геометрія

НЕ КАЖУ Я НІКОЛИ Й НІКОМУ…

Не  кажу  я  ніколи  й  нікому,
Що  втомилася  жить  в  світі  цьому,
Бо  не  хочу  я  чути  поради:
"Та  живи  і  працюй  для  розради!"

 Не  кажу  я  ніколи  й  нікому:
"Світла  мало  мені  в  світі  цьому!"
 Запитають,  чи  вікон  нема,
Чи  то  лампи  згоріли  до  тла...

Не  кажу  я  нікому:  "Набридло!"
Щоб  не  чути:  "Ти  щастя  кузнець!"
Попрошу  лиш  у  Бога  спокою,,
Лиш  війні  щоб  настав  вже  кінець...

Лагідний  погляд  і  вдале  слово,
Більше  не  треба  мені  нічого,
Лиш  би  скінчилася  швидше  війна,
Бо  ж  не  потрібна  нам  вона...

Все  інше  ми  можем  пережити
І  гав  не  будемо  ловити...
Все  інше,  звісно,  прикладеться,
А  все  погане  з  часом  минеться!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2022

НЕ ХОЛОДНА, ТА ЗЛА ЦЯ ЗИМА

Не  холодна,  та  зла  ця  зима,
Війна  холодом  дме  мені  в  душу...
В  Україні  моїй  йде  війна,
І  сумую  тому  -  то  я  дуже...

А  війна,  тож  постійна  біда,
Це  відомо  усім  нині  людям...
На  війні  нині  донька  моя,
Це  тривожить  мене  й  мою  душу...

Я  не  проти  підти  на  війну,
І  війни  я  нічуть  не  боюся...
Та,  на  жаль,  в  мене  сили  нема,
бо  ж  стара  уже  я  і  недужа...

Не  страшна  мені  нині  зима,
Та  тривожить  вона  мою  душу...
Бо  в  моїй  Україні  війна,
Зрозуміти  війну  цю  я  мушу...

Не  холодна,  та  зла  ця  зима,
Запорошує  серце  і  душу...
Мені  жаль  що  вже  сили  нема,
На  війні  моя  старість  не  буде...

Та  болить  моє  серце  за  все,
Що  нині  відбувається  всюди...
І  кричати  я  хочу  до  тих,
Хто  мене  й  українців  почує...

Не  лякає  людей  ця  зима,
Бо  триматися  люди  навчились,
Й  альтернативи  у  нас  ще  нема
Та  я  вірю  війна  все  ж  скінчиться...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2022

300 ДНІВ Й З00 НОЧЕЙ…

                                         300  днів  й  300  ночей,
                                         Ідуть  бої  в  моїй  країні...
                                         І  зрозуміло  нам  усім,
                                         Що  ці  бої  за  наші  долі...

                                           Кожна  війна  завжди  страшна,
                                           Від  неї  втрати  є  і  болі...
                                           І  10  місяців  війни,
                                           І  незбагненні  наші  долі...

                                           І  важко  бачить  нам,і  ждать,
                                           Як  же  страждають  наші  люди,
                                           Та  нам  вдається  сили  взять,
                                           Й  перемагати  вміти  всюди...

                                           Напевне  путлер  геть  сказивсь,
                                           Ще  й  Лукашенка  зве  до  бою...
                                           І  білоруський  президент,
                                           Вже  також  став  для  нас  ворожий...

                                             І  зрозуміть  не  можу  я:
                                             Своїх  сусідів,  білорусів,
                                             Невже  потрібна  їм  війна,
                                             Вони  ж  втрачають  своїх  друзів...

                                             І  день  за  днем  іде  війна,
                                             Вже  !0  місяців  предовгих...
                                             І  стогнем  ми,  й  наша  земля,
                                             А  ми  жадаєм  перемоги...

                                               Мені  пече  ще  та  війна,
                                               Яку  я  перенесла  в  дитинстві...
                                               Не  зійде  з  пам"яті  вона,
                                               Допоки  я  живу  в  цім  світі...

                                               Мені  пече  і  ця  війна,
                                               Горить  в  душі,  палає  слово
                                               Не  закінчиться  вона
                                               У  моїй  пам"яті  ніколи...

                                               Та  вірю  в  перемогу  я,
                                               І  все  роблю  для  перемоги,
                                               Там  десь  на  ній  донька  моя,
                                               І  я  молюсь  щоденно  Богу...

                                               Прошу  я  донечку  свою,
                                               Щоби  була  все  ж  обережна,
                                               Щоб  думала  і  про  сім"ю,
                                               Любов  сім"ї  завжди  безмежна...  
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2022

СМІШИНКИ ВІД ВАЛЕНТИНКИ…

                                       1.  Падав  сніг  на  поріг,
                                               Кіт  зліпив  собі  пиріг...
                                               Доки  смажив,  доки  пік,
                                               То  пиріг  водою  стік,
                                               Кіт  не  знав,  що  на  пиріг,
                                               Треба  тісто,  а  не  сніг...

                                       2.  Запрошає  кицю  кіт:
                                             "Пообідаємо  разом,
                                               Щоб  скоріш  з"їсти  обід,
                                               Ти  їж  борщик,  а  я  м"ясо!"

                                       3.  Трапляється,  що  й  на  мудрому
                                               Чорт  катається...

                                       4.  Де  порядку  нема,
                                               Там  і  добра  нема...

                                       5.  Не  тільки  світу,  що  в  вікні,
                                               За  вікном  його  ще  більше...

                                       6.  З  гори  вскач,  а  на  гору,  хоч  плач...

                                       7.  Нема  краю  без  звичаю,
                                               Нема  гіршого  ворога,
                                               Як  дурний  розум...

                                       8.  Мертвого  не  вилікуєш,
                                               Дурня  не  навчиш,
                                               Поспішиш  -  людей  насмішиш...

                                       9.  Молодець  проти  овець,
                                               А  проти  молодця  і  сам,  як  вівця...

                                   10.  Узявся  за  гуж,  не  кажи,  що  недуж...  

                                   11.  Діточки  мої,  і  де  ви  берете  всі  оті  гадості,
                                               які  я  від  вас  так  часто  чую...
                                               Мамо,  ми  їх  нігде  не  беремо,
                                               Ми  їх  напам"ять    знаємо...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968840
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2022

І ВЖЕ НЕ БОЛЯЧЕ МЕНІ…

                                   І  знову  боляче  мені,
                                   Війна  наш  цвіт  вбиває...
                                   І  будні  дні  усі  сумні,
                                   І  вибору  немає...
                                                     Де  взявся  путлер  той,  й  чому,
                                                     Пішов  на  нас  війною...
                                                     І  час  настав  для  нас  важкий,
                                                     Й  не  видно  вже  спокою...
                                   І  дні  стають  знову  сумні,
                                   Й  не  радують  новини...
                                   Чого  чекать  в  найближчі  дні,
                                   І  де  нам  взяти  сили?..
                                                     Сьогодні  й  день  ніби  ясний:
                                                     Святого  Миколая...
                                                     А  думи  знов  чогось  сумні,
                                                     Чому  й  сама  не  знаю?..
                                   Ми  ніби  вже  й  не  живемо,
                                   Напевне  лиш  існуєм...
                                   І  день  у  день  не  спішимо,
                                   Та  голос  правди  чуєм...    
                                                     Надіємось,  що  Миколай
                                                     Нас  виведе  з  безодні...
                                                     І  ми  готові  все  сприйнять,
                                                     Негайно,  й  вже  сьогодні...
                                   А  буде  так,  як  Бог  нам  дасть:
                                   І  сили,  і  терпіння...
                                   А  ми  уміємо  чекать,
                                   Його  благословіння!..
                                                       Всесильна  нація  все  ж  нас
                                                       Є  Віра  в  нас  й  Надія...
                                                       Розкриє  крила  у  свій  час,
                                                       Всепереможна  мрія...
                                   І  вже  не  боляче  мені  ,
                                   Я  відчуваю  сили...
                                   І  будуть  люди  на  землі,
                                   Жить  вільно  в  Україні!..

                                                       
                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2022

МАМО, ГОЛУБКО…

                                       Мамо,  голубко,  сідай  і  послухай:
                                       Настав  вже  розлуки  нам  час.
                                       За  золото  правди  ніколи  не  купиш,
                                       Та  вірити  треба:  все  буде  гаразд...

                                         Я  їду,  матусю,  свій  край  захищати:
                                         Тебе,  кожне  місто  й  село...
                                         Не  буду  тобі  перемог  обіцяти,
                                         Чекай  лиш  мене,  як  раніше  було...

                                         Я  вірю  у  долю,  що  все  буде  добре,
                                         За  мене  молись  ти  щодня...
                                         Дасть  Бог,  я  вернуся  до  тебе  додому,
                                         Коли  закінчиться  війна...

                                         Мамо,  голубко,  не  плач,  я  благаю,
                                         Вернусь  з  перемогою  я...
                                         Тоді  ми  з  тобою  пісні  заспіваєм,
                                         І  вся  наша  вірна  рідня...

                                         Чекай  мене,  мамо,  і  вір  в  перемогу,
                                         Я  буду  усе  відчувать...
                                         А  прийде  кінець,  я  вернуся  додому,
                                         Й  ми  будем  з  тобою  співать...

                                         Сьогодні  ж  не  плач,  моя  рідна  в  дорогу,
                                         Мене  проведи  все  ж  без  сліз...
                                         А  я  обіцяю,  обачним  я  буду,
                                         Мені  ж  побажай    тепла,  й  добра  скрізь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968669
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

ПРО СЬОГОДЕННЯ…

                                   Відспівало  літо,
                                   Й  осінь  відступила,
                                   Й  зима  поспішила,
                                   Снігом  все  накрила...

                                   До  Нового  року
                                   Час  нас  наближає,
                                   Вітерець  неспішно
                                   Гіллями  махає...

                                   Грудень  кінцем  року
                                   Зиму  вже  почав,
                                   Хоч  нам  про  погоду
                                   Ще  не  розказав...

                                   А  нам  же  цю  зиму
                                   Треба  пережити...
                                   І  весни  діждатись,
                                   І  не  захворіти...

                                   Та  ми  й  не  лякливі,
                                   І  сили  ще  маєм...
                                   Новий  Рік  зустрінем,
                                   Й  друзів  привітаєм...

                                   До  Нового  року
                                   Ще  є  трохи  часу...
                                   Андрій  Первозванний
                                   Теж  сьогодні  з  нами...

                                   І  ми  із  ним  разом,
                                   Помолимось  Богу,
                                   І  його  попросим,
                                   Світлу  дать  дорогу...

                                     І  дітям  маленьким,
                                     І  людям  стареньким,
                                     І  кожній  родині,
                                     І  всій  Україні...

                                     І  тим,  кому  важко,
                                     І    тим,  хто  хворіє,
                                     Попроси  у  Бога
                                     Первозванний  Андрію...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968591
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2022

ЖИТТЯ, ЯК ПІСНЯ…

                                   Люди  усі  з  часом  старіють,
                                   Бува  хворіють,  йдуть  з  життя...
                                   Та  не  вмира  ніколи  пісня,
                                   Вона  веде  нас  в  майбуття...

                                     Справжнє  життя,  воно  як  пісня,
                                     Справжня  любов  -  рух  в  майбуття...
                                     Любить  ніколи  нам  не  пізно,
                                     Де  є  любов,  там  і  життя...

                                     На  жаль  життя  війна  вбиває,
                                     Калічить  душі  і  серця...
                                     Той,  хто  коханих  утрачає,-
                                     Той  не  боїться  і  кінця...

                                       Любить  ніколи  нам  не  пізно:
                                       І  в  вісімнадцять,  й  в  сорок  п"ять...
                                       А  ще  ж  буває  люблять  вічно:
                                       І  в  шістдесят,  і  в  сімдесят...

                                       Життя  продовжують,  як  пісню:
                                       Наші  онуки  й  діти  теж,
                                       І  їм  в  любові  є  не  тісно,
                                       І  ми  радієм  до  безмеж...

                                       Люди  усі  з  часом  старіють,
                                       З  різних  причин  ідуть  з  життя...
                                       Та  не  вмира  ніколи  пісня,
                                       Вона  веде  нас  в  майбуття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2022

ЗОЛОТІ ВИСЛОВИ ВІД МОЄЇ БАБУСІ…

                           "  Не  заздріть  іншому  -  захворієте...
                           "  Не  їжте  перед  сном  -  потовстієте...
                           "  Не  дивіться  перед  сном  у  дзеркало    -  постарієте...
                           "  Не  пускайте  в  будинок  поганих  людей  -  пожалієте...
                           "  Держіть  голову  в  холоді,  а  ноги  в  теплі,  будете  жить  вік  на  землі:  в  
                               здоровому  тілі  -  здоровий  дух...
                             "  Коли  немає  сили,  то  й  світ  не  милий...
                             "  Біль  без  язика,  але  каже  де  болить...
                             "  Не  смерть  страшна,  а  недуга...
                             "  Молодість  -  буйність,  зрілість  -  розсудливість,  старість  -  не  радість,  
                                   а  вмирать  не  хочеться...                                
                             "  Як  молодим  був  ,  то  сорок  вареників  з"їдав,  а  тепер  хамелю  -      
                                   хамелю  і  насилу  50  умелю...
                             "  Пішли  мої  літа,  як  вітер  круг  світу...
                             "  Старість  іде  і  хвороби  несе...
                             "  Старість  не  прийде  з  добром,  а  прийде  коли  з  кашлем,  то  з  горбом.
                             "  Нашій  Катрі  полегшало:  то  не  їла,  а  тепер  і  не  балакає...
                             "  Одної  смерті  не  минеш,  а  двох  -  не  буде...
                             "  Смерть  боїться  того,  хто  з  нею  бореться...
                             "  Смерть  звістки  не  посилає...
                             "  Смерть  не  за  горами,  а  за  плечами...
                             "  Смерть  та  родини  не  ждуть  доброї  години...
                             "  Старість  -  не  радість,  а  смерть  -  не  весілля...
                             "  Старість  -  не  радість,  а  вмирать  не  хочеться...
                             "  Старий  багато  знає,  а  ще  більше  забув...
                             "  Боятися  смерті  -  на  світі  не  жить...
                             "  Старій  бабі  і  на  печі  ухаби...    (нерівності)
                             "  Пройшов  вік,  як  батогом  хляснув...
                             "  Старий    -  хоче  спати,  а  молодий  -  гуляти...
                             "  Старому  піч  -  як  малому  колиска...
                             "  Старому  від  хати  вже  нікуди  й  шкандибати...
                             "  Боятися  смерті  -  на  світі  не  жить...
                             "  Проти  віку  нема  ліку...
                             "  Смерть  та  родини  не  ждуть  доброї  години...
                             "  Життя  всім  дано  один  раз,  то  ж  бережіть  його  весь  час...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022

ЗИМА ТРИВОГИ НАШОЇ

                                     Іде,  пливе  уже  зима,
                                     Ще  й  з  білими  загадками:
                                     День  вкоротила  вже  вона,
                                     Зима  тривоги  нашої...

                                     Надія  в  нас  усе  ж  була,
                                     Зупинить  неприємності...
                                     Вона  ж  неспокій  додала,
                                     Й  свої  всі  недоречності...

                                     Не  зупинила  ця  зима:
                                     Ні  орків,  ані  Путіна,
                                     І  далі  йде  з  нею  війна:
                                     І  з  холодом,  і  з  бурями...

                                     Спостерігаю  я  з  вікна
                                     І  примхи  її  плутаю...
                                     Чому  ще  сердиться  вона,
                                     Її  скигління  слухаю...

                                     Старих  загнала  в  хати  всіх,
                                     Не  дає  людям  спокою...
                                     Й  майже  щодня  в  неї  сюприз:
                                     З  вітром,  морозом  й  холодом...

                                     І  я  живу  у  цій  зимі,
                                     І  поринаю  в  спогади...
                                     І  відчуваю,  що  мені
                                     У  цій  зимі  й  не  холодно...

                                     Надіюсь  я  переживу,
                                     Зимоньку  цю  невтішную,
                                     І  до  весни  я  доживу:
                                     І  з  Вірою,  й  Надією...

                                       А  ще  надіюся  все  ж  я,
                                       Ми  орків  переможимо...
                                       Прийде  чарівниця  весна,
                                       І  нам  не  буде  голодно...      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022

ДЕСЯТЬ МІСЯЦІВ ВІЙНИ…

                                         Десять  місяців  війни  
                                         Нас  вже  нібито  навчили:
                                         І  країну  берегти,
                                         І  об"єднувати  сили...

                                         Та  зробили  все  ж  не  все,
                                         Що  уміли,  й  що  любили...
                                         Та  надіємося  все  ж:
                                         На  військові  наші  сили...  

                                         Бо  ж  від  них  залежить  все:
                                         І  життя  наше,  і  побут,
                                         Військо  всіх  нас  береже,
                                         Помагать  і  ми  готові...

                                           Жаль,  війна  ця  довго  йде,
                                           А  війна  ж  то  завше  горе...
                                           Тому  я  нині  завжди,
                                           Знов  молюся  за  військових...
                                           
                                           Розумію,  звісно,  я,
                                           Що  молитви    не  все  можуть...
                                           Розгромити  ворогів:
                                           Помагать  треба  військовим...

                                           Та,  на  жаль,  в  мене  нема
                                           Помагати  їм  грошима,
                                           Бо  ж  на  пенсії  вже  я,
                                           Й  не  значна  пенсійна  сила...

                                             Намагаюся  все  ж  я
                                             Всіх  підтримувать  військових,
                                             Серед  них  донька  моя,
                                             Там  воює  медсестрою...

                                               І  боюся  я  війни,
                                               Не  за  себе,  за  військових,
                                               Посилає  посилки
                                               Син  і  доньці,  і  військовим...

                                               І  слідкую  я  щодня,
                                               Як  ідуть  справи  військові,
                                               Бо  війна,  то  ж  є  війна,
                                               Й  мені  боляче  від  того...

                                                 Бо  ж  від  воєн  лиш  біда:
                                                 І  країні,  й  простим  людям...
                                                 Згине  хай  навік  вона,
                                                 Й  не  повториться  ніколи...

                                                   Ще  б  хотілося  додать:
                                                   Своє  слово  нашій  Раді,
                                                   Щоб  вони,  хоч  на  рік  раз,
                                                   Війську  дали  допомогу...

                                                   І  щоб  допомога  та
                                                   Була  з  їхньої  зарплати,
                                                   Бо  ж  вона  у  них  крута,
                                                   Ще  й  надбавки  є  до  всього...

                                                     Десять  місяців  війни,
                                                     Вже  народ  переконали,
                                                     Що  в  нас  нині  вороги,
                                                     Є  й  у  нашій  нині  владі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022

ПІСНЯ ЖАЙВОРОВА…

                                           Я  проснулась  рано,  глянула  в  віконце,
                                           А  під  ним  жоржини  квітнуть  ніби  сонце-
                                           Червоні,  рожеві,  бордові  і  білі.
                                           В  мені  пробудили  спогади  і  мрії.
                               Спогади  дитинства:  для  мене,  як  ліки,
                               (Вже  давно  минуло  моє  тепле  літо),
                               Обірвані,  босі  бігали  ми  в  поле,
                               Там  для  нас  дзвеніла  пісня  жайворова...
                                           Голубі  волошки  і  ромашки  білі,
                                           Жовті  колосочки,  і  сокирки  сині.
                                           Вони  такі  гарні,  витончено-гожі,
                                           Мама  нам  казала,  що  на  них  ми  схожі...
                                 Пишалося  поле  диво-кольорами,
                                 Ми  квіток  торкалися  руками  й  губами.
                                 Жайворова  пісня  линула  над  полем.
                                 Все  це  нам  дароване  природою  й  Богом...
                                             Спогади...Дитинство...Доле  моя,  доле,
                                             Вже  давно  покинула  я  село  і  поле.
                                             Та  завжди  у  серці  пісня  жайворова,
                                             А  може  це  в  мене-  пам'ять  кольорова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022

ЗА СЕЛОМ У ПОЛІ…

           За  селом  у  полі  струнка,  білокора,
           Обвіяна  вітром,  берізка  стоїть.
           У  тиші  й  спокої,  в  незмінній  покорі
           Під  нею  хлопчина  давно  уже  спить.
           Широкі  простори  йому  підкорялись,
           Стелились  доріжки  тепла  і  добра,
           Та  мрії  й  надії  його  обірвались,
           За  мить  все  забрала  життя  течія...
           Іде  до  берізки  матуся  в  зажурі,
           І  дуже  їй  важко  усе  зрозуміть-
           Чому  таке  сталось,  і  що  далі  буде,
           І  як  їй  без  сина  у  світі  цім  жить?
           Довіку  у  неї  журба  не  розтане,
           І  вітер,  і  втома  її  не  спиня,
           Берізку  погладить  і  легше  їй  стане,
           Здається,  що  з  сином  вона  розмовля.
           І  літом,  й  весною  вона  поспішає,
           ЇЇ  не  спиняє  і  осінь,  й  зима.
           З  любов'ю  берізку  вона  доглядає,
           І  смутком  сповиті  і  очі,  й  уста.
           Давно  вже  збіліли  її  мрії  й  роки,
           Болить  її  серце  і  стогне  душа,
           Повільні  і  тихі  стають  її  кроки,
           Печаль  не  минає  і  біль  не  згаса.
           Отак  вона  й  ходить,  така  її  доля,
           Уже  і  тривога  її  не  ляка.
           І  сина,  й  невістки  у  неї  немає,
           А  є  лиш  могилка  й  берізка  струнка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2022

КАРООКА МОЯ ДОЛЯ…

                                       Кароокі  тато  й  мама,
                                       Кароокі  й  ми  їх  діти:
                                       І  у  мене,  і  у  брата:
                                       Очі  карі  й  не  сердиті...

                                       Кароокі  і  ми  з  братом,
                                       Кароокі  й  наші  діти...
                                       Кароокі  і  внучата,
                                       Як  тут  можна  не  радіти...

                                         І  сама  я  кароока,
                                         Кароокого  й  любила,
                                         І  за  нього  й  заміж  вийшла,
                                         Й  карооких  народила...

                                           Двох  синочків,  як  дубочків,
                                           і  дівчинку,  як  калину,
                                           Усі  вони  кароокі,
                                           І,  надіюсь,  що  й  щасливі...

                                           Кароокі    й  правнучатка,
                                           І  приємно,  і  красиво...
                                           В  цім  нема,  певне,  загадки,
                                           І  це  дуже  справедливо...

                                           Я  не  проти  очей  сірих,
                                           І  зелених,  й  голубих...
                                           Та  для  мене  кароокі:
                                           Гарні  всі  і  особливі...  

                                           Й  зять  у  мене  кароокий,
                                           Кароока  і  невістка...
                                           І  їх  діти  кароокі,
                                           Зрозуміло  чому,  й  звідки...

                                           Кароока  моя  доля,
                                           Я  була  у  ній  щаслива...
                                           На  своїм  життєвім  полі,
                                           Не  була  я  вередлива...

