Ніхто не дивиться на мене так як ти,
не скаже слів твоїми чистими устами…
Дні з зашитими ротами просять німоти,
мені б в твій рій думок, з тобою до нестями…
А бентежні будні б’ють лимонні вікна,
пускаючи у серце біль й розчарування…
З неба дощ, хурделиці, наче так потрібно,
і листки осінні тануть в сподіванні…
А душа бринить на краю підвіконня,
чіпляється за чашки, зошити і книги…
Лишень дерева наставляють пальці – крони…
Ніхто як ти не може так дивитися
на мене...
