Ось і весна. Ще морозно і сніжно,
Бурульки з даху тягнуться униз,
Та сонце у вікно сміється ніжно.
Це перших чисел посмішка весни.
Вже почалася березнева дата,
Ще якийсь тиждень і для всіх жінок
У цій країні розпочнеться свято!
Чоловіки зі слів сплетуть вінок,
Аби вже вкотре вшанувати ЖІНКУ!
Свою Богиню, Матір чи Сестру.
Сплету і я, коханій половинці
Якийсь дарунок. Слово підберу
До цього дня. Що маю їй сказати?
Дивлюся в очі, де роса дрижить…
Бо душу цю так хочу оспівати,
Та хвиля ніжності залила серце вмить!
Ніби й немає спільних довгих років,
Бо це обличчя в сіточці зморшок
Не відчужіло навіть анітрохи,
А ще ріднішим стало за весь строк!
І відчуваю, що люблю – безмежно!
Та так глибоко, з вірою юнця.
Я пригорну до себе обережно,
Скажу, що буду з нею до кінця,
Скажу ще їй, що труднощі життєві
З коханою в доланні розділю
І не лише у свято березневе,
А у щоденні серденьком люблю.
Моя красуня! Невмируща врода!
Моя розрада, суть всього життя!
Для споглядання вища насолода,
Тверда основа мого почуття.
Живи зі мною нескінченно довго!
І не жахайся від прожитих літ.
Зі мною сподівайсь на милість Божу
І усміхнись, як і колись, в отвіт!
02.03.2018
