про  вашу  зайнятість  я  знаю,
                       і  неспокій  відганяю  пріч...

                       ПРИСПІВ.
       
                       Вдячна  я  і  Богові,  і  долі,
                       що  ви  в  мене,  любі  мої,є
                       радістю  в  моїм  життєвім  полі,
                       а  приїзд  ваш  сили  додає...

                         ПРИСПІВ.

                   

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808520
рубрика: Вірші, Присвячення
дата поступления 01.10.2018


РОЗЛИВА ОСІНЬ КРАСУ…

                                   Влітку  спекою  пекло,
                                   нині  віє  холодом,
                                   десь  заплуталось  тепло
                                   між  осіннім  золотом...
                                                   То  повіє  вітерцем,
                                                   то  покапа  дощиком,
                                                   а  буває  й  морозцем
                                                   поміж  диво-золотом...
                                   Бува  сонечко  ясне
                                   бризне  теплим  променем,
                                   небо  стане  голубе,
                                   хмари  десь  за    обрієм...
                                                     Розлива  свою  красу
                                                     осінь  позолотою,
                                                     та  ще  й  вранішню  росу
                                                     насіва  з  охотою...
                                 Бува  хмарами  махне
                                 над  полями  й  хатами...
                                 Осінь  все  перебире
                                 крилами  мохнатими...
                                                     І  не  знати  звідкіля
                                                     війне  прохолодою,
                                                     все  красою  підкоря,
                                                     з  диво-  насолодою...
                                 А  ночами  умива
                                 місяця  із  зорями,
                                 і  вона  не  забува
                                 все  покрити  золотом...
                                                     Двері  часом  відчиня
                                                     для  тепла  багатого,
                                                     та  все  ж  вікна  закрива,
                                                     від  літа  строкатого...
                                 А  як  вітром  прилетить,-                                
                                 то  своїми  крилами:
                                 і  травою  шелестить,
                                 і  листям,  і  квітами...
                                                       Перемінчива  бува,
                                                       та    ще  й  із  привітами,
                                                       і  завершує  жнива
                                                       весіллями  світлими...
                                 І  свої  кача  права,
                                 бува  й  несподівана,
                                 не  скупиться  на  дива,
                                 золотом  уквітчана...
                                                       Ловим  ми  її  дива
                                                       з  непідробним  подивом,
                                                       а  вона  нас  накрива
                                                       сріблом,  а  не  золотом...
                                 Підбираю  я  слова
                                 ще  в  теплі  сповитому...
                                 І  допоки  я  жива,-
                                 осінь  я  любитиму...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808362
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 30.09.2018


ОСІНЬ "ЗУБИ" ПОКАЗАЛА…

                               Незадоволені    жарою,
                               тепер  і  холод  не  впопад...
                               Ще  ж  тільки  вересень  відходить,
                               а  буде  ж  жовтень  й  листопад...

                               Літом  було  дуже  спекотно,-
                               у  нас  жара,  а  десь  дощі...
                               Зустріли  осінь  ми  з  любов"ю,
                               і  стало  легко  стало  на  душі...

                               Та  осінь  "зуби"  показала,
                               війнула  холодом  з  дощем,
                               тепло  кудись  вона  сховала,
                               смуток  посіяла  і  щем...

                               І  дуже  швидко,  і  спонтанно,
                               загнала  нас  у  "глухий  кут",
                               включать  тепло  то  ж  ще  зарано,
                               і  вже  нас  сумніви  беруть...

                               Чи  сили  в  нас  усіх  ще  стане,
                               (холод  вже  нас  розчарував)...
                               Чи  то  й  зима  так  нас  дістане,
                               чи  то  прогноз  нас  обіграв?..

                               В  вересень  місяць  до  нас  осінь,
                               уже  по  -  справжньому  прийшла,
                               то  ми  і  осінь,  й  Бога  просим,-
                               додать  нам  сонця  і  тепла...

                               Ми  ще  надіємось,  що  осінь
                               нас  ще  порадує  не  раз...
                               Вона  сама  і  її  просинь
                               зігріє  простір  і  всіх  нас...

                               Нам  не  байдужі  всі  прогнози,
                               прийде  осіння  красота,
                               відійдуть  і  дощі,  й  морози,
                               бо  ж  осінь  завжди  золота!...
                             

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808274
рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата поступления 29.09.2018