геометрія

ОСІНЬ - ЦЕ ДИВО ЗОЛОТЕ…

Ось  і  підходить  до  нас  осінь,
Пора  і  сватань,  і  весіль,
І  різнобарв"я  її,  й  просинь,
Відсутність  зла  і  потрясінь...
           Іде  розмірено  ходою,
           Несе  і  радість,  і  печаль,
           Своєю  диво  -  красотою,
           Кличе  весь  світ  у  синю  даль...
Красна  врожаями  й  снопами,
Не  любить  лінощів  й  брехні,
І  я  зізнаюсь  поміж  нами,
Все  довподоби  в  ній  мені...
           Хоча  бува  у  ній  все  кисне,
           Віють  вітри,  ідуть  дощі...
           Та  все  минає,  знову  блисне,
           І  стає  легко  на  душі...
Осінь  сумною  не  буває,
Усе  збирає  до  ладу,
І  мабуть  кожен  із  нас  знає,
Що  осінь  дбає  на  виду...
           Осінь  надійно-бережлива,
           Рахунок  лагідно  веде,
           Щоб  і  зима  була  важлива,
           Осінь  тепла  їй  додає...
Хоч  в  ній  і  сім  погод  буває,-
Сіє,  віє,  туманіє,
Шумить,  мете  і  зверху  йде,
Та  блисне  сонце  й  все  розвіє,
Радість  в  природі  осяйне...
                 Осіння  муха  нас  кусає,
                 Буває  й  жалю  додає,
                 Та  все  ж  добро  перемагає,
                 Осінь  -  це  диво  золоте...
                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921689
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2021

А ЧАС СПІШИТЬ, Й МИНАЄТЬСЯ

Люблю,  люблю,  й  любитиму,
Допоки  я  живу...
Цей  білий  світ  хвалитиму,-
І  в  снах,  і  наяву....
         Життя  наше  перевисло,
         Буває  лише  раз...
         Ловить  його  миттєвості,
         Допоки  є  ще  час...
А  час  спішить  й  минається,
Як  у  річках  вода,
Хоч  рідко  нам  всміхається,
Та  то  все  ж  не  біда...
           І  страшно  вже  й  подумати,
           Що  все  ж  настане  час,
           І  світ  не  перевернеться,
           Коли  не  стане  нас...
І  важко,  й  світло,  й  гамірно,
Бувало  все    в  житті...
Та  ми  долали  впевнено,
Свої  шляхи  й  путі...
             Коли  вже  відчувається,
             І  слабість  наступа,
             То  кожен  намагається,
             Завершить  всі  діла...
Існують  у  нас  мудрості,-
Все  добре  у  свій  час...
Не  мають  люди  скупості,
Нові  замінять  нас...
               І  світу  цьому,  й  Богові,
               Ми  молимось  щораз,
               Підказуємо  молоді,
               Щоб  зберігали  час.
Те,  що  пройшло  не  вернеться,
Все  добре  у  свій  час...
Чого  нема,  обійдеться,
А  правда  поміж  нас...
                 Минуле  забувається,
                 Це  треба  пам"ятать,
                 Назад  не  повертається,
                 Доречно  усім  знать...
Люблю,  люблю,  й  любитиму,
Усе,  що  в  мене  є...
І  білий  світ  хвалитиму,
Це  сили  додає...
                 Хоч  час  біжить,  минається,
                 Та  не  журюся  я...
                 Природі  усміхаюся,
                 Допоки  ще  жива...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2021

ГОРОБИНО - ГОРОБИНО…

Я  дивлюсь  на  горобину,
Що  росте  в  моїм  садку,
Ти  казав:  "Чекай,  дівчино,
Я  до  тебе  знов  прийду!"
                     Кожен  вечір  і  щоранку,
                     Я  ходжу  в  нашім  садку,
                     Виглядаю,  виглядаю,
                     Я  ж  тебе,  коханий,  жду!
Горобино,  горобино,
Де  ж  мій  милий  забаривсь,
Може  він  мене  покинув,
Десь  на  іншу  задививсь?
                     Місяць  срібними    полями,
                     Проплива  в  моїм  садку,
                     А  я  мріями  й  думками,
                     За  тобою,  милий,  йду.
Знаю  я,  що  він  воює,
Україну  захища,
І  як  я,  і  він  сумує,
І  теж  зустрічі  чека...
                     Я  молюсь  за  нього  Богу,
                     І  за  наший  рідний  край,
                     Подолаю  непокору,
                     І  тебе  діждуся,  знай!
Співчуває  горобина,
І  до  неї  я  горнусь,
І  благаю  горобину,
Щоб  мій  милий  повернувсь.
                     Горобино,  горобино,
                     На  війні  він  забаривсь,
                     Він  повернеться,  я  вірю,
                     Я  його  таки  діждусь!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2021

СИДИТЬ ДІВЧА НАД ТИХОЮ РІКОЮ…

Сидить  дівча  над  тихою  рікою,
Спостерігає,  як  вода  біжить...
"Бистра  ріка,  візьми  мене  з  собою,
Бо  я  й  не  знаю,  як  у  світі  жить..."

Сидить  дівча  над  тихою  рікою,
А  верба  листям  тихо  шелестить...
Нема,  нема,  він  більше  не  вернеться,
Тому  в  дівчини  серденько  болить...

Так  пишно  в  них  в  житті  усе    складалось,
Легко  і  гарно  в  світі  було    жить...
Та  ця  війна,  що  йде  у  нас  на  Сході,
Й  її  коханий  вже  в  землі  лежить...

Не  зна  дівча,  як  жить  без  нього  буде,
Минуле  вже  не  вернеться  назад...
В  ріку  вода  із  часом  ще  прибуде,
Та  і  вона  не  дасть  дівці  порад...

Сидить  дівча  над  тихою  рікою,
Їй  довіряє  всі  свої  думки...
Ріка  шумить    пречистою  водою,
В  погожі  ці  і  теплі  ще  деньки...

Цьогоріч  не  лише  в  дівчини,
Й  серця,  і  душі  в  багатьох  болять,
І  вірус,  і  війна,  й  неправди  більше  нині,
А  влвді  на  народ  наш  наплювать...

Природою  це  дано  нам,  чи  Богом,
Терпіти  негаразди  й  брехні  всі,
Усе  повторюється  і  йде  колом,
За  наші  всі  помилки  і  жалі...

Не  тих  ми  вибрали  до  влади,
Все  поспіхом,  й  надії  в  нас  були,
Що  нові  -    додадуть  усьому  ради,
Та  знову  вийшло  все  до  навпаки...

Сидить  дівча  над  тихою  рікою,
Ріка  не  може  їй    допомогти,
Верба  схилила  гілля  над    водою,
Ніби  шепоче  дівчині  -  терпи...

А  вітер  гіллям  знов  колише,
Вода  тече  ,  як  і  раніш  текла...
І  вітер  на  воді  щось  пише,
"Терпіть!"  -  нагадують  і  вітер,  і  вода...

"Терпіть  і  думайте!"  -  шепоче  вітер,
Наша  країна  в  нас  на  всіх  одна,
Нам  доведеться  все  перетерпіти,
Зробити  висновки,  альтернативи  більш  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2021

ПРО СЬОГОДЕННЯ…

                                 Хоч  важко  жити  нам  сьогодні,
                                 Ненависті  у  нас  нема.
                                 Зміни  в  природі  є  погодні,
                                 Й  ще  тепле  літо  не  мина.
                                                 Квітують  гарні  диво  -  квіти,
                                                 Хоч  я  живу  давно  одна.
                                                 Онуки  дзвонять,  друзі,  діти,
                                                 Лякають  вірус  і  війна...
                                 Живу,  як  більшість,  і  я    скромно,
                                 Панують  владці  й  багачі.
                                 Навчилась  я  терпіти  гідно,
                                 Хоча  бува  й  не  сплю  вночі.
                                                 Люблю  і  думати,  і  мріять,
                                                 Вірю  у  краще  майбуття,
                                                 Квіти  вирощувать  і  сіять,
                                                 Таке  моє  нині  життя...
                                 Я  розумію,  як  й  раніше,
                                 Не  кожна  мрія  досяжна.
                                 І  лиш  тоді  не  буде  гірше,
                                 Як  зникне  вірус  і  війна.
                                                     І  щоб  у  владі  були  люди,
                                                     Такі,  що  дбають  за  народ,,
                                                     А  не  хапають  все  для  себе,
                                                     Ми  б  досягли  нових  висот
                                 Прийшли  незвані  братовбивці,
                                 Чи  в  них  нема  своїх  турбот?
                                 І  злими  стали  кровопивці.
                                 Чи  душ  не  мають,  чи  чеснот?..
                                                       Сповиті  путами  неправди,
                                                       Брехливі,  вражі  бандюги,
                                                       П"янкі  від  хтивості  і  зради,
                                                       А  є  й  від  злості  і  нудьги.
                                 Нам  заважають  й  олігархи,
                                 Їм  нас  ніяк  не  зрозуміть.
                                 Вони  вгодовані  й  пихаті,
                                 Без  них  нам  легше  було  б  жить.
                                                       Хоч  важко  жити  нам  сьогодні,
                                                       Віра  в  майбутнє  ще  жива.
                                                       Осінь  ось  прийде  не  холодна,
                                                       Та  будуть  в  нас  нові  жнива!
                                   Хоч  важко  жити  нам  сьогодні,
                                   Та  ми  у  розпач  не  впадем,
                                   Буваєм,  звісно,  і  голодні,
                                   Дасть  Бог  усе  переживем...
                                                         Терпіти  ми  усі  умієм,
                                                         І  літо  додає  тепла...
                                                         Хоч  влада  нас  не  розуміє,
                                                         Вона  зажерлива  і  зла...  
                                   Таке  в  нас  нині  сьогодення,
                                   Важке,  буденне  і  сумне,
                                   Та  ми  не  втратимо  натхнення,
                                   Вірим,  що  правда  оживе...
         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921045
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2021

ВСЕ НА СВІТІ МИНАЄ…

Все  на  світі  минає,
І  відходить  кудись,
Кожен  з  нас  про  це  знає,
Й  ми  відійдем  колись...
             Все  міняється  в  світі,
             Кожен  день,  кожну  мить...
             Восени,  а  чи    в  літі,
             Час  не  можна  спинить...
І  не  треба  журитись,
Що  відійдемо  й  ми...
Треба  долі  коритись,
Жити  поміж  людьми...
             Переносити  болі,
             І  невдачі  свої,
             Жити  в  мирі  й  любові,
             До  людей  і  сім"ї...
Час  спішить  -  поспішає,
Нам  його  не  спинить...
Про  це  кожен  з  нас  знає,
І  буває  спішить...
               Вибирати  дорогу,
               Що    є  нам  до  душі,
               І  молитися  Богу,
               І  співати  пісні...
Все  на  світі  минає,
Негаразди  й  життя...
В  дітях  й  внуках  вертає,
І  несе  в  майбуття!...                        
               Все  на  світі  минає,
               І  здоров"я,  й  краса,
               Що  нам  світ  посилає,
               І  земля,  й  небеса...
Треба  жити  -  радіти,,
Та  і  плакать,  як  всі,
Білий  світ  цей  любити,
І  клонитись  землі...
               Все  на  світі  минає,
               І  відходить  кудись...
               І  ніхто  з  нас  не  знає,
               Що  ще  буде  колись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920935
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2021

ВЛІТКУ ЗЕМЛЯ - БАРВИСТИЙ КИЛИМ…

                   Влітку  земля  -  барвистий  килим:
                   Мрійливо  -  тихі  спориші,
                   І  гарбузи  широким  листям
                   Люблять  купатися  в  росі.
                                   Поля  хвилюються  колосям-
                                   Жито,  пшениця  і  овес,
                                   І  гречка,  кукурудза  й  просо-
                                   Рід  зернових  зібрався  ввесь.
                   Поміж  колосями  ромашки
                   Голівки  витягли  свої.
                   Моргають  звабливо  волошки,
                   Черпають  лагівдність  землі.
                                   Вдягли  крислаті  капелюхи
                                   Соняхи  хвацько  -  молоді,
                                   І  розляглись,  як  розвалюхи
                                   Дині  жовтаво  -  золоті.
                   А  кабачки  і  огірочки
                   Шукають  затишку  в  тіні,
                   Як  гарбузові  сини  й  дочки,
                   Світло  -  зелені,чарівні.
                                     Ген  посміхаються  васильки,
                                     Зоріють  тихі  чебреці,
                                     Радіють  сонечку  дзвіночки,
                                     Чемно  вклоняються  землі.
                   Як  по  команді  стоять  струнко
                   Гарні  майори  -  молодці.
                   Лілії  ждуть  вже  поцілунків,
                   Неначе  вмиті  в  молоці.
                                     Меліса  розгорнула  крила,
                                     Грайливо  в'ється  хміль.
                                     Гвоздики  розстелили  килим,
                                     Чекають  бархатці  весіль.
                 І  мальви  лагідно  -  пригожі,
                 Й  троянд  медовії  уста,
                 Диво  жоржини  на  сторожі-
                 Це  літа  радісна  пора.
                                 Моя  земля  -  барвистий  килим,
                                 Я  на  цім  килимі  живу.
                                 Було  і  є,  і  буде  милим,
                                 Все  це  моє.  Я  все  люблю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920743
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2021

ГОРДА КАЧКА… (байка)

Горда  качка  на  ставку
Ловить  ряску  золоту.
А  із  лісу  до  ставка,-
Лис  хитрюший  поспіша.
Вгледів  качку,  привітався,
Улесливо  посміхався.
Качці  тій  сказав  слова:
"Від  тебе  кращої  нема!
Ти  з  холодної  води,
Хоч  на  мить  вийди  сюди.
Я  ж  отут  ось  зупинився,
Щоб  на  тебе  подивиться.
Вийди,  прошу,  тут  пройдися,
І  до  мене  усміхнися!"
Та  ж  зраділа  до  нестями,
Від  лисячої  похвали,
Гордо  вийшла  із  води.
Лис  же  -  хап  і  навтіки.
"Гордість,  -  думає,  -  це  сила,
Качці  голову  скрутила!"

P/S:  В  нас  на  лиса  схожа  влада,
             Обіцянки  нам  давала...
               Ми  ж  на  качок  були  схожі,
               Влада  ж  хитра  і  ворожа...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2021

ОЙ, ЛІТО - ЛІТЕЧКО…

Ой,  літо  -  літечко,
Ти  наше  зіллячко,
Тебе  не  можна  не  любить,-
І  всю  теплінь  твою,
І  всю  красу  твою,
І  мені  радісно  у  тобі  жить...
             Ой,  літо  -  літечко,
             Легке,  як  пір"ячко,
             Мені  не  важко  все  робить,-
             В  садку  й  у  квіточках,
             В  гордніх  сім"ячках,
             Запаси  на  зиму  ростить...
Ой,  літо  -  літечко,
Світиш,  як  свічечка,
В  тобі  приємно  усім  жить...
Радіють  пташечки,
Й  навіть  комашечки,
Чому  ж  на  крилах  ти  летиш?..
             Ой,  літо  -  літечко,
             Ти  наша  квіточко,
             Прошу  тебе  я  не  спішить...
             Тобі  радіємо,
             Безмежно  віримо,
             Й  готові  ми    усе  робить...
Ой,  літо  -  літечко,
Кожна  хвилиночка,
Та  й  кожен  час  кудись  летить...
Твоє  коріннячко,
Стигле  насіннячко,
Додасть  наснаги  й  сили  жить...
             Ой,  літо  -  літечко,
             Додай  нам  світличка,
             В  тобі  робота  й  спека  є...
             Тебе  шануємо,
             Працювать  вміємо,
             Не  підведем    тебе  й  себе...
Ой,  літо  -  літечко,
Ти  справжнє  зіллячко,
В  тобі  приємно  усім  жить...
За  все  хорошеє,
Дощем  примочене,
Просим  тебе  ми  не  спішить...
             Ой,  літо  -  літечко,
             Спішиш,  як  свічечка,
             Вогонь  в  серцях  нам  запалить...
             Липень  кінчається,
             Та  ще  в  нас  серпень  є,
             Робіт  багато  ще  в  нас  є...
Ой,літо  -  літечко,
Ти  для  всіх  зіллячко,
І  додаєш  нам  всім  снаги,
Тебе  проситиму,
Тебе  молитиму:
Війну  і  вірус  зупини...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2021

КОЛИ В ДУШІ МОЇЙ ТЕПЛІНЬ…

Коли  в  душі  моїй  теплінь,
Й  слова  цілющі  є  доречі,
Сідаю  я  тоді  за  стіл,
Й  все  викладаю  на  папері...
           Коли  в  душі  моїй  є  біль,
           І  сльози  котяться  з  очей.
           Я  знов  беру  в  руки  папір,
           Пишу  і  груз  спада  з  плечей...
Коли  в  душі  моїй  печаль,
І  смуток  огортає  душу,
І  не  минає  якийсь  жаль,
Я  знов  писати  хоч  щось  мушу...
             Коли  душа  моя  співа,
             І  в  серці  радощі  буяють...
             Я  не  шукаю  вже  слова,
             Вони  самі  в  рядки  лягають...
Коли  страх  душу  огорта,
І  болі  в  тілі  відчуваю...
То  щоб  вернулась  теплота,
Я  написати  хоч  щось  маю...
             Коли  хвилюється  душа,
             І  холод  в  серці  відчуваю,
             То  написать  мені  вірша,
               Мабуть  сам  Бог  допомагає...
А  коли  радість  огорта,  
Й  здається,  що  душа  співає,
Тоді  пишу  я  не  вірша,
А  пісню  радості    складаю...
               Отак  й  мина  моє  життя,
               Свій  погляд  на  усе  я  маю...
               Пишу  вірші  свого  буття,
               І  слабшим  себе  помагаю...
Вірші  дають  мені  теплінь,
Я  їх    і  прозу  теж  читаю,
Менше  стає  в  душі  молінь,
Та  все  ж  молюсь  і  засинаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.07.2021

ДІТИ, ВНУКИ, ВИШЕНЬКА…

Ми  як  одружилися,  гарні  й  молоді,
І  хату  купили  ми  в  своєму  селі...
Народились  дітоньки  в  радості,  й  теплі...
Посадили  вишеньку  для  них  навесні...    
                         Сповнелась  хатинонька  радістю  й  теплом,
                         Наші  любі  дітоньки  ласкою  й  добром...
                         Усміхалось  сонечко  літом  і  весною...
                         Стукали  в  віконечко  осінь  із    зимою...
Підростали  дітоньки,  й  вишенька  моя,
Висівала  квітоньки  біля  хати  я...
Хлюпотіло  радістю  в  ті  часи  життя,
Не  стрічалась  з  слабістю  вся  моя  сім"я...
                       Біля  хати  вишеньки  нові  зацвіли,
                       Без  горя  і  лишенька  жили  ми  тоді...
                       Роки  і  дні  в  радості    швидко  відпливли,
                       Свіжі  світлі  парості,  всміхались  мені...
Дітки  мої  виросли,  у  містах    живуть,
Біля  хати  квітоньки  вже  без  них  цвітуть...
В  інший  свііт  полинув  вже  мій  чоловік,
Я  тут  залишилася  доживати  вік...
                     Злітають  швидесенько,  як  води,  літа...
                     Постаріли  вишеньки,  а  з  ними  і  я...
                     Тишею    сполохана,  я  живу  одна,
                     Буваю  усміхнена,  а  частіш  сумна...
Розквітають  квітоньки  біля  хати  знов,
Їдуть  внуки  й  дітоньки,  радість  і  любов...
Мені  з  ними  хороше  завжди  розмовлять,
Вони  ж,  ніби  сонечка,  вміють  зігрівать...
                     Усе  роблять  весело  і  добре  мені,
                     Потім  за  вечерею  співаєм  пісні...
                     Село  і  хатинонька,  небо  і  земля,
                     Діти,  внуки,  вишеньки,  в  них  доля    моя!..
Добавляють  радості  і  дзвінки  від  них,
Коли  розмовляємо  і  вітер  притих..
Діти,  внуки,  правнуки  й  вишеньки  мої,
Вами  я  ще  житиму,  повірте  мені!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920300
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021

РАНОК, ДЕНЬ І ВЕЧІР - БРАВО…

Вийшла  з  хати  вранці  рано,
Низько  літу  поклонилась,
На  подвір"ї  тихо  стала,
І  природі    усміхнулась...
               Роздивилася  навколо,
               Сонце  вигляда  з-за  хмари...
               Вітерець  дише  тихенько,
               Ніби  вранішні  примари...
Сиво  -  біла  моя  хата
Свої  оченьки  відкрила...
Буду  я  спостерігати,
Як  птахи  розкриють  крила...
             Першим  випорхнув  ось  дятлик,
             І  на  груші  примостився,
             Звідкись  випурхнув  і  зяблик,
             І  на  грушу  подивився...
Політав  навкруг  тихенько,
Зупинивсь  в  гущавині,
Може  дятлика  злякався,
Заважать  не  став  йому...
             Чи  здалось,  чи  я  почула,
             Теплом  дихала  земля,
             Паруси  уже  напнули,
             І  степи,  й  ліси,  й  поля...
Вітер  звідкись  тут  узявся,
Я  відчула  його  сміх,
Мені  дуб  старий  всміхався,
Розумів  він  тут  усіх...
             На  жаль  ранок  закінчився,
             Сонце  щедро  запекло...
               День  прийдешній  появився,
               Ніби  ранку  й  не  було...
Ну  що  ж,  день  бува  цікавий,
Хоч  жара  нестерпно  б"є...
Наче  дід  старий  лукавий,
Із  криниці  воду  п"є...
               Повертаюся  до  хати,
               Тут  також  вже  справи  є,
               І  варить,  і  прибирати,-
               Днями  кожному  своє...
Після  дня    вечір  настане,
В  ньому  також  зваби  є...
І  газети,  і  журнали,
Спокій  й  тиша  настає...
               Ранок,  день  і  вечір,-  браво,
               Додають  усім  снаги,
               Телевізора  забави,
               І  хорощі  вночі  сни...
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2021

МЕЛОДІЇ МИРУ…

                                                     Мелодії  Миру  уже  зазвучали
                                                     І  нас  у  дорогу  цікаву  позвали.
                                                     Квітують  ромашки,  волошки  і  маки.
                                                     І  хочеться  мріять,  радіть  і  співати.

                                                     І  край  наш  чудовий  у  мирному  цвіті,
                                                     Радіють  дорослі,  веселяться  діти.
                                                     І  зоряне  небо,  і  поле  безкрає
                                                     І  все  у  цім  світі  цвіте  і  буяє.

                                                     Дозріли  вже  вишні  наповненні,  пишні,
                                                     Неначе  відкрили  скарби  дивовижні,
                                                     І  людям  дарують  дарунки  чудові,
                                                     Щоб  всі  були  вільні,  щасливі  й  здорові.

                                                     Гармати  і  "Гради"  уже  замовчали,
                                                     Мелодії  Миру  навкруг  зазвучали.
                                                     Дорослі  спокійно  і  сплять,  і  працюють,
                                                     Навчаються  діти,  співають,  танцюють.

                                                     Земля  оновилась,  вся  цвітом  убрана,
                                                     Неначе  кайдани  важкі  розірвала.
                                                     І  Миру  вінки  Україна  спліта
                                                     Усім  українцям  на  довгі  літа...

                                                     Так  хочеться  мрії,  щоб  швидше  здійснились,
                                                     Й  мелодії  Миру  навік  оселились  -
                                                     В  моїй  Україні  і  в  усьому  світі  -
                                                     Завжди  жили  люди  у  мирному  цвіті.