                                           Так  вже  склалось  в  цьому  світі,
                                           Не  змінити  нам  нічого,
                                           Нехай    будуть  кароокі,
                                           Та  і  інші  всі  щасливі!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2022

МОЇ РОЗДУМИ ПРО ПЕНСІОНЕРІВ…

                         Щось  прочитала,  щось  десь  почула,  а  щось  придумала  й  сама:
                         Пенсіонери    діляться  на  категорії:
                         
         
   Перша  категорія:    це  ті,  що  сидять  біля  під"їзду...      Це  -  розвідники:
   Вони  все  і  про  всіх    знають  і  часом  бува  порівнюють  з  собою,  звісно  тоді,    
   коли  й  вони  такими  були...

   Друга  категорія:  це  ті,  що  скаржаться,  хничуть,  а  деякі  й  бігають    по  -  різних  
     інстанціях  з  заявами  і  своїми  проблемами...Це  -  месники...

   Третя  категорія:  Це  бабусі,  а  бува  і  дідусі,  до  яких  їх  же  діти  привозять  своїх  
   дітей,  таким  сидіти  і  теревенити  немає  часу...Це  ніби  осудні,  чи  й  приречені...

   Четверта  категорія:  Це  пенсіонери,  яких  їхні  ж  діти  здали  до    будинку  
   престарілих...  Це  -  пожиттєво  -  засудженні,  хоча  й  не  мали  ніяких  вад  і  зрад      
   у  своєму    житті...

   П"ята  категорія:  Це  пенсіонери,  які  ще  працюють,  бо  ж  в  переважні                      
   більшості  мають  мізерні  пенсії.
   Це  пенсіонери,  як  дерева,  які  помирають  стоячи...  
         
   Шоста  категорія:  Це  ті    пенсіонери,  які  все  знають  і  вміють...                                                          
   Аще  не  втрачають  можливості  допомагати  старшим  від  себе,  а  ще  хворим,
   інвалідам,  покинутим,  або  й  не  доглянутим  дітям,  у  яких  батьки,  або  хворі,
   або  алкоголіки,  або  діти  десь  далеко  живуть...  Це  пенсіонери  =  рятівники...  

   Сьома  категорія:  Це  ті  пенсіонери,  які  і  на  пенсії  виконують  повноцінні  роботи,  як
   правило  безкоштовні,  по  догляду  і  старих  людей,і  покинутих  дітей,і  тварин,  
   і    птахів...  Це  ті  пенсіонери,  які  завжди  когось,  або  щось  рятують...                                              
   Це  невгамовні    пенсіонери...  
   
   Восьма  категорія:  Це  ті  пенсіонери,  які  отримують  пенсію  від  100000  і  від  400000.
   це  наші  мільярдери,  та  й  депутати  поміж  них  теж  є...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2022

СМУТОК…

                                         Ми  не  зустрінемось,  я  знаю,
                                         Бо  розійшлись  наші  путі...
                                         І  лиш  дорога  між  полями
                                         В  спадок  залишилась  мені...

                                           А  ще  лишилось  синє  небо,
                                           І  стежка  в  нашому  садку,
                                           Тільки  тепер  уже  без  тебе
                                           Я  по  садку  сама  ходжу...

                                           А  та  дорога  між  полями
                                           Тебе  від  мене  відвела.
                                           І  йде  незнаними  стежками
                                           Зима  похмура  і  сумна...

                                           І  знову  в  небі  сірі  хмари
                                           Гаптують  фарбами  життя,
                                           Та  візерунки,  як  отари,
                                           Не  розібрать  їх  до  кінця...

                                             За  полем  обрій  ледь  синіє,
                                             Грає  веселка  вдалині...
                                             З  тобою  всі  пішли  надії,
                                             Смуток  залишився  мені...

                                             І  в  ці  похмурі  дні  і  ночі:
                                             Зі  мною  спогади  мої...
                                             Серце  миритися  не  хоче,
                                             Що  розійшлись  наші  путі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2022

ТА ЦЕ Ж ЗИМА…

                                     Вітер  притих,  холодніш  стало,
                                     Кольори  всі  зима  змішала...
                                     З  дерев  й  кущів  листя  опало,
                                     Бо  це  ж  зима  уже  настала...

                                     Випав  вже  сніг,  все  заспівало,
                                     І  сніг,  і  сміх  зима  змішала...
                                     Вранці  мороз  холодом  віє,
                                     Новий  прогноз,  земля  радіє...

                                     Зима  прийшла  до  нас  надовго,
                                     І  заміта  шляхи  й  дороги,
                                     Політ  птахів  призупинила,
                                     Холодом  все  навкруг    накрила...
 
                                     Ранок  і  день  вже  об"єднала...
                                     Вечір  і  ніч  вже  обвінчала,
                                     Біла  зима  снігами  блище,
                                     Хоча  бува  і  вітром  свище...

                                     Снігам  земля,  звісно,  радіє,
                                     Обрій  весни  ще  не  біліє...
                                     І  не  втрача  віри  й  надії,
                                     Що  переможе  все  Україна...

                                     Яка  зима,  такі  й  призимки,
                                     На  Новий  рік  будуть  ялинки...
                                     Будуть  всі  люди  його  стрічати,
                                     Й  біля  ялинок  будуть  співати...

                                       

                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2022

МОЯ ДОЛЯ НОВА…

                                 Все  спила  я  до  дна:
                                 І  печаль,  і  біду...
                                 І  давно  вже  одна,
                                 Я  по  світу  іду...
                                                                                       І  дитинство  в  нужді-
                                                                                       На  воді  й  лободі...
                                                                                       Виживали  тоді
                                                                                       Так  селяни  усі.
                                 У  бідняцькім  селі
                                 Жила  наша  сім'я...
                                 Голодали  тоді:
                                 Мама,  брат  мій  і  я.
                                                                                           Пролітали  літа,
                                                                                           Долю  в  праці  знайшла.
                                                                                           Розцвіла  доброта,
                                                                                           І  печаль  відійшла...
                                   Я  жила  між  людьми,
                                   Оживала  душа.
                                   Ніби  вогник  з  пітьми
                                   Розкривалась  краса.
                                                                                             Пломеніли  вуста
                                                                                             Розкриттям  таємниць...                
                                                                                             В  молодії  літа
                                                                                             У  світінні  зірниць.
                                     Було  щастя  й  любов
                                     І  здоров'я  було.
                                     Не  шукала  обнов
                                     І  любила  село...
                                                                                             Все  спила  я  до  дна:
                                                                                             Розбрелась  вже  сім'я...
                                                                                             І  жила  вже  одна,
                                                                                             У  печалі    знов  я...
                                     Уже  й  внуки  мої
                                     Всі  дорослі  давно,
                                     Виглядала  я  їх,
                                     І  дивилась    в  вікно...
                                                                                               Постаріла  вже  я,
                                                                                               Бо  ж  літа,  як  вода,..
                                                                                               Хоч  здоров'я  нема,
                                                                                               Та  душа  молода!...
                                     Нині  в  Польщі  живу,
                                     Вже  два  місяці  я...
                                     В  сім"ї  сина  нова,
                                     Уже  доля  моя...
                                                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2022

ЛАСТІВКА…

                                       І  трава  у  сні,  і  мороз  на  ній,
                                       Хмари  високо  в  небі  голубім...
                                       І  земля  в  зимі  обновилася,
                                       Чому  ж  ластівка  зажурилася?..

                                       Уже  квітів  цвіт  віддухмянився,
                                       Сонце  вранішнє  зарум"янилось.
                                       У  його  теплі  все  купається,
                                       Чому  ж  ластівка  не  всміхається?..

                                       Чи  садок  не  той,  чи  тепло  не  те,
                                       Чи  не  радує  небо  голубе?..
                                       Що  колись  було  -  не  забулося,
                                       Чи  не  так  життя  повернулося?..

                                       Може  ластівка  розгубилася,
                                       Що  у  світі  їй  залишилося:
                                       Небо  синеє,  голубінь  ріки,
                                       І  садок  старий,  і  її  роки.

                                       Листя  яблуні    розфарбоване,
                                       Що  в  житті  кому  заготовлено:
                                       Кому  радості  і  дари  земні,
                                       А  цій  ластівці  -  лиш  печаль  й  жалі...

                                       Може  ластівка  зажурилася,
                                       Що  одна  в  житті  залишилася,
                                       Гніздо  хилиться  і  гойдається,
                                       Зима  -  зимонька  наближається...

                                       Не  сумуй,  не  плач,  люба  ластівко,
                                       І  на  світ  дивись  ти  із  ласкою...
                                       Хоч  зима  уже  на  поріг  лягла,
                                       Не  зважай  на  це,  доки  ти  жива...

                                       За  зимою  знов  весна  прийде,
                                       І  добро  тобі,  й  радість  принесе.
                                       Смуток  твій  пройде  і  розвіється,
                                       Проти  сонечка  ти  нагрієшся...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2022

ЗІ МНОЮ СПОГАДИ МОЇ…

                                     Ми  не  зустрінемось,  я  знаю,
                                     Бо  розійшлись  наші  путі...
                                     І  лиш  дорога  між  полями:
                                     В  спадок  лишилася  мені...

                                     А  ще  лишилось  синє  небо,  
                                     І  стежка  в  нашому  садку,
                                     Тільки  тепер  уже  без  тебе
                                     Я  по  садку  сумна  ходжу...

                                     А  та  дорога  між  полями:
                                     Тебе  від  мене  відвела...
                                     І  йде  незнаними  стежками:
                                     Зима  похмура  і  сумна...

                                     І  ніби  в  небі  сірі  хмари:
                                     Гаптують  фарбами  буття,
                                     Та  візерунки,  як  отари,
                                     Не  розібрать  їх  до  кінця...

                                     За  полем  обрій  ледь  синіє,
                                     Нема  веселок  вдалині...
                                     З  тобою  всі  пішли  надії,
                                     Смуток  залишився  мені...

                                     І  в  ці  похмурі  дні  і  ночі:
                                     Зі  мною  спогади  мої...
                                     Серце  миритися  не  хоче,
                                     що  розійшлись  наші  путі...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967433
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022

НАЙВЕЛИЧНІШИЙ ДУРЕНЬ… ( проза )

       Колись  у  давнину  у  багатих  людей  існував  звичай  тримати  для  розваг  при  своєму  
       дворі  дураків  і  блазнів.
       Був  такий  і  при  дворі    одного  графа.  Граф  вручив  йому  шутовський  жезл  з  
       написом:  "Ходи  з  ним  до  того  часу,  доки  зустріниш  когось  -  дурість  якого  більша  
       за  твою,  а  коли  знайдеш  віддай  йому  цей  жезл!"
         Через  деякий  час  граф  захворів  невиліковною  хворобою.  Коли  його  покірливий  
         слуга    дізнався  про  хворобу  графа  і  що  той  незабаром  має  померти,  він  
       повернувся  до  графа  і  запитав:                                                                                                                                                                                                    
   "Куди  тепер  поведе  тебе  твоя  дорога?"  
   "  О  ,  дуже  далеко..."
     "І  коли  ти  повернешся?  Через  місяць?"
       "Ні!"
       "Через  рік?"
       "Ні  і  через  рік  я  не  повернусь..."
       "Ти  що  взагалі  ніколи  не  повернешся?"-  в  занепокої    запитав  слуга.
       "Так!"  -  підтвердив  граф.
       "Ти  відходиш  назавжди,  навіть  не  подбавши  за  таку  довгу  дорогу?"-здивувався  
           блазень.
       "Тоді  візьми  цей  жезл,  ти  вартий  його.  Більшого  від  тебе  дурня  я  ще  не  знайшов."

                         Знамениті  особистості  про  свій  останній  шлях
           Карл  ІХ  -  король  Франції:  "Я  засуджений,  і  чітко  це  бачу!"
           Уінстон  Черчель,  прем"єр-  міністр  Великобританії:  "Яким  же  я  був  дурнем!"
           Цезарь  Баджіа,-імператор:  "  В  житті  я  турбувався  про  все,  і  за  всіх,  крім  смерті,  і  
           тепер  вона  застала  мене  зовсім  не  готовим!"
           Зінов"єв,  президент  Комуністичного  Інтернаціоналу,  вбитий  на  вимогу  Сталіна:
           "Почуй,  Ізраїль:  наш  Бог  -  єдиний  Бог!"
           Сер  Томас  Скотт,  колишній  лорд-канцлер  Великобританії:  "До  цієї  миті  я  думав,  
           що  не  існує  ні  Бога,  ні  пекла.  Тепер  я  знаю  і  відчуваю,  що  існує  і  перше,  і  друге,  
           і  праведний  суд  Всемогутнього    засудив  мене  на  смерть!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967319
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2022

ВЖЕ НАТКАЛА ПОЛОТНА…

                                         Вже  наткала  полотна:
                                         Аж  від  лісу  й  до  села...
                                         І  сміється,  й  задається,
                                         Ця  пора  зимою  зветься...

                                         В  ній  кружляє  білий  пух,
                                         Він  легкий  й  холодний  дух...
                                         Вдягла  лиска  рукавички,
                                         Заспівали  вже  й  синички...

                                         Ця  зима,  ніби  бабуся,
                                         Ходить  в  білому  кожусі,
                                         Поля  білим  снігом  вкрила,
                                         Чарівниця  білокрила...

                                         А  десь  в  полі  за  селом,
                                         Ходить,  ніби  з  помелом...
                                         Білим  землю  всю  вкрива,
                                         Бо  ж  на  те  вона  й  зима...

                                         Встала  я  сьогодні  рано,
                                         Подивилася  в  вікно:
                                         Білокоса,  білолиця,
                                         Зима  ніби  молодиця...

                                         Я  на  вулицю  пішла,
                                         Руки  в  простір  простягла...
                                         Наловила  я  сніжинок,
                                         Понесу  завтра  на  ринок...
 
                                         Занесла  сніжинки  в  хату,
                                         Їх  було  в  мене  багато...
                                         На  столі  я  їх  поклала,
                                         А  вони  там  і  розстали...

                                         Потекла  вже  з  них  вода,
                                         Й  тих  сніжинок  вже  й  нема...
                                         Це  мене  не  засмутило,
                                         Завтра  я  зібрать  зумію...

                                         Не  нестиму  вже  до  хати,
                                         Просто  так  буду  збирати
                                         Буду  так,  як  і  сьогодні,
                                         Я  ловить  сніжинки  модні...
                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967148
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022

ОСІНЬ ПОЗИЦІЇ ЗДАЄ…

                                   Осінь  позиції  здає,
                                   Зима  стоїть  вже  на  порозі...
                                   Хоча  тепла  ще  трохи  є,
                                   Та  втримать  осінь  ми  не  взмозі...

                                     Осінь  буває  і  сумна,
                                     В  цілому  все  ж  вона  хороша...
                                     Усе  в  ній  ніби  й  до  пуття,
                                     Та  бува  з  вітром  і  морозом...

                                     Рахунки  осінь  всі  веде:
                                     Хто  що  зібрав  й  куди  засипав...
                                     І  хоч  бува  й  дощами  ллє,
                                     Та  ще  в  зими  і    "рот"  великий...

                                     І  хоч  в  осінній  диво-час,
                                     Буває  й  холодом  завіє...
                                     Та  не  лякає  це  вже  нас,
                                     Якщо  комори  не  пустії...

                                     Добіга  осінь  до  кінця,
                                     Про  це  віщують  вже  й  синиці,
                                     Той  хто  заклав  зерна  й  сінця,
                                     Тому  вже  спокій  у  снах  сниться...

                                     Осінь  позиції  здає,
                                     Зима  на  п"яти  наступає...
                                     Хоча  й  тепло  ще  нині  є,
                                     Та  все  ж  зима  перемагає...

                                     Осінь  постійно  поспіша,
                                     Взимку  крізь  плач  сміється  сонце...
                                     Сонце  блищить,  мороз  тріщить,  
                                     Спостерігаю  я  з  віконця...

                                     Ось  так  тихенько  осінь  йде,
                                     Останні  дні  її  спливають...
                                     До  нас  зима  ось-ось  прийде,
                                     Про  це  птахи  і  звірі  знають...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2022

ДІД, БАБА І КУРОЧКА РЯБА ( українська народна казка в поетичній інтерпретації)

           [img][/img]                          Жили  в  селі  дід  і  баба,
                                     І  була  в  них  курочка  ряба.
                                     Курочка  незвична,
                                     Дуже  симпатична,
                                     І  розумна,  й  чарівна,
                                     Й  говорить  вміла  вона.
                                     Жила,  їла,  ко-ко-та-ла
                                     І  яйце  в  гніздо  поклала.
                                     А  яйце  те  не  просте,  ,
                                     Дуже  гарне  й  чарівне..
                                     Дід  зрадів,  баба  зраділа:
                                     Буде  хліб,  буде  й  до  хліба,
                                     Як  яйце  те  розламати,
                                     Й  по  шматочку  продавати.  
                                     Вдвох  вони  яйце  те  били,
                                     Та  не  вийшло...Не  розбили.
                                     Посиділи,  відпочили,
                                     Яйце  на  стіл  положили,
                                     Більше  бити  не  схотіли,  
                                     Яйце  гарне  пожаліли.
                                     Дід  сказав:  "Ми  прості  і  небагаті,
                                     Жити  вміємо  й  без  злата,
                                     Будем  Господу  молитись,
                                     На  яйце  оце  дивитись,
                                     Воно  ж  гарне  й  чарівне,
                                     Радість  нам  вже  додає."
                                     Так  рішили  й  лягли  спати,
                                     Щоб  раненько  завтра  встати,
                                     Всі  роботи  поробити,
                                     І  курочку  накормити.
                                     Доки  дід  і  баба  спали,
                                     Мишка  з  нірки  виглядала,
                                     Хвостик  сірий  підібгала,
                                     І  до  столу  пошмаляла.
                                     На  стіл  вискочила  тихо,
                                     Не  зчинилося  щоб  лихо
                                     Довго  яйце  розглядала
                                     І  хвостом  своїм  махала,
                                     І  яйце  те  покотилось,
                                     Впало  з  столу  і  розбилось.
                                     Дід  плаче  і  баба  плаче,
                                     Ну,  а  мишка  радо  скаче.
                                     Побігала,  попищала      
                                     І  у  нірку  почвалала.
                                     Курка  теж  не  сумувала,
                                     Й  бабі  й  діду  проспівала:
                                   "Ну,  не  плачте,  вас  прошу,
                                     Я  яєць  вам  ще  знесу,
                                     Не  одне,  знесу  багато,
                                     І  достаток  буде  в  хаті,
                                     Звісно,  вже  не  золоті,
                                     Та  поживні  і  смачні...
                                     Посміхнулись  дід  і  баба,
                                     Мудра  курочка  в  них  ряба,
                                     Половинки  яйця  склали
                                     І  до  шафи  заховали.
                                     Прості  ж  яйця  забирали,
                                     І  жили,  й  не  бідували...
                                     А  мораль  в  казці  проста:
                                     Світом  править  доброта!              
 
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966878
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022

ДІД ЛЕВКО…

                                   Находилися  ноги,  натрудилися  руки.
                                   Ледве-ледве  із  хати  він  ступив  за  поріг.
                                   Пересиливши  болі,  пересиливши  муки,
                                   Зупинився,  подумав:"90  вже  літ!"
                                   Дуже-  дуже  повільно  вийшов  тихо  за  хвіртку,
                                   Не  світилось  у  вікнах,  уже  спало  село.
                                   А  йому  було  важко,  одиноко  і  гірко,
                                   Хоч  хитався  в  зажурі,  пішов  далі  селом.
                                   Ось  дійшов  до  подвір'я,  тут  стрічала  Лукеря.
                                   Пригадав,  як  він  вправно  тут  скакав  через  тин.
                                   Серед  мальв  незабутніх,  незрівнянно-рожевих,
                                   І  Лукерка,  як  сяйво  у  цвітінні  жоржин.
                                   Очі  глянули  в  небо,  там  світилися  зорі,
                                   Раптом  зойкнуло  серце,  і  Левко  аж  закляк.  
                                   Там  Лукерчині  очі  синьо  сяяли  з  неба,
                                   То  вона  посилала  йому  лагідний  знак.
                                 "Як  же  жити  без  тебе,  ой  Лукерко  -  Лукерю!
                                   Твої  очі  для  мене  з  висоти  мерехтять.
                                   А  без  тебе,  голубко,  не  цікава  вечеря,
                                   Без  твоєї  усмішки  жить  не  можна  ніяк!"
                                   Мерехтіли  знов  зорі,  по  щоках  текли  сльози,
                                   Лише  тричі  він  плакав  у  своєму  житті:
                                   Як  родилися  дітки-  і  Софійка,  й  Серьожа,
                                   І  тоді,  як  Лукерка  відійшла  в  інший  світ.
                                   Загуло  за  спиною,  загурчало  і  стихло.
                                   Зупинилась  машина  і  почув  він  басок:
                                 "Любий,  діду-  дідусю,  де  ж  ви  ходите  знову,
                                   Я  приїхав  за  вами!"-  задзвенів  голосок.
                                   Тупцювався  на  місці,  пройняла  його  радість,
                                   І  тепло  розлилося  з  голови  до  кісток:
                                 "Любі,  діти  й  онуки,  як  же  добре  сьогодні!"
                                   З  ними  зможе  зробити  він  в  житті  новий  крок...        

                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022

ПРО ДНІ ВЕСІЛЬ ЧЕРЕЗ РОКИ… ( проза )

                         ДЕНЬ    ВЕСІЛЛЯ    -    НАЗИВАЮТЬ    ЗЕЛЕНИМ.
                         1 рік    -  Ситцеве    Весілля,
                         2  роки  -  Паперове    Весілля,
                         3  роки  -  Шкіряне    або    Пшеничне    Весілля,
                         4  роки  -  Льняне    Весілля,
                         5  років  -  Дерев"яне    Весілля,
                         6  років  -  Чавунне    Весілля,
                         7  років  -  Мідне    Весілля,
                         8  років  -  Жерстяне    Весілля,
                         9  років  -  Вербове,  або  Вербне  Весілля,
                         10  років  -  Весняне,  або  Трояндове,  або  Олов"яне  Весілля,
                         11  років  -  Сталеве  Весілля,
                         12  років  -  Нікевеле    Весілля,
                         13  років  -  Мереживне,  або  Конвалієве  Весілля,
                         14  років  -    Костяне  або  Агатове  Весілля,
                         15  років  -  Скляне,  або  Кришталеве  Весілля,
                         18  років  -  Бірюзове  Весілля,
                         20  -  років  -    Фарфорове    Весілля,
                         21  -  рік  -  Опалове  Весілля,
                         22  -  роки  -    Бронзове    Весілля,
                         23    -  роки  -  Берилове  Весілля,
                         24  -  роки  -  Атласне  Весілля,
                         25  -  років  -  Срібне    Весілля,  
                         26  -  років  -  Нефритове  Весілля,
                         27  -років  -  Червоного  дерева  Весілля,
                         29  -  років  -  Оксамитове  Весілля,
                         30  -  років  -  Перлинове  Весілля,
                         31  -  рік  -      Смагляве  Весілля,
                         34  -  роки  -  Бурштинове  Весілля,
                         35  -  років  -  Полотняне  Весілля,
                         37  -  років  -  Алюмінієве  Весілля,
                         40  -  років  -  Рубінове  Весілля,
                         45  -  років:    Сапфірове  Весілля,
                           47  -  років:    Вовніне  Весілля,
                         48  -  років  :  Аметистиове  Весілля,
                         49  -  років:    Кедрове  Весілля,
                         50    -  років:  ЗОЛОТЕ  Весілля,
                         55  -  років:  Смарагдове  Весілля,
                           60  -  років:  Діамантове,  або  Алмазне  Весілля,
                         65  -  років:  Залізне  вВсілля,
                         70  -  років:  Платинове  або    Благодатне  Весілля,
                         75  -  років:  Коронне  Весілля,
                         80  -  років:  Дубове  Весілля,
                         100  років:  Червоне  Весілля...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966682
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022

ПРО СВОЄ НИНІШНЄ ЖИТТЯ…

                                            Я  помічаю,  що  старію,
                                               І  з  кожним  днем  все  більш  і  більш...
                                               Ніби  й  усе  я  розумію,
                                               Та  шкандибаю,  й  чую  гірш...

