І знову дощ періщить в Ромодані.
Тут звично рідко гостем він бува.
А я – частіше.
– Здрастуй, друже давній!
Ще припусти – уже от-от жнива!
Мо’, легше стане тамувати вади.
А земляки мої – не без гріхів.
Кропи густіше, напувай левади!
Ще є отут премудрий дух волхвів.
Гостюй, дружбан.
Хай нива охолоне.
Не покалічив лиш би буревій...
Ще встигнеш до Сули чи до Хоролу.
А спрагла пам’ять вийшла з берегів.
Тут центр – вокзал.
Тут залізничний вузол.
Тут ферм руїни і без млива млин.
Та міряє сумну леваду бусол.
І мріє дощ напередодні жнив.
