Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру




Олесь Олександр

Прочитаний : 1024


Творчість | Біографія | Критика

Смерть Ігоря

Квітне  Київська  держава  
І  могутня,  і  страшна.  
Майже  всі  вона  з’єднала  
Українські  племена.  

Не  могла  лише  скорити  
Напівдиких  деревлян,  
Що  жили  в  лісах  дрімучих  
Геть  на  захід  від  полян,  

Що  не  вміли  розуміти  
Заповіти  золоті,  
Що  в  єднанні  тільки  сила,  
В  злуці,  в  спільності,  в  гурті,  

Що  тоді  лише  Держава  
Буде  дужа  і  міцна,  
Коли  всі  в  одно  зіллються  
Українські  племена.  

Двічі  вже  розбив  їх  Ігор,  
Вдруге  платять  вже  вони  
Шкіри  чорної  куниці  —  
Дань  невдалої  війни.  

Та  скоритися  не  хочуть,  
Відокремлюються  знов.  
І  утретє  гнівний  Ігор  
Військо  скликав  і  пішов.  

На  нараді  з  князем  Малом  
Деревляни  день  і  ніч.  
Віщуни  стоять,  ворожать,  
Мал  насупився,  як  сич.  

Хтось  найстарший,  наймудріши  
Промовляє  наразі:  
“Здавна  радились  зі  мною  
І  бояри,  і  князі.  

І  тепер  я  дам  пораду:  
Воно  так:  як  вовк  з  двора  
Витяг  дві  чи  три  овечки,  
Вже  не  ждіть  тоді  добра.  

Передушить  всю  отару  
До  останньої  вівці.  
Як  ви  впораєтесь  з  вовком,  
Що  ви  зробите,  борці?  

Віддасте  йому  отару,  
Ту,  що  пасли,  стерегли?”  
“Уб’ємо  кілками  звіра!”  —  
Деревляни  заревли.  

І  рішають  одностайно  
Вбити  Ігоря  і  бою.  
І  на  тім  вони  скінчили  
Раду-бесіду  свою.  
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  

Наче  в  бурю  чорне  море,  
Віковічний  ліс  гуде;  
Через  ліс  дрімучий,  темний  
Військо  Ігоря  іде.  

Без  дороги  йде  поволі,  
Здобуває  кожний  крок:  
Там  дерева  повалились,  
Там  болото,  там  пісок.  

Так  воно  і  йде  до  ночі,  
З  лісом  бореться,  йдучи.  
На  руках  криваві  рани,  
В  піхвах  заткнуті  мечі.  

Але  що  це?!  Деревляни!  
Деревляни  з  трьох  боків!!  
“Оточили!  Ми  в  неволі!  
Гей,  до  зброї,  до  мечів!”  

Та  було  уже  запізно:  
Деревлянські  вояки  
Налетіли,  як  на  здобич  
Налітають  хижаки.  

Перебили  княже  військо,  
Порубали,  посікли,  
Князя  Ігоря  самого  
Обеззброїли,  взяли.  

І,  не  стримуючи  помсти,  
Гніву  лютого  свого,  
Враз  два  дерева  згинають  
І  прив’язують  його.  

І,  два  дерева  нагнувши,  
Випускають  нагло  з  рук,  —  
І  живцем  роздертий  Ігор  
Умирає  серед  мук.  

…Так  за  дужу  Україну,  
За  соборну  Ігор  вмер.  
За  соборність  України  
Умирають  і  тепер.  

***  

Джерело:  О.Олесь.  “Княжа  Україна”.  —  Київ,  “Веселка”,  1991.  


Нові твори