                                                     Так  жаль,  що  усе  це  мені  лиш  приснилось,
                                                     А  так  же  б  хотілось,  щоб  сни  ці  здійснились...
                                                     Хоч  літо  цьогоріч  і  тепле,  й  цікаве,
                                                     Та  вірус  триклятий  й  війна  -  це  реальність...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2021

ПРОЛІТАЮТЬ ДЕНЬКИ ЛІТА - ЛІТЕЧКА

                                 Пролітають  деньки  літа-літечка,
                                 Просівають  думки  через  ситечка...
                                 Дні  погожі  стають,  як  і  ніченьки,..
                                 А  думки  знов  снують,  хоч  без  крилечок...
                                 Що  носили  мене  колись  в  радості,
                                 І  було  все  земне  в  вищій  якості...
                                 Чи  то  залп,  чи  салют  чую  здалечку,-
                                 Журавлів  переліт  прийде  зраночку...
                                 У  душі  щось  щемить,  що  безкрила  я,
                                 Лиш  думками  летіть  зможу  з  ними  я...
                                 Давно  юність  моя  десь  за  хмарами,
                                 Зрілість  теж  відійшла,  вкрита  чарами...
                                 А  мені  полетіть  знову  хочеться,
                                 У  вухах  щось  дзвенить,  що  не  можеться...
                                 Хочу  я  зрозуміть,  що  ще  зможу  я...
                                 Та  мовчать  небеса,  лише  хмуряться,
                                 Їхня  диво  -  краса,  та  й  не  журиться...
                                 І  буває  ще  ніч  вкрита  зорями...
                                 Другорядна  то  річ,  що  з  хворобами...
                                 Що  зазнала  сповна  щастя  й  горя  я,
                                 І  моя  сивина  є,  й  любов  моя...
                                 Не  рахую  деньки  літа  -  літечка,
                                 Мої  мрії  й  думки  вкриті  сонечком...
                                 Укриваю  деньки,  ніби    пір"ячком,
                                 Щоб  зігріти  роки  внукам  й  діточкам...
                                 І  за  них  я  молюсь,  й  прошу  доленьку,
                                 Й  до  землі  я  клонюсь  за  їх  воленьку...
                                 І  щоб  воленька  їх  не  туманилась,
                                 А  єднала  усіх,  та  все  парами...
                                 І  щоб  їм  всім  жилось  вільно  й  лагідно,
                                 Щоб  любилось  й  збулось,  що  задумано...
                                 Щоб  усі  їх  деньки  були  літнії,
                                 А  всі  мрії  й  думки,  зрілі  й  вічнії...
                                 Щоб  жили  повсякчас  у  любові  всі,
                                 І  було  все  гаразд  на  землі  й  в  сім"ї...
                                 Назбираю  зерна  повні  жмені  я,
                                 І  засію  сповна,  в  них  любов  моя.
                                 Ось  тоді  буду  я  вже  спокійная,
                                 А  любов  вся  моя  літом  всіяна...
                                 Осінь  йде  поспіша,  наближається,
                                 Та  мені  ще  вона  усміхається...
                                 А  за  нею  зима  непривітная,
                                 І  холодна,  й  німа,  й  непідзвітная...
                                 Я  її  не  боюсь,  бо  ж  стара  вже  я,  
                                 Та  і  їй  підкорюсь,  де  ж  подінусь  я...
                                 Пролітають  деньки  літа  з  мріями,
                                 І  нові  сторінки  вкриті  квітами...
                                 Справи  нові  мені  ще  готуються,
                                 Богом  й  світом  ясним  коригуються...
                                 Я  прийму  все  що  є,  і  що  буде  ще,
                                 І  зроблю,  й  пронесу  через  бурі  й  дощі
                                 І  наповню  життя  я  ще  мріями,
                                 Щоб  були  люди  всі  все  ж  щасливими...
                                 А  мені  полетіть  знову  хочеться,
                                 У  майбутнє  зазирнуть,  та  чи  зможеться?..
                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.07.2021

СВІТОМ ПРАВИТЬ ДОБРОТА…

Світом  править  доброта,
Так  батьки  нас  вчили...
І  спокій  той,  і  теплота,
Нам  додавали  сили...
         Хоч  і  зростали  в  біднотіі,
         У  повоєнні  роки,
         Та  не  бували  в  самоті,
         І  перші  наші  кроки...
У  школі  ми  навчалися,
Усе  там  розуміли...
І  легко  спілкувалися,
Й  уроки  завжди  вчили...
         І  навчалися  добре  ми,
         Й  батькам  помагали...
         Поміж  добрими  людьми,
         Добрими  й  зростали...
Лише  двоє  нас  в  сім"ї
А  з  батьків  -  лиш  мама,
Тато  згинув  на  війні,-
Жорстокій  кровавій...
           Дав  Бог,  вистояли  ми,
           У  важкі  ті  роки,
           Помагали  мамі  ми,
           Додавали  спокій...
Час  корективи  вніс  свої,
Нема  вже  мами  й  брата...
Живі  всі  спогади  мої,
І  доброта  крилата...
           Та  вірю  я,  як  і  тоді,
           Добро  перемагає,
           І  у  теплі,  й  у  доброті,
           Життя  довше  триває...
Тож  закликаю  людей  всіх,
Про  доброту  не  забувати...
І  працювать,  і  жить  в  добрі,
Й  нужденним  помагати...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021

НАШІ ДІТИ - НАШІ КВІТИ…

Наші  діти,  наші  квіти,
Що  весною  розцвіли...
Наші  внуки  і  правнуки,-
Квітнуть  літом  й  восени...

Споглядаю  і  дивуюсь
Вони  ж  такі,  як  і  ми...
Я  за  них  завжди  турбуюсь,
Щоб  не  в"янули  вони...

Ніби  вчора  й  позавчора,
Як  вони  і  ми  були...
Не  рубали  вовну  й  дрова,
В  праці  й  радості  жили...

Дуже  швидко  час  збігає,
Поспішає  він,  куди?..
Кожен  з  нас,  звичайно  знає,
Відійдемо  з  часом  й  ми.

Та  допоки  ми  живі  ще,
Допомогу  надаєм,
Не  ховаєм  на  горище,
Все,  що  маєм,  їм  даєм...

Вони  нас  не  забувають,
Дзвонять  нам  майже  щодня...
І  чим  можуть  помагають,
Хоч  своя  в  них  є  сім"я...

Наші  діти,  для  нас  квіти,
Невгамовні,  як  і  ми...
В  них  дорослі  уже  діти,
І  старіють  вже  й  вони...

Час  не  можна  зупинити,
Й  повернуть  його  назад...
Ми  ще  мріємо  пожити,
Приймем  осені  парад...

Ще  й  зима  до  нас  ще  прийде,
Ми  її  переживем...
Час  покаже,  що  в  нас  вийде,
Що  посієм,  те  й  пожнем....

Наші  діти,  наші  квіти,
Внуки    й  правнуки  в  нас  є...
Ми  із  ними  ще  розквітнем,
Сили  в  нас  ще  трохи  є...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919684
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.07.2021

МОЯ КРАЇНА, МОЯ ЗЕМЛЯ…

Моя  кріїна,  моя  земля,
Моя  родина,  моя  сім"я...
Тут  народилась,  тут  і  живу,
Тут  і  працюю,  й  вірші  пишу.
Тут  я  навчалась,  тут  працювала,
Тут  одружилась  й  діток  рожала,
Я  народилась  в  селі  Верблюжці,
Там  і  донині  рідні  живуть  ще....
Я  працювала  й  живу  в  Долинській,
І  оповідки  пишу  тут  й  вірші.
Пишу  загадки,  пишу  пісні,
І  їх  читають  друзі  мої...
Дещо  із  того,  що  напишу  я,
Подаю  в  пресу  і  там  друкують
А  ще  усім  я    отут  зізнаюсь,
Мною  написане  люди  читають.
Та  ще  й  пісні  мої  співають...
Моя  Верблюжка,  моя  Долинська,
Моя  в  них  радість,  моя  колиска...
Моя  країна,  моя  земля,
Тут  моя  пристань,  любов  моя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2021

БАЄЧКА ПРО БУЗЬКА І ЖАБ…

   Жаби  квакали  щоранку,
   І  звечора,  й  спозаранку.
   Усе  "ква",  та  й  знову  "ква",
   Пісня  жаб"яча  така.
   Якось  теплого  денька,
   Жаби  вгледіли  бузька.
   Лише  квакнули:  "ква-ку!",
   Та  й  сховались  у  ставку..
   А  бузько  біля  ставка,
   Ходить  й  жаб  всіх  вихваля:
 "Не  ховайтесь,  вас  прошу,
   Я  щодня  сюди  ходжу,
   Щоби  чуть    спів    наяву.
   Ваше    "ква"  та  й  знову  "ква",
   Аж    душа  моя  співа..."
   Жаби  кажуть  до  бузька,
 (Виглядаючи  з  ставка):
   "Не  до  жаб"ячого  "ква",
     В  тебе  жадність  до  м"яска!"
     Мабуть  всі  вже  зрозуміли,
     Мораль  в  баєчки  проста,
     Що  обачливі  всі  жаби,
     Не  злякаються  бузька.

   P/S:Нині  в  нас  "бузьки"  у  владі,
                 А  ми  схожі  все  ж  на  "жаб",
                 І  обіцянки  всі  владні,
                 Ігноруєм,  й  нищем  в  прах!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2021

ТИ - СОНЦЕ, Я - НЕБО…

Ти  -  Сонце,    я  -  Небо,  було  так  в  житті,
В  роботі,  в  походах,  та  ще  й  в  боротьбі...
Ми  разом  майбутнє  своє  планували,
У  злагоді  й  мирі  жили  й  працювали...
                       Життя  це  безкрає  було,  чи  здавалось,
                       Ми  разом  постійно  і  все  нам  вдавалось:
                       В  будинку,  в  природі  на  рідній  землі,
                       Були  ми  щасливі,  як  діти  малі...
Ти  -  Сонце,  я  -  Небо;  і  ми  не  здавались,
Коли  нас  невдачі,  чи  горе  торкалось.
Усе  було  чисте,  як  сонце  іскристе,
І  нам  вже  й  майбутнє  здавалося  чисте...
                       Ти  -  Сонце,  я  -  Небо,  а  дітки  -  то  зорі,
                       Пречисті  і  гарні  в  земному  просторі...
                       Здавалось,  що  щастю  не  буде  кінця...
                       І  буде  все  гарно,  як  пісня  оця...
Та  якось  в  нас  зірка  одна  відлетіла,
Ми  втратили  спокій,  спинить  не  зуміли...
А  потім  і  Сонце  для  мене  зайшло,
Молилася  Богу  й  питала:"За  що?.."
                       Тепер  я,  як  Небо,  у  хмарах  живу,
                       Життя  замінило  любов  на  журу...
                       А  з  нею,  журою,  все  важче  вже  жить,
                       І  спокій  ніколи,  й  нігде  не  купить...
Ти  -  Сонце,  я  -  Небо,  Зірки  -  наші  діти,
А  ще  є  онуки  і  правнуки  -  квіти...
Для  них  і  живу  я,  зірками  зігріта,
І  все,  що  було  в  нас,  мені  не  забути..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021

ЖИТТЯ - ДАР БОЖИЙ

                                             Життя-  Дар  Божий,  це  усім  відомо,
                                             Гідно  прожить  нам  Біблія  велить.
                                             І  радість,  біль,  і  сум,  і  горе-
                                             Все  у  цім  світі  треба  пережить.

                                               Звичайно,  в  кожного  своє  життя  і  доля,
                                               Та  життя  кожного-  це  неповторна  мить.
                                               В  одних-  гарячим  полум'ям  палає,
                                               В  інших-  лиш  тліє,і  таке  буває,
                                               А  в  декого,  як  свята  свічечка,  горить.

                                               Знайти  свій  Полюс  у  житті,  звичайно,  важко,
                                               І  віднайти  свій  Промінь  у  пітьмі,
                                               Важке  життя...Але  ж  воно  й  прекрасне,
                                               Здолати  треба  всі  важкі  путі.
                                               Той  не  живе,  хто  думає  інакше,
                                               А  лиш  існує  на  святій  землі.

                                               Життя-  дар  Божий.  І  летить  невпинно,
                                               Гідно  нам  жити-  Біблія  велить.
                                               Благословляймо  кожну  в  нім  хвилину,
                                               Наше  життя-  це  неповторна  мить

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2021

Я ЛЮБЛЮ І ПРИРОДУ, І СВІТ…

Я  люблю,  я  люблю  білий  світ,
Насолоджуюсь  ним  я  щоденно,
І  природи  його  диво  -  квіт,
Що  дає  мені  силу  й  натхнення...
         І  природу  я  дуже  люблю,
         В  весняну  й  диво  -  літлюю  пору.
         Осінь  просто  я  боготворю,
         Насолоджуюсь  нею  й  зимою...
Ні,  не  можна  цей  світ  не  любить,
І  природу,  і  час,  і  погоду...
Бо  ж  без  них  неможливо  нам  жить,
Вибирати  правдиву  дорогу...
         І  людей,  і  тварин  я  люблю,
         І  птахів,  і  моря,  ріки  й  гори,
         Неба  синь  і  від  сонця  тепло,
         Хмари,Місяць  і,  звісно  ж  і  зорі....
Неможливо  нам  жить  без  землі,
Не  любить  її  теж  неможливо,
Довподоби  на  ній  все  мені,
Без  землі  кожен  з  нас  -  сиротина...
         Ще  люблю  я  степи  і  поля,
       І  садки,  і  ліси,  й  сиві  гори,
       Й  коли  пахне  у  полі  пашня,
       І  у  небі  пливуть  диво-зорі...
Неможливо  нам  жить  без  води,
Недаремно  ж  так  кажуть  в  народі:
"Без  води  ні  туди,  ні  сюди..."
Це  відомо  і  людям,  й  природі...    
         Неможливо  й  вогонь  не  любить,
       "Вогонь  -  цар,  а  водиця  -  цариця"
         І  без  них  в  світі  цьому  не  жить,
         І  ні  їсти,  ні  спать,  ні  напиться...
Хоч  і  кажуть  в  народі  бува:
Що  з  вогнем  жартувати  не  можна...
Та  без  нього  не  все  вижива,
Про  це  знають  і  діти,  й  дорослі...
           Де  вогонь,  там  і  дим,  там  і  жар,
           Та  вогонь  і  слуга  нам  утішний,,
             Де  вогонь  і  вода  там  і  пар,
             У  житті  нам  усім  це  потрібне...
Поважаю  я  вітер,  сніг  й  дощ,
І  мороз,  від  них  теж  є  вигоди,
Вітер  -  батько,  а  діти  сніг,  дощ,
Це  від  Богом  нам  дано  й  природи,..
             Я  люблю  і  природу,  і  світ,
             Бо  без  них  неможливо  нам  жити,
             Закликаю  людей  я  усіх,
             Бережіть  -  світ  поможе  творити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919173
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021

БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ ЛІДЕР. . (проза)

Тетяна  Загродска
15  червня  2020  р.    ·  
Я  не  БОТ,  Я  ЖИВА  ЛЮДИНА
....  ПОРОШЕНКО  НЕ  ТРЕБА  
«  рекламувати»-  
«  проштовхувати»-  
«  піарити»....
ВІН  ,  ПОРОШЕНКО,  ЖИВЕ  ТИМ  ,  ЩО  ЗАКЛАВ  В  НЬОГО  ТВОРЕЦЬ:
МОЖЛИВОСТЯМИ  ЄВРОПЕЙСЬКОГО  ЖИТТЯ  ДЛЯ  УКРАЇНЦІВ-  БЛИЖНІХ;
МОЖЛИВОСТЯМИ  ЦИВІЛІЗОВАННОІ  ПРАВОВОЇ    ТА  СОЦІАЛЬНОЇ  УКРАЇНИ;
МОЖЛИВОСТЯМИ  ДЛЯ  ЛЮДЕЙ  БУТИ  ЗАХИЩЕНИМИ  ПРАВОВИМ  ПОЛЕМ  -  ПРАВДИВІСТЮ.
ПРАВДИВІСТЬ  -  Є  ШЛЯХ  ДО  ТВОРЦЯ.
Віталій  Портніков  правий  у  тому,  що  ПРОСТІ  РІШЕННЯ    не  приведуть  до  Вдалої  Цілі.  
До  СТАБІЛЬНОСТІ  УСПІХУ(ВДАЛОСТІ)
ВЕДУТЬ    НАПРУЖЕНЕ  ВИКОРИСТАННЯ  СКЛАДНИХ    ОБСТАВИН  У  ЧАСІ  (  МОЖЛИВОСТЕЙ)  .
ЦИМ  ДАРОМ:
ДОСЯГАТИ  УСПІХУ  В  ОБСТАВИНАХ  У  ЧАСІ  ВОЛОДІЄ  ПЕТРО  ПОРОШЕНКО,  тому  ВІН  І    БЕЗАЛЬТЕРНАТИВНИЙ  ЛІДЕР.  
 ГАРАНТИ  СТАБІЛЬНІСТЬ  УСПІХУ,  ЦЕ  МИ  З  ВАМИ(  ЦЕ  НАША  СВІДОМІСТЬ:  
ПРАВОВА  -  ПРАВДИВА  ТА  СОЦІАЛЬНА  ДЕРЖАВА  УКРАЇНА  ПОНАД  УСЕ).
.....  а  не  прості  рішення:  він  вона  молоді...,  перспективні..,  навчиться..,  прачка...,  таксист...клоун...,  .........
у  тому  ж  ключі    :бо  я  тільки  патріот  та  націоналіст  ,  але  ДАРУ  ОРГАНІЗАЦІЇ    ТА  ДАРУ  МОЖЛИВОСТЕЙ  ЗАХИСТУ  ЦІЙ  ОРГАНІЗАЦІЇ  НЕ  МАЮ,  -також  спроба  буде  не  вдалою.
 Своїм  Життям  Петро  Порошенко  Переконує  Нас  у  Тому  ,  що  Він  Єдиний  Здатен(  ні  разу  він  не  сказав  програшну  фразу:  «  дайте  мені,  і  я  зроблю...»),    І  МОЖЕ  ПЕРЕЛОМИТИ  ХІД  ПОДІЇ  У  ВДАЛУ  ПОЗИЦІЮ  ДЛЯ  УКРАЇНИ,  ПЕРЕЛОМИТИ  ХІД  ОБСТАВИН  У  ЧАСІ  НА  КОРИСТЬ  
ПРАВДИВОГО  БЛИЖНЬОГО,  приймаючи  складні  непередбачувані  рішення.
Вірю  і  Довіряю  Йому.  Честь.  Повага.  Пошана.

   З  інтернету.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919144
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2021

МАТИ СИНА ДОЖИДАЄТЬСЯ…

Не  билинонька  то  в  лузі  хитається,
А  то  мати    свого    сина  дожидається...
Богу  молиться  вона  щогодиноньки.
Ой  прийди,  приїдь,  мій  синоченьку,
Хоч  на  ніченьку,  чи  годиноньку,
Щоб    погладила  я  твою  голівоньку  ..
Щоб  могла,  до  тебе    пригорнутися,
І  тобі,  сину  мій,  усміхнутися...
І  на  тебе,  синочку,  надивитися...
Он  і  клен,  і  верба  зажурилися,
І  їх  гілля  густе  похилилося,
І  у  річці  вода  затуманилася,
Тут  усе  тебе  жде-дожидається,
І  у  лузі  трава  вже  прив"яла  вся,
Сіножать  вже  пройшла,  відгулялася,
Бо  ж  й  вона  тебе  дожидалася...
І  кімната  твоя  стоїть  пусткою,
І  чекає  тебе  із  невісткою...
А  тебе  все  нема,  мій  синоченьку,
Я  ночами  не  сплю  ,  болять  оченьки...
Тож  благаю  тебе,  і  невісточку,
Та  приїдьте    сюди  в  день,  чи  в  ніченьку,
Я  зустріну  вас,  як  у  святечку,
І  можливо  тоді  краще  спатиму,
І  про  вас  я,  синок,  більше  знатиму...
Не  билинонька  то    гойдається,
А  то  мати  синочка  дожидається...
І  не  знає  вона,  а  чи  діждеться,
Бо  ж  буття  її  вже  не  світиться,
А  їй  хочеться  ще  зустрітися...
Та  і  з  вами  всіма  наговоритися,
І  на  вас,  сину  мій,  надивитися...
Тож  приїдь,  приїдь,мій  синоченьку,
І  з  невісткою,  та  й  з  онучкою,
Приїздіть  усі  диво  -  кучкою,
І  не  буду  я,  як  билинонька,
Що  у  світі  цім  сиротинонька...
Не  хитатимусь,  не  журитимусь,
І  з  любов"ю  на  світ  я  дивитимусь...
Не  билинонька,  то  гойдається,
Мати  сина  то  дожидається...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2021

ДІТИ Й ВНУКИ, МОЇ ЛЕЛЕЧАТА…

Діти  й  внуки,  мої  лелечата,
Скільки  житиму,буду  вас  ждати,
Й  правнучатка  мої  чарівні,
Довподоби  усі  ви  мені...
Діти,  внуки  й  правнуки  мої,
Найрідніші  усі  ви  мені,
Вас  люблю  і  чекаю  завжди,
Ви  частіш  приїжджайте  сюди...
Пиріжків,  як  завжди,  напечу,
І  наїдків  усіх  наварю...
Ще  й  салатів  цікавих  зроблю,
І  вірші  я  для  вас  напишу.
Наведу  у  будинку  я  лад,
Замету  я  і  двір  свій,  і  сад,
З  своїх  квітів  складу  я  букети,
Напишу  привітання-  куплети...
І  вареників  я  наварю,
І  котлеток,  звичайно,  спечу,
І  напої,  які  в  мене  є,
Я  поставлю  на  стіл  все  своє...
Пообідаєм  разом  всі  ми,
Як  бува  між  своїми  людьми,
Підберу  я  найкращі  слова,
Бо  ж  таке  в  нас  не  часто  бува...
І  на  цвинтар  ми  сходимо  всі,
Там  постоємо  усі  у  журі,
На  могилки  квітки  покладем,
І  померлих  усіх  пом"янем...  
Потім  вернемось  в  хату  усі  ,
Переглянем  альбоми  всі  -  всі,
Довго  будемо  ми  розмовлять,
І  пісні  усі  разом  співать...
Діти  й  внуки,  мої  лелечата,
Якже  важко  мені  проводжати,
У  вас  сім"ї  давно  у  всіх  є,
І  робота,  й  життя  в  вас  своє...
Та  я  буду  допоки  живу,
Вас  чекати  у  снах  й  наяву...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2021

ОЙ, НА ІВАНА, ОЙ, НА КУПАЛА…

Ой,  на  Івана,  ой,  на  Купала,
Мати  синочка  собі  роджала...
Його  назвати  в  сім"ї  хотіли,
Звісно,  Іваном  -  так  всі  веліли...
Та  сестра  мами,  маленька  Варя,
Його  Васильком  уже  назвала...
Вона    й  колиску  тихо  гойдала,
І  колискову  йому  співала...
Тихо  дорослі  переглянулись,
І  малій  Варі  всі  усміхнулись...
Ну,  щож  Василько,  хай  буде  Вася,
Варя  вже  нянькою  хлопчику  стала...
І  з  неї  нянька  була  хороша,
Й  вона  на  маму  стала  вже  схожа...
Роки  далеко  вже  відлетіли,
А  мені  спогади  в  душі  дзвеніли...
Нема  вже  тьоті,  брата  і  мами,
Є  наші  діти  й  внуки  цікаві,-
Усі  розумні,  веселі  й  браві...
Є  нам  для  кого  у  світі  жити,
Болі  терпіти  й    світ  цей  любити,
І  на  гостину  усіх  їх  ждати,
Болі  й  розлуки  перемагати...
Ой,  на  Івана,  ой  на  Купала  -
Їм  цього  вірша  я  написала...
Буду  чекати  їх  на  гостину,
Може  до  мене  вони  прилинуть...
Як  не  приїдуть,  то  хоч  подзвонять,
І  хоч  сльозину  із  очей  зронять...
І  я  їм  щиро  тоді  всміхнуся,
Комусь  я  тьотя,  комусь  бабуся.
Ой  на  Івага,  ой    на  Купала,
Я  цього  вірша  ось  написала...
Не  ображайтесь  діти  й  онуки,
(Ви  моя  радість,  очі  і  руки,)
Що  цю  посвяту  не  вам  писала,
Просто  я  брата  свого  згадала.
У  день  Купала  він  народився,,
Духом  Купала  він  освятився,
Тому  й  посвята,  йому  і  дітям...
Їм  привітання  й  мої  привіти...  
Вас,  мої  любі,  люблю  й    чекаю,
Про  дітей  брата  теж  пам"ятаю...
Ой,  на  Івана,  ой,  на  Купала,
Яскрава  зірка  з  неба  послала,
Всім  добрим  людям  свої  привіти,
А  ще  поради,  як  жити  в  світі  ...
Ми  ті  поради  вловимо  в  жмені,
Роздамо  людям  в  їхні  оселі,
Щоб  не  хворіли  й  були  веселі...
І  працювали,  й  світ  поважали,
Й  про  людей  бідних  не  забували...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2021

СМУГИ ЖИТТЯ…

 Смуга  біла,  смуга  чорна,
 Нам  до  них  не  привикать,
 Перемелює,  як  жорна,
 Не  дає  буває  й  спать...
 
