| Сторінки (26/2538): | « | 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 | » |
Без снігу зими не буває,
Відомо давно усім нам...
Природа його посилає,
Наперекір усім вітрам...
До центру зима добігає,
Пора вже завіять снігам,
І Бог про це, звісно,теж знає,
Підсобить природі і нам...
І снігом зима ще засіє:
Дороги, степи і поля,
Природа всі двері відкриє,
Назустріч величним снігам...
І легше тоді усім стане,
Відійдуть дощі затяжні,
І спокій в природі настане,
Зрадіють істоти земні...
А кожна людина чекає,
Кінця негараздам й війні...
І вірус нехай вже зникає,
Прихід відкриває весні...
Хай зникнуть пекельнії рани,
Бальзамом повітря дихне...
Весняна пора диво - пана,
Оновить усе що живе...
Без снігу зими не буває,
Як радості без кутєрми,
Природа нам сніг посилає,
Чаруючу радість зими...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Час життя нестримно так біжить,
Аж по тілу бігають мурашки...
Одиноким важко в світі жить,
Все частіш одержуєм поразки...
Хочеться багато ще зробить,
Та на жаль не вистачає сили...
У душі буяє і кипить,
Та не повернуть уже нам крила...
Ми Бика за роги ще візьмем,
Не здаватись нас життя навчило,
І вперед ми ще таки підем,
Так, щоб в душах знову закипіло...
Вірим, що поладимо з Биком,
Приймем залюбки його підмогу,
І хоча уже і не бігом,
Не одну одержим перемогу...
Другий місяць вже пливе зима,
Січень - перший син нового року,
Жаль, що снігу нам не посила,
А дощі приносять лиш мороку...
Та ми вже навчилися чекать,
І Надії, й Віри не втрачаєм,
Січень ще зуміє доказать,
Що в зимі він все-таки господар...
Й свою назву зможе оправдать,
І вчорашню, й нинішню, і давню,
Та й не може він того не знать,
Січовик і молодик він славний...
Виконає він всі сім робіт:
І сікти,крутить і завівати,
Снігом ще засіє увесь світ,
І морозу, й інею послати,
І за носа він ще хапоне,
І за вуха теж буде щепати,
Він же вміє все робить своє,
І сповна покаже свій характер...
Недаремно кажуть, січень є,-
Завше Первістком, Нового року,
І найстарним місяців - братів,
Хоч дивися спереду, хоч з боку...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2021
Сьогодні Василю Стусу виповнилося б - 83 роки, та він прожив лише 47. Його два таланти це: творити поезію і бути нескореним. Він міг стати видатним поетом, і став ним, хоч написати міг би значно більше. Він міг стати видатним дослідником-літературознавцем, та йому не дали такої можливості, перекрили кисень на самому початку шляху, вигнавши з аспірантури академічного інституту літератури. Він міг би жити в добрі і затишку, мав вірну дружину - друга Валентину і сина Дмитра. Та йому прослалася дорога в київські тюрми, мордовські концтабори, заслання на Колиму.
За віщо? За мужність повстати проти несправедливості, свавілля влади, репресій проти інших, за власну гідність і нескореність.
Він родом з Вінниччини, навчався на Донеччині, вчителював на Кіровоградщині...Любов до слова, до літератури реалізував у поезіях, дослідженнях, перекладах...
Поворотним пунктом у житті став заклик у столичному кінотеатрі "Україна" встати на знак протесту політичних арештів у Львові про яке повідомив Іван Дзюба, якого там же й схопили. Василя ждала доля каторги і 5 років табору суворого режиму, плюс три роки заслання. Після повного відбуття і короткочасного перебування в Києві, дістав 10 років ув"язнення, і 5 заслання. Не добув, помер у мордовському концтаборі 1985 року .
Україна втратила видатного поета, борця. В українську землю він повернувся аж у листопаді 1989 року, разом із загиблими в тюрмах Юрієм Литвином та Олексою Тихим. Траурна процесія від Володимирського собору до Байкового цвинтаря розтягнулася на кілька кілометрів. Ось його один із віршів:
Як добре те, що смерті не боюся я,
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що перед вами, судді, не клонюся,
в передчутті недовідомих верст.
Що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття...
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя,
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь,
і чесно гляну в чисті твої вічі,
і в смерть із рідним краєм поріднюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900620
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.01.2021
Сьогодні перший день Різдва Христового. У цей день молодь та діти ходять колядувати й носять з собою "звізду" з паперу із свічкою всередині. В ритуальних піснях, що їх при цьому співають, крім суто християнських мотивів, чути ще й інші, геть древні. У моєму містечку ця дія проходила дуже цікаво, при будинку культури існує культурно - обрядова група, яка не лише в клубах виступала, а й ходила вулицями, і хто її запрошував до тих вона заходила і співала, і промовки свої викладала, а господарі дякували і давали їм свої дарунки. На жаль цього року через пандемію, ця дія не відбувається. Ось одна із пісень, яку виконувала ця група:
Нині радість стала,
Яка не бувала,
Над вертепом зірка ясна
Світу засіяла,
Там Христос родився,
З Діви воплотився,
Як дитина пеленами:
Вбогими повився.
Ангели співають,
Христа величають,
Пастухи у Вифлеємі
Новину звіщають:
Просим Тебе, Царю,
Просим, Божий Сину,
Прийми й нашу Тобі славу
За дивну Новину!
Нині радість стала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900540
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2021
Різдво Христове вже на порозі, тож колядуємо!
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи, та не килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той перший празник - Рождество Христове, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той другий празник - Святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той третій празник - Святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!
Вся наша родина, славна Україна, радуйся!
************
Нова радість стала, яка не бувала,
Над Вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився.
Пастушки з янголятком перед тим дитятком
На колінця припадають , Царя-Бога вихваляють.
Ой ти Царю, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій Славній Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
Коляд, коляд, коляда,
COVID в вікна загляда...
Сидимо все більше дома,
Ситуація відома...
Коляд, коляд, коляда,
Чи це осінь, чи зима...
Замість снігу іде дощ,
А ми варим пісний борщ...
Коляд, коляд, коляда,
А у нас знову біда,
Гроші кінчились давно,
Це реальність, не кіно...
Коляд, коляд, коляда
Не йде в школу дітвора...
Дистанційне йде навчання,
Таким є нині пізнання...
Коляд, коляд, коляда,
Люди сходять вже з ума,
Нема з чого борщ зварить,
Й хліба ні за що купить...
Коляд, коляд, коляда,
Замість молока вода...
Пийте, люди, на здоров"я,
Вода нині також добра...
Коляд, коляд, коляда,
Вранці кінчилась вода,
Комунальні не сплатили,
Тому й воду відключили...
Коляд, коляд, коляда,
У криницях є вода.
Принесем її додому,
Кашу зваримо чудову...
Коляд, коляд, коляда,
Болить в мене голова,
Не варила й не пекла,
То ж голодна й спать лягла...
Коляд, коляд, коляда,
Я заснути не змогла...
Встала каші наварила,
Наїлася, та й заснула...
Коляд, коляд,коляда,
Влада нас не забува...
Піднімає на газ ціни,
Економити щоб вміли...
Коляд, коляд, коляда,
Не чекаєм ми добра,
Всі тарифи лізуть вгору,
Нам не вижити їй Богу...
Коляд, коляд, коляда,
Все дорожчає щодня,
Вже терпіти нема сили,
Нас ці ціни майже вбили...
Коляд, коляд, коляда,
Вже й терпіння в нас нема...
І Надію мрії, й крила,
Пандемія задавила...
Коляд, коляд, коляда,
А ще ж довга ця зима,
Як діждатися весни,
Не знаємо, звісно, ми...
Коляд, коляд, коляда,
Слава Богу, що зима,
Ще поки що не холодна,
І стерпіти її можна...
Як зуміла написала
Вам колядки баба Валя,
Чи сподобались, чи ні,
Невідомо це мені...
Як сподобалось, співайте,
А як ні, тоді полайте...
Я з святами всіх вітаю
І найкраще все бажаю:
В Новім році, в рік Бика,
Потанцюйте гопака!
З вами я теж потанцюю,
Прийдіть в гості почастую...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2021
Ну, як кутю вже зварили? Це ритуальна страва - кутя. Її завжди готували і готують на Святвечір. Це багата кутя. а на Новий рік та на вечір перед Хрещенням, готується голодна кутя. Першу готують з пшениці, а другу з ячменю. На Святвечір на покуті викладають паляницю, а ще варили вареники, пекли пироги, пампушечки, коржики, млинці. З першим млинцем дівчата вибігали на вулицю ворожити. Такі звичаї інують понад 2000 років, за християнською легендою, "Син Божий народився." І хоча проходили роки і звичаї змінювалися, та свято Різдва Христового залишається вічним. Завтра Святвечір. Та вже сьогодні запахло пирогами, і ваблять страви без яких і свято не свято: кутя пироги, узвар... На душі тепло, вагомо, святково, чекання чогось гарного, особливого, цікавого... Вечір напередодні Різдва - останній день посту, тому й страви повинні бути пісними. На Святвечір і Різдво не можна лаятись, сперечатись, карати дітей... Перед заходом сонця ставиться на покуті пишний сніп із пшениці, жита чи вівса. Це дідух, дідо, або коляда - символ урожаю, вінець тяжкої праці хліборобів. Слідом господиня виносила горщик із кутею, промовляючи: "Кутя - на покуття, а узвар - на базар!" Вечеряти починали після сходження першої зорі. Починалася вечеря із запалення воскової свічки. На святковий стіл ставили 12 страв і всі вони пісні. Ложку куті підкидали до стелі - для бджіл, щоб рої велися. Першим чарку горілки випивав господар - із побажанням здоров"я присутнім, та за упокой померлих родичів. А потім уже вечеряли всі. А ще був, та деінде й нині, зберігся звичай на Різдво дітям носити вечерю хрещеним батькам. Мати давала кошик, чи зав"язувала у хустинку, куті, глечик узвару, пиріжки. Малеча стукала до хати зі словами: "Вечір добрий, зі Святим вечором, прислали батько й мати, ось для вас вечерю!" А з хати відповідали : "Щоб ти здоровий ріс!" Господиня , розв"язавши вузлик, забирала все, що там було, а взамін лагодила дітям свої дарунки. А ще дітей частували горішками, цукерками, наділяли монетами. За повір"ям, хлопчики й дівчатка, які носили різдвяну вечерю своїм хрещеним батькам і матерям, і на тому світі зможуть подавати їм воду...На час мого дитинства цей звичай був у дії, і ми з братом носили вечерю, і до моїх, і до його хрещених батьків, хоча ми й не були на той час хрещиними, а ще до бабусі, та близьких родичів, і були дуже задоволеними, бо ж і гостинців мали не мало, і ще й грошенят,які могли витрачати на свої потреби, мама їх у нас не забирала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900359
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2021
І злий вірус, і війна,
що нас ще чекає?..
Ця зима якась скупа,
і снігу немає...
Чи розгнівалась зима
за ті безпорядки,
що незнати звідкіля,
йдуть, ніби загадки...
В січні кожен рік січе,
й снігом все вкриває...
Цьогоріч з неба тече,
все дощем вмиває...
Чи згубила десь сніги,
та й довго шукає...
Чи можливо за гріхи,-
нас зима карає...
Я у пам"яті усе,
знов перебираю,
Хаос де зима бере,
й чом нас ним карає?...
Чи то й справді в нас гріхів,
набралось багато...
Чи це кара всіх богів,
хочу дуже знати...
Та цей хаос зимовий,
зима нам створила...
Просим січень чарівний,
снігом щоб нас вмила...
Новий рік, ми все ж таки
без снігу зустріли...
Нові йдуть до нас святки,
без снігу немилі...
Я і в снах, і наяву,
зимі заявляю:
Я в цім хаосі живу,
бенкету чекаю...
Звісно, є ще в зими час,
все зробити чинно...
Снігом вкрити все підряд,
створить зимне диво...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900246
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2021
Де є сім баб, там є сім бід,
сніданок є, буде й обід.
На кожних три, лиш один дід,
часом бува й один на всіх.
А який дід, такий і слід,
сніданок з"їв, з"їсть і обід,
бува мовчить, бува бурчить,
а то й, як сич старий, сичить.
Баба говорить, дід мовчить,
бабу не можна зупинить,
доки не вискаже своє,
таке у вдачі її є.
Отож, момент ловить той дід,
коли скінчиться слів потік,
тоді лунає діда сміх,
він зрозумілий для усіх.
Та легше дідові стає,
що в нього одна баба є,
якби було їх в нього сім,
то дід би й жити не хотів...
Та все ж відомо людям всім,
й одна буває, ніби сім,
знає така про всіх і все,
і діду спуску не дає.
Не тільки діду, а й сусідам,
бува онукам, бува й дітям,
і навіть курям, і кролям,
коли у баби та-ра-рам...
Та я додам від себе ще:
гарно, як лад і сім"ї є...
Тоді і легше в світі жить,
та й є із ким поговорить,
І пандемію пережить,
І, звісно, дома все робить,
А хто живе зовсім один,
Тому за клином, знову клин...
І ще й думки кудись ведуть,
В якусь незвідану ще путь...
Туди ж не хочеться іти,
Тягар життя свого нести...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900135
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2021
Коляд, коляд, коляда,-
Я живу давно одна.
Є собака в мене й кіт,
То для чого мені дід?!.
Коляд, коляд, коляда!
Жить одній - це не біда.
Можна спати дуже довго,
Й не залежать ні від кого.
Коляд, коляд, коляда!
Хоч я вже й немолода,
Та обходжуся й без діда,
Як живу ніхто не віда.
Коляд, коляд, коляда!
Я в цім світі не одна:
Є онуки в мене й діти,
Друзі вірні і сусіди.
Коляд, коляд, коляда!
Час збіга ніби вода,
Вчора була молода,
А сьогодні геть не та!
Коляд, коляд, коляда!
В вікно сонце загляда.
За вікном мороз і сніг,
І дзвенить дитячий сміх.
Коляд, коляд, коляда!
Кіт сніданок доїда,
Доки він його доїв,
В мене вірш оцей дозрів.
Коляд, коляд, коляда!
Кіт на мене погляда,
Шерсть наїжилась густа,
Бо тарілка вже пуста.
Коляд, коляд, коляда!
Беру на руки я кота,
Мій пухнастий, вірний звір,
Я іду із ним надвір!
Коляд, коляд, коляда!
І зима нам не біда.
Пада сніг на мій поріг,
Викликає в мене сміх!..
Коляд, коляд, коляда!
Кіт вже з снігу вигляда.
А де сніг, то там і сміх,
Та ж сміятися й не гріх!
Коляд, коляд, коляда!
Сміх здоров"я добавля.
Смійтесь, люди, на здоров"я,
Живіть з сміхом і Любов"ю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900084
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2021
Новий рік ви вже зустріли,
пили мало, більше їли?..
Кілограми добавляли,
і співали, й танцювали?..
Щось по телеку дивились,
і сміялись, й веселились?..
З Новим роком всіх вітаю,
щастя й радості бажаю,
щоб в достатку всі жили,
і здоровими були...
Щоб минув пошвидше вірус,
і на плюс змінився мінус,-
і в природі, і в погоді,
зупинив війну на Сході,
всупереч усім прогнозам,
випав сніг, хочби й з морозом...
Хай в Новому цьому році
всім добавиться емоцій
позитивних і важливих,
й вірних друзів незрадливих...
І зарплати хай зростають,
пенсії нам добавляють...
Ціни хай стоять на місці,
будуть лиш хороші вісті,-
Про врожаї хліборобів,
про досягнення заводів,
фабрик, шахт, бригад,цехів,-
усіх наших трударів...
Щоб жили всі люди в мирі,
був добробут в Україні!
Щоб усі в Новому році
досягти всього могли
і щасливі всі були...
НЕХАЙ У НОВОМУ ЦІМ РОЦІ,
ВСІ НЕГАРАЗДИ ВІДІЙДУТЬ...
В КОЖНІМ ДОМІ, В КОЖНІМ КРОЦІ,-
ВСІ ЛЮДИ В РАДОСТІ ЖИВУТЬ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899931
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.01.2021
Жаль, немає снігу,
в Новий славний рік...
Це Щур пустотливий,
не заміта слід...
Ось - ось переступить
поріг Новий рік...
Щиро привітає
він, звичайно, всіх...
Вже Щура недовгий,
неспокійний хід...
Відступить й Бикові,
віддасть щит і сміх...
А біду і горе
хай не віддає...
І вірус назавжди
з собою візьме...
Бик нехай приходить,
лад всьому дає...
І війну на Сході,
нехай виграє...
Щур в людей всіх смуток
нехай забере...
Натомість прибуток,
хай Бик принесе...
Щоб були щасливі
старі і малі...
Щирі й працьовиті
зрілі й молоді...
Поділиться з нами
теплом і добром...
Теплими словами,
наповнить любов...
Всіх - усіх вітаю
З Новим роком я,
щоб були здорові,
ви й ваша рідня...
Хай буде здорова
Україна вся...
Відійдуть назавжди
вірус і війна...
Будьте всі щасливі,
й вся ваша рідня...
Українці вільні,
як одна сім"я!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899825
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Ну й красивий, Дід Мороз,
я його пізнала...
Це мій внучок Владислав:
-Браво, внучку, браво!..
Це він свято для малих,
гарних танцюристів.
Розважити їх усіх,
у нього це вийшло...
Костюм йому до лиця,
не раз знадобиться...
В танцях теж його життя,
на медика вчиться...
Я горжусь, що в мене внук,
робить вдалі кроки,
до навчання й танців круг,
і гарний нівроку...
Кажу внуку: "Так тримать,-
все в житті згодиться,
може вдасться упіймать
тобі і Жар-птицю!
І бажаю я тобі
у Новому році-
пречудових перемог,
і все що ти хочеш..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899746
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2020
Що не день,то світ трухлявий,,
Сірі будні й вихідні...
А вночі сняться примари,
Й неспокійно на душі...
Сірі дні... Війна і вірус,
Нема снігу, йдуть дощі...
Безпросвітна якась сірість,
Мокрі й думи, як кущі...
Неспокійні нині й мрії,
Й вечори знову сумні...
Живемо у безнадії,
Не співаємо пісні...
