геометрія

ОСІННЯ МЕЛОДІЯ…

                                                   Пальці  торкають  клавіші  білі,
                                                   Лине  в  світ  мелодія  жива,
                                                   Так  частіш  буває  на  весіллі,
                                                   А  вона  давно  уже  вдова...
                                                                   Те  своє  весілля  пам"ятає,
                                                                   У  осінню  пору  це  було,
                                                                   Все,  що  вже  минуло,  не  вертає,
                                                                   Десь  воно  у  вирій    відпливло...
                                                       Чайник  на  плиті  її  регоче,
                                                       В  вікно  світить  сонце  золоте,
                                                       Серце  невблаганно  кровоточе,
                                                       Ніби  хоче  вискочить  з  грудей...
                                                                         Пальці  торкають  клавіші  білі,
                                                                         Музика  в  минуле  поверта,
                                                                         Наближаються  сутінки    сірі,
                                                                         А  її  вже  спокій  огорта...
                                                           Грає  удова  й  зітхає  тихо,
                                                           Закипіла  в  чайнику  вода,
                                                           Ніби  й  відійшли  неспокій  й  лихо,
                                                           То  чому  ж  мелодія  сумна?..
                                                                             Пальці  торкають  клавіші  білі,
                                                                             Змінює  мелодію  вона...
                                                                             Оживає  та,  що  на  весіллі,
                                                                             Що  не  вбили  вірус  і  війна...
                                                             І  звучить  мелодія  весільна,
                                                             Не  буває  лиха  без  добра,
                                                             То  грайливо  -  дужа  то  повільна,
                                                             Зазвучати  їй  прийшла  пора...
                                                                               Прийдуть  ще  до  неї  радість  й  щастя,
                                                                               Гарна  ще  вона  і  молода,
                                                                               Як  гостинець  батьківський  від  "зайця",                    
                                                                               Що  не  змила  з  пам"яті  вода...
                                                               І  звучить  мелодія  осіння,
                                                               Серце  оживає  і  душа...
                                                               В  спогадах  мелодія  весільна,
                                                               Додає  наснаги  і  тепла...
                                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890373
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2020

ОЙ, ТИ ДУБЕ - ДУБЕ…

                                   Ой,    ти  дубе  -  дубе,
                                   Кучерявий  дуже,
                                   Скажи  мені,  дубе,
                                   Що  далі  ще  буде...
                                                     Тебе  посадили
                                                     Ми  вдвох  з  чоловіком,
                                                     З  тобою  зростали
                                                     Наші  любі  діти...
                                     Верба  біля  тебе
                                     Знову  зеленіє,
                                     І  сонечко  з  неба,
                                     Обох  вас  ще  гріє...
                                                     Мого  ж  чоловіка
                                                     Давно  вже  немає,
                                                     Він  в  іншому  світі,
                                                     Десь  там  спочиває...
                                     Давно  спочивають
                                     Синок  і  невістка,
                                     А  поруч  із  ними
                                     Моя  мама  рідна...
                                                       Роз"їхались  діти,
                                                       Шукать  свої  долі,
                                                       А  я  залишилась  
                                                       Одна  в  своїм  домі...
                                     Діти  мої,  дубе,
                                     Дзвонять  й  приїжджають...
                                     І  мене  до  себе,
                                     Вони  запрошають...
                                                       Та  я  до  них,  дубе,
                                                       Ще  не  поспішаю,
                                                       Могилки  померлих,
                                                       Я  тут  доглядаю...
                                     Ой,  ти  дубе  -  дубе,
                                     Кучерявий,  дужий,
                                     Скажи  коли,  дубе,
                                     Війні  кінець  буде?..
                                                         А  ще,  коли  вірус
                                                         У  безвість  відійде,
                                                         Коли  зрілість  й  мудрість,-
                                                         Відчують  всі  люди?..
                                       І  тим  безпорядкам,
                                       Що  є  у  нас,  дубе,
                                       Владу  й  олігархів,
                                       Як  спинить  нам,  дубе?..
                                                         Як  очі  розкрити
                                                         Моїм  українцям,
                                                         Щоб  у  правді  жити,
                                                         Без  бід  і  чужинців?..
                                       Ой,  ти  дубе  -  дубе,
                                       Кучерявий,  дужий,
                                       Доля  наша,  дубе,
                                       Тобі  небайдужа...
                                                         Підкажи,прошу  я,
                                                         Як  далі  нам  жити,
                                                         Як  владу  цю  злую,
                                                         Кудись  відтіснити?..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890271
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2020

ПРИВІТАННЯ З ПШЕНИШНИМ ВЕСІЛЛЯМ…

                                                             Сьогодні  три  роки,
                                                             З  того  дня  минає,
                                                             Як  Максим  і  Віка
                                                             Долі  об"єднали...
                                                                                 Я  вас,  мої  любі,
                                                                                 Від  душі  вітаю,
                                                                                 В  Шкіряне  й  Пшенишне,
                                                                                 Весілля  бажаю:
                                                             Щоб  Любов  й  Повага,
                                                             В  сім"ї  панували,
                                                             А  донечка  ваша
                                                             В  любові  зростала...
                                                                                   Щоб  Формала  Щастя,
                                                                                   Була  завжди  з  вами,
                                                                                   Я  вам,  мої  любі,
                                                                                   Її  нагадаю:
                                                             Ця  Формула  Щастя,
                                                             Була  й  є  проста:
                                                             Любов  і  Повага,
                                                             Тепло  й  Доброта!
                                                                                   І  в  цей  святковий  день,
                                                                                   Я  повторюся  знов:
                                                                                   Непереможні  завжди  є:
                                                                                   ВІРА,  НАДІЯ  І  ЛЮБОВ!!!    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890138
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2020

У МЕНЕ ЗБРОЯ - СЛОВО…

                                       Ненавиджу  війну,
                                       і  брехні:  старі  й  нові.
                                       У  пору  цю  сумну,
                                       у  мене  зброя  -  слово...

                                       І  вірус  ,  що  прийшов,
                                       не  знать  звідки  й  надовго...
                                       І  брехні  нові  знов,
                                       що  йдуть  від  влади  знову...

                                       Жаль,  сил  уже  нема,
                                       важка  у  мене  доля...
                                       Гнівні  свої  слова
                                       я  шлю  усьому  злому...

                                       Ненавиджу  війну,
                                       і  всю  несправедливість,
                                       і  вірус  оцей  злий,
                                       і  влади  неправдивість...

                                       Хоч  словом  і  не  вб"єш,
                                       й  глухого  не  розбудиш...
                                       Та  об"єднавшись  все  ж,
                                       ми  всі  сильніші  будем...

                                       Тож  закликаю  я,
                                       не  опускаймо  руки,
                                       гнівні  наші  слова,
                                       посіють  правду,  люди...

                                       І  зрозуміють  всі,-
                                       народ  не  покорити,
                                       як  переможем  зло,
                                       у  правді  будем  жити...      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890077
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2020

ВІСНИК ХОРОШОГО ДНЯ…

                                   В  вікно  заглянув  сонячний  ранок,
                                   я  просинаюся  вмить...
                                   Схоплююсь  з  ліжка,  іду  на  ганок,
                                   пильно  вдивляюсь  в  блакить...

                                   Тягнусь  до  сонця,  ніби  травинка,
                                   його  проміння  ловлю...
                                   В  небі  гуляють  диво-хмаринки,
                                   ранок  шепоче:  "Люблю!"

                                   Напрочуд  тепло  й  тиша  навколо,
                                   гарним  же  буде  і  день...
                                   Сипле  вже  осінь  свою  позолоту,
                                   чутно  переспів  пісень...

                                   Це  вся  пташина  рано  проснулась,
                                   линуть  її  голоси...
                                   Я  з  насолодою  ранку  всміхнулась,
                                   сповнена  сил  і  краси...

                                   Деякі  квіти  ще  не  відквітли,
                                   їх  аромати  ловлю...
                                   Сповнена  мрій  я  іду  на  подвір"я,
                                   ранку  кажу:  "Я  люблю!"

                                   В  народі  кажуть,  сонячний  ранок,-
                                   вісник  хорошого  дня...
                                   Сонцем  освітлені  вікна  і  ганок,
                                   ранок  весь  світ  окриля...

   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889868
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.09.2020

ОСІННЄ… (повторно з доповненням)

                                             Відспівало  літо,
                                             спливло  за  водою,
                                             наступила  осінь,
                                             запахло  журбою...

                                             Пливе  жовте  листя
                                             темною  водою.
                                             Вкрилася  калина
                                             срібною  росою..

                                             Вітерець  гойдає
                                             ягоди  калини.
                                             А  мати  чекає,
                                             виглядає  сина.

                                               Морозець  квітчає
                                               калини  віночок,
                                               а  мати  благає:
                                             "Вернися,  синочок..."

                                             Дощик  накрапає,
                                             падає  листочок,
                                             серце  завмирає,
                                             не  вернувсь  синочок...

                                             Червона  калина
                                             вбралася  в  намисто,
                                             дорога  до  сина
                                             вкрилась  жовтим  листям...

                                               Хоч  багато  років,
                                               як  сина  немає,
                                               сум  мами  глибокий,
                                               й  на  мить  не  стихає...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889619
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2020

ОСІНЬ ГАРНА, ОСІНЬ НОВА…

                                                   Над  степами,  над  морями,
                                                   пливе  осінь  й  понад  нами...
                                                   Над  дібровами  й  лісами,
                                                   та  все  з  новими  піснями...

                                                   Осінь  гарна,  осінь  нова,-
                                                   додай  людям  всім  здоров"я,
                                                   забери  війну  і  вірус,
                                                   поверни  втрачену  смілість...

                                                   Жовтокрила,  жовтокоса,
                                                   тебе  люди  усі  просять,-
                                                   будь  поблажлива  і  добра,
                                                   не  ламай  долі  на  "дрова"...

                                                   Знають  всі,  що  ти  всесильна,
                                                   тож  і  людям  додай  сили,
                                                   подолать  всі  негаразди,
                                                   вірять  люди  в  тебе  завжди...

                                                     Не  давай  нам  раю  й  пекла,
                                                     ти  це  знаєш,  і  ти  певна,
                                                     люди  добрі  в  нашім  краю,
                                                     не  наказуй  їх,  благаю!..

                                                     Підкажи,  як  далі  жити,
                                                     як  цю  владу  замінити,
                                                     вибрать  справжніх  патріотів,
                                                     небайдужих  до  народу...

                                                     Осінь  гарна,  осінь  нова,
                                                     вмієш  бути  милостива,
                                                     ти  смілива  і  красива,
                                                     не  скупись  на  нові  дива...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2020

СТАВИТЬ ОСІНЬ ПЕЧАТКИ…

                                 Ставить  осінь  печатки,-
                                 і  на  яблуні,  й  вишні,
                                 і  листочкам  на  згадки,
                                 і  мені  на  обличчя...
                                                       Й  не  лише  на  обличчя,
                                                       а  й  на  руки,  і  ноги,
                                                       і  на  спину,  і  плечі,
                                                       і  на  коси,  й  на  брови...
                                 Це  ж  бо  осені  кроки,
                                 ніби  й  радужно-дужі...
                                 Та  скрегочуть  сороки,
                                 їм  печатки  байдужі...
                                                       Й  те,  що  літо  минуло,
                                                       й  полонила  світ  осінь,
                                                       і  печаллю  війнула,
                                                       розлива  красу  й  просинь...
                                 Слава  Богу,  що  сонце
                                 про  тепло  не  забуло,
                                 посила  у  віконце,
                                 щоб  життя  не  заснуло...
                                                           Осінь,  звісно,  цікава,
                                                           ще  ж  до  всього  й  красива,
                                                           і  її  кожна    днина,
                                                           додає  у  світ  дива...
                                 А  ще  ж  "бабине"  літо
                                 не  закінчило  бал,
                                 і  осіннії  квіти
                                 ще  не  втратили  пал...
                                                           Ставить  осінь  печатки
                                                           на  садки  і  ліси...
                                                           це  її  забаганки
                                                           для  життя  і  краси...
                                   Я  прошу  дуже  осінь:
                                 "Не  спіши,  не  спіши,
                                   і  сховай  всі  печатки,
                                   до  весни,  до  весни!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2020

ОСІНЬ ВЖЕ В МЕНЕ, МАМО… (повторно, з корективами)

     Ранок  зацвів  погожий,
     Гарний  осінній  день.
     Осінь  на  маму  схожа,-
     Звуком  нових  пісень.
                                                                   Чую  в  осінніх  звуках-
                                                                   Давнього  літа  стук.
                                                                   В  радостях,  а  чи  в  муках-
                                                                   Дотик  маминих  рук.
     Руки  чола  торкались,-
     Болі  зникали  й  сум,
     Душі  переповнялись
     Величчю  мрій  і  дум.
                                                                   Мамині  бачу  очі,-
                                                                   Лагідні,  голубі,
                                                                   Думи  завжди  пророчі,
                                                                   Мрії  її  прості.
       Чую  я  мами  слово,
       Мова  її  проста,-
       Щоб  ми  росли  здорові,
       Сповненні  вщерть  добра.
                                                                   Радужні  спілкування,
                                                                   В  чарах  любові  звук.
                                                                   Радість  і  хвилювання
                                                                   Зустрічей  і  розлук.
       Осінь  вже  в  мене,  мамо,
       Спокою  теж  нема.
       Болі  в  собі  ховаю,-
       Знову  іде  війна.
                                                                   Все  пам'ятаю,  мамо,
                                                                   Хоч  і  була  мала,-
                                                                   Як  же  ми  тата  ждали,
                                                                   Вбила  його  війна.
       Горя  й  біди  зазнала,
       Час  непомітно  збіг...
       Тепер  і  я  чекаю
       Діток  своїх  з  доріг...
                                                                   Не  вистачає,  мамо
                                                                   Слова  твого  й  тепла.
                                                                   Та  все  було  б  нормально,
                                                                   Якби  не  ця  війна.
       Ще  ж  додає  неспокій
       коронавірус  злий,
       влади  невдалі  кроки,
       отож,  знов  час  смутний...
                                                                     Ранок  зацвів  погожий,
                                                                     Осінь  моя  прийшла...
                                                                     І  я  на  маму  схожа,
                                                                     Сповнена  лиш  добра...
         Осінь  же  в  мене,  мамо,
         Як  і  твоя  -  сумна  ,
         Як  і  тоді,  так  само  -
         Знов  заважа  війна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2020

РОДИННИЙ СВІТ…

                                         Хата,  калина  і  криничка,-
                                                   широкий  двір...
                                         Мама,  бабуся,  брат,  сестричка,-
                                                     родинний  світ...

                                         Садок  вишневий,  берег,  річка,
                                                       і  квітів  цвіт...
                                         Верба,  тополя  і  травичка,-
                                                       дитячий  світ...

                                         Весна  і  літо,  осінь,  спокій,
                                                         і  мрій  політ...
                                         Безмежний  світ  білий  широкий,
                                                         шкільний  наш  світ...

                                         Ночі  і  ранки  всі  ласкаві,
                                                       від  лампи  світ...
                                         І  вечори  завжди  цікаві,-
                                                       родинний  звіт...

                                         Робота,  школа,  будні,  свята,              
                                                       для  друзів  час...
                                         Стала  фантазія  багата,
                                                       світ  книг  для  нас...

                                         У  свята  хату  ми  квітчали,
                                                       не  хата  -  храм...
                                         У  згадках  радощі  й  печалі,
                                                       в  душі  -  бальзам...

                                         Хата,  криниця  і  калина,-
                                                       спогадів  квіт,
                                         Оселі  нашої  перлини,-
                                                       родинний  світ...

 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889185
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2020

ШКІЛЬНІ ПРИКОЛИ…

                           1.  НЕ  ПІДУ    ДО    ШКОЛИ...

                                 Першокласник  повернувсь
                                 перший  раз  зі  школи,  каже:
                               "Більше  не  піду,  я  туди  ніколи!"
                               "Це  ж  чому?"-  його  питає
                                 стурбована  мама...
                               "Там  питають  лише  те,
                                   чого  я  не  знаю,
                                   ще  й  читати,  і  писать
                                   теж  там  заставляють,
                                   говорити  ж  вмію  я,
                                   так  не  дозволяють!"  

                               2.  ЧЕРЕВИКИ    РІЗНІ...

                                       Павлик  в  школу  раз  прийшов
                                       в  черевиках  різних:
                                       один  чорний  аж  блищав,
                                       ну  а  другий  білий...
                                       Вчитель  глянув,  посміхнувсь,  каже:
                                     "Йди  додому,    перевзуйся  і  мерщій
                                       повертайсь  до  школи!"
                                       Павлик  каже:  "Ну  гаразд,
                                       перевзуюсь,  звісно,
                                       тільки  дома  в  мене  теж
                                       черевики  різні!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889087
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2020

ОСІНЬ З ЛІТОМ ВЖЕ СХРЕСТИЛИ, СПЛЕЛИ ПРОМЕНІ СВОЇ…

                                       Осінь  з  Літом  вже  схрестили,
                                       сплели  промені  свої,-
                                       одні  теплі  і  яскраві,
                                       інші  жовті  чарівні...

                                       Різнобарв"я  на  деревах,-
                                       зелен  -  жовті  кольори,
                                       сиві  хмари  котять  небом,
                                       заховались  десь  вітри...

                                       І  по  -  літньому  ще  тепло,
                                       і  дощі  знову  не  йдуть...
                                       Вранці  й  вечером  вже  темно,
                                       хоч  і  квіти  ще  цвітуть...

                                       Все  сплелося  у  просторі,
                                       звуки  линуть  чарівні,
                                       то  грайливі  і  прозорі,
                                       то  тривожні  і  сумні...

                                         Загадково  все  в  природі,
                                         дні  коротшими  стають,
                                         ночі  довшають  вже  чорні,
                                         павуки  шатро  плетуть...

                                         Земля  сіро  -  кольорова,
                                         довподоби  це  мені...
                                         Пані  -  Осінь  вже  святкова,
                                         йде  неспішно  по  землі...

                                         Осінь  з  Літом  вже  схрестили,
                                         сплели  промені  свої...
                                         Літо  тихо  відступило,
                                         пливе  Осінь  на  коні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888903
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2020

БАБИНЕ ЛІТО ШЛЕ ВСІМ ПРИВІТИ…

                                 Бабине  літо    шле  всім  привіти,
                                 в  осінню  пору  додасть  снаги,
                                 додасть  терпіння,  пошле  спасіння,-
                                 від  непогоди  і  від  журби...

                                 Кажуть  в  народі:  "Жінка  -  калина!",
                                 Калина  ж  в  осені  вся  на  виду...
                                 В  ній  кожна  жінка  буде  щаслива,
                                 В  осені  щастя  і  я  знайду...

     "Бабине  літо  -  це    пора,  коли  на  осінньому  сонці,  ще  можуть  погрітися  старі  жінки".
За  іншою  версією,  "бабине  літо",  "бабині  дні",  "бабині  холоди"  в  старовину  мали  смисл,  який  базувався  на  забобоні:  жінки  володіють  силою  повертати  назад  пори  року  й  узагалі  впливати  на  погоду.  З  погляду  метеорології,  "бабине  літо"  -  період  стійкої  погоди,  пов"язаною  зі  стійким  антициклоном.  Ночами  грунт  і  повітря  охолоджуються  не  дуже  сильно,  а  в  день  -  дуже  тепло,  але  не  жарко.  Триває  погідна  погода  звичайно  один  -  два  тижні.
       "Бабине  літо"  починається  в  день  Симеона  Столпника  (Літопроводця,  14  вересня)  і  закінчується  в  Аспосів  день  (21  вересня),  або  в  день  Воздвиження  (27  вересня).
У  дні  молодого  бабиного  літа  починали  солити  огірки,  та  був  звичай  миритися  й  загладжувати  всі  конфлікти.  У  ці  дні  відзначалися  сільські  свята.  Вечорами  пряли,  співали,  влаштовували  посиденьки.  Після  бабиного  літа  жінки  поралися  з  полотнами,  бралися  за  веретено,  рукоділля.
 У  деяких  країнах  бабине  літо  приходить  пізніше.  До  Північної  Америки  наприкінці  вересня,  або  в  першій  половині  жовтня  і  під  іншим  ім"ям  :  там  його  називають  "індіанським  літом"  (через  строкате  забарвлення  листя,  яке  схоже  на  одяг  індіанців).  
 У  Італії  та  Франції  слов"янське  бабине  літо  іменують  "літом  Святого  Мартиніка",  в  Болгарії  -  "циганським  літом",  у  Німеччині  -  "літом  бабусь",  а  в  Чехії  -  "павутинним  літом".  Та  як  би  його  не  називали  -  це  все  ж  таки  літо,  а  значить  і  тепло,  і  добро,  і  краса,  і  любов,  і  надія  на  краще  життя...  Отож:  з  "бабиним  літом"  я  всіх  вітаю,  і  всіх  гараздів  усім  бажаю,  і  щоб    і  вірус  вже  вдіступив,  додав  наснаги  усім  і  сил,  і  щоб  здорові  й  щасливі  усі  були!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888800
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2020

" ПАКУНОК МАЛЮКА", ЧИ ГРОШОВА КОМПЕНСАЦІЯ?. . (проза)

   Мене  дуже  стурбувала
постанова    Кабміну  про  заміну  видачі  новонародженим  "пакунка  малюка",
або  як  його  ще  називають  "бебі  -  бокси"  на  грошову  компенсацію.  Мені
здається,  що  від  цього  запровадження  найбільше  постраждають  малюки,
хоча  і  батькам  не  дуже  зручно  шукати  все  найнеобхідніше  у  крамницях,
та  й  не  завжди  все  необхідне  можна  знайти,особливо  у  сільській
місцевості,  та  й  часу  треба  витратити  не  мало.  Та  це  ще  півбіди,  біда
для  тих  діточок,  що  народжуються  у  неблагополучних  сім"ях,  бо  ж  живі
гроші  батьки  витратять  не  на  діточок,  а  на  свої  проблеми.  Я  не  відкрию
секрету,  в  тому,  що  нині  багато  неблагополучних  сімей  народжують  дітей
тільки  заради  грошей,  які  передбачені  на  виплату  кожної  новонародженої
дитини...Мені  відомі  такі  сім"Ї.        Якось  років  18  тому  я  перебувала  на
лікуванні  у  лікарні,  разом  зі  мною  там  лікувалася  дівчина  років  18-20,
на  вигляд  і  з  розмов  ніби  нормальна  дівчина,  я  часто  з  нею  розмовляла,
розповідала  цікаві  життєві  оповідки,  дівчина  уважно  слухала,  інші
хворі  теж  були  не  проти  послухати  ту  чи  іншу  розповідь.  Десь  років
через  2,  я  зустріла  ту  дівчину    з  дитячим  візочком  і  малюком,  і
дівчина  і  візочок  були  непривабливі  на  вигляд.  Я  запитала  дівчину,  що
ж  з  нею  сталося,  вона  відповіла,  що  все  в  нормі,  але  ж  "нормою"  там  і
не  пахло.  Я  запропонувала  дівчині  разом  з  дитям  прийти  до  мене,  вона
погодилась,  я  їй  показала  дитячі  візочок  і  люльку  моїх  онуків,  які  вже
з  них  виросли  і  запропонувала  їй  забрати  для  свого  синочка.  Дівчина
погодилась  і  другого  дня  прийшла  з  чоловіком  і  забрали  не  лише  візочок
і  люльку,  а  й  цілу  купу  дитячого  одягу,  моїх  подорослівших  уже  онуків...
       Десь  років  чере  4  чи  5,  коли  я  працювала  біля  свого  подвір"я,  до
мене  підійшло  якесь  замурзане  хлоп"я  і  запитало  мене,  чи  є  у  мене
цукерки,  на  мою  ствердну  відповідь,  воно  несміло  попросило  мене  дати
йому  хоча  б  одну  цукерку,  я  винесла  йому  цілий  пакетик  цукерок  і
печива,  запитала  як  його  звати,  і  як  звати  його  батьків,  хлоп"я  охоче
відповіло,  а  я  дізналася,  що  це    хлоп"я  і  є  синочком  моєї  давньої
знайомої,  а  ще  про  те,  що  в  нього  є  ще  два  молодших  братики.  На  моє  запитання,
куди  ж  він  сам  іде,  і  як  же  його  відпустила  мама,  хлопчик  відповів,  що
йде  до  бабусі,    а  батьки  й  не  знають,  що  він  пішов,  що  їм  не  до
нього,вони  в  запої...
 Пройло  ще  кілька  років  і  якось  у  крамниці  я  знову  побачила  свою
знайому  уже  не  дівчину  а  молодицю  і  знову  вагітну.    Вона  купувала
пиво,  цигарки,ще  якісь  напої,  на  моє  запитання  для  чого  вона  все  те
купує,  буркнула  у  відповідь,  що  в  чоловіка  день  народження,  а  коли  вона
вийшла  з  крамниці,  продавчині  мені  повідомили,  що  такий  "день
народження"  вони  відмічають  щомісяця,  а  саме  тоді  коли  отримують
дитячі  гроші,  і  що  це  вже  в  неї  буде  7  -а  дитина...
   На  жаль  це  не  єдиний  випадок,  їх  можна  знайти  дуже  багато,  про  них
розповідають  наші  ЗМІ.  Бувають  і  ще  важчі  випадки,  коли  батьки,  або
лише  мати,  замикають  дітей  у  будинку,  чи  на  квартирі,  зникають  на
кілька  днів,  а  діти  сидять  і  голодні,  і  холодні,  і  бездоглядні.  От
таким  мамам  ідея  виплачувати  замість  "пакунку  малюка"  грошову
допомогу,  і  буде  подарунком.  Це  одна  сторона  справи...                                                                                            А  є  ще  й  друга:
У  мене  є  знайомі,  які  на  своєму  виробництві  готували  ці  "пакунки
малюка".  Для  цього  вони  закупили  нове  дорогоцінне  обладнання,
відповідну  тканину,  нашили  і  наповнили  пакунки,  дали  людям  роботу,
сплачували  всі  податки,  одним  словом  поповнювали  бюджет,  з  їх
розповідей  я  знаю  що  ці  пакунки  дуже  якісні,  і  всі  хто  їх  отримував
були  задоволені.  А  нині  ті  пакунки  у  них  лежать,  бо  крамниці  їх
приймають  неохоче,  а  то  й  зовсім  відмовляються,  людям  не  має  роботи,
підприємства  доведеться  закрити,  збільшиться  число  безробітних,
зменшуться  доходи  в  бюджет,  втратиться  ще  не  мало  підприємств.      А
таких  підприємств  є  близько  40.  Ось  така  проблема  виникає  з  не
продуманих  дій  нашого  уряду...
 Я  спілкуюся  і  з  своїми  друзями,  і  з  бувшими  учнями,  які  мають  дітей  і
онуків,  і  знаю,  що  вони  теж  проти  заміни  "пакунка  малюка"  на  грошову
компенсацію.
 Дуже  б  хотілося,  почути  думку  наших  ЗМІ,  та  й  простих  людей.  А  то
щось  часом  здається,  що  там  в  уряді  сидять  зовсім  некомпентетні
люди...
   Як  писала  Ліна  Костенко  у  творі  :  "Записки  українського  самашедшого"
   "...Масі  не  треба  мистецтв,  масі  не  треба  культури  -  масі  треба
закласти  у  підсвідомість  і  вона  піде  у  спроектований  бік.  А  чи  не
існує  якийсь  мозковий  центр,  що  працює  на  самоліквідацію  цієї  держави,
навіть  не  так  її  ворогами,  як  зусиллями  власних  негідників?..
Щоб  дивитися  безпорадно,  як  її  прдають,  компроментують  в  очах  світу.
Свобода  хамства,  свобода  ненависті  до  України.  Україною  правлять  люди,
які  її  не  люблять,  яка  їм  чужа...  Доведуть  Україну  до  того,  що  якось
одного  ранку    прокинемося  в  іншій  державі...
 Пху  -пху,  не  доведи  Господи!  Огидна  річ  -  наша  терпрлячість.                                                        Сама  влада  продукує  негативні  інформації  про  Україну,
 щоб  в  очах  світу  існування  такої  держави  втратило  сенс..."
 
