Земля поетiв i земля пророкiв,
Сопiлки калинової земля.
Криницю мого полудня високо
Вiтчизна строгим зарам надивля.
І бачить: вiри духмянiє ватра,
І чує: мови дзвонять солов'ї.
Я спорожнiло голосними клятвами
Не потривожу думоньки ії.
я тiльки голос, i чуття, i пiсню
Наструню на найвищу ії вiть.
Заклякни той, хто небо їй помислить
В калюжi iз багнюкою змiсить.
В цю мить нас двое. Закипiлим струмом
Ії Днiпро струмить мені навстрiч.
Отак би вiчно: дума проти думи
І золотавi очi проти вiч.
1015