І зима якась зрадлива,
Заховала десь весь сніг...
Лиш пташина щебетлива,
Не спиня щоденний спів...
І вулиці сиротливі
Споглядаємо з вікна...
І не віриться, що нині,
Все ж таки пливе зима...
Новий рік вже на порозі,
Невже сірим буде й він?..
Свята в січні пречудові,
Додадуть радості всім...
Я надіюся, що сірість,
В Новий рік все ж відійде,
І його ми всі зустріним,
Нове він всім принесе...
Клопоти вже предсвяткові,
Відчуваємо щодня...
Вірим все буде чудово,
Новий рік всіх звеселя...
Сірі дні...Війна і вірус,
З часом все ж таки минуть...
Зникне з ними важка сірість,
І сніги білі підуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2020
1. ЩЕ НЕ ПРИДУМАЛА...
Маша говорить бабусі: "Я більше до тебе не прийду!" "Чому, Машенько?"-
запитує бабуся... "Не знаю, я ще не придумала!" - відповіла дівчинка.
2. ВСЬОМУ СВІЙ ЧАС...
"Мамо, -запитує донечка,- а що буває, коли закінчується кохання?"
"Зазвичай весілля, доню!" - пояснює мама.
"Дивно, а я думала розлука..." - говорить доня.
" Розлучення, моя люба, буває вже аж тоді, коли терпіння закінчується..."
3. ЖИВЕМО У БАБУСІ...
Одного разу ми прийшли у гості до друзів.
Після привітань, друзі запитали: "Як поживаєте?,,"
За всіх відповіла донечка: "Та ж коронавірус, роботи нема,
грошей нема,живемо у бабусі..."
4. ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ...
Якось я запитала у своєї внучки: "Ганнусю, чим
відрізняється людина від тварини?"
"Лапами!" - була її відповідь...
5. З ТЕЛЕВІЗОРОМ І НОУТБУКОМ...
Суддя запитує малюка:"Толю, з ким би ти хотів жити - з
мамою, чи з татком?"
Толя відповів: " З тим, кому присудять телевізор і ноутбук..."
6. ПРАВДИВА ВІДПОВІДЬ...
У Василька тато - адвокат, а мама - судмедексперт... Якось до
них подзвонив чоловік і попросив покликати до телефону когось із батьків...
"А їх нема вдома!"- відповів хлопчик. " А де вони?"- запитав чоловік.
"Тато - в тюрмі, а мама - в морзі!"- пояснив Василько.
7. СУД ПРИСЯЖНИХ
"Тату, а що таке суд присяжних?" Тато відповів : "Це така,синку, група
людей,яка вирішує хороших, чи поганих адвокатів має підсудний
8. ДІДУСІВ КЛОПІТ...
Прийшов зі школи похнюплений Сашко і мовить до діда: "Вже
й тебе, дідусю, до школи визивають..."
"Це ж чому?" - запитує дідусь.
"Напевне тому, що мій татко, а твій синок допускає багато
помилок у моїх домашніх завданнях?"
"А я тут при чому?";- знову дідусь.
"Та вчитель хоче й тобі їх показати, щоб ти присоромив свого сина..."
9. МАТЕМАТИЧНА ЗАДАЧА...
Вчителька каже школярику: "Вовочко, припустимо, що в
тебе є 20 гривень, а татко дав тобі 20 гривень. Скільки всього буде у тебе
грошей?"
"20 гривень, Маріванівно!" "Що ти,Вовочко, зовсім не вмієш рахувати?"
"Та ні, вмію, то ви Маріванівно, не знаєте мого тата..."
10 КРИШИТЬ НЕ ТУДИ...
У дитсадку Ніночка скаржиться виховательці: "Галино Іванівно, а Оля
кришить хліб у кефір..." "Нехай,Ніночко, кришить...Їй так подобається..."
"Їй то подобається, але ж кефір то мій!.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899562
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Що таке ПЕКЛО ???
ПЕКЛО - це коли приїжджаєш з окопів додому, виходиш на вокзалі і бачиш байдужі обличчя людей.
ПЕКЛО - це коли перші тижні засинаєш тільки під звук телевізора або радіо, тому що незвична тиша давить на мозок. Хтось під горілку, хтось під седативні або транквілізатори, у кожного по-своєму.
ПЕКЛО - це коли твої сусіди не вітаються з тобою, тому що або соромно їм, або наплювати на все.
ПЕКЛО - це коли твої колишні друзі по цивільному життю не знають де ти, як ти, що з тобою, і навіть не телефонують. А може і знати не хочуть, хтозна, свої проблеми вирішують.
ПЕКЛО - це коли бачиш ужраних в драбадан здоровенних червонопиких довбо... типу чоловічої статі, коли проходиш повз кафе (ресторану, клубу).
ПЕКЛО - це коли в черзі чуєш, як довго, серйозно і на нервах обговорюють якусь не вартуючу ні копійки хрінь.
ПЕКЛО - це коли ввечері врубаєш ящик, а в ньому щосили веселяться призовно-мобілізаційного віку єврейчики з "95-го кварталу" або запливші українським салом лискучі пики твого Верховного, прем'єр-міністра або просто міністра чи депутата, заганяють фуфло по вухах, як добре, багато і щасливо ти живеш.
ПЕКЛО - це коли сходив на сеанс психо-соціальної реабілітації, на якому соплива, нафарбована в усі кольори веселки, юна матрьошка нав'язливо розпитує, скільки ЛЮДЕЙ вбив ти ... "ЛЮДЕЙ", прикиньте ... і УБИВ, а не знищив. На війні знищують, а не вбивають, дитинко, запам'ятай на майбутнє.
ПЕКЛО - це коли йдеш провідати своїх загиблих побратимів, які віддали своє життя за майбутнє України , а це майбутнє віддає свої голоси тим , хто привів цю війну в їх дім. Хто ненавидить українське . Від цього болить найбільше.
ПЕКЛО - це тоді коли тебе засуджують за те, що ти ризикував заради людей, не давши поширенню ,"рюського мира,"за тих, які не знають ні болю, ні запахів крові, поту і пороху, важких поранень, смерті ," теплість" окопів. Вони нічого не знають.
Іноді виникає гостре бажання вбивати знову. Тілько тобі вже неважливо, якого ворога, - знищувати окупантів або валити 5-у колону, що руйнує твою Державу зсередини, цинічно і нахабно... І продовжує зраджувати тебе і твоїх братів ...
Війна не ПЕКЛО.
ПЕКЛО - це невдячність і неповага.
Ось чому багато хто хоче назад. До своїх. Де тебе поважають. Де ти свій серед своїх... (лист бійця з Інтернету )...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899536
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
У грудні день, як жменька,
Ніч - великий кулак...
Як працювать гарненько,
То й буде все гаразд!
Та, на жаль у році цьому,
Все пішло зовсім не так...
Вірус нам підставив ніжку,
Не оговтатись ніяк...
Та і влада не зважає,
Як народу виживать...
Лиш про себе вона дбає,
Вміє, вибачте, й брехать...
Добігає, слава Богу,
Грудень місяць до кінця,
Січню він дає дорогу,
Новий рік вже шле гінця...
Грудень був зовсім не сніжний,
Січень - рік ось-ось почне,
Може він снігом посіє,
І морозом припече...
Січень, землю приморозить,
Й хурделиці принесе,
І по криші вітром сходить,
Й білизною вкриє все...
Січень це ж - початок року,
Й середина зими в нім...
Хоч сичі панують й сови,
Все ж надію дає всім ...
Дні у січні стануть довші,
Веселіше стане жить...
Хоча будуть і пороші,
До весни все ж час біжить...
Сонце світить, та не гріє,
Мороз, вітер -кутерьма,
Крутить, мутить, сіє, віє,
Грудень, січень - це зима...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899482
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2020
Друзі! А чи знали ви, що прикрашання ялинки — це традиція не новорічна, а різдвяна. Вічнозелена рослина з давніх часів уособлювала вічне життя та відродження. А у християнській релігії її називали деревом Ісуса. Змішання новорічних та різдвяних традицій сталося у 30-ті роки ХХ ст. Через антирелігійну пропаганду в СРСР у 20-ті роки заборонили святкувати Різдво. Однак у 1935 році у Кремлі до Нового року влаштували дитяче свято із прикрашеною зеленою красунею. До того часу більшість людей забули, що зірка на верхівці — не просто ялинкова прикраса. Це символ Віфлеємської зірки.
А ялинкова куля, то, насправді, — стилізоване райське яблуко. Раніше ялинки прикрашали саме цим фруктом по аналогії з райським деревом. Потім до яблук почали додавати пряники та печиво. Гілки не витримували такої ваги, тож замість яблук вигадали скляні прикраси. Перша ялинкова куля з’явилася в Саксонії у XVI ст.
А ви вже встановили вдома святкову ялинку?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899356
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 26.12.2020
Кажуть люди: грудень - студень,
вистачало в ньому свят...
Та минають свята й будні,
ми ж нових чекаєм свят...
Новий рік уже на "носі",-
знає, звісно, кожен з нас..
Та є вірус у прогнозі,
у важкий життєвий час...
Новий рік, Різдво Христове,
для дорослих і малят...
Та не все у нас готове,
бо ж проблем є цілий ряд...
І війна, що йде на Сході,
і цей вірус не спинить...
Та ж і хворі, і здорові,
хочуть свята всі зустріть...
І Свят вечір із кутею,
з дванадцятьох різних страв...
Розвивай свої ідеї,-
і печи, вари і жар...
А чи буде щедрування,
й вечорниці чарівні?..
Кому дать таке питання,
невідомі всім й мені...
А Меланки, Меланії,
Щедрий вечір й знов кутя...
Як тут стримать свої мрії
ще й Святого Василя...
Кажуть люди: грудень - студень,
січень буде схожий з ним...
Та вже буде так, як буде,
вижить треба все ж усім...
Будем ми молитись Богу,
щоб усе було гаразд...
І свята ми всі зустрінем,
звісно в визначений час...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899208
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2020
Якось лев відпочивав,
Під кущами грався,
Терся він і позіхав,
І навіть качався.
Потім сам собі сказав:
"Дужий я удався,
Не ховаюсь, не боюсь,
Як інші бояться!
Ось, наприклад, комарі -
Малі і нікчемні,
Можна лапою давить,
Чи набравши в жмені!"
І сказали комарі
На слова досадні:
"То нічого, що малі,
Зате не незграбні.
Ти- великий, ми- малі
(Так дала природа),
Як захочемо, то й ми
Утрем тобі носа!"
Лев сердито закричав:
"Цить, мала сволота!
Я вас лапою усіх
Знищу. Закрить рота!"
І на це сказав комар
(Певне, з гурту старший),
"А ну, братці,налітай,
Насядьмо на лева,
Щоб відчув, що з комарів
Сміятись не треба!"
Як сипнули комарі
На голову, спину,
Жалять лева дружно всі,
Кров п'ють безупинно.
Лев хвостом своїм махав,
І лапами дригав,
Терся, бігав і скакав
І пащею чмихав.
Комарів же налетіло,
Як дощу із неба.
І тоді лев заволав:
"Досить,вже не треба!
З вами я пожартував,
Пощадіть, благаю,
Що ви дружні дуже всі
Я давно це знаю!"
Піднялися комарі
Стовпом понад левом
І сказали комарі:
"Ми знаємо, Леве,
Сили вдосталь є в тобі
І ти не ледащо.
Сила, звісно, хорошо,
А розум - ще краще!"
Я надіюся, що й ви,
Дітки зрозуміли -
Одному не все здолать,
Разом - все під силу!
Та й не тільки дітлахам
Треба розуміти
Сила в єдності людей,
З нею легше жити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899051
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.12.2020
Українка: "Їду в середу в таксі, таксист завів розмову... Почали за здравіє, а закінчили за Зеленського..."
Таксист явно прихильник Зеленського...
Таксист: "Скільки там він при владі?! Він навчиться!"
Я: "Зупиніть негайно авто!"
Таксист: "Ми ще ж недоїхали?.."
Я: "Доїдемо, але тепер я поведу автівку."
Таксист :"А у вас права є?"
Я: "Яке це має значення? Я по ходу навчусь!"
Таксист "Навіть якщо у вас є права, то я всеодно не дам вам керувати, бо не довіряю своє авто нікому..."
Я: "Тобто авто не довіряєте людині без водійських прав, а цілу сорокамільйонну країну довіряєте людині без досвіду і освіти?"
Далі таксист їхав мовчки.
Ірина Буніна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898925
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2020
Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули. Стояла така тиша, що було чути, як вони розмовляють.
Перша сказала :
- Я СПОКІЙ... На жаль люди не вміють мене зберігати. Думаю мені не залишається нічого іншого, як згаснути... І вогник цієї свічки згас.
Друга ледь чутно промовила:
- Я ВІРА...На жаль, я нікому не потрібна. Люди нічого не хочуть слухати про мене, тому мені немає смислу горіти далі. Ледве вона замовкла, подув легкий вітерець і загасив свічку.
Третя свічка засмутилася:
- Я - ЛЮБОВ. У мене більше немає сил підтримувати свій вогник. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять навіть тих, хто їх любить найбільше, - сказала вона і згасла.
Раптом до кімнати зайшов хлопчик і , побачивши три згаслі свічки, злякано закричав:
- Що ви робите!? Ви повинні горіти, я боюся темряви, - плакав він.
Четверта свічка промовила:
- Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити і інші...Адже я - НАДІЯ!
Нехай вогонь НАДІЇ завжди горить і вашій душі!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898835
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 21.12.2020
Сумний у нас грудень
І в свята, і в будень.
Буває нам здається,
Що й сонце з нас сміється.
А буває такий год,
Що на день, аж сім погод:
То морозить, то дощить,
А то сніг густий летить.
То дме вітер, аж пищить,
А то й буря закричить.
Бува й сонечко ясне,
День той зиму осяйне,
Іній, слякоть і негода,
В зиму різна є погода.
Надівай частіш кожуха
І ховай під шапку вуха.
Не марнуй даремно час,
Тоді й буде все гаразд.
А щоб голоду не знать,
Треба влітку не дрімать,
Бо що літом припасеш,
Те зимою і пожнеш.
Літом сил не пошкодуєш,
То й зимою не сумуєш:
Є що їсти, є що пити,
Веселіше в світі жити!
Не страшні і сім погод,
Якщо є що класти в рот.
Як дровець ще запасешся,
Той зимою усміхнешся.
Якщо часу не марнуєш,-
Літом й восени працюєш,
Не злякаєшся зими,
І житимеш між людьми!!!
Є у нас й нині курйози,
( не дощі, і не морози)...
А злий вірус і війна,
Та ще й влади кутєрма...
Є у грудні сім погод,
Про це знає весь народ,
До кінця він добігає,
Новий рік нам відкриває!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898737
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2020
День сьогодні особливий,-
Свято Миколая.
І для кожного важливий,
Як земля святая!
Майже в кожнім домі світу
Є його ікона,
Його справи всім помітні,
Й не зникнуть ніколи!
Ворогів вмів примирити
Ще з юнацьких років,
І невинних захистити,
Й грішних від пороків.
За своє служіння людям
Дістав дар від Бога:
Помагати всім нужденним
Не збитись з дороги.
Отож його і шанують,-
Він же - Чудотворець.
У цей день усі працюють
Не на свою користь:
А для сиріт, і для бідних,
Для слабких і хворих,
Для калік і для злиденних,
І для всіх голодних...
І як він їм помагати,
Не жаліти сили...
А слабіших захищати,
Щоб були щасливі...
Миколая шанували...
І сироти, й бідняки,
І звичайно поважали
Й запорізькі козаки.
А ще його називали:
І Мокрим, і Добрим,
З давніх-давен всі вважали:
Він - посланець Божий!
Я з цим святом всіх вітаю,
Хто читає й чує,
І Надію, й Віру маю,
Що все добре буде.
Що і вірус відійде,
Й війна в нас на СходІ,
Бо ж, як кажуть у народі:
Ніщо не є вічним!
І за груднем, як завжди
Прийде місяць січень...
Діждемося і весни
Вернуться додому
Наші доньки і сини,
Й заживемо по новому
І без вірусу, й війни!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898652
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2020
18 декабря христиане восточного обряда отмечают День памяти преподобного Саввы Освященного.
Кто такой Савва Освященный?
В народе святого Савву считают отцом «зимнего Николая». Хотя сам Савва был монахом. Он в восьмилетнем возрасте бежал в монастырь, где и остался.
Уже в 17 лет Савва принял монашеский постриг и так искренне постился и молился, что был удостоен дара чудотворений.
Он жил отшельником в пещере, но потом у него стали собираться люди, он основал лавру (сейчас монастырь Мар Саба у Иерусалима), а после еще несколько мужских монастырей.
Он вымаливал дождь, лечил больных и бесноватых.
Преподобный Савва также написал первый устав церковных служб, так называемый «Иерусалимский», который впоследствии приняли все православные монастыри.
День Саввы: что нельзя и что нужно делать 18 декабря:
В народе этот праздник - "для мужчин"
Если День святой Варвары считается женским, то День Саввы Освященного — мужским. Поэтому женщины в этот день активно занимаются рукоделием.
В этот день нельзя ругаться, особенно в дороге, потому что будет беда.
Беременным не разрешалось мыть голову, чтобы у ребенка хорошая память была.
Нельзя трудно работать.
Хорошо свататься, брак будет удачным.
Если человек родился в День Саввы, то будет очень трудолюбивой.
Если кто-то умер 18 декабря, то в течение года «заберет кого-то из родни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898560
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2020
Свята Варвара ночі урвала,
День приточила, додала сили...
Не підкорилась батькові Варя,
І християнкою довіку стала.
* Батько Варвари дуже збісився,
Віддать на муки розпорядився.
** Кати глумились так, як хотіли,
Мучили Варю, жорстоко били.
Мужньо Варвара муки стерпіла,
Хоч і боліло все її тіло.
Вночі до неї Христос з"явився,
Зцілив їй рани і поклонився.
Діва Варвара Христа любила,
Ревно молилась, Христу раділа.
Другого ранку кат здивувався,
Вивідать правду він намагався.
Спочатку Варя спостерігала,
Кату нічого не розказала.
А той бісився і дивувався,
І знов карати дівчину взявся.