                   Матеріал    приготовлений  для  друку  в  одній  з  республіканських  газет.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888727
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.09.2020

ВЕРЕСНЕВЕ…

                                                           Вересень  -  рум"янець  року,
                                                           Осені  радужна  пора.
                                                           Хоч  задає  бува  й  мороку,
                                                           Та  все  ж  наповнений  добра...

                                                           Тепла  по  -  літньому  погода,
                                                           На  жаль    дощу  знову  нема...
                                                           Ранком  приємна  прохолода,-
                                                           А  я  без  школи  знов  сумна...

                                                           Навчальний  рік  вже  розпочався,
                                                           (Час  неможливо  зупинить),
                                                           З  школою  хто  вже  розпрощався,
                                                           Тому  вона,  як  мені  снить...

                                                           У  школі  я  тепер  думками,
                                                           Спогади  й  мрії  осяйні
                                                           Лягають  на  папір  рядками-
                                                           Казки,  вірші,  оди  й  пісні.

                                                           Осіння  неповторна  днина,
                                                           Спішить  до  школи  дітвора...
                                                           Нехай  для  всіх  буде  щаслива,
                                                           Радістю  сповнена  пора...

                                                           Хоч  вірус    бід  усім  додав,
                                                           Та  дітям  треба  все  ж  учиться,
                                                           Кого  дзвінок  у  клас  позвав-
                                                           Той  і  знаннями  збагатиться...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888555
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2020

ПРО РОЖІ І ДІТЕЙ… (байка)

                                         Навесні  у  городочку
                                         розцвітали  рожі.
                                         Їх  маленькі  пуп"яночки
                                         на  зірочки  схожі...

                                         На  жаль,  не  всі  пуп"яночки
                                         бува  розквітають,
                                         і  красою  городочка,
                                         деякі  не  стануть...

                                         І  змарнілі,  й  знедолені
                                         вони  бува  в"януть,
                                         засмучені  й  похилені    
                                         вони  засихають...

                                           Щось  похоже  у  житті
                                           людському  буває,
                                           коли  люди  якісь  злі
                                           дітей  ображають...

                                           І  марніють  діти  ті,
                                           в  жалобливій  долі,
                                           і  ростуть  вони  тоді,
                                           як  бур"яни    в  полі...

                                           Нерозважливі  бувають
                                           їхні  вчинки  й  дії,
                                           собі  й  іншим  заважають,
                                           діточки  ті  бідні...

                                           І  не  завжди  можуть  це
                                           виправить  дорослі,
                                           куди  доля  занесе
                                           здогадатись  можна...

                                           І  добра  у  них  не  знайдеш,
                                           лише  негаразди...
                                           Що  посієш,  те  й  пожнеш,
                                           так  буває  часто...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888464
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2020

ЛІТЕРАТУРНА ПОДІЯ… (проза)

                           9  вересня  1769  року  народився  український  письменник,  поет,  драматург  ,  перший  класик  української  літератури,  громадський  діяч  Іван  Коляревський,  автор  неперевершеної  поеми  "Енеїда",  п"єс  "Наталка  Полтавка",  та    "Москаль-  чарівник".
Над  поемою  "Енеїда"  працював  з  невеликими  перервами  майже  30  років,  (з  1794  по  1823)  .    А  ще  в  цьому  році  минає  222  роки  з  дня  першого  видання  "Енеїди".  В  моїй  бібліотеці  є  видання    "Енеїди"  українським  видавництвом  у  1948  році.  Книга  об"ємна  і  цікава.  В  кінці  книги  є  цікавий  словник  до  "Енеїди"складений  за  алфавітом,  я  часом  його  переглядаю,  і  кожен  раз  дивуюся,  бо  ж  там  можна  почерпнути  багато  такого,  якого  в  інших  словниках  і  не  найдеш.  Книга  ця  у  мене  настольна,  я  її  ніколи  не  перекладаю  у  шафи,  бо  дуже  люблю  час  від  часу  її  читати  і  перечитувати.    
         Подарую  читачам  одну  строфу  з  першої  частини  "Енеїди":
                                               Троянці  добре  там  курили,
                                               Дали  приманку  всім  жінкам,
                                               По  вечорницям  всі  ходили,
                                               Просвітку  не  було  дівкам.
                                               Та  й  сам  Еней,  сподар,  і  паню
                                               Підмовив  паритися  в  баню.
                                               Уже  ж  було  не  без  гріха!
                                               Бо  страх  вона  його  любила,
                                               Аж  розум  ввесь  свій  погубила
                                               А  бачся,  не  була  плоха...
     Писав  Котляревський    "Енеїду"  по  частинах.  І  уже    перші  дві    частини  поеми  викликали  жвавий  інтерес  не  тільки  в  середовищі  близьких  поетові  людей,  а  й  набули  поширення  в  рукописах,  чималої  популярності  в  колах  любителів  художнього  слова.
Були  й  прикрі  випадки,  коли  видавці  без  відома  автора  видаляли  ту  чи  іцншу  главу  рукопису.  Перше  повне  видання  "Енеїди",  здійснене  в  друкарні  Харківського  університету,  з"явилося  тільки  після  смерті  поета  -  у  1842  році...
Поема  сповнена  багатющим  українським  фолькльорно-етнографічним  матеріалом,  перейнята  блискучим  гумором,  народною  дотепністю  і  мудрістю.  Написана  "Енеїда"  легким,  високомистецьким  віршем,  у  ній  звучить  сильна  барвиста,  лексично  багата  народна  мова.  Усе  це  надало  поемі  багатого  змісту,  високої  поетичної  довершеності,  національного  колориту,  що  й  забезпечило  її  довговічність.
 Великий  народний  поет  Шевченко  перший  передбачив  невмирущу  славу  автора  "Енеїди"  і  "Наталки  Полтавки".
                                     Будеш  ,  батьку,  панувати,
                                     Поки  живуть  люди,
                                     Поки  сонце  з  неба  сяє,
                                     Тебе  не  забудуть...
   А  великий  Іван  Франко  в  сонеті  "Котляревський"  натхненно  оспівав  значення  автора  "Енеїди"  для  дальшого  розвитку  української  літератури:
                                       Та  був  у  нім  завдаток  сил  багатий,
                                       І  раз  засвічений  огонь  не  згас,
                                       А  розгорнувсь,  щоб  всіх  нас  огрівати...
Отож,  читаймо,  добрі  люди  і  Котляревського,  й  Шевченка,  і  звісно  що  й  Івана  Франка...              

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888323
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 09.09.2020

Я НЕ БУДУ ЗА ЛІТОМ ТУЖИТИ…

                                 Я  не  буду  за  літом  тужити,
                                 бо  ж  і  осінь  чудова  пора...
                                 У  ній  гарно  й  комфортно  теж  жити,
                                 набиратись  наснаги  й  добра...

                                 У  садку  є  ще  яблука  й  груші,
                                 та  і  квіти  мої  ще  цвітуть,
                                 зігрівають  вони  мені  душу,
                                 й  сумувати  також  не  дають...

                                 На  городі  останні  роботи,
                                 я  виконую  всі  залюбки,
                                 і  мені  до  снаги  ці  турботи,
                                 звеселяють  і  мрії,  й  думки...

                                 Переваг  є  осінніх  багато,-
                                 це  і  спокій  її,  й  кольори,
                                 по-осінньому  гарні  й  строкаті,-
                                 і  садки,  і  гаї,  і  ліси...

                                 З  задоволенням  все  споглядаю,
                                 й  переміни  усі  я  ловлю,
                                 і  поповнення  сил  відчуваю,
                                 і  безмежно  я  осінь  люблю...

                                 Я  не  буду  за  літом  тужити,
                                 мине  час  й  літо  знову  прийде,
                                 Все  можливе  я  буду  робити,
                                 й  перемога  колись  все  ж  гряде!..

                                 Та  все  ж  маю  в  душі  я  тривогу:
                                 безлад  влади  і  вірус,  й  війна...
                                 Ще  й  зима  може  збити  з  дороги,
                                 і  далеко,  на  жаль,  ще  весна...

                                 Та  тужити  усе  ж  я  не  буду,
                                 все  погане  колись  все  ж  мине,
                                 накопичення  вірусу  й  бруду,
                                 весни  вітер    у  даль  віднесе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888214
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2020

ПРИЙШОВ НАУМ У ВЕРЕСНІ… (2)

                                   Прийшов  Наум  у  вересні,
                                   йде  в  школу  дітвора.
                                   І  верби,  що  на  березі,
                                   сумують  вже  щодня...

                                   Уже  на  кожнім  березі
                                   немає  дітлашні...
                                   У  будні  вони  з  вересня
                                   у  школі  день  при  дні...

                                   Прийшов  Наум,  берись  за  ум,-
                                   це  знають  люди  всі...
                                   Навчальним  всім  премудростям
                                   навчать  всіх  вчителі...

                                   Не  холодно  й  не  голодно
                                   у  вересні  бува...
                                   Та  вірусом  заселено,
                                   й  не  скінчилась  війна...

                                   Всі  вірили  й  надіялись,
                                   що  будуть  все  ж  дива...
                                   Спливе  коронавірус  той,
                                   як  у  річках  вода...

                                   Хоч  дива  і  не  сталося,
                                   той  вірус  ще  гуля...
                                   Та  все  ж  треба  навчатися
                                   і  здобувать  знання...

                                   Прийшов  Наум  у  вересні,-
                                   радіє  дітвора...
                                   Учитись  буде  весело,
                                   бо  ж  школа  звеселя...

                                   І  нові  технології
                                   ще  створять  вчителі...
                                   Навчатися  у  спокої
                                   належить  дітворі...

                                   Дорослі  розуміють  все,
                                   й  болить  у  них  в  душі...
                                   Та  споряджають  діточок  
                                   до  школи,  звісно,  всі...

                                   І  ранками  щоденними,
                                   як  проводжають  їх...
                                   І  бути  обережними
                                   просять  дітей  своїх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.09.2020

УКРАЇНСЬКИЙ ХАРАКТЕР (проза)

             Колись    було,  щоб  у  владі  буть,  треба  розум  мать  і  гарно    працювать,
             а  тепер  треба  гроші  мать  і  багатим  буть...            

         Отож,  я  й  думаю,  що  ж  сталося  з  нашим  українським  характером.  Ось
і  нині  готуємось  до  нових  виборів,  і  знову  появиться  агітація  та  не  за
справжніх  представників  народу,  а  знову  за  тих  у  кого  більше  грошей,
за  тих,  хто  зможе  підкупити    простих  тружеників,  стареньких,
бідненьких,  неміщних,..щоб  тільки  не  відійти  від  "корита",  не
втратити,  а  то  й  підкріпити  своє  багатство.  Думаю,  що  їм  ще  треба
нарощувати  м"язи,  бо  ж  доведеться  трибуну  брати  штурмом....А  ще  мене
тривожить  прийнятий  не  так  давно  закон:  "Про  обіг  зброї  невійськового
призначення",  прийнятий  04.02.2020р..  Документ  прийнятий  незважаючи
майже  на  50  принципових  зауважень  МВС,  які  не  були  враховані  народними
 обранцями.  Щоправда  його  повернуто  на  доопрацювання.
 Сьогодні  ситуація  в  Україні  щодо  зброї  досягла  критичної  позначки.  На
території  нашої  країни  використовується  3  млн.  одиниць
найрізноматнішої  зброї.  На  руках  українців  близько  5-6  млн.
незареєстрованих  "стволів".  Як  результат  кримінальної  статистики
зашкалює  від  кількості  злочинів  із  застосуванням    зброї..
     Читаю  твори  українських  класиків  і  дивуюся    стійкості  нашого
народу,  та  його  героїв,  які  свідчать  про  силу  і  незламність    простих
людей,  в  боротьбі  з  ворогами  та  й  з  неправдою  теж  .Скільки  мудрих,
дотепних,  химерних  відписів  складали  всенародно  українці  в  багатьох
лихоліттях  своїм  ворогам:  і  султанові  турецькому,  і  панам  польським,  і
Гітлерові,  писали,  з  нелюдів  кепкуючи,  вірячи  в  їх  подолання...
Ось  як  писав  про  звитягу  українців  француз  П"єр  Шевальє:
             У  червні  1651  року  в  бою  з  поляками  300  козаків,  обложених
серед  болота,  хоробро  боролись  від  силенної  сили  нападників...Оточені
щільно  напредиво  твердо,  головою  накладали  козаки  один  за  одним,  і
доводилось  ворогові  вести  бій  з  кожним  їз  ним  окремо.  Зостався,
нарешті,  останній,  що  три  години  бився  сам-один  з  усіма  польськими
корогвами;  посеред  мілкого  між  болотами  озерця  він  доп"яв  човна  і,
криючись  за  облавком,  одбивав  наскоки  панів  -  поляків;  збавивши  свій
порох,  він  схопив  косу  і  повергав  нею  кожного,  хто  намагався  козака
порішити...Один  шляхтич  і  якийссь  там  німецький  улан,..  у  воді  по  саму
шию  знов  повели  бій,  козак,  уже    прошитий  14  кулями,  стрів  їх
напредиво  твердо,  що    дуже  здивувало  все  польське  військо,  і  навіть
його  королівську  величність,  що  чекав    закінчення  бою,  короля
здивувала  хоробрість  цієї  людини  і  він  звелів  проголосити,  що  дарує
козакові  життя,  якщо  той  здасться.  На  це  козак  прегордо  відповів,  що
він,  мовляв,  думає  вже  не  про  життя,  а  тільки  про  те,  щоб  умерти,  як
годиться  щирому  козакові...
   А  скільки  взірців  моральної  й  бойової  звитяги  живе  в  пам"яті
українського  народу,  проявленої  в  роки  війни  з  фашистами...  А  ще  в
очах  українців  споконвіку  світилася  радість,  добрість,  лагідність.  А
ще  до  споконвічних  рис  душі  народу  Укравїни  ,  до  його  звитяжності  ,
працьовитості  додалися  моральні  переваги  це  насамперед  людяність,
доброзичливість,  співчуття,  працьовитість.  І  цим  і  був  він  могутній,
крутий  і  добрий  український  норов,  добряча  українська  вдача.
     З  яким  натхненям  зустрів  наш  народ  29  років  тому  нашу  незалежність.
Надіялись,  вірили,  підтримували,  співали,  працювали...  І  дуже  прикро
що  майже  всі    надії  за  ці  роки  ми  втратили.  Допустили  до  влади  нездар,
які  не  зуміли    вивести  нашу  рідну  Україну  у  світ  доброти,  правдивості,
згуртованості,  взаємоповаги  і  любові.  Де  ж  дівся,  той  бійцівський
харакрет,  який  плекав  наш  народ  довгі  роки.  Хто  зумів  прихопити  в
перші  ж  дні,  місяці,  роки  нашої  незалежності,  панують,  розкошують,  а
ще  ж  і  крадуть    і  все  їм  сходить  з  рук.    Як  кажуть  у  народі:  "В
олігархів-  очі  завидющі,  а  руки  загребущі..."  А  в  бідних  і  слабких:
"Біда  скаче,  біда  плаче,  та  все  ж  і  пісні  співає..."
   А  тут  щі  і  війна,  і  цей  вірус...  А  відомо  ж,  що  :  "Коли  приходить
біда,  не  йде  на  розум  і  їда..."  Тому  й  гонить  наших  трударів  на
заробітки  і  до  Польщі,  і  до  Чехії,  і  до  Німеччини...  Такі  реалії
життя....
   Та  все  ж  є  ще  в  українського  народу  "порох  у  порохівницях",  і  прийде
час,  коли  цей  порох  знищить  усі  негаразди,  усю  неправду,  і    народ
розправить  свої  крила  і  поверне  і  козацьку  славу,  і  силу,  і  характер  .
І  я  вірую  в  силу  і  твердість  українського  характеру...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888052
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2020

БІЛІ ТУФЛІ, СУКНЯ БІЛА….

               Білі  туфлі,  сукня  біла
                   були  на  мені,
               Коли  я  тебе  зустріла
                   якось  навесні...

               Ти  дивився  очманіло
                       на  мене  й  вбрання...
                 Моє  серце  заніміло
                         з  того  часу  й  дня...

                 Зустрічатись  почали  ми
                             тієї  весни...
                   Про  життя  ми  говорили,
                               там,  біля  сосни...

                 Вечори  змінялись  днями,
                                 сповнені  тепла...
                 Все  що  сталось  поміж  нами
                                   не  моя  вина...

                   Обіцяв  ти  одружитись
                                   зі  мною  тоді...
                   Мої  очі  вже  світились,
                               вірила  тобі...

                   Усю  весну  і  все  літо,
                               як  на  парусах...
                   Дарував  любов  і  квіти,
                               як  у  диво  -  снах...

                     Білі  туфлі,  сукня  біла,
                             жаль,  не  на  мені...
                     Твоє  з  іншою  весілля
                               в  ці  осінні  дні...

                       Я  образу  проковтнула,
                               стояла  німа...
                       Була  смуга  в  житті  біла,
                               а  тепер  сумна...

                       Та    не  буду  заважати
                                 я  їй  і  тобі...
                       І  зумію  біль  втримати,
                                 і  печаль  в  собі...

                       Всі  печалі  мої  й  болі
                                 віднесе  вода...
                       Щастя  я  знайти  зумію,
                                 я  ж  ще  молода...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.09.2020

НИНІ І ТАКЕ БУВАЄ… (проза)

У  вчительки  першого  класу  виникли  труднощі  із  одним  з  учнів.
Вона  запитала:
–  Що  з  тобою,  хлопчику?
Хлопчик  відповів:
–  Я  занадто  розумний  для  першого  класу.  Моя  сестра  в  третьому,  а  я  розумніший  від  неї!  Думаю,  я  теж  повинен  вчитися  в  третьому!
Для  вчительки  це  було  вже  занадто.  Вона  повела  хлопчика  до  директора  і  пояснила  всю  ситуацію.  Директор  подумав  і  сказав  хлопчикові:
–  Я  проведу  тест,  і  якщо  ти  не  зможеш  відповісти  на  будь-яке  з  питань,  то  повернешся  назад  в  перший  клас,  і  будеш  вести  себе  добре.
Хлопчик  погодився.
–  Скільки  буде  3  x  3?  ”
–  9
–  Скільки  буде  6  x  6?
–  36
І  так  було  з  кожним  питанням,  на  яке,  на  думку  директора,  третьокласник  повинен  знати  відповідь.  Тоді  директор  обернувся  до  вчительки  і  сказав:  “Думаю,  хлопчик  може  перейти  в  третій  клас”.
Тоді  вчителька  сказала:  “У  мене  теж  є  свої  питання!”.  І  звернулася  до  малого:
–  Що  є  у  корови  в  кількості  4,  а  у  мене  тільки  2?
Хлопчик,  після  паузи  відповів:
–  Ноги
–  А  що  є  такого  в  твоїх  штанах,  чого  немає  в  моїх?
–  Кишені
–  Що  тверде  і  рожеве  –  коли  входить,  і  м’яке  і  липке  –  коли  виходить?
Директор  остовпів  і  не  встиг  навіть  нічого  сказати.
–  Жуйка!
–  Що  робить  чоловік  –  стоячи,  жінка  –  сидячи,  а  пес  –  на  трьох  лапах?
Тепер  очі  директора  полізли  на  лоба,  але  перш  ніж  він  встиг  щось  сказати,  хлопчик  відповів:
–  Подає  руку
–  Тепер  я  поставлю  7  питань  з  розряду  ХТО  Я?.  Ти  запихаєш  в  мене  свій  кіл.  І  я  стаю  мокрою  раніше  тебе?
–  Намет
–  У  мене  входить  палець.  Найкращий  чоловік  отримує  мене  першим?
–  Обручка
–  У  мене  тугий  стрижень.  Мій  кінець  встромляється.  Під  час  руху  я  тремчу?
–  Стріла
–  Яке  слово  в  англійській  мові  починається  з  F  і  закінчується  на  K  і  означає  багато  жару  і  хвилювань?
–  Firetruck  (Пожежна  машина)
–  Яке  слово  починається  з  F  і  закінчується  на  K?  Якщо  цього  немає,  тобі  доводиться  працювати  руками?
–  Fork  (Виделка)
–  Це  є  у  всіх  чоловіків,  у  когось  це  довше,  у  когось  коротше.  Чоловік  дає  це  своїй  дружині,  після  весілля?
–  Прізвище
–  У  якого  органу  немає  кісток,  є  м’язи  і  багато  вен.  Він  пульсує  і  відповідає  за  кохання?
–  Серце
Директор  з  полегшенням  видихнув  і  сказав  вчительці:
–  Відправте  його  відразу  в  університет!  На  останні  7  питань  я  сам  відповів  неправильно!

P/s:  взято  з  інтернету...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887793
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2020

ВЖЕ НЕ ЙДУ ДО ШКОЛИ…

                                         Вже  не  йду  до  школи,  як  колись  ходила,
                                         Віддавала  школі  і  знання,  й  любов,
                                         Все  було  цікаво,  працювати  вміла,
                                         Тепер  лише  в  мріях  бачу  усе  знов...

                                         В  ній  спливли  невтомні  довгі  мої  роки,
                                         З  радістю  навчала  я  усіх  дітей,
                                         Зошити  ночами,  аж  боліли  очі,
                                         Та  не  гасло  сяйво  всіх  моїх  ідей...

                                         Думки  пливуть  чинно,  стомлено  й  повільно,
                                         І  я  уявляю,  що  йду  на  урок...
                                         Згадую  щомиті  свою  рідну  школу,-
                                         І  колег,  і  учнів,  сповнена  думок...

                                         Як  завжди  щорічно  перший  день  навчання,
                                         Свято  веселкове,  зустрічі  колег,
                                         В  думках  і  у  мріях,  знов  пливуть  зізнання,
                                         Потиски  руками,  їм  немає  меж...

                                         Вийшла  на  подвір"я...    Гарно  так  навколо,
                                         Листя  зелен-жовте  падає  до  ніг...
                                         Ось  пройшли  повз  мене  школярі  чудові,
                                         Вже  без  мене  школа  їм  відкриє  світ...

                                         В  мене  виникають  заповітні  мрії,
                                         Біль  зникає  в  серці  і  туга  в  душі,
                                         І  я  уявляю  в  руках  крейду  білу,
                                         Ніби  я  на  дошці  вже  пишу  вірші...

                                         Світ  стає  грайливий  у  очах  дитячих,
                                         Вони  зрозуміли  всю  мою  печаль,
                                         Інші    будуть  вчити  їх  рішать  задачі,
                                         В  їх  очах  я  бачу  співчуття,  не  жаль...

                                         Смуток  я  здолаю...  Не  жду  перемоги,
                                         А  хмари  моргають,  шлють  мені  привіт,
                                         Вже  мені  до  школи  немає  дороги,
                                         Та  житиме  вічно  її  дивний  світ...              

                                         Лиш  в  думках  і  мріях  я  до  школи  лину,
                                         Добре  уявляю  школу,  клас,  урок,
                                         Та  вже  не  спинити  років  й  часу  плину,
                                         Ступаю  без  школи  я  за  кроком  крок...      

                                                           01.09.2020р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887688
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.09.2020

ЦІКАВА І НЕЗАБУТНЯ ПОДОРОЖ (проза)

                                                             Я  знову  була  у  селі,
                                                             Його  не  забути  мені,-
                                                             І  вулиці,  й  рідні  стежки,
                                                             І  родичі,  й  люди  усі...

