Коли ти дивишся у власні очі,
а тембр голосу до болю ідентичний
готовий кинутись у безвідь ночі,
аби упевнетись, що не обман оптичний...
І ти шукаєш...Невблаганно...Вічно...
щоби ще раз відчути ейфорію
нехай сміються недруги скептично
та ти не втрать свою шалену мрію...
Бо доля вміє відшукать героїв
серед звичайних мас рабів,
серед золочених гріхом покоїв,
серед не зібраних хлібів...
Колись дві половини зіллються в єдине,
як пазл із картинок кольорових
і голос в світ вже спільний лине,
а очі губляться у зорях вечорових...
ну от і все...the end для епопеї,
твори для себе в пошуці життя
лише разОм пройдетесь по алеї
під серця спільного прискорене биття...