Усе стерпіла мужня Варвара,
Кату відверто вона сказала:
"Мене зцілив Господь Бог, Ісус Христос,
Міць його й силу сприйма народ!"
Слова ще більше ката збісили,
І він Варвару бив на всю силу.
Бачила мужність Варі дитина,
Мале дівчатко Юліанія.
Вона підбігла до того ката,
Сміло сказала: "Я християнка!"
Дівча схопили й теж катували,
Голови разом обом відтяли...
У ту ж хвилину почалась буря,
І блискавиця, гроза, і злива,
І батька, й ката негода вбила...
Сьогодні свято Святої Варі,
А завтра буде преподобного Сави,
А післязавтра - вже й Миколая.
На такі свята - зима багата...
В народі кажуть: "Варвара - снігом,
Сава - хургою, Миколай - морозом!"
А ще: "Варвара - мосте, а Сава - гостре,
Миколай - ставить кола і гвозде!"
В ці дні селяни - кутю варили,
Всю свою живність добре кормили.
Щоб хліб родив, а сад - ряснів,
З кутею кожен узвар той пив!..
Легенда каже: "Свята Варвара,
Щедра і вміла до вишивання.
І нитку брала лиш золоту,
Як вишивала ризи Христу!"
В свято Варвари гріх шити й прясти,
Прати й білити, й глину місити.
У цей день можна нитки сукати,
І звісно можна ще й вишивати.
Колись дівчата при вишиванні,-
Тихо хрестились, ще й примовляли:
"Свята Варвара, золотом шила
Ісусу ризи, та й нас навчила!"
Отож шануймо і ми Варвару́,
І преподобного шануймо Саву,
Вклоняймось низько ми Миколаю,
З цими святами я всіх вітаю,
І все найкраще усім бажаю...
*Батько Варвари Діоспор, переконаний язичник, виховував доньку сам,
так як дружина померла рано.
**Головний кат Мартіан - начальник управи, ревно виконував усі накази
Діоспора.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2020
Коли я закінчила початкову школу, у мене була одна "3" з історії, з усіх інших предметів були "4" і "5".
Чогось мені та історія була не цікавою і я ніяк не могла
все запам"ятати, тому у першій чверті 5 класу, я знову мала
з історії "3". Я з цим змирилася і не дуже й переживала,
все таки "3" не "2", як було у деяких моїх однокласників.
Історію у нас вів Ілларіон Матвійович Бедренець, історик і директор школи. Був він високий, ставний, з широкими
густими чорними бровами, гучним голосом, та ще й у його руках завжди була указка, якою він міг легенько торкнутися
плечей, а то й лоба якогось непослуха. Дівчатка були на його
уроках тихіше води і нижче трави, а хлопці такого миру
дотримуватись не могли і іноді викидали якісь вибрики і на уроках,і на перервах. Тоді Ілларіон Матвійович легенько брав бунтівника за вухо, виводив його до дошки, та й починав "ганяти" по датах і по карті...А якщо хтось цього не боявся, то тоді після дзвінка на перерву, забирав проказника до себе в кабінет директора, який знаходився в іншому корпусі школи. Що там було ніхто не
знав, бо ж які не були зарозумілі хлопчаки, та вони ніколи не
розповідали, що ж там було. Знали лише ті, хто там побував. А були вони там аж занадто довго. Якось хтось з хлопців підставив підніжку дівчинці з початкового класу, і це побачив Ілларіон Матвійович, він взяв того за вухо, та й повів у свій кабінет, а повернувся хлопчина аж через урок, і знову нічого нікому не розповів, що ж там у кабінеті було... Якось сталася така пригода, коли вчитель не навмисне поставив мені "4", замість отриманої "3". Оскільки моє прізвище починалося на букву "Б" ( Басараб), то я була у списках журналу на першому
місці, а моя подружка Бойко Віра на другому місці.
Якось, коли закінчилась одна з сторінок у журналі, класна
керівниця написала новий список на новій сторінці і
помилившись, написала Бойко першою, а Басараб другою. Першою в той день Ілларіон Матвійович визвав відповідати Віру Бойко, вона отримала оцінку "4", а потім визвав мене і я, як завжди, відповіла на "3". Та, коли вчитель глянув у журнал, то виявив, що помилково Вірину "4" поставив мені, тоді він сказав, що виправлять у журналі не можна і Вірина "4", стала моєю, звісно що і їй він поставив "4". Цікаво було те, що я після того випадку ніколи вже не відповідала на "3", а спочатку відповідала на "4", а згодом і на "5".
Коли я про це розповіла мамі, вона лише посміхнулася, бо ж тепер і я була "ударницею", так називали тих, хто навчався на "4" і "5"...
Брат мій був відмінником ще з першого класу, він навчався лише на "5".
Та якось і він в чомусь провинився і потрапив на "прийом" в
кабінет директора. .А побувати на такому "прийомі" учням не хотілося.
Уже коли Василько закінчив 7 класів і вступив до Криворізького
гірничого технікуму, він якось сміючись розповів про те його перебування на "прийомі"... Як довго йому довелося стояти в кабінеті, ну дуже довго...
Бо Ілларіон Матвійович був зайнятий, він гортав якісь папери,
щось писав, і довго ніби й не помічав того, хто прийшов на виклик.
Стоять було і довго, і незручно, та все ж доводилось терпіти, а якщо дуже вже набридло, то й кашлянути, або й чхнути... Тоді директор піднімав голову, і починалася розмова, в час якої директор тільки запитував, а учень відповідав...
Після того як винуватець викладе своє бачення
проблеми, чи оправдання, директор говорив: "Ну й герой, ну прямо таки герой, розбив вікно, а вставляти хто його буде,ти, чи викликать маму, та ще ж і скло треба десь купити, а в мами є на це кошти?.. А що ти сьогодні снідав?..А молоко?
То отож мама, замість того щоб налити тобі кружку
молока, здасть те молоко державі, отримає а може й ні, за нього копійки, і замість того, щоб купити тобі й сестрі зошити, а тобі ж ще й блокноти, чи й альбоми, і олівці, чи й фарби, ти ж бо малювати, я чув, любиш, а ще ж доведеться десь те скло не лише купити, а й засклити, тобто вставити, а хто це вміє, може ти?..
Мовчиш, то знову мама?.."
Брат говорив, що було і образливо, і соромно...Доводилося говорити, що це трапилось випадково, просити вибачення і обіцяти, що таке вже ніколи не повториться...
Та все ж не дивлячись на суворість учителя - директора, ми всі його і любили, і поважали, бо знали, що він наказував справедливо і ніколи не тримав зла на своїх учнів, а при якійсь скруті і допомогти...
Кожному з нас дісталася хоч часточка Учителя, суворого і доброго, вимогливого і співчутливого, веселого і винахідливогого, умілого і знаючого, і не пихатого... І ми, як і наш Учитель, старалися і добре навчатися,і
намагалися бути сильними і щедрими, наповненими правди і добра, і вчилися розуміти і знаходити гарне в людях...У кожному з нас лишилась
часточка Учителя, з радістю людською, з пшеничними степами, з трудовою радістю і людською добротою...Таке воно життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898362
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 16.12.2020
Гора за горою,
Біда за бідою:
Війна йде на Сході,
А вірус в народі...
Прийшов він весною,
Умив нас сльозою...
Надіялись літом
Відійде із квітом...
А він зачепився,
На осінь лишився...
Вже й осінь минула,
А він бешкетує...
У зиму вчепився,
І в ній залишився...
До людей чіплявся,
Сніг його злякався...
Кажуть, що в Китаї,
Його вже немає...
А в нас умирає
немало й щодня...
Молоді й старенькі,
І дітки маленькі...
і ті, що працюють,
І ті, що лікують...
Погасли три свічки,
І Спокою, й Віри,
І навіть Любові
Уже догоря...
Жива лиш Надія,
І люди їй вірять,
Бо з нею і Віра,
Й Любов ожива...
Оживе і Спокій,
В задумі глибокій...
Дай Боже, дай,Боже,
Щоб все було гоже...
Біду за бідою,
Схова за горою...
Весна ж бо весна,
В ній все ожива....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898274
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2020
Ой там на горі, ой там на крутій,
Сиділа - була пара голубів...
Та вони ж сиділи, парувалися,
Своїми крильми обіймалися...
Де ж взявся, прийшов охотник - стрілець,
Розбив розлучив пару голубець..
Та він голуба вбив, а голубку вловив,
Узяв під полу, й приніс додому...
Насипав пшінця, та й по колінця,
Налив водички, та й по крилечки...
Голубка не їсть, та голубка й не п"є,
Та все на ту гору, та й поглядає...
"Голубко моя, сизокрилая,
Чого ж ти така зажурливая?"
"Ой того ж то я зажурливая,
Бо ж не знаю я, де пара моя..."
"Є ж у мене є, сімсот голубів,
Літай, вибирай, може ж там і твій..."
" А вже ж поміж них , та й літала я,
Та й там не знайшла, де пара моя..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2020
Він витязь - не в шкурі, він витязь - у слові,
Він житиме вічно в своєму народі,
Уособлення віри, надії, свободи,
А ще-символ знань, боротьби й перемоги,
І першопроходець, що вийшов з народу.
Найкращий поет із поето-когорти-
Івана Франка і Тараса Шевченка,
І нашої Лесі, і Ліни Костенко...
Він промінь потужний у всій Україні,
І слава про нього живе і понині,
І житиме вічно в моїй Україні.
Несуть його слово народні поети,
Що вірять у слово і добрі прикмети...
І пишуть про нього, завжди пам'ятають,
І твори його до висот піднімають.
Борису Олійнику, Миколі Томенку
Завдячуєм ми за Василя Симоненка,..
А ще Гончару і Шитовій колезі,-
За твори чудові і збірки поезій,
І пам'ять про нього ніколи не вмре,
І в наших серцях він, і в душах живе.
Пророцтва його і його воскресіння,
І житиме вічно поета творіння.
Василь Симоненко-він з нами щоденно,
І твори його живуть в сьогоденні,
І житимуть вічно, вони незабутні,
Нестимуть нащадки у світле майбутнє!..
P/S: 13 грудня 1963 року на 29 році життя помер український поет, журналіст Василь Симоненко. Поховали поета на Черкаському цвинтарі у люту холоднечу - 16 грудня 1963 року. Згорьована мати, молода дружина, маленький синочок, родичі, міцеві друзі - журналісти, та й приїжджі зі столиці. Поіменний список ( по живих слідах) зберігся хіба що в КДБ. Адже Василь був частим гостем саме тих шістдесятників, яких "опікувало" недремне око чекістів.
Загадкою залишилося інше: як же сталося, що в такому віці (до 29 років не дожив 25 днів) помер талановитий поет, письменник, якого Олесь Гончар згодом назве "витязем молодої української поезії" ?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2020
Виймаю з пам"яті уяву,
вона веде мене туди,
де бігла стежка біля хати,-
волога й світла від роси...
А ще веде до чорнобривців,
і кучерявих паничів,
і до улюбленого місця,-
зелених запашних кущів...
Далі веде мене до річки,
де чути плескіт тихих вод,
де є суниці і порічки,
і чути птахів хоровод...
А ще веде мене у поле,
де я збирала колоски...
І по стерні ходила боса,
ноги кололи колючки...
І відчуваю я в уяві,-
медові запахи землі...
П"ю й упиваюся думками,-
вони солодкі і п"янкі...
Барвистий світ в моїй уяві:
дитинство радісне й сумне,
і ніби знову моя мама
з кульбаб вінок мені плете...
І як тоді, я знов радію,
кульбабки сонечком горять...
Сумую я і розумію,
той час в уяві лиш обнять...
Я фантазую, хоч і знаю,
той час не можна повернуть...
Та я уяву не спиняю,
у ній життя мойого суть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897983
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2020
Новий рік все ближче й ближче,
за вікном вже вітер свище,
то повіє вітрюганом,
то посіє сніг на ганок...
Новий рік цей особливий,-
і цікавий, і вразливий:
В двадцять першому сторіччі,
двадцять перший рік привітний...
Був двадцятий рік невтішний,-
і війна, і вірус з квітня...
Всіх людей загнав до хати,
не сказав як виживати...
Сидять люди більше дома,
ситуація знайома...
Підприємства зупинились,
усі люди засмутились...
Непутящий був двадцятий,
лиш на прикрості багатий...
Не надіємось на владу,
В Бога просимо пораду...
Просим вірус зупинити,
щоб нормально стало жити...
Українці працьовиті,
коли смутком не сповиті...
Отож молимося Богу,
щиро вірим в допомогу,
щоб в новому диво - році,
було щастя на порозі...
На порозі і в будинках,
у святкових веселинках,
щоб усі були щасливі,
і здорові, й не сварливі...
Щоб був повід жартувати,
Гостей радісно стрічати...
Щоб було чим частувати,
і майбутнє планувати...
Новий рік все ближче й ближче,
І хоч вітер знову свище...
Я прошу всіх не журитись,
вірить в краще й веселитись...
11. 12. 2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2020
В білім полі, біла доля,
не минула і мене...
Посріблила мої скроні,
й до землі давно вже гне...
Біла доля в зимну пору,
мені смутку додає...
Кольорове в моїм зорі,
непідвладним вже стає...
Лише згадки кольорові,
незабутні, чарівні...
І дитинство, й юні роки,
в часі щастям осяйні...
В зрілі роки кольорове,
розквітало, як весна...
І зелене, й веселкове,
повне радості й тепла...
Хоч бувало кольорове
теж приносило біду...
Чорним димом оповите,
з гіркотою на виду...
Та з роками все відходить,
білим снігом заміта...
Не змиває лише совість ,
й та, що поруч доброта...
Все було на моїм полі,-
і веселе, і сумне...
Не зламала мене доля,
й не покинула мене...
То нічого, що збілила,
біле також чарівне...
І хоч мало маю сили,
й гарне є, і осяйне...
Діти й внуки пречудові,
і правнучка - життя суть...
І всі дії виняткові,
щастя й сили додають...
А війна, що йде на Сході,
усім смутку додає
й негаразди у народі,
і неправда ще живе...
В білім полі, біла доля,
не лише у мене є...
На життєвім людськім полі,
звісно, в кожного своє...
2018р.
P/S: В білім полі моя доля,
ще білішою стає...
На життєвім моїм полі,
негараздів додає...
Все дорожчає щоденно,
й вірус клопотів додав...
І ще важче сьогодення,
і життєвий тонус впав...
Та навчилась я терпіти,
хоч неправда й дістає...
І хоч важко нині жити,
та і правда усе ж є...
Є ще Віра і Надія,
що погане все ж мине...
І здійсняться усі Мрії,
війна й вірус відійде...
2020 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897780
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2020
Там береза в гаю
зажурилась одна...
Хто її захищав,-
того більше нема...
Біля неї стрункий
клен високий зростав...
Від негоди - біди
він її захищав...
Не забуде вона,
як він ніжно колись,
день і ніч шелестів:
- Посміхнись, посміхнись!
Її пам"ять жива,
як святий ореол...
Знову чує слова,-
про любов, про любов...
Де взялася рука
і жорстока, й німа,
що зрубала його,
й тепер клена нема...
У листочках її
вітерець шелестить...
І вчувається їй:
- Не журись, не журись!
Там береза в гаю
постаріла одна...
Знов шепоче : люблю,
хоч вже клена й нема...
Та в уяві її,
він живий, як колись...
І шепоче вона:
- Ти мене там діждись!...
Хоч минули роки,
не забула вона...
І вчувається їй:
- Ти кохана моя!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2020
Чи то чув він, чи то бачив,
чи у снах, чи наяву?..
Як він очі ті побачив,
то у них і потонув...
З того часу, як побачив,
втратив спокій він і сон...
Він не спав, все більше марив,
ніби він попав в полон...
Її очі, ніби зорі,-
горді, гарні і ясні,
ніби хвилі в синім морі,
діаманти золоті...
Він не зміг їх пропустити,
і забути їх не зміг,
мріяв, думав,що зробити,
і радів він, і марнів...
Врешті - решт він здогадався,-
треба якось підійти?..
Хоч, звичайно і вагався,
почуття перемогли...
Підійшов і привітався,
запитати щось хотів,-
чи змогла б вона ось завтра,
подивитись новий фільм?..
Він і вірив, і не вірив,
особлива мить прийшла...
І від того він щасливий,
що вона згоду дала...
Він провів її додому,
після фільму залюбки...
Зустрічались вони знову,
й одружилися таки...
Все тепер у них чудово,
прехороша в них сім"я...
Ця подія виняткова,-
бабусею стала я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2020
Ще тільки почалась зима,
я вже сумую...
Важкою й довгою вона
для мене буде...
Усе коротшими стають
деньочки сірі...
Замість тепла вони дають
химерні тіні...
Зима думки мої гойда
все більш в минуле...
Коли була я молода,
й все було миле...
Та повернуть його назад,
вже неможливо...
Лише в думках, як на парад,
я знову лину...
Та все ж надією живу,
зима ж не вічна...
Зустріну я нову весну,-
березень, квітень...
Бо ж не вертається старе,
воно ж безсиле...
Весна додасть усе нове,
красиве й миле...
Я заспокоюю себе,
весна ще буде...
І небо буде голубе,
зрадіють люди...
Можливо й вірус відійде,
й війна на Сході...
Буду я дякувать за все
Богу й природі...
Діждусь і я, як люди всі,
весну чудову...
І напишу вірші й пісні
й співать їх буду...
Я дні морозів і снігів
перекантую...
І солов"їний диво - спів,
я ще почую...
Хоч тільки почалась зима,
я сумувать не буду...
Колись же кінчиться вона,
й знов гарно буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897489
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2020
Туди ідуть найкращі із синів,
По- іншому не може бути,
Бо ж вони вірні пам"яті дідів,
Країну не залишать в скруті.
Вони є втіленням сили й добра,
Надійності, відваги й благодаті,
У важкий час прийшла їхня пора,
Довести всім до чого здатні.
Хтось вперше відірвався від батьків,
Хтось залишив дружину, доньку, сина,
Хтось дівчину - веселку кольорів,..
Бо ж найдорожче - Батьківщина!
Готовий кожен з них тепер нести
Відповідальність за усю країну.
Доходять не завжди до них листи
Й дзвінки від друзів і родини.