                     Рідне  село  -  ці  слова  співзвучні  по  змісту  зі  словаи  "Рідна
 мати  моя!"  Тут  пройшли  мої  дитячі  і  шкільні  роки,  сформувався
 свтогляд,  характер  і  особистість.  Тут  разом  з  молоком  матері,  як
 губка,  я  вбирала  в  себе  красу  рідного  краю,  тут  я  пізнала  почуття
 краси,  любові,  поваги  до  своїх  земляків,  тут  вперше  полюбила,  створила
 сім"ю,  народила  синочків,  тут  зробила  свої  перші  учительські
 кроки...На  все  життя  запам"ятала  луки  з  пахощами  трав,  колосисті  поля
 з  ромашками  та  волошками,  зі  співом  жаворонків,  річку  зі  схиленими
 вербами,  долину  дитинства,  свої  чагарі,  в  яких  я  могла  відвести  душу
 від  образ  причинених  злими  людськими  язиками,  пізнала  історію
 виникнення  села,  часи  боротьби,  роки  війни  і  фашистської  окупації,
 відбудови  села,  падіння  і  злети  в  соціально  -  економічному  та
 культурному  житті  моїх  односельців,  голодні  46-47  роки  минулого
 століття...  Та  доля  моя  склалася  так,  що  я  довгі  роки  не  жила  у  селі,
 та  ніколи  не  забувала  про  нього  і  при  будь-  якій  можливості  не
 втрачала  нагоди  побувати  в  селі,  пройтися  його  вулицями,
 поспілкуватись  з  односельцями,  родичами,  колишніми  друзями  і  сусідами,                          
 та  час  зробив  своє,  постарівши  я  вже  не  могла  самостійно  туди  поїхати.
 Передостанні  мої  візити  туди  були  у  2016  році  аж  тричі:  першого  разу
 на  похоронах  найменшого  з  братів  Бугріїв,  другого    на  святі  поезії  і  пісні,  
 уродженців  села  у  Верблюзькій  середній  школі,  а  третій  раз  на
 святкуванні  "Дня  села"  23  серпня.    І  ось  нинішнього  серпня,  а  саме  
 18  числа,  мені  випала  нагода  ще  раз  побувати  у  своєму  рідному  селі.  І
 я  цієї  нагоди  не  втратила.  Якось  подзвонила  мені  донька  і
 запропонувала  поїхати  з  нею  до  міста  Олександрії,  з  заїздом  до
 Верблюжки.  Я  з  радісю  погодилася.  Коли  ми  з  нею  під"їжджали  до  села,  я
 попросила  збавити  швидкість  руху  і  почала  розповідати  доньці  назви
 вулиць,  складених  селянами  у  давнину:  ось  там  називалася  вулиця
 Кочиржина,  а  ось  там  Кабицівка,  а  ось  тут,  де  пройшло  моє  дитинство
 Волова,  а  оця  довга  вулиця,  яка  нині  носить  ім"я  Героя  війни,
 Олександра  Пилиповича  Біляєва,  під  командуванням  якого  здійснювалося
 визволення  Верблюжки  від  німецько  -  фашистських  загарбників,  а    у  пору
 мого  дитинства  називалася  просто  Вірьовчиною,  за  її  довгу  довжину...
 Доїхавши  до  подвір"я,  де  жила  Паша  Сидорівна  Сумська,  а  поруч  з  нею
 моя  мама  Поля,  донька  зупинила  машину,  ми  вийшли,  пройшлися  по  траві,
 де  колись  ходили  ноги  відомих  нині  народних  артисток  України  Наталії  і
 Ольги  Сумських.  Сфотографували  меморіальні  знаки  встановлені  там,  а
 саме  про  те,  що  тут  жила  Параска  Сидорівна  Сумська,  бабуся  цих
 артисток,  та  походили  біля  дуба,  посадженого  В"ячеславом  Сумським,
 заглянули  у  криницю,  з  якої  не  раз  доводилося  набирати  і  пити  воду.  На
 жаль  будинків  і  Паші  Сидорівни  і  моєї  мами  вже  немає.  Та  лишилась
 пам"ять,  і  радість  від  того  що  верблюжани  пам"ятають  і  глибоко  шанують
 сім"ю  Сумських.  А  ще  мене  вразило  те,  що  моє  село  живе,  що  в  ньому
 відчувається  любов  до  життя,  шанобливе  ставлення    до  його  історії,  та
 й  з  господарської  точки  зору  видно,  що  там  живуть  справжні  трударі.
 Навкруг  чистота  і  порядок,  навіть  нові  будинки  зводяться.  Далі  ми
 проїхали  село  Спасово,  в  яке  ми,  з  братом,  та  навколишньою  дітворою
 іноді  бігали  на  ярмарки,  як  говорила  моя  мама  на  витрішки,  бо  ж  грошей
 у  нас  ніяких  не  було,  просто  нам  цікаво  було  побачити  що  ж  то  воно  за
 ярмарки,  я  про  це  вже  писала  і  виставдяла  у  КП.  Та  яке  ж  було  моє
 розчарування,  коли  я  побачила  зовсім  іншу  картину.  Село  потопає  в
 бур"янах,  багато  покинутих  хат  схилили  свої  голови  майже  до  землі,  і
 людей  не  видно,  а  за  дітей  нема  що  й  казати,  аж  у  душі  похололо  від
 такої  порожнечі,  далі  ми  проїхали  маленьким,  але  чепурненьким  селом
 Водяне,  до  якого  ми  теж  іноді  ходили  без  ніякої  мети,  просто
 подивитися.  А  коли  доїхали  до  Петрово,  то  я  знову  попросила  доньку
 їхати  повільніше,  адже  в  юності  я  там  бувала  частенько.  Там  жила
 мамина  тьотя,  але  троє  її  дівчат  були  нашими  з  братом  ровесниками,  і
 вони  часто  приїжджали  до  нас  у  Верблюжку  на  канікули,  а  потім  і  я  з
 ними  їздила  до  них  у  Петрово,  там  ми  з  задоволенням  купалися  в
 Інгульці,  а  вечорами  ходили  на  танці.  Петрово  мені  сподобалося,  кругом
 чистота  й  порядок,  люди  ходять  вулицями,  а    деінде  сидять  біля
 подвір"я...Далі  проїхали  такий  же  чистий  Новий  Стародуб.  В  Олександрії
 ми  побули  не  довго,  донька  справилася  зі  своїми  справами  і  ми
 повернули  назад.  Звісно  заїхали  до  своїх  родичів,  сімей  братів  Бугріїв,
 найстаршого  Георгія  і  наймолодшого  Павла,  поспілкувалися,
 сфотографувалися,  та  й  поїхали  до  нас  у  Долинську.  Враження  від
 поїздки  у  мене  не  виходить  із  думки,  тому  я  й  пишу  про  це  і  викладаю  в  КП,
   знаю,  що  читачі  мене  зрозуміють.
                     Дивлюсь  на  Верблюжку  з  любов"ю,
                     На  вулиці  рідні  й  стежки,
                     Таке  все  знайоме  до  болю-
                     Село,  ти  моє  назавжди!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887515
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2020

Я ХОЧУ ЖИТИ ДОВГО - ДОВГО…

                                                         Я  хочу  жить  красиво  й  довго,
                                                         Можливо  навіть  до  100  літ,
                                                         і  не  залежать  ні  від  кого,
                                                         З  любов"ю  пізнавати  світ...

                                                         І  потихенько    працювати,-
                                                         І  на  городі,  і  в  дворі,
                                                         Дітей  і  внуків  зустрічати
                                                         Завжди,  о  будь-якій  порі...

                                                         В  дворі  щоденно  підмітати,
                                                         І  квіти  поливать  свої,
                                                         Кота  й  собаку  доглядати,
                                                         Вони  ж  як  діточки  мені...

                                                         Газети  і  книжки  читати
                                                         Старі,  та  звісно,  і  нові...
                                                         З  сусідами    ще  розмовляти,
                                                         Вони  ж  як  родичі  мені...

                                                         А  ще  щодня  хочу  писати:
                                                         Прозу,  казки  вірші  й  пісні,
                                                         І  дещо  в  пресу  посилати,
                                                         Щось  надрукують,  а  щось  ні...

                                                         І  в  інтернеті  виставляти,
                                                         Нехай  читають  люди  всі...
                                                         І  там  знаходить  і  читати,
                                                         Що  до  вподоби  є  мені...

                                                         І  як  завжди  спостерігати,-
                                                         За  тим,  що  діється  навкруг,
                                                         Хотілося  б  і  політати,
                                                         Побачить  степ  і  ліс,  і  луг...

                                                         То  телефону  розмовляти
                                                         З  ріднею  й  друзями  також,
                                                         Тому  й  не  хочу  я  вмирати,
                                                         Мо'  зрозуміє  мене  хтось...

                                                         Я  хочу  жити  довго-довго,
                                                         Можливо,  навіть,  до  ста  літ,
                                                         А  як  не  вийде,  то  нічого,
                                                         Пізнала  ж  я  життєвий  квіт...                                                                                                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2020

СЕРПЕНЬ - ДИВО…

                                                     Серпень  -  айстри,
                                                     Серпень  -  майстер,
                                                     В  серпні  -  виногад  достиглий...
                                                     Серпень  -  слово
                                                     Й  рідна    -  мова,
                                                     Серпень  -  місяць  щекотливий...

                                                     Серпень  -  пісня,
                                                     Проза  й  -    казка,
                                                     Серпень  -  яблуками  пахне...
                                                     В  серпні  -  Місяць,
                                                     Зірки      й      ласка,
                                                     В  серпні      ще  земля  не  чахне...

                                                     В  серпні      діти,
                                                     Внуки    й      квіти,
                                                     Серпень  -  з  див    чарівне  диво...
                                                     В  серпні        звіти,
                                                     Й  кінець        літа,
                                                     І  природа    ще  красива...

                                                     Сернень    -    море,
                                                     Ліс,  гай,  поле,
                                                     Серпень  підсумки  підводе...
                                                     Серпень  -  сонце,
                                                     В  світ  віконце,
                                                     Й  найчудовіша  погода...                                                        

                                                     Серпень  -  диво,
                                                     Йде    сміливо,
                                                     Хоч  бувають  в  ньому  зливи,
                                                     В  серпні      гарно,
                                                     І      щемливо,
                                                     Будьте,  люди,  всі  щасливі!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887213
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2020

ЧАКЛУНСТВО СЕРПНЯ…

                                             Хтось  Серпень  цей  зачаклував,
                                             Не  впало  жодної  дощинки,
                                             Спалив  красу  дерев  і  трав,
                                             Сумні  пливуть  в  небі  хмаринки...

                                             Пече  нестерпно  кожен  день,
                                             Липнева  знов  стоїть  погода,
                                             Не  чутно  лагідних  пісень,
                                             Засмучена  уся  природа...

                                             А  може  Серпень  цей  бунтар,
                                             Чи  то  на  вірус  він  образивсь,
                                             І  смале  так,  ніби  пожар,
                                             Надумав  світ  спалить  відразу...

                                             Світ  неприкаяний  якийсь,
                                             Уже  набрид  напевне  Серпню,
                                             І  він  йому  тепер  ось  мстить,
                                             Ще  й  спопелить  готовий  смертю...

                                             Тож  треба  Серпню  догодить,
                                             І  стать  добрішими  напевне,
                                             Він  зрозуміє  в  одну  мить,
                                             І  спеку  десь  схова  у  себе...              

                                             І  стане  легше  на  Землі,
                                             Мине  усе  чаклунство  Серпня,
                                             І  буде  радісно  усім
                                             Чекать  приходу  Вересня!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2020

ДИВА ДИТИНСТВА ЧуЮТЬСЯ…

                                         Усе  життя  наше  -  дива,
                                         Від  самого  народження,
                                         Та  все  ж  найбільше  їх  бува,
                                         В  дитинстві  переповнення...

                                         В  юні  роки  нові  дива,
                                         По-новому  й  сприймаються,
                                         Любові  і  пісень  слова,
                                         Нам  радістю  всміхаються...

                                         В  зрілі  роки  також  дива,
                                         В  роботі  й  дітях  котяться,
                                         І  радість,  і  печаль  бува,
                                         Й  співать,  і  плакать  хочеться...

                                         В  поважнім  віці  вже  дива
                                         В  думках  і  мріях  родяться,
                                         І  все  минуле  ожива,
                                         Тим,  хто  щоденно  молиться...

                                         Не  порівняти  всі  дива,
                                         Що  нам  в  житті  трапляються,
                                         Допоки  дума  голова,
                                         Дива  ті  не  кінчаються...

                                         В  спогади  линемо  тоді,
                                         Щоб  ті  дива  вернулися,
                                         Допоки  ми  іще  живі,
                                         Дива  дитинства  чуються!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887034
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2020

ПРО СУСІДІВ І КОТІВ… або КОТЯЧА ІСТОРІЯ (проза)

                                                         В  народі  кажуть:  "Не  купи  хати,  а  купи  сусіда".  А  ще:
                                                                                                           "  Добрий    сусід    -    найближча    родина"

       І  це  насправді  так  і  є.  Я  вже  писала  про  те,  як  мій  учень  допоміг  моїй  сім"ї  придбати  будинок.  А  вийшло  так,  що  по  обидва  боки  від  придбаного  нами  будинку  були  сім"ї,  дітей  яких  я  навчала  в  школі.  Сусіди  виявились    добрі,  стосунки  у  нас  з  ними  були  довірливі  і  дружелюбні.  Господарі  були  старші  за  нас  з  чоловіком  і  їхні  діти  також.  Отож  вони  раніше  наших  і  школу  закінчили,  і  свої  сім"ї  створили,  а  з  часом  їх  батьки  відійшли  в  інший  світ,  а  їх  діти  продали  їхні  будинки.  І  нам  знову  поталанило:  сусідами  виявились  сім"ї  однокласників  нашої  доньки,  та  ще  й  також  колишні  мої  учні.  Звісно,  що  й  стосунки  між  ними  і  нами  теж  були  і  є  дружелюбні.  Так  от  якось  так  сталося,  що  моя  донька  привезла  мені  маленьке  кошенятко,  яке  виросло  у  великого  гарного  кота.  А  в  сусідів  помер  від  старості  кіт,  то  донька  і  їм  привезла  кішечку.  А  треба  сказати,  що  сусіди  ці  дуже  любили  тварин.  Сусідка  Наталочка  працює  у  книжному  магазині,  а  коли  йде  додому,  заходить  у  магазин  за  покупками,  серед  покупок  є  і  хліб,  то  допоки  вона  прийде  додому,  то  вже  в  неї  залишається  лише  півхліба,  бо  половину  вона  вже  віддала  бродячим  собакам.  А  кішечка  привела  їм  котят,  а  вони  коли  підросли,  то  ще  додалося  котят.  І  нині  у  неї,(вона  вже  лишилась  одна,  бо  її  мама  померла).  І  ось  нині  у  неї  15  котів.  Щоправда  5  маленьких,(цьогорічний  приплод),  а  десять  здорових  і  дуже  гарних  котів  і  кішечок.  Наталочка  приходить  частенько  до  мене,  і  коли  вона  йде,  то  й  усі  дорослі  коти  ідуть  за  нею.  Вони  дружелюбно  граються  з  моїм  котиком,  а  коли  я  йому  даю  їсти,  то  й  вони  не  відмовляються  від  їжі.  Тепер  у  ті  дні,  коли  Наталя  на  роботі,  вони  самостійно  приходять  до  мене  доїдають  їжу  мого  котика,  п"ють  воду,  граються.  Якось  я  зайшла  да  будинку  а  її  Умка  лежить  у  моїй  кімнаті,  я  відкрила  усі  двері  і  намагалася  відправити  незваного  гостя  з  будинку.  Мені  здалося,  що  він  вибіг.  Та  через  певний  час  сусідка  запитала  мене  чи  не  бачила  я  її  Умку.  Я  розповіла,  що  він  був  у  мене  і  я  його  відправила  додому.  Так  минуло  два  дні,  як  не  шукала  сусідка  свого  красеня  Умку,  його  не  було.  Та  якось  я  заходжу  до  кімнати  і  бачу  поміж  диваном  і  кріслом  сидить  Умка.  Я  знову  намагалася  відправити  його  з  будинку,  та  він  заліз  ще  далі.  Довелось  мені  кликати  сусідку.  Та  й  вона  ніяк  не  могла  дістати,  чи  то  вигнати  кота  з  під  дивана.  Довелось  відтягувати  і  диван,  і  крісло,  кіт  звісно  вибіг,  а  от  під  меблями  залишились  його  какашки.  Отож  довелося  вимітати  і  вимивати,  бо  ж  вони  були  там  і  засохші.  Ну  ніби  все  стало  в  нормі,  та  Наталя  мене  запитала,  що  ж  він  їв,  бо  за  ці  дві  доби  він  не  схудав  і  коли  вона  йому  дала  їсти,  то  він  і  не  захотів  їсти.  Свого  кота  літньої  пори  я  кормлю  на  веранді,  двері  туди  закриваються.  У  кухні  теж  я  нічого  не  залишаю  відкритим.  Ми  навіть  уявити  не  могли,  що  ж  він  їв.  Та  він  сам  видав  нам  свою  таємницю.  У  мене  в  коридорі  стоїть  на  столі  картонний  ящик  у  якому  я  зберігаю  котячий  і  собачий  корм.  І  от  я  якось  заходжу  в  коридор  а  Умка  сидить  на  тому  ящику  і  з  задоволенням  наминає  той  корм  і  котячий,  і  собачий.    Ось  така    котяча  історія

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886933
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.08.2020

ЙДЕМО В НОГУ МИ СЬОГОДНІ…

                                                 Крок  за  кроком,
                                                 Рік  за  роком,
                                                 29  вже  йдемо...
                                                 І  хороше,
                                                 І  негоже,-
                                                 На  плечах  ми  несемо...

                                                 Бува  добре
                                                 І  недобре,
                                                 І  вітри,  і  "бур"яни"...
                                                 Зол  багато,
                                                 Йдуть  завзято,-
                                                 Хвилі  вірусу  й  війни...

                                                 Добрі  справи
                                                 І  забави,
                                                 Праця,  дружба  і  любов,
                                                 Сонце,  небо,
                                                 Вірить  треба,-
                                                 Буде  щастя  у  нас  знов...

                                                 Сонце  сходить,
                                                 І  заходить,
                                                 Сни  і  мрії,  і  їх  суть...
                                                 Світлі  ранки,
                                                 Днів  загадки,-
                                                 Нам  наснаги  додають...

                                                 Свято  волі,
                                                 На  долоні,
                                                 Незалежності  краса,
                                                 Йдемо  в  ногу
                                                 Ми  сьогодні,
                                                 На  очах  у  нас  роса...

                                                 Усе  маєм        
                                                 Ми  зробити,
                                                 Щоб  спинити  усе  зло,-
                                                 І  війну  цю  зупинити,
                                                 І  засіяти  добро...

                                                 Все  ми  вмієм,
                                                 Й  звісно  зможем,
                                                 Негаразди  відігнать,
                                                 Ми  завзяті  
                                                 І  відважні,
                                                 Ворогам  нас  не  здолать...

                                                 Нам  від  роду
                                                 І  до  роду
                                                 Завзяття  не  позичать...
                                                 Переможем
                                               "Непогоду",
                                                 Будем  свята  відзначать!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886835
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2020

ЗАБУТТЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ…

     Шановні  члени  КП,  не  забудьте  вшанувати  пам"ять    патріота,  депутата  Горлівської  міськради  Володимира  Рибака,  який  віддав  своє  життя  за  намагання  відстояти  Державний  Прапор.  Це  трапилося  у  квітні  2017  року.  Державні  будівлі      у  Горлівці  захопили  бойовики.  Володимир  Рибак  прийшов  один,  щоб  зняти  прапор  угрупування  "ДНР"  і  встановити  Державний    Прапор.  Його    викрали,  катували  і  вбили.  Його  тіло  з  ознаками  катувань  знайшли  у  річці  19  квітня  2017  року.  Разом  з  ним  виявили  і  тіло  зниклого  студента  Юрія  Поправка  у  річці  Казений  Турець.  Саме  тому  активісти  намагалися  домогтися,  щоб  День  Державного  Прапора  відзначався  саме  17  квітня,  день  зникнення  Володимира  Рибака.
Не  забудьте  й  про  те,  що  саме  в  той  день,  коли  його  вбивали  "Квартал  95"  через  сотню  метрів  давав  концерт.
 Царство  Небесне  і  Вічний  Спокій  усім    загиблим  за  Прапор,  Мову,  Стрічку,  Гідність,  Любов,  Надію  і  Віру  в  Справедливість!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886773
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2020

СТЯГ - БЕЗСМЕРТНИЙ

                                   Синьо-жовтий,  жовто-синій
                                   України  гордий  стяг.
                                   Як  захистим  його  нині,
                                   Майорітиме  в  віках.
                                   З  ним  працюєм  й  йдем  до  бою,
                                   В  мирні  і  в  воєнні  дні.
                                   З  ним  готові  ми  сьогодні
                                   Засвітить  нові  вогні.
                                     Наші  мрії  і  надії
                                     Не  померкнуть  у  віках,
                                     Стане  Віри  в  нас  й  Любові,
                                     Зберегти  наш  сонця  стяг.
                                     Стяг  -  це  слава  України,
                                     Це  знамено,  як  зоря.
                                     Він  для  того,  щоб  Вітчизна
                                     ще  сильнішою  була.
                                     Щоб  в  полях  завжди  шуміли
                                     і  пшениці,  і  жита.
                                     І  всі  люди  розуміли,
                                     Земля  вільна  розквіта.
                                     І  війна,  щоб  закінчилась,
                                     Негаразди  відійшли,
                                     Й  вороги,  щоб  зрозуміли,
                                     Ми  сильніші,  ніж  були.
                                       Дано  Богом  вік  прожити,
                                       Неповторний  пройти  шлях.
                                       Лише  корисне  робити,
                                       Нести  гордо  волі  стяг.
                                       І  байдужим  нам  не  бути,
                                       Все  тримать  в  своїх  руках,
                                       Лиш  добро  завжди  робити,
                                       Щоб  не  зникнути  в  віках!
                                       Жовто-  синій,  синьо-  жовтий,
                                       Майорітиме  щодня:
                                       Вчора,  завтра  і  сьогодні,
                                       Він-  безсмертний,  як  земля!..

                                                           Ремарка:  Історична  пам"ятка:
               СТЯГ,  ПРАПОР,  ХОРУГВА  і  Звання  Хорунжий  -  в  Україні  у    ХVІІ  -  ХVІІІ  cт.
         -  генеральний    хорунжий  -  член  генеральної  старшини,  який  відав  
             військовими  справами  і  в  урочистих  випадках    тримав  хоругву.
             У  кожному  полку  і  сотні  були  полкові  й  сотенні  ..  Відав  
             стройовою  частиною,  носив  і  охороняв  полкову  хоругву  або  курінний
             значок  -  невеликий  прапор.  Входив  до  складу  курінної  старшини.
             А  ще:  у  роки  українських    національно  -    визвольних  змагань  1917  -
             1921  р.  хорунжий  -  військове  звання  в  Армії  УНР,  що  відповідало
             підпоручику.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886743
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.08.2020

ДОЛЕНЬКУ СВОЮ НЕ МИНЕШ…

                       Від  чужих  очей  не  сховаєшся,
                       Від  своїх  думок  не  втечеш,
                       В  любові  життю  все  ж  зізнаєшся,
                       Мрій  і  думки  збережеш...

                       На  красу  земну  не  надивишся,
                       Мріями  у  вись  полетиш,
                       І  озонами  не  надишешся,
                       І  не  всі  шляхи  обійдеш...

                       Чужим  успіхам  не  натішишся,
                       А  своїх  висот  досягнеш,
                       Від  злих  язиків  не  відчепишся,
                       А  Долю  свою  не  минеш...

                       Подвигам  людським    ще  поклонешся,
                       А  ворожих  дій  не  збагнеш,
                       Сльозами    не  раз  ще  обновишся,
                       Якщо  Правдою  ти  живеш...

                       Від  біди  й  війни  не  сховаєшся,
                       Вірус  може  все  ж  обминеш...
                       Будеш  літечку  усміхатися,
                       І  у  осінь    ти  теж    підеш...

                       У  минуле  вже  не  повернешся,
                       Лиш  у  пам"яті  збережеш,
                       Працею  щодня  не  обмежешся,
                       Підсумки  життя  підведеш...

                       Будинком  своїм  налюбуєшся,
                       І  порядок  в  нім  наведеш...
                       Дітьми  й  внуками  ще  натішишся,
                       Доленьку  свою  не  минеш...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886642
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2020

УЧОРА Я БУЛА В СЕЛІ…

                               Учора  я  була  в  селі,
                               Де  не  була  уже  давно...
                               Було  приємно  там  мені,-
                               Моя  земля,  моє  село...

                               Тенькало  щось  в  моїй  душі,-
                               У  нез"ясованій  журбі,
                               Відоме  й  невіломе  все,
                               Воно  зібрало  у  собі...

                               Моє  село,  моя  колиска,
                               Усе  у  пам"яті  живе:
                               Хатинки,  вулиці  і  річка,
                               Усе  знайоме,  все  моє...

                               Минуло  там  моє  дитинство,
                               Й  юність  в  обійми  там  взяла,
                               Пізнала  там  і  материнство,
                               Й,  звісно,  щасливою  була...

                               Дихнула  я  на  повні  груди,
                               Торкалась  рідної  землі,
                               І  земляки,  рідня  і  друзі
                               Живуть  і  нині  у  селі...

                               Друзів  і  родичів  зустріла,
                               І  спілкувалась  з  ними  я,
                               Тепло  і  лагідність  відчула.
                               І  ожила  душа  моя...

                                 Як  і  було  село  красиве,
                                 Кругом  порядок  й  чистота,
                                 І  хоч  і  я,  і  друзі  сиві,
                                 Та  не  зникає  доброта...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2020

ЛІТНІЙ РАНОК

                                         Легкий  вітер  на  долині,
                                         Колиха  гілок  колиску,
                                         Ще  листочки    у  сіянні,
                                         А  на  них  вже  ранні  блиски...

                                         Ось  на  обрії    ясному,
                                         Дужка  сонечка  з"явилась,
                                         В  небі  синьо  -  голубому,
                                         Срібні  бризки  заіскрились...

                                         Розлилися  на  леваді,
                                         Заіскрились  на  траві,
                                         Запишалося  у  гладі
                                         І  латаття  на  воді...