                                                 Брехать  не  вміла  і  не  вмію,
                                                 Вірю  і  дітям,  й  друзям  теж...
                                                 І  говорить,  й  мовчать  умію,
                                                 Й  терпіть  умію  до  безмеж...

                                                 Люблю  читати  і  писати,
                                                 І  телевізор  я  дивлюсь.
                                                 І  з  дітьми  вмію  розмовляти,
                                                 І  вже  нічого  не  боюсь...

                                                 Усе  збагнути  намагаюсь,
                                                 В  своїм  вже  нинішнім  житті...
                                                 З  дітьми  і  внуками  спілкуюсь,
                                                 Й  живу  спокійно  на  землі...

                                                 Живу  у  сина  і  невістки,
                                                 Уже  у  Польщі  нині  я...
                                                 І  споглядаю  я  з  квартири:
                                                 Поляків  нинішнє  буття...

                                                 Уже  три  рази  були  в  лісі,
                                                 Гриби  збирали  й  квіти  все  ж...
                                                 А  там  красиво,  як  у  пісні,
                                                 Дерева  різні  й  хвойні  теж...

                                                 Тут  мене  діти  приписали,
                                                 Й  в  лікарні,  в  лікаря  були...
                                                 І  вже  мене  зареєстрували,
                                                 У  місті  Щетіні  вони...

                                                 Я  за  подіями  слідкую,
                                                 Дивлюсь  новини  я  щодня...
                                                 І  всі  невдачі  розумію,
                                                 Надії  не  втрачаю  я...
                                                 
                                                 Скільки  ще  житиму,  не  знаю,
                                                 Років  багато  вже  мені...
                                                 За  Україною  сумую,
                                                 І  їй  вколяюсь  до  землі...                                                    

                                                 
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2022

ДОБІГАЄ ОСІНЬ ДО КІНЦЯ…

                                                 Добігає  осінь  до  кінця,
                                                 Я  її  із  сумом  проводжаю...
                                                 Осінь  то  порадниця  моя,
                                                 І  без  неї  я  сумна  буваю...

                                                 Осінь,  ти  ж  мені  ніби  сестра,
                                                 І  мені  цікаво  в  тобі  жити...
                                                 Все  в  тобі  цікаве,  а  краса:
                                                 Ти  для  мене  пісня,  квіти  й  жито...

                                                   Дні  в  тобі  короткі  і  ясні,
                                                   Хоч  дощі  бувають  ще  й  з  вітрами
                                                   Та  не  заважає  це  мені,
                                                   І  любити,  й  вірити,  як  мамі...

                                                 В  осені  свої  дива  й  краса,
                                                 Хоча  дні  стають  у  ній  коротші,
                                                 І  з  -  за  хмар  синіють  небеса,
                                                 А  плоди  у  осені  солодкі...

                                                   Осінь,  моя  осінь  золота,
                                                   Дякую  тобі  за  насолоду...
                                                   Й  хоч  кудись  спішать  мої  літа,
                                                   Я  люблю  і  осінь,  і  її  природу...

                                                   Дякую  тобі,  осінь,  за  все:
                                                   За  красу,  дощі  і  різнобарв"я...
                                                   І  хоч  ти  дощі  й  вітри  несеш,
                                                   Ти  все  ж  гарна,  пані,  й  натуральна...

                                                   Осінь  добігає  до  кінця,
                                                   Буду  я  за  нею  сумувати,
                                                   Та  мине  за  осінню  зима,
                                                   Буду  я  весну  нову  стрічати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2022

РЕАЛІЇ ЖИТТЯ…

                                 НАРОД    МОВЧИТЬ
                               Уміють  в  владі  всі  глаголить,
                               Та  ще  й  себе  вміють  хвалить...
                               Народ  наляканий  війною,
                               Чогось  і  нині  він  мовчить...

                                   ВІЙНА
                                 Знову  гудуть  у  нас  гармати,
                                 Іде  війна  вже  котрий  рік...
                                 Влада  сидить  у  своїх  "норах",
                                 Людське  їм  знову  не  болить...

                                     ПРИЙШЛА  ПОРА
                                 Не  знаю  як  війну  спинити,
                                 Та  й  не  залежить  це  від  нас...
                                 Як  би  ж  то  Путлера  убити,
                                 І  повернути    мирний  час...

                                       У  НАС  ПАНУЄ  ОЛІГАРХ
                                 Нас  розділили  знов  на  класи:
                                 Багаті  є,  і  бідняки...
                                 Це  зрозуміли  вже  й  малята:
                                 У  нас  панує  олігарх...

                                         РІДНИЙ    ДІМ
                                 Наш  рідний  дім  уже  не  пахне,
                                 Тікають  люди  за  кордон...
                                 На  жаль  це  владу  не  цікавить:
                                 У  них  і  влада,  і  закон...

                                         РЕФОРМИ    І    НОРМИ
                                 Щось  мало  чути  про  реформи,
                                 Влада  не  дбає  про  людей...
                                 Лиш  десь  не  десь  хоч  для  проформи,
                                 Кажуть:  в  війну  не  до  ідей...

                                           НЕМАЄ  СПРАВ
                                 Бідніші  стали  в  нас  новини,
                                 Лиш  десь  чуть  -  чуть  в  вечірній  час,
                                 Щось  хтось  згадає  про  реформи,
                                 І  все  застигне  в  небесах...

                                             "ДОСТУПНІ  ЛІКИ..."
                                 Люди  старіють  і  хворіють:
                               "Доступні  ліки"  не  для  всіх,
                                 Пенсіонери  й  люди  бідні
                                 Не  можуть  їх  собі  купить...

                                               ПРО  ПЕНСІЇ
                                 Ті,  що  в  верхах  мають  зарплати:
                                 Десятки  тисяч  й  навіть  більш...
                                 Є  ще  й  доплати  до  зарплати,
                                 Пенсії  будуть  "вищий  клас!..
                                 у  простолюду  малі  зарплати,
                                 І  мініпенсії  в  руках...

                                               РЕАЛІЇ    ЖИТТЯ
                                 Працюють  тихо  наші  люди,
                                 І  їм  зарплат  не  вистача,
                                 Не  знаю  я,  що  далі  буде,
                                 Які  реалії  життя?..

                                               МІЙ    РІДНИЙ  ДІМ
                                   Мій  рідний  дім  -  це  Україна,
                                   Усе  життя  я  в  нім  жила...
                                   Вже  другий  місяць  живу  в  сина,
                                   У  Польщі  тиха  та  жива...

                                               ПІСЛЯСЛОВО
                                     Мрії  мої  про  Україну,
                                     Чи  повернусь  до  неї  я?..
                                     І  я  молюсь  щоденно  Богу,
                                     Щоби  вона  перемогла,
                                     Щоб  не  страждали  у  ній  люди,
                                     І  щоб  закінчилась  війна,
                                     Ми  б  навели  порядки  всюди,
                                     У  праці  й  радості  жили...            


 
 
                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2022

ЗАСПІВАЙ МЕНІ, МАМО…

                                                       Заспівай  мені,  мамо,
                                                       Про  життя  заспівай,
                                                       Як  колись  ти  співала
                                                       Про  моря  й  небокрай.
                                                       І  про  вечір,  і  ранок,
                                                       І  про  день  заспівай,
                                                       І  про  синій  світанок,
                                                       Про  весну  і  про  май.
                                                       Про  траву,  і  про  квіти,
                                                       Як  вони  там  ростуть.
                                                       І  про  хмари,  й  про  вітер,
                                                       Що  дощі  десь  несуть.
                                                       І  про  річку,  й  про  гори,
                                                       Про  степи  і  гаї,
                                                       І  про  місяць,  і  зорі,
                                                       Що  вам  світять  вгорі.
                                                       І  про  сонечко  ясне
                                                       Хочу  дуже  почуть.
                                                       Про  земне  все  прекрасне...
                                                       І  як  бджоли  гудуть.
                                                       Лиш  про  темную  нічку              
                                                       Ти  мені  не  співай.
                                                       Запали  краще  свічку,
                                                       І  постій,  почекай.
                                                       Ти  не  плач  біля  мене,
                                                       Нехай  свічка  горить.
                                                       Розумію  я,  мамо,
                                                       В  тебе  серце  болить...
                                                       Подивися  навколо,
                                                       Богу  ще  помолись.
                                                       Не  картай  свою  долю,
                                                       І  мені  посміхнись...
                                                       Дуже  важко  тут,  мамо,
                                                       І  незручно  лежать,
                                                       Я  б  хотів  дуже,  мамо,
                                                       Все  тобі  розказать.
                                                       Не  сумуй  моя,  мамо,
                                                       І  печаль  прожени,
                                                       І  у  світі  ясному
                                                       Ти  й  за  мене  живи!..    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022

ПОВЕРТАЙТЕСЬ, ДІТИ…

                                   Повертайтесь,  діти,  до  своєї  хати,
                                   З  яблуками  знову  пиріжків  спечу,
                                   Ви  ще  не  забули,  як  колись  бувало,
                                   Ви  любили  друзів  ними  пригощать!
                                   А  ще,  мої  любі,  наварю  узвару,
                                   За  столом  ми  сядем  й  будем  розмовлять...

                                   З  вами  ми  згадаєм  вечори  ласкаві,
                                   Коли  біля  мене  ви  усі  жили.
                                   З  вами  розмовляла  і  була  щаслива,
                                   І  в  садку  для  мене  травень  був  завжди,
                                   З  чорною  косою...Я  ж  була  не  сива,
                                   А  ви  з  пиріжками  той  узвар  пили...

                                   Де  ж  ви,  мої  діти?  Донечка  й  синочки,
                                   Без  вас  наша  хата  пусткою  стоїть...
                                   Лиш  яблуні  гілка  загляда  в  віконце,
                                   Своїм  стиглим  плодом  хоче  вас  вгостить...
                                   Стукає  по  шибці,  а  мені  здається,
                                   Що  то  голосочок  рідненький  дзвенить...

                     Р/s:  Повертайтесь,  діти,  я  не  раз  писала,
                                   Та  давно  змінилось  все  у  світі  цім:
                                   На  нашу  країну  росія  напала,
                                   І  нема  спокою  в  нашому  краю...
                                   Вже  я  постаріла,  боязлива  стала,
                                   І  нині  у  сина  я  тепер  живу...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966244
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022

ЖИТТЄВІ ПЕРЛИНИ…

                                     1.  ПРОДАВЕЦЬ    І    ПОКУПЕЦЬ...
                                       Продавець  до  покупця:
                                     "Що  ще  будете  брати?"
                                       Покупець:  
                                     "Я  б  взяв  ще  5  кілограмів  картоплі,
                                       але  боюся,  що  не  донесу,
                                       і  так  руки  відвалюються..."
                                       Продавець:
                                     "  Не  хвилюйтеся,  я  вам  так  зважу,
                                         що  донесете..."

                                       2.    НА    РОБОТІ
                                         Сьогодні  на  роботі  години  півтори
                                         не  було  інтернету,  випили  весь  чай,
                                         Розговорилися,  познайомилися...

                                       3.ПРО  ТЕЩУ
                                             Перший  каже:
                                           "Моя  теща  базарить  на  чотирьох  мовах!"  
                                           Другий,  хіхікнувши:
                                           "  А  моя,  на  одній,  але  зранку  і  до  ночі!.."

                                         4.ПРО  РОБОТУ
                                               Перший  каже:  "Ось  ти  на  двох  роботах  працював.
                                               Напевне,  у  тебе  грошей  багато?"
                                               Другий  відповідає:
                                             "Та  вистачає,  тому  що  витрачати  ніколи..."

                                         5.  СТЕДЕНТСЬКЕ
                                                 Між  парами  препод  заходить  у  студентський  туалет:
                                               "фу,  накурили,  дихати  нічим!"
                                                 Голос  із  кабінки:
                                               "А  ви  що,  подихати  прийшли?.."

                                       6.  СІМЕЙНА    РОЗМОВА
                                               Донька  підходить  до  батька  і  запитує:
                                           "Тату,  а  чому  ви  з  мамою  одружилися?"
                                             Чоловік  повертається  до  дружини:
                                           "Бачиш,  Катю,  навіть  дитині  це  не  зрозуміло!"  
                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966145
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2022

МАМА Я УЖЕ ДАВНО…

                                       Мама    я    уже    давно,
                                       Давно  вже  й  бабуся...
                                       У  житті,  як  у  кіно:
                                       Я  вже  й  прабабуся...
                                                         Ось  дивлюся  у  вікно:
                                                         Сніг  падає  гарно...
                                                         Мами  вже  нема  давно,
                                                         І  мені  печально...
                                       Я  пригадую  той  час,
                                       Коли  була  мама,
                                       Піклувалась  повсякчас,
                                       Щоб  жилось  нам  гарно...
                                                         Час  тоді  був  преважкий,
                                                         Бо  ж  післявоєнний...
                                                         З  війни  тато  не  вернувсь,
                                                         Десь  загинув  певне...
                                         "Похоронку"  принесли,
                                         Нам  одного  ранку,
                                         Хоч  малі  ми  ще  були,
                                         Та  плакали  тяжко...
                                                         Брат  сильніший  трохи  був,
                                                         Серед  нас  найстарший...
                                                         Лиш  один  раз  він  схлипнув,
                                                         І  нас  заспокоїв...
                                         Віє  вітер  вдалині,
                                         Сніг  іде  полями...
                                         Село  моє  в  стороні:
                                         Блимає  вогнями...
                                                         Все  згадалось,як  в  кіно,
                                                         Я  все  пам"ятаю...
                                                         Брата  вже  нема  давно,
                                                         І  сестри,  і  мами...
                                           Хоч  давно  все  це  було,
                                           Ніщо  не  забулось:
                                           Мама,  брат,  сестра,  село,-
                                           В  спогадах  вернулось...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966043
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.11.2022

У ПРИРОДІ ВСЕ В ПОЛОНІ…

                                       У  природі  все  в  полоні:
                                       І  початки  є,  й  кінці...
                                       Підставляю  я  долоні,
                                       Щоб  втримати  їх  в  руці...

                                         Я  з  вікна  спостерігаю,
                                         Міня  осінь  кольори...
                                         До  кінця  вже  добігає,
                                         Зима  котиться  з  гори...

                                           Осінь  йде  і  за  собою:
                                           І  дощі  веде,  й  вітри...
                                           І  тепло  кудись  відгоне,
                                           І  хоч  смійся,  хоч  риви...

                                           Цьогоріч  осінь  помірна:
                                           Не  холодна  й  не  сумна...
                                           Усе  більше  жовто  -  світла,
                                           І  не  мокра,  й  не  суха...

                                             По  садках  й  лісах  блукає,
                                             І  з  дерев  листя  зрива...
                                             Птахів  в  вирій  відправляє,
                                             Бо  ж  за  нею  йде  зима...

                                               Не  скупа  цьогоріч  осінь:
                                               Урожаїв  додала...
                                               А  її  цікава  просинь
                                               Настрій  людям  підняла...

                                               От  як  би  вона  зуміла
                                               І  війну  в  нас  зупинить,
                                               Я  б  її  благословила,
                                                 Й  попросила  б  не  спішить...

                                                 Ще  побути  кілька  тижднів,
                                                 Помогти  хазяйнувать...
                                                 І,  звичайно,  орків  вигнать,
                                                 Й  врожаї  усі  зібрать...

                                                 У  природі  все  в  полоні,
                                                 Осінь  -  золота  пора...
                                                 А  зимою  дні  холодні,
                                                 Й  кожуха  в  мене  нема...

                                                 Я  у  осені  в  полоні,
                                                 І  цьому  радію  я...
                                                 Осінь  дама  виняткова
                                                 І  порадниця  моя...
                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022

ОСІНЬ СПРАВЛЯЄ СВОЄ ВЕСІЛЛЯ…

                                 Осінь  згасає  спокійно  тихо,
                                 Десь  за  лісами  сховалось  лихо...
                                 Вітер  колише,  гойдає  гілля,
                                 Осінь  справляє  своє  весілля...

                                 А  я  в  садочку  своїм  гуляю,
                                 Зміни  осінні  спостерігаю...
                                 Вчора  на  дубі  ще  було  листя,
                                 А  вже  сьогодні  лиш  вітер  свище...

                                 Я  біля  дуба  чогось  спиняюсь,
                                 Стою  й  мовчазно  спостерігаю...
                                 З  дуба  листочки  падають  тихо,
                                 А  за  кущами  гуляє  вихор...

                                 Я  біля  дуба  стою,  сумую,
                                 А  вітер  тихо  мене  цілує...
                                 Я  ті  цілунки  його  приймаю,
                                 І  йому  пісню  свою  співаю...

                                 Про  те  що  осінь  недовговічна,
                                 За  нею  прийде  зимонька  сніжна...
                                 Та  ще  й  морози  прийдуть  із  нею,
                                 Холодно  стане  усім  деревам...
                                   
                                   Осінь  згасає  спокійно  тихо,
                                   Я  прошу  осінь  відігнать  лихо...
                                   Осінь  здається  все  зрозуміла,
                                   Дубовим  листям  мене  накрила...

                                   А  я  те  листя  склала  в  кишені,
                                   Буде  зі  мною  воно  й  в  оселі...
                                   Буду  до  листя  я  розмовляти,
                                   Бо  воно  вміє  з  людьми  мовчати...

                                   Осінь  згасає  спокійно  тихо,
                                   І  відганяє  від  мене  лихо...
                                   Я  прошу  осінь  відігнать  війни,
                                   Щоб  усі  люди  жили  спокійно...

                                   Хоч  я  й  не  знаю,  як  сприйме  осінь,
                                   Моє  прохання,  в  неї  ж  весілля...
                                   А  на  весіллях  усім  дарують,
                                   Гарні  дарунки  в  піснях  й  застіллях...

                                   Осінь  згасає  спокійно,  тихо,
                                   Можливо  з  нею  відійде  й  лихо...
                                   Вітер  колише,  гойдає  гілля,
                                   Осінь  справляє  своє  весілля...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965871
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2022

НОВИЙ СМИСЛ МОГО ЖИТТЯ…

                                       Мене  вже  осінь  вкрила  листопадом,
                                       Давно  вплелась  у  коси  сивина.
                                       Та  знаю  я:  зробить  можу  багато,
                                       Лиш  вірить  треба:  праця  -  дивина...

                                       Усе  життя  було  моє  у  праці,
                                       Навчилась  я  і  нове    пізнавать...
                                       Мріяти  вмію  і  шукать  удачі,
                                       Терпіть  навчилась,  вірити  і  ждать...

                                         І  хоч  роки  у  зиму  мене  кличуть,
                                         Й  ночами    безсоння  огорта,
                                         Думки  мої,  як  журавлі  "курличуть",
                                         Й  ведуть  мене  у  вирії  життя...

                                         Роки  свої  уже  я  не  рахую,
                                         Якось  терплю  всі  прикрощі  буття...
                                         Будні  люблю,  свята  святкую,
                                         І  не  шукаю  в  чому  смисл  життя...

                                         Осінь  моя  укрила  мене  чаром,
                                         Неспішно  вже  повзу  у  майбуття...
                                         Діти  мої,  найвища  моя  вдача:
                                         В  них  моя  суть,  і  смисл  життя...                                  

                                           Вже  другий  місяць  я  живу  у  сина,
                                           Мені  тут  добре,  все  тут  допуття...
                                           Невісточка  і  лагідна,  й  красива,
                                           Світлішим  стало  і  моє  буття...

                                           Хоч  по  життю  я  зовсім  не  ледача,
                                           Та  тут  роботи  в  мене  ще  нема...
                                           Лиш  тільки  за  собою  слідкувати
                                           Й  спостерігати,  як  пливуть  дива...

                                             Живу  я  тихо,  щось  своє  міркую,
                                             І  щось  роблю,  й  читаю,  і  пишу,
                                             І  не  втрачаю  Віру  і  Надію,
                                             Та  ще  і  спогадами  теж  живу...

                                               Хоч  йде  зима,  її  я  не  боюся,
                                               Бо  ж  тут  живу  я  не  одна...
                                               У  краще  вірю  й  Богу  я  молюся,
                                               Бо  ж  ще  прийде  до  нас  весна...
                                           
                                               У  кожного  в  житті  є  вдачі  і  невдачі,
                                               Часом  і  безлад  є,  і  суєта...
                                               Та  треба  вірити  все  ж  більш  в  удачу,
                                               І  в  здоровий  смисл    свого  життя...
                                               
                                               
                                               
                                           
                                               
                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2022

ГУМОР…

                                           У  вагоні
                         У  вагон  зайшла  бабуся.
                         (У  кошику  яйця).
                         Роздивилася  навколо,
                         І  сіла  на  лавці.
                                       Дуже  скоро  провідниця
                                       Підійшла  до  бабці:
                                     "Є  квиток  у  вас,  бабусю?
                                       Покажіть  будь-ласка!"
                           Та  дістала  із  кишені,
                           Дала  провідниці.
                           Та  до  неї:"Ні,  бабусю,
                           Цей  вже  не  годиться!"
                                         "Як?-  дивується  бабуся,
                                         Сім  днів  він  годився,
                                         А  тепер?-  до  провідниці,
                                         Чому  не  годиться?"
                                             
                                                 Брат
                               Господиня  запитала
                               Дівчину-  служницю:
                             "З  ким  ти,  Насте,  розмовляла
                               В  своїй  комірниці?"
                               Та  до  неї:"Розмовляла?..
                               З  двоюрідним  братом!"
                             "  А  як  звати?"-  пита  пані.
                             "  Та  казав,що  Гнатом!"
                                           
                                         Тоді  нічого
                               Якось  один  чоловік  упав  із  драбини.
                             "Що  сказав  він,як  упав?-
                               Скажи  мені,сину!"
                             "Мамо,  лайку  пропустить?
                             "Звісно!-  та  до  нього.
                               А  син  хитро  так  всміхнувсь:
                             "Ну,  тоді  нічого!"    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2022

ОСЕНІ ПРАВА…

                                                             У  осені  завжди  свої  права:
                                                             Тихі  дощі  і  роси  світанкові,
                                                             І  смуток  є,  і  радість,  і  краса,
                                                             І  барви  незрівнянно  -  загадкові.
                                                             І  золотаво  -  ніжні  кольори,
                                                             І  ранки  синьоокі  і  казкові,
                                                             І  радужно  -  сонливі  вечори,
                                                             І  пахащі  у  осені  чудові...