Важкий і небезпечний у них шлях,
Та вони вірять в незрадливість,
Сім"я, домівка - в мріях і думках,
Та жива й віра в справедливість.
Для них сьогодні більше, ніж для всіх,
Ще від Майдану істина відома:
Свою країну треба захищать,
Й до цього всі вони готові.
Туди ідуть і доньки, і сини,
По-іншому не може бути,
Гідні вони батьків своїх й дідів,
Незламні наші мужні діти!
Ми вірим їм, як вірили батькам,
Які нас від фашистів захистили.
Ми дякуєм і донькам, і синам,
Й ждемо додому їх живими.
У Перемогу віримо і ми,
Недовіряємо лише ми владі.
Бо всім відомо, що поміж людьми,
Панують олігархи в нас пихаті.
Мирне життя всім хочеться пізнать,
Та недостатньо лише мріять.
Треба "бика за роги" уже взять,
Тих що "вгорі" і потрясти, й відсіять.
І сили всім нам треба об"єднать,
Зробить можливе й неможливе,
Всіх ворогів до "біса" відігнать,
І домогтися Миру для країни.
Отож і закликаю я усіх:
Єднаймось! В боротьбі ми будем дужі!
Прислухаймось до себе і до всіх,
Будьмо сміливі й небайдужі!
Вже сьомий рік, як об"єднав Майдан,
Вогонь сердець горить донині.
І біль, і Правду кожен там пізнав,-
Життя належить Батьківщині!
І я вітаю їх і всіх - усіх,
З Днем Збройних Сил України,
Молюсь, щоб БОГ усім життя зберіг,
Здоров"я всім і Спокою і Миру!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897405
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2020
Зима, зима... Подружко, заспівай,
Так як раніше ти завжди співала...
Від твого співу ми відчуєм рай,
Тоді й душа боліти перестане...
Он хмари затягли вже небосхил,
Мороз тріщить і сумно щось кигиче...
Твої пісні - мелодії вітрил,
А голос твій в незвідане нас кличе...
Твій спів іде із глибини таїн,
І кожна пісня: зболена й весела-
Підніме нас до немеркнучих вершин,
І ми ще зможемо розправить крила...
Сніги ідуть...Подружко, заспівай,
Тоді і туга буде наче пісня,
Ми будем пити несолодкий чай,
Минуле згадувати будем,звісно...
І не журись, що зболена душа,
І сріблом збілені давно вже коси,
В твоїх піснях і радість, і краса,
І теплі ночі, й світанкові роси...
Он дрова в пічці радужно горять,
І хоч злий вітер знов у вікна віє,
Та ти ж умієш так пісні співать,
Що спів нас більше, аніж піч зігріє...
Зима, зима...Подружко, заспівай,
А я тобі, як зможу, підспіваю...
Війна і вірус...Коли ж їм прийде край?..
Та спів долати смуток помагає...
Отож, подруженько, співай, співай,
Твої ж пісні в селі усі любили,
Нехай вони для всіх й тепер звучать,
І додають усім наснаги й сили!..
P/S: Це вірш - посвята моїй своячці Зої Миколаївні Бугрій, з мого рідного села Верблюжка, яка мала, та й нині має чудовий голос... Вона завжди співала і в селі, і в районі, і в обласному центрі, та й у інших районних центрах, на різний творчих заходах і святах.
І її заслужено називали другою Зикіною. На жаль,
тоді не було таких чудових конкурсів, як "Голос країни", та "Україна має таланти", тощо...
Якось так склалося, що в дитинстві ми жили з Зоєю на одній вулиці,наші мами разом працювали в колгоспі, і дружили, і спілкувалися, і співали...
Я пам"ятаю Зою зовсім маленькою, вона ж бо народилася уже після війни, і голодному 1946 році. Її батько повернувся
з війни живий, та працюючи на колгоспному полі ще з одним
товаришем, підірвалися на міні, коли Зої ще не було й місяця від народження...
У ті голодні роки, я частенько ходила до тітоньки Наталії,
мами Зої. У них був гарний садок а в ньомі різні плодові дерева,
в тому числі й шовковиця. У нас теж був гарний садок, та не було шовковиці, а окрім того яблуні у нас були тільки пізні, тому я частенько ходила до тітоньки Наталки, мами Зої,
поласувати ранніми яблуками та шовковицею. Тітка Наталя, як і
наша мама працювали в полі, і на фермі, а маленьку Зою доглядали її старші діти, наші з братом ровесники: Марійка, яку лагідно називали Маня, а ще Варя і Коля... На жаль з цієї незабутньої , співочої родини, нині в живих є лише Зоя і Маня.
Ідучи з роботи всі жінки і моя мама теж, заходили до тітоньки Наталії,так як їх будинок був передостаннім на вулиці,
щоб посидіти, відпочити і поспівати. Тому я частенько ждала там свою маму, і щоб разом прийти додому, а ще й через те,
що дуже - дуже хотілося послухати ті співи. То я добре
пам"ятаю, як маленька Зоя не тільки підспівувала жінкам, а ще
й затягала, як тоді казали такі приспівки, які не всі дорослі могли виконати... Коли я пішла після закінчення семирічки до середньої школи, моя мама продала власноруч збудовану після війни хату і купила в центрі села, щоб мені ближче було ходити до школи.
Тому на деякий час, я втратила зв"язок з сім"єю Зої.
Але доля склалася так, що ми з нею майже одночасно вийшли
заміж за братів Бугріїв, причому вийшло так, що молодша від
мене Зоя вийшла за старшого, а я за середнього. Зоя деякий
час невіщила, а ми з чоловіком жили окремо. І перші хлопчики у нас народилися з різницею в один місяць.
Так склалося, що вже жодного з троьох братів Бугріїв
немає серед живих, я живу в Долинській, тут же живуть і дві сестри двійняшки Рая і Зіна, теж уже вдови, а молодші мої своячки, чи то невістки Зоя і Марійка так і живуть у рідному й мені селі Верблюжці...
З Зоєю нині ми спілкуємось в основному телефонами,
хоча я іноді буваю у селі, але тільки тоді, коли хтось з
моїх дітей туди мене повезе, самотужки уже не доберусь. Мені цікаво і село побачити, і поспілкуватися з ріднею, бо ж там же живуть і мої племунники Оленка і Анатолій, діти наймолодшого з Братів Бугріїв Павла... В час таких зустрічей буває що Зоя мені співає, а їй декламую свої нові вірші...
На жаль жити в селі нині дуже важко, особливо літнім людям,
які вже не мають сили тримати домашню живність, та й городи вже не всі в змозі обробити...
Та найважче ще й те, що в селі немає газу, а дрова і
вугілля не кожній сільській сім"ї по силі. Та люди, мої рідні сільчани, не падають духом, працюють і залишились такими ж гостинними, як і були раніше...
Цього літа мені вдалося побувати у рідному селі, поспілкуватися з ріднею, ще й сфотографуватися, і з своячками і з племінниками...Якщо мені вдасться деякі з фоток перекинути до цієї розповіді, то я це зроблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897264
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2020
Схожі ми і наші долі,
ми пройшли складні путі...
Одинокі ми обоє,
і все більш стаєм сумні...
Я тополя серед поля,
а ти явір вдалині...
І хоч схожі наші долі,
та не сходяться путі...
Вітер листя рве тополі,
явір гнеться до землі...
Чи іронія це долі,
а чи прикрості сумні?..
Затули мене від вітру,
я служитиму тобі...
Ти один в усьому світі,
найпотрібніший мені...
Все дала мені природа:
стан і коси золоті...
Що скажи зробить для того,
щоб сподобатись тобі?..
Я зверталась вже й до Бога,
щоб поміг мені й тобі,
щоб зійшлись наші дороги,
на цій праведній землі...
Та не хоче моя доля
усміхнутися мені...
Розділили нас дороги
назавжди на цій землі...
Та й нема вже в мене сили,
помогти тобі й собі...
Це іронія все ж долі,
а не прикрості земні...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897181
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2020
Почуйте всі рідні,
і друзі, й сусіди...
Хай чує увесь білий світ:
Весілля не буде,
весілля не буде...
Ми з ним розлучились навік...
А все ж було добре,
і йшло до весілля...
Раділи сусіди й рідня...
Без мене, без мене
він в місто поїхав,
і я залишилась одна...
Ну що тут поробиш,
як сталось, так сталось...
Він іншу у місті зустрів...
Нічого не вдієш,
бо так уже склалось,
у загс він її вже повів...
Я плакать не стану,
журитись не буду...
Без нього навчуся я жить...
Та тільки не знаю,
як жити з печаллю...
І серденько в мене болить...
І вчора, й сьогодні,-
і сумно, й тривожно...
Посіявсь в душі моїй страх:
Весілля не буде,
весілля не буде...
Не знаю, як жить мені,як?..
Весільна пора та
давно вже минула...
Він в місті великім живе...
я все пам"ятаю,
його не забула...
Й печаль у безмежжя веде...
Та я все ж надіюсь,
забути зумію:
і зраду його, і обман...
І може із часом,
я іншого стріну,
й з очей моїх зникне туман...
Так часом буває,
ми всі про це знаєм...
Це знає увесь білий світ...
Все йшло до весілля,
готове застілля...
А потім розлука навік...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2020
«Таблетки оптимизма»
от 86-летней Инны Бронштейн, которые надо прочитать каждой взрослой женщине!
⚜
Лучшее средство вместо лекарств!
⚜
Инна Яковлевна Бронштейн – удивительная женщина. Ей уже далеко за 80. В прошлом она учитель истории… Живет в Минске. Стихи она начала писать уже в возрасте 80 лет, потеряв мужа и сына. И стихи эти, что самое удивительное, — лёгкие, юмористические и в то же время невероятно глубокие!
Прочитайте их — и вы получите заряд оптимизма:
1. Какое блаженство проснуться и знать,
Что вам на работу не надо бежать.
И день наступающий очень хорош,
А если болеешь, то значит живёшь.
И старость совсем не плохая пора.
Да здравствует время свободы! Ура!
2. Какое блаженство в аптеку прийти
И там по рецепту здоровье найти.
Купила таблетки от гипертонии,
Побочное действие в них: дистония,
Инфаркт и бронхит, стоматит, аритмия,
Запор, анарексия, лейкопения,
Пемфигус, лишай и другая зараза...
Таблетки такие я выкину сразу.
И сразу спасусь от десятка болезней.
Гипертония, конечно, полезней.
3. Какое блаженство! Я в старости знаю,
Что всей красоты своей не потеряю.
Нельзя потерять то, чего не имела.
Красавицам — хуже. Но это — их дело.
Для них этот фитнес, диета, подтяжки.
Мне жаль их. Ну что же! Держитесь, бедняжки!
4. Какое блаженство по рынку ходить
И новую кофту однажды купить.
Обновка — молекула миниблаженства
В потоке природного несовершенства.
И радости разные встретятся чаще…
Не смейся над бабушкой в кофте блестящей.
5. Какое блаженство на старости лет
Своими ногами идти в туалет.
А после в обратный отправиться путь
И быстренько под одеяло нырнуть.
А утром проснуться, проснуться и встать
И снова ходить, говорить и дышать.
6. Какое блаженство в постели лежать
И на ночь хорошую книгу читать.
Сто раз прочитаешь знакомую прозу,
И всё тебе ново, спасибо склерозу.
7. Какое блаженство судьба мне дала,
Ключи потеряла, а после нашла.
Есть способ прекрасный счастливою быть —
Терять и страдать, а потом находить!
8. Какое блаженство подняться с асфальта
И знать, что твоё небывалое сальто
Закончилось не инвалидной коляской,
А просто испугом и маленькой встряской.
Теперь вы со мной согласитесь, друзья,
Что всё-таки очень везучая я.
9. Какое блаженство в итоге пути
Под вечер, шатаясь, домой приползти
И сесть, и глаза с наслажденьем закрыть,
И это блаженство до капли испить.
А там уж и ноги, кряхтя, протянуть,
Но чтобы назавтра проснуться — и в путь!
Так все пешеходы блаженствуют, вроде.
А где же водители радость находят?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Що всі ми не вічні, це знають всі люди,
і, звісно, це знаю і я...
Та наша країна, нам матінка рідна,
Її захищать нам пора...
У більшості з нас є діти й онуки,
та й правнуки в декого є...
Нелегко живеться усім нам сьогодні,
хоч в кожного, звісно, своє...
Уже дуже довго війна йде на Сході,
і вірус усіх дістає...
Зима на порозі, нестатки в дорозі,
та небо пока голубе...
Невдало невдалу, обрали ми владу,
куди ж то вона нас веде?..
Уже зрозуміли, це влада бездарів,
екзамен вона не здає...
Вже треба країні шукать порятунку,
а Зе вже "баригою" звуть...
Неправда з екранів, від влади, звичайно,
змете соціальний їх бунт...
А людям як вижить, в ці скрутні години,
біду пандемія несе?..
Розруха йде далі, а люди в печалі,
конвульсії влади і Зе...
І що далі буде, не знаю я, люди,
я Богу молюся щодня...
Терпіти все далі і жити в печалі,
незгідні всі люди і я....
Робити щось треба усім нам сьогодні,
відновлювать правду живу...
І Зе ту команду, як владу бездарів,
вже гнати в "три шиї" пора...
Допоки непізно, єднаймося, люди,
хай віра у нас ожива...
Це наша держава, це наша країна,
Її захистить нам пора...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896949
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2020
Опустіло село, умирало воно,
спозаранку в пустуючій тиші...
А колись же воно пречудове було,
в нім світилися вікна відкриті...
Помирали усі: і дорослі, й малі,
у обіймах смертельної муки...
Стогін лився навкруг угорі й на землі,
від біди і страшної розпуки...
А було ж те село і співало, й цвіло,
і орало, і сіяло вчасно...
Працювали усі від зорі до зорі,
і врожаї збирали прекрасні...
Скільки ж сіл отаких і великих, й малих,
у стрішні ті роки вимирали...
Здали всі врожаї і комори пусті...
Залишилось одне, умирати...
І степи, і поля, і родюча земля,
від наруги такої стогнали...
Сумувала земля і чорніла стерня,
від такої біди все вмирало...
Не забуть нам повік ті далекі роки,
вони в пам"яті нашій навіки...
Допустити таке, не дозволим таки,
доки є в нас мізки й сильні руки...
Опустіло село, умирало воно,
та і нині є бідні в нас села...
І рідіють хати...В незаможне село,
не доходить туди все, що треба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2020
І пам"ять жива, і скорбота,
й ніколи не згасне вона...
І та боротьба, що йшла проти,
режиму того, як війна...
Закон про увінчення шани,
і пам"яті жертв за життя,
14 років вже тому,
держава його прийняла...
Запалена свічка стояла
у кожного з нас на столі,
це пам"ять життя і вся правда,
забуть не можливо її...
Що ж сталось у владі учора,
що влади нові владарі,
на акцію запалення свічки,
вони не з"явились тоді...
Чи це їх політика нова,-
не бачить людей і не чуть,
чи криза провладна здорова,
чи нині така її суть?..
Та люди у нас правдолюби,
минуле в серцях бережуть,
живе у них і Віра, й Надія
в майбутнє усе понесуть!..
І пам"ять в нас житиме вічно,
її не убить владарям...
І людям усім пересічно,
їй бути і жити в віках...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896773
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2020
Хліб - святий і Божий дар,
його ж Бог до нас послав,
"годувальник", " розпорядник",
і від смерті рятувальник...
Шана до хліба закріпилася в українців давно, про це свідчать і перекази людей, і повір"я, і приказки та прислів"я, як ось такі:
* Хліб - батько, вода - мати, з хлібом і стіл - престіл, і хата багата...
* Не ми хліб несимо, а хліб нас...
* Хліб - на столі, Бог - у хаті...
* Хліб житній - батько рідний...
* З хлібом і пісня миліша, і хата тепліша...
* Що не їж, а хліба хочеться...
* Як хліба в край, то й під вербою рай...
* Без хліба шматка, і риба бридка...
* Голодній кумі, все хліб на умі...
* Без хліба і сало дурне...
* Без солі - не смачно, а без хліба - не ситно...
* Чий хліб їси, того й пісню співай...
* Як є хліб на возі, то нема біди в дорозі...
* Нема хліба без роботи, а роботи без хліба...
* Доки живемо, доти й хліб жуємо...
* Щоб хліб мати - треба працювати...
* Чи хліб, чи пиріг, аби повен живіт...
* Хоч їдеш у гостину, а хліба бери в торбину...
* Хто пізно встає, тому хліба не стає...
* Голова болить, а хліб на зубах тріщить...
* Нема хліба, нема й сили...
* Хліб їж, а правду ріж...
ПРО ЗВИЧАЇ З ХЛІБОМ
́На покуті між образами, що були в хаті священим місцем, колись завжди лежала на столі накрита рушником хлібина...
Кожен шматочок з"їдали повністю, не залишаючи кусочків, щоб сили не залишили, навіть дрібні крихти збирали в долоню і з"їдали...
Хліб, який не з"їдали в полі, приносили додому і давали діткам, як гостинець від зайця.
Хліб ніколи не викидали на смітник, коли випадково кусочок хліба падав на підлогу, його підіймали і цілували, перепрошуючи у хліба за недбалість.
Про хліб не казали що він поганий, глевкий, сирий, підгорілий, черствий...
Гріхом було казати :"поріж хліб", хліб не різали, а краяли, тому казали: "покрай хліб"...
Без хліба не обходилася жодна важлива подія: З хлібом йшли на родини, несли його у рушнику, або в хустині, щоб дитя не було голим і голодним. Коли дитя відлучали від материнського молока, то казали: "відправляйся на свій хліб"...
З хлібом йшли на сватання, благословляли на подружнє життя, ходили на новосілля, проводи, провожали і благословляли покійників...
З хлібом - сіллю на вишитих рущниках стрічали і проводжали гостей, тощо...
А ЩЕ ТАКЕ:
Існує багато казок, загадок, забаванок,цікавих оповідок про хліб. Як ось такі:
* ноги на полі, середини на дворі, а голова на столі...
* б"ють мене ломакою, ріжуть мене ножакою, за те мене отак гублять, бо всі мене дуже люблять...