                                         Промайнула  над  кущами
                                         Рання  пташка  щось  курличе,
                                         Квіти  радо  пелюстками
                                         Щось  шепочуть  таємниче...

                                         Садок  сонний  і  умитий,
                                         Заіскривсь  рожевим  чаром,
                                         Ранок  золотом  облитий,
                                         Ніби  сонячним  пожаром...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886209
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020

НЕСКОРЕНІ ВЕРБЛЮЖЦІ

                     На  засіданні  круглого  столу  ''В  єдності  -  сила'',  присвяченого  національно-визвольній  боротьбі  українського  народу  у  першій  половині  ХХ  століття  на  території  Приінгулля'',  що  відбувся  21  червня,  я  представив  тези  доповіді  ''Нескорені  верблюжці''.Ось  їх  скорочений  варіант.
1927  рік.  Московська  комуністична  верхівка  колишнього  СРСР  готується  з  величезною  помпезністю,  розрахованою  на  світовий  ефект,  відзначити  10  роковини  захоплення  ними  влади  у  1917  році.  У  ті  ж  дні  у  селі  Верблюжці  теперішнього  Новгородківського  району  юні  патріоти  заснували  підпільну  національно  -  антирадянську  організацію  під  назвою  ''Вільна  Україна''.  До  неї  входили  хлопці  і  дівчата  від  віком  16  до  19  років,  організаторами  були  жителі  села  Григорій  Бесараб,  Григорій  Деружинський,  Петро  Гудименко,  його  сестра  Клавдія,  Михайло  Олексієв,  Кость  Задорожний,  ще  кілька  молодих  осіб.  Підпільники  виробляли  програму  боротьби  з  більшовицькою  владою,  проти  якої,  на  їхнє  переконання,  підніметься  вся  Україна.  Були  налагоджені  зв'язки  з  колишніми  керівниками  повстанських  загонів  часів  визвольних  змагань  1918-1922  років  на  території  краю,  зокрема  з  отаманом  Черевиком,  який  на  той  час  нелегально  проживав  у  Зинов'ївську  і  підтримував  стосунки  з  однодумцями  Миколаєва  та  Києва.  Юні  патріоти  збирали  відповідну  антибільшовицьку  літературу,  розшукували  зброю  і  вибухівки.  Їх  видав  ''сексот'  ЧК,  якому  вдалося  увійти  у  довіру  до  одного  члена  підпільної  організації.  На  початку  травня  1929  року  молоді  патріоти  були  заарештовані.  Слідство  над  ними  тривало  пів-року,  до  нього  були  залучені  запеклі  і  досвідчені  слідчі  ЧК  з  Миколаєва,  Зинов'ївська,  Олександрії.  Допитували  з  надзвичайною  жорстокістю,  застосовуючи  моральні  і  фізичні  жандармські  методи  впливу.  Читаю  протоколи  допитів  і  кров  холоне  у  жилах.  Але  як  гідно  трималися  молоді  українські  борці  за  свободу!    Вони  залишилися  незламними.  Їх  судила  сумнозвісна  кривава  ''трійка''.  Вирок,  винесений  нелюдами,  жахливий.  Г.  Бесараба  і  Г.  Деружинського  засуджено  до  10  років  позбавлення  волі  з  перебуванням  у  концентраційних  таборах,  П.  Гудименка  -  до  8  років,  його  сестру  та  М.  Олексієва  -  до  трьох,  К.  Задорожнього  заслано  у  Північні  краї  на  3  роки.  Репресій  зазнали  їхні  близькі  і  далекі  родичі,  не  кажучи  вже  про  батьків.  Жодному  з  покараних  не  довелося  вийти  на  волю.
Такою  ціною  діставалася  Україні  свобода  і  незалежність  від  московських  люмпенів  і  карних  злодіїв,  які  на  крові  мільйонів  підкорених  людей  тримали  владу  понад  70  років.  Живі  мають  пам'ятати  подвиг  героїв.  Хотілося  б,  щоб  про  молодих  борців  дізналося  більше  людей  -  потрібні  публікації  у  широкій  пресі,  імена  героїв  мають  бути  увічнені,  насамперед,  у  рідній  Верблюжці,  Новгородці  та,  звичайно  ж,  у  Кропивницькому.  Чекаю  реагування  активістів.  Маю  документи,  виявлені  в  архіві.

                                   Юрій    Матівос.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886192
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2020

НЕ СУМУЙ, МОЯ ДУШЕ…

                                       Не  сумуй,  моя  душе,
                                       Не  боли  і  не  плач...
                                       Я  люблю  життя  дуже,
                                       І  умію  я  ждать...

                                       Усе  в  світі  не  вічне,
                                       І  погане  мина,
                                       Відійдуть  у  минуле:
                                       І  цей  вірус,  й  війна...

                                       Світ  оновиться  знову,
                                       Прийде  зоряний  час,
                                       Заживем  по-новому,
                                       І  все  буде  гаразд.

                                       Всі  минуть  негаразди,
                                       Ми  умієм  чекать,
                                       І  боротись  готові,
                                       І  свій  край  захищать...

                                       Хоч  і  мало  вже  сили,
                                       Та  живий  у  нас  дух,
                                       Ми  розправимо  крила,
                                       Й  переможемо  "слуг"...

                                       І  ті  "слуги  народу"
                                       Відійдуть  від  керма,
                                       Ми  відкриєм  дорогу:
                                       І  до  Правди,  й  Добра!

                                       То  отож,  моя  душе,
                                       Не  боли  і  не  плач,
                                       Ми  зробити  все  мусим,
                                       Щоб  все  зло  наказать!..      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886104
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2020

ЩО МИНУЛО, НІКОЛИ НЕ ВЕРНЕ…

                                               Що  минуло,  ніколи  не  верне,
                                               Неможливо  його  все  ж  забуть,
                                               У  напрузі  і  мозок,  і  нерви,-
                                               У  минуле  думки  нас  ведуть...

                                               Важке  нині  у  нас  сьогодення,-
                                               І  злий  вірус,  й  на  Сході  війна...
                                               Все  заплутано  й,  навіть,  химерне,
                                               До  проблем  наша  влада  німа...

                                               Ми  до  Бога  здіймаємо  руки,
                                               Бо  боротись  вже  сили  нема,
                                               На  заваді  здоров"я  і  роки,
                                               Лише  Мрія  лишилась  жива...

                                               Неможливо  ж  бо  жити  без  Мрії,
                                               Та  і  Віра  у  нас  ще  жива,
                                               Не  втрачаємо  ми  і  Надії,
                                               І  Любов  у  серцях  не  згаса...
                                           
                                                 І  у  сім"ях  живою  є  втіха,
                                                 Що  мине  і  неправда  й  ганьба,
                                                 Оживе  Справедливість  і  Віра,
                                                 В  небуття  відійде  вся  журба...

                                                 Що  минуло,  ніколи  не  верне,
                                                 Бо  його  неможливо  забуть,
                                                 Відійде  в  небуття  уся  скверна,
                                                 І  в  оновлену  підем  ми  путь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885828
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.08.2020

ПРО ЛІТО І ОСІНЬ…

                                                       І  важко  жить,                                          І  літні  дні,
                                                       І  час  біжить,                                              Ще  чарівні,
                                                       Його  нам  не  спинити...                І  літо  пахне,  й  квіти...
                                                       І  вірус  є,                                                          І  рідний  край,
                                                       Й  війна  іде,                                                  І  зелен  гай,
                                                       А  люди  хочуть  жити...                  Люблять  дорослі  й  діти...
                                                                                                       Є  в  мене  сад,
                                                                                                       І  виноград,
                                                                                                       І  сливи  вже  поспіли...
                                                                                                       Іду  в  садок,
                                                                                                       Мимо  квіток,-
                                                                                                       До  груш  і  яблук  спілих...
                                                       І  я  їх  рву                                                          І  огірки,
                                                       В  кошик  кладу,                                        І  кабачки,-
                                                       Буду  варить  компоти...                  Уже  давнр  дозріли...
                                                       Все  в  літі  цім                                                Кавуни  є,
                                                       В  диво  -  красі,                                          І  дині  є,-
                                                       Все  вимага  турботи...                      Красиві,  гарні,  стиглі...
                                                                                                     І  не  важкі
                                                                                                     Турботи  ці,
                                                                                                     Працюю  терпеливо...
                                                                                                     Вже  скоро  дні
                                                                                                     Стануть  малі,
                                                                                                     Тож  все  зробить  важливо...
                                                       Літо  мине,                                                          Осінь  проста
                                                       Тепло  зійде,                                                    Не  запита
                                                       Повіє  холодами                                          Що  хто  робив  у  літі...
                                                       Осінь  прийде,                                                Її  тепло
                                                       Дощем  впаде                                                  І  простота,
                                                       Й  холодними  вітрами...                    Й  ще  пахнутимуть  квіти...
                                                                                                       Осінь  тепло  
                                                                                                       Не  забира,
                                                                                                       Воно  десь  є  у  світі,
                                                                                                       І  без  тепла,
                                                                                                       Осінь  свята,
                                                                                                       В  своїм  чарівнім  квіті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885760
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2020

ДОНИНІ Я НАПОВНЕНА ІДЕЙ…

                                       Я  все  своє  життя  навчаюсь  жить,            
                                       І  навіть  вже  в  поважнім  віці...
                                       Я  працювать  люблю,  а  потім  пить
                                       Джерельно  -  чисту  воду  із  криниці...

                                       Люблю  я  ранки  світлі  і  ясні,
                                       І  світанкову  прохолоду,
                                       І  босоніж  ходити  по  траві,
                                       І  синь  ріки,  й  її  прозору  воду...

                                       Люблю  читать  газети  і  книжки,
                                       Загадки  пізнавать  природи,
                                       Люблю  й  вирощую  різні  квітки,
                                       І  захищати  їх  від  непогоди...

                                       Свою  країну  я  боготворю,
                                       Для  неї  все  віддать  готова,
                                       І  спілкуватись  з  друзями  люблю,
                                       А  без  роботи  й  друзів  я  сумую...

                                       Тихо  й  повільно  я  уже  хожу,
                                       І  споглядать  люблю  природу,
                                       Вірші,  пісні  й  прозу  пишу,
                                       І  відчуваю  справжню  насолоду...

                                       Щоденно  я  із  подивом  дивлюсь,-
                                       На  розмах  крил  птахів  в  польоті,
                                       Я  вірю  Богу  і  щодня  молюсь,
                                       Живу  надією  й  завжди  в  турботі...

                                       Чекаю  і  онуків,  і  дітей,
                                       Й  вони  мене  не  забувають...
                                       Донині  я  наповнена  ідей,
                                       На  жаль,  на  все  вже  сил  не  вистачає...

                                       Отак  у  русі  й  нині  я  живу,
                                       Хоча  й  болять  у  мене  ноги,
                                       З  сусідами  спілкуюсь  і  дружу,
                                       Від  їхньої  не  відмовляюсь  допомоги...      

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885671
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020

А ДОЩУ НЕМА…

                                             А  вже  осінь  недалечко,
                                             За  нею  зима...
                                             Серпень  повен  чар  і  спеки,
                                             А  дощу  нема...

                                               А  його  ж  усі  чекають,
                                               І  люди,  й  земля...
                                               А  рослини  засихають,
                                               І  навіть  стерня...

                                               І  садки  вже  засмутились,
                                               І  ліси,  й  поля,
                                               Ще  й  вітри  десь  зупинились,
                                               Аж  стогне  земля...

                                               Навіть  птахи  знемагають,
                                               Дерева  й  кущі,
                                               Серпня  всі  вони  питають:
                                             "Де  ж  твої  дощі?.."

                                               Серпень  в  холодку  сховався,
                                               У  небо  зорить,
                                               Й  у  природи  запитався:
                                             "Коли  ж  задощить?"

                                               А  природа  мовчазлива,
                                               Хоч  і  не  німа,
                                               І  йому  не  пояснила,
                                               Чом  дощу  нема...

                                               Я  у  небо  теж  дивлюся,
                                               І  його  прошу,
                                               Ще  й  до  Бога  я  молюся,
                                             "Пошліть  нам  дощу!.."

                                                 Хто  почув  мене  не  знаю,-
                                                 Чи  Небо,  чи  Бог,
                                                 Появились  в  небі  хмари,
                                                 Може  піде  й  дощ?..

                                                 А  вже  осінь  недалечко,
                                                 За  нею  зима,
                                                 Серпень  повен  чар  і  спеки,
                                                 А  дощу  нема...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.08.2020

АНЕКДОТИЧНІ ІСТОРІЇ ( проза )

 1..НЕ    ПРОПАДАТИ    Ж    ДОБРУ...  
Жила  на  нашій  вулиці  одна  гарна  родина.  Дядько  Іван  був  добрий
господар,  умів  усе  робити,  а  до  всього  був  щей  великий  дотепник,  та  й
чарку  -  другу  був  не  проти  перехилить,  хоча  й  не  спивався.
   Одного  разу  він  змайстрував  для  доброго  знайомого  корито  для  свиней.  Не
обійшлося  без  чарки  та  гарного  обіду,  та  ще  й  додому  дав  господар
пляшку  "самоварки".  Бадьоро  ,  у  хорошому  настрої,  крокував  Іван
додому.  Та  щойно  ступив  на  кладку,та  хитнулася,  чоловік  змахнув
руками,  щоб  втримати  рівновагу,  пляшка  булькнула  у  воду.  Не
роздумуючи,  чоловік  шугонув  за  нею.  Вода  була  холодна,(кінець  березня)
і  доходила  Івану  ледь  не  до  пояса.  Він  жваво  нахилився,  опустив  руки  по
плечі  у  воду  і  шарив  по  дну,  доки  не  намацав  пляшку.  Вдоволений
поспішив  додому.  І  нічого  -  навіть  не  захворів.

           2..    "  ПОЗИЧИВ    ПШЕНИЦЮ..."
Якось  Івану  дуже  захотілося  випити,  а  дома  "самоварки"  не  було.  То  він
прихопив  відро  пшениці,  та  й  гайда  з  дому.  Дружина  до  нього:  "Куди  це
ти,  Іване,  з  пшеницею?"  "Та  кум  Микола  просив  позичити  для  курей,-  бо
в  них  не  вистачило".  Насправді  ж  вони  з  кумом  зайшли  до  сільської
"водковарки"  Василини  та  й  обміняли  ту  пшеницю  на  пляшку  оковитої,  яку
і  оприходували.

         3..  А    ЧИ    БУВ    КАБАНЧИК?..
Прийшов  якось  до  Івана  кум  Микола,  а  випити  нема  чого  і  купити  немає
защо.  Каже  Микола:  "Думай,  Іване,  думай,  має  ж  бути  якийсь  вихід.  Іван
і  тут  знайшовся.  Вийшли  з  кумом  на  подвір"я,  згребли  бур"ян,  сухе
листя,  притрусили  соломою,  запалили.  Кум  залишився  біля  вогнища,  а
Іван  побіг  до  сусідки:  "Виручайте,  тітко  Явдохо!  Задавив  кабанчика,  он
із  кумом  смажимо,  а  горючого  немає.  Негоже  свіжину  без  чарки  вживати!"
Сусідка  позичила  пляшку.  Куми  раденькі  швидше  в  хату,  та  й  ну
пригощатися.  Аж  ось  і  дружина  Івана  Маруся    з  роботи  нагодилася,  а
сусідка  їй:  "Марусю,  швидше  йди,  готуй  свіжину!"  "Яку  свіжину?"  -  не
второпала  жінка.  "Та  твій  же  кабанчика  он  смалить!"  "Він  що,
здурів?-дивується  Маруся,-  там  же  поросятко  кілограмів  на  50".  Заходить
разом  з  сусідкою  до  хати,  а  чоловіки,  як  тільки  їх  побачили,  то  й
гайда  з  хати.

                       4.  КОМПРЕС    З    СЕРЕДИНИ...
На  будівлі,  де  працював  дядько  Іван,  йому  придавило  балкою  ногу.
Хлопці,  що  працювали  разом  з  ним,  доставили  його  додому.  Він  приліг  на
дивані,  стогне.  Дружина,  дізнавшись  у  чому  справа,  дала  якісь  пігулки,
але  біль  не  вщухав.  Тоді  Іван  до  неї:  "Марусю,  сходи  до  тітки  Явдохи,
купи  чвертку,  розітреш  мені  ногу,  покладеш  компрес,  може  й  полегшає!"
Дружина  принесла  чвертку,  поставила  на  стіл  і  пішла  до  шафи  взяти
теплу  хустку,  щоб  укутати  хвору  ногу.  Коли  ж  повернулася  до  столу,
пляшка  була  вже  порожня.  "Іване,  а  компрес?"  "Що  ти,  Марусю,  таке
добро  та  на  ногу?  Ти  мені  болюче  місце  денцем  пляшки  потри    і  закутай,
воно  й  минеться!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885463
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2020

ПРО ЛІТО І ВІРУС…

                                             Спрагле  літо,  тепле  літо,
                                             А  в  душі  зима...
                                             Бо  як    лихо  прилетіло,
                                             Спокою  нема...

                                             Хоч  і  зимно,  та  спокійно,
                                             Все  ж  було  нам    жить,
                                             Та  ось  лихо  налетіло,
                                             Як  це  пережить?..

                                             Була  праця,  пливло  щастя,
                                             На  семи  вітрах,
                                             Не  чекали  ми  напасті
                                             Навіть  у  думках...

                                             Десь  зі  сходу,  а  чи    з  півдня
                                             Припливла  біда...
                                             Вже  півроку  крутить  вірус,
                                             Як  в  бурю  вода...

                                             Уже  й  літо  проминає,
                                             А  вірус  живе...
                                             Кожен  з  нас  давно  чекає,
                                             Що  біда  мине...

                                             Нині  щастя  ми  вже  бачим
                                             В  кольорових  снах...
                                             Розминутися  бажаєм
                                             З  вірусом  у  прах...

                                             Спрагле  літо,  тепле  літо,
                                             Спокою  нема...
                                             Може  забере  цей  вірус
                                             Осінь,  чи  зима?..

                                             Отож  молимось  ми  Богу,
                                             Щоранку  й  щодня,
                                             І  чекають  допомоги
                                             І  люди,  й  земля...

                                             Намагаємось  ми  вірить,
                                             Що  мине  біда...
                                             І  чекаєм  з  нетерпінням
                                             Вірусу  кінця...  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885397
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2020

МАГІЯ ЛІТА

                                         Сонце  і  нині  гаряче,
                                         Серпень  продовжує  жар,
                                         Літні  веселі  ще  фарби,
                                         Крутять  небачений  бал...

                                         Літня  краса  ще  яскрава,
                                         Зримо  торкається  лиць,
                                         Хмарка  моргає  лукаво,
                                         Літа  незвідана  мить...

                                           Тепло  із  самого  ранку,
                                           Час  вже  у  осінь  пливе,
                                           Серпня  й  тепла  забаганки,
                                           Осінь    усе  ж  забере...                            

                                           Сонце  ще  нині  гаряче,
                                           Квіти  у  літній  красі,
                                           Магія  літа  терпляче,
                                           Сипле  ще  чари  свої...

                                           Ми  до  тих  чар  небайдужі,
                                           Ловим  щомиті  ми  їх,
                                           Вірим,  що  станемо  дужі,
                                           Й  вірус  відійде  навік!..                          

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020

ЯК НЕ ВЕЗЕ, ТОЙ НЕ ВЕЗЕ… (Гумористична проза)

                                         1.  ЯК  НЕ  ВЕЗЕ,  ТО  Й  НЕ  ВЕЗЕ...
                     Сидить  у  найдальшому  куточку  кафе  украй  засмучений  чоловік.
 Голову  обхопив  руками,  ледь  не  плаче.  Перед  ним  наповнена  чарка.  Раптом  підбігає  якийсь  нахаба,  хапає  чарку,  випиває  і  біжить.  Чоловік  аж  застогнав:
   -  Що  за  життя...Машину  вкрали,  квартиру  пограбували,  дача  згоріла,  жінка  втекла,  коханка  покинула.  А  тепер  якийсь  негідник  ще  й  випив  мою  отруту...

                                         2.  ЧОМУ  КРИЧАТЬ  ПІВНІ...
 -Тату,  чому  півні  кричать  так  рано?
 -  Тому,  синку,  щоб  їх  можна  було  почути.  Бо  потім,  коли  прокинуться  курки,  це  вже  буде  неможливо.

                                       3.  У  МАГАЗИНІ  ГОСТОВАРІВ
   -  У  мене  немає  здачі,-  говорить  продавець  покупцеві,  -  то  я  вам  дам    на  здачу  порошок  від  прусаків.
   -  А  в  мене  нема  прусаків,  -  обурюється  покупець.
   -  Це  нічого.  Порошок  на  них  все  одно    не  діє.

                                       4.  ПРИНЕСИ    ПЕТРА
   -  Я  в  бар  іду.  Комусь  чогось  принести?
   -  Принеси  звідти  мого  Петра,  він  мені  терміново  потрібен.

                                       5.  ЩЕДРІСТЬ
           Після  довгої  розлуки  зустрілися  два  приятелі.  Василь  запросив  друга  додому
 і  щедро  розчинив  бар:
     -  Що  питемеш,Петре?  -  демонструє  свою  щедрість́  Василь,  -  шампанське,  ́́пиво,  ́́вино,  ́́ром,  горілку?
       -  Та,мабуть́́  ́́у  такому  ́́порядку  і  давай  усе!

   
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885128
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 05.08.2020

ЦВІТУТЬ ТРОЯНДИ БІЛЯ ХАТИ…

                                               Цвітуть  троянди  біля  хати,
                                               Я  поливаю  їх  щодня,
                                               Вони  як  внуки  мої  й  діти,
                                               Як  небо,  сонце  і  земля...

                                               Я  часто  їм  розповідаю,
                                               Про    особливості  життя,
                                               А  то  буває  і  співаю,
                                               Про  всі  реалії  буття...

                                               Троянди  слухають  покірно,
                                               Вдихаю    я  їх  аромат,
                                               Стоять  вони  по  струці  смірно,
                                               Схожі  на  внуків  й  правнучат...

                                               В  них  моя  віра  й  сподівання,
                                               Спогади,  мрії  і  пісні,
                                               Надії,  мрії  і  чекання,-
                                               Злились  в  єдиному  руслі...

                                               Отак  з  трояндами  щоденно,
                                               І  розмовляю,  і  живу,
                                               Дітей  й    онуків  я  постійно,
                                               До  себе  на  гостину    жду...

                                               Мої  троянди  особливі,-
                                               Красиві,  сонячні,  ясні,
                                               Ніби  скарбів  величних  повні,
                                               Додають  радості  мені...

                                               Цвітуть  троянди    біля  хати,
                                               Вони,  як  діточки  мені,
                                               Люблю  дивитись  й  доглядати,-
                                               Щоранку,    ввечір    й  день  при  дні...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884963
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020

ПО ПОКОСАХ БІЖИТЬ ЛІТО…

                                           По  покосах    біжить  літо,
                                           Дарує  нам  втіху...
                                           Забирає  втіху  вірус,
                                           Й  опуска  на  "плінтус"...

                                           Ще  й  війна,  що  йде  на  Сході,
                                           Не  дає  спокою,
                                           Українському  народу
                                           Заплутує  долі...

                                           Непутьова  наша  влада,
                                           Лише  обіцяє...
                                           Їхні  брехні,  повна  зрада,
                                           Душі  нам  стискає...

                                           На  півставки  мінімалки
                                           Доводиться  жити...
                                           Дивні  влади  забаганки,
                                           Здатні  край  убити...

                                           Звісно,  літо  розмаїте
                                           Нам  допомагає,
                                           Воно  лагідне  і  вітер
                                           Зло  все    відганяє...

                                           Як  на  крилах  летить  літо,
                                           Й  лиш  раз  в  рік  буває,
                                           Насолода  його  квіту
                                           Нас  в  світі  тримає...

                                           Плину  часу,  плину  літа
                                           Нам  не  зупинити,
                                           Це  закон  природи  й  світу,
                                           Мусимо  терпіти...

                                           Літні  дні  приносять  радість,
                                           І  чудові  квіти,
                                           Від  біди  дають  нам  захист
                                           Онуки  і  діти...

                                           А  ще  птахи  легкокрилі
                                           Теж  нас  розважають,
                                           Небеса  безмежно  -  сині
                                           Утому  знімають...

                                           По  покосах  ходить  літо,
                                           Добіга  до  краю...
                                           Я  ловлю  його  утіху
                                           І  в  вірші  вкладаю...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884749
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2020

КРАСЕНЬ СЕРПЕНЬ НА ПОРІ…

                                         Красень  серпень  на  порі,
                                         Літо  у  розгарі...
                                         Квіти  у  моїм  дворі
                                         Квітнуть  кучеряві...

                                         У  садку  вже  дозрівають                
                                         Яблука  і  груші,
                                         Із  -  під  листя  виглядають
                                         Сливи  прехороші...

                                         Морква  є  і  огірки,
                                         Кавуни  і  дині,
                                         Патісони,  кабачки,-
                                         Дозріва  все  нині...

                                         Я  щоранку  поливаю
                                         Городину  й  квіти,
                                         Їх  наснагу  відчуваю,
                                         Вони  ж  бо,  як  діти...

                                         Кажуть  в  серпні  ще  не  раз,
                                         Спина  й  ноги  мліють,
                                         Та  втрачать  не  можна  час,
                                         І  мати  терпіння...

                                         Сонце  світить  золоте,
                                         І  птахи  літають,
                                         Хоч  і  вітер  бува  дме,
                                         Мрії  не  вмирають...

                                         Жаль,  що  літо  до  кінця,
                                         В  серпні  добігає...
                                         Осінь  шле  свого  гінця,
                                         До  нас  поспішає...

                                         Мине  літо  розмаїте,
                                         Осінь  прийме  зміну,
                                         І  хоч  осінь  теж  цвіте,
                                         Все  ж  відчуєм  зиму...

                                         Наперед  не  будем  ми
                                         Осені  лякатись,
                                         Нині  серпень  на  порі,
                                         Повід  є  всміхатись...

