В пожовклому осінньому тумані
Боротися ступали журавлі.
Розхристані сорочки вишивані
Ступали у незвідані бої.
Бої навіки вічні і вогненні.
Немає хліба, солі на столі.
Завмерли над ставком верби низенькі
І стріли в груди рвуться по землі...
І рвалися пшеничні білі ночі
З зерна що вже ніколи не зійде,
В дими ступали білогриві коні
Козак дівчину більше не знайде.
Розбитий щит і душі зачерствілі,
Надія рветься хвилями води,
Застиглі веселкові білі мрії
Дівчина заховала у вербі.
Навколо неї тиша і завмерло
Серденько що чекало на весну,
І на обриві листя з ледом вперто
Віддало лист про пам'ять воїну...
Він лив дощем і снігом подих волі,
Він сипав з неба світло ясних зір,
Він малював в листі цілунок долі
Просив я є! Прийду! - а ти лиш вір.
Дівчина заплела русяві коси
І сльози захистили від журби,
І вірила в ранкові срібні роси
Минуло 20 літ вона ще жде.
Він губиться в осінньому тумані
І метеорами цілунки ніжні шле.
В промінні сонця гріє її рани
І обіцяє що прийде, прийде...
Дівчина піснею йому шепоче
Я вірю в тебе і з тобою Бог!
У нас є дивне слово і пророче
Минуле, ти зроби лиш перший крок.
Зустрітись їм дано чи не зустрітись?
Напевно, у воді багато тайн.
Зумієм ми любов знайти, збагнути?
Напевно, в наших днях багато ран.
Засипана в руїнах Україна.
Між пеклом, небом, раєм і тепер
Засипані в руїнах люди щирі!
На них ж бо люди вигнані раєм.
Чому сьогодні рветься наша правда?
За нею пишуть є у нас вона.
Стабільність і добробут наша карма,
Яка фальшиво підлість закрива.
Сліди того, чому страждає вітер,
Якого стріли болю напува.
І втомлена ярмом брехливих літер
Страждає Україна молода!
Здійміться браття із колін печалі!
Давайте воз'єднаєм цю любов
Із чорних заступів сумних вуалі
Запалим калинову нашу кров!
Зустрітись їм дано чи не зустрітись?
Сьогодні ця душа є кругом ран
Зумієм ми любов знайти, збагнути?
Ще так багато тайн, багато тайн...
