Життя триває… Рвуться обеліски
У світлу і високу неба синь.
І шепчуться, й хвилюються берізки,
Адже під ними чийсь коханий син,
Що у війну обув солдатський чобіт,
Узяв солдатську ношу нелегку,
Віддав життя своє, взамін – нічого…
Чи мріяв він про доленьку таку?
Чи не забудуть люди його подвиг,
Заради чого йшов він воювать,
І де зробив солдат останній подих?
Не можна це, не можна забувать!
28.05.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