 А  роки  збігають  швидко,
 Не  спинити  їх  ніяк...
 Уже  й  скроні  побіліли,
 Про  це  знає  нині  всяк.

 Смуга  чорна,  смуга  біла,
 І  неспокій  у  душі...
 Були  зустрічі  й  весілля,
 І  сніги  були,  й  дощі...

 Смуги  білі,  смуги  чорні,
 Рівномірними  були...
 Їх  змололи  життя  жорна,
 Вже  не  видно  білизни...

Білизна  та  стала  сіра,
Чи  то  світ  цей  посірів?
Голова  щось  стала  біла,
Чи  то  Бог  нам  так  велів?..

 В  нас  війна  багато  вкрала,
 Й  вірус  б"є  на  всі  боки...
 І  жорстока  наша  влада,
 Додає  нам  всім  біди...

 Чорна  все  переборола,
 Зникли  вже  білі  сліди...
 Заколдоване  довкола,
 І  хоч  смійся,  хоч  кричи...

 Де  ж  ті  смуги  кольрові,
 Їх  шукали  все  життя...
 Вже    важкі  наші  дороги,
 Добігають  до  кінця...

 Десь  в  просвітках  кольорові-
 Смуги  все  -  таки  були...
 Думки  й  мрії  веселкові,-
 Нас  вперед  завжди  вели...

 Ми  боротися  готові,
 Щоб  було  все  до  пуття...
 Просим  в  Бога  ми  здоров"я,
 Щоби  йти  у  майбуття...

 Відженем  усі  тривоги,
 В  душах  ми  не  маєм  зла...
 Переступим  злі  пороги,
 Крок  за  кроком  до  тепла...

 І  повернем  смуги  білі,
 Й  кольрів  ще  додамо...
 Хай  зітліють  смуги  чорні,
 Щастя  не  прогавимо...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2021

НЕ ПЛАЧ, НЕ БІЙСЯ, НЕ ЖУРИСЬ…

Не  плач,  не  бійся,  не  журись,
Усе  мине,  пройде  колись...
Час  віднесе  усе  кудись,
Тож  будь  уважна  не  спіткнись...
А  як  спіткнешся,  не  впади,
Випий  холодної  води,
Подихай  тихо  й  почекай,
Усе  погане  має  край...
Воно  відійде  в  нікуди,
І  замете  болю  сліди...
І  зрозумієш  тоді  ти,
Треба  себе  все  ж  берегти...
Живи  у  злеті  й  боротьбі,
За  все  найкраще  на  землі,
І    стане    легше  тобі  жить,,
По  -  новому  будеш  ходить...
Отож,  не  плач,  не  бійся,  не  журись,
А  за  роботу  з  пристрастю  берись,
Забудь  про  зради  й  болячки,
І  будь  щасливою  таки...
Життя  ж  лиш  раз  усім  дається,
Бува  надією  сміється,
А  то  й  грозою  озоветься,,
Отож,  не  плач,  не  бійся,  не  журись,
За  правду  віддано  борись,
Собі  і  людям  помагай,
Надії  й  Віри  не  втрачай,
І  за  Любов  не  забувай,
Любов  це  дар  нам  Богом  даний,
Хоч  світ  жорстокий,  та  й  цікавий...
Пройди  життя,  як  Бог  велить,
Життя  у  кожного  ж,  як  мить,-
Не  витрачай  його  на  плач,
Кожен  життя  свойого  ткач...
За  кожну  мить  його  борись,
Працюй  і  смійся,  й  не  журись...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918723
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2021

ПРО ЛЮБИСТКОВИЙ ПОДИХ ЗЕМЛІ…

Я  любистковий  подих  землі,
Ще  з  дитинства  свого  пам"ятаю,
Хоч  були  ми  ще  з  братом  малі,
Та  любистковим  духом  пишались...
         В  нас  любисток  зростав  у  дворі,
         Було  кликав  він  нас  вечорами...
         Усміхався  нам  місяць  вгорі,
         І  здавалось  зірки  нам  моргали...
Біля  хати  стояв  у  нас  стіл,
Поряд  з  ним  довгі  лави  стояли,
Ми  пили:  квас,узвар,  чи  й  розсіл,
Переповнювавсь  світ  нам  думками...          
               Кликав  час  нас  завжди  в  далечінь,
               Нам  здавалось,  що  там  буде  краще...
               Чи  то  кликав  нас  зов  поколінь,
               У  прийдешнє  ми  вірили  щастя...
Якже  швидко  минули  роки,
Ми  лиш  в  старості  це  зрозуміли...
Повертають  туди  нас    думки,
Де  любисткові  подихи  знали...
               Я  любистковий  подих  землі,
               Як  й  дитинство  своє  пам"ятаю...
               І  надію  ношу  я  в  собі,
               Що  любистки  там  й  нині  буяють...
А  літа  мої  знову  спішать,
Їх  спинити  мені  нема  сили,
А  любистки,  я  вірю  пахтять,
Додають  мені  віри  й  надії...
                 Той  любистковий  подих  землі,
                 Досьогодні  я  ще  пам"ятаю,
                 Не  забути  його  мені,  ні,
                 Розумію  я  це  й  добре  знаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918662
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2021

ДЯКУЙТЕ ДОЛІ…

За  чоловіка,  котрий  хропе  ночами,
значить  він  не  у  коханки.
За  посуд,  котрий  треба  мити  після  вечірки,
значить  у  вас  є  друзі.
За  одяг,  котрий  став  вам  тіснуватий,-
значить  у  вас  є  що  їсти.
За  вашу  тінь,-
значить  кругом  вас  є  багато  світла.
За  гору  прання,-
значить  у  вас  є  що  вдягнути.
За  витівки  дітей,-
Бог  дав  їх  вам.
За  внуків,якщо  вони  у  вас  уже  є,-
значить  ви  вже  бабуся.
За  те,  що  стомилися  в  кінці  дня,-
значить  ще  можете    працювати.
За  будильник,  котрий  будить  вас  щоранку,-
значить  ви  ще  живі.
За  сили,  які  у  вас  ще  є,-
значить  ви  ще  здорові.
За  все  хороше,  що  є  у  вашому  житті,-
значить  ви  його  варті...
Отож  то  я  вже  й  повторюся:
та  все  ж  повірте  -  я  не  сміюся
дякуйте  долі,  що  ви  живите,
маєте  право  на  щастя  святе...

 з  інтепнету,  автор  Мирослава,  з  моїми  добавками  і  правками.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021

ТАК УГОДНО БУЛО БОГУ…

Так  було  угодно  Богу,
Щоб  з"явились  в  світі  ми...
Він  відкрив  для  нас  дорогу,
Щоб  жили  ми  між  людьми...
                       Ми  росли,  світ  пізнавали,
                       І  навчались,  як  могли...
                       Все  життя  ми  працювали,
                       Й  до  старості  дожили...
Десь  ми  сили  розгубили,
Незалежними  були...
Все  в  житті  ми  розуміли,
І  по  -  справжньому  жили...
                       Непомітно  постаріли,
                       І  завбачливі    були.
                       Доброту  не  розгубили,
                       Дітям  все  передали...
І  онуків  вже  діждались,
Та  і  правнуки  вже  є...
І  собі  уже  зізнались,
До  кінця  життя  іде...  
                   Та  ми  віри  не  втрачаєм,
                   Все  більш  в  спогадах  живем,
                   Хоч,  звичайно,  добре  знаєм,
                   Прийде  час  і  ми  помрем...
Це  не  дуже  нас  хвилює,-
Усе  має  свій  кінець,
Наша  доля  нам  віщує,-
Життя  нашого  вінець...
                     Будем    жить  -    поки  живеться,
                     Доки  дух  ще  у  нас  є...
                     Доля  з  нас  хай  не  сміється,
                     Ми  будуємо  своє...
Так  угодно  було  Богу,
Вдячні  ми  йому  за  все...
Доки  носять  нас  ще  ноги,
Життя  нас  вперед  веде...                

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2021

Я НЕ СКАРЖУСЯ НА ДОЛЮ…

Я  не  скаржуся  сьогодні,-
На  свій  вік  і  на  літа...
Не  повернеться  ніколи,-
Пора  моя  золота...
                 Все  стерпіла  у  житті  я:
                 Болі,  радощі  й  любов...
                 Й  хоч  стара  я  вже  доволі,
                 Ще  пульсує  моя  кров...
Хоч  бувають  заморочки,
Щось  забуду  я  зробить...
Я  посиджу  трохи  мовчки,
І  згадаю  все  умить...
                 Постаріла  я  і  хата,
                 В  ній  живу  давно  одна...
                 Роз"їхались  дітлашата,
                 В  них  свої  життя  й  діла...
Я  щодня  їх  виглядаю,
Ще  частіше  жду  дзвінка...
Вони  зайняті,  я  знаю,
Як  колись  була  і  я.
                 Я  на  них  не  ображаюсь,
                 Знаю  зайнятість  їх  я...
                 Вірю  їм  і  сподіваюсь,
                 Що  діждуся  їх  дзвінка...
Вони  мені  щодня  дзвонять,
Зрідка  приїжджають  все  ж...
Наговоримось  доволі,
Я  радію  до  безмеж...
                 Так  життя  моє  збігає,
                 Не  сумую  усе  ж  я...
                 Спогад  час  той  повертає,
                 Коли  й  я  така  була...
Я  не  скаржуся  на  долю,
На  свій  вік  і  на  літа,
Ще  й  майбутнє  я  планую,-
Буде  осінь  золота...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2021

ВАЖКИХ ДОРІГ МИНУЛИ ВІРАЖІ…

Важких  доріг  минули  віражі,
Бажань-жадань  буйноголоса  злива,
Стою  я  на  життєвій  вже  межі,
Оцінюю,  чи    ж  хоч  була  щаслива?
           Життя  минуло,  ніби  серіал,
           Стежинок  форсування    не  забуто...
           Уже  не  йду,  повзу  не  на  показ,
           Робочих  і    життєвих  атрибутів...
Усе  було:  робота,  сім"я,  дах,
Лукавити  не  вмію  і  не  хочу...
На  праведних  стояла  рубежах,
Лишилась    паморозь,  що  сліпить  очі...
               Коли  настав  пенсійний  в  мене  час,
               Я  зовсім  не  впадала  в  розпач,
               Відвідувала  ветеранський  зал,
               Наснага  виручала  й  спокій...
Та  вже  не  вабить  ветеранський  зал,
І  виступи-читання  своїх  віршів...
Не  набридають  оплески  похвал,
Лиш  хочеться,  щоб  не  ставало  гірше...
               Важких  доріг  минули  віражі,
               Бажань-жадань  буйноголоса  злива,
               Було  все  ж  більше  правди,  аніж    лжі,
               Та  я  живу,  і  тим  уже    щаслива...
А  ще  і  тим,  що  діти  й  внуки  є,
Хоч  і  живуть  далеко  й  в  свою  волю...
У  них  життя  теж  не  легке  своє,
Богу  молюсь  за  їх  щасливу  долю...
               Важких  доріг  минули  віражі,
               І  хоч  немаю  й  нині  я  спокою...
               Не  можу  я  терпіти  зла  і  лжі,
               Борюсь  з  неправдою  я  словом...
Я  не  злякливих,й  навіть  на  межі,-
Спинятись  я  ще  не  бажаю,
Й  долатиму  все    нові  віражі,
Робитиму,  що  вмію  й  знаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2021

МОЛИТВА ЗА ВНУКІВ І ПРАВНУКІВ…

Прошу  тебе,  Боже,  за  внуків  й  правнуків,
Прошу    долі  гарної  на  усі  віки,
Щоб  вони  не  знали  зради  і  розлуки,
І  були  здорові  сьогодні  й  завжди...
А  ще  безумовно:від  душі  бажаю
Успіхів  важливих  й  життєвих  удач,
Щоб  були  здорові,  вони  і  вродливі,
Й  щоб  не  лились  сльози  з  їніх  оченят,
Нехай  для  них  світять  зорі  вечерові,
І  сонечко  гріє  їх,  як  чаєнят...
Хай  ростуть  цікаві  і  будуть  щасливі,
І  все  буде  добре,  у  них  повсякчас...
Хай  їх  зігріває  сонце  і  природа,
Вони  того  варті,  як  й  дорослі  всі,
Щоб  легкі  були  в  них  долі  веселкові,
Щоб  були  красиві  й,  звісно  не  ліниві,
І  гарно  навчались,  й  вміло  працювали,
І  слабшим  за  себе  завжди  помагали...
Виростуть...  Їм  жити  без  вірусів  й  воєн,
Хай  живеться  добре  їм  усе  життя,
Йдуть  впевненим  кроком  в  своє  майбуття...
Щоб  вони  не  знали  воєн  й  перешкод,
Й  завжди  досягали  найкращих  висот...
І  про  рід  свій  славний  завжди  пам"ятали,
І  слабких,  й  стареньких,звісно,  шанували...
Ангел  -  охоронець,    до  тебе  звертаюсь:
"Бережи  онуків  й  моїх  правнучат,
І  по  своїй  волі  додавай  їм  сили  і    удач.
Хай  ростуть  здорові,  як  квіти  красиві,
Успіхів  доб"ються,  створять  свої  сім"ї,
І  своїх  діждуться  дітей  і  внучат..."
А  Богу    -  Спасителю  на  ясному  небі,
Я  низько  вклоняюсь,  і  йому  кажу:
"Спасибі,  Господи,  й  Амінь!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918178
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2021

Я ПАМ"ЯТАЮ НАШ 10-ИЙ…

Я  пам"ятаю"ятаю  наш  10-ий,
І  щемний  трепет  -  випускний...
Здавалось  нам  що  ми  злітали,-
У  світ  широкий  і  ясний...
                         Наші  серця  тривожно  бились,
                         Ми  були  сповнені  снаги...
                         Навчання  в  школі  закінчилось,
                         Стали  дорослими  вже  ми...
Долі  по  -  різному  в  нас  склались,
Наші  доріжки  розійшлись:
Хтось  йшов  на  північ,  хтось  -  на  захід,
А  хтось  -  на  південь,  хтось  -  на  схід...
                       Роки  спивли,  як  гончі  коні,
                       Сонце  по  -  літньому  пекло...
                       Любов,  навчання,  друзі,  воля,
                       Усе  в  житті  нашім  було...
З  тих  пір  багато  літ  минуло,
Ніби  у  вирій  віднеслись...
Та  ми  нічого  не  забули,
Незламні  й  "юні",  як  колись...
                       Ми  і  начались,  й  працювали,
                       В  кожного  стаж  -  за  45...
                       Пенсії  нам  нарахували,
                       З  ними  не  жить,  лиш  існувать...
Давно  зсріблились  наші  скроні,
І  руки,  й  ноги  в  нас  болять...
Нам  важко  жити  вже  сьогодні,
Та  все  ж  не  хочеться  вмирать...
                     Через  50  ми  все  ж  зустрілись,
                     Хоч  і  не  всі  та  все  ж  живі...
                     Ми  своїй  школі  поклонились,
                     Жаль  вчителі  уже  не  ті...
Хоч  нас  життя  уже  зігнуло,
Терпіть  навчилися  і  ждать,
Та  зустріч  нам  зміцнила  крила,
Дала  нам  привід  жартувать...
                 Ми  ще  раз  стрітися  хотіли,
                 Та  не  вдалося  це  зробить,
                 Бо  ж  ми  за  цей  час  постаріли,
                 Й  мало  залишилось  в  живих...
Я  пам"ятаю  наш  10-й,
І  нашу  зустріч  в  смутний  час...
І  не  забуть  мені  ніколи,-
І  школу,  й  наш  10-ий  клас...
                 Зустрічі,  спогади,  розмови,
                 На  жаль  -  цього  вже  не  вернуть,
                 Тому  й  пишу  про  них  я  знову,
                 Не  зможу  я  той  час  забуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021

ЦВІТУТЬ ТРОЯНДИ БІЛЯ ХАТИ…

                                           
                                           Цвітуть  троянди  біля  хати,
                                           Хлюпоче  ніжний  аромат.
                                           І  виглядає  дітей  мати,
                                           Онуків  рідних  й  правнучат.

                                           В  очах  і  смуток,  й  сподівання.
                                           В  житті  не  мало  таємниць.
                                           ЇЇ  троянди  і  чекання,
                                           Неначе  пошуки  скарбниць.

                                           Вона  троянди  доглядає,
                                           Вдихає  ніжний  аромат,
                                           Завжди  з  надією  чекає  -
                                           Дітей,  онуків  й  правнучат.  
             
                                           Троянди,  віра  і  чекання,
                                           Спогади,  мрії  і  пісні,
                                           ЇЇ  надії  й  сподівання
                                           Злились  в  єдиному  руслі.

                                           Цвітуть  троянди  біля  хати,
                                           Хлюпоче  ніжний  аромат.
                                           І  зустріча  привітна  мати
                                           Дітей,  онуків  й  правнучат.

                                           Чи  є  троянди  біля  хати,
                                           Цвітуть  вони,  чи  відцвіли...
                                           Чекати  завжди    буде  мати  -
                                           Тільки  б  приїхали  вони...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917967
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021

ПРОВОДЖАЛА МАТИ СИНА, ПРОВОДЖАЛА…

                                       Проводжала  мати  сина,  проводжала.
                                       І  в  дорогу  щастя  й  долі  побажала.
                                       І  дала  йому  сорочку  -  вишиванку,
                                         Щоб  згадував  матусю  він  щоранку.

                                       І  дала  йому  в  дорогу  рушник  білий,
                                       Щоб  синочок  був  завжди  щасливий.
                                       І  поклала  йому  пучок  калини,
                                       Щоб  зустрів  він  добрую  дівчину.

                                       І  поклала  йому  листочок  дубовий,
                                       Щоб  він  був  завжди  міцний,  здоровий.
                                       І  дала  вона  йому  землі  жменю,
                                       Щоб  не  забував  він  рідну  землю.

                                       Проводжала  мати  сина,  проводжала,
                                       І  в  дорогу  добра  й  ласки  побажала,
                                       І  дала  йому  усе,  що  могла  дати,
                                       Щоб  вернувся  він  до  батьківської  хати.

                                       Виглядала  мати  сина,  виглядала,
                                       Щастя  й  долі  для  нього  у  Бога  благала.
                                       Рук  і  сил  не  жаліла  трудилась,
                                       За  синочка  молилась,  молилась...

                                       Та  згубились  десь  в  дорозі  сліди  сина,
                                       Матір  з  сином  навік  розлучили.
                                       Вже  не  прийде  він  до  батьківської  хати,
                                       Та  вічно  буде  його  ждати  МАТИ!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917882
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2021

ПРО НАШЕ ЖИТТЯ…

                                           Наше  життя  -  це  дотики  і  кроки,
                                           І  подихи,  і  спалахи  очей,
                                           Вдачі  й  невдачі...І  прожиті  роки,
                                           Вечірні  бесіди  і  пориви  ночей.

                                           Наше  життя  -  це  зустрічі  й  розлуки,
                                           І  світлі  ранки,  й  щедрі  дні,
                                           Дружба,  любов,  діти  й  онуки,
                                           Болючі  втрати...Й  зустрічі  нові.

                                           Усе  бува:  сніги  й  морози,
                                           Тумани  сиві,  крапельки  роси,
                                           Смуток,  журба  і  часом  сльози,
                                           І  відчуття  тепла  й  краси.

                                           Наше  життя  -  широкі  і  вузькі  дороги,
                                           Рожевість  квітів  і  небес  блакить,
                                           Дощі  і  блискавки,  і  грози,
                                           Вміння  терпіть,  прощать,  любить.

                                           Переживать  і  злети,  і  падіння,
                                           Вітри  і  бурі,  прикрощі  буття,
                                           Не  дають  впасти  на  коліна  -
                                           Любов  до  праці,  до  життя...

                                           Коли  слабкими  стають  кроки,
                                           Ми  намагаємось  вперед  іти,
                                           І  не  жалкуємо  за  прожиті  роки,
                                           Віру  в  життя  ми  вмієм  берегти.

