До серця твого незміряно кроків,
До світу твого незлічено днів.
Шлях мій устелений віттям тривоги,
Радістю днів, таємницями снів.
Не забувається постать печалі,
Дивна й сумна, наче я восени.
Вересень тихо піде з журавлями,
Жовтень читатиме неба казки...
Я загублюся в дощах листопаду,
Знову згадаю тремтливість краплин.
Радості сльози впадуть снігопадом,
Буду запрошувать зиму у дім.
Я не боюся лютих морозів
І не чекатиму квітневих слів,
Тільки б знати, що злічено кроків
До серця твого, до світу – днів...
