Прочитаний :  183
|
Творчість |
Біографія |
Критика
РОЗРИТА ВИННИЦЯ
І
Плачуть розкопані ями,
Стогне розтовчений парк.
Вітер гуде від нестями
В ромби потрощених арк.
Вишиту сина сорочку
Мати впізнала в кістках,
Батька оплакують дочки, -
Зводиться нації прах.
Світе, захланий на клапті,
Де твоя правда лунка?
Чув ти, як суздальські лапті
В парку вели трепака.
Бачив, як тут за дубами,
З осени ген до весни,
Мертвими бились лобами
В рів України сини.
Знай же, з-під цього помосту
Вийдуть в освячений бій
Сонми когорт голоскуту -
Кована з криці та кости
Мста в правоті бойовій.
ІІ
Дощ полоще площу,
Плющить по дощках.
Від людського рощу
Йде смертельний пах.
Тут гарчав допізна
Псковський кулемет,
Спрагнений залізно
Гнати в тьму тенет.
З довгої дороги
Клали їх у ряд:
Голови на ноги -
Ніби на парад.
Боже, стільки тисяч
Тут лягло від куль!
Знає в небі місяць,
Лічить зойк зозуль.
ІІІ
Стугонить танцювальний майданчик
На все місто хмільне, мов корчма;
Ніби з винниць, кружляє стаканчик -
І, б'ючи об халяви, разаньчик
Ріже сцену в танку недарма:
Завершив на світанку работу,
Сто разів над ровами помлів...
Скільки відер московського поту,
Со причастием, даже в субботу,
Він пролив для затятих "хохлів"!
Той танцюй, утанцьовуй могилу,
Веселися, лихая душа!
Напускай ошуканського пилу,
"Добровільно" - ніколи "насилу",
Эх ты, жисть! Хороша, хороша!
Веремія... Клекоче кумисець...
Крутить лико зухвальсьтво своє.
Тільки кров'ю наповнений місяць,
Вірний свідок, старий літописець,
Із-за обрію гнівно встає.
|
|