                                             Не  зіб"ють  нас  складні  дороги,
                                             Війни  і  віруси,важке  буття.
                                             Долати  вмієм  будь-які  пороги,
                                             І  не  втрачаєм  віру  в  майбуття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.06.2021

ПРИЛЕТІЛО ЛІТЕЧКО, ПРИЛЕТІЛО…

Прилетіло  літечко,  прилетіло,
На  моє  подвір"ячко  воно  сіло,
Я  його  з  приємністю  зустрічаю,
І  собі  натхнення  добавляю...
             Прилетіло  літечко,  прилетіло,
             І  на  мій  город    воно  сіло,
             І  рослини  всі    засвітились,
             Та  ще  й  від  негоди    захистились...    
Прилетіло  літечко,  прилетіло,
На  кущі  й  дерева  воно  сіло,
І  йому  в  садках    всі      зраділи,
І  плоди  на  вишнях  зачервоніли...
               Прилетіло  літечко,  прилетіло,
               На  ліси,  степи  й  лани  сіло,
               Все  живе  навкруг  заіскрилось,
               Ожило,  зацвіло,  заряснілось...
Прилетіло  літечко,  прилетіло,
На  шляхи  й  дороги  воно  сіло,
Стали  вони  теплими    вже  щоднини,
Щоби  ними  їздили  і  ходили...
               Прилетіло  літечко,  прилетіло,
               З  радістю  йогоо  всі  зустріли,
               Його  щедрість  і  тепло  всі  відчули,
               Віру  і  Надію  всі  пізнали...
Прилетіло  літечко,  прилетіло,
На  пшениці  і  жита  воно  сіло...
І  ті  з  радістю  достигають,
Хлібороби,  звісно,  про  це  знають...
             Прилетіло  літечко,  прилетіло,
           На  збирання  врожаїв  закликало...
           Хлібороби  готові  вже  до  збирання,
           І  щодня  спішать  туди  рано  -    зрання...
Прилетіло  літечко,  прилетіло,
І  йому  всі  люди  теж  зраділи...
Хочуть  допомоги  попросити,
І  здоров"я,  й  сили    відновитити  ...
               Прилетіло  літечко,  прилетіло,
               І  Віру,  й  Надію  поселило,
               Просять  люди  війну  зупинити,
               І  усі  злі  віруси  дощем  змити...
Прилетіло  літечко,  прилетіло,
І  усе  навколо  заясніло...
Ми  його  з  Надією  всі  зустріли,
і  себе  щасливими  вже  відчули...
               Будемо  ми  літечку  догоджати,,
               Під    промінням  сонечка  засмагати,
               Дуже  б  нам  хотілося,  щоби  літо,
               Всім  допомагало  краще  жити...
Прилетіло  літечко,  прилетіло
Звірі  всі  ,  і  птахи  теж  зраділи,
І    нові  пісні  усі  заспівали,
Співом  вони  літечко  прославляли...
               Прилетіло  літечко,  прилетіло,
               Радісно  це  літечко  нас  нагріло...
               І  ми  йому  вдячні  дуже  -  дуже,
               Не  буває  літечко  нам  байдуже...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.06.2021

ВІД ДОНЕЦЬКА ДО КРЕМЛЯ - УКРАЇНСЬКА ЦЕ ЗЕМЛЯ…

74-річна  мешканка  Луганська  написала  вірш-відповідь  на  пісню  Віки  Циганової  "От  Донецка  до  Кремля  –  это  русская  земля"
Слухай,  Віка  Циганова,
про  що  буде  тут  розмова:
Від  Донецька  до  Кремля  –
українська  це  земля.
Наш  князь  Юрій  Долгорукий
підкорив  болота,  луки
Він  Москву  вам  заснував,
щоб  нечистий  вас  забрав!
Ще  в  Москві  хор  жаб  співав,
Київ  наш  вже  процвітав.
Жаль,  що  путін  це  не  знає,
на  Вкраїну  зазіхає.
Де  стояли  шахт  громади
він  поставив  свої  "Гради".
Зруйнував  наші  мости
І  наставив  блокпости.
Там,  де  соняшник  в  нас  ріс,
поле  топчуть  "Стрілок",  "Біс".
Де  були  сади,  левади,
зараз  там  його  гармати.
Де  хліба  росли  високі,
вирви  там  навкруг  глибокі.
Де  малеча  тягла  санки,
розчавили  гірки  танки.
Розбомбив  він  наші  хати,
вимусив  людей  страждати.
Надсила  на  нас  конвої
найсучаснішої  зброї.
Він  мінує  лани  чисті  –
так  робили  лиш  фашисти.
Ллється  кров  в  моїй  країні
Та  не  вмерти  Україні,
Не  здамо  землі  ні  клапоть  –
пам’ятай  це,  руський  лапоть!
Вірю,  знаю  –  прийде  час,
відповість  він  за  Донбас,
За  землю  мою  святую,
за  пролиту  кров  людськую,
За  могили  в  чистім  полі,
за  всі  зламанії  долі,
За  скалічених  людей
І  за  смерть  малих  дітей.
Чуєш,  віко,  стерво  сите,
Україну  вам  не  вбити!
І  земля  моя,  Донбас,
прокляла  давно  вже  вас.
Я  благаю  на  колінах:
"Мир  дай,  Боже,  Україні!"
Щастя  дай  захисникам,
її  донькам  і  синам.
Матір  Божа,  я  благаю,
спокій  дай  моєму  краю,
Дай  загиблим  місце  в  раю  –
я  молю  тебе,  благаю!
путіна  я  проклинаю,
"  щоб  ти  здох",  йому  бажаю.
В  небуття  підуть  кобзони,
путіни  і  циганови,
Та  залишиться  країна,
наша  ненька  Україна.
Вільная  і  працьовита,
не  раз  кровію  полита.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917648
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2021

ТАК ПОЧИНАЛАСЬ ВІЙНА

     Сьогодні  закінчили  школу,
     Всім  класом  пішли  за  село,
     І  йти  не  хотілось  додому,
     Так  гарно  навколо  було.
                 І  трепет,  і  щем  відчували,
                 І  думи  лягли  на  чоло.
                 Гітара  сміялась,  співала,
                 І  радісно,  й  сумно  було.
     Шептались  закохані  пари,
     Ранкова  здіймалась  імла,
     Коли  пролунало  над  ставом
     Страшне  для  всіх  слово:"Війна!"
                   Всі  хлопці  зійшлися  докупи,
                   Тривожно  забились  серця.
                   Схвильовані  поруч  подруги:
                 "Невже  це  насправді  війна?"
     Спіткнулась,  завмерла  гітара,
     І  туга  на  душі  лягла.
     Отак  і  пішли  понад  ставом
     Всім  класом  до  центру  села.
                     Із  хат  вже  виходили  люди,
                     Співать  перестали  півні,
                     Й  собаки  неначе  поснули,
                     І  вулиці  стали  сумні.
     Зійшлися  усі  до  контори:
     Дорослі,  старі  і  малі,
     І  сумно  було,  як  ніколи,
     Ніхто  вже  не  спав  у  селі.
                       І  голос  гримів  Левітана,
                       Так  чітко  лунали  слова.
                       І  діти,  й  жінки  заридали,
                       Почувши  жорстоке:"Війна!"
       Ще  сонце  світило  привітно,
       І  вірить  ніхто  не  хотів,
       Що  так  закінчилось  дитинство,
       Наповнене  світлих  надій.
                         Був  червень...Тривожга  година,
                         У    кожного  думка  одна:
                       "Що  буде?  Й  коли  це  скінчиться?"
                   ...Ось  так  починалась  війна.
     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2021

В СПАДОК ЛИШИЛИСЯ МЕНІ…

В  спадок  лишилися  мені,
слова  матусі  і  пісні...
І  оповідки,  і  загадки,
і  чарівні  до  них  відгадки...
           А  ще  її  весняні  ранки,
           нею  зготовлені  сніданки...
           Крючком  в"язання  вечорами,
           й  вишивання  перед  святами...
А  ще  її  робочі  руки,
і  її  болі  від  розлуки...
Татко  загинув  на  війні,
боляче  їй  було  й  мені...
             На  жаль  лишились  й  її  сльози,
             які  тривожать  мене  йдосі...
             Єдиний  лист  від  мого  тата,
             і  батьківська  згоріла      хата...
Запам"яталися  мені,
розмови  в  свята    й  вихідні...
Хоч  і  не  часто  це  бувало,
ми  з  братом  їх  завжди  чекали...  
             В  спадок  лишилися  мені,-
             святкове  сонце  у  вікні,
             й  садок,  що  тато  посадив,
             й  земля,  яку  він  так  любив...
Він  трактористом  працював,
й  єдиний  лист,  що  він  прислав...
Він  десь  загинув  в  ту  війну,
та  я  його  й  нині  люблю...
             В  спадок  залишились  мені,  
             мамині  болі  і  жалі...
             Я  їх  терплю,  як  і  вона,
             їх  спричинила  нам  війна...
Тому  і  боляче  мені,
що  люди  гинуть  у  війні...
Ще  й  пандемія  придавила,
та    не  втрачаю  я  все  ж  крила....
                 Хоча  і  маю  малі  сили,
                 хожу  на  цвинтар  до  могили,
                 там  поруч  з  нею  спить  синок,
                 не  зникнуть  їм  з  моїх  думок...
Як  мама  я  усе  стерплю,
розлуку  й  болі  відведу,
і  від  дітей,  і  від  онуків,
як  хватить  сил  то  й  від  правнуків...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917498
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2021

БУВ ХЛІБОРОБОМ СПРАВЖНІМ ТАТО…

   Він  хлібороб  ще  від  прадіда,
   Любив  степи  і  кожний  лан...
   І  хліборобське  щастя  звідав,
   Любив  село  і  рідний  край...

   І  працював  він  трактористом,
   Земля  для  нього  -  справжній  рай...
   І  помисли  він  мав  пречисті,
   Й  сміливим  воїном  він  став...

   Бійцем  він  став  в  39-ім,-
   У  фінському  котлі  горів...
   І  у  Великій  Вітчизняній,
   Відважно  йшов  у  кожний  бій...

   Він  десь  загинув  в  45-ім,
   Ми  не  знайшли  його  сліди...
   Та  він  жив  з  нами  в  кожній  справі,-
   Живе  і  житиме  завжди...

   На  жаль,  нема  вже  мами  й  брата,
   Йде  до  кінця    й  моє  життя...
   Та  є  нащадки  -  правнучата,
   А  з  ними  й  він  йде  в    майбуття...

   Він  хлібороб  ще  від  прадіда,
   Ще  й  нині  він  між  нас  живе,-
   Уже  у  спогадах  пречистих,
   Ми  йому  дякуєм  за  все...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2021

ДОЗРІЛИ ВЖЕ ЧЕРЕШНІ….

         Дозріли  вже  черешні,-
         в  моїм  старім  садку...
         Блискучі,  незалежні,
         як  маки  у  степу...

         Черешні  мої  милі,
         як  скупані  в  меду,
         виблискують  намистом,
         і  я  до  них  іду...

           Їх  нариваю  в  жмені,
           медові,  запашні...
           Дивлюся  на  черешні,
           й  гарно  стає  мені...

           Торкаюсь  їх  губами,
           яка  ж  то  смакота!..
           Іде  від  них  вогнями,
           тепло  і  доброта...

           Смакую,  відчуваю
           черешень  дивний  смак..
           Таких  ніде  немає,
           лиш  є  в  рідних  садках...

           Запрошую  сусідів,
           і  друзів  я  своїх...
           Скуштують  хай  черешень,
           їх  вистачить  на  всіх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917298
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2021

ЧЕРВНЕВИЙ ДЕНЬ

                                         Півень  ранками  співає,-
                                         голосне:  "Ку-  ку-  рі-  ку!"
                                         День  прийдешній  набирає
                                         свою  силу  чарівну.

                                         Відійшли  вже  густі  зливи
                                         і  тумани  відійшли...
                                         Владний  червень  сміло  лине
                                         повен  сили  і  краси.

                                         Солов"ї  ще  не  затихли,
                                         чуть  зозулине:  "Ку  -  ку!"
                                         І  достигли  ранні  вишні,
                                         вже  не  в  снах,  а  наяву.

                                         У  густих,  зелених  шатах,-
                                         на  деревах  і  кущах,
                                         вже  птахи  ведуть  дебати
                                         на  червневих  парусах.

                                         Тихо  шепчуться  листочки,
                                         садки  скинули  фату.
                                         А  під  дубом  в  холодочку
                                         гриб  стоїть  вже  на  посту.

                                         Спів  птахів  уже  звисає,
                                         ніби  Божа  благодать.
                                         День  червневий  звеселяє,
                                         чари  сонячно  дзвенять.

                                         Літо  -  літечко  ласкаве,
                                         незбагненна    карусель,
                                         веселить  і  оживляє
                                         кожен  вечір,  ранок,  день...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917238
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.06.2021

ЧЕРВЕНЬ - ПЕРВІСТОК ЛІТА…

                               Цьогоріч  червень  дощовий,
                               все  ж  квітнуть  квіти  біля  хати,
                               теплом  не  дуже  осяйний,
                               вітрами  віє  він  ще  часто...
                                                         Все  ж  вишні  ранні  вже  дозріли,-
                                                         вони  цариці    всіх  садків.
                                                         До  них  злітаються  синиці,
                                                         і  зграї  жвавих  горбців...
                               Може  від  цього  вони  вправно,
                               дивляться  владно  в  далечінь...
                               І  розуміють,  що    принада,
                               не  відведе  їх  вже  у  тінь...
                                                         В  народі  кажуть:  місяць  червень,-
                                                         початок  усьому  дає:
                                                         і  врожаям,  й  новим  оселям;
                                                         й  відповідальність  він  несе.
                               Звали  його  ще  "світозором",-
                               усе  навкруг  він  осявав,
                               іменували  "світлояром",
                               про  це  ще  пращур  наший  знав.
                                                         Ще  називали  "різноцвітом"
                                                         й  "царем-муравником"  також,
                                                         лагідно  й  ніжно  "зелоквітом"
                                                         від  скачок  коників  -  "ізок"!
                               В  часи  Русі  -  "кресником  літа",
                               від  слова  "крес"  -  живий  вогонь,
                               любили  й  люблять  його  діти,
                               ягід  давав  він  всім  вдоволь.
                                                       А  ще  він  є  "рум"янцем"  року,
                                                       "суничник"  він  і  ще  й  "бджоляр",
                                                       і  "сінокосець"  він  нівроку,
                                                       хоч  вже  "студент",  а  не  "школяр".
                             Чудовий  день  сонцестояння,
                             гімн  перемоги  -  святий  день,
                             вода  змива  протистояння,
                             бо  вже  запліднена  вогнем!
                                                     На  спеку  сонце  повертає,
                                                     землю  і  простір  нагріва,
                                                     і  охолонуть  не  встигає
                                                     за  ніч  накошена  трава.
                             У  сінокоси  часті  зливи,-
                             до  назв  добавили  -  "гнилець",
                             худобу  гедзі  покусали,
                             його  назвали  ще  й  "кедзець".
                                                     Після  дощів  диво-веселки,
                                                     дугами  землю  обіймуть,
                                                   "божим  коромислом"  з-за  хмарки
                                                     до  річки  янголи  пливуть.....
                             Зацвів  жасмин  і  горобина,
                             дуби  у  листя  одяглись,
                             а  їхні  гілля  наче  крила,
                             ніби  до  неба  простяглись...
                                                     Соловей  голос  ще  не  втратив,
                                                     та  все  ж  до  співу  збайдужів,
                                                     на  переспівах  цих  крилатих,
                                                     звільняє  місце  для  дроздів.
                             Синички  й  зяблики  співають,
                             вівсянок  чується  теж  спів.
                             Із  жита  все  частіш  лунають
                             звуки  боїв  перепелів...
                                                     Отож  бо  червень  золотий,
                                                     бо    даром  Божим  осяйний...
                                                     Люблять  його  і  люди,  й  звірі,
                                                     і  все  живе  в  його  довірі!!!
                               Вірим  йому,він    не  лукавий,
                               спинить  війну  поможе  нам...
                               Мо'  прожене  вірус    кривавий,                                                        
                               буде  привільно  жити  нам...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=917094
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2021

ПРО ЛІТНЮ КАЗКУ…

Не  треба  кричати,  не  треба  мовчать,
щоб  літню  казку  нову  написать...
Про  чари  його  і  тепло,  і  красу,
про  місяць  і  зорі,  й  ранкову  росу...
Про  чари,  що  літечко  нам  посила,
про  літні  серпанки,  ліси  і  поля,
про  те,  як  співає  природа  й  земля.
Про  ріки  веселі,  моря  й  океани,
про  справи  земні,  про  дощі  і  тумани,
про  працю  людську,  їх  дії  і  чари,
забудьте  погане,  невдачі  і  чвари...
Пишіть,  як  у  літі  усе  зелениться,
а  ще  і  про  тих,  кому  літо  лиш  сниться,..
про  те,  де  в  степу  пшениця  колоситься
і  люди  працюють,  й  ніхто  не  ліниться,
жнива  ж  бо  настали  й  іде    косовиця,
де  сонце  пече  і  спека  навколо,
й  не  хочеться  бачить  нікого  й  нічого...
Дивитись  навколо,  усе  розуміти,
все  в  світі  ясному  спостерігати,
і  слабшим  від  себе  допомагати,
А  ще  не  лінитись,  щодня  працювати...
І  казку  про  літо  складати  й  писати,-
або  просто    казку  оту  відчувати,
бо  ж  літо  і    є  живильная  казка,
творіть  самостійно  для  себе,  будь  -  ласка...
Відчуєте  радість  від  цього  творіння,
бо  ж  літо  прекрасне  додасть  нам  уміння...
Отож,  не  лініться,  а  ще  й  поспішайте,
і  часу  даремно  усе  ж  не  втрачайте,
бо  ж  літо  спішить,  як  на  крилах  злітає,
а  другого  літа  у  рік  не  буває...
Творіть  літню  казку  негайно,  сьогодні,
допоки  умови  сприяють  погодні...
Бо  нового  ж  літа  ще  довго  чекати,
і  часу  не  можна  ніяк    маргувати,
бо  казку  не  встигнете  ви  написати...
Отож  закликаю:  сідайте  за  стіл,
беріть  в  руки  ручку  і  чистий  папір,
й  пишіть  свою  казку,  чи  вірш,  а  чи  твір...
В  КП  не  забудьте  його  виставляти,
а  ми  будем,  звісно,  і  ваше  читати...


«  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916999
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2021

ПРО ЛІТНЮ КАЗКУ…

Не  треба  кричати,  не  треба  мовчать,
щоб  літню  казку  нову  написать...
Про  літнії  чари  і  тепло,  і  красу,
про  місяць  і  зорі,  й  ранкову  росу...
Про  чари,  що  літечко  нам  посила,
про  літні  серпанки,  ліси  і  поля,
про  те,  як  співає  природа  й  земля.
Про  ріки  веселі,  моря  й  океани,
про  справи  земні,  про  дощі  і  тумани,
про  працю  людську,  їх  дії  і  чари,
забудьте  погане,  невдачі  і  чвари...
Пишіть,  як  у  літі  усе  зелениться,
а  ще  і  про  тих,  кому  літо  лиш  сниться,..
про  те,  де  в  степу  пшениця  колоситься
і  люди  працюють,  й  ніхто  не  ліниться,
жнива  ж  бо  настали  й  іде    косовиця,
де  сонце  пече  і  спека  навколо,
й  не  хочеться  бачить  нікого  й  нічого...
Дивитись  навколо,  усе  розуміти,
все  в  світі  ясному  спостерігати,
і  слабшим  від  себе  допомагати,
А  ще  не  лінитись,  щодня  працювати...
І  казку  про  літо  складати  й  писати,-
або  просто    казку  оту  відчувати,
бо  ж  літо  і    є  живильная  казка,
творіть  самостійно  для  себе,  будь  -  ласка...
Відчуєте  радість  від  цього  творіння,
бо  ж  літо  прекрасне  додасть  нам  уміння...
Отож,  не  лініться,  а  ще  й  поспішайте,
і  часу  даремно  усе  ж  не  втрачайте,
бо  ж  літо  спішить,  як  на  крилах  злітає,
а  другого  літа  у  рік  не  буває...
Творіть  літню  казку  негайно,  сьогодні,
допоки  умови  сприяють  погодні...
Бо  нового  ж  літа  ще  довго  чекати,
і  часу  не  можна  ніяк    маргувати,
бо  казку  не  встигнете  ви  написати...
Отож  закликаю:  сідайте  за  стіл,
беріть  в  руки  ручку  і  чистий  папір,
й  пишіть  свою  казку,  чи  вірш,  а  чи  твір...
В  КП  не  забудьте  його  виставляти,
а  ми  будем,  звісно,  і  ваше  читати...


«  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2021

ЖИТТЯ МАЙЖЕ ПРОЙШЛО…

                                                     Життя  майже  пройшло,
                                                     До  обрію  скотилось,
                                                     Щось  добре  в  нім  було,
                                                     А  щось  лише  приснилось...

                                                     Завжди  спішила  в  даль,
                                                     Весна  буяла  й  літо:
                                                     І  радість,  і  печаль,
                                                     І  тінь  була,  і  світло.

                                                     Вдивлялась  в  небеса,
                                                     Вслухалась  в  чисті  звуки.
                                                     Вловити  журавля
                                                     Хотіла  в  свої  руки.

                                                     Не  вийшло  з  журавлем,
                                                   (  Були  лише  синиці).
                                                     Життєвим  кораблем
                                                     Прийшлось  ковтать  кислиці.

                                                     А  осінь  і  зима  -
                                                     Ще  додали  розпуки.
                                                     І  вже  готова  я  
                                                     До  вічної  розлуки...

                                                     Життя  майже  пройшло,
                                                     Дивлюсь  у  небо  знову,
                                                     Вже  сонечко  зайшло,
                                                     З  теплом  своїм  й  з  любов"ю...

                                                       Все  розумію  я,
                                                       Нам  не  змінить  закони...
                                                       Що  Богом  нам  дано,
                                                       Прийняти  ми  готові...

