Чумацькая дорога між зірками,
І ясний місяць в очі задививсь
Та знов дзвенить душа степів піснями
Дубочок до хатини прихиливсь.
Ти міцно спиш, в казковому полоні
Під хатою схилилася блакить
І сняться тобі степовії, дикі коні,
Страшна й велична і чаклунська мить
А може ми жили колись, мій друже?
А може все колися вже було?
Бо ж над селом так сяє місяць ясно, -
Мов сотні років він світив у ріднеє вікно.
