На тілі чорнотропу, тьмяний слід
У інію колючій облямівці.
Ковза́ють хмари ніби сиві вівці,
Ставочком що надяг тендітний лід.
Під вельоном німого напівсну,
Рілля горбиться у ламкій куфайці,
Між піл якої в кублах мріють зайці,
Про соковито-трав’яну весну.
Сорока розшугала в терняку,
Ватагу горлиць поганеньким співом.
Стрілою ті майнувши над посівом,
Згубилися в старому вітряку…
Залишній полиск сонної зорі,
Відлунням зойкне в крука на агаті.
І берізоньки - матушки строкаті,
Застигнуть на січневім вівтарі.
і просто - і велично водночас... красиво...
Під вельоном німого напівсну,
Рілля горбиться у ламкій куфайці,
Між піл якої в кублах мріють зайці,
Про соковито-трав’яну весну.
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чарівні образи вимальовують чудову пейзажну картину. 
Тому, прошу вибачення. 
