чекав тебе як світло літа
немов дощу в пустелі неосяжній,
для мене ти неначе Афродіта
така далека....простір неосяжний.
Та я терпітиму до здійснення мети,
чекатиму останньої надії крик
ти ангелом крізь простір пролети,
і доторкнись бо я до цього звик.
Шекспір писав сонети про кохання
словами пишучи порив сердець,
а я віршами домагаюся зізнання
хоча у всіх немов із книги мрець.
Для багатьох я вже забута річ
і пройдений етап...і забуття,
та ти поклич мене!поклич!
Щоби роздмухати жагу життя.
У тебе вірю як в месію долю,
молюсь тобі чекаючи спасіння
ніяк вже не змиритись з роллю
прислужника тупого невезіння.
Нехай загину загину враз із болем
і кану в світ як фраза небуття,
для мене будеш найміцнішим ромом
що повертає серце до биття..