                                                             У  осені  є  різні  голоси:
                                                             Сумні  є,  тихі  й  веселкові,
                                                             Мелодії  наповнені  краси:
                                                             Спокійні,  мелодійні  і  святкові.
                                                             Незвичні  є  у  осені  і  дні:
                                                             І  теплі  є,  й  похмурі,  і  холодні,
                                                             І  сонячні,  туманні  і  сумні,
                                                             Спокійні  й  навіть  кольорові...

                                                               По  -  різному  дмуть  в  осені  вітри:
                                                               Із  півдня  -  теплі  і  холодні  з  сходу,
                                                               Все  золотом  навколо  притрусив...
                                                               І  дуже  гарно  в  сонячну  погоду.
                                                               Я  відчуваю  -  це  моя  пора,
                                                               І  в  сподіваннях  б'ється  моє  серце,
                                                               І  пісня  у  душі  не  догора,
                                                               Я  відчуваю  як  дзюрчить  джерельце.
 
                                                                 У  мене,  як  у  осені  душа,
                                                                 Від  вражень  і  захоплень  не  прихована,-
                                                                 То  плаче,  то  сміється,  то  співа,
                                                                 Я  осінню  безмірно  переповнена...
                                                                 І  осінь  мені  завжди  помага,
                                                                 Всі  подолати  перепони  й  болі...
                                                                 І  я  приймаю  всі  її  права,
                                                                 І  мені  легко  жити  в  її  волі...                                                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2022

ПОСВЯТА ХЕРСОНУ…́

                 ...
                                         Посвяту  я  Херсону
                                         Ось  хочу  написать,
                                         У  день  цей  листопаду
                                         Втікала  руська  рать...

                                         Горіло  і  гриміло
                                         Усе  навкруг  підряд,
                                         І  люди  вже  не  спали,
                                         Своїх  йшли  зустрічать...

                                         Думками  і  я  з  ними
                                         Була  тоді  в  боях,
                                         І  паніка,  і  хаос
                                         В  очах  орків  стоять...

                                         Покинуті  лишились
                                         Поранені  бійці...
                                         Танки  й  бронемашини
                                         Лишились  на  землі....

                                         Співала  Україна
                                         Своє  палке:  "УРА!"
                                         Це  чули  українці,
                                         Води  Бугу  й  Дніпра...

                                         Дивилась  телевізор,
                                         Й  думками  була  там...
                                         Підтримку  і  натхнення
                                         Я  слала  воякам...

                                           Херсонці  не  скорились
                                           Ворожим  воякам...
                                           Й  мені  іти  хотілось
                                           На  поміч  нашитм  там!..

                                             Хай  знають  воріженьки,
                                             Що  їм  нас  не  здолать,
                                             Тікають  поки  цілі,
                                             Щоб  тут  їм  не  сконать...

                                             Радію  я  з  Херсоном,
                                             Й  кричу  своє:  "УРА!"
                                             Мені  кричать  не  сором,
                                             Хай  згине  ця  війна!!!

                                             Нехай  вже  більше  воєн                    
                                             Не  буде  вже  ніде...
                                             І  Ялта,  й  Сімферополь
                                             Ніколи  не  впаде!!!

                                             І  ненька  Україна  
                                             Усіх  нас  захистить...
                                             І  кожна  в  нас  людина
                                             Жила  і  буде  жить!!!

                                             Дивлюся  телевізор
                                             І  хочеться  співать...
                                             Що  люди  у  нас  сильні,
                                             Я  хочу  всім  сказать!!!
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022

ГОСПОДИНЯ КОЧЕРГА, А БАБА НЕ ДІВКА… (гумористичне)

                                   На  городі  бузина,
                                   А  в  Києві  дядько...
                                   Бузина  -  не  кочерга,
                                   А  дядько  -  не  батько...

                                   В  кочерги  є  два  кінці:
                                   Один  піде  по  мені,
                                   Другий  піде  по  тобі,
                                   І  буде  все  класно...

                                   Господиня  -  кочерга,
                                   А  в  печі  -  газдиня...
                                   В  кого  кочерги  нема,
                                   В  того  спина  синя...

                                   Макогін  -  господар  в  хаті
                                   І  бува  в  макітрі...
                                   Хоч  не  всі  йому  і  раді,
                                   Як  погані  вісті...

                                   Макогін  любить  бродить,
                                   На  печі  ховається...
                                   А  макітра  там  стоїть,
                                   Як  дівка  всміхається...

                                   Кочерга  -  в  печі  хазяйка,
                                   Свої  справм  знає,
                                   Колупається  в  дровах,
                                   І  жар  загрібає...

                                   А  без  жару,  то  й  не  піч,
                                   А  плитка,  чи  й  дірка...
                                   Та  не  в  цьому  нині  річ,
                                   Бо  й  баба  не  дівка!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2022

УЖЕ ОСІНЬ ЙДЕ ДО КРАЮ…

                                 Уже  осінь  йде    до    краю,
                                 Я  вірші  нові  складаю...
                                 Думи  думаю    свої,
                                 І  пишу  вірші    нові...

                                 Коли  осінь  на  відході,
                                 То  мої  думи    в  дорозі:
                                 Що  там  нині  в  мене  дома,
                                 І  чи  є  в  запасі  дрова?..

                                 Спішно  йде  осінь  до  краю,
                                 Виганяє  птахів  з  гаю...
                                 Цьогоріч  геть  без  дощу,
                                 Каже  :  "Зиму  не  пущу!.."
                                   
                                 Листопад  прийняв  вже  варту,
                                 І  свої  посіяв  жарти:
                               "В  листопаді  голо  в  саді,
                                 Смуток  бува  і  в  заграді!,,"

                                 Тим,  хто  дров  не  запастив,
                                 Вкриє  холодом  густим...
                                 Хто  дровець  усе  ж  припас,
                                 Буде  тепло  повсякчас...

                                 В  листопаді  ж  усі  дні:
                                 І  холодні,  і  малі...    
                                 І  дощі  буває  йдуть,
                                 Ще  й  тумани  тут,  як  тут...

                                 Листопад,  звісно,  не  лютий,
                                 Не  спитає  хто  в  що  взутий,
                                 І  одягнений  хто  як:
                                 У  кожух,чи  може  в  плащ?..

                                 Чи  готовий  до  морозів,
                                 Чи  в  очах  з"явились  сльози,
                                 І  хоч  дні  стають  малі,
                                 В  ньому  краще  ніж  в  зимі,,,

                                 А  бува  і  сонце  блисне,
                                 І  дощі,  ще  й  вітер  свище...
                                 І  морози  теж  бувають...
                                 Люди  листя  вже  згрібають,
                                 І  у  купки  все  складають...
                                 Бува  спалюють,  бува  й  ні,
                                 Й  так  буває  день  при  дні...

                                 Осінь  йде  вже  до  кінця,
                                 На  підході  вже  й  зима...
                                 А  зимою  буде  сніг,
                                 Прийде  з  нею  й  Новий  рік,
                                 Будем  його  зустрічати,
                                 Й  нові  плани  будувати...

                                 В  Новорічне  диво  -  свято,
                                 Все  найкраще  прийде  в  хати...
                                 Нині  ж  осінь  на  відході,
                                 А  мої  думки  в  дорозі...
                                 Чи  поїду  я  додому,
                                 Чи  залишуся  я  тут?..
                                 Не  зими,  війни  боюсь...
 

                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965356
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2022

ПІЛОТКА (2)

                         В  моїй  вже  нині  скрині
                         Пілотка    та  лежить.
                         Я  дозволяла  внукам
                         На  свято  поносить.
                         ЇЇ  залишив  тато,
                         Як  покидав  село,
                         Спішив  він  у  солдати,
                         Давно  все  це  було.
                         У  вирі  завихрила
                         Війна  його  сліди.
                         Десь  у  бою  загинув,
                         Й  не  повернувсь  сюди.
                         Боліли  в  прабабусі  руки,
                         Його  ждала  з  війни.
                         Пілотку  ту  правнуки
                         У  скрині  тій  знайшли.
                         Ретельно  розглядали
                         І  міряли  вони.
                         Й  мене  вони  питали
                         Про  дні  страшні  війни.
                         Розповідала  знову,
                         Про  те,  що  й  як  було,
                         Загинуло  багато,
                         Поменшало  село.
                         Дідусь  десь  у  могилі,
                         Не  знаю  де  він  спить.
                         Пілотка  його  в  скрині
                         Давним-давно  лежить.
                         Серйозно  і  цікаво
                         Розмова  та  текла,
                         А  поруч  похоронка
                         З  пілоткою  була.
                         А  ще  було  там  фото-
                         Красиве-  от  дива,
                         Не  віриться  онукам:
                         Прабабуся,  молода?
                         А  поруч  з  нею  красень
                         Високий  і  стрункий:
                       "Невже  оцей  ось  бранець
                         Прадідусь  їх  молодий?"
                         Прабабуся  теж  дивилась,
                         Задумана  й  сумна,
                         А  по  щоці  котилась
                         Непрохана  сльоза.
                         Без  нього  їй  прийшлося
                         Важке  життя  прожить.
                         Дає  уже  й  правнукам
                         Пілотку  поносить.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022

"ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ!" (Володимир Сосюра, 1958 р. )

                                   Любіть    Україну,  як  сонце  любіть,
                                   Як  вітер,  і  трави,  і  води...
                                   В  годину  щасливу,  і  в  радості  мить,
                                   Любіть  у  годину  негоди...

                                   Любіть  Україну  у  сні  й  наяву,
                                   Вишневу  свою  Україну,
                                   Красу  її,  вічно  живу  і  нову,
                                   І  мову  її  солов"їну...

                                   Без  неї  ніщо  ми,  як  порох  і  дим,
                                   Розвіяний  в  полі  вітрами...

                                   Любіть  Україну,  всім  серцем  своїм,
                                   І  всіми  своїми  ділами...
                                   Для  нас  вона  в  світі  єдина,  одна,
                                   Як  очі  її  ніжно  -  карі...

                                   Вона  -  у  зірках,  і  у  вербах  вона,
                                   І  в  кожному  серця  ударі,
                                   У  квітці,  й  пташині,  в  кривеньких  тинах,
                                   У  пісні  у  кожній,  у  думі...

                                   В  дитячій  усмішці,  в  дівочих  очах,
                                   І  в  стягів  багряному  шумі...
                                   Як  та  купина,  що  горить  -  не  згора,
                                   Живе  у  стежках,  у  дібравах...

                                     У  зойках  гудків,  і  у  хвилях  Дніпра,
                                     І  в  хмарах  отих  пурпурових,
                                     В  огні  канонад,  що  на  захід  женуть
                                     Чужинців  в  зелених  мундирах.

                                       В  багнетах,  що  в  тьмі  пробивали  нам  путь
                                       До  весен  і  світлих,  і  щирих...
                                       Юначе!    Хай  буде  для  неї  твій  сміх,
                                       І  сльози,  і  все    до  загину...

                                       Не  можна  любити  народів  других,
                                       Коли  ти  не  любиш  Вкраїну!
                                       Дівчино!  Як  небо  її  голубе,
                                       Люби  її  в  кожну  хвилину.

                                       Коханий  любить  не  захоче  тебе,
                                       Коли  ти  не  любиш  Вкраїну!
                                       Любіть  у  труді,  у  кохані,  в  бою,
                                       В  цей  час,  як  гудуть    батареї...

                                       Всім  серцем  любіть  Україну  свою,-,
                                       І  вічно  ми  будемо  з  нею!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2022

ЯК ЖЕ ХОЧУ Я, МАМО, ДОДОМУ…

                                   Як  же    хочу    я,    мамо,    додому,
                                   Хоч  на  день,  чи  хоча  би  на  час  ,
                                   Залишити  роботу  і  втому,
                                   Пригорнутися,  ненько,  до  вас...

                                   Аромати  відчуть  свого  дому,
                                   І  відчути,  як  пахне  наш  сад...
                                   І  почуть  вашу  лагідну  мову,
                                   Й  прислухатись  до  ваших  порад...

                                   Та,  на  жаль,  це  зробить  неможливо,
                                   Вже  будинку  немає  у  нас...
                                   Вороги  нам  його  розгромили,
                                   І  спалили  наш  зоряний  сад....

                                   Та  і  вас  уже,  мамо,  немає,
                                   Ви  заснули  давно  вічним  сном...
                                   Моє  серденько  болем  стискає,
                                   Віє  в  душу  гірким  полином...

                                   Та  в  село  я,  звичайно,  приїду,
                                   І  до  нашого  двору  прийду...
                                   Там  в  зажурі  тихенько  постою,
                                   І  про  вас  нагадаю  селу...
 
                                     А  на  цвинтарі,  біля  могили,
                                     Свою  голову  низько  схилю...
                                     Посаджу  біля  неї  калину...
                                     І  у  пам"яті  все  збережу!..  
                                   
                                       Як  же  хочу  я,  мамо,  додому,
                                       Я  б  хотіла  все  вам  розказать...
                                       Пригадати  дитинство  і  школу,
                                       Пригорнутися,  ненько  до  Вас!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022

БЛАГОСЛОВІТЬ ПОЧАТИ НОВИЙ ЗВІТ…

                                   Благословіть    почати    новий    звіт,
                                   Адже  ,  вже  майже    місяць    живу  в  Польщі...
                                   Пізнала  вже  тутешній    світ,
                                   Й  про  нього  хочу  повести  я  мову...
                                 
                                   Ще  про  життя,  стосунки,  почуття,
                                   Про  радощі  і  болі,  і  тривоги...
                                   Про  різні  перипетії  буття,
                                   І  радісні,  й  сумні  дороги...

                                   І  про  любов  прості  слова,
                                   Печаль,  розлуки  і  безсмертя,
                                   Про  те,  що  відчуває  зранена  душа,
                                   І  що  бринить  струнами  серця...

                                   Отож,  зберуся  із  думками  я,
                                   Врахую  свої  муки  і  тривоги...
                                   І  напишу  усе  без  каяття,
                                   Можливо  стане  це  комусь  в  нагоді...

                                     
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2022

ЛИСТОПАДОВІ АТРИБУТИ…

                                   Вже  й  листопад  прийшов  до  нас
                                   З  своїми  атрибутами...
                                   Кожний  листок,  що  з  дерев  впав,-
                                   Чи  з  радістю,  чи  з  муками...

                                   Не  знає  лист,  що  його  жде:
                                   Тепло,  чи  вітер  з  сльозами...
                                   Та  він  на  зустріч  з  землею  йде,
                                   Як  і  зима  з  морозами...

                                   Йому  нема  куди  спішить,
                                   І  він  легенько  падає...
                                   Від  вітру  часом  він  тремтить,
                                   І  землю  всю  притрушує...

                                   Ось  до  землі  уже  прилип,
                                   Так,  ніби  син  від  матері...
                                   І  на  землі  вже  він  лежить,
                                   Ніби  пливе  на  катері...

                                   Йому  приємно  так  лежать,
                                   Хоча  і  страшнувато...
                                   Його  брати  за  ним  спішать,
                                   І  плакати  не  варто...

                                   А  все  єство  його  квилить:
                                   Як  же  то  жить  без  матері...
                                   Не  знає  він,  що  тут  робить,
                                   І  хто  про  нього  дбатиме...

                                   Та  земля  тепла  ще  була,
                                   Його  зігріла  з  травами...
                                   І  він  заснув,  як  немовля,
                                   І  до  весни  ще  спатиме...

                                   Укриє  з  часом  його  сніг,
                                   Холоду  він  не  знатиме...
                                   На  цьому  й  скінчить  він  свій  вік...
                                   Із  думами  крилатими...

                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022

МОЯ ЗЕМЛЯ І УКРАЇНА…

                                       Моя    земля  і    Україна:
                                       Повна  тепла  вона  й  чуток...
                                       Чутки  минуть,  тепло  не  стліє,
                                       Усе  здолає  наш  народ!!!

                                       Коли  земля  знов  запарує:
                                       Додасть  всім  людям  і  турбот...
                                       Земля,  як  мати,  нас  годує,
                                       Це  знає  кожен  хлібороб...

                                       І  хто  про  землю  завжди  дбає,
                                       Тому  вона  усе  й  дає...
                                       Лише  посій,  збирай  врожаї,
                                       Й  життя  покращиться  твоє...
                                       
                                       Землі  подай  лиш  вчасно  гною,
                                       Й  вона  тебе  не  підведе...
                                       Дасть  хліба  всім  вона    уволю,
                                       І  тоді  буде  в  тебе  все...

                                       "Земля  -  тарілка!"  -  кажуть  люди,
                                       Що  покладеш,  то  щось  й  візьмеш...
                                       А  якщо  хліб  у  людей  буде,
                                       То  буде  й  радість  до  безмеж...

                                       Земля  без  догляду  -  сирітка,
                                       Яка  ж  земля,  такий  і  хліб...
                                       А  щоб  була  земля,  як  квітка,
                                       То  ж  доглядать  її  нам  всім...

                                       А  буде  хліб,  буде  й  здоров"я,
                                       Знає  про  це  навіть  дитя...
                                       В  роботі  вся  селянська  доля,
                                       І  від  початку,  й  до  кінця...

                                       Отож  -  усіх  я  закликаю:
                                     "Бережіть  землю,  як  дитя,
                                       Вона  усіх  нас  нагодує,
                                       Додасть  наснаги  і  тепла!"

                                       Хоч  нині  я  не  в  Україна,
                                       Живу  у  сина  в  Польщі  я...
                                       Думками  я  до  неї  лину,
                                       Я  її  донька  до  кінця!..

                                     А  прийде  час,  я  повернуся,
                                     Бо  ж  українка  справжня  я...
                                     До  неї  знову  пригорнуся,
                                     Бо  ж  там  родина  вся  моя!..

                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964798
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2022

ПРОЛІТАЮТЬ ЛІТА, ПРОЛІТАЮТЬ… (2)

                                     Пролітають    літа,    пролітають,
                                     З  кожним  днем  вже  старішаю  я...
                                     І  по  -  іншому  все  я  сприймаю,
                                     Та  й  Надія  буває  зника...

                                       У  житті  все  цікаве  минуло,
                                       Десять  років  жила  я  одна...
                                       Чоловік  вже  давно  в  іншім  світі,
                                       Все  частіше  і  я  вже  сумна...

                                       Я  сумую  за  тим,  що  минуло,
                                       Була  ж  в  мене  чудова  сім"я...
                                       І  робота  у  школі  і  дома,
                                       І  встигала  зробити  все  я...
                                       
                                       Уже  місяць  живу  нині  в  сина,
                                       Тут  комфортно  і  гарно  мені...
                                       Хоч  забути  не  можу  минуле,
                                       І  у  спогадах  гарно,  як  в  сні...

                                       Вірю  я  ще  у  світле  майбутнє,
                                       Хоч  літа  вже  минули  мої...
                                       Та  зробити  щось  хочеться  путнє,
                                       І  для  себе,  й  для  сина  сім"ї...

                                       Й  сім"ю  донечки  хочу  підтримать,
                                       І  в  онуків  теж  сім"ї  вже  є...
                                       Та,  на  жаль,  я  немаю  вже  сили,
                                       І  болить  часто  серце  моє...

                                       А  роки  моїх  дум  не  рахують,
                                       Й  дуже  швидко  вперед  знов  летять...
                                       Мої  прикрощі  їх  не  турбують,
                                       Поспішають  вони  й  не  кричать...

                                       Непомітно  літа  пролетіли,
                                       Й  нахилили  мене  до  землі...
                                       Чорні  коси  мої  побіліли,
                                       Лише  думи  лишили  мені...

                                       Відлітають  літа  в  якісь  далі,
                                       І  ніхто  їх  не  може  спинить...
                                       Ще  реальності  якось  сприймаю,
                                       А  літа  вже  не  хочу  й  лічить...

                                       Пролітають  літа,  пролітають,
                                       Та  вони  ж  ніби  в  річці  вода,
                                       Сум  і  зморшки    знов  нам  добавляють,,
                                       А  нам  хочеться  щастя  й  тепла!!!  
                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022

ОСІНЬ, ДИВО ОСІНЬ…

                                       Літо  із  дощами,
                                       і  з  теплом,  і  сонцем...
                                       Осінь  із  вітрами,
                                       Все  кладе  в  покоси...

                                       У  садках  і  в  лісі
                                       Побував  художник...
                                       Замалював  квіти
                                       В  золотистий  колір...

                                       Спокійно  блукає,
                                       Дівчинонька  Осінь,
                                       Все  навколо  себе
                                       Заплітає  в  коси...

                                       У  полях  і  в  лісі
                                       Хазяйнує  сміло...
                                       І  дерева,  й  квіти
                                       Фарбує  уміло...

                                       Золотисто  -  жовтий
                                       Колір  полюбляє...
                                       Як  справжній  художник
                                       Все  перекрашає...

                                       Із  садків  до  двору
                                       Впевнено  ступає...
                                       Щоб  було  красиво,
                                       Всі  секрети  знає...

                                       Осінь,  диво  -  Осінь,
                                       Що  ж  ти  наробила...
                                       І  чому  ж  ти  Осінь
                                       Війну  не  спинила?..

                                       А  інших  претензій,
                                       До  тебе  немає...
                                       І  твоїх  фантазій
                                       Мені  вистачає!..
                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022

ХОДИТЬ ОСІНЬ ПО КРАЮ…

                           Ходить  осінь  по  краю,
                           Птиць  вигонить  із  гаю...
                           І  з  дощем  буває  й  з  вітром,
                           Ще  й  з  морозом,  або  й  снігом...

                           А  буває  вона  й  плаче,
                           Хоч  вона  і  не  ледача,
                           До  роботи  закликає,
                           А,  як  треба  -  й  підганяє...

                           Ще  не  зовсім  голо  в  лісі,  
                           І  грибочки  там  помітні,
                           Ще  й  пахне  капустою,
                           А  буває  й  пусткою...

                           Не  лінивиця  вона,
                           Ще  ж  до  того  й  чарівна...
                           І  не  холодно,  й  не  жарко,
                           Вечори  гарні  й  світанки...

                           Просинається  раненько,
                           Одяга  жупан  тихенько,
                           Бере  в  руки  інвентар,
                           Спішить  в  сад,  як  на  базар...

                             Вигрібає,  прибирає,
                             А  буває  і  копає...
                             З  квітів  зерна  собирає,
                             І  працюючи  співає...

                             З  дуже  тихим  гомоном,
                             Ходить  садом  повагом,
                             Лад  кругом  наводить,
                             Ще  й  тихенько  ходить...