                                                       Не  треба  журавля,
                                                       Й  синиці  вже  не  треба,
                                                       Бо  ж  для  людей  земля,
                                                       А  їм  потрібне  небо...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2021

ПОПРОШУ Я У ЛІТЕЧКА ЩАСТЯ

Попрошу  я  у  літечка  щастя,
бо  я  знаю  воно  не  скупе...
Може  ще    й  порадіти  удасться,
і  забути  про  горе  своє...
                 Літо  -  знаю,  ласкаве  буває,
                 всім  дарує  проміння  ясне...
                 І  щоранку  воно  нам  моргає,
                 і  щовечора  спокій  дає...
Під  промінням  його  ми  працюєм,
і  веде  нас  у  райдужний  світ...
Своє  щастя  під  ним  ми  відчуєм,
вдень,  в  вечірній  час,  й  в  сонячну  ніч...
               Літні    дні  на  нас  дихають  сонцем,
               посилають  нам  юності  клич...
               Його  поклики  чуємо    серцем,
               і  готові  творить  і  любить...
В  літню  пору  ростуть  у  нас  крила,
вже  не  в  снах,  а  все  більш  на  яву.
Додає  і  наснаги,  і  сили,
і  я  літо  найбільше  люблю...
               Попрошу  я  у  літечка  щастя,
               я  відчую  його  всім  єством...
               І  в  душі,  і  у  серці  віддасться,
               і  любов"ю,  й  безмежним  добром...
Попрошу  я  у  літечка  щастя,
для  країни  й  людей  попрошу.
Може  всім  українцям  удасться,
пережити  і  вірус,  й  війну...
               Об"єднатись  усім  людям  треба,
               і  молитися  Богу  щодня...
               Бог  все  бачить  і  чує  із  неба,
               розуміють  це  люди  і  я...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916820
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2021

КРОВ ВЕЛИКУ СИЛУ МАЄ…

КРОВ    ВЕЛИКУ  СИЛУ  МАЄ,          
КРОВ    ЖИТТЯ  УСІМ  ДАЄ,
КРОВ    ЗВЕЛИЧУЄ  ЛЮДИНУ,
РІЗНА  КРОВ  -  НАМ  РІЗНЕ  І  ДАЄ...                                                                                                                                                                                              КРОВ    НЕВИННИХ  -  защемляє  серце,
КРОВ    ЗАГИБЛИХ  -  душі  наші  рве,
КРОВ    ЗАБУТИХ  -  пам"ять  убиває,
КРОВ    РАНИМИХ  -  спати  не  дає,
КРОВ    ЖИВИХ-  додає  нам  сили,
КРОВ    ПРАВДИВИХ  -  уперед  веде.
КРОВ    ВЕСЕЛИХ  -  пісню  нам  співає,
КРОВ    РОЗУМНИХ  -  крила  нам  дає,
КРОВ    УМІЛИХ    -    руки  звеличає,
КРОВ    СИЛЬНИХ  -    успіхи  дає,
КРОВ    СМІЛИВИХ  -  хоробрість  добавляє,
КРОВ    ЖОРСТОКИХ  -  сили  убиває  ,
КРОВ    КОХАНИХ  -  нам  любов  дає,  
КРОВ    БЕЗДУШНИХ  -  слабість  добавляє,
КРОВ    РІДНИХ    -  нам  життя  дає,
КРОВ    СЛАБКИХ  -    сили  уменшає
КРОВ    БЕЗСИЛИХ  -    сили  не  дає
КРОВ    БРЕХЛИВИХ  -  брехні  нам  несе,
КРОВ    ГАРЯЧИХ  -  зігріває  нас  ,
КРОВ    ЛЕДАЧИХ  -  забирає  час,
КРОВ    ВРОДЛИВИХ  -  радість  додає,
КРОВ    ЛЮБИМИХ  -  щастя    нам  дає...    
КРОВ    ВЕЛИКУУ  СИЛУ  МАЄ,    
КРОВ    В    ЖИВИХ  -  ХОЛОДНА  НЕ  БУВАЄ,
ТОЖ      ЇЇ    НАМ    ТРЕБА    БЕРЕГТИ!!!
 ЖИТИ,    ПРАЦЮВАТИ,  МРІЯТИ,  ТВОРИТИ,
 ДЛЯ  ДОСЯГНЕННЯ    МЕТИ    УПЕРЕД    ЗАВЖДИ    ІТИ...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916707
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.06.2021

ТАК ПОЧИНАЄТЬСЯ ЛІТНІЙ ДЕНЬ…

                                       Сонечко  з-за  обрію  вигляда,
                                       все  навколо  радужно  огляда,
                                       посилає  лагідно  промінці,
                                       чисті,  ніби  вимиті  в  молоці.
                                       Котиться  по  небу  в  височінь,
                                       проганяє  сутінки  й  ночі  тінь,
                                       усе  намагається  розбудить,-
                                       неможливо  цю  красу  пропустить...
                                       Стає  любо-весело  в  небесах,
                                       хмаринки  купаються  в  промінцях,
                                       отак  починається  літній  день,
                                       із  далека  чується:  дзень-дзелень.
                                       Швидко  просинається  все  живе,
                                       у  просторі  чується  щось  нове.
                                       Сонечко  всміхається  з  висоти,
                                       додає  природі  красоти.
                                       Ось  уже  проснулася  вся  земля,
                                       її  також  сонечко  звеселя,
                                       квіти  уже  скупані  у  росі,
                                         вони  запишалися  у  красі.
                                       Дерева  проснулися  і  кущі,
                                       щедро  поливали  їх  дощі,
                                       дуже  мало  літом  вони  сплять,
                                       і  їм  є  що    сонечку  показать,
                                       щедрістю  наповнені  їх  плоди,
                                       від  тепла  чудового  і  води.
                                       Ще  роса  не  висохла  на  траві,
                                       з  вітром  вона  гралася    увісні.
                                       Покотилось  сонечко  у  зеніт,
                                       розгляда  уважно  літа  квіт,
                                       йому  усміхається  все  земне,
                                       ох  і  гарне  літечко  золоте...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916622
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2021

НЕ ШУКАЙТЕ ПРАВДИ ТАМ, ДЕ ГРОШІ ПРАВЛЯТЬ

Не  шукайте  правди  
там,  де  гроші  правлять...                                    
Співчуття  не  буде,
де  багатий  дім...
           А  ідіть  до  рівних,
           до  простих  і  бідних,
           віддадуть  останній
           хліб  вам  в  домі  тім.
Не  шукайте  правди
і  у  нашій  владі,
там  її  немає
уже  котрий  рік...
             А  ідіть  до  друзів,
             і  до  людей  вірних,
             там  вас  обігріють
             і  накормлять  всіх...
Не  шукайте  правди,
там  де  бізнес  вдалий,
там  гроші  панують,
й  тільки  для  своїх...
             Не  шукайте  правди,
             а  краще  працюйте,-
             дома,  чи  у  полі,
             а  чи  й  у  цехах...
Праця  вам  поможе,
звеселить  вам  душі,
та  й  зарплата  буде,
хоч  і  незначна...
             Або  самі  дома,-
             відкривайте  фірму,
             працюйте  до  втоми,
             та  все  ж  буде  й  хліб..
А  як  буде  хліб  в  вас,
то  будуть  і  сили,
ви  зможете  жити,
і  дітей  ростить...
             Не  шукайте  правди,
             там,  де  гроші  правлять,
             бо  там  де  багатий
             співчуття  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2021

ЛІТУ ВІРШ Я ПОСВЯЩАЮ…

Слава  Богу  уже  справжнє,
Літо  -  літечко  прийшло,
І  красиве,  й  бездоганне,
Як  в  дитинстві  в  нас  було...
         Я  ловлю  усі  моменти,
         І  у  пам"ять  їх  кладу,
         І  знаходжу  компліменти,
         Всі  веселі  й  доладу...
Чую  музику  чудову,
Вона  кличе  мене  вдаль...
Кладу  музику  у  слово,
Літо  схоже  на  кришталь...
         Літо  вихором  підносить,
         І  тепло,  і  благодать...
         Все  погане  вмить  відходить,
         Біль  зникає  і  печаль...
Поспішаю  до  черешні,
Стиглі  ягоди  я  рву...
Нариваю  повні  жмені,
І  до  рота  їх  кладу...
         Їхній  смак  я  відчуваю,
         І  чарівність,  й  доброту...
         Я  з  дитинства    пам"ятаю,-
         Цю  незвичну    смакоту...
Літу  вірш  я  посвящаю,
І  черешням,  і  теплу...
І  дорослим,  й  дітям  славним,
Я  посвяти  напишу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2021

ЖИВ НА СВІТІ ЧОЛОВІК…

Жив  на  світі  чоловік,
Вже  прожив  немало  літ...
Мав  великий  він  порок,
Потяг  мав  він  до  жінок.
         Він  крутивсь,  як  вітер  з  степу,
         Додавав  до  куті  меду,
         На  одній  крутивсь  нозі,-
         Ранком,  вдень  і  ввечері...
На  слова  він  був  мастак,
А  на  справах,  щось  не  так...
Хоч  язик  і  без  кісток,
Слова  сипав,  як  пісок..
         Обіцянки  ця-ця-цянки,-
         Сипав  звечора  і  зранку...
         Не  дотримувавсь  він  правил,
         І  бувало,  що  й  лукавив...
Вмів  жінкам  він  обіцяти,
Радість  й  щастя  їм  давати...
І  були  такі  жінки,
Йому  вірили  таки...
         На  словах  він  молодець,
         Справи  ж  зводив  нанівець,
         Обдирав  жінок,  як  липку,
         Не  обличчя  мав,  а  пику...
Не  любив  він  й  працювать,
Вправно  вмів  зате  брехать...
І  надіявсь  на  свій  шарм,
Й  не  ходив  ніколи  в  храм...
           Так  проходили  роки
           Й  постарів  він  все  ж  таки,
           І  сім"ї  він  не  створив,
           Ніби  зовсім  і  не  жив...
Як  прийшов  час  помирать,
Не  міг  й  слова  вже  сказать,
Ні  покликати  нікого,
Й  друзів  теж  не  було  в  нього...
           В  селі  люди  були  добрі,
           Поховали  його  в  полі,-
           На  цвинтарі  за  селом,
           Пом"янули  все  ж  добром...
Все  ж  земляк  був  чоловік,
Тут  прожив  він  весь  свій  вік,
І  хоч  мав  він  свої  вади,
Пробачили  люди  зради...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.06.2021

ЗАРОЖЕВІЛО ВЖЕ СЬОГОДНІ….

Зарожевіло  вже  сьогодні,
Довго  ми  ждали  всі  того,
Що  літо  на  усе  спроможне,-
І  на  тепло,  і  на  добро...
               І  сірі,  й  білі  в  небі  хмари,
               А  небо  синє  все  одно...
               Відійдуть  сірі,  як  отари,
               І  буде  всім  нам  хорошо...
Гаї  давно  уже  зелені,
Вже  відспівали  солов"ї,
Снуються  радощі  щоденні
Стає  приємно  всім  й  мені...
               І  будуть  квітами  повиті,-
               Двори  і  парки,  і  ліси,
               Бо  ж  по  землі  вже  ходить  літо,
               На  травах  крапельки  роси...
А  тим  у  кого  чуле  серце,
Ще  ширшим  стане  білий  світ,
В  кого  за  краєм  душа  б"ється,
Тому  й  тепла  додасться  більш...
               І  вірус  нам  не  перешкода,
               Йому  не  вбити  наший  квіт..
               Дітям  відкриються  дороги,
               В  майбутній  праведний  вже  світ...
І  будуть  мрії  в  нас  пророчі,
Рожеві  ранки,  у  піснях,
І  вечори  цікаві  й  ночі,
Вже  на  яву,  а  не  у  снах...  
               Зарожевіло  вже  сьогодні,
               Літо  дарує  нам  тепло,
               Ми  підставляємо  долоні,
               З  любов"ю  ловимо  його...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2021

СНЯТЬСЯ СНИ МЕНІ ЩОНОЧІ….

Сняться  сни  мені  щоночі,
І  буває  що  й  пророчі...
У  свідомість  мою  линуть,
Як  проснусь,  вони  й  загинуть...
           А  бувають  сни  -  тривоги,
           Тоді  я  встаю  на  ноги...
           Чую  подихи  біди,
             П"ю  ковток  тоді  води...
Вода  спокій  повертає,
І  я  спати  знов  лягаю...
Нерви  свої  вгомоню
Й  заспокоєна  знов  сплю,
           Бува  в  снах  бачу  дорогу,
           Що  веде  мене  до  Бога...
           Тоді  знов  я  просинаюсь,
           Встаю  з  ліжка,  йду  вмиваюсь...
Часом  сняться  мені  чайки,
Перестроги,  як  загадки...
Я  проснутися  не  можу,
Зупинити  чайок  хочу...  
           А  вони  летять,  летять,
           В  хмаровища  залетять...
           Я  вдивляюся  у  небо,
           Є  проснутися  потреба...
Якось  снилися  лелеки,
Вгорі  високо  далеко,
Щось  лелеки  ті  кричали,
Розбудили,  сон  забрали...
             А  бува  сниться  війна,
             На  краю  мого  села,
             Бій  жорстокий  там  іде,
             В  бій  бійців  татко  веде...
Я  проснутись  намагаюсь,
Щоб  до  тата  привітатись,
Помогти  йому  в  бою,
Захистить  землю  свою...
             А  буває  сниться  мама,
             Молода,  весела,  гарна,
             Усміхається  вона,
             І  мене  розвеселя...
Часом  лину  я  далеко,
У  минулі  свої  сни,
Стаю  схожа  на  лелеку,
Прилетіла,  що  з  імли...
             Тоді  враз  я  просинаюсь,
             Умиваюсь,  одягаюсь,
             На  подвір"я  поспішаю,
             І  лелек  вгорі  шукаю...  
Сняться  сни  мені  щоночі,
Я  чекаю  їх  охоче...
Бо  у  них  нове  життя,
Що  веде  у  майбуття...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2021

ОЙ, У ЖИТІ, В ЖИТІ…

Ой,  у  житі,в  житі  -  зацвіли  волошки,
а  мені  здалося,що  то  їдуть  гості...
           Ой,  у  поліі,  в  полі  -  зацвіли  васильки,
           а  мені  почулись,  співи  жайворонків...
Ой,  у  житі,  в  житі  -  зацвіцли  ромашки,
мені  почулось  дзвонять  діти  й  внуки...
           Ой,  у  полі,  в  полі  -  зацвіли  сокирки,
           а  мені  здалося,  зникли  всі  хмаринки...
Ой  у  житі,  в  житі,  зацвів  вже  й  нарцис,
а  мені  відчулось,  вірус  уже  зник...
           Ой,  у  полі,  в  полі,  уже  квітнуть  маки,
           а  мені  здалося,  Зе  пішов  в  відставку...
Ой  у  житі,  в  житі,  вже  цвітуть  фіалки,
а  я  відчуваю,  у  владі  є  сварки...
             Ой  у  полі,  в  полі,  квітнуть  незабудки,
             а  мені  вчуваються    мирні  уже  звуки...
Ой,  у  житі,  в  житі,  розквітають  мальви.
а  мені  ввижаються,  будуть  ще  дні  славні...
                 Ой,  у  полі,  в  полі,  відцвітають  крокуси,
                 а  мені  вчуваються  нові  влади  "фокуси"...
Ой,  у  житі,  в  житі,  цвітуть  уже  лютики,
а  мені  вчуваються  літа  диво  -  звуки...
                 Ой,  у  полі,    в  полі,  цвітуть  і  кульбабки,
                 а  мені  ввижаються,  пенсійні  добавки...
Ой  у  житі,  в  житі,  зацвіли  дзвіночки,
а  мені  почулися,  рідні  голосочки...
               Ой,  у  полі,  в  полі,  сонтрава  цвіте,  
               а  мені  вчувається,  літо  до  нас  йде...
Ой  у  житі,  в  житі,  лютики  цвітуть,
а  мені  вчувається,  справи  гарні  йдуть...
           Ой,  у  полі,  в  полі,  табак  дозріва,
           а  мені  здалося,  я  ще  молода...
Ой  у  житі,  в  житі,  уже  й  льон  цвіте
а  мені  вчувається,  милий  мій  іде...
             Ой  у  полі,  в  полі,  безсмертник  цвіте,
             а  мені  всміхається    сонце  золоте...
Ой,  у  житі,  в  житі,  піжма  зацвіла,
а  мені  почулося,  війна  відійшла...
           Ой,  у  полі,  в  полі,  горицвіт  цвіте,
           а  мені  вчувається,  зло  все  відійде...
У  полі,    у  житі  квіти  ще  цвітуть,
а  я  відчуваю  усі  щастя  ждуть...
             І  поле,  і  жито  -  я  дуже  люблю,
             Тому    я  частенько  про  них  і  пишу...
Квітів  є  багато  на  кожному  полі,
вони  визначальні  бувають  у  долі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2021

А ТЕПЛА НЕМА Й НЕМА…

Ось  і  літо,  уже  й  літо,
А  тепла  нема  й  нема...
Холоднеча  надоїла,
Чи  це  літо,  чи  зима?
           Я  вихожу  на  подвір"я,          
           Чи  й  дивлюся  із  вікна,
           А  там  дощ,  а  з  ним  і  вітер,
           А  тепла  нема  й  нема...
Вже  посходили  всі  квіти,
Виглядають  з  -  за  вугла...
Як  і  я  чекають  літа,
І  від  сонечка  тепла...
             Ніби  ж  гарне  і  рожеве
             Сонце  дивиться  згори...
             Я  кажу  йому,  що  треба,
             Не  пустить  до  нас  біди...
Накопичилось  багато,
В  цьому  свііті  уже  зла...
Карантини,  пандемія,
Ще  й  на  Сході  йде  війна...
             Тому  й  просять  люди  літо,
               Не  скупиться  на  тепло,
               Половіє  нехай  жито,
               І  навік  хай  згине  зло...
Коли  літом  більше  холод,
Важко  буде  восени...
А  зимою  навіть  голод,
Не  всі  діждуться  весни...
               Та  й  по  часу  уже    літо,
               А  де  літо,  там  тепло
               Сонце  й  квіти  люблять  діти,
               Й  не  потрібне  літом  зло......
Отож,  літечко,  стань  добрим,
І  людей  не  ображай...
Відпусти  все  зло  із  себе,
і  тепла  швидше  додай...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2021

ЧАСИ ГАНЬБИ САМІ СОБОЮ НЕ МИНУТЬ…

"Часи  ганьби,
Коли  народом  без  мети,-
Керує  уряд  без  програми,
І  президент  без  голови..."
               І  хоч  не  я  слова  ці  написала,
               Десь  в  інтернеті  я  їх  прочитала,
               Свій  підпис  я  під  ними  поставила,
               Бо  це  й  моя  і  всіх  нас  справа...
Куди  веде  нас  ця  нікчемна  влада?-
Не  можу  я  їх  суті  зрозуміть,  
Куди  сховалася  народу  слава?-
Простому  люду  треба  це  збагнуть...
               Чи  час  не  той,  чи    ми  вже  не  такі?
               Чи  запорізькі    сили  загубили,  
               Шляхи  яких  були  колись  геройські,
               Чи  ми  збайдужіли,  чи  честь    проспали?..    
Лиш  милості  чекаємо  від  Бога,
І  мовчимо,  й  не  робимо  нічого,
А  все  ждемо  чиєїсь  допомоги,
І  не  звіряєм  з  Правдою  дороги...
               Тому  й  живем  у  бідності  і  горі,
               І  не  шукаєм  виходу,  а  терпимо,
               Вже    з  нас  сміються  Місяць  й  Зорі,
               В  покорі  й  болях  мовчки  живемо...
А  треба  вже  своє  сказати  слово,
І  вигнать  геть  і  німоту,  й  покору,
І  владу  вже  обрати  справжню  нову,
Жить  й  працювать  для  себе  і    народу...
               Часи  ганьби  самі  собою  не  минуть,
               Щоб  досягти  мети,  все  нам  мінять...
               І  уряду  нам  виставлять  програми,
               І  президента    обирать  між  нами...
Достойного,  правдивого,  не  жлоба,
Політика,  державника,  прямого,
І  працелюба,  вмілого  до  діла  і  до  слова,
Тоді  і  буде  все  у  нас  чудово...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915679
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021

ПРОЧИТАНЕ В ІНТЕРНЕТІ…

                           ХОЧЕТЬСЯ  ПРОКИНУТИСЬ    ЗРАНКУ,
                                       ВИПИТИ  ГОРНЯТКО
                                       СМАЧНОЇ  КАВИ...
                             І    БІЛЬШЕ  НІКОЛИ  НЕ  БАЧИТИ    
                                       В  СТРІЧЦІ  НОВИН
                                       ПРО  ЗЕЛЕНСЬКОГО...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915601
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021

В ДИТСАДОЧКУ ДІТОЧКИ…

Чи  забуло  Літечко,
Що  Свято  у  Діточок:
Сонце  затулило,
Ще  й  дощем  умило...
           Дітки  не  злякалися,
           Від  дощу  сховалися,
           В  ігри  різні  гралися,
           Святу  усміхалися...
А  ще  танцювали,
Весело  співали,
Щебетали,  розмовляли,
Своє  свято  прославляли...
           Потім  пообідали,
           Трішечки  посиділи,
           І  до  спальні  всі  пішли,
           Спатки  всі  вони  лягли...
Сни  їм  снились  лагадні,
З  татами  й  мамами...
Спали  довгих  дві  години,
Доки  їх  не  розбудили...
           Після  сну  ще  гралися,
           І  навіть  навчалися,
           Вихователі  хвалили,
           Що  вони  такі  кмітливі.
Так  закінчився  цей  день,
Переповнений  ідей,
Вражень  повен  і  пісень,
Для  усіх  малих  дітей...
           В  дитсадочку  діточки,
           Зростають,  як  квіточки,
           Свято  це  зустріли,
           І  дуже  раділи...
Їх  сюрпризи  й  дома  ждали,-
Від  бабусь  і  від  батьків...
Дома  їх  також  вітали,
Й  подарунки  їм  вручали...
           З  святом  я  також  вітаю,
           І  дорослих  і  малих,
           Буть  щасливими  бажаю,
           Успіхів  в  житті  для  всих...
Хоч  забуло  Літечко,
Що  свято  у  Діточок...
Всі  свято  зустріли,
І  були  щасливі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915581
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021

Я НА ДОРОГУ ЙДУ ЗНОВ, СИНУ…

                                                   Я  на  дорогу  йду  знов,  сину,
                                                   Тебе  я  буду  виглядать,
                                                   Не  хочу  вірить,  що  загинув,
                                                   Так,  як  і  ждала,  буду  ждать.

                                                   Я  придивляюся,  мій  сину,
                                                   Це  ж  ті  доріжки  і  стежки,
                                                   Де  ти  ходив...  До  них  я  лину,
                                                   Про  тебе  всі  мої  думки.

                                                   Мене  стрічає  клен  високий,                          
                                                   Про  щось  шепочуться  листки  -
                                                   Такий  безмежний  світ  широкий,
                                                   Де  ж  загубивсь  у  ньому  ти?

                                                   Я  притуляюсь  до  листочків,
                                                   До  них  сумна  завжди  горнусь,
                                                   Не  каже  клен,  де  мій  синочок,
                                                   Чому  до  мене  не  вернувсь...

                                                     Вітер  гойда  клена  листочки,
                                                     Мого  торкається  чола,
                                                     Може,  це  ти  мені,  синочку,
                                                     Вісточку  шлеш  аж  звідтіля?..

                                                     Пройшло  років  уже  немало,
                                                     Та  не  мина  моя  жура...
                                                     Я  на  дорогу  йду  так  само,
                                                     Така  це  доленька  моя...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915471
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2021

ТИ НА ДОРОГУ ХОДИШ, МАМО…

                                                         Ти  на  дорогу  ходиш,  мамо,
                                                         Мене  у  гості  не  чекай.
                                                         Я  не  приїду,  як  бувало,
                                                         А  ти  онуків  виглядай.

                                                         А  я  до  тебе  вітром  лину,  
                                                         Клена  гойдаються  листки,
                                                         Несу  тобі  я  смак  полину
                                                         Й  синівське  лагідне:  "Прости!"

                                                         Про  це  нашіптують  листочки,
                                                         Ти  їх  послухай,  не  спіши.
                                                         Може,  той  клен  -  то  твій  синочок,
                                                         Йому  про  себе  розкажи.

                                                         Пройшло  років  уже  немало,
                                                         Та  не  зійшла  твоя  журба.
                                                         Не  побивайсь  за  мною,  мамо,
                                                         Ти  в  цьому  світі  не  одна.

