Тіло сповите хмарністю,
Дрімає на косах сну...
Вікна відкриті космосу.
Вигулює пес весну...
Торкаю тебе на відстані,
Шукаю відповідь прописну.
Рядок відкриває чашу.
Істинну
Твою силу киплячу п`ю!
Загрубіле плавиться тіло.
Струменію крізь пальці часу,
До футляру стікаю сміло,
Скрипкою на дно уляжусь...
Шовковисто-вологі впадини
Відшліфовують
Напомацки
Твої пальці
Підбираєш ключа до загадки.
Звуки
Змішуєш, ніби спеції.
Лише майстер вгадає пропорції,
Лиш йому до снаги увійти
До центру звучання космосу.
На струни лягти свідомістю
В азарті смичок спопелить!
Я - скрипка!
І ось заплакані вікна -
мокрі, солоні, затьмарені...
Кожна краплина вслухається
до грому, до вітру, до протягу...
То ти вже йдеш -
кроки, кроки, кроки...
Ні парасолі, ні спекотні будівлі
Не дають такого прихистку,
затишку, спокою, ліні...
Як твої сильні руки.
...рухи, рухи, рухи...
Знов на ді мною розкриваються
крила, небо, безмежжя...
Це твої долоні огортають
милують,
ваблять,
шліфують...
Скрипка у твоєму футлярі...
Мої нерви оголені саме тобі -
розіпнуті,
чекаючі,
живі...
Я смичкозалежна від дотику -
віддана,
звучна,
наповнена...
Виймай з мене душу!
Торкайся!
Пести!
до млості,
до крику!!!
Запліднюй простір звуком -
акорди,
сенкопи,
треолі...
Я народжу симфонію тобі
любовну,
пристрасну,
надривну...
Я - скрипка!
Смичкозалежна скрипка -
глибока і тонка...
І ось воно - небо !..
дякую!!!
Це просто неймовірно! Такий ємоційний шквал, що закриває собою увесь простір! 