                                         В  серцях  іскри  ще  горять,
                                         Руки  й  ноги  в  силі...
                                         В  серпні  дні  не  схолодять,
                                         Будем  ми  щасливі...

                                         Красень  серпень  на  порі,
                                         Літо  у  розгарі,
                                         І  в  садку  моїм  й  в  дворі,
                                         Силуети  браві...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884672
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2020

ЗАПІЗНІЛИЙ ЖАЛЬ (проза, з народної мудрості)

       Було  це  давно.  Мужик  їхав  з  ярмарку  на  двох  підводах.  Одну
тягнув  осел,  на  підводі  була  пшениця,  другу  тягнув  кінь,  на  підводі  були
різні  покупки  і  сидів  той  мужик..  Ослу  було  дуже  важко,  не  доїхавши  й
наполовину  дороги,  він  почав  приставати,  невмоготу  була  йому  ота
поклажа.  Осел    і  каже  на  своїй  ослячій  мові  коневі:  "Будь  ласка,
підсоби  мені,  а  то  я    підорвусь  і  здохну!"  Кінь  не  звернув  уваги  на
осла  і  його  прохання,  ще  й  з  досадою  промовив:  "А  мені  що  до  того,  що
ти  здохнеш?  Туди  тобі  й  дорога!"
   Проїхали  вони  ще  з  півверстви,  осел  упав,  та  й  не  піднявся.  Мужик
зліз  з  підводи  підійшов  до  осла,  зрозумівши,  що  той  мертвий,  взяв  ніж,
обідрав  осла,  кожу  поклав  на  підводу.  Потім  упряг  коня  в  ту  підводу,  що  з
поклажею,  і  до  неї  причепив  другу  підводу,  якій  були  дрібні
покупки.  Кінь  з  великою  натугою  тягнув  ті  дві  підводи.  Тут  -  то  він  і
схаменувся:  "Ех,  було  б  підсобить  ослові,  той  не  довелось  би  мені  таку
важку  поклажу  тягти!  То  б  ми  вдвох  везли  все,  а  тепер  я  один  за  двох
везу,  та  ще  й  ослову  шкуру  в  додаток!"
                               Так  буває  і  поміж  людьми,
                               Хто  скупий  на  допомогу,
                               Не  поможуть  і  йому,-
                               У  скрутну  для  нього  пору...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884476
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.07.2020

ЯК НЕ ЗНАЄШ - РОЗПИТАЄШ, КОЛИ МУДРИЙ - ВІДГАДАЄШ…

                         1.  Ішло  два  ченці,  жало  два  женці.  Питаються  два  ченці:  "Чи  муж  із  жоною,  чи  брат  із  сестрою?"  -  "Не  муж  із  жоною,  не  брат  із  сестрою,  а  його  мати  та  моїй  матері  за  свекруху  була."  То  хто  ж  ті,  що  йшли?
                         2.    Ішло  два  батьки  і  два  сини,  та  й  купили  три  апельсини,  а  як  поділились,  то  кожному  й  дісталось  по  одному.  Як  вони  зуміли  поділитись?..
                         3.    Ішли  брат  із  сестрою  і  муж  із  жоною,  та  найшли  троє  яблук  і  всім  по  одному  випало.  То  ж  хто  ті,  що  йшли?..
                         4.  У  мене  у  двох  кишенях  є  гроші;  коли  з  однієї  перекладу  в  другу  одну  гривню,  то  в  обох  кишенях  їх  буде  порівну,  а  коли  з  другої  перекладу  в  першу    одну  гривню,  то  в  першій  буде  вдвічі  більше,  ніж  у  другій.  То  скільки  ж  грошей  у  мене  в  кожній  кишені?..
                         5.    Летіли  горобці,  сіли  на  стовпці.  Як  сядуть  по  два,  -  один  стовпець  лишній,  як  сядуть  по  одному,  -  то  один    горобець  лишній.  То  скільки  ж  було    горобців  і  скільки  стовпців?..
                         6.  Одному  льотчику  приснилось,  що  він  з  літаком  падає  в  море,  і  що  він  не  робить,  а  літак  не  піднімається.  Що  ж  йому  треба  зробити,  щоб  не  впасти  в  море?..
                         7.  Назву  річки  й  голос  дужий  якщо  разом  об"єднати,  назву  краю  можна  мати.
Про  яку  річку,  який  голос  і  який  край  іде  тут  мова?..
                         8.  На  мені  молотять  за  снопом  новий  сніп,  а  якщо  з  кінця  читати,  будуть  миші  враз  тікати.  Про  що  і  про  кого  мова  в  цій  загадці?..
                         9.  Перша  частина  -  морська  тварина,  її  люблять  люди  радо,  вигук  буде  другим  складом.  Разом  держава,  а  яка?..
                       10.  Чи  можна  побудувати  дім  так,  щоб  усі  його  стіни  виходили  на  південь?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884356
рубрика: Інше, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2020

З КП У НАС УСЕ ГАРАЗД…

                                     Всім  відома  істина  святая:
                                   "Наука  в  ліс  не  заведе",
                                     А  хто  в  КП  пише  й  читає,
                                     Той  щось  на  ум  собі  кладе.
                                     Всі  зрозуміли  певне  люди,
                                     Цікавий,  смілий  пілотаж,
                                     Спокій  прийде  і  настрій  буде,
                                     В  КП  писать  й  читати  теж...
                                     Тут  все  передбачено  для  нас,
                                     Нове  пізнати  тут  можливо,
                                     Це  справжнє  диво  у  наш  час,
                                     Всі  почуваються  щасливо...
                                     До  того  ж  тут  дістаєм  втіху,
                                     Свої  вірші  тут  викладать...
                                     І  вдячність  наша,  й  торба  сміху,
                                     Рекомендую  всім  писать...
                                     Отож  хай  кожен  розбереться:
                                     І  що,  і  де,  і  буде  як?..
                                     Нехай  в  усіх  добро  ведеться,
                                     З  КП    у  нас    усе    гаразд!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884255
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2020

ЖИТТЯ, НІБИ СВІТ…

                                                   Життя,  ніби  сон,-
                                                   І  солодке,  і  гірке,
                                                   В  різнобіч,  і  в  унісон,
                                                   Красоту  у  світ  несе...

                                                   Життя,  ніби  квіт,-
                                                   Розцвітає  і  цвіте...
                                                   Скільки  б  не  минуло  літ,
                                                   Не  здається  все  ж  про  те...

                                                   Життя,  ніби  сніг,
                                                   Білим  нам  вкриває  квіт,
                                                   Болі  й  сльози  шле  і  сміх,
                                                   В  дивний  наш  життєвий  світ...

                                                   Життя,  ніби  птах,
                                                   То  співає,  то  літа,
                                                   Як  на  диво  -  парусах,
                                                   Й  до  небес  бува  зліта...

                                                   Життя,  як  вода,
                                                   То  спокійне,  то  шумить,
                                                   Не  минає  і  біда,
                                                   Час  вперед  завжди  біжить...
                                                 
                                                   Життя,  як  земля,
                                                   Вміє  все  воно  стерпіть,
                                                   Як  степи,  ліси  й  поля,
                                                   Все  уміє  народить...

                                                   Житття,  як  весна,-
                                                   Квітне,  пахне,  веселить...
                                                   Та  бува  і  як  зима,
                                                   Завіває  й  холодить...

                                                   Життя,  ніби  літо,-
                                                   Тепле,  радужне,  живе,
                                                   Заплітає  своїм  квітом,
                                                   І  чарує,  й  звеселя...

                                                   Життя,  ніби  осінь,-
                                                   І  в  кольорах,  і  в  просинь,
                                                   У  туманах,  і  в  дощах,
                                                   У  морозах  і  в  вітрах...

                                                   Життя,  ніби  небо,
                                                   Бува  світле  і  ясне,
                                                   Бува  й  чорне,  і  журне,
                                                   Та  незмінно  чарівне...

                                                     Життя,  ніби  світ,-
                                                     І  широке,  і  просторе,
                                                     Завершує  свій  політ,
                                                     Спочиває  у  спокої...

       

                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884175
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.07.2020

БУЛО СЕЛО… ВЕСЕЛІ ХАТИ…

                                       Було  село...Веселі  хати,
                                       І  люди,  сповнені  тепла,
                                       Вміли  любить  і  працювати,
                                       І  річка  лагідна  текла...

                                       Води  тихенько  хлюпотіли,
                                       Ловили  рибу  хлопчаки,
                                       Верби  тихенько  шелестіли,
                                       Й  щоліта  соняхи  цвіли...

                                       Пишались  клени  і  тополі,
                                       Що  люди  дружніми  були,
                                       Усе  було,  всього  доволі,
                                       І  з  димарів  дими  пливли...

                                       Літа  минали  швидкоплинно,
                                       Перемінилося  село,
                                       Давно  збідніло  й  похилилось,
                                       І  бур"янами  заросло...

                                       Пусті  подвір"я  і  городи,
                                       І  хати  схилені  стоять,
                                       Немає  тину,  лиш  ворота,-
                                       Від  вітру  ще  бува  скриплять...

                                       Село  і  люди  постаріли,
                                       Молодь  роз"їхалась  давно,
                                       Пустка  навкруг,  лише  ворони,
                                       Й  навіть  сороки  стрекотять...
   
                                       Садки  вишневі  похилились,
                                       Лиш  де  -  не  -  де  димок  пливе,
                                       Річка  і  верби  зажурились,
                                       Що  дітвора  до  них  не  йде...

                                       Повільно  човгає  старенький,
                                       Дідусь  по  стежечці  бреде,
                                       Назустріч  хлопець  молоденький,
                                       Все  розглядаючи  іде...

                                       Зустрівся  поглядом  з  стареньким,
                                       Очі  засяяли  в  обох,
                                       Бо  внучок  то,  пізнав  старенький,
                                       Почув  молитви  діда  Бог...

                                       Отож  онучок  і  приїхав,
                                       Хоче  забрать  діда  з  села...
                                       Та  щось  не  хоче  дідусь  їхать,
                                       Тут  його    молодість  спливла...

                                         Онук  умовив  таки  діда,
                                         Повіз  у  місто  до  рідні...
                                         Оцю  історію  повідав,
                                         Знайомий  із  села  мені...

                                       Було  село...Веселі  хати,
                                       Працею  сповнені  жнива,
                                       Уміли  люди  працювати,
                                       Було  тут  щастя  і  дива...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884071
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2020

НА ЧОВНИКУ ЖИТТЯ…

                                                             На  човнику  життя,
                                                             На  березі  дитинства,
                                                             Спішили  в  майбуття,-
                                                             На  хвилях  мрій  іскристих...

                                                             Спішили,  а  куди,
                                                             Й  самі  майже  не  знали,
                                                             У  човника  води
                                                             Бувало  набирали...

                                                             Як  води  відійшли,
                                                             Кудись  мрії  дитячі,
                                                             У  юність  припливли,-
                                                             Мрії  нові  крилаті...

                                                             На  човнику  життя
                                                             Ми  знову  поспішали,
                                                             У  нове  майбуття,
                                                             Вже  й  зрілими  ставали...

                                                             Як  води  і  літа
                                                             Пливли  між  берегами,
                                                             Бувало  й  поверта
                                                             Невдалими  шляхами...

                                                             Та  збитися  з  путі,
                                                             Ми,  звісно,  не  бажали...
                                                             І  човником  життя
                                                             У  гавань  потрапляли...

                                                             Бувало  човник  нас
                                                             Носив  і  проти  вітру...
                                                             А  невблаганний  час
                                                             Сріблив  нашу  "палітру".

                                                             На  човнику  життя,
                                                             Потроху  ми  старіли,
                                                             У  нове  майбуття
                                                             Пливли  вже  й  наші  діти...

                                                             Не  зупинялись  ми
                                                             І  дітям  помагали,
                                                             Розважливі  були
                                                             І  вдало  веслували...

                                                             На  човнику  життя,
                                                             З"явились  в  нас  онуки,
                                                             І  ми  без  каяття
                                                             Їм  підставляли  руки...

                                                             На  човнику  життя
                                                             Ми  все  ж  таки  стомились,
                                                             Йдемо  ж  у  майбуття,
                                                             І  мрії  не  спинились...

                                                             На  човнику  життя,
                                                             Вже  є  у  нас  правнуки,
                                                             Ми  вірим  в  майбуття,
                                                             Хоч  і  слабкі  в  нас  руки...

                                                             На  човнику  буття
                                                             Долаєм  перепони...
                                                             Повзем  у  майбуття,
                                                             Хоч  вже  і  не  здорові...

                                                             На  човнику  життя,
                                                             На  березі  любові,
                                                             Несем  у  майбуття,
                                                             Ми  спогади  чудові...

                                                             Є  мрія  ще  жива,
                                                             Щоб  човник  не  розбився...
                                                             І  мрія  ще  жила
                                                             Так,  як  колись  в  дитинстві...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.07.2020

МОЇ КВІТИ…

           Люблю  я  квіти:  айстри,  хризантеми,
           Гладіолуси  й  троянди  запашні,
           Петунії  і  мальви,  і  жоржини,
           Тамую  з  ними  болі  і  жалі...

           Я  в  квітах  бачу  зриме  і  незриме,
           А  їх  краса  -  то  досконалий  твір,
           Позбавлений  і  фальші,  й  гриму
           Назавжди  заповнили  мій  зір...

           Я  доглядаю  їх  з  великою  любов"ю,
           І  розмовляю  з  ними,  як  з  людьми,
           І  відчуваю  з  ними  я  обнови,
           Як  перед  Богом  і  перед  дітьми...

           Завважую  в  них  затишок  від  "бурі",
           Долаю  смуток  й  суєту,
           І  дні  здаються  не  такі  похмурі,
           І  в  світ  мій  додають  вони  красу...

           Для  них  завжди  віддать  готова  
           Свій  вільний  час  і  силу  всю  свою,                              
           Буде  краса  їх  зоряна  й  здорова,
           Допоки  я  у  світі  цім  живу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883566
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2020

МИНАЄ ЧАС, МИНАЮТЬ ЛЮДИ…

                                       Минає  час,  минають  люди,
                                       Минає  все  без  вороття...
                                       Старе  відійде,  нове  буде...
                                       Вірити  треба  в  майбуття...

                                       І  серед  бурь  і  днів  похмурих,
                                       Ще  зблисне  сонечко  не  раз...
                                       На  зміну  прийдуть  нові  люди,
                                       Настане  новий  диво  -  час...

                                         Боротись  будуть  нові  люди,
                                         І  будуватимуть  нове,
                                         Вони  сміливі  й  добрі  будуть,
                                         І  все  оновиться  живе...

                                         Усім  нам  хочеться  в  майбутнє,
                                         Послання  радісне  послать:
                                         Про  сьогодення  незабутнє,
                                         Красиве  й  лагідне  сказать...

                                         І  побажати  їм  боротись
                                         За  рідний  край,  за  свій  народ,
                                         Богові  вірить  і  молитись,
                                         Щоб  досягли  нових  висот...

                                         Не  пропустити  у  майбутнє
                                         Панів,  що  кров  людськую  п"ють,
                                         І  тих,  хто  в  наше  сьогодення,-
                                         Народ  і  край  свій  продають...

                                         Не  допускати  війн  ніколи,
                                         Несправедливості  й  брехні...
                                         Жити  в  пошані  і  любові
                                         На  нашій  праведній  землі...

                                         Минає  час,  минають  люди,
                                         Минає  все  без  вороття,
                                         Хай  лине  радість  й  щастя  всюди,-
                                         І  в  сьогодення,  й  в  майбуття!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883429
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2020

РАНКОВІ ЗВУКИ…

                                       "Ша  -  ша  -  ша;  шу  -  шу  -  шу!"-
                                         Чую  я  щоранку...
                                         По  подвір"ю  я  хожу,
                                         Бува  й  насвітанку.

                                       "Ша  -  ша  -  ша!"  -  співають  квіти,
                                       "Шу  -  шу  -  шу!"  -  у  листі  вітер,
                                       "Ку  -  Ку  -  Ку!"  -  кує  зозуля,
                                         Я  її  щоранку  чую.

                                       "Ко  -  ко  -  ко!"  -  кокоче  курка,
                                         Їй  вторить  і  чубатурка...
                                         Півня:  "Ку  -  ку  -  рі  -  ку  -ку!",-
                                         Чую  я  в  своїм  кутку.

                                       "Му  -  му  -  му!"  -  співа  корова,
                                         То  ж  кормилиця  чудова,
                                       "Ме  -  ме  -  ме!"  -  це  вже  коза,
                                       "Срі  -  срі  -  срі!"  -  це  стрикоза...

                                       "Мяу  -  м"яв!"  -  мій  кіт  м"яука,
                                         Це  його  така  наука...
                                       "Гав  -  гав  -  гав!"  -  це  від  собаки,
                                         Ось  такі  у  мене  штати...

                                       "Га  -  га  -  га!"  -  стрекочуть  гуси,
                                         Накормить  усіх  я  мушу...
                                       "Ках  -  ках  -  ках!"  -  це  вже  качки,
                                         Все  з"їдають  залюбки...

                                       "Цвірь  -  цвірінь!"  -  гука  горобчик,
                                         Веселенький,  ніби  хлопчик,
                                       "Сю  -  сю  -  сю!"  -  співа  синиця,-
                                         Різні  звуки  мають  птиці...

                                     "Тук  -  тук  -  тук!"  -  це  вже  від  дятла,-
                                         І  у  будні,  і  у  свята,
                                         Він  найкращий  трудівник,
                                         До  роботи  він  привик...

                                     "Кар  -  кар  -  кар!"  -  це  від  ворони,
                                         Було  вчора  і  сьогодні...
                                         Так  буває  день  при  дні,
                                         І  не  сумно  жить  мені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2020

Я ЛЮБЛЮ СПОСТЕРІГАТИ…

                                         Білі  хмари,  як  отари,
                                         По  небу  пливли,
                                         Синяві  його  безкраїй
                                         Краси  додали...

                                         Попливла  б  і  я  за  ними,
                                         Та  безкрила  я...
                                         Для  них  рідне  Небо  синє,
                                         Для  мене  -  Земля!..

                                         Я  за  хмарами  полину,-
                                         Звісно,  у  думках...
                                         Уявлятиму  картину,
                                         Що  побачу  там...

                                         Там  безмежнії  простори,
                                         В  який  бік  не  глянь...
                                         Сонце,  Місяць  там  і  Зорі,
                                         Й  незміряна  даль...

                                         В  Галактичному*  просторі
                                         Є  скупчення  Зір,
                                         І  Туманності  із  пилу,
                                         Ще  й  газу  без  мір...

                                         Наша  Сонячна  Система,-
                                         То  Молочний**  Шлях,
                                         Її  вивчення  -  це  тема
                                         Наукових  праць...

                                         Я  ж,  як  кожная  людина,
                                         На  Землі  живу,
                                         І  Земля  для  мене  мила,
                                         Я  її  люблю...

                                         Та  люблю  й  спостерігати
                                         Я  і  в  небесах,
                                         Бо  цікаво  мені  знати,
                                         Що  там  є  і  як?..

                                         Білі  хмари,  як  отари,
                                         Кличуть  мене  в  даль...
                                         Те,  що  я  живу  безкрила,
                                         Мені  і  не  жаль...

                                         Вистача  на  Землі  дива,
                                         Як  і  в  Небесах...
                                         І  була  я  тут  щаслива
                                         Не  лише  в  думках...

                                         Тут  і  буду  доживати
                                         Свого  віку  я...
                                         Рідну  Землю  прославляти,-
                                         Місія  моя!..

                                         *Від  Галактики  -  космічні  системи,  що  складаються
                                             з  газових  туманностей,  розсіяного  газу  та  пилу.
                                   **  Народна  назва  Чумацький  Шлях,  містить  понад  100  млрд  Зір.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882844
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.07.2020

ДАНЬ ВІД БОГА… (повторно, з корективами)

                                         І  Земля,  і  Сонце,  й  Небо,
                                         І  садки,  річки  й  поля-
                                         Все,  що  є  навколо  мене-
                                         Це  життя  й  любов  моя.
                                         І  нема  їй  міри  -  ліку,
                                         І  не  буде  їй  кінця.
                                         Ця  любов  моя  довіку,
                                         Дань  від  Бога,  від  Творця.
                                         Все  окрилює  в  цім  світі:
                                         Цвіт  рослин  і  спів  птахів,
                                         І  кущі,  й  дерева  в  лісі,
                                         Й  загадковий  дух  степів.
                                         Та  найбільш  вона  потрібна
                                         Людям  нашої  землі:
                                         І  студенту,  і  міністру,
                                         І  тобі,  й  йому,  й  мені.
                                         Хоч  буває,  що  спокою
                                         Вона  й  втіхи  не  дає.
                                         Та  веде  нас  за  собою,
                                         Силу  нам  в  житті  дає.
                                         І  коли    печаль  огорне,
                                         Душа  й  серце  заболить,
                                         Знай:  любов  лиш  допоможе
                                         Негаразди  пережить.
                                         І  тоді  печаль  минеться,
                                         І  озветься  серце  знов,
                                         Бо  навічно  зостається
                                         Й  держить  в  світі  нас  любов.
                                         І  нема  їй  міри-  ліку,
                                         І  не  буде  їй  кінця.
                                         Та  любов  живе  довіку,
                                         Що  від  Бога,  від  Творця.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882617
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2020

ХОДИТЬ ЛІТО КОЛО БРОДУ…

                                                   Ходить  літо  коло  броду,
                                                   Та  й  питає  тиху  воду:
                                                 "Чом  ти,  воде,  поспішаєш,
                                                   А  куди,  ти  хоча  б  знаєш?.."

                                                   Йду  у  поле,  там  є  квіти,
                                                   Я  плету  вінок  із  жита,
                                                   Квіточками  заплітаю,
                                                   На  голову  надіваю...

                                                   Іду  далі  я  до  гаю,
                                                   Соловей  вже  не  співає,
                                                   Листя  на  кущах  тріпоче,
                                                   Щось  сказати  мені  хоче...
 
                                                   Я  біля  кущів  спиняюсь,
                                                   І  навколо  розглядаюсь,
                                                   Листя  сонечком  горить,
                                                   Дуб  замріяний  стоїть...

                                                   Розмовляю  я  з  кущами,
                                                   Дубову  кору  торкаю,
                                                   Кажу  йому:  "Не  журися,
                                                   В  тебе  гарний  стан  і  листя!"

                                                     Дуб  усміхнено  киває,
                                                     Своє  гілля  розправляє,
                                                     Вітерець  листям  шумить,
                                                     Літом  добре  усім  жить...

                                                       Ходить  літо  коло  броду,
                                                       Розлива  тепло  і  вроду...
                                                       Намагаюсь  я  вловить,
                                                       Красу  свою  відновить...

                                                       Та  мені  це  не  вдається,
                                                       Вітер  з  мене  вже  сміється,
                                                       Ніби  каже:  "Зупинись,
                                                       До  чоло  свого  торкнись...

                                                       Ти  ж    бабуся  вже  старенька,
                                                       Ходиш  тихо  помаленьку,
                                                       Дякуй  Богу,  що  живеш,
                                                       Та  й  минуле  ж  не  вернеш!"

                                                       Ходить  літо  коло  броду,
                                                       Розлива  тепло  і  вроду...
                                                       Я  тепло  те  відчуваю,
                                                       Що  стара  й  без  вітру  знаю!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882386
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2020

СІМ"Я І РОДИНА _ ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО… (до Дня Родини)

                                         У  світі  існує  мільйони  імен,
                                         Та  в  мене  найкраще  було  й  є  тепер,
                                         Цікаве,  красиве,  любиме  ім"я,-
                                         Звучить  пречудово,  ім"я  це  -  СІМ"Я!!!
                                         І  вчора,  й  сьогодні,  і  завтра,  й  завжди,-
                                         Ім"я  це  для  мене,  як  сонце  згори...
                                         Мене  зігріває  щомиті  воно...
                                         І  кращого  в  світі  нема  й  не  було...
                                         СІМ"Я  -  це  і  мама,  і  тато,  і  діти,
                                         Хоч  важко  буває,  та  всі  ніби  квіти,
                                         Усі  розквітають,  як  разом  бувають,
                                         І  разом  все  роблять,  та  ще  і  співають...
                                         Сніданки,  обіди,  вечері  готують,
                                         Цікаві  розмови,  і  часом  жартують...
                                         Про  справи  говорять  сімейні  й  державні,
                                         Свободу  і  Волю,  про  мову  і  право...
                                         Живуть  сьогоденням,планують  майбутнє,
                                         Надіються  й  вірять,  що  все  буде  путнє...
                                         У  спогади  линуть,  у  предків  минуле,-
                                         Ніщо  не  забуте,  ніхто  не  забутий...
                                         Всі  разом  буває  ідуть  у  походи,
                                         Сім"ю  це  єднає,  зникають  незгоди,
                                         Походи,  палатки  і  вогнища-диво,
                                         Додають  здоров"я  і  кожен  щасливий...
                                         СІМ"Я  і  РОДИНА  -  в  них  радість  і  мрії,
                                         Повага  і  Віра,  Любов  і  Надія...
                                         Бабусі,  дідусі  і  сестри,  й  брати,
                                         Як  все  в  усіх  добре,  щасливий  і  ти!
                                         СІМ"Я  це  і  складно,  і  дуже  важливо,
                                         Робити  всім  треба  усе  що  можливо...
                                         У  будні  і  в  свята:  увага,  турбота,
                                         Довіра  і  радість,  постійна  робота...
                                         СІМ"Я  І  РОДИНА  -країни  частина,
                                         Уся  УКРАЇНА  -  це  наша  РОДИНА...
                                         Це  Небо  і  Сонце,  і  Місяць,  і  Зорі,-
                                         Незвідані  перли  в  космічнім  просторі...
                                         І  я  повторятися  буду  і  буду,
                                         Найкраще  у  світі  з  імен  всіх  ім"я,
                                         Ім"я  пречудове,  ім"я  це  -  СІМ"Я!!!
                                         Сім"я  і  Родина  -  це  дуже  важливо,
                                         Було  так  і  буде:  сьогодні  й  завжди,
                                         Без  цього  життя  не  буває  можливе,
                                         І  край  наш,  і  люди  не  будуть  щасливі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2020

НАСТРІЙ ВЕСЕЛИЙ… (повторно з корективами)

                                         Настрій  веселий  доволі,
                                         Усмішка  гра  на  устах.
                                         Руки  готові  в  долоні
                                         Промені  сонця  зібрать.
                                         Ніби  лечу  в  сині  далі,
                                         (Так,  як  літала  у  снах).
                                         І  повернулась  в  дитинство
                                         В  зоряний  лагідний  час.
                                         Вірус  й  безлад  не  злякали,
                                         Зникли  і  сум  мій,  і  страх,
                                         Мрії  мої  заспівали:
                                         В  віршах,  піснях  і  казках.
                                         Ріки,  моря,  сині  далі,
                                         Місяць  і  зорі  без  назв.
                                         І  в  п'янкім  захваті  долі
                                         Я  повертаюсь  назад.
                                         Чистий  світанок  і  небо,
                                         У  незбагненний  цей  час.
                                         День  почанається  в  мене
                                         З  усмішкою  знов  на  устах.
                                         Ніби  важкезної  ноші
                                         Я  не  носила  давно.
                                         Лагідні  сни  в  добрій  ночі,
                                         Ніби  солодке  вино.
                                         Настрій  веселий  доволі,
                                         Усмішка  гра  на  устах.
                                         Небо  і  місяць,  і  зорі
                                         Не  на  яву,  так  у  снах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

ДАЙ, БОЖЕ, ЩОБ ВСЕ БУЛО ГОЖЕ…

                                   Дай  Боже,  дай  Боже,
                                   Щоб  все  було  гоже...
                                   Й  природа  була  не  німа,
                                   Щоб  сонце  світило,
                                   Були  в  людей  сили,
                                   Щоб  зник  і  цей  вірус,  й  війна...