                                                           І  пиріжків  ти,  як  бувало,
                                                           Мені  із  вишнями  спечи.
                                                           Роздай  їх  людям,  моя  мамо,
                                                           І  біля  клена  помовчи...                
                                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915391
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2021

ПОВОРОТИ ДОЛІ…

Був  сусід  у  нас  дивак,
Зрозуміть  його  ніяк,
Не  вдавалося  нікому,
Молодому  і  старому,
Ані  жінці,  ані  дітям,
Ані  друзям,  ні  сусідам...
До  роботи  був  мастак,
Не  втрачав  він  часу  так,
Як  ніхто  було  й  ніколи,
Йшов  з  роботи  він  додому,
Звісно  й  друзі  були  в  нього,
Як  і  він  теж  диваки,
Нерозлийвода  таки...
В  вихідні  збирались  разом,
Ловить  рибу  ішли  часом,
В  один  кошик  рибу  клали
Всім  порівну  розділяли,
Віддавали  всю  жінкам,
Й  не  робили  тарарам.
Жінки  смажили  й  варили
Дітки  з  радістю  все  їли,
Не  сварились,  не  кричали,
Батьків  вони  поважали...
Так  збігав  за  роком  рік,
Вже  й  поважний  прийшов  вік,
Захворів  один  із  них,
Другий  вражено  притих...
Другу  помагав  й  сім"ї
У  їх  горі  і  біді...
Друга  друг  відвіз  в  лікарню,
Лікували,  ніби  й  вправно
Чоловіка  все  ж  не  стало...
Другий  довго  сумував,  
Сім"ю  друга  чатував,
І  як  міг  допомагав...
Якось  так  в  житті  вже  сталось,
З  друга  жінкою  з"єднались,
Жити  разом  почали,
І  щасливими  були...
Розуміли,  що  це  зрада,
Та  любові  не  завада...
Розуміли  все  вони,
Та  спинитись  не  могли...
Бо  колись  в  молоді  роки,
Почуття  мали  глибокі...
Та  не  так  життя  їх  склалось,
Як  хотілось,  так  не  сталось...
Вийшло  все,  до  навпаки,
Доля,  мабуть,  це  таки...
Хоч  у  зрілі  вже  роки,
Зрозуміли  все  вони,
І  вже  більш  не  розлучались,
Щастя  їм  вже  усміхалось...
Так  буває  у  житті,-
Хочте  вірте,  хочте  ні!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915293
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2021

ХИМЕРИ ВЕЛИКОГО НЕВИДИМОГО… (проза)

Шелестить  і  шумить,
І  гілля  ламає,
Куряву  стовпом  здіймає,
З  ніг  бува  збиває,
Чуєш  ти,  як  він  гуде,
Не  побачиш  його  ніде!
Спокій  мастак  забирати,
Якже  його  звати?..
           (  Болгарська  загадка)

Якось  трапилися  одному  подорожньому  троє.  Подорожній  поклонився,
привітався  і  пішов  собі  далі.    Кожен  з  трьох  доводив,  що  подорожній
привітався  тільки  з  ним.  Сперечалися,  сперечалися  і  вирішили  узнати
від  самого  подорожнього.
     Догнали  його  і  спитали:
-  Кому  ти,  чоловіче  добрий,  уклонився?
 А  той  у  свою  чергу  спитав:
-  А  ви  хто  такі?
-Я  -  Сонце,  -  сказав  один,
-  А  я  -  Мороз,  -  відповів  другий
-  А  я  -  Вітер  -  відповів  третій.
-  Вітру  я  вклонився,  -  трохи  подумавши,  сказав  подорожній.
-Ах,  так,  -  обурилося  Сонце,  -  спалю  твою  ниву,  і  ти  ,  й  твоя  родина,
з  голоду  повмираєте.
 Тоді  Вітер  і  каже:
-Не  бійся,  іди  собі  спокійно.  Почнеться  спека  -  я  подму  прохолодою,
дощу  принесу,  не  згорять  твої  посіви.  І  сім"я  твоя,  і  ти  житимете  в
спокої.
 Тоді    Мороз    каже;
 -  Я    тебе  заморожу,  і  твою  ниву,  і  ви  всі  помрете.
Тоді  Вітер  каже;
 -  Не  бійся,  у  люту  холоднечу  я  теплом  дихну,  і  відігрію  і  тебе,  і
твою  ниву,  і  сім"ю  твою,  і  ви  всі  будете  жити  і  добро  творити.
         У  цій  казці,  чи  то  притчі  криється  глибока  народна  мудрість;  і
справді  буває,  що  вітер  сильніший  за  сонце  і  за        мороз.  А  ще  сонячне
тепло  і  холод  від  морозу  ми  відчуваємо,  і  посуті  бачимо,  а  Вітрові
потоки  ми  відчуваємо,  але  ніколи  не  бачимо  його,  бо  він  Великий
Невидимий,  Та  без  нього  ми  не  можемо  жити,  і  рослини,  й  тварини  також.
Повітря  потрібне  всьому  живому,  так  само,  як  і  світло,  і  вода...
Мабуть  кожен  з  нас  знає  величезне  значення  вітру...Він  опилює  рослини,
він  і  санітар,  приносить  і  тепло,  і  холод,  розбуджує  природу....А  чого
варі  ВЕС*?....
І  хоч  вітер  часом  наносить  і  шкоду,  та  його  здобутки  шкоду  перекривають.
Про  дивовижні    вітри  може  якось  буде  моя  нова    розповідь.
А  цю  я  хочу  закічити  словами  з  пісні:
               Без  вітру  не  родить  жито,
               Без  вітру  вода  не  шумить,
               Без  мрії  не  можна  жити,
               Не  можна  нікого  любить.

 *ВЕС  -  Вітрова  електрична  станція.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915187
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2021

ПРО МАРШРУТИ, СУСІДСТВО І ДРУЖБУ…

Проклав  стежку  пішки,
До  сусідки  в  ліжко...
Все  було  б  нічого,
Та  ранку  одного,
Повернувся  чоловік,
А  сусід  втекти  не  зміг...
Бились  довго  й  дуже,
А  жінці  й  байдуже...
Встала  вона  з  ліжка,
Одягнулась  трішки,
Вмилась,  усміхнулась,
Неспішно  вернулась...
Дістала  наїдки,
Пішла  до  сусідки,
Запросила  в  гості,
Сіли  на  помості,
Пили  вино  й  їли,
І  пісні    співали,
І  ще  й  танцювали.
І  в  "дурня"  пограли...
Не  сварились,  не  кричали,
Бо  ж  сусіди,  як  рідня,
Дружна,  віддана  сім"я...
Жінки,  як  сестрички,
Все  рішають  швидко
Чоловіки,  як  брати...
Були  й  мають  бути...
Сусідські  маршрути,
Так  було  і  завжди  буде,
Доки  житимуть  в  нас  люди...
Дружба  ж  ,  то  є  братство,-
Дорожча  за  багатство,
Пізається  у  біді,
А  гартуються  в  труді...
В  відпочинку  і  в  любові,
Тож    відносини  -  чудові
Хоч  крути,  хоч  не  крути,
Мають  бути  в  них  завжди,
І  учора,  і  сьогодні,
Вони  ж  люди  відомі...
В  селах  є  такі  дива,
І  у  холод,  і  в  жнива...
І  зимою,  і  весною,
й  часто  літньою  порою,
В  посівну,  чи  й  у  жнива,-
І  у  нас  таке  бува...
Бо  ж  любов  не  дивина,
А  у  вас  таке  бува?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915050
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2021

ОЙ, КОПАЛА БУРЯКИ, ОЙ, КОПАЛА ( посвята вдовам) . .

Ой,  копала  буряки,  ой,  копала,
Та  й  скидала  на  купки,  та  й  скидала...
Котрі  кращі  у  торби  укидала,
І  від  заздрющих  очей  їх  ховала...
В  кінці  дня  вона  ті  торби    теж  ховала,
Щоб  якась  чужа  рука  не  покрала...
Уночі  ті  торби  відшукала,
І  додому  їх  усіх  поносила...
Дома    ті  буряки  всі  потерла,
І  з  дріждями  розвела,  і  накрила,
Через  пару,  чи  й  більш  днів  розтопила,
І  горілки  з    буряків  наварила...
На  гостину  бригадира  запросила,
І  його  горілкою  пригостила,
А  він  пив,  випивав  і  на  неї  поглядав.
Ніжно  й  мило,  і  ще  й  з  нею  переспав,
І  була    вона  тоді  з  ним  щаслива...
І  з  тих  пір  вони  вдвох  випивали,
Випивали,  розмовляли  і  співали...
Він  постійно  вихваляв  ту  горілку,
І  її  він  обіймав  кріпко,  кріпко...
А  вона    ж  то,  люди,  була  удовою,
Тому  й  рада  була  тій  любові,
А  він  пив  випивав  і  їй  часто  казав,
Що  й  горілка  і  вона,  ой  солодка,
Й  буде  ланка  її  п"ятисотка...
Тільки  жаль,  дуже  жаль,  все  скінчилось,
Була  жінка  у  нього  ой  сварлива,
Вона  вікна  їй    усі  ой  побила,
Важка  доля  її  удовина,
І  в  усьому  війна  клята  винна...
Ой,  копала  буряки,  ой,  копала
Та  й  скидала  на  купки,  та  й  скидала,
І  війну  ту  страшну  проклинала....
Що  вона  щастя  її,  та  й  убила...
І  її  діточок  осиротила...
Як  вона,  бригадир  теж  журився,
Все  частіше  він  їй  також  снився...                  
Так  вона  більш  нікого    й  не  любила,
І  своїх  діточок  ой,  ростила...
Працювала,  жила,  подруг  мала,
Вечорами  з  ними  ой,  співала...
І  душа  від  пісень  оживала...
Ой,  копала  буряки,  ой,  копала...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915006
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2021

КУМ -- НА ГАЗІ, Я -- НА МАЗІ… ( з минувшини)

У  селі  моєму  жили  -  були  друзі,
Що  шоферували  у  одній  окрузі...
І  вони,  і  їх  машини  чимсь  були  схожі,
Гули  як  скажені,  на  друзів  похожі...
Кожне  боже  літо  були  вони  в  полі,
Зерно  від  комбайнів  на  токи  возили,
Куряву  здіймали  їх  диво  -  машини,
Вони  ж  жартували  і  усіх  смішили...
А  ще  і  до  всього  співати  любили,
Й  пісеньки  для  співу  самі  сочиняли,
І  сміючись  завше  весело  співали,
Їхні  важкі  руки  кермом  керували,
А  вони  співали,  та  ще  й  жартували...
Ми  з  братом  у  полі  часом  теж  бували,
І  їх  пісні  -  диво  ми  також  співали...
Пісні  були  різні,  та  все  більш  веселі,
Ми  з  братом  ловили  і  в    село  носили,
А  потім  із  друзями  співали  щосили.
Більшість  тих  пісень  я,  звісно,  забула,
Та  одну,  хоч  і  не  всю    пригадала,
І  оце  сьогодні  її    я  співала:
"Кум  -  на  ГАЗІ,  я  -  на  МАЗІ,-  жмемо!
 Кум  -  в  куветі,  я  -  в  буфеті,  -  п"ємо!
 Кум  -  в  лікарні,  я  -  в  міліції,  -  ждемо!
 Кум  -  в  могилі,  я  в  Сибірі,  -  живемо!..
 Я  обох  їх  пам"ятаю,  і  про  них  пишу,
 І  пісні  про  них  складаю,  не  грішу...
Той  з  Сибіру  повернувся  вже  давно...
І  сім"я    була,  і  діти,  і  внуки  були
Ось  такі  чудові  люди  у  селі  жили,
І  про  них  ,  і  схожих  інших,  треба  пам"ятать,
Своїм  дітям  і  онукам    розповідать...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2021

ОЙ, НА ГОРІ БІБ… (дитяче)

Ой,  на  горі  біб,
На  долині  мак...
Цю  дитячу  пісеньку,
Мабуть  знає  всяк...
           А  мої  всі  діточки,
           В  дитсадку  були,
           І  тому  цю  пісеньку,
           Знали  і  вони...
І  бувало  дома
У  "садочок"  грали,
І  вони  цю  пісеньку  
Весело  співали...
           І  усі  дорослі,
           Теж  запам"ятали...
           Бо  разом  із  дітками,
           Частенько  співали...
Отож,  я  попробую,  
Її  пригадать...
І  вже  для  правнученьки
Її  заспівать.
         "Ой,  на  горі  біб,
           На  долині  мак...
           Всі  дівчатка  -  янголятка,
           Нехай  буде  так!
Ой,  на  горі  біб,
На  долині  мак...
Всі  хлопчики,  як  дубочки,
Було  й  буде  так...
         Ой,  на  горі    біб,
         А  в  долині  мак,
         Взялись  діточки  за  руки,
         Танцюють  гопак!
Ой,  на  горі  біб,
На  долині  мак,..
Усі  діти  у  садочку,
Люблять  танцювать...
           Ой,  на  горі  біб,  
           А  в  долині  мак,
           І  дорослі  танцювали,
           Оце  було  так!
Танцювали,  дріботіли,
Доки  їстоньки  схотіли,
Зупинились,  потім  сіли,
Заспівали  так:
"Їсти  дайте  нам!"
           Ой,  на  горі  біб,
           А  в  долині  мак...
           Діти  справно  все  поїли,
           І  пішли  всі  спать...
Ой,  на  горі  дуб,
А  в  долині  мак...
Вихователі  зраділи,
Оце  було  так!"  
         Ой,  на  горі  біб,
         А  в  долині  мак...
         Я  співаю  для  правнучки,
         І  радію  так!
             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914795
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2021

ВІТАЛЬНИЙ СПЕКТР… (з розряду СИТУАЦІЇ)

Привіти  -  від  Віти,
Вітання  -  від  Тані,
Прокльони  -  від  Альони,
А  дулі  -  від  Улі...
Медалі  -  від  Галі,
Сандалі  -  від  Валі,
Сніданки  -  від  мами,
ВІд  батька  -  кожух,
Від  бабці  -  петух,
Від  брата  -  машина,
Від  тещі  -  лозина,
Від  тестя  -  торбина,
Від  жінки  -  пиріг,
Від  друга  -  поріг,
Коза  -  від  сусіда,
А  люлька  -  від  діда...
Все  склав  у  машину,
поїхав  до  сина,,
Йому  все  відвіз,
Додому  не  їхав,  а  ліз.
Приїхав,  стомився,
З  дороги  -  умився,
Не  пив  і  не  їв,
Час  мовчки  сидів...
А  потім  піднявся,
До  спальні  добрався,
Не  ліг,  а  упав,
Добу  цілу  спав...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2021

УЖЕ Й ЛІТО НА ПОРІ….

       Сонце...Синь...В  серпанку  ранок,
       На  вулиці  благодать...
       Не  потрібний  і  сніданок,
       Лиш    красу  оцю  б  впіймать...
Вибігаю  я  на  ганок,
На  траві    роса  блищить...
Хоч  пора    йти  на  сніданок,
Я  красу  іду  ловить...
       Іду  босими  ногами,
       Я  по  ранішній  росі...
       Ловлю  промені  руками,
       Потопаю  у  красі...
Усміхаюся  погоді,-
Сонцю,  небу  і  росі,
Богу  дякую  й  природі,
І  вклоняюсь  до  землі...
       Десь  взялися  в  небі  хмари,
       Вітерець  вже  шелестить...
       Ніби  у  степу  отари,
       Позбігались  в  одну  мить...
Не  на  жарти  вітер  взявся,
Зашумів  внизу  й  вгорі...
Може  він  не  розібрався,
Що  вже  літо  на  порі...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914580
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2021

ЖИТТЄВІ ЦІКАВИНКИ… (все більшпе проза)

1.  СЬОГОДНІ    УНІКАЛЬНИЙ    ДЕНЬ:
 21  число,  21  року  у  21  столітті...
 Бажаю  друзям  всім  зустрітись,
о  21  годині  і  трішки  випить,  не  напитись,
поговорити  й  поспівати,
відзначить  цю  цікаву  дату...
Збираймо,  люди,  все  цікаве,
ділімось  ним  ми  із  людьми,
нехай  шукають  і  вони,
і  з  нами  діляться  також,..

2.  ДЕСЬ  ПРОЧИТАНЕ,  ЧИ  ПОЧУТЕ:
   ПЕНСІОНЕР...    ЗАВАГІТНІВ
 До  однієї  з  лікарень,  здається  у  США,  звернувся  71-  річний  пенсіонер
зі  скаргою  на    болі  в  животі.  Дідусеві  всттановили  діагноз:
ВАГІТНІСТЬ.
 Одержавши  наслідки  аналізів,  пенсіонер  був  шокований.
Пізніше  виявилось,  що  винен  не  дідусь,  а  комп"ютер:  у  нього  ввели
неправильні  ключові  слова.  Дізнавшись  про  це,  дідусь  полегшено
зітхнув.

3.  ДОНЕДАВНА  ТАК  БУВАЛО  У  БЕРЕЗНІ  І  У  ЖОВТНІ.
Здогадалися    ви,  а  чи  ні  -  невідомо,  звісно,    мені...
Тож  дозвольте  мені  нагадати,  про  цікаві  два  дні  і  дві  дати:
У  березні  була  найкоротша  доба,  тривалісю  -  23  години,
а  у  жовтні  -  найдовша  доба,  тривалістю  25  годин...
Що  ж  тепер  ви  вже  всі  догадались,  то  такий  був  нам  владний  наказ,
переводити  стрілки  годинників,  то  вперед  на  годину,  то  назад.

4.    НАЙТОЧНІШИЙ    УКРАЇНСЬКИЙ    ГОДИННИК...
   Сигнали  точного  часу,  які  передають  українські  радіо  та  телеканали,
звіряються  за  годинником,  який  знаходиться  у  Харкові,  в  Національному
науковому  центрі  "Інститут  метрології".  Головний  годинник  країни
зовсім  не  схожий  на  ті,  які  ми  звикли  бачити.  Його  організм
розміщується  в  металевих  шафах.  Час  вимірюється  кількістю  коливань
атомів  водню  або  цезію.  Точність  цього  комплексу  приладів,  офіційно
названих  Державним  первинним  еталоном  часу  й  частоти  України,
унікальна.  Допустиме  відставання  може  бути  на  1  секунду  за  мільйон
років.  Цей  годинник  синхронізує  український  час  з  міжнародним  етелоном
часу..
           Український  державний  первинний  еталон  включено  у  Всесвітню
мережу  еталонів  і  ваг.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914451
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021

ОСЬ ПРИЙШЛА Я ЗНОВ НА ЦВИНТАР…

Ось  прийшла  я  знов  на  цвинтар,
 Своїх  рідних  пом"януть,
 І  посіяла  я    квіти,
 Хай  вони  для  них  цвітуть...
             Бачу,  клени  і  берізки  
             У  зажурі  всі  стоять,
             Витираю  обеліски,
             Як  живі  нехай  блищать...
На  сторожі  тихих  ранків,
В  сизих  сутінках  жури,
Непомітно  навіть    знаків,
Ції  ранньої  пори...
             І  навколо  німо,  й  тихо,
             Нема  кому  говорить...
             Відступило  навіть  лихо,
             Десь  сховалось  і  мовчить...
Лише  пугач  на  сторожі,
На  кленочку  сам  сидить,
І  гуде  щось  на  дорозі,
Не  стихає  ні  на  мить...
             Спочивають  мої  рідні,-
             Син,  невістка  й  чоловік,
             І  матуся  моя  рідна,
             Вже  немало  довгих  літ...
Ставлю  я  для  них  водички,
І  гостинці    теж  кладу,
Може  їх  з"їдять  синички,  
Коли  я  звідси  піду...
             А  можливо  на  могилках,
             Так  і  буде  все  стоять...
             Мої  рідні  розуміють,
             І  пізніше  все  з"їдять...
Я  посиділа  на  лавці
Розказала  про  життя...
Потім  низько  поклонилась,
Та  й  додому  я  пішла...
                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914411
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2021

А МОЖЕ ЦЕ В МЕНЕ ПАМ"ЯТЬ КОЛЬОРОВА…

                                           Я  проснулась  рано,  глянула  в  віконце,
                                           А  під  ним  тюльпани  квітнуть  ніби  сонце-
                                           Червоні,  рожеві,  і  ще  й  білим-  білі.
                                           В  мені  пробудили  спогади  і  мрії.
                               Спогади  дитинства-  для  мене,  як  ліки,
                               (Вже  давно  минули  весна  моя  й    літо),
                               Бувало  і    босі  бігали  ми  в  поле,
                               Там  для  нас  дзвеніла  пісня  жайворова.
                                           Голубі  волошки  і  ромашки  білі,
                                           Жовті  колосочки,  і  сокирки  сині.
                                           Вони  такі  гарні,  витончено-гожі,
                                           Мама  нам  казала,  що  на  них  ми  схожі.
                                 Пишалося  поле  диво-кольорами,
                                 Ми  квіток  торкалися  руками  й  губами.
                                 Жайворова  пісня  линула  над  полем.
                                 Все  це  нам  дароване  природою  й  Богом.
                                             Спогади...Дитинство...Доле  моя,  доле,
                                             Вже  давно  покинула  я  село  і  поле.
                                             Та  завжди  у  серці  пісня  жайворова,
                                             А  може  це  в  мене-  пам'ять  кольорова

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2021

УСЕ БЛИЖЧЕ Й БЛИЖЧЕ ЛІТО…

Усе  ближче  й  ближче  літо,-
до  нас  поспіша...
Відступати  тобі,  весно,
надходить  пора...
       А  ми  віримо,  що  літо,
     додасть  нам  тепла...
     Будуть  пахнуть  трави  і  квіти,
     менше  буде  зла...
От  якби  разом  з  весною,
відійшла  війна...
Ми  б  розсталися  з  бідою,
згинула  б  вона...
       А  якби  ще  із  весною,
       й  вірус  відійшов...
       Заряснілося  б  красою,
       закипіла  б  кров...
В  чоловіків  тоді  б  сили
в  усіх  додалось...
І,  можливо,  тоді  б  крила,
з"явились  в  жінок...
       Хлопчаки  усі  б  зраділи,
       ішли  б  на  ставок...
       Рибу  б  там  вони  ловили,
       для  котів  й  кішок...
І  дівчатка    б  всі  раділи,
збирали  б  квітки,
І  з  тих  квіточок  сплітали,
для  себе  вінки...
         Отож,  весно,  не  скупися
         на  добро  і  ти...
         Усім  людям  усміхнися,
         додай  доброти...
Бо  ж  людей  війна  і  вірус,
довели  до  сліз...
Тож    на  плюс  зміни  свій  мінус,
втихомир  всю  злість...
         Не  тримай  у  собі    злості,
         на  людей  усіх...
         Відступися  на  помості,
         бо  вже  час  не  твій...
Ми  тебе  любим  й  любили,
бо  ж  красива    ти...
Та  зів"яли  твої  сили,
літу  час  цвісти...
           Усе  ближче  й  ближче  літо,
           чекаєм  його...
           Буде    сонце,  радість,  квіти,
           кавуни  й  тепло...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914227
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2021

ЩОВЕСНИ СІЮ КВІТОЧКИ…

Щовесни  сію  квіточки
попід  кожним  вікном,
Вони  квітнуть  щолітечка,
наповняють  теплом...
І  мені  з  ними  сонячно,
як  в  дитинстві  було...
Їх  любила  матусенька,
хоч  було  це  давно...
Як  не  стало  матусеньки,
квіти  сіяла  я...
Для  своїх  любих  діточок,
була  ж  в  мене  сім"я...
Виростали  із  квітами,
два  синочки  мої,
підростала  і  з  мріями,
донька  мила  мені...
Стали  діти  дорослими,
розбрелись  хто  куди...
Приїжджали  із  дітками,
на  гостину  вони...
Любувалися  квітами
уже  й  внуки  мої...
Дзвонять  завжди  з  привітами,
розмовляємо  ми...
Обіцяють  приїхати,
вони  літа  цього...
Я  зустріну  їх  з  квітами,
як  колись  це  було...
Тож  чекаю  я  літечка,
і  гостей  я  прийму.
Дуже  їм  я  радітиму,
І:  "Віват!"  їм  скажу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2021

МУДРІ ЗВИЧАЇ - З ДАВНИНИ… (проза)

           Дехто  з  ентографів  вважає  рудиментами  первісних  пробних  шлюбів  українські  вечорниці.  Спільні  зібрання  неодруженої  молоді,  на  яких  працювали  (  ткали,  пряли,  вишивали,  тощо),  та  й  розважалися,  залишаючись  разом  ночувати,  це  була  одна  із  форм  міжстатевої  комунікації.  Парам  дозволялося  лежати  поруч,  обніматися  та  цілуватися,  але  пестощі  не  повинні  були  призвести  до  втрати  дівочої  цноти.  Порушників  норм  громадської  моралі  карали  публічним  осудом.  Ворота  на  подвір"ї    хлопця  та  дівчини  вимазували  дьогтем,  що  було  ганьбою    для  їхніх  батьків.  Традиційне  суспільство  боронило  себе  від  появи  байстрюків  (позашлюбних  дітей),  чия  доля  була  наперед  визначеною  й  одночасно  гіркою.  Отож  перш  ніж  припуститися  якихось  вільностей  у  стосунках  одне  з  одним,  парубок  та  дівчина  мали  добре  подумати.
         Звичайно,  не  можна  ідеалізувати  наших  предків.  Судові  
документи  ХVII  -  XVIII  cт,  матеріали  консисторій  (церковних  судів)  містять  відомості  про  подружні  зради,  випадки  двоєжонства.  Та  все  це  сприймалося  громадськостю  як  серйозні  порушення  і  гостро  засуджувалося.  Справжня  сім"я  базується  на  розумінні,  відповідальності  за  долю  близької  людини,  бажанні  захистити  її,  у  тому  числі  і  юридично,  заявити  про  свої  наміри  публічно...
   А  ще  люди  казали:
   *  Парубки  й  дівки,  як  дубки  й  топольки...
   *Парубок  як  сонечко,  а  дівочка  як  зірочка...
   *Походжає  дівка,  як  пава,  а  парубку  здається,  як  гава...
   *Був  парубок  як  козак,  а  як  закохався,  то  ніби  у  воду  впав.
   *Гарна  дівка,  як  маківка,  а  парубок  як  кийок..
   *Як  була  дівка  гарна    -  дівицею,  то  буде  гарна  й  молодицею.
   *Гарна  парочка  -  Мартин  і  Одарочка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=914025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2021