                             Місяць    чемний  листопад,
                             Не  спішить  він  на  парад...
                             Не  чекає  снігопаду,
                             Зиму  стріне  без  показу...

                             Ходить  осінь  по  краю,
                             Я  її  дуже  люблю...
                             З  нею  часом  розмовляю,
                             А  бува  й  пісні  співаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964440
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2022

ТЕПЛОМ ЩЕ ДИХАЄ ЗЕМЛЯ…

                               Теплом  ще  дихає  земля,
                               Хоч  і  з  осінніми  вітрами...
                               Осінь  вже  холодом  вкрива
                               З  дощами  і  морозами...

                               Кудись  тепло  вже  відійшло,
                               Й  вітрами  дме  з  -  за  обрію...
                               Якби  вітри  віднесли  зло,
                               Й  тепло  лишили  в  осені...

                               Листя  з  дерев  вже  опада,
                               Вітер  жене  все  покотом...
                               Листя  неспішно  ще  кружля,
                               Вмите  туманом  й  росами,,.

                               Я  споглядаю  все  з  вікна,
                               Усе  ловлю  я  поглядом,,,
                               Земля  все  листя  обійма,
                               Своїм  ще  теплим  одягом...

                               Хоч    ще  не  впав  останній  лист,
                               Душу  журба  охоплює,
                               Бо  час  іде,  кудись  спішить,
                               Все  листопад  підхоплює...

                               Ще  теплом  дихає  земля
                               Й  вітрами  не  наповнена...
                               Осінь  же  зна  свої  права,
                               З  своїми  поворотами,,,

                               А  завтра  в  нас  вже  листопад,
                               З  своїми  поворотами...
                               Та  листопад,  не  зорепад,
                                 З  дощами  і  скорботами...

                                 Та  ми  готові  все  прийнять,
                                 З  вітрами  і  морозами,,,
                                 Тільки  б  війну  цю  зупинить,
                                 Із  рашівськими    мордами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964365
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2022

А ДІВКОЮ БАБА НЕ БУДЕ…

                                     Сьогодні  в  нас  зранку  похмуро,
                                     Це  осені  "вибрики"  йдуть...
                                     А  дівкою  баба  не  буде,
                                     Хоч  листя  з  дерев  опадуть...

                                     Хоч  осінь  цьогоріч  чудова,
                                     Й  тепло  ще  в  природі  живе...
                                     А  я  вже  давно  сиджу  дома,
                                     У  сина  й  невістки  уже...

                                     Природу  з  вікна  споглядаю,
                                     І  смуток  бува  огорта...
                                     Минуле  своє  пригадаю,
                                     Це  ж  осінь  моя  золота...

                                     І  я  набираюсь  терпіння,
                                     Тут  буду  чекати  весну...
                                     Природа  мені,  ніби  зілля,-
                                     Лікує  від  смутку  й  жалю...

                                     Я  вірю,  ще  сонце  пригріє,
                                     Природі  додасть  красоти,
                                     Теплом  людей  й  землю  зігріє.
                                     Красу  принесе  з  висоти...

                                     Похмурість  мине  неодмінно,
                                     У  осені  вистачить  барв...
                                     Хоч  дівкою  баба  й  не  буде,
                                     Про  це  якось  Бог  нам  сказав...

                                     Он  сонечко  все  заясніло,
                                     Проміння  нам  шле  золоті...
                                     Кущі  і  дерева  зраділи,
                                     І  квіти  всміхнулись  мені...

                                     І  зникла  кудись  уже  хмурість,
                                     І  осінь  красою  вже  гра...
                                     Хоч  дівкою  баба  й  не  буде,
                                     Та  вловить  у  жмені  тепла...

                                     Хоч  дівкою  баба  й  не  буде,
                                     І  хто  б  там,  і  що  не  сказав:
                                     У  кожної  баби  натура,
                                     Яку,  мабуть  Бог  їй  послав...

                                     
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022

СПОГАД ПРО ДИТИНСТВО…

                                       Я  і  донині  пам'ятаю
                                       Мамину  хату  край  села.
                                       Хто  там  живе  тепер,  не  знаю,
                                       І  як  змінилася  вона?

                                       Хатинка  біла,  веселенька,
                                       Жовтим  підведена  піском,
                                       А  біля  неї  чепурненька
                                       Криниця  з  голубим  дашком.      

                                       Ми  там  стрічали  сині  ранки,
                                       Бігали  босі  по  траві,
                                       Козельці  рвали  і  кульбабки
                                       І  з  них  вінки  плели  собі.

                                       У  коси  бантики  вплітали
                                       Із  лоскутів  дуже  простих,
                                       Шили  ляльки  і  одягали,
                                       Ніби  до  шлюбу  молодих.

                                         Ми  дуже  бігати  любили,
                                         Гралися  в  гилки,..і  в  війни.
                                         Город  копали  і  садили,
                                         Сапали,  рвали  бур'яни.

                                         Біля  криниці  росли  квіти-
                                         Веселі,  гарні,    запашні.
                                         Для  нас  вони  були,  як  діти,
                                         Хоч  ми  й  були  тоді  малі.

                                         Ми  залюбки  їх  доглядали,
                                         Плекали  ніби  матері.
                                         Так  ми  росли  і  пам'ятали,  
                                         Що  легше  жити  у  добрі.

                                         В  сумні  години  і  в  погідні-
                                         Зі  мною  спогади  мої.
                                         Дитинству  кланяюсь  сьогодні,
                                         Воно  чудове  у  добрі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022

УКРАЇНО МОЯ…

                                     Україно  моя,  ти  -  моя,  я  -  твоя,
                                     Хоча  нині  живу  я  у  Польщі...
                                     Та  думки  всі  мої  посилаю  тобі,
                                     І  запрошую  друзів  у  гості...

                                     Мені  гарно  тут  жить,  хоч  і  серце  болить:
                                     За  тобою,  моя  Україно!..
                                     Та  давно  уже  я,  як  навчилась  терпіть,
                                     А  думками  я  завжди  з  тобою...

                                     В  Україні  війна,  і  мені  це  болить,
                                     Я  завжди,  моя  рідна,  з  тобою...
                                     Жаль,  що  сил  вже  нема,  та  надія  жива,
                                     І  зустрінуся  я  ще  з  тобою...

                                     Україно  моя,  я  дитина  твоя,
                                     Нерозлучні  були  ми  з  тобою.
                                     Та  на  жаль  і  біду,  постаріла  вже  я,
                                     Мої  мрії  й  думки  всі  зі  мною...

                                     Мені  жаль,  що  війна,  знов  тебе  обпекла,
                                     Додала  тобі  болей  і  горя...
                                     Якби  сила  була,  й  не  стара  я  була,
                                     Я  б  тебе  від  всіх  бід  захистила...

                                     Я  у  сина  живу,  і  я  тут  підлічусь,
                                     І  до  тебе  вернуся  я  знову...
                                     Ти  була  й  є  моя,  Україно  жива,
                                     Я  клянуся  тобі  у  любові...

                                     Україно  моя,  ти  моя,  я  твоя,
                                     Так  напевне  було  дано  Богом
                                     Нині  ти  у  біді  і  болить  це  мені,
                                     І  незвідані  наші  дороги...

                                     Та  я  вірю  тобі,  так  як  Богу  й  землі,
                                     І  до  тебе  вернусь  неодмінно...
                                     Завіряю  тебе,  ти  потрібна  мені,
                                     І  все  буде  у  нас,  звісно,  добре...                                        
 
                                     


   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964165
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2022

ДОЛИНЧАНИ, МОЇ ЗЕМЛЯКИ

                               Доличани,  мої  земляки,
                               Мені  жаль  розлучатися  з  вами,
                               Ви  як  сестри  мені  і  брати,
                               Та  дороги  важкі  поміж  нами...

                               Я  у  сина,  у  Польщі  живу,
                               І  зізнаюсь  мені  тут  цікаво,
                               Та  Долинську  свою  я  люблю,
                               І  думками  весь  час  я  ще  з  вами....

                               Я  надіюсь,  що  з  часом  вернусь,-
                               Я  додому  у  рідну  Долинську,
                               До  землі  я  усім  поклонюсь,
                               Я  ж  жила  там,  ніби  в  колисці...

                               І  Долинську  я  дуже  люблю,
                               Й  долинчан  я  усіх  поважаю...
                               І  думками  щоденно  лечу,
                               Чи  вернусь  я  туди,  ще  не  знаю...

                               Майже  місяць  я  тут  вже  живу,
                               Розлучило  життя  мене  з  вами,
                               Та  думками  до  вас  я  лечу,
                               Як  в  дитинстві  спішила  до  мами...

                               Долинчани,  мої  земляки,
                               І  за  вами  всіма  я  скучаю,
                               Ви  як  сестри  мені  і  брати,
                               І  люблю  я  вас  всіх,  й  поважаю...

                               Я  не  знаю,  чи  ще  повернусь,-
                               У  Долинську  мою  пречудову,
                               Та  зізнаюсь,  що  завжди    горджусь,
                               І  вернутись  я,  звісно,  готова...

                               Та,  на  жаль  в  Україні  війна,
                               Не  дає  мені  шансу  вернутись,
                               Та  до  всього  і  я  вже  стара,
                               Та  умію  я  вами  гордитись!!!

                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022

ОСІНЬ ТРИВОГИ НАШОЇ…

                           Іде,  пливе  осінь  моя,
                           Та  знову  не  по  -  моєму...
                             Ніби  спокійна  й  чарівна,
                             Осінь  тривоги  нашої...

                             Бо  ж  знов  прийшла  до  нас  війна,
                             Не  ждали  й  не  чекали  ми...
                             В  полон  людей  вона  взяла,=
                             І  з  путлером,  і  з  рашами...

                             До  хат  старих  загнала  всіх,
                             Роботи  люд  позбавила...
                             І  без  розбору  все  вбива,
                             Як  кліші  зло  розставила...

                             Вже  вісім  місяців  підряд,-
                             Не  дає  людям  спокою,
                             Весь  розтоптала  позитив,
                             Із  путінською  шваброю...

                               А  люди  ж  ждали  осінь  всі:
                               І  з  мріями,  й  надіями...
                               Впевнену,  тиху,  не  сумну,
                               З  теплом  осіннім  й  мріями...

                                 Перечеркнула  все  війна,
                                 Злим  путлером  уражена...
                                 І  люд  як  може  вижива,-
                                 В  осінь  тривоги  нашої...

                                 Та  вірять  люди,  й  вірю  я,-
                                 У  нашу  силу  й  армію...
                                 Ще  стане  осінь  золота,
                                 І  перемоги  нашої!!!  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022

Я ЗНАЮ, ЩО ТАКЕ ВІЙНА…

                                     Вже  8  місяців  війна,
                                     іде  у  нашій  Україні...
                                     Щодень  вона  людей  вбива,
                                     Й  різні  структури  необхідні
                                                     Я  знаю,  що  таке  війна,
                                                     Вона  в  житті  моїм  була,
                                                     Забрала  хату  й  тата...
                                                     А  ми  жили,  як  мишенята,
                                                     На  сіні  у  чужім  сараї,
                                                     Були  малі  й  завжди  голодні,
                                                     Ждали  тепла  і  мами,  й  літа...
                                                     Надії  не  втрачали  і  вірили,
                                                     Закінчиться  війна,  вернеться  тато,
                                                     Самі  собі  збудуєм  нову  хату,
                                                     І  заживем,  як  люди  всі...
                                     Не  вийшло,  чи  не  склалося,
                                     Прийшла  лиш  "похоронка",
                                     В  наші  серця  кольнула  голка...
                                     Ми  плакали  й  ридали,
                                     І  маму  ми  з  роботи  ждали,-
                                     Напівголодні,  майже  голі,
                                     Були  і  "вчора,  і  сьогодні"...
                                                     Не  склалося,  не  вийшло...
                                                     Сиділи  в  тім  сараї  голодні...  
                                                     Й  майже  голі,  а  мама  на  роботі...
                                                     У  колгоспі,  а  вечорами  й  в  вихідні,-
                                                     Робили  лампачі,  щоб  збудувати
                                                     Хату  нову...
                                       І  збудували,  раділи  і  сміялись,
                                       У  хату  нову  перебрались...
                                       І  працювали,  і  навчались,
                                       Та  татка  так  і  не  діждались...
                                       Він  на  війні  загинув...
                                       Не  тільки  наш,  а  й  наших  друзів,
                                       В  селі,  як  у  окрузі,  пізнали  всі:
                                       І  щастя,  і  сирітську  долю...
                                       Хоч  вижили  й  не  всі...
                                                     А  нині  знов  у  нас  війна,
                                                     Уже  з  рашистами....
                                                     Чи  показна,  а  чи  відома...
                                                     Знову  страждають  люди...
                                                     І  сироти  вже  є,  і  вдови...
                                                     І  знову  нам  болить
                                                     І  дуже  важко  з  болем  жить...
                                                     Коли  ж  то  їй  кінець  вже  буде?...

 
                                                     

                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022

СОНЦЕ - ЯРИЛО…

                                     Сонце  -  Ярило,  
                                     Вітер    -  Вітрило...
                                     Лиш  там  є  доля
                                     Де  Любов  й  Воля...
                                               Не  бува  долі,-
                                               Без  горя  й  волі...
                                               Не  купиш  долі,
                                               Й  не  збереш  з  поля...
                                     Ніхто  не  знає,  
                                     Що  нас  чекає,
                                     Де  ходить  доля,
                                     А  де  недоля...
                                               Ну,  а  без  долі,
                                               Як  і  без  волі:
                                               І  люди  кволі,
                                               Ще  й  нездорові...
                                     Кажуть  в  народі,
                                     В  диво  природі,
                                     Що  Бог  нам  пошле
                                     То  те  у  нас  і  є...
                                               Долі  не  купиш
                                               Не  збереш  з  поля,
                                               Життя  відмучиш,
                                               і  все  ж  помреш...
                                   Доля  не  питає,
                                   Що  хоче,  те  й  дає,
                                   Куди  поверне,,
                                   Туди  й  понесе...
                                               А  жить  без  долі,
                                               Як  і  без  волі,
                                               У  цьому  світі:
                                               І  в  горі,  й  в  квіті...
                                   Так  і  живемо,
                                   Дітей  ростимо,
                                   І  їх  навчаємо  ,
                                   І  самі  вчимось...
                                               Часом  буває,
                                               Лихо  минає...
                                               Й  ніхто  не  знає,
                                               Що  нас  чекає...
                                   І  ми  не  плачем,
                                   І  не  сумуєм...
                                   Долю  не  лаєм  ,
                                   Живем,  працюєм...
                                                 Сонце  -  Ярило,
                                                 Вітер  -  Вітрило...
                                                 Ми  ж  свою  долю
                                                 Несем  з  собою...
                                               
                                                 
                                                                                           

         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963730
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2022

КЛЕН, ТИ МІЙ ВИСОКИЙ…

                                         Клен,  ти  мій    високий,
                                         Я  твоя  тополя...
                                         На  жаль  розлучила
                                         Нас  з  тобою  доля...
                                                     Ти  поїхав  в  місто,
                                                     Я  в  селі  лишилась...
                                                     З  часом  зрозуміла,
                                                     Що  я  помилилась...
                                         Та  час  повернути
                                         Назад  неможливо...
                                         Я  надіюсь,  друже,
                                         Що  живеш  щасливо...
                                                     А  життя  ж  то  стрімко,
                                                     Чогось  поспішає...
                                                     А  те,  що  минуло
                                                     Назад  не  вертає...
                                           Клен  сумний  високий,
                                           Така  у  нас  доля...
                                           І  нам  сум  глибокий
                                           Не  давав  спокою...
                                                     Ми  вже  постаріли,
                                                     Є  в  нас  діти  й  внуки...
                                                     Та  своє  минуле
                                                     Повік  не  забути...    
                                           Склалось  життя  добре,
                                           Ми  жили  в  любові...
                                           Та  нам  би  хотілось
                                           Все  почати  знову...
                                                     Ти  як  клен  високий.
                                                     Я  стара  тополя...
                                                     Минув  сум  глибокий,-
                                                     Така  наша  доля...
                                             Клен  зігнувсь  високий,
                                             Зігнулась  тополя...
                                             І  наш  сум  глибокий,
                                             Доле,  наша  доле...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963655
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2022

ТРИ БРАТИ ХОДЯТЬ ПО СВІТУ…

                             Три  брати  ходять  по  світу:
                             Вересень,  жовтень,  листопад...
                             Все  це  осені  привіти:
                             Вітри  дмуть  і  зорепад...
                             Відспівав  свої  пісні,-
                             Вересень  цікавий,
                             Жовтень  фарби  в  руки  взяв:
                             Все  навкруг  розмалював,
                             Й  покотився  далі...
                             Уже  й  Мавка  біля  річки
                             Розплела  свої  косички,
                             Та  й  у  воду  опустила,
                             Утримати  не  зуміла...
                             І  поспішно  зайшла  в  хату,
                             Та  й  взялась  хазяйнувати:
                             Вправно  скриню  відімкнула:
                             В  жовту  свиту  ліс  вдягнула...
                             У  садках  й  гаях  блукає,  
                             В  жовті  шати  одягає,
                             Золотисту  стелить  постіль-
                             Жде  сестрицю  білу  в  гості...
                             Так  щодня  вона  блукає,
                             І  з  дерев  листя  зриває,
                             Птахів  в  вирій  відправляє,
                             Врожаї  навкруг  збирає...
                             Вже  минула  середину,
                             Й  знов  малює  із  див  -  диво,
                             А  бува  когось  й  зляка,
                             Задавака  отака...
                             Та  я  її  не  боюся,
                               Щодня  Богу  я  молюся:
                               Щоб  було  усе  гаразд:
                               І  сьогодні,  й  повсякчас:
                               І  у  Польщі,  й  в  Україні,
                               В  сім"ї  кожній  і  родині,
                               Щоб  закінчилась  війна,
                               Не  потрібна  ж  нам  вона...
                               Щоб  жили  всі  люди  в  мирі,
                               Й,  звісно,  щоб  були  щасливі:
                               І  дорослі,  і  старі,
                               І  батьки,  і  матері,
                               І  їх  діточки  чудові,
                               Щоб  ходили  всі  до  школи,
                               Всі  науки  там  вивчали,
                               І  друг  другу  помагали  !!!
                               Знаю  я  і  знають  люди:  
                               Осінь,  як  мама  усім  людям,
                               Врожаї  вона  збирає,
                               І  складає  все  в  комору,
                               Щоб  було  життя  чудове...  
                               Тож,  працюй  і  не  лінися,
                               І  вперед  завжди  дивися,
                               Й  буде  все  тоді  гаразд:
                               І  сьогодні,  й  повсякчас!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963448
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2022

ЖИТТЄВЕ… (моє)

                             Було    життя,-        
                             А  стало    існування,
                             Була  сім"я,
                             Лишилася  одна  я...
                             Була  робота:
                             Натхненна  і  цікава...
                             Нині  будинок,  двір,  турботи...
                             Було  цікаво,_
                             І  на  роботі,  й  дома...
                             Не  втрималась,-
                             Приїхала  до  сина...
                             Живу  вже  в  них,-
                             Син  і  невістка  на  роботі,
                             Є  телевізор,  ноутбук  і  телефон...
                             І  повна  голова  мрій  і  думок:
                             Життя  все  ближче  вже  до  краю...
                             І  просвітку  немає  від  думок...
                             Не  плачу  я,  і  не  кричу...
                             і  до  чужих  колін  не  гнуся...
                             Коли  в  душі  щось  заболить  -  молюся...
                             Образив  хтось,  не  проклинаю,
                             Й  не  сварюся...
                             Господь  все  бачить  з  висоти,
                             і  може  він  мене  судити  буде...
                             Я  не  боюсь,  усе  сприйму
                             І  поклонюся,,,
                             Йтиму  вперед  і  пам"ятати  буду,_
                             Усе  в  житті  потрібно  пережить,
                             АМІНЬ!!!
                             Все,  що  призначено  мені,-
                             Ніхто  не  візьме...
                             Й  зробити  підсумки  не  пізно...
                             Отак  і  буду  жить,
                             І  не  втрачати  Віру...
                             І  вірить  Богу  більше,  ніж  собі...
                             Життя  -  буття  і  існування,-
                             Воно  моє  й  призначено  мені...
                             І  я  його  сприймаю  таким
                             Яким  воно  і  є...
                             Не  жалуюсь,  не  плачу...
                             Живу  і  намагаюсь  зрозуміть:
                             У  чому  його  смисл,
                             І  що  в  ньому  моє-
                             Правдиве  й  вільне,
                             Й  мені  потрібне...
                             Отак  живу,  світ  пізнаю,
                             Нове  шукаю...
                             Пишу  й  читаю,  вчусь,
                             Надіюся,  що  розбирусь,
                             У  чому  смисл  мого  і  всіх  людей  життя!!!
                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2022

ШКОЛО, МОЯ ШКОЛО…

                                       Школо,  моя  школо,
                                       В  тобі  моя  доля...
                                       Жаль,  що  це  для  мене
                                       Пройдений  етап...
                                                 А  сьогодні,  школо,
                                                 Ти  мені  приснилась...
                                                 Я  все  пригадала,
                                                 Що  було  і  як...
                                       Я  без  тебе,  школо,
                                       Лише  животію...
                                       Ти  й  нині  у  мене:
                                       І  в  думках,  і  в  снах...
                                                 Та  я  й  нині,  школо,
                                                   Знов  живу  тобою,
                                                   Спогадами  мрію,
                                                   Без  тебе  ж  ніяк...
                                       Там  мої  колеги
                                       І  учні  чудові  ,
                                       Не  забуть  ніколи,
                                       Мені  їх  ніяк...
                                                     Мені  тебе,  школо,
                                                     Не  забуть  ніколи...
                                                     Без  тебе  існую,
                                                     Ніби  й  не  живу...
                                       За  тобою,школо,
                                       Щоденно  сумую...
                                       Та  ще  хочу  вірить,
                                       Все  в  тебе  гаразд...
                                                     Жаль,що  вже  до  тебе,
                                                     Всі  мої  стежини
                                                     Мохом    заросли...
                                                     Сиджу  уже  дома,
                                                     А  точніше  в  сина...
                                                     І  усі  доріжки
                                                     Бачу  в  мріях  й  снах
                                       Школо,  моя  школо,
                                       Яка  ж  ти  чудова...
                                       Ти  живеш  і  нині
                                       У  моїх  думках...
                                       Класи,  коридори,
                                       Й  школярі  чудові,
                                       І  мої  колеги
                                       На  своїх  місцях...
                                                     Якби  я  хотіла
                                                     До  тебе  вернутись...
                                                     Та,  на  жаль  не  можна
                                                     Вже  таке  зробить...
                                                     Я  живу  далеко,
                                                     У  свойого  сина...
                                                     Тому,  моя  школо,
                                                     Ти  в  моїх  думках...

