Прочитаний :  256
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ГОРЬКИЙ У МАНУЙЛІВЦІ (1897 і 1900 роки)
І. Вогник уночі
Про нього згадують і досі
У кожній хаті за столом
Колгоспники сивоволосі
В селі Мануйлівці над Пслом.
В косоворотці полотянній,
Високий, у очах - блакить,
З'явився він у день весняний
На Україні в нас пожить.
Пожить на Пслі. Тяжка хвороба -
Туберкульоз - легені їсть...
Питався він: - Що за особа? -
І думав: "Підозрілий гість".
Які у місяця тут справи гарні -
І луг, і річка чарівна...
Він поселився при лікарні.
На вигін з хати - два вікна.
По хатах - видно - гнізда всюди -
Лелеки в гніздах тих живуть!
І - видно, як на працю люди
У економію ідуть...
Сидів - писав... Багато встиг він,
Всі дні з-за столу не вставав...
А у неділю йшов не вигін,
На оксамитну зелень трав.
Народу тут, немов на сходці, -
Завжди компанія була...
У вишитій косоворотці
Стоїть на вигоні села.
Хай хмари йдуть, дощем набряклі, -
Не міг він жити без людей!
Любив було гуляти в скраклі...
І піп у Піски в тьмі ночей
Сточив уряднику доноса:
"...А ще повідомляєм ми,
Письменник Горький... ходить босий,
З простими водяться людьми..."
"...З селянами у полі косить,
У кузні в коваля бува", -
Урядник з Пісок вже доносить
В Полтаву кляузні слова...
Спить зморене село. Десь човга
Дід-сторож... Десь кричать сичі...
Лише в вікні - на вигін - довго
Палає вогник уночі.
Дружина спить. В глибокій тиші
Буркоче мрійно Псьол-ріка...
Про ярмарок у Голтві пише
Невтомна Горького рука.
Чуприну, що спада, русяву
Він одкидає раз у раз...
А з Петербурга у Полтаву,
З Полтави в Піски йде наказа...
Із департаменту - не звідкись:
Урядникові з Пісок вмить
В Мануйлівку переселитись,
За Горьким нагляд встановить!
ІІ. Як сокіл - жить!
Вдень - тиха вулиця Лелеча,
Лиш праних гупа на ставку...
І враз - гарба, в гарбі - малеча,
Дитячу пісню чуть дзвінку...
Що сталось? Це перед обідом,
Дітей набравши у гарбу,
Купатись з ними Горький їде
На луг, у далеч голубу -
На берег Псла! В обідню пору
Вода там тепла і пісок...
Пірнають в купіль у прозору...
Між них - Максим, його синок.
Всім бубликів виймає в'язку,
А потім десь у холодку
Гукають діти: - Казку! Казку!
Скажіть нам казку!
- А яку?
- Про Сокола!
- Про те, як Сокіл
Літав у небо голубе...
Шумлять над Пслом ліси високі,
І кожен уявляв себе
Відважним Соколом у небі,
Лиш очі мрійливо примруж...
І хтось говорить, мов до себе:
- Як Сокіл - жаль, а не як Вуж...
ІІІ. Читає "Кобзаря" селянам
Не раз, бувало, у неділю,
А то й у будень, як коли,
Сідали в човен і за милю
Пливли собі по Пслу, пливли...
Куліш варили на привалі,
Ловили рибу...
Так весь день
Пливли, "Дубинушку" співали,
Він - українських вчив пісень.
Він був веселий в час дозвілля,
Компанію мав немалу...
От якось - теж була неділя -
Пристали човном десь по Пслу.
Зійшов на берег гурт селянський,
Зійшов і Горький, книгу ніс.
- А чий це ліс? - спитався.
- Панський.
- Народний скоро буде ліс!
За Броварською за горою
Заходив день. На килим трав
Усілись. Горький під сосною
Уголос "Кобзаря" читав.
Читав поему "Сон". І очі
Світилсь гнівом у селян:
- Народ в неволі жить не хоче!
- Коли ж розвіється туман?
- Як панський ліс народним стане...
Вертались пізно у село.
Все небо - буряно-багряне,
На бурю сонце, знать, зайшло!
Ввік не забуть маївку цюю
І Буревісника лице:
- Так, той хазяїн, хто працює,
Запам'ятайте, друзі, це!..
В робочі дні всі люди в полі.
Працює й Горький - пише він
"Мещане". П'єса йде поволі,
Багато потребує змін.
Це - перша п'єса. П'єса вдасться!
..................................................
Ще довго будуть в боротьбі
Шукати люди шлях до щастя...
Сімнадцять літ ще йти тобі,
Народе мій, і крок по кроці
Перемагати у борні,
Щоб у сімнадцятому році
Знайти той шлях в Жовтневі дні!
Київ, 1953
|
|