                                   Щоб  люди  дружили,
                                   Все  вміло  робили,
                                   І  діток  ростили  своїх...
                                   Щоб  всі  працювали,
                                   І  горя  не  знали,
                                   Й  співали  красиві  пісні...

                                   Щоб  вірус  цей  клятий,
                                   Не  йшов  до  нас  в  хати,
                                   І  зник  звідусіль  назавжди...
                                   Щоб  люди  всміхались,
                                   За  руки  всі  брались,
                                   І  в  дружбі,  і  в  праці  жили...

                                   Дай  Боже,  дай  Боже,
                                   Щоб  зникло  негоже,
                                   І  квіти  росли,  і  садки...
                                   Щоб  люди  співали,  
                                   Тебе  прославляли,-
                                   Сьогодні  і  завтра,  й  завжди...

                                   Щоб  діти  зростали,
                                   Навчались  й  читали,
                                   І  шлях  свій  життєвий  знайшли...
                                   Створили  щоб  сім"ї,
                                   Достойні  і  гідні,
                                   Любили  свій  край  й  берегли...

                                   Дай  Боже,  дай  Боже,
                                   Щоб  все  було  гоже,
                                   У  Мирі  щоб  люди  жили...
                                   Щоб  влада,  нарешті,
                                   Людей  зрозуміла,
                                   І  люди  в  пошані  були...
                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020

ЖДУ ДНІВ ЩАСЛИВИХ…

                                           Знов  голосні                          Ні,  це  не  сни
                                           Літа  пісні,-                                Чую  з  імли
                                           Вітер  співає...                      Я  пісні  літні...
                                           Струни  густі                            Линуть  думки
                                           Щодень  при  дні,                В  давні  роки,
                                           Серця  торкають...            В  дитячі  мрії...
                                                                                     Я  без  мети
                                                                                     Готова  йти,-
                                                                                     На  поклик  пісні...
                                                                                     Місяць  вгорі,
                                                                                     Зорі  ясні,
                                                                                     Думки  навісні...
                                           Та  все  ж  вже  ніч                Вийду  надвір
                                           Іде  навстріч,                            На  поклик  зір,                  
                                           Ніби  з  туману...                    В  вечірню  пору...
                                           Як  світлотвір,                          Тягне  мене,
                                           В  небо  до  зір,                          Кудись  жене,-
                                           Вводе  в  оману...                  Зі  свого  двору...
                                                                                   Я  не  боюсь,
                                                                                   Не  повернусь
                                                                                   В  промінні  білім...  
                                                                                   Я  усміхнусь,
                                                                                   І  зупинюсь
                                                                                   Під  пишним  гіллям...
                                           Стежку  свою                              Та  чую  я
                                           Не  промину,                                Пісні  й  у  сні,
                                           Вернусь  до  хати...              В  своїм  томлінні,
                                           Сповнена  мрій                          Подих  вітрів,
                                           Й  нових  надій,                          Трепет  лісів,
                                           Я  ляжу  спати...                        Літа  зомління...
                                                                                   Літні  пісні
                                                                                   Ще  голосні
                                                                                   Вітрів  пестливих,
                                                                                   Щебет  птахів,
                                                                                   Трепет  степів,
                                                                                   Жду  днів  щасливих...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2020

ОСТАННІЙ СТУДЕНТСЬКИЙ РУБІЖ… (проза)

                                               Швидко  проминули
                                               Студентскії  роки...
                                               Були  і  навчальні,
                                               Були  і  святкові...
                                               Залишавсь  останній
                                               Рубіж    до  диплома...
                                               Іспити  державні,
                                               І  стежки  до  школи...

                     Після  всіх  митарств:  лекцій,  семінарів,  заліків,  екзаменів,  переживань,  віри  і  зневіри,..  прийшли  до  нас  і  державні  іспити...  Не  знаю  як  у  інших  вузах,  та  й  у  нашому  теж,  а  в  нас  вони  були  насичені  і  підготовкою,  і  вивченням,  і  повторенням,  і  надією,  що  все  буде  гаразд.  На  держаних  іспитах  мені  довелося  бути  не  одній,  а  разом  зі  своїм  чотиримісячним  синочком,  і  мамою  -  нянею.  Жили  ми  на  квартирі,  синочка  я  ще  не  підкормлювала,  так  як  мого  молока  йому  вистачало.  Незручності  звичайно  були,  бо  ж  не  завжди  я  могла  вчасно  прийти,  щоб  накормити  своє  дитя.  Іноді  мамі  доводилось  приносити  його  до  мене  в  інститут,  бувало  вдало,  а  бувало  що  ми  й  розминалися,  я  бігла  до  квартири  найкоротшим  шляхом,  а    мамі  несла  дитя  іншим...Після  двох  тижнів  таких  митарств,  до  нас  приїхав  мій  чоловік,  та  й  забрав  наше  дитя  і  маму  додому,  заявивши,  що  забезпечить  дитя  свіжим  коров"ячим  молоком,  а  як  все  це  зробити  знає    і  його  мама,  і  моя...Подумавши,  ми  з  ним  погодились,  бо  ж  навіть  за  цей  короткий  час,  і  я,  і  мій  синочок  змарніли  так,  що  у  нього  аж  в  душі  похололо...Та  не  про  це  сьогодні  моя  мова.  Хочу  повідати  читачам,  як  протікали  ці  іспити.  У  когось  з  наших  студентів  був  хтось  знайомий  в  деканаті,  і  наші  студенти-хитруни  вирішили  це  використати.  Та  студентка  якимись  правдами  і  неправдами  змогла  дістати  білети  з  усіх  чотирьох  предметів,  а  саме  з  історій  КПРС,  матаналізу  і  вищої  алгебри,  аналітичної  геометрій  і  методики  викладання,  педагогіки  і  психології...Звісно  не  безкоштовно,  всі  студенти  доклали  до  цього  процесу  свої  кошти.  Потім  знайшлися  "розумники",  які  вирішили,  що  потрібно  скласти  шпаргалки.  На  іспитах  студенти  йшли  за  списком:  на  першому  зверху  вниз,  на  другому  знизу  вгору  і  т.  д.  Першим  іспитом,  звісно  була  історія  КПРС.  Шпаргалки  писали  у  п"яти  екземплярах,  з  тим,  щоб  перші  четверо  взяли  собі  по  екземпляру,  а  п"ятий  примірник  брав  той,  хто  йшов  п"ятим  і  т.  д.  До  написання  шпаргалки  з  історії  мене  звільнили,  як  кормлячу  маму.    Так  як  я  була  друга  у  списку  студентів,  то  перед  першим  іспитом  мені  ще  звечора  дали  один  екземпляр  тих  шпаргалок.  "Дома"  я  його  прочитала,  а  ранком  віддала  керівнику  і  організатору  цього  процесу,  нащо  та  з  подивом  зазначила,  що  я  даремно  відмовляюся,  адже  ж  не  знаю,  який  матеріал  буде  у  моєму  білеті.  Та  я  відповіла,  що  все  те,  що  написано  у  цих  шпаргалках  я  уважно  прочитала  і  виявила,  що  все  що  там  написано  я  знаю,  то  для  чого  ж  я  буду  брати  ті  шпаргалки.  Здала  екзамен  я  на  "5"  і  без  шпаргалки.  На  інші  іспити  писати  шпаргалки  довелось  і  мені.  Другий  іспит  я  здавала  передостанньою,  рахунок  ж    бо  
йшов  знизу.  Шпаргалки  я  звісно  взяла,  де  їх  прилаштувати  мабуть  знає  кожен,  хто  хоч  колись  здавав  іспити.  Коли  я  взяла  квиток  і  сіла  за  стіл  для  підготовки,  то  виявила,  що  все  знаю  і  без  шпаргалки...Та  не  дивлячись  на  це,  мені  стало  страшно,  подумалось,  а  що  як  при  відповіді  мої  шпаргалки  випадуть?..Слава  Богу  все  обійшлося...Мою  відповідь  і  пояснення  члени  комісії  слухали  з  великою  увагою,  і  коли  я  все  виклала,  один  з  викладачів  сказав,  що  все  добре  і  запитав  інших  про  те,  що  запитань  не  буде,  та  один  з  членів  комісії  все  ж  вирішив  дати  мені  запитання,  і  коли  я  на  нього  відповіла,  підняв  руки    і  сказав:  "Здаюсь!"  Отримала  я  ще  одну  п"ятірку,  і  вже  на  наступні  два  іспити  шпаргалок  не  брала.  Здала  всі  іспити  на  п"ятірки.  Коли  іспити  закінчилися  мене  і  ще  одного  студента  Синцова  Анатолія  викликали  в  деканат  і  запропонували  перездати  екзамен  з  політекономії,  бо  в  нас  майже  з  усіх  предметів  були  п"ятірки,по  одному  чи  двох  четвірки,  а  з  політекономіки  трійки,  і  якщо  ми  перездамо  хоча  б  на  четвірки,  то  отримаємо  "червоні"  дипломи...    Та  ми  перглянувшись  між  собою  одностайно  вирішили  відмовитись  від  цієї  пропозиції,  бо  все  ж  таки  були  виснажені  від  усіх  іспитів...
           Іспити  скінчились,  ми  пішли  до  школи,
           Вже  не  школярами,  ми  вже  педагоги...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881266
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2020

У МОЄМУ САДКУ…

                                               Дозріли  вже  сунички,
                                               В  моїм  диво  -  садку...
                                               Блискучі,  незалежні,
                                               Як  маки  в  квітнику...

                                               А  поруч  них  порічки
                                               Сережками  висять,
                                               Вони  неначе  свічки
                                               На  сонечку  блистять...

                                               Я  рву  їх  повні  жмені,
                                               У  рот  собі  кладу...
                                               І  котик  біля  мене,
                                               Муркоче  на  виду...

                                               Йому  я  пропоную
                                               Усю  цю  смакоту...
                                               Та  він  не  розуміє
                                               Їх  смак  і  красоту...

                                               Смакую,  відчуваю,
                                               Приємний  їхній  смак,
                                               Таких  ніде  немає,
                                               Лиш  є  в  рідних  садках...

                                               Дивлюсь,  що  вже  й  малина
                                               Дозріла  у  садку...
                                               Та  й  вишня  червоніє,
                                               У  мене  на  виду...

                                               До  вишні  і  малини
                                               Пізніше  я  прийду...
                                               Ось  трішечки  спочину
                                               На  лавочці  піду...

                                               Сідаю,  споглядаю,
                                               Я  літечка  красу...
                                               Як  добре,  що  в  цім  світі,
                                               І  в  літі  я  живу!..  

 
                                                 


 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881083
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2020

УДОВИНА ДОЛЯ… (До Дня Солдатської Вдови)

                                               Не  дощі  то,  й  не  сніги
                                               Вдовам  коси  вкрили,
                                               Не  бурани  й  не  вітри
                                               Постаті  схилили...
                                               Їм  судилися  в  житті
                                               І  щастя,  і  горе...
                                               Все  було  на  їх  путі
                                               В  удовиній  долі...
                                                       
                     Приспів:  Доля  удовина,
                                                 Пісня  солов"їна,
                                                 То  співа,  то  плаче,
                                                 То  стогне,  то  скаче...

                                                 А  роки,  як  зграї  птиць,
                                                 Летять,  не  вертають...
                                                 Не  зникає  їхній  плач,
                                                 Журавлів  чекають...
                                                 Не  вертають  журавлі,
                                                 Їх  війна  забрала...
                                                 Їхні  діточки  малі,
                                                 Вже  й  дорослі  стали...

                       Приспів:  Доля  удовина,
                                                   Пісня  солов"їна,
                                                   Щастям  повернулась,
                                                   Дітками  всміхнулась...

                                                   Вони,  як  журавки,
                                                   Діточок  плекали,
                                                   Якби  були  крила,
                                                   За  дітьми  б  літали...
                                                   Не  дощі  і  не  сніги
                                                   Обличчя  вмивають,
                                                   Не  тумани  і  вітри,
                                                   Коси  розплітають...

                         Приспів:  Доля  удовина,
                                                     Доля  сиротлива:
                                                     До  землі  зігнула,
                                                     Внуками  всміхнула...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.06.2020

РАНКОВА ПРИГОДА… (сьогоднішня)

                                         У  небі  знов  хмари,
                                         Вмивають  дощами:
                                         Ліси  і  поля,  і  садки...
                                         То  блиснуть  вогнями,
                                         То  вдарять  громами,
                                         Сховатись  немає  куди...
                                                                 Під  дерево  стати,
                                                                 Усе  ж  неможливо,
                                                                 Свої  ж  і  ловлю  я  думки...
                                                                 Добігти  до  хати,
                                                                 Хоча  й  мокрій  стати,
                                                                 Та  все  ж  врятуватись  таки...
                                           Рвонулась,  побігла,
                                           Намокнути  встигла,
                                           Ступила  на  мокрий  поріг...
                                           Під  дашком  сховалась,
                                           Як  злива  почалась,
                                           До  мене  прибіг  мокрий  кіт...
                                                                   І  хмари  густіли,
                                                                   І  громи  гриміли,
                                                                   І  злива  стіною  пливла...
                                                                   Я  Богу  молилась,
                                                                   Спинити  просила,
                                                                   Та  злива  невпинно  росла...
                                         Хоч  злива  й  уперта,
                                         Спинилась  нарешті,
                                         І  хмари  у  даль  попливли...
                                         А  з  хмарами  спішно,
                                         І  громи  успішно
                                         Ту  зливу  кудись  віднесли...
                                                                     Як  добре,  що  злива,
                                                                     Була  незлобива,
                                                                     Не  встигла  зробити  біди...
                                                                     Незвична  та  злива
                                                                     Навколо  все  вмила,
                                                                     Й  пішла  невідомо  куди...
                                         А  я  зайшла  в  хату,
                                         Та  й  нумо  писати,-
                                         Про  зливу  і  грізні  громи...
                                         Сидів  біля  мене
                                         І  котик  кудлатий,
                                         Вже  й  снідати  з  ним  ми  пішли...
                                                                     Все  тихо  скінчилось,
                                                                     Усе  обновилось,
                                                                     І  сонце  світило  в  вікно...
                                                                     Ми  з  котиком  разом,
                                                                     Пішли  погуляти,
                                                                     Нам  гарно  й  комфортно  було...
                                                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880507
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2020

ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕСТОЯННЯ…

                                             Сонце  тепло  нам  дарує,
                                             Всіх  і  усе  воно  гріє,
                                             В  небі  щоденно  мандрує,
                                             Сонце,  як  батечко,  рідне...

                                               Сонце  встає  вранці  -  рано,
                                               У  весняну  й  літню  пору,
                                               Світить  і  гріє  щоденно,
                                               І  піднімається  вгору...

                                               Зо  світу  і  аж  до  ночі,
                                               Очі  свої  не  стуляє,
                                               Вчора  і  завтра,  й  сьогодні,
                                               Гріє  і  світ  звеселяє...

                                               Сонце  -  це  з  див  усіх  диво,
                                               Іншого  в  світі  немає,
                                               Прямо  і  стрімко,  й  ігриво,
                                               Все  воно  бачить  і  знає...

                                               Сонце  в  мішок  не  уловиш,
                                               Решетом  також  не  вхопиш,
                                               Світить  воно  і  для  добрих,
                                               Та  і  на  злих,  й  непривітних...

                                               Сонце  одне  лиш  на  небі,
                                               Вміє  радіти  новому,
                                               В  ньому  завжди  є  потреба,-
                                               Людям  і  всьому  живому...

                                               Сонце  встигає  усюди,
                                               Не  затушить  й  не  спинити,
                                               Люблять  його  усі  люди,
                                               Звірі,  рослини    і  квіти...

                                               Сонце  у  небі  зависло,
                                               Так  бува  раз  лиш  у  році,
                                               В  небі  стає  урочисто,
                                               Земля  у  теплій  сорочці...

                                               Сонце  за  обрій  заходить,
                                               Місяць  на  зміну  приходить,
                                               Місяць  звичайно  не  сонце,
                                               Хоч  він  також  гарно  світить...

                                               Місяць  -  козацьке  то  сонце,-
                                               Кажуть  так  здавна  в  народі,
                                               І  козакам  й  світу  світить,
                                               Та  все  ж  не  гріє  нікого...

                                                 Гарно  при  місяці,  звісно,
                                                 Усім  закоханим  вічно...
                                                 Та  з  ним  пшениця  не  зріє,
                                                 Й  холодно  тим,  хто  хворіє...

                                                 Сонце  у  небі  зависло,
                                                 Таке  чудове  єднання...
                                                 В  небі  безхмарно  і  чисто,
                                                 Літнє  це  сонцестояння!..
                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880394
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2020

ПРОЛІТАЮТЬ ЛІТА, ПРОЛІТАЮТЬ…

                                         Пролітають  літа,  пролітають,
                                         І  все  важче  стає  мені  жить.
                                         Я  на  старість  свою  не  зважаю,
                                         Негаразди  я  вмію  терпіть...

                                         Що  було,  те  пройшло,  промайнуло,-
                                         І  хороше  було,  і  гірке...
                                         Та  найкраще  усе  ж  не  забулось,
                                         Все  у  пам"яті  й  нині  живе...

                                         Хоч  давно  я  живу  в  самотині,
                                         А  була  ж  в  мене  гарна  сім"я...
                                         Я  любила,  й  мене  теж  любили,
                                         Й  лиш  від  щастя  блищала  сльоза...

                                         Чоловік  мій  давно  у  могилі,
                                         І  матуся,  і  брат  мій,  й  синок...
                                         Болить  серце  за  ними  донині,
                                         Не  втрачаю  все  ж  мрій  я  й  думок...

                                           Десь  роз"їхались  діти  і  внуки,
                                           В  них  свої  є  і  сім"ї,  й  діла...
                                           Слава  Богу,  що  є  в  нас  мобілки,
                                           Й  інтернет  додає  нам  тепла...

                                           Діти  й  внуки  мені  помагають,
                                           І  посилки  мені  часто  шлють,
                                           Хоч  не  часто,  та  все  ж  приїжджають,
                                           Хоч  далеко  від  мене  живуть...

                                           Хоч  малі  уже  маю  я  сили,
                                           Не  зчерствіл  у  мене  в  душі...
                                           Відчуваю  буває  я  крила,
                                           То  ж  й  сідаю  писати  вірші...

                                             Може  щось  і  не  так  написала,
                                             То  пробачення  я  попрошу...
                                             Математики  учнів  навчала,
                                             А  вірші  для  душі  я  пишу...

                                             Маю  вірних  чудових  я  друзів,
                                             З  ними  часто  розмови  веду,
                                             І  в  КП,  і  в  Фейсбуці    є  друзі,
                                             І  про  них,  і  для  них  я  пишу...

                                               Цьогоріч  десь  цей  вірус  узявся,
                                               Та  не  вбити  йому  моїх  мрій,
                                               Бо  я  вірю  в  удачу  і  щастя,
                                               Не  померкне  від  нього  цей  світ...

                                               Хочу  я,  щоб  всіх  мрії  здійснились,
                                               І  частіше  лунав  щирий  сміх,
                                               Очі  радістю  й  щастям  світились,
                                               Від  наснаги  й  життєвих  утіх...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880301
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2020

СОНЦЕ ЛАГІДНО ЗЕМЛЮ ГОЛУБИТЬ…

                       Сонце  лагідно  землю  голубить,
                       Нині  ж  літо  таке  чарівне...
                       Мені  холодно  більше  не  буде,
                       Сонце  тішить  і  гріє  мене...

                       Як  же  довго  його  я  чекала,
                       Затяжні  і  зима,  і  весна...
                       Чи  діждусь  ще  я  літа,  не  знала,
                       Дочекалась  і  літа,  й  тепла...

                         Додало  мені  літечко  щастя,
                         І  тепла,  і  дощу,  і  роси...
                         Я  надіюсь  і  вірю,  що  вдасться,
                         Ще  спізнати  всю  велич  краси!..

                         Холодам,  ані  вірусу  злому,
                         Не  вдалося  спинить  радість  всю.
                         Я  не  здамся  ніколи  й  нікому,
                         Бо  і  світ  я,  і  літо  люблю...

                         Сонце  лагідно  землю  голубить,
                         Вся  чарівність  його  на  виду,
                         І  я  вірю,  що  щастя  ще  буде,
                         З  задоволенням  в  літо  іду...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880174
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2020

ВЕСЕЛИНКИ ВІД ВАЛЕНТИНКИ…

                             1.  НЕПОРОЗУМІННЯ...
               
                                 -  Що  з  тобою,  доню  мила,
                                     Чом  плачеш  так  гірко?
                                 -  Та,  було  непорозуміння  
                                       З  твоїм  чоловіком...

                             2.    НАВІЩО    МІНУС?..

                                       Вовочка  запитує  бабусю:
                                   -  А  хіба  дати  можна  віднімати?..
                                   -  Не  знаю.  А  чому  ти  питаєш?..
                                   -  Та  бачив  у  татка  в  гаражі  якийсь  пам"ятник,  а  там  написано:
                                     "Любимій  тещі  від  вдячного  зятя,  а  нижче  дата  твого  народження
                                       і  знак  мінус...  "              

                               3.    КВИТИ

                                       -  Ну,  пробач  мене  Микито,  отаку  скотину,
                                           Зізнаюся,  покохав  я  твою  дружину,
                                           Вона  в  тебе  така  мила,  ніжна  і  привітна,
                                           Ще  й  до  того    третій  місяць  від  мене  вагітна...
                                         -Що?..За  це  мені  тепер  морду  будеш  бити?..
                                       -  Ні!  Не  буду,  бо  тепер  ми  з  тобою  квити...

                                 4.  ПРО    "  СТАГНАЦІЮ"

                                           Запитала  діда  Фенька:
                                       -  Що  таке  "стагнація?"
                                           Так  як  вмів  дід  пояснив:
                                       -  Це  коли  жирує  жменька,
                                           А  стогне  вся  нація...

                                   5.  ТЕПЛЕ    СЛОВО

                                         -  Ластівочко,  моя  люба!  Ну,  чому  ти  весь  час  сердишся  на  мене?
                                             Хоча  б  одне  тепле  ласкаве  слово  сказала!
                                             І  почув  у  відповідь:  "  ШУБА!"      

                                     6.    ГЕРОЙ

                                             Запитує  раз  дільничий  бабусю  Ульяну:
                                         -  Чи  ви  певні,  що  сусід  був  учора  п"яний?
                                         -   Я  не  бачила  його,  але  точно  знаю,-
                                               Він  коли  перебере,  жінку  й  тещу  лає...

                                           -  А  може,  ви  помилились?  -  каже  їй  дільничний...
                                           -  В  нього  вчора  настрій  був  дуже  войовничий,
                                               Їй  же  Богу,  не  брешу,ось  й  перехрещуся,
                                               Він  кричав,  що  "більше  тещу  й  жінки  не  боюся!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879915
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2020

ВЖЕ ЛІТО, ТЕПЛЕ ЛІТЕЧКО…

                                       Вже  літо,  тепле  літечко,
                                       Сповна  до  нас  прийшло...
                                       Рахує  час  зозуленька,
                                       Це  ж  літо,  не  кіно...

                                       Ми  літо,  літо-літечко,-
                                       Зустріли  залюбки...
                                       Його  тепле  проміннячко,
                                       Зігріє  всіх  таки...                  
   
                                       Уже  майже  півмісяця
                                       Купаємось  в  теплі...
                                       А  літо  усміхається
                                       Всім  людям  і  мені...  
                                                                                                                                                                                                                                                                                                           
                                       На      жаль,  це  тепле  літечко,
                                       Ще  з  вірусом  прийшло
                                       Та  літечко  проміннячком,-
                                       Все  ж  відганяє  зло...
                                 
                                       І  вірю  я,  і  вірую,
                                       У  літі,  як  в  раю...
                                       І  нам  не  треба  вірусу
                                       У  рідному  краю...

                                       Хай  згине  з  світу  вірус  той,
                                       За  обрій  відлетить...
                                       Усім  же  людям  хочеться,-
                                       Тепло  літа  ловить...

                                       Мені,  як  усім  хочеться,
                                       Щоб  зникло  усе  зло...
                                       Добро  хай  в  літі  множиться,
                                       Щоб  добре  всім  було...

