оберігати як нетлінну славу
що обійшла з тобою цілий світ
кохана (щастя таїну відкрити
її очам засліпленим світами;
і її серце в шепоти вгорнувшись
недовідому радість відгадало)
потойбіч подиху цвітуть нічні сонця
красу цю зачудований мандрівець
приніс домів, і сон назвав він часом
і їй подврував як зоряну віддяку:
якщо із цих вершин він падати почне
його багряна кров із місяця живого
229
