Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру




Сосюра Володимир

Прочитаний : 650


Творчість | Біографія | Критика

МАЗЕПА Епілог

Далекий  Галац  сниться  знову.  
А  серце!  Серце  у  огні…  
Біля  господаря  Молдови  
Лежить  Мазепа  у  труні,  
В  маленькій  церкві.  
                                                                 Рідний  край  
Одснивсь  і  не  присниться  знову.  
І  турки,  що  взяли  Молдову,  
Їх  трупи  вкинули  в  Дунай.  

Мов  чути  голос,  що  з  журбою  
Слова  так  глухо  промовля,  
Немов  говорить  їх  земля!  
“Кісткам  —  і  тим  нема  покою!”  

Такий  кінець,  Мазепо,  твій,  
Герою  нещасливий  мій,  
Що  так  любив  свою  Вкраїну,  
Та  все  ж  не  так,  як  той  Палій,  
Що  все  простив  Петру  за  волю,  
Як  і  Петро  йому  простив  
І  ті  дні  кріпацтва  і  сваволі  
І  подвигів  богатирів,  
Що  землю  так  свою  любили,  
Що  не  злякались  і  могили,  
Бо  мати  в  нас  усіх  одна  —  
Це  наша  рідна  сторона.  

Хай  вітер  віє  нелихий  
І  нахиля  гілля  дібров.  
Замолювать  свої  гріхи  
У  монастир  Палій  пішов,  
Щоб  домолитися  до  раю.  
Мазепа  спить  на  дні  Дунаю.  
Над  ним  весна  іде  в  похід,  
Сади  вишень  вкриває  цвіт…  

Та  що  йому  тепер  до  всього!  
Краса  Молдавії  для  нього  
Як  сон,  що  вже  не  повернуть.  
Пішов  він  у  останню  путь.  

Куди?  Цього  ніхто  не  знає.  
Спитай  у  сивих  хвиль  Дунаю,  
У  сонця  й  вітру  поспитай…  

Над  ним  тече  мутний  Дунай,  
Старечі  кості  обмиває…  
А  десь  далеко  рідний  Край  
В  церквах  вигнанця  проклинає.  

Таке,  Іван,  життя  твоє,  
Що  десь  погасло  за  полями…  
А  у  церквах  поклони  б'є  
Народ,  обдурений  попами.  

Це  так  було.  Тепер  не  так.  
Тобі  ми  добре  знаєм  ціну…  
І  я  в  диму  страшних  атак  
Ішов  на  смерть  за  Україну  
І  за  Росію!  Як  брати,  
Ми  з  росіянами  у  бурі,  
Во  ім'я  світлої  мети  
Зняли  квітки  знамен  в  лазурі,  
В  комуну  зводячи  мости.  

Встають  до  зір  за  ГЕСом  ГЕС.  
Петро  й  Мазепа.  Краю  милий!  
Вони  по-різному  прогрес  
В  ті  дні  далекі  розуміли.  

В  Петром  Іван  програв  двобій…  
Вони  несли  життя  орлине:  
Той  для  Росії,  а  другий  —  
Для  золотої  України.  

Життя  для  нас  було,  як  ад.  
Та  мій  народ  в  години  бою,  
Як  за  Богдана,  руський  брат  
Підтримав  світлою  рукою  
Й  в  огні  жовтневих  барикад  
Повів  до  щастя  за  собою…  
І  розцвіло  життя,  як  сад.  

Шумить  Дніпро.  Він  повний  світла.  
Вже  наша  доля  не  сліпа.  
Й  моя  Україна  розквітла  
Під  знаком  молота  й  серпа.  
В  обличчя  свіжий  вітер  лине,  
Цілує  губи  і  чоло.  
І  не  було  б  коли  б  Вкраїни,  
То  і  Росії  б  не  було.  
В  ясній  путі  простори  сині  
Їм  усміхаються  обом.  
Ні,  трьом!  Із  одного  коріння,  
Із  Білоруссю  ввись  разом,  
Щоб  увійти  в  комуни  брами,  
Вони  зросли  трьома  стволами,  
Обнявшись  шумними  верхами.  

1928—1959-1960  

Джерело:  "Іван  Мазепа",  Київ,  "Рад.письменник",  1991.

Нові твори