                                                                         *  на  фото  я  з  онуком  Владиславом  07.06.2020  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879641
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2020

ЛІТНІЙ ЕТЮД…

                                                   Синє  небо,
                                                   Квітнуть  квіти,
                                                   Пахне  медом,
                                                   Віє  вітер,-
                                                   Все  це  літо,
                                                   Дивне  літо...
                                                   На  яву,  а  не  у  снах,
                                                   Лише  вірус  несе  страх...

                                                   Небо  синє,
                                                   Ранки  сині,
                                                   А  світанки  
                                                   Дивовижні...
                                                   Зорі  дивляться  з  гори,-
                                                   На  веселі  вечори...

                                                   Теплі  дні
                                                   Несуть  привіти...
                                                   Довгі  дні,
                                                   Короткі  ночі,
                                                   Синій  обрій,
                                                   Ніби  обруч,
                                                   Теплом  дихає    земля,
                                                   Серця  й  душі  звеселя...

                                           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879469
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2020

ПОСВЯТА ПОДРУЗІ…

                                       Не  змогла  я  тобі  в  день  народження,-
                                       Подарунки  і  квіти  дарить,
                                       Та  бажаю  тобі  сил  й  натхнення,
                                       І  співати,  писати  й  дружить...

                                       Ще  бажаю  тобі  я  удачі,
                                       У  твоїм  нелегкому  житті,
                                       Щоб  були  мрії  й  думи  гарячі,
                                       Й  не  було  негараздів  в  путі...

                                       Щоб  була,  як  і  є,  чарівною,
                                       І  співала  нові  ще  пісні...
                                       Не  бувала  ніколи  сумною,
                                       Ти  потрібна  всім  друзям  й  мені...

                                         Я  за  тебе  старіша,  подружко,
                                         І  нелегко  вже  жити  мені...
                                         Я  ціную  тебе  й  нашу  дружбу,
                                         І  я  вдячна  за  неї  тобі...

                                         Вдячна  долі  за  зустріч  з  тобою,
                                         А  ми  ж  дружим  немало  вже  літ,
                                         Вона  скріплена  певне  судьбою,
                                         Хай  живе  наша  дружба  повік!..

                                         Живемо  ми  у  різних  районах,
                                         Вірю  дружбі  не  буде  кінця,
                                         Розуміємо  ми  одна  одну,
                                         Звеселяє  це  душі  й  серця...

                                         І  хоч  бачимось  ми  нині  рідко,
                                         Та  це  нам  не  завада  в  житті,
                                         Спільні  справи,  то  наші  є  свідки,
                                         І  розмови  завжди  золоті...

                                         То  ж  кажу  тобі,  подруго,  знову:
                                     -  Слава  Богу,  що  ти  в  мене  є,
                                         Будь  весела,  співуча  й  здорова,
                                         Пісня  хай  тобі  сил  додає!..  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879157
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.06.2020

БАТЬКИ І ДІТИ, ХЛІБ І ЗЕМЛЯ…

                                   Батьки  і  Діти,  Сонце  й  Хліб,
                                   Мир  і  Здоров"я,  Любов  -  для  Всіх!
                                   Слово  і  Мова,  Місто  й  Село,
                                   І  Україна,  Київ  й  Дніпро!..,-

                                   Зима  і  Осінь,  Літо  й  Весна,
                                   Праця  і  Пісня,  Дім  і  Сім"я,
                                   Небо  і  Місяць,  Зорі  ясні,
                                   Все  Це  Потрібно  Всім  і  Мені!...

                                     Клени  й  Тополі,  Ріки  й  Моря,
                                     Гори  й  Долини,  Рідна  Земля,
                                     Ставки  й  Озера,  Ліси  й  Поля,-              
                                     Це  Україна  Всіх  і  Моя...                            

                                     Друзі  і  Школа,  і  Навчання,
                                     Світ  і  Природа,  і  Пізнання,
                                     Шляхи  -  Дороги  у  Майбуття,
                                     І  Перемоги,  Все  До  Пуття...

                                     Свободи  й  Волі  Ми  Досягли,
                                     Та  Справедливість  не  зберегли...
                                     Керують  Нами  знову  пани,
                                     Що  збагатитись  швидко  змогли...

                                     Влада  і  Люди,  Гріхи  й  Дива,
                                     Їх  обіцянки,  пусті  слова...
                                     Брехні  і  Зради  є  повсякчас    ,
                                     Труд  і  Натхнення  -  Найвищий  Клас!
 
                                     Верба  й  Калина,  Роси  й  Вода,
                                     Різні  Прогнози,вірус  й  біда,
                                     Літати  вмієм,  як  на  "коврі",
                                     Терпіть  і  Плавать  можем  самі...

                                     Мати  і  Діти,  Тисячі  Літ,                            
                                     Віра  й  Надія,  і  Білий  Світ,
                                     Тепло  від  Сонця  з  Давніх  Століть,
                                     Дано  все  Богом  і  для  Усіх...

                                     Дерева  й  Квіти,..і  бур"яни,
                                     Рани  і  болі,  Діти  Війни,
                                     Війни  й  Розлуки  страхом  кричать,
                                     Втрачені  Долі  -  суму  печать...

                                     Істини,  Пам"ять,  Воля  й  Народ,
                                     Науки  й  Праця  -  Гідні  Висот,
                                     Примхи  і  Моди,  Пекло  і  Рай,
                                     Що  Кому  Треба,  те  й  Вибирай!...

                                     Батьки  і  Діти,  Хліб  і  Земля,
                                     І  Україна  на  Всіх  Одна...
                                     Праця  і  Спокій,Правда  Жива,
                                     Нам  не  потрібні  брехні  й  Війна!!!

                                     
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878892
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2020

ПОСВЯТА ЖУРНАЛІСТАМ…

                                       Журналісти,  журналісти,
                                       Ви  встигаєте  усе...
                                       Фантазери  й  реалісти,
                                       Ми  вам  дякуєм  за  все...

                                       Ваші  долі  незбагненні,
                                       А  бувають  і  важкі,
                                       Ви  працюєте  щоденно,
                                       Завжди  щиро  й  віж  душі...

                                       Вами  звідані  дороги,
                                       То  в  дорозі,  то  в  путі...
                                       Повертаєтесь...Й  з  порогу,
                                       Зразу    пишете  статті...

                                       І  до  ранку  все  готове,
                                       Швидко  набрано  усе,
                                       Віддруковано  чудово,
                                       Поштальйон  нам  принесе...

                                         Ми  зі  святом  вас  вітаєм,
                                         Щиро,  просто  й  від  душі,
                                         Сил  й  наснаги  вам  бажаєм,
                                         Ваші  вірні  читачі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2020

ПРО ДІДІВ І КОСОВИЦЮ…

                                           Поля  засіяні,
                                           Трави  не  скошені,
                                           Діди,  вчуваючи  нову  грозу,
                                           Спішать    вже  з  косами,
                                           До  трав  із  росами,
                                           А  хмари  в  небі  знов  густі  пливуть...

                                             Ще    ранком  парило,
                                             Потім  захмарило,
                                             Діди  стривожились  і  голуби...
                                             Дощі  щоденнії,
                                             Клопоти  щемнії,
                                             Садки  нахмурились  й  старі  дуби...

                                             І  вітри  дмухали,
                                             І  грози  грюкали,
                                             Та  не  боялися  діди  грози,
                                             Ложили  косами
                                             Трави  покосами,
                                             Вони  ж  селяни  все  ж,  а  не  "тузи"...

                                             Хоч  стали  мокрими,
                                             Та  коси  цокали,
                                             Діди  спішилися  скосить  траву...
                                             Небо  не  плакало,
                                             І  з  хмар  не  капало,
                                             Всю  віднесли  біду  жваві  вітри...

                                             Поля  засіяні,
                                             Трави  вже  скошені,
                                             І  відійшли  у  даль  хмари  й  дощі...
                                             Вже  трави  з  росами,
                                             Лежать  покосами,
                                             Перемогли  в  труді  діди  старі...

                                             Вже  трави  скошені,
                                             Сохнуть  під  сонечком,
                                             Буде  на  зиму  сіно  з  тих  трав...
                                             Коровам  з  козами,
                                             Не  буде  голодно,
                                             І  молоко  буде  й  для  інших  страв...

                                             Мами  варитимуть,
                                             Діточки  питимуть,
                                             А  їсти  будуть  разом  усі...
                                             І  діти  виростуть,
                                             В  злагоді  житимуть,
                                             Діди  радітимуть  за  них  усіх...
                           
                                             РЕМАРКА:
                                             Ці  цікаві  діди,
                                             Нам  сусідами  були,
                                             Старший  з  них  Яків  Козак,
                                             А  молодший  Іван  Касьян*
             *  Козак  -це  справжне  прізвище  діда,  а  Касьян  це  прізвисько,  справжне  
                 прізвище  у  діда  було  красиве  -  Максименко,  та  він  народився  29  
                 лютого,  тому  й  дістав  прізвисько  Касьян,  і  так  називали  не  лише  його,  
                 а  й  усю  його  сім"ю,  і  не  лише  односельці,    а  всі  хто  з  ними  спілкувався.
                 А  вони  й  не  ображалися...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878435
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.06.2020

ЧАРИ ЛІТА…

             Уже  співають  солов"ї,
             Кують  в  гаях  зозулі...
             Це  літо  чари  золоті,
             Дарує  усім  людям...

             Чи  буде  так,  як  і  було,
             Вірус  нас  мучить  буде?..
             Чи  відійде  це  дике  зло,
             Не  зна  ніхто  з  нас,  люди...

               Чую  зозулине:  "Ку  -  Ку!",
               Вітри  легенько  віють...
               Квіти  на  клумбі  і  в  садку
               Серце  і  душу  гріють...  

               Роси  на  травах  блискотять,
               Літо  сія  красою...
               Буває  грози  торохтять,
               Дощі  йдуть  полосою...

               Дзюркоче  жайворона  спів,
               Застигло  все  в  покорі,
               Я  не  шукаю  диво  -  слів,
               Вони  самі  приходять...

               І  я  кладу  їх  на  папір
               Так,  як  душа  диктує...
               Слова  вкладаю  в  новий  твір,
               Літа  прихід  святкую...

               І  будуть  дні  ще  золоті,
               І  зникнуть  болі  всюди...
               І  серед  чар  в  літній  порі,
               Щасливі  будуть  люди!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2020

ПРО ДІТЕЙ і ДЛЯ ДІТЕЙ… ( від мого заочного друга Володимира Лашкула)

                                 1.  У  КОГО  ВДАЛАСЯ?
                                 
                                         Мама  гладить  по  голівці                  
                                         Доню  вередливу:
                                       "І  у  кого  ти  вдалася
                                         Отака  брехлива?"

                                         Доня  хмурить  оченята
                                         Сині,  наче  небо,
                                         Й  каже:  "Ти  ж    завжди  говориш,
                                         Що  я  вдалась  в  тебе!"          

                                   2.  БУДУ    ДЕПУТАТОМ

                                         Встав  синочок  з  ліжка
                                         І  говорить:  "Тату,
                                         Як  буду  дорослим,
                                         Стану  депутатом!"

                                       "А  чому    ти  хочеш
                                         Стати  депутатом?"
                                         Бо  у  них  є  пільги,
                                         Й  великі  зарплати!"

                                 3.  "РИБКА"                        

                                       "Ти  умієш  плавать?"-
                                         Йдучи  в  дитсадочок,
                                         Промовив  до  мами
                                         Маленький  синочок.

                                       "  Ні,  не  можу  зовсім,
                                           Любий  мій  Микитко!"
                                         "То  чому  ж  на  тебе?
                                           тато  каже  "рибка"?..

                                       4.  НОСКИ  ЧИ  ШКАРПЕТКИ?

                                           В  дитсадочку  Ваня
                                           Запитав  у  Петьки:
                                         "Як  правильно  буде-
                                           Носки  чи  шкарпетки?"

                                       "ЯК?..  Носки,  звичайно,
                                         Хіба  ти  не  чуєш:
                                         Всі  говорять:  "н-о-с-и-ш",  
                                         А  не  "шкарпетуєш".  

                                     5,    ПОЖАЛІВ    БАТЬКА

                                       "Що  в  тебе  на  лобі?"-
                                         Запитала  мати.
                                       "Та  дививсь,  як  дрова  
                                         Рубав  наший  тато!"

                                     "  А  ти  сам  не  зміг  би,
                                         Дров  тих  нарубати?"
                                     "  Хочеш,  така  гуля,
                                         Щоб  була  у  тата?"    
                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2020

Я ВІДЧУВАЮ ЗАПАХ ЛІТА…

                                             Вже  завтра  літо,  тепле  літо,
                                             До  нас,  нарешті,  вже  прийде,
                                             З  його  величним  диво  -  квітом,
                                             Ми    будем  дякувать  за  все...

                                             Я  відчуваю  запах  літа,
                                             Уже  й  сьогодні,  а  ще  й  те,
                                             Літо  для  мене,  ніби  ліки,
                                             Веселе,  гарне,  золоте...

                                             Весна  була  цьогоріч  злою,
                                             Лякала  вірусом  щодня,
                                             І  додавала  неспокою,
                                             І  забирала  вже  й  життя...

                                             І  я,  як  всі,  чекаю  літа,
                                             Воно  всім  радість  принесе...  
                                             Повернеться  Надія  й  Віра,
                                             І  все  навколо  оживе...

                                             Я  відчуваю  запах  літа,
                                             Мрії    мене  вперед  несуть,
                                             Будуть  здорові    наші  діти,
                                             Дорослі  працювать  підуть...

                                             Мине  ця  вірусна  навала,
                                             Життя  -  буття  наладиться,
                                             Немало  сил  весна  забрала,
                                             Літо  вже  нам  всміхається!!!
                                             
                                             

                                             
                                             
                                             
                                             
                                             

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878060
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.05.2020

З 70-РІЧЧЯМ ПОДРУГУ ОЛЕНУ ВОРОНУ…

                                       В  селі,  де  золоте  колосся
                                       І  небо  в  колір  бірюзи,
                                       Її  життя  розпочалося,
                                       В  колисці,  плетеній  з  лози...

                                       Там  з  дідусем,  (на  жаль  не  з  татом),
                                       Ішла  на  луки  запашні,
                                       Мама  і  школа,  рідна  хата,
                                       Друзі  і  книги,  і  пісні...

                                       Бігла  в  садочок  буйнолистий,
                                       Любила  школу,  рідний  клас,
                                       Швидко  закінчилось  дитинство,
                                       Й  весела  юність  почалась...

                                       Вона  навчалася  серйозно,-
                                       Педучилище,  інститут...
                                       І  праця  в  школі,  і  в  культурі,-
                                       Талант  збагачувався  й  труд.

                                         Усе  міняється  у  світі,
                                         Час  не  такий,  як  був  колись,
                                         Бобринець  -  рідним  стало  місто,
                                         Роки  у  праці  пронеслись...

                                         Сіяє  листя,  як  медалі,
                                         Квітом  укрилися  садки,
                                         А  вона  з  нами  іде  далі,
                                         В  піснях:  і  мрії,  і  думки...

                                         Сім"я  хороша,  дім,  онуки,
                                         Коханий  вірний  чоловік,
                                         Пісні  співа  і  прозу  пише,
                                         Про  незбагненний  білий  світ...

                                         І  нам,  і  їй    жити  нелегко,
                                         Здоров"я  втрачене  давно,
                                         Її  шанують  всі  за  працю,
                                         Й  пісню,..  і  місто,  і  село...

                                         Подружко,  я  тебе  вітаю
                                         У  твої  зрілі  70!
                                         Наснаги  і  добра  бажаю,
                                         Принаймні  ще  на  50!!!

                                         Весна,  вітри,  дощі  тумани,
                                         Хай  не  захмарять  щедроти,
                                         В  здоров"ї  будь  ти  і  в  пошані,-
                                         Сьогодні,  завтра  і  завжди!            

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2020

ПОДРОСТКОВЫЕ ЧАСТУШКИ… (из воспоминаний)

                                         Л  ето  скоро  уж  настанет,
                                         Ю  ность  скажет,что  люблю,
                                         Б  ольше  я  писать  не  стану,
                                         Л  ишь  поставлю  букву
                                         Ю!

                                           Т  о  не  грех  такой  великий,
                                           Е  сли  любит  кто  кого...
                                           Б  ез  любви  жить  невозможно,
                                           Я  люблю  узнай  кого...

                                           Т  оли  любит,  толи  нет,
                                           О  т  кого  узнать  ответ,
                                           Л  ето,  ты  мне  подскажи,
                                           Я  люблю  ведь  от  души...

                                           К  оли  любит  кто  кого,
                                           О  бявлять  не  надобно,
                                           Л  юбить  всем  разрешено,
                                           Я  люблю  отчаяно...

                                           М  ы  играли  на  лугу,
                                           И  гры  были  классными,
                                           Ш  алости  опасными,
                                           А  любовь  прекрасная...

                                           В  ас  кто-то  любит,
                                           А  я  не  скажу,
                                           С  тем  до  свидание,
                                           Я  ухожу...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877695
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2020

СМІШИНКИ - ВЕСЕЛИНКИ…

   1.Мама    перевіряє  щоденник  Вовчика.  "Вовчику!  Невже  тобі  не  шкода  матері?  Кожна  твоя  витівка,  кожне  зауваження  від  вчителів-додає  сивини  у  моє  волосся."  Вовчик  уважно  дивиться  на  маму,  потім  на  зовсім  сиву  бабусю,  а  потім  знову  на  маму,  та  й  каже:    "Схоже  ти,  мамо,  в  дитинстві  ще  тою  штучкою  була..."
   2.Викладач  на  іспиті  запитує  студента,  який  помітно  хвилюється:  "Що  ви  так  хвилюєтеся?  Ви  що,  боїтеся  моїх  запитань?"  Студент  відповідає:  "Ні,  я  боюся  своїх  відповідей!"
   3.  "Тут  купатися  заборонено,"-зауважує  поліціянт  жіночці,  що  збирається  увійти  в  річку.  "А  чого  ж  ви  мовчали,  коли  я  роздягалася?"    "А  роздягатися  тут  не  заборонено!"
   4.Учителька:  "А  скажіть,  дітки,  хто  на  світі  найбільш  забобонний?"  Кого  тільки  не  називали  учні:  бабусю,  маму,  сусідку...Але  всезнайком  виявився  Сашко:  "Дятел  і  верблюд.  Один  весь  час  стукає  по  дереву,  а  другий  безперервно  прагне  сплюнути..."
     5.  "Ким  ти  хочеш  бути?"  -  питають  4-річну  Мар"янку.    "Спочатку  я  трохи  побуду  президентом,  а  коли  у  мене  з"являться  гроші,..  тоді  вже  я  стану  клоуном..."
   6.  "Я  вчора  з  кумом  горілки  випив  і  на  ранок,  як  заново  народився!"-каже  чоловік  приятелеві.  "Що,так  добре  було?"  -  запитує  той.  "Та  ні,  у  капусті  знайшли!"
   7.Сусідка  сусідці:  "Більшого  дурня,  ніж  твій  Грицько,  я  не  бачила!"  "Та  чого  ж.  Он  твій  іде,  а  він  значно  більший,  ніж  мій!"
     8.  Господиня  гостям:  "Пригощайтеся,  не  соромтеся!"  І  раптом  маленька  донька  видає:  "Мамо,  ти  не  правильно  говориш.  Треба  казати,  як  у  нас  у  дитячому  садку:  "Вдома  будете  їсти,  що  хочете,  а  тут  жеріть,  що  дають!"
     9.  Працівник  зоопарку  робить  зауваження  білявці:  "Дівчино!  Не  треба  так  наполегливо  годувати  бегемота  морозивом,  у  нього  голова  з  іншого  боку!"
       10.  Заходить  чоловік  у  магазин  і  до  продавця:  "Зважте  мені  один  кілограм  молока!"  
   Продавець,  не  змигнувши  оком:  "Вам  як:  порізати,  чи  шматочками  загорнути?"  А  той  у  відповідь:"А  мені  все  одно  -  я  на  велосипеді!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.05.2020

ДУМИ МОЇ, ДУМИ…

                                           Думи  мої,  думи,
                                           вами  я  живу,
                                           і  коли  працюю,
                                           й,  навіть,  коли  сплю...
                                                                     З  вами  на  подвір"ї,
                                                                     в  хаті  і  в  садку...
                                                                     Ви  завжди  зі  мною,-
                                                                     в  кожному  кутку...
                                             І  в  будні,  і  в  свята,,
                                             ви  зі  мною  теж...
                                             Вам  я  завше  рада,
                                             й  вдячна  до  безмеж...
                                                                       Бува  в  день  погідний,
                                                                       я  іду  у  гай...
                                                                       З  вами  споглядаю
                                                                       рідний  мені  край...
                                               Небесами  чистий,
                                               далі  голубі...
                                               І  ви,  мої  думи,
                                               у  мені  живі...
                                                                           Я  прошу  вас,  думи,
                                                                           будьте  при  мені,
                                                                           ви  мені  потрібні,
                                                                           думоньки  мої...
                                                 З  вами  я  витаю,
                                                 аж  на  край  землі,
                                                 і  зовсім  не  страшно,
                                                 навіть,  там  мені...
                                                                           Часом  мене  мрії  
                                                                           несуть  до  небес...
                                                                           Є  там,  мої  думи,
                                                                           немало  чудес...
                                                   Може  я  й  пізнаю,
                                                   оті  чудеса...
                                                   Мені  ж  до  вподоби
                                                   і  земна  краса...
                                                                             Я  все  розглядаю
                                                                             з  подивом  бува,
                                                                             й  навіть  відчуваю,
                                                                             ті  справжні  дива...
                                                     Я  спостерігаю
                                                     за  тою  красою,
                                                     і  я  їй  радію
                                                     літом  і  весною...
                                                                             Отак  потихеньку
                                                                             я  в  світі  живу...
                                                                             З  вами,мої  думи,
                                                                             я  не  пропаду...
                                                           
                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.05.2020

ВЕСНА, ВЕСНА, ЗНОВ ЗАЦВІЛА…

                                 Весна,  весна  й  тоді  цвіла,
                                 у  той  далекий  рік...
                                 Коли  вона  нас  двох  звела,-
                                 на  спільний  наш  поріг...

                                 Здавалось  нам  тоді  обом,-
                                 усе  для  нас  цвіло...
                                 Щастя  дароване  на  двох,-
                                 від  Бога  нам  дано...

                                 У  злагоді    завжди  жили,
                                 не  знаючи  біди...
                                 І  діток  народили  ми,
                                 й  щасливими  були...

                                 Та  розірвала  щастя  мить,-
                                 непрохана  війна...
                                 Пішов  ти  край  свій  боронить,
                                 коли  цвіла  весна...

                                   Хоч  я  лишилась  не  одна,
                                   а  з  нашими  дітьми...
                                   Чорною  стала  та  весна,
                                   коли  загинув  ти...

                                   І  хоч  весна  знову  цвіла,
                                   і  теплою  була...
                                   Та  спопелила  все  дотла,
                                   страшна  ота  війна...

                                   Вже  діти  наші  підросди,
                                   вони  такі,  як  ти...
                                   Уже  готуються  вони,
                                   теж  на  війну  іти...

                                   І  я  не  знаю,  що  робить,
                                   як  зупинити  їх?..
                                   Не  можу  я  їх  не  пустить,
                                   бо  це  ж  великий  гріх...

                                   Весна,  весна,  знов  зацвіла,
                                   вже  старшенький  пішов...
                                   Так,  як  змогла,  я  провела,
                                   живу  в  тривозі  знов...
 
                                     Молюся  Богу  і  прошу,
                                     закінчити  війну...
                                     Хай  наші  менші    підростуть,  
                                     у  мирную  весну...
                                     
                               

                                   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877263
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.05.2020

ОЖИЛА ЗАБУТА ПІСНЯ…

                                     Знов  думки  снуються  нові,
                                     Не  дають  мені  заснуть...
                                     Не  підказують  нічого,
                                     Але  й  спати  не  дають...

                                     То  на  спину  повертаюсь,
                                     То  лягаю  знов  на  бік...
                                       Ніби  дзвони  якісь  дзвонять,
                                       Не  веду  я  часу  лік...

                                       Не  витримую  я  дзвонів,
                                       Встаю  з  ліжка,  йду    за  стіл...
                                       І  здогадуюсь  раптово,
                                       Що  це  вірус  сон  мій  з"їв...

                                       Знов  лягаю,  молюсь  Богу,
                                       Дітей,  внуків  згадую...
                                       І  нарешті  засинаю,
                                       В  снах  до  них  балакаю...

                                       Ранком  легко  просинаюсь,
                                       З  ліжка  швидко  зскакую...
                                       Потягаюсь,  умиваюсь,
                                       І  той  сон  пригадую...

                                       Йду  в  кімнату  я  до  квітів,
                                       Поливаю,  нюхаю...
                                       Аромат  на  слух  подіяв,
                                       Здалось  пісню  слухаю...

                                       Ожила  забута  пісня,
                                       І  бринить  вже  на  устах,
                                       Ніба  ластівка  дитинства,
                                       На  весняних  парусах...
                                 
                                       І  я  в  спогади  вже  лину,
                                       В  свій  квітучий  диво  -  сад...
                                       Бачу  маму  свою  сиву,
                                       Біля  неї  стоїть  брат...