* а випічки: хліб, паляниця, коровай, книші, пиріжки, бублики, галети, жайворонки, миколайчики, шишки, гуски, голуби...
* казки: "Колобок", "Хліб і золото", "Попеловий коржик","Закопане золото", "Півник і двоє мишенят"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896645
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 29.11.2020
Не було посухи,
не було й стихії...
Та люди у селах
від біди німіли...
В ті роки врожаї
були навіть вищі,
в селах жили люди
всі до праці звичні...
Більшовицька зграя,
ніби очманіла,
усе забирала,-
собі й закордони
зерно відправляла...
Нечуваний голод
у селах настав...
Це все Йосип Сталін
бандитів наслав...
Кремлівська та банда
"активістів" мала,
озвірілих зайдів
в села посилала...
А ті, як навіжені,
мітлою червоною,
усе вигрібали,
і зовсім нічого
людям не лишали...
А коли весною,
сонце засвітило,
вижити селянам
вже не було сили...
Вмирали дорослі
і старі, й малі,
і їх усіх разом
кидали у ями...
Коли ж знадобились
роботящі руки,
гнали на роботу
за шматок макухи...
Стали люди й села
схожі на могили,
знищили свідомо,
злії чорні сили...
І нам цього, люди,
не забуть ніколи...
Їхні справи й думи,
згадуєм сьогодні...
Та й не лиш сьогодні
і вчора, і завтра,..
забувать не можна,
важку тую правду...
P/S: Ніби погоріли у ту пору села...НІ, Гірше, ніж погоріли.
Не витримала б душа Великого КОБЗАРЯ такої наруги над земляками, яку організувала більшовицька зграя в українських селах у 1932 - 1933 роках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896516
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2020
Вже мені осінь вишиває клени:
Багряним, жовтим, золотим,
А ще так хочеться, щоб вишила зеленим,
Промінням осяйнула голубим...
Я, як природа, прагну втіхи,
Джерельної напитися води,
Каштани падають і падають горіхи,
Воркують тихо дикі голуби.
Осінній вітер ще в дорогу кличе,
Та я не взмозі вже за ним спішить.
Зима з-за обрію настирливо курличе,
Я з осені у зиму іду жить.
Стоїть зима у мене на порозі,
Вже вкрила коси сріблом сивина,
Та не лякають і вітри, й морози,
Ляка неправда, вірус і війна.
А що таке вірус і війна я знаю,
Приходять вони в сни, як наяву,
Тривоги й болі знову відчуваю,
Ну як спинити вірус і війну?..
Довгі дороги вже я подолала,
Та світять мені сонце і зірки.
І повість я свою не дописала,
Хоч вже за обрій котяться роки.
Отож пишу, пишу, як вишиваю,
Свого життя вагомі сторінки,
Дітей і внуків завжди виглядаю,
Джерельно-чисті лагідні струмки.
Живу одна, роздумую, читаю,
Пишу казки, вірші, пісні,
І насолоджуюсь поезією й піснями,
Хоча думки й реалії сумні...
Може й не все я встигну написати,
Війна і вірус душу обпіка...
Та хочу я онукам передати-
Наснагу й велич кожного рядка...
І нехай осінь вишиває клени:
Багряні, жовті, золоті...
Ще будуть ранки свіжі і рожеві,
А ночі й дні спокійні і ясні!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2020
Красо моя, красо моя,
куди ж ти відпливла?
Чому мене покинула,
не зрозуміла я...
Був час, коли, краса моя,
як вишенька цвіла...
А нині я, як свічечка,
ледь - ледь іще жива...
Колись же була гарна я,
й весела, як весна,
і зіркою світилася,
й щасливою була...
Красою не пишалася,
як весняна роса...
Сміялась й умивалася,
й цвіла моя краса...
З бідою я не зналася,
і друзів мала я...
У радості купалася,
і в злагоді жила...
Куди ж це все поділося,
як від вогню димок?..
І серденько забилося,
вже від важких думок...
Нема у рухах поспіхів,-
ні взад, ані вперед...
Поміж життя і спогадів,
лишилась посеред...
Нема у діях вогників,
вже замість них лиш дим...
Нема важливих порухів,
ну, як змиритись з цим?..
Уже коса розплетена,
і сива, як туман...
Хоч хата і заметена,
бува в душі печаль...
Печалі не соромлюся,
і на плечах ношу...
Хоча уже і стомлююсь,
та ще й вірші пишу...
Ось бачу знову сонечко
до мене загляда...
Відкрию я віконечко,
для світла і тепла...
Усе давно минулося,
не вернеться весна,
Краса моя не вернеться,
зів"яла ж бо вона...
Радію, що живу ще я,
й мудрішою стаю...
Не плачу й не сумую я,
життя і світ люблю...
Красо моя, красо моя,
ти в спогадах жива...
У дітях повторилася,
у внуках ожила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2020
Одного вечора хлопчик прийшов до мами на кухню, коли вона готувала вечерю, і вручив їй списаний листок паперу. Витерши руки, мама взяла записку сина і прочитала наступне:
- підстриг газон - $ 5,00;
- прибрав у своїй кімнаті - $ 1,00;
- сходив в магазин - $ 0,50;
- сидів з дитиною, поки ти ходила в магазин - $ 0,25;
- виніс сміття - $ 1,00;
- отримав хороші оцінки за чверть - $ 5,00;
- прибрав у дворі - $ 2,00.
Всього: $ 14,75.
Мати подивилася на сина. Перед її уявним поглядом пропливали спогади. Потім вона взяла ручку і на звороті того ж листка написала:
- дев'ять місяців я виношувала тебе - безкоштовно;
- всі безсонні ночі, коли я доглядала за тобою, поки ти хворів, і молилася про твоє одужання - безкоштовно;
- всі мої сльози через тебе - безкоштовно;
- дні, повні тривог про майбутні твої труднощі – - безкоштовно;
- за іграшки, їжу, одяг і навіть за те, що я витирала тобі ніс, я не брала плати, синку.
Склади все це. І ти побачиш, що Справжня любов дістається безкоштовно.
Коли хлопчик дочитав написане матір'ю, його очі наповнилися сльозами. Він подивився на неї і сказав: "Мамо, я тебе дуже люблю."Потім хлопчик перевернув свій папірець і великими літерами написав на ньому:
" ОПЛАЧЕНО ПОВНІСТЮ"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896173
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
Роки мої, літа мої,
куди ж ви спішите?..
У вирії за птахами ,
й мене ви несете...
Не хочу я, літа мої,
у вирій відлітать...
Сховаюся за хмарами
я буду вас чекать...
Ой, не спішіть, ой, не спішіть,-
благаю вас щодня...
Хоч трішечки призупиніть,
прошу вас знову я....
Та ви вже не повернетесь,
нема вам вороття...
Десь у пітьмі сховаєтесь,
в реаліях буття...
Роки мої, літа мої,
глухі такі як я,
сховалися за хмарами,
моргають звідтіля...
А я живу надіями,-
у прикрощах буття...
І вірою, й надіями,-
іду у майбуття...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2020
То не дивно, що так сумно,
коронавірус ще квилить...
Те дивніше, що у владі,-
непутьовий люд сидить...
Сидимо все більше дома,
боїмося підхопить,
вірус всі закрив дороги,
і все важче стає жить...
Віє вітер, осінь плаче,
і дощами капотить...
В кого серце ще гаряче,
той зуміє щось зробить...
Все ж надіємось на краще,
прийде ж вірусу кінець...
Заясніє сонце ясне,
принесе весна вінець...
Перетерпіти все треба,
все ж розвиднеться колись...
Допоможуть сонце й небо,
не сумуй, весни діждись...
А весна ж пора чудова,
ще й пісні в ній зазвучать,
і природа веселкова,
серця й душі звеселять...
Набираймося терпіння,
щоб ще зиму пережить,
влади нашої сумління,
вже пора нам розбудить...
То не дивно, що так сумно,-
вірус, осінь і зима...
Весна прийде неодмінно,
й допоможе усім нам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896090
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2020
…Свининка на кісточці, жменька квасольки,
Грибочки, капуста, штук три барабольки,
Морквинка, буряк, часничок і перчинка,
Листочок лавровий, укропу стеблинка,
Солодкого перцю й селери - частинка,
Петрушечки трішки, та солі краплинка,
Одна цибулинка й шматочечок сала,
Щоб злотомедально та страва сіяла,
А ще – помідори додати у горщик,
І вийде - смачнющий український борщик!
Тепер треба взяти сметани гладущик,
Та миску пампушок гарячих пахущих.
Налити в тарілку духмяную страву,
За смаком додати сметанку в приправу.
Та хлюпнуть у чарочку грам п’ятдесят,
І в шлунок відправить вогненний заряд.
Крякнути, хукнуть і два огірочки,
Що перед обідом дістали ви з бочки,
Зжувати повільно. Й тепер вже, тихенько,
Хоч слина й клекоче, та ви – помаленьку,
Щоб ваше бажання - сягнуло зірок,
(Бо в шлунку – самотньо вола огірок),
У ложку здорову борщу наберіть,
І райський нектар той у рот покладіть…
Прожуйте, смакуючи, й ніжну пампушку
Вкусіть, як хижак - свою здобич-звірюшку.
І знову процес із борщем повторіть -
Хай вічністю стане солодкая мить!...
…Все, любий читачу, кінчаю свій твір,
Бо я вже від голоду – й сам наче звір...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2020
Нема в нашій Україні,-
Ні слави, ні волі...
А де волі вже немає,
Там нема і долі...
Що ж з тобою, Україно,
Що з тобою сталось,
Чи ти силу заховала,
Й лиш лихо осталось?..
Де ж ти славу загубила,
Чи може сховала?..
А колись же гомоніла,
Твоя сила й слава...
Десь і правду розгубила,
Чи враги украли?..
Ще й до влади допустила
Неуків недбалих...
Зажурилась Україна,
Така її доля...
Рідна хата - домовина,
Й могили у полі...
Де ж поділася козацька
І слава, і воля?..
Стала гірша ніж чумацька,
Невдячная доля...
Знеславилась Україна,
Загубила долю,
Як писав колись Шевченко,
Хоч вольному воля...
Доборолась Україна,
До самого краю,
Гірше ляха , свої діти,
Її розпинають...
Піднімаймось, добрі люди,
Захищать країну,
Оберемо справжню владу,
Бо горе нам буде...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895962
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2020
Одного разу один багатий чоловік взяв свого сина в
подорож, з єдиною метою - показати хлопчикові, що означає жити без
багатства.
Кілька днів вони провели на фермі у дуже бідної сім"ї.
Після повернення додому, батько запитав сина, чи сподобалася йому поїздка.
"Сподобалася, батьку," - відповів хлопчик.
"Бачив, якими бідними можуть бути люди? " - запитав батько.
"О, так!" - була відповідь.
"І який висновок ти зробив із подорожі?"- знову запитав батько.
"Я бачив, що у нас один пес, а у них чотири. У нас басейн до середини
саду, а у них струмок, якому немає кінця. У нас у садку світять
заморські ліхтарі, а у них вночі сяють зірки. У нас тереса до
переднього двору, а у них простори до самого горизонту. У нас невелика
ділянка землі, на якій ми живемо, а у них безкраї поля, які не можна
окинути поглядом. Ми купуємо їжу, а вони вирощують її самі. У нас
навколо будинку стіни для захисту, а у них друзі." Батько хлопчика
онімів.
І тут син додав: "Я зрозумів, які ми насправді бідні. Ми забуваємо
про те, що маємо, і зосереджуємося на тому, чого у нас немає. Що для
одного - дешева річ, для іншого - цінний приз. Все залежить лише від
того,як ми дивимося на цей світ..."
Хочеться додати і своє, й народне:
* Не в багатстві щастя.
* Бідність - не порок.
* Багачева правда гірше брехні.
* Бійся багатого, як чорта рогатого.
* Багатство не робить мудрою людину.
* Буває всяк; буває так, буває й ніяк.
* Було багатство, та давно, як знову буде, то вже й нас не буде...
* Добре ім"я має більшу вартість, ніж велике багатство.
* І багатство не вічне.
* Хто доглядає свою ниву, матиме хліба доволі, а хто ледачкує, скоро збідніє.
* Ледачі руки приводять до вбогості, а роботящі - збагачують...
* Краще бідний та правдивий, ніж багатий та брехливий...
* Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895818
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2020
Забіліли сніги, забіліли,-
І в природі, і в мене в душі,
Хоч деньки ще поки що осінні,
Відійшли десь на південь дощі...
Я все більше сижу в своїй хаті,
Бачу сльози в своєму вікні,
Хочу гарне я щось написати,
Заважає неспокій мені...
Пропливає в думках моїх доля,
Як багато прийшлось пережить,
Чи природи, чи Бога це воля,-
Що все важче стає нині жить...
Відійде хай злий вірус зимою,
І скінчиться на Сході війна...
Не скує хай мороз мої мрії,
Бо й субсидії в мене нема...
Я думками знов лину в минуле,
Воно душу мою зігріва...
Та боюся заглянуть в майбутнє,
Бо ж зимою ще важче бува...
Спогад гріє мене всім минулим,
Доторкає до радужних струн,
І в душі моїй знов промайнуло,
Бабусинське: "Я ще не помру!"
Буду вірить я в захист від Бога,
І з очей не пускатиму сліз,
Весна прийде й покаже дорогу,
У оновлений лагідний світ...
Бо ж весною усе оживає,
Негаразди минають і гнів,
І природа теплом заспіває,
І пташиний почую я спів...
Та на жаль, до весни ще далеко,
І чогось дуже лячно мені...
Ось візьму й намалюю лелеку,
Буду з нею чекати весни...
Забіліли сніги, забіліли,
Та вони вже мені й не страшні,
Бо погане все ж з часом минає,
А хороше живе на землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2020
Ми -бідняки, вони - багачі,
Ми - пішаки, вони - королі...
Ми - кріпаки, вони - пани,
Ми - соняхи, вони - будяки...
Ми - українці, вони - чужинці,
Ми - працівники, вони - дармоїди,
Ми - кобзарі, вони - анархісти,
Ми - трударі, вони - злочинці...
Ми - співаки, вони - аферисти,
Ми - каменярі, вони - антихристи...
Ми - сіячі, вони - глитаї...
Ми - бурлаки, вони - посіпаки,
Ми - козаки, вони - панки...
Ми - господарі, вони - гості,
Ми - голуби, вони - яничари...
Ми - слабаки, вони - вовки,
Ми - веселяки, вони - крикуни...
Ми - люди, вони - нелюди...
Ми - соколи, вони - шуліки...
Ми - квіти, вони - кропива,
Ми - коріння, вони - лахміття...
Ми - зілля, вони - похмілля,
Ми - небо, вони - хмари...
Ми - жито, вони -свита,
Ми - дерева, вони - пещери...
Ми - дуби, вони - круки,
Ми - риба, вони - гадюки...
Ми - базар, вони - товкучки,
Ми - солов"ї, вони - ворони...
Ми - ластівки, вони - сороки,
Ми - калина, вони - колючки...
Ми - жито, вони - павутиня,
Ми - синички, вони - гусениці...
Ми - брати, вони - вороги,
Ми - доньки і сини, вони - покидьки і зайди...
Ми - річки, вони - льодини,
Ми - дощі, вони - калюжі,
Ми - сніги, вони - бурі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895407
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2020
Ну що робить? Уже до старості ідеться,
На вірші тягне ночі й дні,
Коли печаль-жура снується,
Тоді і пишеться мені.
На ніс осіли окуляри,
Не все вже чується мені,
Я не читаю мемуари,
Що потопають у брехні.
Книги читаю і газети,
І оповідки, і пісні.
І тут з"являються куплети,
Що йдуть і з серця, і з душі...
Не рвусь я, люди, у поети,
Пишу веселі і сумні,
Деякі шлю я у газети,
Щось надрукують, а щось ні.
Не заздрю я усім поетам,
(Й талановиті є, й скупі),
Складаю вірші по куплетах,
Для себе, звісно, й для сім"ї.
Пишу для друзів задушевних,
Що не осуджують, я знаю,
І не сміються з тих помилок,
Що я у віршах допускаю.
І для дітей пишу, й онуків,
На жаль, не все для них зробила,
І знов терплю я тії муки,
Яких позбутися хотіла.
Пишу частіш похмурим ранком,
В безсонні ночі й важкі дні,
Ну що робить? Муза талантом
Часи наповнює сумні...
07.01.2002р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895328
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2020
В українців, є унікальний музичний інструмент, якого не має жодна інша нація!
Україна завжди славилася своїм культурним багатством.
Мабуть, найхарактернішим символом української культури є бандура.
Бандура – не просто музичний інструмент! Вона - душа українського народу, його музика. Її звучання – це відлуння душі українців. Струни бандури розказують нашу історію, не завжди славетну та героїчну, а інколи болісну та трагічну. Бандура належить до символів нескореності українського духу.
Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України, що є вагомим чинником у формуванні національної свідомості, духовної культури народу, патріотизму, любові та поваги до історії та традицій.
Відомий музикознавець, дослідник Гнат Хоткевич вважав, що до кобзи (попередниці бандури) додали приструнки і таким чином утворився новий інструмент, що мав назву «бандура».
Перші письмові згадки сягають ХV-ХVІ століть, коли бандура була улюбленицею гетьманів, українських аристократів. Традиційно до репертуару бандуристів входили побутові і сатиричні пісні; народні танки. Та основним жанром, у якому відтворене героїчне минуле нашого народу, були думи, балади та історичні пісні, їх виконували подорожуючі музиканти – кобзарі, переважна більшість з яких були незрячими.
Першим свідченням про появу бандури на теренах України є інформація про Войташека, бандуриста, що був при дворі польського магната Х. Зборовського, датована 1580 р. Українські бандуристи були при царському дворі, у палацах вельмож, у маєтках польських і українських поміщиків.
Бандура була улюбленим інструментом козаків. У Запорізькій Січі існували хори, оркестри і рапсоди-бандуристи. Також бандуристи офіційно входили до складу Війська Запорізького і разом із довбишами, сурмачами, трубачами виконували козацьку військову музику.
Співців-бандуристів називали «народними гомерами України». Ці талановиті сліпі музиканти, мандруючи містами й селами України, співали волелюбні думи та історичні пісні, в яких прославляли подвиги хоробрих козаків з легендарного минулого, закликали до боротьби проти гнобителів.
