Зима звивалась у танку
І замітала грань тонку
Сніжком між нами.
Її зморожений надрив,
Кохання вітром спопелив,
Розвіяв снами.
Гуло пророцтвами гілля,
А я, надіявсь, як маля -
Усе минеться.
На ранок стрінемося ми,
Поміж уламками зими…
Не доведеться.
Закув образи синій лід,
Підталини, де був твій слід,
Та ще й пороша -
Вужем біди за комірець:
- Ти сам обрав такий кінець!!!
Пекельна ноша.
Сумна історія...Та.як вірно зауважив Ваш ЛГ "Ти сам обрав такий кінець!!!"Ми самі несемо відповідальність за те,що з нами стається і розбите кохання-не виняток,на жаль...
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, правда Ваша - ми самі псуємо собі життя, а потім страждально жаліємо "себе коханого". Дякую!!!
Дякую!!! 