                                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2022

ВЖЕ П"ЯТИЙ ДЕНЬ Я В ПОЛЬЩІ…

                                         Вже  п"ятий  день  у  Польщі  я:
                                         У  сина  я  живу...
                                         Учора  були  в  лісі  ми,
                                         Краса  в  нім  на  виду...

                                         Збирали    там  грибочки  ми,
                                         Вдихали  аромат...
                                         Природою  впивалися,
                                         Й  красою  лісу  там...

                                         Красиво  там  і  весело,
                                         Всміхалося  все  нам...
                                         Додому  поверталися,
                                         Й  раділи  тим  грибам...

                                         Веселі  повернулися,
                                         Наповнені  снаги...
                                         Грибочкам  тим  всміхалися
                                         Й  ми  радісні  були...

                                         Вернулись,  перебрали  їх,
                                         Варили  і  пекли...
                                         Сьогодні  вже  наїлися,
                                         І  в  радості  були...

                                         І  радісно,  і  весело,
                                         Сьогодні  нам  усім...
                                         Життя,  ніби  перевесло,
                                         Всміхнулося  мені...

                                         І  я  радію,  й  думаю,-
                                         Як  гарно  стало  жить...
                                         І  зовсім  не  хвилююся,
                                         І  серце  не  болить...

                                         Живу  я  і  дивуюся
                                         Красі  усій  земній,
                                         Радію  і  молюся  я,
                                         Й  пишу    вірші  свої...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2022

ПРИВІТ ІЗ ПОЛЬЩІ …

                                               Четвертий  день  живу  я  в  Польщі,
                                               І  дуже  добре  тут  мені...
                                               В  моє  віконце  світить  сонце
                                               Усе  красиве.  як  у  сні  ...

                                               І  син  й  невісточка  чудові
                                               І  внучка  часом  забіга...
                                               Уваги  сповненні,  красиві.
                                               Тривога  зникла  і  біда...
                         
                                               І  син,  й  невістка  на  роботі.
                                               Зі  мною  є  лише  їх  кіт...
                                               Та  він  ховається  щоденно,
                                               Не  реагує  на:  "кіс-кіс!"

                                               Сидить  десь  в  тишині  під  ліжком.
                                               Може  й  голодним  він  бува...
                                               Шукаю  я  його  і  кличу,
                                               Та  він  не  йде,  й  не  вибіга...

                                               Щодня  включаю  телевізор,
                                               Новини  я  дивлюсь  щодня...
                                               І  все,  що  робиться    в  Україні.
                                               Про  все,  звичайно,  знаю  я...

                                               Мені  тут  добре  і  цікаво,
                                               Душу  наповнює  тепло,
                                               Пишу  про  все,  я  не  лукавлю,
                                               Перемагає  сум  -  тепло...

                                             За  Україну  я  тривожусь
                                             І  за  Долинську,  звісно,  я...
                                             Та  повернутися  не  зможу
                                             Жити  не  можу  вже  одна...

                                             І  гарно  тут  мені,  й  спокійно
                                             Хоча  і  сумно  теж  бува...
                                             Та  я  триматися  вже  вмію
                                             Учора  ж  був  день  захисника...

                                           І  я  сьогодні  всіх  вітаю
                                           І  ці  вітання  я  всім  шлю...
                                           І  перемоги  всім  бажаю
                                           Бо  ж  Україну  я  люблю!!!
























   




                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2022

І У ЖОВТНІ БУВА ЛИСТОПАДОВО…

                                   І  у  жовтні  мені  листопадово,
                                   І  немало  років  вже  накапало,
                                   І  кудись  вже  поділись  веселощі,
                                   Ще  ж  в  житті  залишилися  щедрості...

                                 Діти  й  внуки  давно  вже  роз"їхались,
                                 І  тепло  разом  з  ними  розвіялось...
                                 А  у  мене  в  житті  листопадово,
                                 Бо  у  жовтні  бува  листопадово...

                                 І  у  жовтні  бува  листопадово,
                                 Чи  природою  й  Богом  закладено...
                                 Чи  то  осеню  все  передбачено,
                                 Що  й  у  жовтні  уже  листопадово...

                                 Діти  й  внуки  давно  вже  роз"їхались,
                                 В  них  свої  вже  і  сім"ї,  й  життя...
                                 А  у  мене  в  житті  листопадово,
                                 І  живу  я  давно  вже  одна..

                                 Хоч  щоденно  мені  передзвонюють,
                                 Й  на  гостину  до  себе  запрошують...
                                 Листопад  щось  мене  зупиняє,
                                 Певне  він  секрет  якийсь  знає...

                                 І  хоч  жовтень  ще  не  відступає,
                                 Листопад  вже  мене  огортає...
                                 Я  звільнитись  від  нього  не  можу,
                                 І  щоденно  чекаю  хороше...

                                 І  у  жовтні  мені  листопадово,
                                 І  в  садку  уже  листя  нападало,
                                 Не  спішу  я  до  когось  поїхать,
                                 Хочу  тут  ще  повітрям  подихать...
                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962239
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022

ЛЮБІ ДІТИ, ВИ ЗАВЖДИ ЗІ МНОЮ… (слова для пісні)

ЛЮБІ  ДІТИ,  ВИ  ЗАВЖДИ  ЗІ  МНОЮ…  (слова  для  пісні)

                       Щастя  завжди  сповнене  любові,
                       це  відома  істина  жива...
                       Як  батьки  і  діти  всі  здорові,
                       то  й  сім"я  щасливою  бува....

                     ПРИСПІВ  :

                       Любі  діти,  ви  завжди  зі  мною,
                       Навіть,  якщо  поруч  вас  нема...
                       З  вами  розквітаю,  як  весною,
                       й  забуваю,  що  живу  одна...


                       Я  вас,  мої  любі,  виглядаю,-
                       зрання  і  до  вечора,  і  в  ніч,
                       і  про  вашу  зайнятість  я  знаю,
                       і  неспокій  відганяю  пріч...

                       ПРИСПІВ.
       
                       Вдячна  я  і  Богові,  і  долі,
                       що  ви  в  мене,  любі  мої,є
                       радістю  в  моїм  життєвім  полі,
                       а  приїзд  ваш  сили  додає...

                         ПРИСПІВ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2022

ПОСВЯТА "КЛУБУ ПОЕЗІЙ"

                                 Доброго  дня  "КЛУБЕ  ПОЕЗІЙ"
                                 З  тобою  я  давно  дружу.
                                 І  свої  вірші  виставляю,
                                 Та  і  читать  я  теж  люблю.

                                 Вже  й  уявити  я  не  можу,
                                 Щоденно  я  завжди  пишу...
                                 І  відчуваю  щось  негоже,
                                 Якщо  своє  не  напишу...

                                 Для  мене  "Клуб  Поезій"  рідний,
                                 Тут  мої  вірші  і  пісні,
                                 І  пречудові  друзі  вірні,
                                   А  я  читать  й  писать  люблю!

                                   Хоч  по  професії  я  вчитель,
                                   Я  математик  все  життя...
                                   І  педагог,  і  ще  навчитель,
                                   Й  люблю  професію  свою...

                                   Для  мене  "Клуб  поезій"-  диво,
                                   Й  хоч  див  немало  є  в  житті...
                                   Та  "Клуб  Поезій"  -  справжнє  диво,
                                     Допомага  він  всім  й  мені...

                                     Я  без  "КП"  вже  жить  не  можу,
                                     Він  справжній  друг  не  лиш  мені...
                                     І  я  пишу,  й  читаю  тоже,
                                     І  він,  як  брат  давно  мені...

                                     І  доки  я  писать  ще  можу,
                                     Буду  й  читати,  і  писать...
                                     І  виставлять  своє  щось  гоже,
                                     І  своїх  друзів  щось  читать...

                                     І  в  добрий  день,  і  в  вечір  добрий,
                                     Казала  й  буду  ще  казать:
                                   "Будь  же  завжди  такий  чудовий,
                                     А  ми  ще  будемо  писать!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2022

МИ НЕ ВТРАТИЛИ ЩЕ ВІРИ…

                                 За  подіями  слідкуєм,
                                 Ми  ж  бо  ще  живі...
                                 Хоч  буває  і  сумуєм
                                 На  своїй    землі......
                                                     Ми  не  втратили  ще  віри,-
                                                     В  світле  майбуття...
                                                     Жаль,  що  орки,  ніби  звірі,-
                                                     Втратили  чуття...
                                 Заморозив  путлер  сили
                                 Своїм  воякам.
                                 Загубили  вони  крила,
                                 Знову  мстяться  нам...
                                                     В  Перемогу  всі  ми  вірим,
                                                     Орків  проженем...
                                                     І  розгромлене  відновим,
                                                     Й  славу  повернем...
                                 З  щастя  й  горя  моя  доля
                                 Скувалась  якось...
                                 Як  тополя  серед  поля,
                                 Я  живу  ще  ось...
                                                   Білі  хмари,  як  отари
                                                   По  небу  пливли...
                                                   Небу  синьому  безкраю
                                                   Краси  додали...
                                 Полетіла  б  я  за  ними,
                                 Та  безкрила  я...
                                 Для  них  рідне  небо  синє,
                                 Для  мене  -  земля...
                                                   Я  за  хмарами    все  ж  лину,
                                                   Звісно  у  думках...
                                                   Уявляю  ту  картину,
                                                   Що  побачу  там...
                                 З  щастя  й  горя  людей  доля
                                 Кується  щораз...
                                 І  свобода  є  і  воля,
                                 І  війна  йде  в  нас...
                                                 Як  здолати  усі  болі,
                                                 Думають  усі...
                                                 Повернуть  свободу  й  волю
                                                 Народам  усім...
                               Певне  Бог  все  ж  нас  карає,
                               Ще  й  війна  іде...
                               І  ніхто  із  нас  не  знає,
                               Що  іще  гряде...
                                 
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2022

МОЇМ ВЕРБЛЮЖАНАМ…

                                           Верблюжани,  мої  земляки,
                                           Із  дитинства  мені  всі  знайомі...
                                           Поряд  з  вами  ми  з  братом  росли,-
                                           У  селі,  ніби  в  спільному  домі...

                                           Доля  склалася  так,  що  живу
                                           Я  давно  у  Долинськім  районі...
                                           Та  село  своє  дуже  люблю,
                                           Там  мені  всі  стежинки  знайомі...

                                             Я  село  своє  й  нині  люблю,
                                             Повторяю  про  це  знову  й  знову,
                                             І  думками  туди  я  лечу,
                                             Щоб  зізнатись  селу  у  любові...

                                             І  хоча  я  давно  вже  стара,
                                             У  село  я  спішу,  як  додому...
                                             Там  родина  моя  ще  жива,-
                                             Нас  єднає  у  спільному  домі...

                                             І  для  мене  Верблюжка  свята,
                                             Земляки  мені  рідні  до  болю...
                                             І  хоча  я  давно  вже  стара,
                                             Не  забуду  Верблюжку  ніколи...

                                             І  в  село,  як  раніш,  я  спішу,
                                             Хоч  і  сил  уже  мало  я  маю,
                                             І  село,  і  людей  я  люблю,
                                             І  не  зникне  любов  ця  ніколи...

                                             Верблюжани,  мої  земляки,
                                             Я  про  вас  і  пишу,  бо  все  знаю,
                                             Ви  для  мене,  як  сестри  й  брати,
                                             І  люблю  я  всіх  вас  й  поважаю...

                                             Верблюжани,  мої  земляки,
                                             Найрідніші  були  ви  мені  й  є...
                                             Поруч  з  вами  жили  ми  й  росли,
                                             Та,  на  жаль,  уже  брата  немає...

                                             Я  й  за  нього  всім  вам  поклонюсь,
                                             І  за  себе,  і  за  всю  родину...
                                             Ще  скажу,  що  я  вами  горжджусь,
                                             І  до  вас  ще  не  раз  я  прилину...

                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961299
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2022

МЕНІ НЕМА КУДИ СПІШИТЬ…

                                       Мені  нема  куди  спішить,
                                       Я  просто  хочу  ще  пожить,
                                       І  по  землі  ще  походить,
                                       Й  небесну  бачити  блакить...

                                       Діждатися  кінця  війни,
                                       Там  на  війні  наші  сини,
                                       І  внуки  там  теж  є  мої,
                                       І  за  них  боляче  мені...

                                       Коли  закінчиться  війна,
                                       Не  зна  ніхто  й  не  знаю  я...
                                       І  дуже  хочеться  мені,
                                       Щоб  вже  прийшов  кінець  війні...

                                       Щоб  була  тиша  навкруги
                                       І  вільно  люди  всі  жили...
                                       Весною  всі    садки  цвіли,
                                       Й  люди  щасливими  були...

                                       Я  знаю,  що  таке  війна,,.
                                       Вона  в  житті  моїм  була,
                                       Хоч  я  тоді  була  й  мала,
                                       Та  болі  її  відчула  й  я...

                                       І  та  далека,  й  ця  війна,
                                       Мені  знов  душу  обпіка...
                                       Бо  де  війна,  там  і  біда,
                                       Глибока  й  вічна,  як  вода...

                                       Мені  нема  куди  спішить,
                                       Та  хочу  я  ще  в  світі  жить...
                                       І  працювать,  й  читать,  й  писать,
                                       І  білий  світ  цей  шанувать...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961192
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022

НАУКА КРАЩЕ ВСЯКОГО БАГАТСТВА ( проза )

                             Жили  собі  дід  і  баба.  Були  у  них  два  сини.  Росли  хлопці,  виростали.
От  одного  разу  задумався  дід,  кому  після  себе  залишити  своє  багатство.  
Думав,  думав  та  й  придумав.  Підійшов  до  баби,  та  й  каже:  "Знаєш,  бабо,  що  я  придумав?"  "  А,  що?"  -  до  нього  баба."  Щоб  наше  багатство  не  розпалося  після  нас,  я  вирішив  залишити  його  старшому  синові."    "А  меншому  що?  Та  вони  ж  обидва  наші  сини!"  Як  не  просила  баба  діда,  а  той  стояв  на  своєму:  "Я  вирішив,  так  і  буде!"  Сіла  баба  коло  вікна  та  й  плаче.  Іде  якийсь  чоловік,  та  й  питає,  чого  вона  плаче.  А  вона  йому  й  каже:  "В  нас  є  два  сини,  ми  їх  обох  любимо.  Але  старий  чомусь  вирішив  передати  все  багатство  старшому  все,  а  меншому  нічого!"
"Так  і  треба,  -  відповів  счоловік.  Старшому  -  все,  а  меншому  -  нічого!"
"Чому?"  -  запитала  бабуся.  "Бо  менший  піде  у  світ  і  всього  навчиться,  а  старший  буде  біля  батька  і  нічого  не  знатиме!"  -  сказав  той  чоловік.
   Менший  син  і  справді  скоро  зібрався  в  дорогу  і  пішов  у  світ.  Довго  він  ходив  по  світу,  учився,  а  як  став  ученим  -  повернувся  додому.  Брат  його  дійсно  нічого  не  знав,  бо  лиш  сидів  коло  батька,  а  після  смерті  батька  й  маєтком  як  слід  управляти  не  вмів.  А  менший  брат  всього  навчився  і  став  багатим.
 "Правду  кажуть  люди,  -  мовив  старший  брат,  -  що  наука  краще  всякого  багатства!  Я  б  усе  продав,  лиш  був  би  таким  розумним,  як  мій  брат!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2022

ДИХАЄ ХОЛОДОМ ОСІНЬ

                                       Дихає  холодом  осінь,
                                       Смуток  охоплює  душу...
                                       Слякоть  прийде  і  морози,
                                       Все  це  стерпіти  я  мушу...

                                       Я  придивляюсь  до  всього,
                                       Зойки  і  клекоти  чую...
                                       Хоч  не  боюся  нічого,
                                       Та  все  ж  за  літом  сумую...

                                         Осінь  завжди  різнобарвна,
                                         Жовто  -  зелена  чудова,
                                         Золотом  вкриті  дерева,
                                         Осінь  пора  загадкова...

                                         Квітнуть  ще  квіти  осінні,
                                         Яблука  й  груші  дозріли...
                                         Чуються  звуки  весільні,
                                         Сплески  тепла  запізнілі...

                                         Пахощі  диво  -  духмяні,
                                         Звезені  з  поля  отави...
                                         Спалахи  в  небі  яскраві,
                                         І  вечерові  забави...

                                         Терен,  ліщина,  шипшина,
                                           Ягоди  -  диво  цілющі...
                                           І  хоча  осінь  теж  плинна,
                                           Дні  її  всі  є  тямущі...

                                           Все  було  б  добре  й  цікаве,
                                           Якби  війну  зупинили...
                                           Осене,  ти  ж  не  лукава,
                                           Принеси  гарні  новини...

                                           Дихає  холодом  осінь,
                                           Осінь  пора  загадкова...
                                           І  не  страшні  нам  морози,
                                           Якщо  країна  здорова...
                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960827
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022

ХАТА З ВІКНАМИ ДО СОНЦЯ…

                 Була  в  мене  хата
                 Вікнами  до  сонця,
                 Заглядала  радість
                 У  кожне  віконце...
                                   Сім"я  була  в  мене:
                                   Чоловік  і  діти...
                                     І  життя  красиве,
                                     Як  у  полі  квіти...
                 Все  було  цікаве,
                 Як  весна  і  літо,
                 Сонячне  яскраве,
                 Як  у  полі  жито...
                                   Життя  пролітало,
                                   Якось  дуже  стрімко...  
                                   Все  важче  ставало,
                                   Аж  на  душі  гірко...
                   Роз"їхались  діти
                   Шукать  свою  долю...
                   І  прив"яли  квіти
                   Біля  мого  дому...
                                 Чоловік  в  могилі
                                 Давно  спочиває...
                                 Поменшало  сили,
                                 Й  радості  немає...
                   І  з  тих  пір  у  хаті,
                   Живу  вже  одна  я...
                   Війна  в  Україні
                   Жити  заважає...
                                   Стоїть  моя  хата
                                   Вікнами  до  сонця...
                                   Та  давно  вже  радість
                                   Не  стука  в  віконце...
                   А  я  все  чекаю,
                   Що  біда  минеться...
                   Надіюся  й  вірю,
                   Щастя  ще  всміхнеться...

                                     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960442
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2022

УДОВИНА ДОЛЯ (пісня)

                                     Не  дощі  то,  й  не  сніги
                                     Вдовам  коси  вкрили...
                                     Не  бурани  й  не  вітри,-
                                     Постаті  схилили...
                                               Приспів:  Доля  удовина,
                                                                           Пісня  солов"їна...
                                                                           То  співа,  то  плаче,
                                                                           То  стогне,  то  скаче...
                                   Їм  судилося  в  житті:
                                   І  щастя,  і  горе...
                                   Все  було  на  їх  путі
                                   В  удовиній  долі...
                                             Приспів  той  самий.
                                                                         А  роки,  як  зграї  птиць,-
                                                                         Ідуть,  не  вертають...
                                                                         Не  зникає  їхній  клич,
                                                                         Журавлів  чекають...
                                             Приспів  той  самий.
                                   Не  вернулись  журавлі,
                                   Їх  війна  забрала...
                                   Їхні  діточки  малі
                                   Без  них  підростали...
                                             Приспів  той  самий.
                                                                         Не  сніги  то,  й  не  дощі
                                                                         Обличчя  вкривали...
                                                                         Не  тумани  й  не  вітри,-
                                                                         Коси  розплітали...
                                   Приспів:Доля  удовина,
                                                             Пісня  солов"їна...
                                                             То  співа,  то  плаче,
                                                             То  стогне,  то  скаче...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2022

ПРО СВІТЛО ЖИТТЯ

                                 Світло  неба  -  Сонце,
                                 Світло  землі  -  квіти,
                                 Світло  сім"ї  -  діти,
                                 Світло  ночі  -  сон,
                                 Світло  Любові  -  радість,
                                 Світло  людини  -  вчення,  розум,
                                 Світло  знання  -  мудрість,
                                 Світло  сили  -  мужність,
                                 Світло  розуму  -  знання,
                                 Світло  виховання  -  скромність,
                                 Світло  щастя  -  Любов,
                                 Світло  дружби  -  довіра,
                                 Світло  кохання  -  Ніжність,
                                 Світло  життя  -  діти,  розум,  відданість,
                                 Світло  Правди  -  сила,
                                 Світло  дружби  -  вірність,  розуміння,
                                 Світло  слави  -  перемога,
                                 Світло  мови  -  слово,
                                 Світло  мудрості  -  знання,
                                 Світло  кохання  -  сім"я,
                                 Світло  людини  -  вихованість,
                                 Світло  боротьби  -  перемога,
                                 Світло  вечорів  -  Місяць  і  зорі,
                                 Світло  днів  -  праця,
                                 Світло  ранків  -  просинання,
                                 Світло  снів  -  сподівання,
                                 Світло  знань  -  навчання,
                                 Світло  перемог  -  визнання,
                                 Світло  невдач  -  сподівання,
                                 Світло  удач  -  задоволення...
                                 Світло  друзів  -  єднання,
                                 Світло  сусідів  -  підтримка,
                                 Світло  родини  -  довіра...
                                 Світло  праці  -  обов"язок,
                                 Світло  надії  -  життя!..
                                 
                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959926
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2022

ОСІННІЙ СУМ

                                 Відспівало  літо,
                                 Спливло  за  водою...
                                 Наступила  осінь
                                 Запахло  журбою...
                                             Пливе  осінь  тихо,
                                             Отак  день  за  днями...
                                             А  в  нас  знову  лихо,
                                             Пливе  понад  нами...
                                   Лихо  це  з  росії
                                   До  нас  прилетіло...
                                   Вже  більш  як  півроку,
                                   Нам  в  душі  засіло...
                                           Вітерець  гойдає
                                           Ягоди  калини...
                                           Всі  люди  чекають,
                                           Перемоги  нині...
                                   Морозець  квітчає
                                   Калини  віночки,
                                   Матері  чекають
                                   Додому  синочків...
                                           Дощик  накрапає,
                                           Падають  листочки...
                                           Матері  благають,
                                           Щоб  жили  синочки...
                                   Червона  калина
                                   Вбралася  в  намисто,
                                   Чекання  синочків
                                   Вкрилось  жовтим  листям...
                                               
                                 
                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959544
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022

ВЕРЕСЕНЬ - РУМ"ЯНЕЦЬ ОСЕНІ

                                 Вересень  -  рум"янець  осені,-
                                 Дощів,  вітрів  і  просині...
                                 Діти  в  школу  поспішають,
                                 Дорослі  врожаї  збирають...

                                 Вересень  яблуками  пахне,
                                 Бува  спокійний  і  з  вітрами.
                                 І  хоч  студений,  та  вже  ситий,
                                 Та  ще  й  дощами  бува  вмитий...

                                 А  ще  буває  він  лінивець,
                                 Лиш  на  весіллях  він  щасливець,
                                 Руки  в  кишені  він  ховає,
                                 Таку  він  звичку  здавна  має...

                                 Недарма  у  народі  кажуть,
                                 Снопи  у  вересні  не  в"яжуть...
                                 Коли  в  природі  вересніє,
                                 То  дощик  вересневий  сіє...