Сиві дідусі у полотняній одежині, що ходили від села до села, - завжди були бажаними гостями у кожній селянській хаті. Бо там, де звучала бандура, завжди було чути спів, і всі незгоди відходили ніби самі собою.
Бандуристи об’єднувалися в братства, передаючи традиції свого мистецтва нащадкам.
Майстер (панотець) підбирав учнів, які мали гарний слух і голос. Після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед товариством своєрідний іспит – посвячувалися в кобзарі. Інколи майстер дарував учневі бандуру.
Отже, у XVII – XIX ст. бандура набула найбільшого поширення серед нашого народу. Саме український народ з його багатою культурою витворив шляхом удосконалення власний національний інструмент – бандуру, яка не має аналогів у світі.
Протягом століть бандура видозмінювалась. Стараннями багатьох майстрів – професіоналів вона перетворилася на повноцінний концертний інструмент.
Цікаві факти про бандуру:
Перше письмове свідчення про появу бандури на землях України датується 1580 роком.
Навчання на бандуристів тривало приблизно 3 роки. В кінці їх ждало своєрідна посвята в кобзарі.
Сучасна конструкція бандури завдячує таким музичним майстрам як В. Тузиченку, С. Снігирьову, В. Домонтовичу, Г. Палієвецю та О. Корнієвському.
Найвідоміша фабрика по серійному випуску бандур – Чернігівська фабрика та Львівська фабрика «Трембіта».
Найвідоміші представники бандурного мистецтва – це Сергій Баштан, Василь Герасименко, Роман Гриньків, Оксана Герасименко, Людмила Посікіра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895264
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2020
Дякую вам, мої діточки милі,
За те, що ви у мене є...
В вас мої мрії і надії,
Й це мені сили додає...
Радію я й своїм онукам,
У мене й правнучка вже є,
Це захища мене від скуки
І тішить серденько моє...
Живу давно я в цьому світі,
Несу тягар свого життя...
Минув той час, коли я квітла,
Все ж шкандибаю в майбуття...
Минуло літо, мина й осінь,
Зима мене вже заклика...
І на очах бувають сльози,
Бува й морозом припіка...
Я від зими вже й не ховаюсь,
Назад повернення нема...
Дітям й онукам не зізнаюсь,
Що бува й смуток огорта...
Вони про це, звичайно знають,
І допомогу надають...
Все що пишу, вони читають,
Вони ж життя мойого суть...
Хоч і не часто приїжджають,
Додають радості мені,
Свої привіти посилають,
І наяву, бува й у сні...
У них свої діла і справи,
Все розумію, звісно я...
Щоденно дзвонять, все питають,
Щоб сумувать я не могла...
Отож, я знову повторюся,
Як добре, що вони у мене є,
За них і Богу я молюся,
І їм я дякую за все!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895196
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2020
Це був похід, якого не було
За всі віки, за всі тисячоліття!
О, як у Корчака світилося чоло!
І як в дітей світилося лахміття!
Всі діти йшли четвірками. Вони
Були добром у цьому злі розлуки.
Йшов з ними вчитель з поглядим ясним,
Йшов Корчак, взявши двох дітей на руки!
Януш Корчак - видатний польський педагог, письменник, лікар і
громадський діяч, який відмовився врятувати своє життя тричі.
Першого разу це сталося, коли Януш вирішив не емігрувати в Палестину перед окупацією Польщі, щоб не
не залишати "Будинок сиріт", у якому він працював,
напризволяще напередодні страшних подій.
Другого разу, коли відмовився втекти з варшавського гетто.
А третього разу, коли всі мешканці "Будинку сиріт" уже
піднялися в вагон поїзда, що відправлявся в табір. . Тоді до Корчака підійшов офіцер СС і запитав:
_ Це ви написали "Короля Матіуша"? Я читав цю книгу в дитинстві. Хороша книга. Ви можете бути вільні.
- А, діти?
- Діти поїдуть. Але ви можете покинути вагон.
- Помиляєтеся. Не можу. Не всі люди - мерзотники.
А через кілька днів, у концтаборі Требінка, Корчак, разом зі своїми дітьми увійшов до газової камери. По дорозі до
смерті він тримав на руках двох найменших і розповідав
казку малюкам, які нічого не підозрювали...
Можна більше нічого не знати про Корчака. І прочитати 10 заповідей рекомендованих цією надзвичайною людиною для виховання дітей:
1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти
хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя, як вона може віддячити тобі?
Вона дасть життя іншому, той - третьому, і це незворотний
закон подяки.
3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.
4. Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнениий - дитині воно важке
не менше, аніж тобі, а може й більше, оскільки у неї
немає досвіду.
5. Не принижуй.
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - її зустрічі з
дітьми. Звертай більше уваги на них - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам"ятай: для дитини зроблено недостатньо,
якщо не зроблено все можливе.
8. Дитина - це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, не тільки плід від плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша яку Життя дало тобі на зберігання і розвиток у ній творчого вогню. Це розкріпачена любов матері і батька, у яких буде рости
не "наша", "своя" дитина, але душа, дана на зберігання.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.
10. Люби свою дитину будь - яку- не талановиту, невдаху, дорослу...
Спілкуйся з нею - радій, бо дитина - це свято, яке поки що з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895039
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.11.2020
Осінні холоднечі,
й короткі її дні...
Розмови всі до речі
із осінню мені...
Така у неї вдача,
осіння суєта...
Її красу я бачу,
вона ж бо золота...
Кажу я їй щоденно
про те, що я стара...
Вона слуха буденно,
бо ж це її пора...
Хожу спостерігаю,
ловлю її дива...
Й себе я оновляю,
допоки ще жива...
Не передать словами,
що в серці глибині...
Осінь схожа на маму
і радісно мені...
Отак тепер щоденно
я з нею говорю...
І холоди осінні,
тепер вже й я люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2020
А була ж вона та й щасливая,-
Золота та осіння пора...
Босоногая ще й голодная,
Та наповнена світла й тепла...
У минулому сорок шостому,
Ми із братом до школи пішли,
В не приглядному старім одязі,
Та було нам усе до снаги...
Хоч ходили ми все більш босими,
Та наповнені віри й добра,
Бо для нас вона зерна сіяла,
І в світ знань щоденно вела...
І сиділи ми не за партами,
За столами та й за довгими,
І по четверо, і по п"ятеро,
На ослонах сиділи там ми...
І підручників було мало в нас,
По чотири чи п"ять на весь клас,
І не в зошитах, а в блокнотиках,
Ми писали бувало не раз...
Так минули в нас перший, другий клас,
Не забути мені ті роки...
А вже в третьому появилися,-
У нас зошити, й навіть, книжки...
Тоді стрімко так все мінялося,
А навчалися ми залюбки,
І здавалося розвиднялося,
І цікаво було нам таки...
Все минулося, не забулося,-
Золоті ті чудові роки...
Все у спогадах повернулося,
Не вернути шкільної пори...
Все згадалося, пригадалося,
Бо сумую тепер я завжди,
Я за школою мною знаною,
Та, на жаль, не вернутись туди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894898
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.11.2020
А ні трун, ні хрестів, лише ями,
І яри, рівчаки, бур"яни...
Не ховали, а лиш загрібали,
І назавжди, навічні віки...
Вже й не плакали,..тільки стогнали,
Сиві хмари,..й дитя під дощем,
Нема сонця,..лиш хмари і хмари,
А у душах печаль лиш і щем...
І у свята, у будні, й ночами,
Вже не чуть й щебетання птахів,
Бо як люди й вони помирали,
Під покровом вітрів і дощів...
Сірі дні ще чорніші від ночі,
І негода, і темінь густа,
Муки й болі, й без сліз уже очі,
А у душах й серцях пустота...
І всіх тих, що зазнали ці муки,
Пам"ятаймо, допоки живі,
Їх печалі і смерті, й розлуки,
Болять й нині усім і мені...
У живих вже нема бусурманів,
Вже й вони відійшли в інший світ,
Їм віддасться за те, що знущались,
І вбивали країни весь цвіт...
Ні хрестів, ані трун, ані тризни,
Пом"янемо сьогодні ми всіх...
Чорна сповідь і пам"ять Вітчизни,
Вірних доньок й величних синів...
Україно, моя Україно,
Вже піднятись пора із колін,
І розправити плечі і спини,
Для майбутніх твоїх поколінь...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2020
Земля і мова - нам дані Богом,-
Це істина, це аксіома,
А ще для нас - це генетичний код,
Досягнем з ними ми висот...
Земля і мова - звучить чудово,
Це назавжди, а не надовго...
Я повторяю їх щодня,
Щастя у них й любов моя!..
Земля і мова - не полова,
Без них не буде в нас нічого...
Була б політика здорова,
Ми б не боялися нікого...
Земля і мова - це основа,-
І сьогодення, й майбуття...
Як буде нація здорова,
То й все в нас буде до пуття...
То ж бережімо, люди добрі,
І землю нашу, й мову теж...
Будемо вільні і здорові,
Й, навіть, щасливі до безмеж...
А ще любімо землю й мову,
Свою країну, свій народ,
Адже це дано нам всім Богом,
Лиш так досягнемо висот.
Земля і мова - нам дані Богом,
Це зрозуміло всім і вся...
Там де земля й мова здорові,
То там і нація жива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2020
Був колись голодний рік,
і досяг той голод пік...
Що робити і як жити,
і як голод цей терпіти...
Думали усі селяни,
щоб їх дітки не сконали,
та й рішили всіх батьків,
завезти в глибокий рів...
Так рішили, та й зробили,
вивезли і всіх зарили,
у отой глибокий рів,
всіх своїх старих батьків...
Лиш один був чоловік,
що зробить так не схотів...
Заховав він батька в ямі,
так щоб люди і не знали...
Те що міг готовив їсти,
він ділив усе навпіл...
Їв і сам він, звісно, мало ,
та й батькові попадало...
Ось й весна прийшла чудова,
а що сіять невідомо...
Батько синові порадив,
щоби той зорав шляхи,
як зерно колись возили,-
на шлях щось там натрусило...
І дахи помолотити,
батько синові поміг...
І вродив у сина хліб,
здивувало це усіх...
Це селяни, як узнали,
чоловіка запитали,
як же він це догадався,
що зорать шляхи узявся...
"Та я сам не догадався,
а від батька все дізнався,
в кручу його не відвіз,
і кормив його,як міг..."
Й тоді люди зрозуміли,
що невірно поступили...
Тепер діткам наказали,
щоб батьків ті шанували...
Так у світі цім бувало,
що старих не шанували...
А без шани не життя,
і не буде майбуття...
То ж шануйтесь добрі люди,
тоді шана і вам буде...
Не такий і довгий вік,
щоб його ламать,як квіт!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894570
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2020
Давним - давно родилася,
По світу покотилася,
В містах, селах спинялася,
І людям усміхалася...
І люди зрозуміли всі,
Стало їм легше на душі:
Проста, чиста, чудова,
Красива, загадкова...
Взяли її любесенько,
І стало їм теплесенько,
І прижилася тут вона,
І стала всім немов весна...
З тих пір вона у нас живе,
І по життю усіх веде,
Хто з нею добре знається,
До того й обзивається...
А хто не в лад її бере,
Тому вона в горлі дере...
Отож, батьки і матінки,
І хлопчики, й дівчатоньки,-
Учітесь, не лінуйтеся,
І нею користуйтеся,
Та не лише в своїх словах,
А й у піснях, віршах, казках,
Всьому-всьому навчайтеся,
Й її ви не цурайтеся...
Хочу сказать для всіх-усіх,
Не знати рідну мову - гріх,
Міцним стає від неї дух,
Легше долать і біль, і сум...
Скажу окремо школярам,
В житті поможе вона вам,
І поведе вас в майбуття,
І буде все в вас до пуття...
А ще зізнаюся я вам,
Що я без мови й не жила б...
Мову свою дуже люблю,
Казки, вірші й пісні пишу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2020
Пливе життя без вороття,
як у річках вода,
І сьогодення, й майбуття,
і радість, і біда...
Чому в житті багато зла,
не відаємо ми...
Шукаєм радості й тепла,
між рідними людьми...
Здається все у нас вже є:
сім"я, друзі, тепло...
Та неповага дістає,
що зверху до нас йде......
Бо там сидять у нас "царьки"
багаті на слова...
Та все ж гребуть собі таки,
а людям трин - трава...
Ми наступаємо щораз
на ті ж самі "граблі",
Чи нам посіяно на сказ,
чи ми глухі й німі...
То ж вибираєм кожен раз,
не тих чомусь завжди...
Тому й не все у нас гаразд,
і винні в цьому й ми...
Ми ж нібито й розумні всі,
й серця гарячі в нас,
І на своїй живем землі,-
у селах і містах...
Ніщо ж бо нам не заважа
творити лиш добро...
Серце хвилюється й душа,-
перемага знов зло...
Не знаю я, як там у вас,
в нас переміг "слуга"...
Все на місця поставить час,
як слід від терпуга...
Пливе життя без вороття,
як у річках вода...
І чую я серцебиття,
що не мине біда...
Дай Бог, щоб помилилась я,
і нас мине біда,
Що влада сіє в нас щодня,
геть віднесе вода...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894409
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2020
Ой, село, моє село,
Білесенькі хатки,
Як же гарно там було,
Зустрічать світанки...
Річка, свіжі береги,
В річці чисті води...
Ми любили й берегли,-
І село, й свободу...
Дні й роки швидко пливли,
Усміхались далі...
І садки для нас цвіли,
І верби, й тополі...
Восени до школи йшли
Босими ногами,
І книжки читали ми,
І пісні співали...
У колгоспі на роботу,
Ми часто ходили,
У неділю і суботу,
Дерева садили...
А бувало й буряки
На купи стягали,
З кукурузи качани
Восени ламали...
І квасолю, й сою ми
Бувало збирали...
Так у праці ми жили,
Мужніли й зростали...
Лісосмуги ми садили,
І кузьки збирали,
Восени й весною ми
Завжди працювали...
І замріяно жили,
Все робити вміли,
Молоко щодня пили,
Й майже не хворіли...
І навчались добре ми
В ігри різні грали,
І між добрими людьми,
Росли, виростали...
Телевізорів тоді
Не було й смартфонів,
Та ми вірили собі,
Й до життя готові...
Все змінилось за роки,
Легше вчитись стало...
Та війна і вірус злий,
Не дає наснаги...
Та все ж віра у нас є,
З часом все владнається,
Хай нинішнім школярам,
Доля усміхається...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894206
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2020
Похилилася верба...Дуб схиляє віти...
Вже минув мій дивосад у цілунках літа.
Я не зчулась, як прийшла осінь ніби в гості,
Вже тупцюється й зима на моїм помості...
Не зуміла я спинити біг років гарячих,
Ні веселих, ні сумних, ні глухих, ні зрячих.
Та й не може їх спинити ніхто і ніколи,
Підхопили їх вітри, віднесли за море.
Осінь, жовтень, листопад в моїм саду ходить,
Мої коси, як траву, і сріблить, і косить.
Так мої і дні, й роки в вирій відлітають,
Тільки жаль вони до мене назад не вертають.
Кличу я свої роки днями і ночами:
-Зупиніться хоч на мить, не встигаю з вами...
А вони летять, спішать, не чують благанн,
Та живуть в мені завжди мрії й сподівання.
Мій осінній дивосад, сповнений плодами,
Обсипає він мене щедрими дарами...
Не схиляюся від вітру, не кричу, не плачу,
А свій літній дивосад я в онуках бачу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2020
Ой, як же гарно бути дома,
Все в ньому рідне і своє,
І хоч нема більше нікого,
Я долі дякую й за це...
Тут рідним духом завжди пахне,
І своя правда тут живе,
Навіть коли погода плаче,
Свій дім розради додає...
Будинок мій, як у віночку,
Усе у ньому доладу,
Як у вишневому садочку,
Хоч я й одна в ньому живу...
Сумно мені рідко буває,
Є телевізор й інтернет,
Працюю і пишу, й читаю,
Щоб не ослаб мій інтелект...
У мене котик є руденький,
Є і собака у дворі,
І від сусідів цікавенькі,
Чую я звуки чарівні...
Чи то загавкає собака,
Чи занявчать чогось коти,
Моє подвір"я не загата,
Звуки пливуть сюди - туди...
І у будинку, й на подвір"ї,
Моя тут правда і життя,
І чарівних моїх сусідів,
Чую я їх серцебиття...
Я все з любов"ю доглядаю,
Роботи завжди вистача...
Дітей й онуків виглядаю,
Печу пиріг, чи й калача...
Ой, як же гарно бути дома,
Город, подвір"я і садок,
І не долає мене втома,
І не звільняє від думок...
Думки мої пливуть щомиті,
Про моїх внуків і дітей,
Вони цікаві й розмаїті,
Любові сповненні й ідей...
Я намагаюся щоденно,
Їх записати у рядки,
Чи то святково, чи буденно,
Їх занотовую таки...
Отак з"явлюються і вірші,
Оди, казки, а то й пісні,
Бува короткі, бува й довші,
Та всі від серця і душі...
Ви ж не судіть мене суворо,
Мої шановні читачі ,
Як зміни є щодень в погоді,
Так в мене осінь у душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893862
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2020
Добре там, де нас немає,
там і лихо не так б"є.
Той працює, той співає,
кажуть: "Кожному своє".
Який Сава, така й слава,
це відомо всім давно.
Яка рибка, така й юшка,-
це не казка й не кіно...
Влітку й качка бува прачка:
вода тепла й ряска є.
Восени буває блисне,
й все частіше дощ іде...
Не все добре, що солодке,
їмо те, що у нас є.
Вірус всім тріпає нерви,
Ще й війна на Сході йде...
Все частіш буваєм дома,
Карантин всіх дістає...
Дистанційна уже школа,
й гаманець пустим стає...
Ми багато вмієм й знаєм:
не все золото блищить.
Збережем усе, що маєм,
зможем вірус пережить.
Усе любить свою міру,
не спішіть когось ганить.
Як не втратим мрії й віри,
буде легше в світі жить!..
А погода - всім вигода,
а сльота - всім гризота...
Та мине, пройде негода,
це з бо осінь золота...