                                       Жаль,  що  це  лише  в  уяві,
                                       І  село,  і  мама,  й  брат,
                                       Мами  й  брата  вже  немає,
                                       І  село  збідніло,  й  сад...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877170
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2020

НЕ СУМУЙ, МОЯ ДУШЕ… (2) *

                                   Не  сумуй,  моя  душе,
                                   Не  боли  через  край...
                                   Все  стерпіти  я  мушу,-
                                   І  розлуку,  й  печаль...
                                                     Мої  діти  й  онуки,
                                                     Всі  далеко  живуть...
                                                     Роботящі  в  них  руки,
                                                     Хоч  вже  й  звідана  путь...
                                   Я  прошу  тебе,душе,
                                   Ти  почуй  ще  мій  глас...
                                   Я  люблю  світ  цей  дуже,
                                   Не  затемнюй  мій  час...
                                                     Розбуди  в  мені,  душе,
                                                     Ще  любов  до  життя...
                                                     Оживуть  нехай  дуже,
                                                     Всі  мої  почуття...
                                   Не  була  ж  я  глухою
                                   У  своєму  житті...
                                   Не  була  я  й  німою,
                                   На  важкому  путі...
                                                       Отож  я  тебе  прошу:
                                                   -  Не  боли  через  край,
                                                       Бо  я  жити  ще  мушу,
                                                       Лиш  оновлення  дай...
                                   Я  прийму  все  від  тебе,
                                   Ти  поради  давай...
                                   Бог  все  бачить  із  неба,
                                   Там  і  пекло  є,  й  рай...
                                                         Не  прошусь  я  до  раю,
                                                         На  той  світ  не  спішу...
                                                         І  гріхів  не  ховаю,
                                                         Як  умію  живу...
                                   Не  боюся  я  пекла,
                                   Воно  є  й  на  землі...
                                   Коронавірусу  жерло,
                                   Зуби  скалить  й  мені...
                                                       Пекло  звісно,  є  пекло
                                                       І  його  я  стерплю...
                                                       Ще  жага  не  померкла,
                                                       І  життя  я  люблю...
                                   Смерті    я  не  боюся,
                                   Я  своє  віджила...
                                   Пандемія  зла  штука,-
                                   Увесь  світ  обняла...
                                                         Це  загроза  невпинна,
                                                         Вже  для  світу  всього...
                                                         Зупинити  можливо  
                                                         Треба  було  давно...
                                     З  непокорою  в  світі,
                                     Довелося  всім  жить...
                                     За  дітей  і  онуків,  
                                     В  мене  серце  болить...
                                                             І  молюся  я  Богу,
                                                             Й  тебе,душе,молю...
                                                             Для  людей  світу  всього,
                                                             Я  пощади  прошу...          

                                                           *НЕ  СУМУЙ,  МОЯ  ДУШЕ...    (1)  дивись  від  06.04.2019р.        

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

ЛІТО ПОНОВИТЬ СПОДІВАННЯ…

                                 І  дні,  й  роки  життя  збігають,
                                 як  листки  в  книгах  шелестять...
                                 Душа  ще  у  весні  витає,
                                 а  ноги  в  осені    стоять...

                                   Назад  стежок,  на  жаль  немає,
                                   роки  у  зиму  вже  спішать...
                                   Душа  буває  ще  співає,
                                   а  болячки  не  дають  спать...

                                   Усе  в  житті  цьому  відносне,
                                   буває  світло,  бува  й  тьма...
                                   У  когось  справи  медоносні  ,
                                   а  в  інших  ледь  душа  жива...

                                     Блакиттю  ніжною  сповита
                                     прийшла  і  нинішня  весна...
                                     Коронавірусова  свита,
                                     красу  весни  перемогла...

                                     Вірус  той  вибору  немає,
                                     чи  ти  багач,  а  чи  бідняк...
                                     В  свої  лабета  забирає,
                                     тож  попада  до  нього  всяк...

                                     До  кінця  дні  весни  збігають,
                                     в  тривогах  неспокій  зроста...
                                     У  страсі  вірус  всіх  тримає,
                                     й  не  видно  ще  йому  кінця...

                                       Послаблення  є  карантину,
                                       в  гаях  співають  солов"ї...
                                       Надія  є  на  літа  силу,
                                       зменшаться  болі  і  жалі...

                                       Літо  поновить  сподівання,
                                       додасть  і  сили,  і  снаги...
                                       Зростає  віра...І  чекання,
                                       вірус  цей  злий  перемогти...

                                       

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876908
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.05.2020

ВИШИВАНКИ СПРАВЖНЄ СВЯТО…

                               Я  сама  узори  склала,
                               Біля  себе  їх  поклала,
                               Взяла  голку  й  муліне,
                               Й  не  спинити  вже  мене..
                               За  мережкою,  мережку,
                               Я  упевнено  кладу,
                               Всі  змережені  узори,
                               Як  незвідані  простори,
                               На  моєму  полотні,
                               Додають  снаги  мені....
                               Вишивала  собі  й  мамі,
                               Брату  і  малій  сестрі,
                               Вишиванки  справжнє  свято,
                               Як  і  праця  на  землі...
                               Вишиванку  одягаю,
                               До  лиця  вона  мені...
                               Ніби  пісню  я  співаю,
                               У  святкові  диво  -  дні...  
                               Походила  в  вишиванці,
                               По  подвір"ю  і  садку,
                               І  поповнилися  сили,
                               І  на  вулицю  іду...
                               Там  з  подругами  зустрілась,
                                 В  вишиванках  і  вони,
                                 З  задоволенням  дивилась,
                                 На  подруг  і  на  весну...
                                 Вишиванки  розглядали,
                                 Ми  з  подругами  усі,
                                 І  співали,  й  розмовляли,
                                 Дивувалися  красі...
                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2020

НЕЗДІЙСНЕНЕ ВЕСІЛЛЯ… (поема)

                                                 Матусю,  матусю,
                                                 поклич  на  весілля...
                                                 Ми  зробим  для  тебе
                                                 шикарне  застілля...
                                                                         Оздобим  кімнати
                                                                         тими  рушниками,
                                                                         що  ми  вишивали,
                                                                         з  тобою  їх,  мамо...
                                                   Тобі  все  найкраще,
                                                   будемо  бажати,
                                                   щоб  ти  була,  мамо,
                                                   щаслива  й  багата...
                                                                         А  ще  піднесемо
                                                                         найкращії  квіти,
                                                                         і  будемо  з  тобою,
                                                                         матусю,  радіти...
                                                     Наш  тато  загинув,
                                                     в  війні  тій  кривавій,
                                                     ти  нам  замінила
                                                     його,наша  мамо...
                                                                           Себе  до  останку,
                                                                           ти  нам  віддавала,
                                                                           а  ще  ж  ти,  матусю,
                                                                           завжди  працювала...
                                                     Усіх  своїх  діток,
                                                     ти  вивела  в  люди,
                                                     і  нас  захищала
                                                     завжди  і  усюди...
                                                                             Ми  всі  вже  дорослі,
                                                                             онуків  ти  маєш,
                                                                             і  ми  тобі,  мамо,
                                                                             всі  щастя  бажаєм...
                                                       А  ще  тебе  просим,
                                                       ти  нас  не  соромся,
                                                       до  тебе  ми  будем
                                                       приходити  в  гості...
                                                                               А  вразі  потреби,
                                                                               помагати  будем,
                                                                               опора  й  підтримка
                                                                               завжди  в  тебе  буде...
                                                       Отож,  усі  разом,
                                                       зробимо  весілля,
                                                       і  все  буде  добре,
                                                       матусенько  рідна...
                                                                                 Ну,  як  же  так,  мамо,
                                                                                 ми  ждали  весілля...
                                                                                 Як  сталося,  мамо,
                                                                                 що  ти  захворіла?..
                                                       Ти  дуже  тихенько
                                                       лежала  в  кімнаті...
                                                       Ми  думали  спала,
                                                       а  ти  помирала...
                                                                                   Готовились,  мамо,
                                                                                   до  твого  весілля...
                                                                                   Чого  ж  ти  померла,
                                                                                   матусенько  рідна?..
                                                         І  твій  наречений,
                                                         стоїть  у  зажурі,
                                                         почорнів  від  горя,
                                                         це  бачать  всі  люди...
                                                                                     Він  сліз  не  ховає,
                                                                                     лама  свої  руки,
                                                                                     не  може  стерпіти
                                                                                     печалі  і  муки...
                                                           Прийшли  попрощатись
                                                           з  тобою  подруги...
                                                           А  ти  лежиш  тихо,
                                                           у  весільній  сукні...
                                                                                       Усі  ми  в  печалі,
                                                                                       не  бачимо  світу,
                                                                                       кладем  на  могилу
                                                                                       весільнії  квіти...
                                                             До  Бога  здіймаєм
                                                             і  погляди,  й  руки...
                                                             Прости  нас,  матусю,
                                                             за  сльози  і  муки...
                                                                                         До  могили,  мамо,
                                                                                         ходить  будем  часто...
                                                                                         І  пам"ять  про  тебе
                                                                                         ніколи  не  згасне...
                                                               Спасибі,  матусю,
                                                               що  ти  нас  зростила...
                                                               Того  що  вже  сталось,
                                                               не  можна  змінити...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876636
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.05.2020

ВНУКАМ МОЇМ Й ДІТЯМ…

                                     Внуки  мої  й  діти,
                                     мої  янголята...
                                     Скільки  буду  жити,
                                     буду  вас  чекати...
                                                         Ваш  приїзд  до  мене,
                                                         то  найкраще  свято,-
                                                         веселіє  небо,
                                                         веселіє  й  хата...
                                     А  ще,  мої  рідні,
                                     хочу  вам  сказати:
                                 -  Ви  найкращі  в  світі,
                                     справжні  янголята...
                                                         Згадую  щоденно,
                                                         ваші  оченята,
                                                         додають  наснаги,
                                                         й  я  стаю  багата...
                                     Весь  час  уявляю,,
                                     я  ваші  обличчя,
                                     бачу  їх  насправді,
                                     а  буває  й  сниться...
                                                         За  вас  молюсь  Богу,
                                                         і  його  благаю,
                                                         щоб  ваші  дороги
                                                         були  завжди    вдалі...
                                       А  ще  вас  прошу  я:
                                     -Будьте  обережні,
                                       не  спішіть  благаю:
                                     "перед  батька  в  пекло".
                                                           На  дорогах  часто
                                                           транспортні  пригоди,
                                                           тож  не  поспішайте
                                                           в  будь-яку  погоду...
                                       Особливо  нині,
                                       у  час  карантину,
                                       будьте  особливо
                                       понад  обережні...
                                                               А  ще  наостанок,
                                                               я  вам  нагадаю:
                                                               В  вечір,  день  і  ранок,-
                                                               я  на  вас  чекаю...        
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876427
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2020

ЗУСТРІЧІ, ПРОВОДИ, СПОГАДИ…

                                           Спогади,  спогади,  спогади,
                                           нині  я  ними  живу...
                                           Дитинства  і  юності  проводи,
                                           в  мріях  до  них  я  пливу...
                           
                                           На  перехресті  двох  вуличок,
                                           наше  дитинство  пройшло...
                                           Вражень  наповнені  зустрічі,
                                           жаль,  все  минуло  давно...

                                           В  кожній  сім"ї  були  діточки,
                                           друзями  всі  ми  були...
                                           В  холоді  й  голоді  квіточки,
                                           ми  і  мужніли,  й  росли...

                                             Хлопці  були  трохи  старшими,
                                             їх  ще  і  більше  було...
                                             Футболом  були  всі  захоплені,
                                             вигін,  то  їх  стадіон...

                                               Ну,  а  дівчатка  мрійливими,-
                                               це  їм  від  долі  дано...
                                               Цілими  днями  й  годинами:
                                               квіти,  ляльки,  як  в  кіно...

                                               Роки  пройшли  і  ми  виросли,
                                               і  розбрелись  хто  куди...
                                               Та  у  дитинство  всі  линули,
                                               жаль,  не  вернутись  туди...

                                                 Та  і  не  всі  вже  живими  є,
                                                 більшість  пішли  в  засвіти...
                                                 Спогади,  сповнені  мріями,
                                                 хочу  я  всі  зберегти...

                                                 Спогади,  спогади,  спогади,
                                                 все  ожива  наяву...
                                                 Зустрічі,  частіше  все  ж  проводи,
                                                 нині  я  ними  живу...  

                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2020

КОЗАКИ І СМЕРТЬ (українська народна казка, в поетичній інтерпретації)

                                         Ішли  степом  понад  гаєм
                                         двоє  козаків.
                                         Потомились,  кажуть:  "Сядем,
                                         треба  відпочить..."
                                         Пишне  дерево  з  гілками            
                                         стояло  в  степу...
                                         Не  змовляючись,  думками
                                         сіли  в  холодку...
                                         На  бандурі  один  грає,
                                         другий  слухає...
                                         Раптом  один  помічає,
                                         що  Смерть  до  них  йде...,
                                         Він  і  каже:  "Утікаймо,
                                         вона  ж  нас  уб"є!"
                                         Другий  каже:"Почекаймо,
                                         може  й  промине!"
                                         Смерть  же  їх  не  проминула,
                                         підійшла  до  них:
                                     -  Ось  і  вас  я  вже  впіймала
                                         волоцюг  таких!..
                                     -  Годі  вам  уже  гуляти,
                                         меди  -  вина  пить...
                                         На  той  світ  хочу  забрати,
                                         прямо  у  цю  мить...
                                         Один  каже:  "Твоя  воля,
                                         раз  прийшла,  бери...
                                         Перед  Смертю,  милостива,
                                         дозволь  покурить!"
                                     -  Ну,  коли  я  милостива,
                                         То  вже  покури.
                                         Після  курива  хвилина
                                         і  тоді  помри...
                                         Вийняв  люльку  козак  й  чтиво
                                         Смерті  поклонивсь...
                                         Закурив,  а  у  тій  люльці
                                         тютюн  був  міцний...
                                         І  полинув  з  тої  люльки,-
                                         міцний  дух  та  дим...
                                         Смерть  дихнула,  та  й  відчула,
                                         нестерпний  той  дух...
                                         Не  втерпіла  й  відсахнулась,
                                         відійшла  у  бік...
                                         Каже  вона  козакові:
                                     -  Ну  й  поганий  дух,
                                         і  для  чого  ти  це  куриш,
                                         і  береш  до  рук?
                                         Покурив  козак  неспішно,
                                         розійшовся  дим...
                                         Смерть  вернулася  з  косою,
                                         готова  махнуть...
                                     -  Стривай,  пані  милостива,-
                                         другий  це  сказав,-
                                         І  мені,  прошу,  дай  пільгу,
                                         понюхать  табак!..            
                                         Смерть  зиркнула  й  каже:  "Нюхай,
                                         й  мою  милість  знай!"..
                                         Козак  взяв  з  ріжка  понюшку,
                                         нюхнув  й  духнув  в  бік...
                                         Крякнув,  другий  раз  понюхав,
                                         видихнув  знов  в  бік..
                                     -  А  що  ж,  воно  добре  дуже?-
                                         запитала  Смерть...
                                     -  Як  кому,  пані  вельможа,
                                         можу  й  вас  вгостить...
                                         Смерть  взяла  його  понюшку
                                         і  нюхнула  раз...
                                         Закрутило  в  неї  в  носі,
                                         чхнула  кілька  раз...
                                     -  Цур  йому,-  каже,-  погане,
                                         гірше  ніж  той  дим...
                                         Як  таке  ти  можеш  нюхать,
                                         як  дихаєш  ним?..
                                         Козак  каже:  "Отак,  бачиш,
                                         мучуся  весь  вік,
                                         пороблено,  чи  наслано,
                                         мушу  все  терпіть!..
                                     -  Коли  так,  не  буду  вас  я
                                         косою  стинать...
                                         То  не  штука  вмерти,  чхайте,
                                         ще  літ  п"ятдесят!..
                                         Так  зуміли  козаки  ті,
                                         уникнути  Смерті...
                                         На  те  ж  вони  й  козаки,
                                         сміливі  і  вперті...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876179
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.05.2020

ВЕСНА ДОДАЛА РОЗПУКИ…

                                   Життя  майже  пройшло,
                                   До  обрію  скотилось.
                                   Щось  добре  в  нім  було,
                                   А  щось  лише  приснилось.
                                                             Завжди  спішила  в  даль,
                                                             Весна  буяла  й  літо,
                                                             І  радість,  і  печаль,
                                                             І  тінь  була,  і  світло.
                                   Вдивлялась  в  небеса,
                                   Вслухалась  в  чисті  звуки.
                                   Вловити  журавля
                                   Хотіла  в  свої  руки.
                                                           Не  вийшло  з  журавлем,
                                                           (Були  лише  синиці).
                                                           Життєвим  кораблем
                                                           Прийшлось  ковтать  кислиці.
                                   А  нинішня  весна,
                                   Ще  додала  розпуки,
                                   Бо  ж  вірус  принесла,
                                   Додала  болів  й  муки...
                                                           Хоч  сонце  весняне
                                                           Тепло  нам  шле  щоднини,
                                                           Та  боляче  стає,
                                                             Від  негараздів  нині...
                                   Не  треба  журавля,
                                   Й  синиці  вже  не  треба.
                                   Для  мене  є  земля,
                                   А  їм  потрібне  небо.
                                                             У  відчай  не  впаду,
                                                             Знаю  життя  смугасте,
                                                             Погане  відійде,
                                                             І  стане  жити  краще...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2020

ДЕ Ж ВЗЯВСЯ ЦЕЙ ВІРУС…

                                       І  трави  зелені,
                                       Дні  теплі  веселі,
                                       І  квіти  весняні  цвітуть...
                                       І  свіже  повітря,
                                       Легкий  подих  вітру,    
                                       І  оси,  і  бджоли  гудуть...            
                                                         Тривоги  зимою,
                                                           Ще  більші  весною,
                                                           Неждано  взялась  десь  біда...
                                                           Жили  працювали,
                                                           Дружили,  співали,
                                                           Діждались  весни  і  тепла...
                                           Зима  відступила,    
                                           Весні  дала  крила,
                                           І  вже  парувала  земля...
                                           Усе  було  тихо,
                                           Та  десь  взялось  лихо,
                                           І  спокою  більше  нема...
                                                             Садочки  вишневі,
                                                             І  хати  веселі,
                                                             І  мрії  в  майбутнє  ведуть...
                                                             Та  стало  тривожно,
                                                             Відчув  це  вже  кожний,
                                                             І  люди  вже  в  страсі  живуть...
                                                 Голуби  літають,
                                                 І  птахи  співають,
                                                 Спокійним  здавалось  буття...
                                                 Змінивсь  плюс  на  мінус,
                                                 Де  ж  взявся  цей  вірус,
                                                 І  ніби  спинилось  життя...
                                                                   Земля  ж,  як  медова,
                                                                   Погода  чудова,
                                                                   А  люди  в  зажурі  живуть...
                                                                   Вже  грошей    немає,
                                                                   І  кожен  чекає,
                                                                   Коли  ж  ́на  роботу  підуть...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2020

ЧУДОВИЙ МІСЯЦЬ ТРАВЕНЬ - МАЙ…

                                       Красива  дівчина  -весна,
                                       До  нас  налякана  прийшла,
                                       Немов  сліпа  без  остороги,
                                       Так,  ніби  збилася  з  дороги...
                                       Завжди  веселу  яснооку,
                                       Вірус  злякав  її  жорстокий...

                                       Весна  налякана  була,
                                       Та  не  прийти  все  ж  не  могла,
                                       Тому  оговталась  небога,
                                       Та  й  поспішила  у  дорогу...
                                       Отак  до  нас  вона  й  прийшла,
                                       Й  красу  всю  вміло  розлила...

                                         Зустріли  радужно  її,-
                                         Навколишні  простори  всі,-
                                         Поля,  степи,  міста  і  села,
                                         І  люди,  і  садки  веселі,
                                         І  квіти,  і  кущі,  й  трава  ,-
                                         Так  щовесни  завжди  бува...

                                         Вже  третій  місяць  в  нас  весна,
                                         Незвична    нині  в  нас  вона...
                                         Чудовий  місяць  квітень  -  май,
                                         І  на  землі  квітучий  рай,
                                         Пташиний  спів  луна  казковий,
                                         Коронавірус    злий  недобрий...

                                         Не  розгубилася  весна,
                                         Бо  ж  зрозуміла  все  вона,
                                         Дарує  й  далі  нам  красу,
                                         І  вся  краса  ця  на  виду...
                                         Простір  наповнює  піснями,
                                         Хвалу  розносить  понад  нами...

                                         Курсує  далі  травень  -  май,
                                         Теплом  наповнює  наш  край...
                                         Невтішні    йдуть  на  жаль  новини,
                                         Про  корнавірус  той  щоднини,
                                         Вже    немалі  маємо  втрати,
                                         Та  й  люди  хочуть  працювати...

                                         Та  ми  все  ж  дякуєм  весні,
                                         Вірим    і  ждем  -  настануть  дні,
                                         Коли  цей  вірус  відійде,
                                         І  все  навколо  оживе,
                                         Умите  сонцем  і  дощами,
                                         Життя  наповниться  піснями!..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875574
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2020

МАМА У ПАМ"ЯТІ ЖИВА…

                                           Гула  земля...Диміли  хати,
                                           Горіли  села  і  міста...
                                           Пішов  наш  тато  воювати,
                                           Як  тільки  почалась  війна...
                                                                 Війна  життя  селян  змінила,
                                                                 Біда  прийшла  в  наше  село...
                                                                 Селяни  звісно  зрозуміли,
                                                                 Жить  стане  важче,  ніж  було...
                                           А  ми  росли,  світ  пізнавали,
                                           Важко  тоді  усім  було...
                                           Та  з  нами  завжди  була  мама,
                                           її  турботи  і  тепло...
                                                                   А  ще  її  безмежна  віра,-
                                                                   У  мирне  світле  майбуття,
                                                                   Усе  робить  вона  уміла,
                                                                   У  праці  все  її  життя...
                                             Важко  було  в  усі  ті  роки,
                                             Як  окупанти  в  нас  жили,
                                             Боялись  ми  тих  німчуряків,
                                             Вони  страшні  і  злі  були...
                                                                     З  часом  війна  усе  ж  скінчилась,
                                                                     Усе  навколо  ожило...
                                                                     В  колгоспі  люди  всі  трудились,
                                                                     Повеселіли  ми  й  село...
                                             Мама,  як  всі,  теж  працювала,
                                             Завжди  була  передова...
                                             Нас  до  роботи  теж  привчала,
                                             Вже  вона  знала,  що  вдова...
                                                                       Ми  з  братом  мамі  помагали,
                                                                       І  цим  пишалася  вона,
                                                                       Про  тата  нам  розповідала,
                                                                       Його  забрала  в  нас  війна...
                                               Літа  минали  швидкоплинно,
                                               В  коси  вплелася  сивина...
                                               Мрії  як  коси  побіліли,
                                               Пам"ять  лишилася  жива...
                                                                       13  літ  мами      немає,
                                                                       9  як  брата  вже  нема...
                                                                       Все  що  було,  я  пам"ятаю,
                                                                       МАМА  у  пам"яті  жива!..      
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2020

НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ…

                             Навік  45-ий  прославився  рік,
                           Це  рік  ПЕРЕМОГИ,  святої  навік,
                           Признання  й  вітання  над  світом  розкутим,
                           Гримлять  і  сьогодні  стозвучним  салютом...
                           Пройшли  наші  воїни  довгі  дороги,
                           І  Слава,  як  килим,  лягла  їм  під  ноги...
                           Так  жаль  що,  пройшовши  дороги  важкі,
                           Не  всі  повернулись  додому  живі...
                           Та  й  ті  що  вернулись  уже  відлітають,
                           Та  люди  про  подвиги    їх  пам"ятають,
                           Не  лише  сьогодні  і  завтра,  і  вчора,
                           Ми  їх  не  забудем  ніколи  -  ніколи...
                           Про  них  ми  розказуєм  дітям  й  онукам,-
                           НІХТО  НЕ  ЗАБУТИЙ,    НІЩО    НЕ    ЗАБУТЕ!!!
                           Вже  75  мина  від  тих  років,
                           Та  сум  у  душі  і  донині  глибокий,
                           Мій  тато  загинув  у  злій  тій  війні,
                           Болить,  як  й  боліло  це  й  нині  мені...
                           Та  все  ж  я  радію,  як  люди  усі,
                           І  з  ДНЕМ  ПЕРЕМОГИ    ВІТАЮ    УСІХ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2020

ХРОНІКА ОСТАННІХ ДНІВ ВІЙНИ… (проза)

       29    КВІТНЯ    почалися  бої  за  рейхстаг.  Після  кількох  атак  підрозділами  171-ої  й      150  -ої  стрілецьких  дивізій  удалося  зайняти  будинок  уже  вночі.
       30  квітня  о  14-ій  годині  25  хвилин  лейтенант  Олексій  Берест  та  сержанти  Єгоров  і  Кантарія  підняли  над  Рейстагом  Прапор  Перемоги.
       1  травня  начальник  генерального  штабу  сухопутних  сил  Вермахту  Кребс  заявив,  що  уповноважений  вести  переговори  про  перемир"я.  Однак  Сталін  розпорядився  не  вести  переговорів,  крім  як  про  беззастережну  капітуляцію.  Німецькому  командуванню  був  поставлений  ультиматум:  якщо  до  10  -  ої  години  не  буде  згоди  на  беззастережну  капітуляцію,  радянські  війська  нанесуть  нищівний  удар.  Не  одержавши  відповіді,  радянські  війська  о  10  -  ій  годині  40  хвилин  відкрили  ураганний  вогонь  по  залишках  оборони  в  центрі  Берліна.  До  18  -ої  години  вимоги  про  капітуляцію  були  відхилені:  почався  останній  штурм  центральної  частини  міста,  де  була  розміщена  імперська  канцелярія.  Всю  ніч,    з  1-го  на  2  -  ге  травня,  тривали  бої  за  канцелярію.  До  ранку  всі  приміщення  були  зайняті  радянськими  солдатами.
       Уночі  2  травня  о  1  -  ій  годині  50  хвилин  по  радіо  було  прийняте  наступне  повідомлення:    "Висилаємо  своїх  парламентарів  на  міст    Бісмарк-  штрасе.  Припиняємо  воєнні  дії."
       8  травня  о  22    годині  43  хвилини  за  центральноєвропейським  часом  (  9  травня  0  годині  43  хвилини  за  московським  часом  )  генерал  -  фельдмаршал  Вільгельм  Кейтель,  а  також  представники  німецьких  ВМС,  що  мали  відповідні  повноваження  від  Деніца,  підписали  Акт  про  беззастережну  капітуляцію  Німеччини,  що  ознаменувало  закінчення  Великої  Вітчизняної    війни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875172
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2020