Я мовлю мовою народу,
Вустами тих, що солов’ї,
Що боронили Жовті Води
Словомечем у боротьбі.
Я — син безкраїх чорноземів
Отих, що скроплені вогнем,
І гір могучих силуетів,
Де пісня вічная тече.
Народе мій, народе,
Де слава тая козаків,
Вкраїни вранішняя врода,
Яка закохує без слів
Країни в нашім хороводі
Дніпра солодким співом.
Тож запалаймо й запалімо
України ватру:
На варту пісню зозулину
Поставимо обороняти,
Неньку-мову тополину,
Бáтьківщину-матір.
(Тільки що прочитала Ваш надзвичайно гарний твір про споглядання на горі, аж раптом прямо перед носом у мене його видалили. Хіба щось там було не так? Не розумію)
Сергій Ожібко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Велике спасибі за розуміння. Дещо треба було змінити. Скоро і його кину.
Дещо треба було змінити. Скоро і його кину.
