Прочитаний :  250
|
Творчість |
Біографія |
Критика
З ДОСВІДУ
Тепер би словом простір підкорити –
Видав*, часи минулися лихі.
Але звикаю тихо говорити,
Аби почули тільки не глухі.
І душу вчу: не кожному оголюйсь,
Хоч навіть час, хоч сам Господь велить.
Немає сенсу подавати голос,
Коли кричать не ті, кого болить.
І в гласну пору збоку – ніби хворі,
Яким уже вготовано хрести,
Ті, що співати не схотіли в хорі,
А соло їм не суджено вести.
Та завдаю* собі на плечі легко
Пожитки віку скромні і скупі
І йду до щастя, котре так далеко,
Що з ним знайомі тільки не сліпі.
То все обман. Під неба капелюхом
Земля ховає лисину свою…
А може, краще жити тільки нюхом?
І я на самім протягу стаю.
Та не від мене вітер цей залежить,
Що запахи горілого несе.
Я тільки встигну підхопити нежить.
А світом хай пропасниця трясе.
І хай над ним кричать вожді верховні
Ті заклики, що йдуть від заклинань.
Ще все в ціні наркотики духовні.
Ну що ж, народе, спи і наркомань.
Сільська красуня тіло своє голе
Несе в готель. Хто з грішми – той бери!
За кого ж то, Руденку й Чорноволе,
Ішли ви у мордовські табори?
Чому в поета. А не в мафіозі
Перед народом неоплатний борг?
Час тим належить, хто платити в змозі,
Які борги? Історія – це торг.
Я теж наївним хлопчиком, затятим.
Ішов за тими, хто до правди вів.
Не вмів без віри в зустріч пам’ятати
І вірити без пам’яті не вмів.
…………………..
Бо в цій країні хитро-обережній,
Де правда тим і мудра, що німа,
Де наш і Сталін, і Хрущов, і Брежнєв,
Не нашим бути сил уже нема.
У цій країні, де сини-солдати
Підносять зброю на батьків своїх,
Якщо і душу, й розум не продати,
То годувати з милостині їх.
Сидить у кріслі голова без клепки
І вимагає жертви на вівтар.
Я все віддав. А голова – для кепки.
Тепер я справжній люмпен-пролетар.
……………………….
І не судіть, що дав себе зім’яти.
І м’ята мнеться, треться до трухи.
І вже стає товаром запах м’яти,
Впакований красиво у духи.
І я – товар. Нехай не з дефіцитних.
Із моди вийшов. Та й не був фірма.
Та дефіцити – то для ненаситних.
Я – дешевинка, майже задарма.
Я накликаю дні погожі й зливи.
Що хочете, того вам напрошу.
Ну, хочете, збрешу, що ви щасливі,
Що будете щасливими – збрешу.
І не просив я плати ні від кого,
Однаково приймав сріблО і мідь.
А ви мене хотіли не такого?
Інакшим я не стану. Не хотіть.
Таж не вдавав я , ніби я месія.
Хоч на месію все-таки чекав.
А мудрий знав: месія – це Росія.
Вкраїни на Вкраїні не шукав.
І він тепер володар над умами.
Сидить, немов на троні, на віках.
Немає в нього батька ані мами.
Зате у нього діти у шовках.
Ах, діти, діти, наша світла зміна!
Для вас рука даюча не скупа.
І йде для вас із молотка Вкраїна,
Або, точніше, з молота й серпа.
«Що робите?!» – гукнути хочу юдам.
Та звіку світ не міг без торгаша.
Це Богові потрібна, а не людям
Твоя, голодна вічності, душа.
Жив безголосо, буду й безголово.
Язик же мій – для гніву й для хвали.
А сказано: було найперше Слово.
Забрали Слово. Гласність подали.
Німі для мене мавки і чугайстер.
І смерть німа, хоч як-не-як – кума.
Я майстер Слова. Так писали. Майстер.
І тільки Слова в мене вже нема.
1989
1989
|
|