                                 Верещить  вересень:  вже  осінь,
                                 Бо  ж  у  природі  жива  просинь...
                                 Усім  роботи  вистачає,
                                 Вересень  справи  свої  знає...

                                 А  ще  говорять  у  народі,
                                 Бува  при  будь  -  якій  погоді,
                                 Що  вересневі  дні  цікаві,
                                 Вони  і  тихі,  й  не  лукаві...

                                 Буває  вересень  студений,
                                 А  то  буває  і  химерний,
                                 То  він  яскраво  вересніє,
                                 А  то  й  дощами  щодня  сіє...

                                 Я  вірю  в  вересневу  силу,
                                 Радію  сонцю  і  дощам.
                                 Фарби  його  жовтаво  -  милі,
                                 Натхнення  додають  всім  нам...

                                 Вересень  -  рум"янець  осені,
                                 І  не  буває  він  без  просині...
                                 Й  дуже  б  хотілося  мені,
                                 Щоб  в  нім  прийшов  кінець  війні...

                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2022

ВАЖКО ВСІМ У НАС СЬОГОДНІ

                                 Важко  всім  у  нас  сьогодні
                                 В  нашій  Україні...
                                 Орки  топчуть  нашу  землю,-
                                 І  вчора,  й  сьогодні...
                                                 І  кінця  цьому  не  видно,
                                                 Й  мрії  наші  вбито...
                                                 Захищають  ніби  й  гідно,
                                                 А  кінця  не  видно...
                                 Звинувачую  я  владу
                                 І  Зе  президента:        
                                 Чи  недбалість,  чи  то  зраду,
                                 Й  злоба  інтервента...
                                                 Кінця  -  краю  не  видати,
                                                 А  як  людям  жити?..
                                                 Треба  сили  всі  зібрати,
                                                 І  ворога  бити...
                               Слава  Богу,  військо  наше,
                               Усе  розуміє...
                               І  постійно  злую  рашу
                               Вбивати  уміє...
                                                 А  війна  ж  то  всім  відомо
                                                 Смерті  й  горе  плодить...
                                                 І  вже  путлера  презлого
                                                 Час  до  краю  сходить...
                                 Важко  жити  всім  сьогодні,
                                 А  найважче  воякам...
                                 Підсобити  ми  готові,-
                                 Легше  стане  їм  і  нам...
                                                 Тож  не  гаймо,  люди,  часу,
                                                   Допоможим  воякам...    
                                                   І  продукти,  й  постіль  гожу,
                                                   Посилати  треба  нам...  
                                                 
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958884
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022

МИ В ПЕРЕМОГУ ВІРИМО.

                                 Садки  у  бризках  сонячних
                                 Роняють  вже  листки...
                                 Я,  ніби  безпомічна,
                                 Ловлю  нові  думки...
                                                       І  осінь  все  ж  нас  радує,
                                                       Завершує  жнива...
                                                       А  настрій  все  ж  не  радісний,
                                                       Війна  усе  вбива...
                                 Працюю  на  городі  я,
                                 Даю  усьому  лад...
                                 І  листя  загрібаю  я,      
                                 Город  радіє  й  сад...
                                                       Вже  сьомий  місяць  поспіль
                                                       Війна  у  нас  трива...
                                                       І  всі  вже  мають  досвід,
                                                       І  мрія  в  нас  жива...
                                 Пробач,  країно  -  матінко,
                                 Тебе  не  вберегли...
                                 Не  зіб"ють  нас    із  напрямку
                                 Російські  вояки!..
                                                     Хоч  влада  в  нас  безпомічна,
                                                     Не  знає  що  робить...    
                                                     Сидить  собі  у  офісах,                      
                                                     Спокійно  вночі  спить...
                                 Вже  сьомий  місяць  поспіль
                                 Війна  у  нас  трива...
                                 Вже  ніби  є  і  досвід,
                                 Війна  наш  квіт  вбива...  
                                                   Руйнація  постійна,
                                                   Горять  села  й  міста...
                                                   І  армія  надійна,
                                                   А  путлер  наступа...
                                 І  чим,  й  коли  закінчиться
                                 Важка  для  нас  війна?..
                                 Нам  боляче  дивитися
                                 На  зранені  міста...
                                                   Та,  слава  Богу,  віримо
                                                   Своїм  захистникам...
                                                   Хоч  перевага  сірого,
                                                   Все  ж  легше  стає  нам...
                                 Ми  в  ПЕРЕМОГУ  віримо,
                                 Й  героям  -  воякам...
                                 І  ми  своїми  діями
                                 Поможем  козакам...
                                                   Засяє  ПЕРЕМОГА  в  нас,
                                                   Все  буде  на  виду...
                                                   І  зафіксую  я  той  час,
                                                   Й  посвяти  напишу...
                                                 
 
                                 
                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2022

ЛІТО ЗБІГА СВІЧКОЮ…

                                 Літо  збіга  свічкою,
                                 Ніби  й  не  було...
                                 Як  верба  над  річкою,
                                 Схилилось  чоло...
                                               Бо  ж  життя,  як  літечко,
                                               Кудись  поспіша,
                                               Сонце,  небо,  квіточки,
                                               Аж  співа  душа...
                                   Легенько  і  лагідно
                                   Вітер  повіва...
                                   Може  було  б  радісно,
                                   Якби  не  війна...
                                               Вже  дозріло  житечко,
                                               Радують  жнива...
                                               Пахне  поле  й  літечко,
                                               Природи  дива...
                                   Жаль  лише,  що  літечко
                                   Швидко  відліта...
                                   Легенько,  як  пір"ячко
                                   Назад  не  верта...
                                               Не  будем  журитися
                                               За  літечком  ми...
                                               Восени  молитися
                                               За  свої  труди...
                                     Літо  збіга  свічкою,
                                     Кожен  бачить  й  зна...
                                     А  його  коріннячко
                                     Осінь  підбира...
                                               Не  марнуйте  літечко
                                               Кажу  усім  я...
                                               Бо  воно,  як  зіллячко,
                                               Нам  допомага...
                                     Хто  змарнує  літечко,
                                     Буде  голодать...
                                     Доведеться  зіллячко
                                     Для  себе  куплять...
                                                 Не  марнуйте  літечко
                                                 Я  кажу  усім...
                                                 Бо  літо,  як  пір"ячко,
                                                 Утече,  як  грім...
                                     Літо  збіга  свічкою,
                                     В  цім  нема  біди...
                                     Як  верба  над  річкою,
                                     Заміта  сліди...  
                                                 
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022

ТРИВОЖИМОСЬ ПОДІЯМИ…

                                 Тривожимось  подіями,
                                   Війна  в  нас  знову  йде...
                                   Ще  живемо  надіями,
                                   Що  скоро  все  мине...
                                               Дитинство  в  нас  під  пулями,-
                                               Пекло  й  боліло  нам...
                                               Мізки  забиті  думами,-
                                               Ну  справжній  та  -  ра  -  рам...
                                   Печалями  і  болями
                                   І  нині  живемо...
                                   За  горами  і  долами,
                                   Уже  не  спішимо...
                                               Чекаємо,  надіємось,
                                               На  воїнів  лиш  ми...
                                               Тривожимось  подіями,  
                                               Живемо  між  людьми...
                                   Боялися  під  пулями,
                                   Малі  тоді  були...
                                   Наповнювались  думами,-
                                   Коли  ж  усе  мине...
                                                 Та  владу  цю  невдачную
                                                 Обрали  якось  ми...
                                                 Була  і  є  нікчемною,
                                                 Й  веде  нас  в  нікуди...
                                   Про  себе  лише  дба  вона,
                                   У  офісах  сидить...
                                   Захищена,  вгодована,
                                   Їй  наше  не  болить...
                                               А  в  тому  що  війна  оця
                                               Давно  в  нас    почалась...
                                               Найбільше  винувата  є,
                                               Це  ж  влади  "благодать..."
                                   Тривожимось  подіями,
                                   Готові  й  помагать...
                                   Все  ж  живемо  надіями,
                                   Чекаєм    благодать...
                                               Та  де  вона  в  нас  візьметься,
                                               Влада  про  себе  дба...
                                               А  у  людей  знов  сіється
                                               Тривога  ця  щодня...
 
 
       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2022

ОСІННІЙ ДИВОСАД…

                                     Похилилася  верба...Дуб  схиляє  віти...
                                     Вже  минув  мій  дивосад  у  цілунках  літа.
                                     Я  не  зчулась,  як  прийшла  осінь  ніби  в  гості,
                                     Вже  тупцюється  й  зима  на  моїм  помості...
                                       
                                     Не  зуміла  я  спинити  біг  років  гарячих,
                                     Ні  веселих,  ні  сумних,  ні  гірких,  ні  зрячих.
                                     Та  й  не  може  їх  спинити  ніхто  і  ніколи,
                                     Підхопили  їх  вітри,  віднесли  за  море.
                                     
                                     Осінь,  жовтень,  листопад  в  моїм  саду  ходить,
                                     Мої  коси,  як  траву,  і  сріблить,  і  косить.
                                     Так  мої  і  дні,  й  роки  в  вирій  відлітають,
                                     Тільки  жаль    вони  до  мене  назад  не  вертають.

                                       Кличу  я  свої  роки  днями  і  ночами:
                                     "Зупиніться  хоч  на  мить,  не  встигаю  з  вами!.."
                                       А  вони  летять  спішать,  не  чують  благання,
                                       Та  живуть  в  мені  завжди  мрії  й  сподівання...
                                             
                                         Мій  осінній  дивосад,  сповнений  плодами,
                                         Обсипає  він  мене  щедрими  дарами...
                                         Не  схиляюся  від  вітру,  не  кричу,  не  плачу,
                                         А  свій  літній  дивосад    я  в  онуках  бачу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957693
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2022

ЗБУДИВ ГІМН (проза)

                                 Коли  я  навчалася  в  4  -ому,  а  брат  -  у  5  -ому  класі,  наше  село  радіофікували.  Ми  з  нетерпінням  чекали,  коли  ж  нарешті  дійде  черга  і  до  нашої  вулиці.  Як  зараз  пам"ятаю  двох  молодих  високих  парубків,  які  одного  сонячного  дня  встановлювали  нам  радіоточку  і  ввімкнули  заздалегідь  придбаний  мамою  динамік  у  вигляді  сіро  -  чорної  тарілки.  Тепер  ми  щодня  слухали  новини,  музику,  пісні.  Та  найголовніше,  по  радіо  часто  повідомляли  час.  Починалося  радіомовлення  о  6  -ій  годині  ранку,  а  закінчувалося  о  12  -ій  годині  ночі  Гімном  Радянського  Союзу.
   Одного  дня  мама  провернулася  з  роботи  дуже  стомлена  і,  навіть  не  повечерявши,  лягла  спать  і  миттєво  заснула,  а  проснулася,  коли  по  радіо  залунав  Гімн.  Вона  схопилася,  одяглася  і  побігла  на  ферму,  де  працювала  дояркою.  Розбудила  сторожа,  а  той  і  питає:  "Полю,  що  тобі?  Адже  ніч  на  дворі!"  І  тоді  мама  усвідомила,  що  це  лише  24  година  ночі.  Та  щоб  не  бігати  туди  -  сюди,  довелося  досипати  ніч  у  яслах.  
   А  влітку  стався  ще  один  випадок.  Колгоспні  корови  були  на  випасі  за  селом.  Там  у  літніх  загонах  вони  й  ночували.  Дояркам  доводилося  на  світанку    йти  туди  на  дойку  корівок.  Йти  далеченько,  через  густе  кукурудзяне  поле,  через  яке  була  витоптана  стежка.  Доярки  намагалися  вирушати  гуртом,  збираючись  біля  кукурудзяного  поля.  Одного  разу  зійшлися  на  стежину  і  спіткнулися  об  щось  м"яке  і  тепле.  Злякалися  і,  зойкнувши,  відступили  назад.  Та  раптом  почули  голос  тітка  Маші:  "Дівчата,  ну  де  ж  ви?  Це  я!"  Коли  гурт  знову  зібрався,  Маша  розповіла,  що  прийшла  занадто  рано,  трохи  зачекала,  а  потім  постелила  на  стежці  халат,  лягла  та  й  заснула,  знаючи,  що    доярки  її  не  обминуть.  Отож,  посміялися,  та  й  пішли  веселою  гурбою,  та  ще  й  співаючи:  "Ой,  не  ходи,Грицю,  та  й  на  вечорниці!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956711
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022

ПРОДАЛА ЧОЛОВІКА…

                         Ця  історія    сталася  у  моєму  рідному  селі,  незабаром  по  закінченню  війни.
Чоловіків  повернулося  з  війни  мало,  і  вдови  заздрили  Мотрі,  що  її  Федот  повернувся  живий.  Хоча  і  без  руки,  а  господарював  справно,  ще  й  у  колгоспі  праював  їздовим.    Хоч  люди  ще  бідували,  та  жили  весело  і  дружно.  А  на  свята  збиралися  в  якоїсь  вдови,  варили  картопельку  в  "мундирах",  а  ще  на  закуску  в  кожного  були  солоні  огірочки  і  капуста.  А  випивки    було  теж  не  багато:  пляшка,  чи  дві  самогону,  то  вже  й  гульня,  і  поспівають,  і  поплачуть,  і  пожартують,  і  потанцюють.  Та  й  розійдуться  по  домівках,  бо  ж  дома  і  діти,  і  господарство,  а  робочі  ж  руки  одні.  Мотря  з  Федотом  теж  гуляли  у  компанії  вдів.
       Того  разу  на    Різдво  зібралися  у  Мотрі,  Федота  вдома  не  було.  Котрась  і  пожартувала:"Де  ж  Федот?  Може  ти  його  вже  продала?"  "Та  хто  його  такого  недолугого  купить?"  -  відказала  Мотря.  "Я  куплю,-  обізвалась  Ганна,  -  що  тобі  за  нього  дать?"    "Літро  самогону  і  кілограм  тюльки!"  Жінки  посміялися  і  стали  лаштувати  на  стіл,  а  Ганна  десь  зникла.  Коли  всілися  за  стіл,  прийшов    Федот,  а  згодом  і  Ганна.  Вечірка  була  веселою,  а  під  кінець  Ганна  вийшла  на  хвилинку  у  сіни  і  внесла  літрову  сулію  самогону  і  кілограм  тюльки.  Гуляння  тривало  майже  до  світанку,  а  коли  розходились,  Ганна  забрала  Федота.
       День  -  два  Мотря  була  спокійна,  по  перше  Мотря  була  молодша  за  Ганну,  а  по-друге  розуміла,  що  кожній  жінці  по  господарству  потрібна  підмога,  адже  всьому  дати  лад  жіночі  руки  не  завжди  в  змозі.  Та  коли  чоловік  не  повернувся  ні  на  4-ий,  ні  на  5-ий  день,  Мотря  захвилювалася  і  сама  пішла  до  Ганни.  А  Федот  їй:"Ти  ж  мене  продала,  а  мені  й  тут  не  погано!"  Довелося  жінці  напередодні  старого  Нового  року  йти  з  подвійним  могоричем  і  викупом.  Зібралися,  звійно,  й  вдови.  Знову  були    і  жарти,  і  сміх.  Так  і  зустріли  старий  Новий  рік.  І  таки  забрала  Мотря  свого  Федота.  Більше  вона  на  цю  тему  не  жартувала,  хоча  іноді  та,  чи  інша  вдова  закидала:  "Мотре,скільки  тобі  дати  за  Федота?"  "Мені  він  смій  потрібний,"-  відповідала  жінка.
                                 І  жінки,  і  чоловіки,
                                 І  дівчата,  й  парубки,
                                 Люблять  дуже  жартувати,
                                 І  старі,  і  дітлахи.
                                                 Та  жартуйте  на  здоров"я,
                                                 Хай  вам  Бог  допомага,
                                                 Не  подумавши  на  вітер
                                                 Все  ж  не  кидайте  слова.
                                 Бо  як  кинеш  часом  слово,
                                 Кип"ятком  ніби  обілєш,
                                 Хоч  не  скажеш  більш  нічого,
                                 Вихід  не  завжди  знайдеш...
                                                 Звісно,  жартувать  цікаво,
                                                 Тільки  міру  треба  знать.
                                                 Не  образить  щоб  нікого,
                                                 І  самому  не  програть...
                                 Жарти,  жарти...З  ними  легше,
                                 Негаразди  подолать.
                                 Про  людей  треба  найперше
                                 І  у  жартах  пам"ятать!..                      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2022

ПЕРШИЙ СПАС НА ВСІ ВІКИ…

                                             Гарна  в  мене  є  ідея:
                                             в  день,  багатий  на  свята:
                                             всім  любити  Маккавея,
                                             в  нім  любов  і  доброта.

                                             За  любов  свою  і  віру
                                             постраждала  вся  сім"я:
                                             сім  братів  і  їхня  ненька
                                             від  сирійського  царя.

                                           Замордовані  жорстоко,
                                           попри  болі,й  каяття,
                                           не  відмовились  від  Бога,
                                           Богородиці  й  Хреста.

                                           Надихнули  Мануїла,
                                           всіх  прихильників  Хреста
                                           і  здобули  перемогу
                                           в  боротьбі  проти  царя.

                                           У  цей  день  князь  Боголюбський
                                           переміг  волзьких  булгар,
                                           захищав  людей  і  землю
                                           із  молитвами  Христа.

                                           Чесний  Хрест  і  ще,  й  ікони
                                           Богородиці  й  Христа
                                           променилися  іскристо
                                           сяйвом  волі  і  життя.

                                           Супротивники  злякались,
                                           відступили  і  втекли.
                                           Отак  свято  появилось-
                                           Перший  Спас  і  на  віки.

                                           Носить  свято  Маковія
                                           в  Україні  неспроста,
                                           бо  у  святі  Божа  воля:
                                           Батька,  Духа  й  Ісуса  Христа.

                                           Свято  гарне  Християнське,
                                           свято  волі  і  тепла.
                                           А  ще  зветься  цей  Спас  Мокрим
                                           для  наснаги  і  добра.

                                           Отож  я  в  цей  день  бажаю:
                                           сили,  волі  і  снаги,
                                           жить  у  Правді  і  Свободі
                                           і  щоб  зникли  вороги!..

                                           І  війна  щоб  закінчилась,
                                           вже  набридла  всім  вона...
                                           Щоб  росія  утопилась,
                                           не  потрібна  нам  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956421
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022

ПОГАШУ В ДУШІ ПОЖЕЖУ…

                                 Тишком  -  нишком  я  полежу,
                                 Думки  в  порядок  укладу...
                                 Погашу  в  душі  пожежу,
                                 І  у  пам"ять  покладу.
                                                 Так  вже  склалась  моя  доля,
                                                 Я  одна  давно  живу...
                                                 Як  тополя  серед  поля,
                                                 Я  постійно  когось  жду.
                                 Чи  то  сина,  а  чи  то  доньку,
                                 Чи  когось  з  онуків  теж...
                                 Приготую  щось  смачненьке,
                                 І  радітиму  безмеж...
                                                 Може  хтось  із  них  приїде,
                                                 Хоч  на  день,  чи  хоч  на  час.
                                                 І  як  сонечко  пригріє,
                                                 Так  було  уже  не  раз...
                                 Дітей,  внуків  розумію,
                                 У  них  справ  своїх  є  тьма...
                                 Ображатись  не  посмію,
                                 Та  і  поводів  нема...
                                               Вони  часто  мені  дзвонять,
                                               Я  їм  дякую  й  за  це...
                                               Бува  сльози  очі  ронять,
                                               Умивають  все  лице...
                                 Ще  й  чогось  ніяк  не  влежу,
                                 Швидко  схоплююсь  і  йду,
                                 Загасю  в  собі  пожежу,
                                 Й  на  гостину    їх  знов  жду...
                                             Знаю  я,  вони  приїдуть
                                             Доки  я  іще  жива,
                                             І  пригорнуть,  і  обнімуть,
                                             І  посипляться  дива...
                                 Так  лежу  я  тишком  -  нишком,
                                 Думи  думаю  свої...
                                 І  наповнююся  дивом,
                                 І  стає  легше  мені...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2022

МАМА ПРАЦЮЄ, НЕВІСТКА - НА ПЕНСІЇ… (проза)

                                 Цю  історію  знали  всі,  хто  жив  у  центрі  мого  села  Верблюжка.
   Село  моє  велике,  розтягнуте  з  півночі  на  південь,  й  зі  сходу  на  захід    не  менш  ніж  на  10  кілометрів.  На  той  час,  коли  я  закінчила  школу  (1957  р.)  у  ньому  було  6  колгоспів.  Кожен  колгосп  мав    сільський  клуб,  у  них  проводилися  збори  колгоспників,  відзначалися  свята...  Та  найбільшою  популярністю  користувався  той  клуб,  що  був  у  центрі  села.  Поруч  з  клубом  була  бібліотека,  так  як  телевізорів  тоді  ще  не  було,  то  селяни  користувалися  бібліотекою,  вибираючи    для  читання  книги  на  свій  смак,  а  старшокласники  і  твори  класиків.  І  в  клубі,  і  в  бібліотеці,  проводилися  різні  цікаві  заходи,  в  яких  примали  участь  і  дорослі,  і  молоді.  У  клубі  був  великий  зал,  де  час  від  часу  демонструвалися  художні  кінофільми,  проводилися  вечори  відпочинку,  та  різного  роду  події...  У  фойє  були  танці  і  ігри.  І  дорослі,  і  молоді  там  грали  в  шашки,  доміно  і,  навіть  у  більярд.  Про  бари  і  кафе  тоді  навіть  не  чули,  але  відпочити  й  розважитися  було  де.
       Поруч  із  клубом  жила  тітка  Марія,(ім"я  змінено)  яка  була  вже  на  пенсії,  а  в  клубі  працювала  прибиральницею.  Це  була  весела  жвава  жінка.  З  чоловіком  вона  розлучилася  давно,  а  дорослий  син  жив  у  Кривому  Розі,  тому  іноді  той,  чи  інший  любитель  еротики  заходив  до  жінки  у  гості,  а  то  й  залишався  заночувати.  Тітка  Марія  вміла  пригріти  самого  відчайдушного.  До  сільської  МТС  (машино  тракторна  станція)  часто  приїжджали    механізатори  інших  сіл,  щоб  здійснити  тут  ремонт  сільських  агрегатів.  Серед  них  були  й  такі,  що  охоче  відвідували  сільський  клуб.  Один  із  них  Сашко,  давно  розлучений  35-річний,  пристав  до  тітки  Марії.  Якось  на  вихідних  вирішив  поїхати  із  своєю  пасією  у  своє  село  до  мами.
   Приїхали,  познайомились,  випили,  як  годиться,  по  чарці,  поговорили,  а  потім  мама  й  каже:  "Ну,  гаразд,  діти,  погомоніли,  то  пора  вже  й  відпочити,  бо  мені  завтра  на  роботу,  а  вам  у  поїздку!"  Новоспечена  невістка  поцікавилася:  "А  ви,  мамо,  ще  працюєте?  А  я  вже  на  пенсії!"  Коли  механізатори  роз"їхались  по  своїх  селах,  чи  колгоспах,  заміжжя  тітки  Марії  закінчилося.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022

МОЄ СЕЛО, ОДНЕ З НАЙКРАЩИХ…. .

