Архіваріус
Пам'ять моя – півстолітні архіви,
Звідки не викинеш жодних листів.
Світлі – направо, темніші – наліво,
Тут - тісно списані, там десь - пусті.
Цими гордитися будуть онуки,
Тими…, тих краще у Леті втопить,
Ці пам’ятають любов і розлуки,
Ці – все , від чого і совість болить.
Сонце не гасло, планети летіли,
Прагнулось множити в ступінь добро,
Певно, не тільки річки поміліли,
Та не один завалився собор.
Лінії рук. Ти у це іще віриш?
Вежа біблійна – фундамент лише.
Все у житті – понад біцепс і міру,
Так, що до часу затерлось кліше.
Боже ж ти мій! Де дитинячі крила,
Юності свіжість надривів та слів?
Добре, якщо віднайдеш час і сили
Перелопатити власний архів.
Хмари безформні хрести оминають,
Скрапують дні рік за роком. Де край?
Мовчки пожовклі листочки гортаю,
Тут еверести, голгофи, сінай.
В цьому наборі, бо так, кажуть, треба
Хочу направо, та зліва кладу,
І не обдуриш нікого, крім себе,
І не вкрадеш, і тому не краду.
Виправить – пізно, доповнити можна,
Зайвим непотребом збоку екстрим.
Тільки тепер розумієш: порожнє
Може повік залишитись таким.
Так що вперед кожен день поспішаю,
Може цей поспіх когось і смішить.
Просто, щоб інший казав, не бажаю:
«Щось малувато добра тут лежить».
ID:
546854
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.12.2014 16:56:58
© дата внесення змiн: 27.12.2014 16:56:58
автор: abba
Вкажіть причину вашої скарги
|