НАЙКРАЩЕ ІМ"Я - ЦЕ СІМ"Я…

                                         У  світі  існує  мільйони  імен,
                                         Та  в  мене  найкраще  було  й  є  тепер,
                                         Цікаве,  красиве,  любиме  ім"я,-
                                         Звучить  пречудово,  ім"я  це  -  СІМ"Я!!!
                                         І  вчора,  й  сьогодні,  і  завтра,  й  завжди,-
                                         Ім"я  це  для  мене,  як  сонце  згори...
                                         Мене  зігріває  щомиті  воно...
                                         І  кращого  в  світі  нема  й  не  було...
                                         СІМ"Я  -  це  і  мама,і  тато,і  діти,
                                         Хоч  важко  буває,  та  всі  ніби  квіти,
                                         Усі  розквітають,  як  разом  бувають,
                                         І  разом  все  роблять,та  ще  і  співають...
                                         Сніданки,  обіди,  вечері  готують,
                                         Цікаві  розмови,  і  часом  жартують...
                                         Про  справи  говорять  сімейні  й  державні,
                                         Свободу  і  Волю,  про  мову  і  право...
                                         Живуть  сьогоденням,  планують  майбутнє,
                                         Надіються  й  вірять,  що  все  буде  путнє...
                                         У  спогади  линуть,  у  предків  минуле,-
                                         Ніщо  не  забуте,  ніхто  не  забутий...
                                         Всі  разом  буває  ідуть  у  походи,
                                         Сім"ю  це  єднає,  зникають  незгоди,
                                         Походи,  палатки  і  вогнища-диво,
                                         Додають  здоров"я  і  кожен  щасливий...
                                         СІМ"Я  і  РОДИНА  -  в  них  радість  і  мрії,
                                         Повага  і  Віра,Любов  і  Надія...
                                         Бабусі,  дідусі  і  сестри,й  брати,
                                         Як  все  в  усіх  добре,  щасливий  і  ти!
                                         СІМ"Я  це  і  складно,  і  дуже  важливо,
                                         Робити  всім  треба  усе  що  можливо...
                                         У  будні  і  в  свята:  увага,  турбота,
                                         Довіра  і  радість,  постійна  робота...
                                         СІМ"Я  І  РОДИНА  -країни  частина,
                                         Уся  УКРАЇНА  -  це  наша  РОДИНА...
                                         Це  Небо  і  Сонце,  і  Місяць,  і  Зорі,-
                                         Незвідані  перли  в  космічнім  просторі...
                                         І  я  повторятися  буду  і  буду,
                                         Найкраще  у  світі  з  імен  всіх  ім"я,
                                         Ім"я  пречудове,  ім"я  це  -  СІМ"Я!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913922
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2021

ПРИТЧА ПРО СВЕКРУХУ І НЕВІСТКУ… (проза)

 В  народі  кажуть,  що  кому  поталанило  з  свекрухою,  то  не  поталанило  з
чоловіком.  А  якщо  поталанило  з  чоловіком,  то  не  поталанило  з
свекрухою...    Та  все  залежить  все  -  таки  від  нас  самих,  бо  ж  у
відносинах  потрібне  терпіння  усіх...
                                         Колись  в  древнім  Китаї  дівчина  вийшовши  заміж,
пішла  жити    в  його  будинок.  Крім  нього  там  жила  його  мати,  яка  стала
її  свекрухою.  І  от  та  свекруха  частенько  намагалася  повчати  свою
невістку,  а  іноді  й  дорікати  за  її  невмілість  у  хатній  роботі.
Невістка  не  змогла  таке  стерпіти  і  вирішила  якось  позбутися  свекрухи.
Пішла  вона  до  торгівця  травами,  який  був  товаришем  її  батька.  Вона
зізналася  йому,  що  терпіти  не  може  свою  свекруху,  і  попросила  його
допомогти  їй    позбутися  свекрухи.  Коли  той  запитав  її,  чим  же  він  може
допомогти...Дівчина  попросила  його  дати  їй  якоїсь  отрути,  пообіцівши
йому  щедро    заплатити.  А  той  трохи  подумавши  сказав  їй;  "  Гаразд,  я
допоможу  тобі.  Але  ти  повинна    зрозуміти,  що  по  -  перше  ти  не  зможеш
оруїти  її  відразу  ж  тому,  що  всі  здогадаються,  що  її  отруїли,  а  по  -
друге,  щоб  не  виникло  підозри,  ти  повинна    укоротити  свій  гнів,  і
навчитися  поважати  і,  навіть  полюбити  свекруху  і  слухати  її,  а  ще  бути
терпеливою,  тоді  ніхто  не    запідозрить  тебе  в  її  отруєнні!"      Дівчина
погодилась.  Взяла  виділені  травником  трави
                         і,  прийшовши  додому,  стала  підсипати  їх  у  страви
свекрухи.  Крім  того  вона  намагалась  контролювати  себе  і  прислухатися
до  свекрушиних  порад,  та  й  виявляти  повагу  до  неї.    Коли  свекруха
відчула  зміни  в  її  невістки  до  неї,  тоді  й  вона    стала  лагідніша  до
невістки,  а  ще  стала  її  поважати,  та  й  полюбила  її    всім  своїм  серцем.
А  ще  хвалила  невістку  і  розповідала  всім,  яка  хороша  в  неї  невісточка,
називала  її  найкращою,  таку,  про  яку  можна  лише  мріяти...  Десь  через
півроку  відносини  між  ними  стали  такими  лагідними,  як  між  матір"ю  і
донькою.    Тоді  дівчина  пішла  до  травника  і  попросила:  "Ради  Бога,  будь
ласка,  врятуйте  мою  свекруху  від  отрути,  яку  я  їй  давала.  Я  не  хочу  її
вбивати,  бо  ж  вона  стала  мені  найкращою  свекрухою  і  я  її  дуже  люблю!"
Травник,  усміхнувшись  сказав:  "  Не  хвилюйся,  я  не  дав  тобі  тоді  ніякої
отрути,  то  були  просто  спеції...А  отрута  була  тільки  в  твоїй  голові,  і
ти  сама  від  неї  звільнилася!"

*Хочу  ще  від  себе  додати  про  те,  що  ми  знаємо  багато  анекдотів  про
тещ,  а  ось  про  свекрух  ні,    тому    що    не  до  сміху...А  от  висловів
вистачає,  ось  хоча  б  і  таких:
*:Чим  би  свекруха  не  тішилась,  тільки  не  невісткою.
*У  нас    з  свекрухою  було  все  в  порядку,  допоки  вона  не  побачила,  як  я
мила  підлогу    шваброю  на  яку  намотані  її  труси...
*Подарувала  свекруха  невістеі  дві  блузки.  Невістка  пішла  в  свою
кімнату,  приміряла  кожну  з  них.  Одну  помістила  у  шафу,  а  в  другій
првернулась    до  свекрухи  і  сіла  за  стіл.  Свекруха    крізь  зуби  :  "Т-а
-к,  значить  друга  блузка  не  сподобалась!"

*  Розповіла  мені  подруга:  "Якось  всією  сім"єю  пішли  ночувати  до
свекрухи,  так  як  у  своїй  квартирі  робили  ремонт..  Вранці  проснулась,
щоб  зібрати  дітей  до  школи.  Зайшла  на  кухню,  щоб  випити  чашечку    кави.
Дістала    баночку  "Ніскафе",  всипала  у  свою  чашку    2  ложки,  залила
кип"ятком,  розмішала,  ковтнула  один  ковток...Горло  запекло  вогнем...
Треба  ж  було  додуматись    в  банці  від  кави,  зберігати  чорний  перець!!!
Заряд  бадьорості  отримала...

А  ще  є  прислів"я  і  приказки  про  Свекрух  і  Невісток:
*"Хто  винен?"-  "Невістка!"    -    "Так    її  ж  дома  нема!"    -  "Та  он  її
плахта  на  жердині  висить!"
*Свекор  -  не  батько,  а  свекруха  -  не  мати.
*Брехлива  свекруха  невістці  не  вірить.
*Дві  невістки  в  хаті  -  два  коти    в  мішку.
*  Кішку  б"ють,  а  невістку  докоряють.
*  Невісток  багато,  а  хата  не  метена.
*  По  дочці  й  зять  милий,  а  по  невістці  й  син  чужий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913823
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2021

В СВІТІ НЕМА БЕЗСМЕРТНОСТІ…

Весняний  вітер,  ніби  смерч,
Весною  гіршого  немає...
Вірус,  війна  приносять  смерть,
Здоров"я  й  сили  не  вертає...
                 Колись  ішли  за  кроком  крок,
                 Щоби  пізнати  нові  далі...
                 Чи  поодинці,  а  чи  вдвох,
                 А  то  і  групами  бувало...
Не  помічали  ми  незгод,
Минали  смуток  і  печалі,
За  кожним  кроком,  новий  крок,
Ніби  нескінченні  спіралі...
                 Манив  нас  всіх  величний  світ,
                 Ми  все  у  ньому  помічали,
                 Та  непомітно  падав  квіт,
                   І  ми  здоров"я  вже  втрачали...
Біди  не  ждали  і  жури,
Вони  ж  неспішно  підступали,
Ніби  котилися  згори,
Та    нас  тоді  ще  не  лякали...
                     Неждано  наступила  мить,
                     Не  повесні,  в  осінню  пору...
                     Коли  відчули,  щось  болить,
                     На  несприятливу  погоду...
З  здоров"ям  неприємності,
Нічого  гіршого  немає...
В  світі  нема    безсмертності,
Усе  живе  з  часом  вмирає......

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2021

ЗАСПІВАЙ МЕНІ, МАМО…

                                                       Заспівай  мені,  мамо,
                                                       Про  життя  заспівай,
                                                       Як  колись  ти  співала
                                                       Про  моря  й  небокрай.
                                                       І  про  вечір,  і  ранок,
                                                       І  про  день  заспівай,
                                                       І  про  синій  світанок,
                                                       Про  весну  і  про  май.
                                                       Про  траву,  і  про  квіти,
                                                       Як  вони  там  ростуть.
                                                       І  про  хмари,  й  про  вітер,
                                                       Що  дощі  десь  несуть.
                                                       І  про  річку,  й  про  гори,
                                                       Про  степи  і  гаї,
                                                       І  про  місяць,  і  зорі,
                                                       Що  вам  світять  вгорі.
                                                       І  про  сонечко  ясне
                                                       Хочу  дуже  почуть.
                                                       Про  земне  все  прекрасне...
                                                       І  як  бджоли  гудуть.
                                                       Лиш  про  темную  нічку              
                                                       Ти  мені  не  співай.
                                                       Запали  краще  свічку,
                                                       І  постій,  почекай.
                                                       Ти  не  плач  біля  мене,
                                                       Нехай  свічка  горить.
                                                       Розумію  я,  мамо,
                                                       В  тебе  серце  болить...
                                                       Подивися  навколо,
                                                       Богу  ще  помолись.
                                                       Не  картай  свою  долю,
                                                       І  мені  посміхнись...
                                                       Дуже  важко  тут,  мамо,
                                                       І  незручно  лежать,
                                                       Я  б  хотів  дуже,  мамо,
                                                       Все  тобі  розказать.
                                                       Не  сумуй  моя,  мамо,
                                                       І  печаль  прожени,
                                                       І  у  світі  ясному
                                                       Ти  й  за  мене  живи!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913546
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2021

Я РАЮ НЕ ШУКАЮ…

         Візьми  мене  за  руку
         В  світ,Боже,  поведи,
         Де  не  буває  муки,
         І  втішно  жить  завжди...
 І  воєн  де  немає,
 І  вірусів  нема,
 Природа  вся  буяє,
 Блищить  ранком  роса...
         Я  раю  не  шукаю,
         А  білий  світ  люблю,
         Свою  роботу  знаю,
         Й  з  охотою  роблю...
А  ще  люблю  я  правду,-
І  нею  я  живу...
І  зло,  минаю,  й    кривду,
І  білий  світ  люблю...
           Працюю,  як  співаю,
           Наснагу  дістаю...
           Хоч  сил  уже  немаю,
           Та  все  таки  роблю...
На  жаль  уже  до  храму-
Не  можу  я  дійти...
Молитви  добре  знаю,
Замолюю  гріхи...
             Гріхи,  на  жаль,  я  маю,
             То  ж  прощення  прошу,
               Дітей  благословляю,
               Вірші  й  казки  пишу...
Онуків  гарних  маю,
Й  правнученьку  одну,
Для  них  Бога  благаю,
Навік  спинить  війну...
               Я  вірю  в  справедливість,
               І  Божу  благодать...
               Прошу  дати  можливість,
               Гріхи  спокутувать...
Цей  світ  хоч  і  величний,
Бува  і  злим,  на  жаль,
Та  ж,  Боже,  ти    всесильний,
Всю  віджени  печаль...
               І  світ  стане  світліший,
               Людей  не  буде  злих...
               І  буде  дух  утішний,
               В  дорослих  і  малих...  
І  заживуть  всі  люди,
У  правді  і  без  зла,
Буде  утіха  й  дружба,
І  Віра  у  Дива!!!                
               Я  раю  не  шукаю,
               І  в  пекло  не  спішу,
               Гріхи  повиганяю,
               Допоки  ще  живу!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913495
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2021

ГОРИТЬ І ГУРКАЄ Й СЬОГОДНІ…

                                           Горіло,  гуркало,  диміло,
                                           Здавалось  нам,  горів  весь  світ...
                                           А  нам  пекло  й  дуже  боліло,
                                           В  передчутті  ще  більших  бід.
                                                       І  ці  нестерпні  кляті  мухи,-
                                                       В  небі  чужинські  літаки,
                                                       Ми  затуляли  очі  й  вуха,
                                                       Ми  ж  ще  малі  тоді  були.
                                           Ось  десь  рвонуло  біля  хати...
                                           Землі  і  диму  пелена,
                                           Ми  притулилися  до  мами,
                                           Мама  нас  ніжно  обняла.
                                                       Пласти  вогню  навкруг  літали,
                                                       І  піднімались  до  небес,
                                                       А  ми  тулилися  до  мами,-
                                                       В  загравах  диму  і  пожеж.
                                           Мама  щось  тихо  говорила,
                                           Не  розібрать  було  слова,
                                           В  будинку  тліло  і  диміло,
                                           У  вікна  сипалась  земля.
                                                       Горіло,  гуркало,  диміло,
                                                       Немов  сказився  увесь  світ,
                                                       І  навкуги  усе  шуміло,
                                                       А  в  душах  страх,і  біль,  і  лід.
                                           Нам  пережить  прийшлось  немало,
                                           Звідать  і  горя,  і  біди,
                                           І  ми,  малі  вже  розуміли:
                                           Не  треба  людям  більш  війни...
                                                       Горить  і  гуркає  сьогодні,
                                                       І  знову  в  душах  наших  страх,
                                                       Вже  восьмий    рік  війна  на  Сході,
                                                       Біль  наяву  і  навіть  в  снах...
                                         Ще  й  пандемія  додалася,
                                         Немає  сили  вже  терпіть...
                                         Нащо  нам  влада  ця  здалася,
                                         Вона  жирує  і  мовчить....
                                                       І  вакцинація  нікчемна,
                                                       З  нас  вже  сміється  увесь  світ,
                                                       Чи  влада  зробить  хоч  щось  путнє,
                                                       Чи  в  їх  серцях  не  кров,  а  лід?..  
                                           Та  вони  ж  дбають  лиш  про  себе,
                                           Тривоги  наші  не  для  них,
                                           Їм  же  збагачуватись  треба,
                                           Допоки  ж  будем  ми  терпіть?..
                                                       І  нині  гуркає,  й  диміє,
                                                       Хоч  і  спливло  багато  літ...
                                                       Душа  моя  й  тепер  німіє,
                                                       Коли  втрачаєм  юний  квіт...    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913416
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2021

ПОСАДИВ САДОК НАМ ТАТО…

Пам"ятаю  я  ту  хату,
І  ті  яблуні  в  садку,
Посадив  для  нас  їх  тато,
Як  не  був  ще  на  війні...
       Та  війна  садок  спалила,
         Спопелила  у  вогні...
         Мама  нас  все  ж  захистила,
         А  садок  той  наший  ні...
Та  і  хата  не  вціліла,
Розгромили  вороги,
Ми,  малі,  в  чужім  сараї,-
І  ховались,  і  жили...
         Мама  хату  будувала,
         Помагали  їй,  і  ми,
         У  колгоспі  працювала,
         Ждала  тата  із  війни...
Не  вернувся  з  війни  тато,
Десь  загинув  у  бою...
Збудувала  мама  хату,-
З  болю,  суму  і  жалю...
             Ми  росли  схожі  на  тата,
             І  навчались  гарно  ми,
             І  садочок  біля  хати,
             Посадили  мамі  ми...
Та  роки  швидко  минали,
Постаріли  давно  ми...
Брата  й  мами  вже  немає,
Живуть  доньки  і  сини...
           Постаріла  уже  й  хата,
           І  садок  наш  постарів,
           Пам"ять  лиш  живе  багата,
           Й  усі  спогади    живі...
Є  ще:  внуки  і  правнуки,
невгамовні,  чарівні...
У  них  сильні  вмілі  руки,
І  думки,  й  мрії  ясні....
             Хоч  й  нелегко  нині  жити,
             І  війна  на  Сході  йде,
             Зла  й  негожа  пандемія,
             Все  ж  життя  вперед  веде...
І  в  сьогоднійнім  цім  святі,
Я  пригадую  усіх,
Це  велике  справжнє  свято,
І  для  серця,  й  для  душі...  
             Я  бажаю  всім  і  рідним,
             Україну  берегти...
             Вона  ж  кожному  з  нас  рідна,
             Тож  її  і  захисти!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2021

НЕ ПОВЕРНУВСЯ БАТЬКО МІЙ З ВІЙНИ…

                             Не  знаю  я  де  батькова  могила,
                             І  не  дійшли  до  нас  його  сліди.
                             Я  тоді  пішки  ще  під  стіл  ходила,
                             А  він  ішов  дорогами  війни.
                                           Війна  його  у  вирі  завихрила,
                                           А  в  мами  біль  у  серці  назавжди.
                                           Ворожа  куля  десь  його  спинила,
                                           Позначив  долю  мітками  біди.
                             Уже  давно  збіліли  мої  скроні,
                             Дорослі  діти,й  внуки  підросли,
                             Та  я  несу  свою  болючу  ношу-
                             Не  повернувся  батько  мій  з  війни.
                                           Хоча  живі  ще  у  життєвім  плині
                                           Мамині  думи  й  спогади  сумні,
                                           Стали  моїми  мрії  журавлині,
                                           Від  мами  в  спадок  перейшли  мені.
                           І  я  стою  біля  могил  солдатських,
                           Роки  біжать  стрічками  сивини,
                           Не  повернувся  із  війни  мій  батько,
                           І  я  шукаю  знов  його    сліди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021

ТАТОВІ ЛИСТИ…

У  школу  рано  ми  пішли,
Навчитися  хотілося  читати,
Щоб  з  фронту  татові  листи
Могли  самі  для  себе  прочитати...
             А  ті  листи  -  трикутнички  малі,
             (Було  їх  в  мами  зовсім  не  багато).
             А  брату  так  хотілося  й  мені,-
             Відчути  те,  що  відчував  наш  тато...
В  вухах  лунало  збуджене:  "Вогонь!"
В  шаленій  тій  гарячій  круговерті.
Запеклий  бій...І  знов:  "Вогонь!  Вогонь!"
Солдати  й  тато  не  боялись  смерті...
               Здавалось  бачили,  як  тато  йшов  у  бій,
               І  здобував  важливу  перемогу...
               Та  в  тім  бою  жорстокім  він  поліг,
               Щоб  ми  жили,  й  ходили  в  школу...
І  в  снах  до  нас    приходила  війна,
Коли  листів  ми      начитались...
 А  вранці  просинались...  І  з  вікна,
 Нам  сонце  вранішнє  всміхалось.
               Ми  гарно  вчились...Й  день  у  день,
               Дорослим  надавали  допомогу...
               І  так,  як  тато,  у  війні  щодень,
               Свою  ми  здобували  перемогу...
   Дорослі    наші  доньки  і  сини,
   І  внуки  теж  уже  дорослі...
   Нема  вже  мами  й  брата...Є  листи,
   А  я  їх  перечитую  й  сьогодні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913134
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2021

ПІЛОТКА ЗЛИНЯЛА, А Я ПОСТАРІЛА… або ПІЛОТКА (2)

Татову  пілотку,  пам"ятаю,  мамо,
Зберегла  її  ти,  мамочко,  для  нас,
Хоч  вона  злиняла  на  життєвім  полі,
Нам  була  дарунком  дуже  довгий  час...
               Ще  тоді,  як  тато,  ішов  воювати,
               Ту  пілотку  якось  залишив  для  нас...
               Та  війна  забрала  в  нас  і  тата,  й  хату,
               А  ми  ту  пілотку  берегли  весь  час...
Прийшла  "похоронка"  нам  з  війни  на  тата,
Плакала  і  мама,  і  бабуся,  й  ми,
А  нам  так  хотілось,  щоб  вернувся  тато,
Ми  чекали  довго,  вже  й  після  війни...
                 Ми  в  школі  навчались,  мріяли,  чекали,
                 А  час  збігав  стрімко,  швидше  від  води...
                 Що  його  немає,  ми  вже  зрозуміли,
                 Й  почали  шукати  татові  сліди...
З  братом  ми  ходили  від  хати  до  хати,
До  всіх,  хто  вернувся  з  тієї  війни..
Нас  приймали  щиро  -  воїни  крилаті,
Нічого  про  тата  не  знали  вони..
               А  роки  так  стрімко  уперед  летіли,
               Ми  стали  дорослі,  сповнені  жаги,
               Та  пошуки,  звісно,  ми  не  припинили,
               І  хоч  небагато  все  ж  дізнались  ми...
Про  те  що  наш  тато,  в  званні  лейтенанта,
Воював  сміливо,  дуже  довгий  час...
Та    з  бою  важкого,  вже  аж  за  кордоном,
Живим  не  вернувся  взод  його  назад...
             Вже  давно  немає  і  мами,  і  брата,
             Мені  залишилось  про  них  пам"ятать,
             Хочеться  і  нині  дізнатись  про  тата,  
             Допоки  живу  я,  буду  знов  шукать...
Пілотка  злиняла,  а  я  постаріла,
Та  мрії  і  думи  у  серці  ятрять...
Живуть  і  донині,  я  їх  не  згубила,
Буду  сліди  тата,  я  й  далі  шукать...
               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=913033
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2021

ПІЛОТКА (1)

                         У  мами  в  старій  скрині
                         Вона  й  тепер  лежить.
                         Лиш  дозволяла  сину
                         На  свято  поносить.
                                         ЇЇ  залишив  тато,
                                         Як  покидав  село,
                                         Спішив  він  у  солдати,
                                           Давно  все  це  було.
                         У  вирі  завихрила
                         Війна  його  сліди.
                         Десь  у  бою  загинув,
                         Й  не  повернувсь  сюди.
                                           Болять  у  мами  руки,
                                           Його  все  жде  з  війни.
                                           Пілотку  ту  онуки
                                           У  скрині  тій  знайшли.
                         Ретельно  розглядали
                         І  міряли  вони.
                         Бабусю  знов  питали
                         Про  дні  страшні  війни.
                                           Розповідала  мати
                                           Онукам,як  було,
                                           Загинуло  багато,
                                           Поменшало  село.
                         Дідусь  десь  у  могилі,
                         Не  знає,де  він  спить.
                         Пілотка  його  в  скрині
                         Давним-давно  лежить.
                                             Серйозно  і  цікаво
                                             Розмова  та  текла,
                                             А  поруч  "похоронка"
                                             З  пілоткою  була.
                         А  ще  було  там  фото-
                         Красиве-  от  дива,
                         Не  віриться  онукам:
                       "Бабуся  молода?"
                                               А  поруч  з  нею  красень
                                               Високий  і  стрункий:
                                             "Невже  оцей  ось  бранець
                                               Дідусь  їх  молодий?"
                         Бабуся  теж  дивилась,
                         Задумана  й  сумна,
                         А  по  щоці  котилась
                         Непрохана  сльоза.
                                               Без  нього  їй  прийшлося
                                               Важке  життя  прожить.
                                               Дає  уже  й  правнукам
                                               Пілотку  поносить.  