Добре там, де нас немає,
Легше йти, звісно з гори...
Завтра знову сонце встане,
Не страшні будуть й вітри...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893785
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2020
́ Принесла сусідка бабі
Глечик молока...
І з"явилася у баби
Думка отака:
"Ось поставлю я на лаву
Глечик з молоком,
Хай застоїться і буде
Сир із маселком...
Сир і масло на базарі,
Я тоді продам,
Куплю курочку чубату,
З не одним курчам...
Ну, а потім розживуся,
Всіх курей продам,
Кабанця куплю охоче,
Хай росте, як пан...
За кабанчика - кобилку,
За кобилку - биченят,
Буде в мене тоді сила
Для селянських справ.
Отоді я тих бичечків
В воза запряжу,
І що матиму з городу,
На базар звезу...,
Буду ними тоді їхать
Я своїм селом,
Всі селяни будуть бачить
Мене із добром...
А як хтось мене попросить:
"Бабця, підвезіть!"
Заберу я тих охоче,
Підвезу усіх!"
З пересоння якось бабця
Сунула ногою,
Полетів із лави глечик,
Молоком - рікою...
Покотився і розбився
На малі куски,
Молоко все розлилося,
Сплутало думки...
Так лишилася бабуся
Без бичків, як і була...
Молока їй скуштувати,
Ця пригода не дала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893631
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.11.2020
Хато моя, хато,
моє пристанище...
Тут була і радість,
були й видовища...
Звідси виряжала
синочків на службу,
тут їх зустрічала
і раділа дуже...
Тут були й весілля,
зустрічі й розлуки,
сімейні застілля,
радощі і муки...
Тут нині стрічаю
дітей і онуків,
родичів і друзів,
та уже й правнучку...
Хато моя, хато,
в тобі моя сила,
не сумуй благаю,
коли відійду я...
Хато моя, хато,
ти й нині красива,
з тими рушниками,
що матуся шила...
Живу одиноко
вже багато років,
і роблю щоденно
я немало кроків...
Хато моя,хато,
ти ж мені як мати,
доки буду жити,
буду доглядати...
Хато моя, хато,
ти подруга мила,
вже живу одна я,
як голубка сива...
Хато моя, хато,
була й є красива,
в тобі, моя рідна,
я була щаслива...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893524
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2020
Мамо, моя мамо, матінко рідненька,
Уже й твоя доня, бабуся старенька...
Та що там казати, уже й прабабуся,
На себе в люстерко майже не дивлюся...
Зморшки на обличчі, лиш очі - озерця,
Старість не хвороба, стан душі і серця...
Хожу помаленьку, вже з ціпочком, мамо,
І так шкандибаю, як і ти бувало...
Дітей і онуків завжди виглядаю,
І від них дзвіночків, я завжди чекаю...
Слава Богу діти у мене чудові,
І я прошу долю, щоб були здорові...
Вже й на цвинтар, мамо, як йду, шкандибаю,
Сили в мене мало, ледь -ледь вистачає...
Та все ж, мене, мамо, старість не зламала,
Добре пам"ятаю все, що ти казала...
Що найголовніше у житті буває,
Якщо жити в правді, старість не зламає...
То нічого, мамо, що я шкандибаю,
Слава Богу й долі, за все, що я маю...
Живу я тихенько, все роблю неспішно,
І книги читаю, і ще й пишу вірші...
Слова твої, мамо, як прозорі скельця:
- Старість - не хвороба, стан душі і серця...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893385
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
А гуси - лебеді летять,
Казок дитячих диво - птиці...
Я намагаюсь розгадать,
Їхніх польотів таємниці...
У їх польотах щось бринить,
Мене вертає у дитинство...
І відчуваю я в ту мить,
Природи - матінки єдинство...
А гуси - лебеді летять,
Крилами звабливо тріпочуть,
Хмари їх хочуть перейнять,
Спинити лебедів тих хочуть...
Гуси летять нижче від хмар,
Дзвонів незвичних лине сила...
Мені дідусь якось казав,
Що то співають їхні крила...
А гуси - лебеді летять,
Вірую я в казкову птицю,
Вони уміють відкривать,
Життя земного таємниці...
Мені здалось, що й я лечу,
Через моря, гори і ріки...
І я лебідною стаю,
З ними об"єднуюсь навіки...
І чую предків голоси,
Казок невичерпні криниці,
Густі дрімучі праліси,
Звуки прадавньої дзвіниці...
А гуси - лебеді летять,
Я проводжаю їх очима...
Вони повернуться назад,
Всім додадуть наснаги й сили...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893335
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2020
Дід говорить: -Кепсько чую,
Бо в ушах-мов вата,-
Лікар знизує плечима:
- Старість винувата.
- А ночами спина ниє,
Єй же єй, до млості.
- Від старості,-каже лікар,-
Болять у вас кості...
Дід говорить: - Та й ходити
Вже не маю змоги.
-Від старості, - каже лікар,-
Болять у вас ноги.
-Так болить же в мене права,
А ліва здорова...
"Від старості, від старості..."
Що це за розмова?-
Дід розсердився і пальцем
Крутить біля лоба.
- Від старості, - каже лікар,-
І в лобі хвороба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020
Поети звуться солов"ями,
бо вони ж, як співаки,
Наповняють світ віршами,
в пори різні і роки...
А вони ж, як і всі люди,
мають біографії...
І не б"ють руками в груди,
й не пишуть монографії...
Звісно, є поети різні,-
здібні і не дуже...
Є відомі й невідомі,
та всі небайдужі...
Є поети про яких
усі люди знають,
вони кращі й люди їх
звісно звеличають...
Є й такі, як ось і я,
майже невідомі,
в їх думках майже в усіх,
писати щось нове...
Такі пишуть лиш про те,
що людей тривожить,
що їх тішить і що гне,
і що біди множить...
І про болі, і про щастя,
про людей і світ...
І про те, що буде краще,
про печаль і сміх...
За нещастям прийде щастя,
це відомо всім...
Все міняється на краще,
як живий є сміх...
Так і пишуть, хто як вміє,
не можуть мовчать...
Вірять тим, хто розуміє
і буде читать...
Хоч не всі їх розуміють,
в тім біди нема...
Не писать вони не вміють,
і світ їх трима...
Поети звуться солов"ями,
в цьому їх буття...
Світ наповнюють піснями,
а в піснях життя...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893182
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2020
Ніченька темна, зірка свята
Дивиться з неба, тихо морга,
Хоче сказати святі слова,
Як мати сина з війни чека.
Син після бою в окопі спить,
Садок і мама синові снить...
Сняться і квіти в ріднім садку,
З мамою поруч дівча в вінку...
В дівчини очі синьо цвіли,
Губи шептали: "Прийдеш коли?
Я тут без тебе живу, росту,
І, як і мама, тебе я жду!..
Хай тебе куля там обмина,
Ні, не потрібна нам ця війна,
Оберігає хай дух святий,
Щоб ти вернувся до нас живий!"
Ніченька темна, зірка свята
Спокій хлопчина оберіга...
Молиться мати і те дівча,
Щоб закінчилась швидше війна..
Хочу додати я ще слова,
Вже сьомий рік йде ця війна,
Хоч припинили ніби стрілять,
Ще й відступили знову назад...
А ворог хитрий все наруша,
І час від часу знову стріля...
Є наказ нашим все ж не стрілять,
Як же так можна там воювать?..
Наказ безглуздий президент дав,
З позицій відступити він наказав,
Й стрілять у відповідь заборонив,
Ворогу значить він уступив...
Як же так можна, не зрозуміть,
Що ворогам він дорогу відкрив?
Не зрозумілі дії його,
Ніби все робить людям на зло....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893086
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2020
Ти поменше сиди, Валентино,
а побільше працюй і ходи,
бо допоки у русі людина,
то й живе без хвороб і біди...
А минає ж життя швидкоплинно,
і спочинок усіх вічний жде,
щоб жила довше кожна людина,
праця й рух переможе усе...
Щоб було у житті не сутужно,
язиком все ж поменше мели,
за роботу берись легколюбно,
за любої погоди й пори...
Пам"ятай, що робота не сушить,
і великий в ній зиск, звісно є,
вона й людям і справам всім служить,
хоча кожному, звісно, своє...
Чесна праця, то наше багатство,
вона й сили нам всім додає...
Чи ти сам, а чи в тебе є братство...
Без роботи день роком стає...
Працювать треба людям завзято,
бо ж без праці не буде й плодів...
Без роботи і жить неможливо,
так нам Бог із небес всім велів...
Часом кажуть у нас у народі,
що роботам немає кінця,
ми завдячуєм нині погоді,
й не шлемо ми до праці гінця...
А робота сама нас знаходить,
бо ж від роду ми всі трударі...
А ще нами вона верховодить,
від світанку і аж до зорі...
І любити роботу ми вмієм,
і "горить" вона в наших руках...
Ми насіння її завжди сієм,
Певне бачить це й Бог в небесах...
Щоб робота здавалась легкою,
все з охотою треба робить,
квітувала в руках щоб красою,
та роботу ще треба й любить...
А життя пробіга швидкоплинно,
зупинитися може щомить...
І ніхто в цьому плині невинний,
хоч усі хочуть довше пожить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.10.2020
Давно я народилася,
багато літ живу...
Боюся зупинитися,
бо як спинюсь помру...
Усе життя у поспіхах,
спливав за роком рік,
в роботі і у досвітках,
не рахувала літ...
І праця, і сім"я моя,
сніданок і обід...
Майже завжди спішила я
і пізнавала світ...
Спинитись не боялася,
та й часу не було...
Багато працювала я,
щоб все навкруг цвіло...
І праця моя, й поспіхи
в минуле відійшли,
лишились лише спогади
про ті роки й часи...
За вік свій наробилася,
у праці знов живу,
я працею втішаюся,
вперед з нею пливу...
Уже не поспішаю я,
літа мої, літа,
хоч ще мені й не віриться,
що я уже не та...
В городі колупаюся,
і в хаті, і в садку,
спинятись не збираюся
я на своїм віку...
Сьогодні я зізнаюся,
що білий світ люблю...
Хоча вже й спотикаюся,
лише вперед іду...
Вмирати не збираюся,
хоч важко нині жить...
Сльозами не вмиваюся,
чари ловлю щомить...
Отак не поспішаючи
я все ж таки живу...
Судьбі я довіряючи,
надіюсь не впаду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2020
Серед степу вітер віє,
Глянь на північ, південь, схід,
Сонце з неба душу гріє,
Мене осінь золотить...
То нічого, що старію,
Не сумую я за тим,
Що минуло, те не верне,,
Я живу життям новим...
В полі вітер зелен-трави,
І лоскоче, і зрива...
Мої брови хоч злиняли,
Слава Богу,що жива...
На своїм віку зазнала,-
Щастя й лиха повен ківш...
Богу я щодня молюся,
Щоб не стало жити гірш...
Щоб і діти, і онуки,
Жили краще, аніж я,
Щоб минули болі й муки,
Й усміхалися щодня...
Вони ж в мене прехороші,
Працьовиті, як і я...
Дай їм, Боже, життя пишне,
Щастя й радість все життя...
Гарно, гарно серед поля,
Ожива моя душа,
Повернулася додому,
Й написала ось вірша...
Я люблю і степ, і поле,
Жаль, що сил уже нема,
Я б туди щодня ходила,
І щасливою б була...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2020
Заграли осені вітри
свої музики...
Ворони дивляться згори,
пока без крику...
Дерева поки що стоять
густі зелені.
А квіти зранено квилять
вже невеселі...
Тумани котяться навкіс,
лякають ранки...
Ще сонце зігріває світ,
промінням ярким...
Знеможені снуються дні
та вже короткі...
А ночі тихі й чарівні,
в них сни солодкі...
Сидять на груші голуби,
воркують тихо...
А на траві в мене гриби,
заснуло лихо...
Заграли осені вітри,
осінні гами...
І краплі капають згори
уже дощами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2020
Будеш щасливим, пізнавши себе,
Взявшись за діло потрібне, нове...
Щастя твоє у самому тобі,
В праці, любові й твоїй доброті...
Прагни до праці, радій і живи,
Так колись предки твої всі жили,
Праця ж приводить завжди до добра,
Все живе прагне любові й тепла...
Звісно життя на землі це не рай,..
З світом знайомся, нове пізнавай,
Все небезпечне в бутті подолай,
І до порядку себе ти привчай...
Май свою думку і мрію ясну,..
Книгу природи читай наяву,
І розвивайся, й себе бережи,
Скарби відкрити земні поможи...
Дружні розмови зі світом веди,
Це не накличе ніколи біди,
Радитись треба і жить на виду,
Той хто не радиться терпить біду...
Людям в обличчя й під ноги дивись,
Злого не бійся, лише бережись,
Слабшим завжди помогти не лінись,
Старших і слухай, і їм поклонись...
Людям й природі добро лиш роби,
Зло подолай, благий дух бережи,
Батька і матір, і рід поважай,
Богу молись і себе пізнавай...
Будеш щасливим, пізнавши себе,
Благо природи огорне тебе.
Будеш потрібним сьогодні в житті,
Дітям і внукам в твоїм майбутті!..
Так і живи, і завжди пам"ятай,
Світ цей для тебе, його пізнавай,
Щастя не в тому, щоб довго жити,
А в тому, щоб корисне робити!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892424
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2020
16 жовтня о 13:12 ·
Ігор Кондpaтюк зaпpoпoнyвaв Зeлeнcькомy нe 5, a 6 питaнь з yкpaїнcьких кyхонь:
1. Пpeзидeнт Зе іноді щоcь кypить, чи він іноді щоcь нюхaє?
2. Чи paді yкpaїнці, які голоcyвaли зa Зе нa пpeзидeнтcьких вибоpaх, pоcтy кypcy долapa?
3. Гpоші з Ковід-фондy потpібно витpaчaти нa мeдицинy, чи нa бyдівництво доpіг?
4. Головa ОП Єpмaк і pоcійcький aгeнт “Козиp” – цe однa й тa ж caмa оcобa?
5. Чомy Зе нeнaвидить Поpошeнкa, aлe нeйтpaльно відноcитьcя до Кpaвчyкa, Кyчми тa Ющeнкa?
6. Жuття пpeзидeнтa нaйбіднішої дepжaви Євpопи y pозкішномy оcобнякy зa дepжaвний кошт та його коpтeж з ...нaдцяти aвто – цe відcyтніcть eлeмeнтapного виховaння, чи мaнія вeличі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892238
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
В нас на носі знов вибори,
Наближається час...
Чи зуміємо вибрати
Патріотів в цей раз?..
Ми на вибори підемо,
Віддамо голоси...
Все залежить від вибору,
Для життя, не краси...
Вибирать треба правильно
Патріотів своїх...
Помилятись не бажано,
Для майбутнього всіх...
Ми не раз помилялися,
Вибирали не тих,
Ті ж над нами сміялися,
Досі сміх той не стих...
Підвели своїх виборців,
У скандалах живуть...
І не вміють все виправить,
Це така у них суть...
Розгубили всі цінності,
Зневажають людей...
Допускаються вільності,
Компентентності нуль...
Зупинить економіку,
"Нашій владі вдалось"
А поширення вірусу,
Переносим якось...
Безробіття поширилось,,
Й безгрошів"я людей,
Безпорадність й аматорство,
І бездарність ідей...
Живемо, як у приказці,-
Де навкруг лише клин,
Їх колишні обіцянки
Десь пішли на смітник...
Їх некомпентентність
Для країни біда...
Бачить Бог, чує небо,
Б"є у берег вода...
Економіка котиться...
Вже не знати й куди ...
І нічого не робиться,
Щоб її підвести...
Звісно людям всім хочеться,
Щоб скінчилась війна,
Та не капітуляція,
Яку влада ввела...
Всі реформи стираються,
Не вернуть їх назад...
До часів Януковича,
Як поразок парад...
Та вже й стерті всі лінії,
Перед офісом ті,
Що накреслили тисячі,
Капітуляції НІ!..
Не пора розслаблятися,
Не було щоб біди...
Краще всім об"єднатися
І сильніших знайти...,
Не чекати обіцянок,
Не палити мости,
Уже справжніх нам вибрати,
Досягти щоб мети...
Бо ж від вибору нашого,
Доля краю й людей,
Вибирай лиш правдивого,
Лиш для світлих ідей...
Якщо виберем правильно,
Я скажу між людьми:
"Буде все у нас праведно,
УКРАЇНО ЖИВИ!!!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.10.2020
Як ракета перед злетом,
Віти в небо простягла...
Біля хати за причілком ,
То сосна, моя сосна...
І висока, і пречиста,
Своє гілля розгорта,
Я сама її садила,
Коли сина втратила...
Шахта сина мого вбила,
Поховала його я...
Як без нього далі жити?
Ніби я вже й не жила...
Принесла мені сосничку
Учениця чарівна,
Я сосничку посадила,
Й ніби трішки ожила...
25 вже літ минуло,
Нема сина, є сосна,
І до неї, як до сина,
Розмовляю я щодня...
І бува мені здається,
Розуміє все вона,
Заспокоювати вміє,
Лиш вона мене одна...
Вона справжня чарівниця,
Я їй дякую щодня...
І коли мені не спиться,
Сосна спокій посила ...
Ще коли побіля мене
Були діти й внуки,
У турботах забувала,
Я і болі, й муки...
Та давно вже діти й внуки,
Розбіглись по світу,
Без сосни стерпіти муки,
Було б не можливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2020
Браїлів! Браїлів! Містечко чудове,
Його не забути ніколи мені,
Прожити без нього можливо і можна,
Зізнаюся Щиро, що це не мені!..
"Містечко чудове," - писав Забаштанський,
Словами від Бога чудові вірші,
Його знав Хмельницький,
Творив в нім Чайковський,
І там зустрічався з ним Клод Дебюсі...
А ще краєвиди чарують красою,
Про нього і пишуть, й співають пісні...
Браїлів! Браїлів! - Над річкою Ровом,
Тебе не забути ніколи мені...
І парк незрівнянний, палац в нім величний,
І плеса на річці, і неба блакить,
І вулиці, й річка, і церкви, й каплички,
Не можна, повірте, все це не любить!
