Ще синє небо на своїй долоні
Тримає Сонця апельсин гарячий,
Та день позаду і вогні червоні
Прощальним золотом спалахують над дахом.
Підходить вечір… сутінків чорнило
Із темних закутків по світу розповзеться,
Щоб кущ трояндовий до ранку обгорнути
Нічним коктейлем липкого туману
Та пахощами від бутонів дивних.
Між молодим, світло-зеленим листям,
Нічний співець у пристрасті заллється!
В його дзвінкій, всепереможній пісні
Сама Любов у зоряній оправі
Заявить про своє одвічне право
На керування оцим Божим світом.
Застигну я, сприймаючи всім єством
Травневу ніч, чарівну пісню пташки
І відголосок наспівів дівочих,
Десь аж із відти, де ставкове плесо
Живим сріблом у берегах смарагду
Темну стіну густого очерету
Немов колиску з Місяцем гойдає.
Чи буде хтось зі мною розділяти
Майбутню ніч поміж гілок бузкових
Та в кетяги занурювати млосно
Росою заціловане обличчя?
Того не знаю. Мабуть, самотина
Буде зі мною цю дорогу ночі
Проходити, аж доки ясні зорі
Поблякнуть у ранковому крайнебі!
Реве худоба, входячи до двору,
Широкі боки до хліва заносить.
Сусідка Ганя, взяла в руку стільчик,
А в другу – емальоване відерце -
Іде корівку до хліва здоїти.
Їй зі стежини кланяються квіти.
11.02.2019