                                                 05.  09.  2005  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2021

ТАКА НАМ ВИПАЛА ВЖЕ ДОЛЯ…

Така  нам  випала  вже  доля,-
Стерпіти    вірус  і  війну...
І  на  життєвім  нині  полі,
Самим  шукати  захисту...
       Народ  же  треба  шанувати,
       Пошана    ж  завше  у  ціні...
       Невже  не  знає  наша  влада,  
       Як  важко  людям  у  ці  дні...
Там,  ніби  граються  словами,
Все  більш  байдужі  до  людей...
Їх  не  цікавлять    людські  драми,
Й  плачі  дорослих  і  дітей...
         Чисельна  в  нас  Верховна  Рада,
         Та  в  залі  є  місця  пусті...
           Скажу  я  більше,  поміж  нами,
           Недовподови  це  й  мені...
Допоки  є    вони  при  владі,
Всі  збагатитися  спішать...
Зе  -  президента  просять  й  далі,
В  виборах  нових  участь  взять...
             Для  них,  звичайно,  це  важливо,
             Вони  вже  звикли  панувать...
             Та  й  збагатися  можливо,
             І  значно  легше  "працювать"  ..,
Закони  й  дії    хоч  провальні,
За  те  зарплати  он  які,.,
І  є  ще  премії  важливі,
Розмови  й  помисли  живі...
             Їх  не  турбують  людські  долі,
             Їм  же  нічого  не  пече,
             І  на  життєвім  їхнім  полі,
             Життя  безбідне  й  чарівне  ...
Їх  не  тривожить  пандемія,
У  цей  важкий  для  людей  час,
І  не  турбує  безнадія,
Бо  в  них  усе  завжди  гаразд...
                 Багато  підприємств  спинились,  
                 Зарплати  нічим  видавать...
                 Сім"ї  у  скруті  опинились,
                 Як  без  роботи  виживать?..
Коронавірус  не  спинили,
Й  війна  на  Сході  все  ж  іде...
А,  там  "вгорі"  лише  розмови,
Коли  ж  кінець  бідам  прийде?...
                 Така  нам  випала  вже  доля,
                 Все  ж  віра  у  майбутнє  є...
                 І  на  своїм  життєвім    полі,
                 Зумієм  ми  здолати  все...
             
               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912860
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2021

А ЛІТА ДУЖЕ ШВИДКО МИНАЮТЬ…

                                         Як  же  швидко  літа  промайнули,
                                         Відпливли,  як  бурхлива  вода,
                                         Та  нічого  літа  не  забули,
                                         І  співа  ще  душа  молода.
                                         Бо    ж  душа  тим  літам  непідвладна,
                                         Хоч  на  скронях  давно  сивина,
                                         До  любові  вона  не  холодна,                                                                                                  
                                         І  минуле,  вона  пам’ята.
                                         А  багато  ж,  багато  минуло,
                                         Хоч  літа  молоді  відпливли,
                                         Та  ще  серце  живе  й  знов  відчуло,
                                         Що  живі  ще  і  мрії,  й  думки.
                                         Хай  сміється  теперішня  молодь,
                                         Їй  минуле  іще  не  болить,
                                         Почуття  їм  іще  благоволять,
                                         І  їм  радісно,  й  хороше  жить.
                                         Хоч  тривоги  і  їм  вже  відомі,
                                         Пандемія  й  війна  додали,
                                         Та  вони  не  бояться  тривоги,
                                         Зрозуміти  вони  вже  змогли...
                                         Швидкоплинність  життя  не  турбує,
                                         Ще  не  знають    вони  про  печаль.      
                                         Вірять  в  те,  що  їм  доля  віщує
                                         Смак  польотів  в  незвідану  даль.                                                                                                                                                                                                                                                                                                              
                                         Почуття  їх  несуть,  як  на  крилах,
                                         Не  рахує  зозуля  роки.
                                         Їхні  мрії  й  надійні  вітрила
                                         Добавляють    і  сили,  й  снаги.
                                         Ще  не  знають,  що  молодість  плинна,
                                         А  за  нею  і  праця,  й  жура,
                                         І  не  їхня  у  тому  провина,
                                         Що  настане  й  журлива  пора…
                                         І  літа  дуже  швидко  минають,
                                         Як  в  річках  відпливає  вода.  
                                         Хай  наснагу  завжди  відчувають,
                                         А  душа  все  життя  молода…
                                         Хоч  літа  ж  дуже  швидко  минають,
                                         Їх  відносять  і  час,  і  вітри...
                                         Всі  дорослі  про  це  добре  знають,
                                         З  часом  всі  відчувають  таки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2021

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ХРИСТОС ВОСКРЕС!. .

Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Радіють  усі  люди...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Щастя  усім  прибуде...
               Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
               Пташина  заспівала...
               Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
               Земля  тепліша  стала...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Трава  зазеленіла...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Планета  забіліла...
                 Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                 І  ожила  природа...
                 Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                 Всміхнулася  погода...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
І  небо  засіяло...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
І  гніву  менше    стало...
                 Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                 Весна  ще  краща  стала...
                 Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                 Пора  добра  настала...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Молитва  зазвучала...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Гріхів  вже  менше  стало...
                   Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                   В  нас  олігарх  панує...
                   Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                   Чи  влада  люд  почує?..
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Об"єднуємось,  люди...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Гріхи  панують  всюди...
                   Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                   І  зло  вже  відступає...
                   Христос    Воскрес!  Христос  Воскрес!
                   Він  всі  гріхи  прощає...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Любов  все  переможе...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Життя  хай  стане  гоже...
                   Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                   Любов  нас  об"єднає...
                   Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
                   Життя  хай  розквітає...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Любов  нам    шле  він  із  небес...
Христос  Воскрес!  Христос  Воскрес!
Будьмо    ж  бо  варті  цих  чудес...
ХРИСТОС    НАС    ВДОХНОВЛЯЄ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2021

ПРО НАТУРАЛЬНІ ФАРБИ ДЛЯ ВЕЛИКОДНИХ ЯЄЦЬ… (проза) :

РУДИЙ  АБО  КОРИЧНЕВИЙ:  для  фарбування  яєць  найкраще  використовувати  лушпиння  цибулі.  Залежно  від  кольору  лушпиння  яйця  набирають  кольору  від  світло-рудого  до  темно-коричневого.
ОХРА:  4  чашки  червоного  лушпиння  цибулі.  Кип"ятити  від  30  хвилин  до    1  години.  Залежно  від  часу  замочування  яйця  стануть  від  яскраво  -  червоних  до  темно  -  червоних.
ПОЗОЛОТА:    додати  в  гарячу  воду  2  -  3  столових  ложки  куркуми,  скип"ятити,  щоб  колір  був  інтенсивнішим.
РОЖЕВИЙ:  замочити  варені  яйця  у  журавлиному  або  буряковому  соку.
ФІОЛЕТОВИЙ:    додати  в  гарячу  воду  квіти  фіалок  і  замочити  на  ніч.  Якщо  додати  у  воду  трохи  лимонного  соку,  вийде  лавандовий  колір.
СИНІЙ:  два  качани  дрібно  порізаної  червонокачанної  капусти,  500  мл.  води  і  6  столових  ложок  білого  оцту.  Замочити  на  ніч,  щоб  вийшов  глибокий  синій  колір.
ЗЕЛЕНИЙ:    додати  в  суміш  для  одержання  фіолетового  кольору  1  чайну  ложку  соди  або  відварити  яйця  зі    шпинатом.                                                                                                                              
ЛАВАНДОВИЙ:  замочити  яйця  у  виноградному  соку.
ПАСТЕЛЬНІ  ТОНИ:    для  рожевого  і  синього  відтінків  натерти  шкаларупу  жменею  чорниці  або  журавлини.
ТЕМНО  -  КОРИЧНЕВИЙ:  відварити  яйця  у  250  мл.  кави.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912609
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2021

ВЕЛИКДЕНЬ. ПАСКА. СВІТЛЕ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ… ( проза)

 Це  свято    треба  відзначати  так,  як  уміли  наші  предки  :  радісно,  весело,  з  чистим  серцем  і  любов"ю  до  людей.
 Наближається  найурочистіша  Великодня  ніч,  коли  не  лягають  спати:  адже  Бог  роздає  щастя  тим,  хто  не  заплющує  очей.  Цієї  ночі  земля  розкривається.  І  можна  шукати  скарбів,  які  світяться  тоненьким  синім  полум"ям.  У  церкві,  прикрашеній  святковими  рушниками  й  килимами,  щільно  заповнені  вірянами,  -  величне  богослужіння.  Люди  тримають  запалені  свічки  та  кошики.  У  них  -  накриті  вишитим  рушником  хлібна  й  сирна  паски,  крашанки,  пляшечка  горілки,  а  також  усього  потроху  з  того,  що  стоятиме  на  святковому  столі.
Та  ось  розвидняється,  співають  півні,  і  кожен  чує,  як  церковні  дзвони  благовістять  світові:  "  Христос    воскрес!"  Кажуть,  у  цю  мить  навіть  святі  сходять  і  христосуються.  Усе  радіє  -  на  землі  і  в  небесах.  Сам  Господь  відкриває  небо,  аби  почути  й  виконати  заповітне  бажання  кожної  людини,  яка  цього  варта.  А  ще  вірили,  що  в  ту  мить  вода  в  річках  стає    надзвичайно  цілющою:  хто  пірне  в  неї,  довіку  не  знатиме,  що  таке  хвороба.  Люди  вітають  одне  одного  словами:  "Христос  воскрес!",  цілуючись  і  обмінюючись  крашанками.  Гріх  не  вітатися  в  цей  день  навіть  з  ворогом.
З  освяченим  поспішали  додому,  і  нарешті  наставав  час  сідати  до  столу.  Іноді  натщесерце  їли  хрін,  щоб  не  хворіти.  Але  починали  свою  святкову  трапезу  з  розрізання  свяченої    крашанки  на  стільки  частин,  скільки  було  членів  сім"ї
Кожен  мовчки  з"їдав  свій  окраєць,  а  далі  вже  приступали  до  свинини,  ковбас,  сирної  паски  тощо.  Подекуди  починали  снідати  зі  свяченої  хлібної  паски.  Загалом  усе,  що  стосувалося  великодного  столу,  а  особливо  посвячене  в  церкві,  набувало  надзвичайного  статусу.  Переказували:    якщо  миша  скуштує  свяченої  паски,  в  неї  виростуть  крила,  і  вона  обернеться  на  кажана.  Отже,  всі  рештки  свяченого  ретельно  збирали.  Крихти  від  паски  не  можна  було  давати  свиням  чи  птиці,  а  лише  рогатій  худобі.  А  як  посіяти  на  городі,  то  виростать  маруньки  (різновид  ромашки),  що  мають  цілющі  властивості.  Освячене  яйце  також  має  магічну  силу:  повернувшись  із  церкви,  господар  заходив  у  хлів  і  прикладав  його  до  голови  худоби,  щоб  водилася  та  плодилася.  Вельми  шанобливо  ставились  і  до  рушника,  в  якому  святили  паску.
В  Україні  був  поширений  такий  переказ:  ціною  свого  воскресіння  Спаситель  переміг  диявола,  закував  його  і  посадив  у  підземелля,  наказавши  гризти  ланцюг.  Але  в  цю  мить  б"ють  у  церкві  великодні  дзвони  і  лунають  слова:  "Христос  воскрес!  -  Воістину  воскрес!"    Тоді  поновлюються  знову  всі  дияволові  окови,  і    сидіти  йому  там  довіку...
 Світле  свято  Пасхи  Христової...Його  треба  усвідомити  всім  серцем,  і  нарешті  доброта,  радість  та  надія  прийдуть  до  кожної  нашої  оселі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912524
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2021

ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА - КРАСНА…

Ой  весна,  весна  -  красна,
І  весела,  й  чарівна,-
Подаруй  нам  літечко,
Щоб  родило  житечко,
І  цвіли  всі  квіточки,
І  квітчались  дівочки,
І  міцніли  хлопчаки,
І  родились  діточки,
І  раділи  людоньки,
Й  всі  співали  пісеньки...
І  сміялось  Сонечко,
Дивилось  в  віконечко,
І  щоб  гріло,  не  пекло,
Й  людям  весело  було...
Щоб  закінчилась  війна,
Не  потрібна  нам  вона...
Відійшли  всі  віруси,
Зникли  усі  мінуси,
Щоб  здорові  всі  були,
І  у  радості  жили...
Ой  весна,  весна  -  красна,
Додай  радості  й  тепла,
Ми  тобі  поклонимось,
Й  за  тебе  помолимось...
Будем  ждати  цілий  рік,
Новий,  Веснонько,  твій  пік!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2021

ЧОРНОБИЛЬ, ЧОРНОБИЛЬ…

Чорнобиль,Чорнобиль,  вже  35  років,
Минуло  з  болючих  й  страшних  таких  днів...  
І  ми  відчуваєм  -  це  кара  Господня,
За  наші  непослухи  й  купи  гріхів...
                 Чорнобиль,  Чорнобиль...Красуні  берези,
                   Мовчазно  -  печальні    дивились  той  злет...
                   А  блок  той  четвертий,  був  дуже  вразливий,
                   Приніс  він  печалі  і  болі,  і  смерть...
Чорнобиль,  Чорнобиль,  в  тобі  наші  болі,
 В  бездарності  влади  тепер  і  тоді,...
 Втрачаємо  сили,  втрачаємо  волю,
 Невже  ми  й  потонем  в  багні,  як  в    воді?..
                   Чорнобиль,  Чорнобиль,  то  мертва  є  зона,
                     І,  мабуть,    так  буде  ще  довгі  роки...
                     Це  є  печать  горя  й  Бога  заборона,
                     За  нашу  байдужість,  й  життєві  гріхи...
 Усі  роботяги  боролися  з  лихом,
 І  часу,  і  сил  не  жаліли  вони...
 Хоч  дуже  вразливий,  й  небезпечний  атом,
 З    зусиллям    його  все  ж  перемогли.
                     Уже  багатьох  їх  в  живих  вже  немає,
                     Хвороб  подолать  усі    не  змогли...
                     Та  ми  їх  шануєм  і  всіх  пам"ятаєм,
                     Бо  ж  нас  всіх  тоді  врятували  вони...                          
І  молимось  ми,  щоб  мирним  був  атом,
І  праця  безпечна  на  довгі  роки...
Ми  вчитися  будем  його  підкоряти,
І  вчора,  й  сьогодні,  і  завтра,  й  завжди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912123
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2021

ОДНА ІЗ ПРИТЧ ІСУСА: ПРИТЧА СІЯЧА… (проза)

Ось  вийшов  сіяч,  щоб  посіяти  зерно  своє.                                                                                                            *І,  як  сіяв,  упало  одне  край  дороги,  -  і  було  повитоптуване,  а  птахи  небесні  його  повидзьобували.
*Друге  ж  упало  на  грунт  кам"янистий,  -  і,  зійшовши,  усохло,  не  мало  бо  вогкості.  
*А  інше  упало  між  терни,  -  і  вигнався  терен,  і  його  поглушив.
*  А  ще  інше  упало  на  добру  землю,  -  і,  зійшовши,  уродило  стократно.
***Ось,  що  означає  ця  притча:  Зерно  -  це  Боже  Слово.
*А  котрі  край  дороги,-  це  ті,  хто  слухає,  але  потім  приходить  диявол  і  забирає  слово,  з  їхнього  серця,    щоб  не  ввірували,  й  не  спаслися  вони.
*  А  що  на  кам"яному  грунті,-  це  ті,  хто  тільки  почує,  то  слово  приймає  з  радістю;та  кореня  не  мають  вони,  вірують  дочасно  -  і  за  час  випробовування  відпадають.
*А  ті  що  впали  між  терен,  -  це  ті,  хто  слухає  слово,  але,  ходячи,  бувають  придушені  клопотами,  та  багатством,  та  життьовими  розкошами,  -  і  плоду  вони  не  дають.
*А  те,  що  на  добрій  землі,-  це  оті,  хто  як  слово  почує,  береже  його  в  щирому  й  доброму  серці,  -  і  плід  приносять  вони  в  терпеливості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=912047
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2021

КУДИ ПОДІЛАСЬ ДОБРОТА ЛЮДСЬКА…

Куди  загнала  течія  життя,-
Всю  доброту  людську,  не  знаю  я...
У  безвість  вкинула,  чи  ще  кудись,
Шукаю  я  її  завжди,  дивлюсь...
Знайти  її  не  можу  я  ніяк,
А  жить  без  неї  я  не  знаю  як...
Душа  моя  відкрита  всім  вітрам,
А  серденько  болить  моє  від  ран,
І  від  земних  старих  й  нових  утрат,
Своїх  і  всіх  людей,  й  природи  крах,
Війна  і  вірус  додають  всім  страх...
Чому  тепер  не  в  моді  доброта?
Невіглас  сіється  і  пустота...
Багаті  тягнуть  все  собі  й  собі,
А  бідні  плачуть  у  своїй  "норі"...,
Давно  вже  зникли  всі  богатирі,
І  простолюд  захистить  нема  кому,
Зникає  доброта,  мабуть,  тому...
А  може  Бог  розгнівався  на  всіх,
І  не  молитися  нам  нині  гріх...
І  невідомо  що  чекає  нас,
В  такий  тяжкий,  та  все  ж  величний  час..
Отож  й  питаю  я  себе  не  раз:
"Куди  ж  поділась  доброта  людська?"
І  появилась  в  мене  думка  така,
Що  треба  знать  нам  заповідь  Господню,
У  ласки  Божої  немає  меж,
А  ми  ж  умієм  вірить  до  безмеж...
Й  покаятись    в  гріхах  уже  сьогодні,
Бо  ж  якщо  зерно  посієш  вчасно,
То  з  часом  і  збереш  його  рясно...
Тому  й  молитись  треба  нам  щодень,
І  вірить  у  прийдешній  світлий  день...
Почує  Бог,  й  пробачить,  звісно,  нас,
І  ще  прийде  до  нас  чудовий  час...
Відійде  вірус  і  війна,  і  зло,
Натомість  прийде  доброта,  й  тепло.
Та  й  не  сидіть  нам  склавши  руки,
А  працювать,то  зникнуть  болі  й  муки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911951
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2021

ВЕСНЯНИЙ ЕТЮД…

Весняний    сад,                                    Весняний  звук
і  цвіт  духм"яний...                        "Ку!  -  КУ!  -  зозулі...
Весняний  день,                                  Весняний  труд,
теплий  цікавий...                            руки  відчули...
Весняний  дощ,                                    Весняна  ніч,-
та  ще  й  з  грозою...                        на  небі  зорі...
Весняна  ніч,                                            Не  треба  свіч,
повна  любові...                                    ми  ще  не  хворі...
Весняний  спів                                        Весняний  клич,
чуть  солов"їний...                              чуємо  новий...
Весняний  плач,                                    Весняний  свист,
вірус  поганий...                                    вітер  чудовий...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2021

Я КВІТАМИ ЗЕМЛЮ ЗАСІЮ…

                                                         Я  квітками  землю  засію
                                                         В  своїм  світанковім    краю,
                                                         І  щедро  їх  духом  обвію,
                                                         Я  землю  безмежно  люблю.
                                                                           Хай  квіти  її  прикрашають,
                                                                           Садки  щовесни  хай  цвітуть,
                                                                           А  люди  працюють  і  знають,-
                                                                           Для  кого  й  для  чого  живуть.
                                                           Я  щедрістю  землю  зігрію,
                                                           Тепла  їй  і  ласки  додам.
                                                           Я  вірю  земля  зарясніє
                                                           На  заздрість  її  ворогам.
                                                                           Хліба  хай  на  ній  достигають,
                                                                           Волошки  й  ромашки  цвітуть.
                                                                           А  люди  працюють  й  співають,
                                                                           І  в  радості  діти  ростуть.
                                                           Я  землю  добром  уквітчаю,
                                                           І  сили  я  всі  їй  віддам,
                                                           Майбутнє  її  звеличаю,
                                                           Віддячить  вона  усім  нам.
                                                                             Хай  села  й  міста  розквітають,
                                                                             І  воєн  не  буде  і  сліз,
                                                                             Всі  люди  хай  щастя  спізнають,
                                                                             Пісні  хай  лунають  і  сміх.
                                                             До  неї  горнусь,  як  до  мами,-
                                                             У  радості,  горі  й  біді,
                                                             Умита  росою  й  дощами  
                                                             Усім  допоможе  й  мені:
                                                                             Забути  про  горе  й  печалі,
                                                                             Оновить  натхнення  мені.
                                                                             Посвяти  я  їй  призначаю,
                                                                             Про  неї  складаю  пісні.
                                                               На  жаль  вже  немаю  я  сили,
                                                               її  захистить  від  біди,
                                                               І  владі  сказати  сміливо,
                                                               Продавати  не  можна  її...
                                                                             Земля  -  це  багатство  країни,
                                                                             Належить  вона  усім  нам...
                                                                             Без  неї    можливі  руїни,
                                                                             На  радість  її  ворогам...
                                                               Я  квітами  землю  засію,
                                                               Зцілятиму  завше  від  ран,
                                                               Нехай  лиш  вона  розквітає
                                                               На  радість  мені  й  землякам.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2021

ХАЙ РАДІСТЬ В ВАС БУДЕ…

Ніщо  не  дається,
Так  швидко,  як  Думка...
Тому  все  вдається,
Хто  вміє  все  слухать...
           З  почутого  брати
           Лиш  корисне  тільки...
           Обачними  бути,
           Потрібно  брать  стільки...
Ще  треба  читати,
І  мріять,  і  вірить,
І  слухати,  й  чути,
Що  пишуть  й  говорять...
             І  світ  цей  любити,
             І  все,  що  є  в  ньому,-
             Лиш  гарне  творити,
             Й  вірить  в  перемогу...
А  ще  треба  бачить,
І  спостерігати...
І  вразі  потреби,
Уміть  помагати...
               Підтримувать  словом,
               Розраду  давати,
               Свою  рідну  мову,-
               Любить  й  шанувати...
А  там  де  є  Думка,
І  Мрія  там  буде...  
До  неї  і  Віра,
Й  Надія  прибуде...
                 Отож,  не  цураймось,
                 Ніякої  Думки,
                 Цікаве  шукаймо,
                 Й  хай  радість  в  вас  буде...        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=911675
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2021