Кар"єри й заводи, і фабрика швейна,
І дар Божий - люди, чудові, й прості,
Усі працьовиті і щедрі, й гостинні,
Залюблені в місто, хоч вірте, хоч ні!
Натхненно працюють, плекають надії,
Всього, що є в місті, чудові творці...
Я там і жила, й працювала у школі,
Й було там комфортно мені і сім"ї...
Браїлів! Браїлів! Містечко чудове,
Хоч я і давно вже у нім не живу,
Його я забути ніколи не зможу,
Воно моє рідне й красиве мені,
Там друзі є в мене чудові, цікаві,
У снах я все бачу й в уяві своїй...
Живе у містечку сестра двоюрідна,
І я ще надіюсь поїхать туди,
Пройдуся до річки, загляну у школу,
Додасть це наснаги і сили мені...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892003
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2020
Жартувати люблять всі,
І я також у їх числі...
Люблю за всім спостерігати,
А потім дещо й описати...
І чую, й бачу неповагу,
Яка все більше зверху йде,
Таку ми маєм нині владу,
Що навіть чорт не розбере...
Що в тої влади на умі
Відомо всім й, звісно, мені:
Зневажлива до люду влада,
Це знають всі, бо це є правда...
Прийма драконівські закони,
А про людей лише розмови,
І обіцянки ця - ця - цянки,
Чуємо завжди, навіть,зранку...
Почуєм, хоч сказати гріх,
З них виплива і сум, і сміх...
А там де сум, то там і сльози,
Немає правди, лиш курйози,
Бо в пеклі вірусу й війни,-
Нічого гіршого немає,
Як тая мати, що ридає,-
За вбитим сином на війні,
Боляче вам стає й мені...
Тоді зникає, звісно, сміх,
Хоча сміятися й не гріх,
І стає гірко на душі,
Тому й пишу сумні вірші...
Рядки Тараса пригадаю,
І часом знову їх читаю:
"У нашім раю на землі,
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая,
З своїм дитяточком малим..."
Я повторитись нині мушу:
Нічого гіршого немає,
Як тая мати, що ридає,
За вбитим сином на війні,
І стає боляче мені,
Бо що таке втратити сина,
Мені відомо, я й донині,
Оплакую його судьбу,
І до могилки часто йду...
А там, у владі теревені,
Лише мерзенні й посвякденні,
Їм не болить, як вам й мені,
Бо їх сини не на війні...
Вони у розкошах живуть,
Люд зневажають, мо' й плюють...
Учора Зе на фронті був,
Синів людських він не почув,
Зневажливо на них дивився,
Собою він і там гордився,
Нікого, звісно, він не слухав,
Може нікчемні в нього вуха,
А чи натура то така,
Подалі бути від гріха...
Там походив, повеселився,
Так ніби меду там напився,
Та й повернувся він додому,
Був задоволений собою...
Нічого гіршого немає,
Як людей влада зневажає,
Та ще й не чує люд ніколи,
Така як є у нас сьогодні,
Тож не чекай від неї волі,
А бери приступом у долі,
Не обирай більше таких,
Самоупевнених і злих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891854
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2020
Шановні поети, мої земляки,
Я вами пишаюсь, бо ви козаки.
Козацького ж роду нема переводу,
Боролися завжди за честь і свободу.
Поселення наші, коли виникали,
Козацької слави тоді скуштували.
Окроплена кров'ю вся наша земля,
Козацьким запалом помітна була.
Безмежні степи і поля, і балки,-
Проходили тут і козацькі полки.
Сполученням наші тоді слугували,
В боях перемоги й вони здобували.
Від списів і стріл захищались дозорці,
Відважні в боях, як усі запорожці.
Сигнальні пости і козацькі сторожі,
Бої на Інгулі були переможні...
У пам'яті нашій - живі запорожці,
І слава козацька, й відвага дозорців-
Донині живуть в усіх наших ділах,
Завжди були й будуть у наших серцях.
Козацька відвага донині жива,
На Сході, де йде ця кривава війна,..
Відстоюють мир і свободу для всіх,
Праправнуки славних в боях козаків...
А їм усім рідне усе-все земне,
Вони ж захищають і вас, і мене,
І рідну країну від ворога злого,
Їх дома чекають їхні рідні додому.
Я буду просити Всевишнього Бога,
Щоб їх омофором покрила Покрова,
Щоб всі повернулись додому живі,
Жили й працювали на рідній землі.
Щоб вже закінчилась війна в нас на Сході,
І Мир утвердився, хоча би й сьогодні,
І вірус цей злий відійшов назавжди,
У Правді спокійно жили усі люди...
Щоб воєн в цім світі не було вже ніколи,
І діти зростали в Любові й спокої...
Скажу вам відверто, зізнаюся я,-
Козацькі у мене - і серце, й душа,
Від Долинського поетичного коша-
Здоров'я вам, Миру, Тепла і Добра!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
Я в осінньому садочку
Не ховаюсь в холодочку,
Вигрібаю, прибираю,
І вірші в думках складаю...
Як зроблю усю роботу,
Маю нову я турботу,-
До будинку поспішаю,
І до столу я сідаю.
Що придумала в садочку
Записую на листочку,
І пишу, й відпочиваю,
І думки в рядки складаю...
Так народжуються вірші,
Часом кращі, часом гірші,
А бува пишу й пісні,
До вподоби це мені...
Не боліли б в мене ніжки,
Я б ходила завжди пішки,
Я б веселою була,
Я б і в осені цвіла...
А якби були музики,
Я ж не шита, люди, ликом,
Я б як дівчинка така
Танцювала б гопака...
Ще ж зізнатися я мушу,
Жити в світі дуже круто...
Всі здолати перепони,
Я й сьогодні вже готова...
Мені жаль, що Україна,
Хоч й багата, стає бідна,
Винуваті в цьому й ми,
Не в той бік чогось пішли...
Не тих часто вибирали,
"Що зварили, те й ковтали"...
Влада лиш про себе дбає,
Простих людей зневажає...
Нові вибори сьогодні
Вже стоять унас на носі...
Я до всіх людей звертаюсь:
"В виборі не помиляйтесь!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891676
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2020
У цьому році на виду,
Вірус нам приніс біду,
Так ми з цим і живемо,
Усе з нами "на виду"...
Вірус нам, немов на втіху,-
Плач приніс і торбу сміху,
Щоб ми вижили таки,
І сміялись: "хи - хи -хи!"
В весняній одній торбині,
Приніс думи щепетливі:
І дорослим, і малим,
І старим, і молодим...
А у літній вже торбинці,
Він приніс ще й по смішинці,
Щоб не плакали, сміялись,
Й не хворіти намагались...
Ну а в осені додав,
Всім побільше різних справ,
Та ще й вибори "на носі",
Сказав: "Виберіть хороших!"
Вірус тягне в упокой,
Хтось ридає: "О -йо-йо-й!"
Сміх кричить: "Я не пущу,
Всіх від тебе захищу!"
Вірус з усмішкою сміло,
Своє робить злеє діло...
Сміх сміється: "Хи-хи-хи,
Переможу я таки!"
Люди чують перепалку
Сміху й вірусу щоранку,
Вибирають, звісно, сміх,
Та й сміятися ж не гріх...
Перепалка затягнулась,
Осінь щиро усміхнулась,
Прийняла поважно сміх,
Просить вилікувать всіх!
Вірус сердиться й ричить:
"Спопелю я вас усіх!"
Голосніше сміх регоче,
Відступати він не хоче...
Вірю я, то ж вірте й ви,
Переможе сміх таки,
Будем жити обережно,
І сміятися безмежно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891605
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2020
Замітає стежки, замітає,
Осінь впевнено йде до мети,
Свою справу вона добре знає:
І красою укрить, й замести...
Замітає літа, замітає,
Та все більше, звичайно, старим...
Їх печалі і сум вона знає,
А дорогу дає молодим...
Поспіша осінь, знов поспішає,
Замітає минулі сліди ...
Навперейми літам зі сльозами,
І веде вже не знати й куди...
Замітає думки, замітає,
Та і мрії за ними летять,
І сльозами, й дощами вмиває,
Не вернути минуле ніяк...
Та старим вже й шляхи перекриті,
Що було вже давно відпливло,
Та ще хочуть усі вони жити,
І відчути ще ласку й тепло...
То отож просять в осені тихо,
Не ламати, як дрова, судьбу,
Відвести і злий вірус, і лихо,
Не пускати в життя їх журбу...
Замітає стежки, замітає,
Та є віра, що бризне й добром,
І зневіру вона не посіє,
А зігріє осіннім теплом...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891530
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.10.2020
Між турбот й сподівань, між страхів й сум'яття,
Ми про себе і час забуваєм.
В перепонах буття, пропливає життя,
Та ми досвід і гарт здобуваєм.
А життя, як вода, дуже швидко сплива,
До кінця воно всіх наближає
Озирнись і забудь, що було вже нема,
Сьогодення ж завжди надихає.
Бо ж сьогоднішній день-найцінніший наш скарб,
Не втрачай, бо ж і він не вернеться.
Сенс життя, його суть, а ще мудрість і гарт
Сьогоденням тобі усміхнеться.
Передчасно про завтра також не журись,
Не прийшло воно ще, не настало.
Сьогоденням живи і йому лиш корись,
Бо ж миттєвостей в нас стає мало.
Кожну мить бережи і не дуже гріши,
І проблеми не звалюй на інших,
Бо ж причини невдач, у тобі всі вони,
То ж оцінюй їх сам правильніше.
То ж живи й пам'ятай - не в майбутньому рай,
В сьогоденні, в цю мить і хвилину.
І за справи берись, і у них поринай,
Бо ж життя в нас в цім світі-єдине.
Між турбот й сподівань, між страхів й сум'яття-
Забувати про себе не треба.
Все, що є - відпливе, відійде в небуття.
Лиш Земля вічна, Сонце і Небо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2020
У нас з неба капотить,-
Уже третій день підряд...
Бува й грім загуркотить,
Й стукотить неначе град...
Нам не дивно і не щемно,
Дощ як йде, то ще й шумить,
Та буває нам і сумно,
Якщо довго капотить...
Осінь без дощів, не осінь,
Вітер теж бува шумить,
То туманом припорошить,
То теплом повіє вмить...
Співа весело, то сумно,
Ніби й з вітром розмовля...
Бува й сонечком приємно,-
Людям душі звеселя...
Дні погожі ще бувають,
Й холодом війне бува,
Пізні квіти ще буяють,
Це все осені дива...
А буває і пожари,
Осінь здалеку несе,
Не зіб"ють дощі і хмари,
Ще й вітрами ліс трясе...
А біває буря - дура,
І садки, й ліси лама,
Це диктує осінь хмура,
Свої дивнії права...
Осінь без дощів не осінь,
Це відомо всім й мені,
І тепло дарує й просинь,
Й ми до неї не німі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891340
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2020
Як важко вимовить слова:
Вона була, вона жила,
Вона творила,
Вона любила,
Було натхнення в неї й сила...
Сьогодні вже її нема,
Й ніколи більш не буде,
Її не буде...
Це знаю я,
І знають рідні її люди...
Минули вже її літа,
І дні минули, й ночі...
Вона лежить
Немов свята,
Навік закрила очі...
У інший світ вона пішла,
А цей назавжди залишила,
Зламала крила,
Не стало сили,
У небеса душа злетіла...
В осінні випало їй дні,
В сумні важкі години,
З життям прощатись,
І собі зізнатись,
Що це кінець її життя,
Її творіння і терпіння...
Надійко, люба дорога,
Сумує вся твоя родина,
Сумую й я,
У самотині,
Тобі вклоняюся, й твоїй дитині...
Вона ж бо тут, Таня твоя,
Тривоги сповнена вона,
Й її сім"я,
Її родина,
І внуки тут стоять твої,
Друзі й колеги теж сумні,
У ці години...
Прощай, невісточко моя,
Земля тобі хай буде пухом
Я обіцяю,
Що поки жива,
Тебе, Надійко, не забуду...
Так важко вимовить слова:
Вона була, вона жила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2020
1. ПОДЯКА СІМ"Ї НАРЕЧЕНОЇ
Дякуємо Матері, що Доньку вчила,
Дякуємо Батькові, що дав їй крила...
І Батькові, й Матері велика шана,
Що свою Доньку оберігали...
Дякуємо Дівчині, що добре вчилась,
І батьків слухала, і не лінилась...
Виросла добра, лагідна, щира,
І на Весілля нас запросила...
2. ПОДЯКА СІМ"Ї НАРЕЧЕНОГО
Дякуємо Матері, що Сина народила,
Дякуємо Батькові, що Сину дав сили...
І Батькові, і Матері висловлюєм шану,
Що Сина порядності навчили...
Дякуємо Сину, що добре вчився,
Батьків слухав і не лінився,
Виріс порядний, сильний, сміливий,
Дівчину знайшов і ощасливив...
3. ПОДЯКА ДОЛІ
Дякуємо Долі, що їх об"єднала,
І на Весілля сьогодні всіх зібрала,
І Молоду Сім"ю створила,
То ж дай їй, Доле, Сили і Крила...
Пошли їм, Боже, Діточок гарних,
На батьків схожих, Внуків цікавих,
Щоб була сильна вся їх Родина,
Добро творила і була Щаслива!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890936
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2020
Як швидко плине час,
Немов би тільки вчора,
Зайшла я вперше в світлий клас,
Як вчитель в сільській школі...
Мені згадалися тоді:
Бабусина хатина,
І портрет тата на стіні,
І мамина хлібина...
І її руки чарівні,
Що все робити вміли,
Її слова, її пісні,
Що жити мене вчили...
Це мені сили додало,
І впевнененість вселило,
І працювала я завжди,
Як мама мене вчила...
На жаль роки спливли, пройшли,
Літами голосними...
А мої мрії і думки-
Були і є шкільними...
Усе було і злети, і падіння,
І втрати радості буття,
Не дали впасти на коліна,-
Любов до праці, до життя...
А ще підтримка вчителів,
Діти й онуки додавали сили,
Повага учнів, їх батьків,
І новий дар, і нові крила...
І якщо хтось мене спита,
Що і донині у мені не гасне,
Я відповім: "Шкільні літа,
А ще поезія моя проста...
Пишу...Хоч часом
Серце замирає,-
Мене поезія свята,
Кожної миті зігріває...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890823
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2020
Навчайтеся діти, знання усім треба,
Без знань не добитись нічого в житті,
І вам, і країні в знаннях є потреба,
Було так і буде завжди в майбутті...
Навчайтеся діти, бо світ цей величний,
Широкий погідний, буває й важкий,
І вірну дорогу знайде лише сильний,
Й, звісно, не лінивий, до знань запальний...
Навчайтеся діти, допоки не пізно,
Знання вам дають і батьки, й вчителі,
Можливостей більше стає щогодини,
Інтернет і книги під силу усім...
Навчайтеся діти щодня, щогодини,
Навчались всі люди, навіть, й королі,
Знання не носити на плечах й на спині,
Вони у думках, й у мізках в голові...
Навчайтеся діти - малі і дорослі,
Знання знадобляться і в праці, й в житті,
Життя так розвинене нині, сьогодні,
Що вчитися треба постійно усім...
І ще вам додати я, діточки, хочу,
Що вчитись прийдеться все ваше життя,
Не буде стояти наука на місці,
Її розвивати прийдеться і вам...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890708
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2020
Тече вода, шумить вода,-
І нині, як тоді,
Коли була я молода
І впевнена в собі...
Тоді було і весело,
І любо мені жить...
А нині в мене серденько,
Усе частіш болить...
І рученьки, і ніженьки,
Також в мене болять,
І кожної вже ніченьки,
Все важче стає спать...
Встаю я помалесенько,
І ліки якісь п"ю...
Богу молюсь тихесенько,
І засинаю, й сплю...
І сни я бачу праведні,
Про те, що вже було,
Про дні і ночі славнії,
Так жаль, що все спливло...
У снах тих мої діточки,-
Красиві, як весна,
Схожі були на квіточки,
І я ще молода...
Буває сняться зустрічі,
Із хлопцем в ті роки,
Ми взявшися за рученьки,
Ходили край ріки...
Чудова диво-річенька,
Будинок наш і сад,
І та весняна ніченька,
Що об"єднала нас...
Куди ж воно все ділося,
Чи води віднесли?..
І віриться, й не віриться,-
Чи я це, а чи ні?..
Тече вода, шумить вода,
Сплива за роком рік,
Була тоді я молода,
Нині ж - поважний вік...
Не буду я журитися,
Що осінь, не весна...
Бо час той не повернеться,
Не вернеться краса...
І в осені, зізнаюся,-
Мені комфортно жить...
І жити мені хочеться,
Хоч серденько й болить...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2020
Жити довго - це чудово,
Дослідила це вже й я...
Радість, сміх - це краще їжі,
І продовжують життя...
Довголіття - в харчуванні:
Вранці - сік, в обід - каші,
А вечеря - з овочами,
Не потрібні тут борщі...
Планувать своє майбутнє,
І поглиблювать знання,
Оцінювать усе сутнє,
І читать, звісно, щодня...
І про болі менше думать,
Краще музику ввімкніть,
Покормити не забудьте,
Чи собака то, чи кіт...
Якщо є в вас інша живність,
Її вчасно покорміть.
Походіть і по подвір"ю,
І де треба підметіть...
Навантаження в спортзалі,
І ступеньки замість ліфта,
Ще й прогулянки лиш піші,
Ворог ваш - ліньки й диван...
Повторюсь,щодня читайте,
І малюйте, і пишіть,
Книги й преса допоможуть,
Негаразди пережить...
Перший ворог, звісно, ліньки,
Працювать треба щодня,
Навантаження брать стільки,
Щоб всміхалася душа...
За збагаченням гонитва,
Це ваш ворог номер два,,
Знайдіть цінності величні,
Це продовжить вам життя...
За науку і мистецтво,
Теж не можна забувать,
То ж знайдіть для себе кредо,
Це також сили додасть...
Покладайтеся на себе,
На свій розум, він в вас є,
І любов до свого тіла,
Всім наснаги додає...
Жити довго - це чудово,
Не свої пишу слова,
Це сказав японський лікар,
Хінохора його ім"я...
Він прожив аж 105 років,
Працював усе життя,
Записав в своїм блокноті,
Повідомила вам я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890523
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.10.2020