                                       Моє  село,  одне  з  найкращих,
                                       І  я  його  дуже  люблю...
                                       Все  доладу  там  і  путяще,
                                       І  я  про  нього  ось  пишу...

                                       Якось  поїду  на  гостину,
                                       Там  є  і  друзі,  і  рідня...
                                       Думками  я  до  нього  лину,-
                                       Вчора,  сьогодні  і  щодня...

                                       На  жаль,  немаю  вже  я  сили,
                                       Щоб  щось  зробити  для  села,
                                       Воно  збідніло,  та  красиве,
                                       Собою  світ  цей  звеселя...

                                       Моє  село,  рідна  Верблюжка,
                                       Дитинство  й  молодість  моя...
                                       Життя  мого  найкращя  смужка,
                                       І  найрідніша  сторона...

                                     Дасть  Бог,  я  ще  туди  поїду,
                                     І  поклонюся  до  землі:
                                     Селу  і  людям  пречудовим,
                                     Вони  ж  бо  рідні  всі  мені...

                                   Моє  село,як  всі  збідніло,
                                   Для    мене  ж  кращого  нема,
                                   Думками  я  до  нього  лину,
                                   Воно  для  мене,  як  весна...

                                     І  я  готова,  й  ждати  буду,
                                     Коли  закінчиться  війна,
                                     І  неодмінно  я  поїлу,
                                     Чекайте  друзі  і  рідня...

                                     Моє  село  одне  з  найкраших,
                                     Дитинство  й  молодість  моя...
                                     І  я  діждуся  днів  путящих...
                                     Верблюжко,  ти  навік  моя!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956010
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2022

МОЄ СЕЛО…

                               Моє  село...    Старенька  хата...
                               Тут  жила  моя  сім"я:
                               Брат,  сестра,  бабуся,  мати,
                               І,  звичайно,  з  ними  я...

                               Тата  я  не  пам"ятаю,
                               він  загинув  на  війні...
                               Та  про  нього  моя  мама  
                               все  повідала  мені...

                             Ось  і  парк,  а  в  нім  берези,,
                             клени,  ясени,  дуби...
                             Все  оце  мені  належить,
                             все  у  серці  назавжди...
                               
                             Тут  росли,  в  школу  ходили
                             І  хоч  ще  були  малі,
                             Ці  дерева  ми  садили,
                             Жаль,  що  вже  вони  старі...

                             Все  мені  тут  рідне  й  миле,
                             Ось  доріжка  до  ставка,
                             Ми  по  ній  завжди  ходили,
                             Далі  гай,  за  ним  -  ріка.

                             З  братом  рибу  ми  ловили:
                             В"юни,  щуки,  карасі...
                             Ми  їх  смажили,  варили,
                             Смакували  від  душі...

                             Як  же  гарно  тут  довкола,
                             І  пливуть  мої  думки...
                             Не  забуть  мені  ніколи,
                             Ті  найкращії  роки...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955906
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2022

А ДУША МОЛОДА…

                           Уже  тіло  моє  постаріло,
                           І  важкою  вже  стала  хода,
                           Голова  вже  давно  посивіла,
                           А  душа  молода...

                           Руки  зморщені,  плечі  не  рівні,
                           На  висках  вже  давно  сивина,
                           Ночі  довгі,  неначе  як  зимні,
                           А  душа  молода...

                           Вже  ні  співу,  ні  сміху  не  чути,
                           Лише  ойки  постійно  скриплять...
                           А  душа  вже  не  може  заснути,
                           Бо  вона  молода...

                           А  душа  ще  із  тілом  не  згідна,
                           Їй  ще  сняться  життєві  дива,
                           І  здається  вона  ще  погідна,
                           Бо  вона  молода...

                           Час  біжить,  поспішає  щоднини,
                           І  буває  душа  не  встига,
                           Їй  здається,  що  нове  ще  буде,
                           Бо  вона  молода...

                           А  роки  дуже  швидко  минають,
                           Стан  зігнувся  і  ноги  болять,
                           А  душа  поспіша  у  майбутнє,
                           Бо  вона  молода...
                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955789
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022

КУКУРУДЗА З МІННОГО ПОЛЯ (проза)

         Ця  історія  -  спогад  про  другу    Світову  війну  минулого  століття...
 Моє  рідне  село    від  німецько  -  фашистської  навали  визволяли  двічі.
 Після  першого  звільнення  наша  хата  уціліла.  Якось  мама  з  наймолодшою  донькою  Галинкою  пішла  до  сусідів,  наказавши  нам  з  братом  з  хати  не  виходити,
бо  це  небезпечно.  Та  хіба  можуть  діти  чорирьох  -  п"яти    років  довго  усидіти  в  будинку?  Отож  і  ми  з  братом  трохи  побувши  в  хаті,  тихенько  вийшли  на  подвір"я.  Роззирнулися,  зайшли  до  комори,  пошукали  в  ній  щось  їстівне,  та  нічого  не  знайшовши,  взяли  якісь  торби,  знову  вийшли  на  подвір"я,  поглянули  на  сусідський  будинок,  де  на  той  час  перебувала  мама  з  сестрою,  та  й  тихцем  пішли  на  вулицю.  Там  знову  роззирнулися,  кругом  було  тихо  й  спокійно,  то  ото  ми  й  почвалали  своєю  довжелезною,  на  наш  погляд,  вулицею.  Людей  на  вулиці  не  було.  Лише  будинки  наче  аж  якось  докірливо  дивилися  на  нас  непослухів  своїми  підсліпуватими  вікнами.  Неспішно  дійшли  до  краю  вулиці,  уважно  розглянули  все  навколо,  а  коли  вгледіли  кукурудзяне  поле,  не  змовляючись,  та  пригинаючись,щоб  зайві  очі  не  вгледіли  наші  невеличкі  худорляві  постаті,  пірнули  у  кукурудзяне  поле.  Помацали  руками  кілька  стебел...Матінко,  та  на  них    же  ще  й  качани  вціліли!  Рвучко  стали  їх  ламати  і  складати  у  свої  торбини.  От  мама  нас  похвалить,  думали  ми.
     Захопившись  несподіваною  здобиччю,  ми  не  помітили  як  хтось  підійшов  ззаду  і  схопив  спочатку  мене,  а  потім  і  брата,  і  не  кажучи  ні  слова  кудись  нас  потягнув.  Я  насилу  підняла  голову  і  побачила,  що  це  був  солдат.  Обличчя  в  нього    було  дуже  сердите.  Одною  рукою  він  тягнув  Василька,  а  другою  мене,  а  ми  тягли  свої  торби  з  качанами  кукурудзи.  
   І  солдат,  і  ми  мовчали.  Ми  від  переляку,  а  солдат  з  якоїсь  не  зрозумілоюї  нам  причини.  Солдат  тягнув  нас,  а  потім  зіпхнув  у  якийст  рів.  Пізніше  ми  зрозуміли,  що  то  був  окоп.  До  нас  підійшли  інші  солдати.
--  І  куди  ж  це  вас  понесло,  чортинята?  -    закричав  той,  що  притяг  нас  в  окоп,  --Там  же  поле    заміноване,  а  за  ним  фашисти.  Взяли  б  вони  вас  на  приціл  і  лишилися  б  від  вас  тільки  ріжки  та  ніжки!
--Та  й  на  міні  могли  б  підірватися!  -  додав  інший.  Ми  ж  мовчали,  як  партизани.  А  що  скажеш    у  виправдання?  А  що  ще  дома  буде?..
А  в  цей  час  заскрекотів  кулемет.  "Розтривожили  ви  їх,  тепер  почнеться!"-  додав  інший.  Та  кулемет  скоро  затих.  Двоє  солдатів  підхопили  наші  торбини,  й,  пригинаючись  понесли  їх  аж  до  нашої  вулиці,  а  ми  плентались  за  ними,  опустивши  голови.  "Щоб  духу  вашого  тут  більш  не  було!"-  сказав  солдат.
Ми  донесли  додому  свою  здобич.  Мама  і  Галинка  уже  були  дома.  Ох  і  дісталося  ж  нам  від  мами  на  "горіхи"...  Та  все  ж  з  нашою  допомогою  мама  полузала,  та  підсушила  ту  кукурудзу,  натовкла  її  у  ступі,  і  оладків  напекла,  і  каші  наварила.
       А  згодом  до  села  знову  повернулися  фашисти.  Про  їх  появу  сказало  й  мінне  кукурудзяне  поле,  котре  пожалало  нас,  напівголодних  малюків.  Та  про  це  вже  буде  інша  розповідь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955700
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.08.2022

БАГАТІЙ - ДИВАК… (проза)

                         Хочу  повідать  історію,  яку  я  почула  ще  в  молоді  роки  від  старожилів.
Я  насправді  не  знаю,  чи  вона  правдива,  чи  чиясь  вигадка.  Але  ось  чомусь  вона  спила  в  моїй  пам"яті,  можливо  тому,  що  вона  пов"язана  з  нашим  драматичним  театром.  Старожили  розповідали,  що  серед  багатіїв  Кіровограда  на  напередодні  революції  жив  один  дивак.  Так  склалося,  що  родини  в  нього  не  було.Дружина  померла,  а  дітей  Бог  не  дав.  Так  от  цей  добродій  відчув  наближення  революційної  грози  і  тому  вирішив  пожити  в  своє  задоволення.  Пив,  гуляв,  транжирив  своє  багатство,  чудив.  Одного  разу  він  закупив  усі  квитки  у  драматичний  театр.  Сидів  один  у  залі,  дивився  виставу,  в  той  час,  як  інші  любителі  драми,  поважні  і  багаті,  не  могли  дістати  квитки.  Іншого  разу  цей  же  добродій  закупив  усіх  візників,  що  розвозили  панів  після  вистави.  З  кожним  їздовим  він  домовився,  хто  і  куди  поїде,  а  щоб  любителі  театру  не  змогли  їх  перекупити,  на  сидіння  кожної  карети  він  поклав  якусь  свою  річ:  монокль,  бінокль,  рукавички,  тощо  і  табличку  з  написом:  "Зайнято."  А  сам  з  потаємного  місця  спостерігав,  як  ринувшись  на  вулицю  багатії  підходили  то  до  одної,  то  до  іншої  карети,  і  не  могли  знайти  вільної.  а  потім  ніби  за  магічним  сигналом,  карети  поїхали,  а  вельможні  пани  вели  своїх  дам  по  домівках  пішим  ходом.  на  нього  ж  за  рогом  чекала  найбідніша  карета  і  він  спокійно  поїхав  додому.  Коли  ж  у  диво  -  добродія  скінчилися  гроші,(  все  багатство  було  пущено  за  вітром)  він  вирішив  нанести  візити  до  всіх  приятелів-багатіїв.  знаючи  про  його  теперішні  нестатки,  ті  дозволяли  чоловіку  погостювати  3  -  5  днів,  а  потім,  пославшись  на  свою  зайнятість,  спроваджували  з  дому,  даючи  йому  10,  25,  чи  й  50  рублів.  Та  приятель  відмовлявся  від  таких  подачок,  говорячи,  що  він  не  злидень,  і  ті  змушені  були  ссудити  йому  сотню  -  другу,  бо  ж  не  дати  зовсім  нічого  їм  не  дозволяв  тодішній  етикет.  На  жаль,  я  не  пам"ятаю,  а  можливо  ніхто  цього  й  не  розповідав,  чим  же    закінчився  вояж  цього  добродія.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2022

КРАСЕНЬ СЕРПЕНЬ… (повторно)

                                         Красень  серпень  на  порі,
                                         Літо  у  розгарі...
                                         Квіти  у  моїм  дворі
                                         Квітнуть  кучеряві...

                                         У  садку  вже  дозрівають                
                                         Яблука  і  груші,
                                         Із  -  під  листя  виглядають
                                         Сливи  прехороші...

                                         Морква  є  і  огірки,
                                         Кавуни  і  дині,
                                         Патісони,  кабачки,-
                                         Дозріва  все  нині...

                                         Я  щоранку  поливаю
                                         Городину  й  квіти,
                                         Їх  наснагу  відчуваю,
                                         Вони  ж  бо,  як  діти...

                                         Кажуть  в  серпні  ще  не  раз,
                                         Спина  й  ноги  мліють,
                                         Та  втрачать  не  можна  час,
                                         І  мати  терпіння...

                                         Сонце  світить  золоте,
                                         І  птахи  літають,
                                         Хоч  і  вітер  бува  дме,
                                         Мрії  не  вмирають...

                                         Жаль,  що  літо  до  кінця,
                                         В  серпні  добігає...
                                         Осінь  шле  свого  гінця,
                                         До  нас  поспішає...

                                         Мине  літо  розмаїте,
                                         Осінь  прийме  зміну,
                                         І  хоч  осінь  теж  цвіте,
                                         Все  ж  відчуєм  зиму...

                                         Наперед  не  будем  ми
                                         Осені  лякатись,
                                         Нині  серпень  на  порі,
                                         Повід  є  всміхатись...

                                         В  серцях  іскри  ще  горять,
                                         Руки  й  ноги  в  силі...
                                         В  серпні  дні  не  схолодять,
                                         Будем  ми  щасливі...

                                         Красень  серпень  на  порі,
                                         Літо  у  розгарі,
                                         І  в  садку  моїм  й  в  дворі,
                                         Силуети  браві...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2022

ПАМ"ЯТАЮ УСЕ, ЩО БУЛО…

                                         Знову  кличуть  мене  ті  стежки,
                                         Де  колись  ми  з  тобою  ходили...
                                         Відпливли,  пролетіли  роки,
                                         Коли  ми  і  дружили,  й  любили...
                                                         То  нічого,  що  в  зморшках  чоло,
                                                         Й  білим  снігом  покрилися  скроні,
                                                         Пам"ятаю  усе,  що  було,
                                                         Хоч  не  все,  що  хотіли  збулося...
                                         Спохмурніла,  й  схилилась  верба,      
                                         Як  і  ми,  вона  теж  постаріла...
                                         Лиш  у  річці  прозора  вода,
                                         Наша  річка  жива,хоч  й  зміліла...
                                                         Все  у  пам"яті  знов  ожило,
                                                         Очерет  щось  шепоче  колоссям...
                                                         Не  сумую  за  тим,  що  було,
                                                         Чи  було,  а  чи  тільки  здалося?..
                                           І  снують,  повертають  думки,-
                                           Любі  серцю  у  спогадах  роки...
                                           Притуляюся  я  до  верби,
                                           і  здається,  твої  чую  кроки...
                                                         Ось  підійдеш...Торкнешся  руки,
                                                         Вітер  нам  розкуйовдить  волосся...
                                                         Наші  мрії,  надії  й  думки...
                                                         Жаль,  що  все  відпливло,  відбулося...
                                           Наша  річка,  і  наша  верба,
                                           Мовчазні  наших  зустрічей  свідки...
                                           Не  журюся...Та  все  ж  я  сумна,
                                           А  на  серці  і  солодко,  й  гірко...
                                                           І  живу  я  давно  вже  одна,
                                                           Як  верба  уже  й  я  постаріла...
                                                           А  тебе  вже  в  цім  світі  нема,
                                                           Та  і  річка,  на  жаль  вже  зміліла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955116
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2022

МОЇЙ УКРАЇНІ…

                                     Україно,  Україно,
                                     нене,  моя  нене...
                                     Люблю  дуже  тебе,  рідна,
                                     й  думаю  про  тебе...
                                                     Йде  війна,  і  ти  біднієш,
                                                     і  бідніють  люди...
                                                     Люди  терплять  і  ти  стерпиш,
                                                     як  завжди  і  всюди...
                                     Якби  були  в  мене  сили,
                                     пішла  б  воювати...
                                     Якби  були  в  мене  крила,
                                     летіла  б  спасати...
                                                     Та  на  жаль  люди  безкрилі,
                                                     і  я  теж  безкрила...
                                                     Та  й  стара  вже  я  і  сива,
                                                     вже  й  жити  несила...
                                   Та  я  все  -  таки  держуся,
                                   читаю  й  пишу  я...
                                   І  надіюсь,  що  діждуся,
                                   що  ти  будеш  вільна...
                                                   Ти  для  мене  така  рідна,
                                                   як  діти  й  онуки...
                                                   Хоча  нині  ти  і  бідна,
                                                   стерпиш  усі  муки...
                                   Дасть  Бог  сили,  переможим,-
                                   путлера  й  росію...
                                   Усе  зробим,  відбудуєм
                                   і  добро  посієм...
                                                   Потерпи  ще  наша  нене,
                                                   все  для  тебе  зробим...
                                                   Відбудуєм  міста  й  села,
                                                   й  працювати  будем...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954974
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2022

ВІЙНА В НАШІМ КРАЇ…

                                     Війна  в  нашім  краї,-
                                     нам  у  душі  б"є,
                                     додає  печалі,
                                     і  нам  стає  зле...
                                                           Росіяни  злії,-
                                                           і  були,  і  є...
                                                           Хочуть  вбити  мрії,
                                                           і  загребти  все...
                                     Коварні,  жорстокі
                                     йдуть  у  нас  бої,
                                     у  лісах  широких
                                     плачуть  журавлі...
                                                         Знищують  повсюди
                                                         і  села,  й  міста...
                                                         Убить  Україну
                                                         путлера  мета...
                                     Та  ми  не  дозволим
                                     наших  убивать,
                                     в  росію  погоним,
                                     як  кузькіну  мать...
                                                       Чи  вони  нелюди,
                                                       сови  і  сичі,
                                                       убивають  всюди,-
                                                       і  вдень,  і  вночі...
                                   Та  вояки  наші,
                                   не  бояться  їх...
                                   Зомбовані  раші
                                   вже  тікають  скрізь...
                                                     ПЕРЕМОГА  буде
                                                     звісно,  що  за  нами,
                                                     знають  про  це  люди,
                                                     і  я  разом  з  ними...
                                   Жаль,  що  я  не  можу,-
                                   з  ними  воювать...
                                   Тому  й  намагаюсь,
                                   я  про  них  писать...
                                                   Вірю  в  ПЕРЕМОГУ,  
                                                   (всім  вірити  треба...)                                              
                                                   Покажем  дорогу
                                                   росіянам  в  небо...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2022

ЖУРБА (2)

                                   Чи  знаєте,  добрі  люди,
                                   чого  я  журюся?..  
                                   На  дорогу  біля  двору,-
                                   дивлюся  й  дивлюся?..
                                                     
                                   Виглядаю,  виглядаю,
                                   а  його  немає...
                                   Кого  люди  не  жалують,
                                   того  й  Бог  карає...

                                   Боже,  Боже,  твоя  воля,-
                                   кому  що  давати...
                                   Кому  красу,  світлу  долю,
                                   кому  розум  дати...

                                   Ніжне  серце,  очі  -  зорі
                                   і  веселу  вдачу...
                                   Кому  ж  даєш  лише  горе
                                   і  печаль  впридачу...                    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954692
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022

ЖУРБА… (1)

                                       Чого  явір  серед  двору,
                                       стоїть  похилився...
                                       А    верба,  що  біля  нього
                                       опустила  листя...
                                                       Гнеться  явір,  верба  гнеться,
                                                       гілля  опускає,
                                                       на  її  зелене  листя
                                                       роса  випадає...
                                       У  дворі  там  і  калина
                                       чогось  потемніла...
                                       Тільки  ніжная  ромашка
                                       квітне  білим-біло...
                                                       То  не  явір  нахилився
                                                         за  впалим  листочком...
                                                         А  то  батько  зажурився
                                                         за  своїм  синочком...
                                       Не  верба  то  біля  хати
                                       вкрилася  росою...
                                       За  синочком  бідна  мати
                                       вмилася  сльозою...
                                                         Не  калина  потемніла,
                                                         молода  дружина...
                                                         А  ромашка,  ніжно  -  біла,
                                                         то  його  дитина...  
                                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954691
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022

ЛІТО ЧУТЛИВЕ…

                                         Ось  і  липень  добігає
                                         до  свого  ужє  кінця...
                                         Вже  на  п"яти  наступає,
                                         серпень  тихо  й  без  гінця...
                                                   Сад  притих  і  трави  сиві,
                                                   хоч  на  них  блищить  роса...
                                                   Хмари  в  небі  неспесиві,
                                                   і  навкруг  диво  -  краса...
                                         І  хоч  сонечко  на  зиму
                                         свої  промені  схиля,
                                         до  тепла  літо  чутливе,
                                         і  природу  звеселя...
                                                   Кажуть:  в  серпні  спина  мліє,
                                                   зерно  спіє,  як  співа,
                                                   хто  у  серпні  попрацює,
                                                   той  збере  усі  дива...
                                         В  серпні  кажуть,  серпи  гріють,
                                         а  вода  вже  холодить...
                                         І  городина  дозріє,
                                         лиш  встигай  усе  зробить...
                                                   В  серпні  літо  теж  цікаве,
                                                   й  вистача  в  ньому  тепла,
                                                   сонце  в  ньому  іще  гріє,
                                                   й  додає  всьому  добра...
                                         Липень  й  серпень    це  ще  літо,
                                         є  і  радість,  і  дива,
                                         у  них  все  ще  розмаїте,
                                         й  завершаються  жнива...
                                                   Не  журіться,  добрі  люди,
                                                   ще  далеко  до  кінця...
                                                   Буде  ще  тепло  усюди,
                                                   можна  випить  ще  й  винця...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2022

МЕНІ З ХМАРАМИ КУЧЕРЯВИМИ…

                                   
                                     Мені  з  хмарами
                                     кучерявими  
                                     захотілося  теж  політать,
                                     та  безкрила  я,
                                     тут  земля  моя,
                                     і  без  крил  неможливо  літать...
                                                             Ось  сиджу  пишу,
                                                             про  свою  біду...
                                                             Ні,  не  буду  про  неї  писать...
                                                             Та  все  ж  з  мріями
                                                             незбагненими,
                                                             хоч  в  уяві  я  буду  літать...
                                   Полечу  туди,
                                   не  знаю  куди,
                                   Хочу  світ  я  увесь  обійнять...
                                   Щоб  побачить  все,
                                   що  навколо  є,
                                   Ще  й  фантазію  треба  включать...
                                                             Отак  і  сиджу,
                                                             фантики  роблю.
                                                             Їх  на  вітер  піду  відсилать...
                                                             Хай  вони  мені
                                                             все  розвідають,
                                                             Буду  з  ними  у  мріях  літать...
                                     Я  давним  -  давно
                                     вже  одна  живу...
                                     Лише  в  снах  я  умію  літать...
                                     І  сумління  є,
                                     і  неспокій  б"є,
                                     Та  люблю  я  фантазувать...
                                                             Так  було  і  є,
                                                             це  єство  моє.
                                                             Обирає  для  мене  всю  суть...
                                                             Вірю  я  собі,
                                                             і  мріям  своїм...
                                                             І  вони  мене  в  світ  цей  ведуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2022