Солов»ї-менестрелі залишають невидимий слід,
Ріжучи в ночі напруженим нервом,
Ділючи Простір на два
Душачи душу, вмираючи в Космос концертом
На сценах галактичних октав
***
Лицедіють зболені ночі
Росою на крилах хрущів
Полиском обрію ранок зрегочеться
Сміхом прокине тернові кущі.
Укриє пелюстям, подібно троянді,
В долоню укладе майже весь світ
Відбитий у краплі живиці оманливо
Сьомим коліном солов»їної пісні політ
Вранішній дід на веселку підкине на промені,
Коромисло Весни зачепивши на мить,
Шаркнуть приском сади у півсонній половені
В повінь білого сяйва пірнути раптово зкортить
Лице вмити у морі зелених ще колосів,
Розчинити у собі теплу ріллю, наче гріх
Закричати собі, впитись золота золотом
Сонця дух, торкаючись твОїми пальцями, знов мене переміг...
