Рятуй, о дивовижна, бо без тебе засихаю
Як дерево, що у пустелі, та без жодного дощу
Серед навколишніх облич – твоє одне шукаю
Але, на жаль, сьогодні не знайду
У серці біль, й такий, що досі не бувало
А може діє так тепло́? А може діє рання так весна?
Як мало мить з тобою бути, й спогадів так мало
І невимовні душу переповнюють слова
О неповторна, як нестримно- гаряче тебе́ кохати
І рахувати дні, години, поки стежка знов до те́бе приведе
Ти – сонце, радість,щастя вмієш дарувати
Безмежно дякую тобі за це!
А може вже занадто я наполягаю?
Тисну́ на «газ», коли потрібно вже не йти
Що зараз в серці і душі твоїй? Чи знаю?
Що очі скажуть тво́ї, кольору небесної краси?
О квітко польова, пробач, всього́ не розумію
Чарівний аромат є твій, але живеш ти у своїм саді
Милуюся тобою, вірші складаю, безнадійно мрію
Твій погляд – цвіт казковий, руки – ніжні пелюстки
Не можу стримати я слів, не можу не сказати
Величний Бог – нас вмінням говорити, мислити, творити наділив
Й мені дарунок Він зробив – тебе піднесено, хай без надії жодної - але кохати
А я любов свою тобі відкрив!
